"Ще 1671 року король Міхал Корибут Вишневецький надав Стратину, знаному ще з 1445-го, маґдебурґію. Але не тим славне місто увійшло в українську історію.

На межі XVI—XVII століть тут знаходилася знаменита Стрятинська друкарня, в якій видавали духовну літературу. Тут працювали славетні Гедеон Балабан та Памво Беринда. За їх участи побачили світ "Харитонія то ест поповская наука" (1603), "Служебник" (1604) і "Молитвеник или Требник" (1606).

Цікаво, що 1618 року Стрятинську друкарню викупив Єлисей Плетенецький, перевіз до Києва і вона стала основою друкарні Києво-Печерської лаври".

З мандрів публіциста Богдана Волошина золотою галицькою провінцією.
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/stratin-i-iogo-drukarnia-zolota-galitska-provintsiia/

Року 1908 український фотограф та етнограф Анатолій Павлович вирушив у свою першу експедицію на Чернігівщину. Дослідження зініціював відомий антрополог, археолог та етнограф Федір Вовк.

Павлович займався фотозйомкою, а Вовк шукав цікаві артефакти для музейної колекції. Результатом експедиції стали дві збірки: фотографій та одягу і прикрас.

На знімках можна побачити деталі житла, інтер'єру, вбрання та моменти з повсякдення українців.

https://localhistory.org.ua/rubrics/strii/chernigivske-polissia-u-1908-rotsi-unikalni-svitlini-anatoliia-pavlovicha/?fbclid=IwAR0DzaxjZaRawml3KzmLlKeZBfoKbsVlNG-uPZ6XY-GaeWErLGh2pot_XkI

Як тікали з СРСР? Які методички видавали агентам перед Олімпіадою у Москві? Коли спецслужби масово почали використовувати жучки та приховані камери? Історія львів'янина, якого стратили за махінації у кафе, та одеситки, відомої в Австралії як "дівчина у червоному бікіні".

Кандидат історичних наук, редактор was.media Едуард Андрющенко про архіви КДБ та неймовірні історії, що допоможуть краще зрозуміти складне й повне протиріч життя українців в умовах радянського тоталітаризму.

У новому випуску "Без брому з Віталієм Ляскою". Як завжди у відео та текстовій версії. Невдовзі у форматі подкасту на Apple, Google та SoundCloud

https://localhistory.org.ua/videos/bez-bromu/shcho-prikhovuvali-arkhivi-kdb-eduard-andriushchenko/?fbclid=IwAR1rdkh6-F9SUmFDafcSzFFTbtiY7TtXa6eVs1FD_paW2javcqw4MkylPlU

На тлі заквітчаної веранди – двоє. Він має стильного капелюха та краватку-метелика, вона тримає гілку бузку. Він – письменник Улас Самчук, вона – акторка та асистентка монтажу кінострічок Тетяна Прахова-Чорна.

Обидвоє жили разом трохи більше року й кохали одне одного до нестями. Маючи страх опинитися в радянській окупації в Рівному, у листопаді 1943 року переїхали до Городка на Львівщині, де оселились у місцевого пароха.

Саме там Улас Самчук закінчив свій роман “Юність Василя Шеремети”. Розповідаємо історію маловідомого фото письменника.
https://localhistory.org.ua/rubrics/photo/gorodotskii-prikhistok-ulasa-samchuka/

Під час Першої світової війни Закарпаття стало ареною бойових дій. Року 1914 у край прибули тисячі вояків австро-угорської армії. З ними – німецькі та австрійські фотокореспонденти, які знимкували життя і смерть своїх піхотних полків.

Зазвичай на карпатських фото того часу – військові позиції, лінії захисту з мережею окопів, солдати, що позують біля великих гармат. Світлини військових фотографів, які подекуди брали участь у боях, є цінним, але малодослідженим матеріалом.

По війні деякі фото видали у листівках. Частину з них ми зібрали у тексті.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/z-karabinom-i-fotoaparatom-iak-soldati-tvorili-voienni-listivki-zi-sribnoyi-zemli/

Біла полярна ніч допомагала йому долати колючий дріт табору Інти й несла до берегів Рейну, що оспівав Ґете. У ГУЛАГу перекладач Григорій Кочур надавав геніям світової літератури українського голосу.

А заодно звільняв себе. Бо ув’язнити в зеківську робу можна тіло — але не думку. Завдяки його таланту Софокл, Горацій, Овідій, Ґете, Шекспір, Петрарка, Едгар По, Тувім, Міцкевич, Дікінсон, Верлен, Рембо, Гюго та багато інших "заговорили" українською.

— У ті часи, коли не було інтернету, не було пошукових систем, був прекрасний спосіб про все довідатися — подзвонити Кочуру. Близькі називали його "Людина, яка знає все".
https://localhistory.org.ua/texts/statti/grigorii-kochur-liudina-iaka-znala-vse/

Галичина, 1890-ті роки. Фото чеського етнографа Франтішека Ржегоржа, який відвідав українські землі з експедицією. Дослідник зафіксував цікаві моменти із повсякдення місцевих мешканців.

На одній зі світлин жінки несуть на головах складене полотно (місце фотографування невідоме), на іншому – штовхають двоколісний візок з торфом у селі Бережниця, що на Львівщині.

Велику колекцію артефактів та світлин Ржегоржа зберігають у Народному музеї Праги. Частину із них можете побачити у матеріалі "Локальної історії" – https://tinyurl.com/2w2nz289

Збруцький ідол — один з найвпізнаваніших візуальних образів слов’янського язичництва. Понад півтора століття він привертає увагу спеціалістів і бентежить уяву любителів історії.

Артефакт знайшли двоє пастушків на дні річки Збруч біля села Личківці під час посухи 1848 року. Тоді по річці пролягав кордон між Російською та Австрійською імперіями (сьогодні це межа між Тернопільською та Хмельницькою областями).

Однак є аргументи, які змушують сумніватися в давньому походженні Збруцького ідола.
https://localhistory.org.ua/rubrics/artifact/iazichnitskii-artefakt-chi-falshivka/?fbclid=IwAR3osqAoXbfRDbUZOJEcwyXfslh1IhIF-kNQJ1_06ZSPyu43jpmNKk9VDmk

"Для України це справжня Війна за незалежність. І за виживання. Для Росії – це війна на знищення України й, водночас, символічна війна проти колективного Заходу”, – каже в інтерв'ю “Локальній історії” Андрій Портнов.

Пан Портнов – професор історії України в Європейському університеті Віадріна у Франкфурті-на-Одері, директор мережі дослідників Східної Європи PRISMA UKRAЇNA, автор та співредактор девʼяти книжок і понад двохсот наукових статей з історії української історіографії, польсько-українських та російсько-українських взаємин і культур пам'яті.

Вже 20 років він викладає історію на Заході (переважно в Німеччині) й намагається підтримувати науковий інтерес до України та поглиблювати знання про неї. Як змінилося сприйняття української історії на Заході з початком великої війни?
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/istoriia-zhiva-i-nikoli-ne-zakinchuietsia-istorik-andrii-portnov/

Ошатно вбрані дівчата та хлопці, матері у вишиванках із дітьми на руках усміхаються в камеру, велика родина козака Шаруди, на ринку продають очіпки, а поряд печуть "сластьони".

Такою закарбував на світлинах Полтавщину 1900-х років українець Іван Зарецький. Він займався археологією, був першим, хто описав Малоперещепинський скарб, найдорожчий у Східній Європі, знайдений 1912 року.

Також захоплювався етнографією. Зібрав велику колекцію керамічних виробів з Полтавщини, багато предметів традиційного одягу, килимів, рушників, взірців вишивок, ремісничих інструментів, дерев’яних виробів, предметів культу, писанок, музичних інструментів та навіть іграшок.
https://localhistory.org.ua/rubrics/strii/odiag-prikrasi-ta-vulichna-yizha-poltavshchini-na-pochatku-khkh-stolittia/

Підбірка ретро-детективів, у яких сюжет розгортається на тлі історичних подій.

Локальна історія поспілкувалася з українськими письменниками, які працюють у цьому жанрі.

Вони розповіли, скільки часу присвячують роботі над текстами, звідки черпають ідеї для сюжетів і наскільки скрупульозно вивчають епоху, про яку пишуть.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/na-plechakh-ukrayinskogo-pismennika-vazhliva-misiia-vidvoiuvati-vlasnu-istoriiu/

19 листопада 1997 року о 19:46 за Всесвітнім часом із космодрому на мисі Канаверал у штаті Флорида розпочався зворотній відлік для американського космічного корабля "Колумбія". На його борту — шість членів екіпажу, серед яких українець Леонід Каденюк.

Він став першим і поки єдиним космонавтом незалежної України. 25 років тому вперше у космос вирушили тризуб і синьо-жовтий прапор та пролунав державний гімн.
https://localhistory.org.ua/rubrics/video/polit-u-kosmos-pershogo-astronavta-nezalezhnoyi-ukrayini/

"Чи можемо ми собі дозволити, щоб наша втома відібрала (вкотре) подарований шанс на своє майбутнє? Саме своє, наше, сплановане і побудоване нами. Без чужих цінностей, чужих вказівок, чужої національної пам'яті, чужого всього. Чи можемо ми собі зараз, в цей переломний переможний момент дозволити слабкість і зневіру?".

До Дня Гідності та Свободи міркування нашого колеги Антона Петрівського, ветерана АТО та військовослужбовця 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, який зараз захищає Україну на фронті.

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/gidnist-i-svoboda-tse-stisnuti-zubi-i-bazhannia-iti-do-kintsia-anton-petrivskii/?fbclid=IwAR1kNS6rmsX_WkcUE3d9SQiqkjx9ACgXyTN5991BjTzbPioR_gXnFo0taWw

Чому в українських музеях немає кісток динозавра, як виник фейк про те, що трипільці одомашнили курку, та чи їли козаки кальмарів?

Леонід Горобець – палеорнітолог. Він опікується відділом викопних птахів Національного природничого музею у Києві, де зберігають десятки тисяч решток пернатих.

У розмові з "Локальною історією" науковець розкрив таємницю, ким насправді був рахівський крижень із кінокомедії "Мої думки тихі".
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/shche-u-xii-stolitti-zhuravliv-trimali-iak-domashnikh-ptakhiv-paleornitolog-leonid-gorobets/

Юрій Шухевич 31 рік провів у в’язницях і таборах, ще п’ять – на засланні. Терміни сипалися на нього один за одним. Але найгіршою була заборона повертатися в Україну.

Року 1946 у 12-ть його розлучили із матір’ю і влаштували в дитбудинок для дітей “ворогів народу” на Донбасі. У 14-ть – заарештували. У 16-ть – виголосили перший серйозний вирок.

1988-го 55-річний Юрій Шухевич нарешті вийшов на волю, цілковито незрячим. Він повернувся додому, де продовжив виконувати батьків заповіт: боротися за Україну, нехай вона уже й стала формально незалежною.

Це інтерв’ю ми записали наприкінці жовтня. 22 листопада Юрій Шухевич відійшов у засвіти.

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/ostannie-interviu-iuriia-shukhevicha-in-memoriam/

"Сталося! Україна стала Антарктичною державою. Результат 2 років роботи, нервів і здоров’я завершений успішно", — занотував керівник Першої української антарктичної експедиції Геннадій Міліневський у журналі 6 лютого 1996 року.

Того дня над колишньою британською науково-дослідною станцією "Фарадей" на острові Ґаліндез замайорів синьо-жовтий прапор. Сама станція перейшла у підпорядкування України та змінила назву на "Академік Вернадський".

2019-го письменник Маркіян Прохасько відвідав Антарктиду. Він ділиться враженнями про українську станцію з читачами "Локальної історії".
https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/naividdalenishii-kutochok-ukrayini/

"Можливо, саме звідти ростуть ноги ефесбешної побрехеньки, що українську мову буцімто створив австрійський генштаб. Рік 1846. Повітря пахне революційною грозою. Поляки, невдоволені австрійським пануванням, створюють осередки спротиву.

Їм би об’єднатися з українцями Галичини і діяти спільно, але жодна зі сторін не готова до братерських обіймів вчорашніх хлопа і пана. Поляки просто хочуть повернутися в старі добрі часи Речі Посполитої. А серед русинів добре пам’ятають примусове покатоличення, нерівність у правах тощо, і навіть друга роль їх уже не влаштовує.

Саме з 1846 року активізувалася дискредитація греко-католицьких священників". Яким був їхніх вклад у національне відродження на Галичині, описала письменниця Галина Пагутяк.
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/iak-avstriiska-vlada-ukrayinizuvala-ruskikh-sviashchennikiv/

52 роки тому було убито Аллу Горську. Про неї найчастіше говорять як про дисидентку, правозахисницю, жертву КДБ. Коли згадують її твори – називають знищений у червоному корпусі Університету імені Шевченка вітраж, присвячений гнівному Шевченкові, численні мозаїки на Донбасі та в Києві.

Інколи демонструють “Автопортрет із сином”, на якому молода жінка у блакитній сукні без жодних ознак належности до художнього цеху тримає на руках хлопчика – “мадонна суворого стилю”.

Однак чомусь твори Горської як сценографки, ескізи костюмів і декорацій до театральних вистав ніяк не ставали впізнаваними – хоча вони могли би здійняти другу хвилю українського сценічного авангарду.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/vpershe-prisutnia-na-vlasnomu-pokhoroni-alla-gorska/

"Це моя земля, чому я маю тікати з неї? У мене син-інвалід – нас не будуть чіпати", — Володимир Вакуленко вірив, що зможе вижити в окупованому Ізюмі. Учора загибель дитячого письменника підтвердила ДНК-експертиза.

Окупанти забрали Володимира та його сина-підлітка Віталія спочатку на кілька годин. Відпустили, можливо, через синову хворобу. Проте залишили собі всі документи.

Приїхали через два дні, зайшли на подвір’я приватного будинку, де Володя готував на вогнищі їжу, та повели з собою в машину. У домашньому одязі, у капцях. Це було востаннє, коли родичі бачили Володимира Вакуленка живим. 24 березня 2022 року, якраз через місяць після початку вторгнення.

Цей текст у пам'ять про Володимира написав його друг Максим Беспалов.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/sosnovii-lis-na-vulitsi-vakulenka/

30 листопада 1932 року у місті Городок неподалік Львова відбулася гучна збройна акція молодої Організації українських націоналістів. Загін озброєних оунівців здійснив набіг на пошту. Операція завершилася невдало.

Під час перестрілки двоє націоналістів загинуло. Іще двох – 25-літнього Василя Біласа та 21-літнього Дмитра Данилишина згодом засудили на смерть.

Це був найгучніший судовий процес того десятиліття. У ранок страти у греко-католицьких церквах Львова били дзвони й правили молебні (за це відповідав пропагандивний референт ОУН 23-літній Степан Бандера).

На екзекуцію допустили українських адвокатів. Після страти правник Степан Шухевич занотував: "По приході зі страчення домів я кинувся на ліжко і плакав, наче мала дитина". Деталі історії – у рубриці "Фото".
https://localhistory.org.ua/rubrics/photo/vi-zbiralisia-vmerti-u-shist-dvadtsiat-piat-foto-z-sudu-nad-ounivtsiami/

На межі XIX–XX століть ярмарок був одним із найвдаліших місць для антропологічних досліджень. Український етнограф Микола Могилянський відвідав ринки Чернігова.

Дослідник сфотографував ятки із дуже популярними тоді кролевецькими рушниками. Їх купували для прикрашання ікон у хаті, для різних сімейних обрядів, зокрема весілля.

На світлинах бачимо розмаїття боднарських виробів – дуги для воза, обручі для діжок і самі діжки різного розміру. Також продавали сита, скрині, гончарні вироби. Поміж тим дослідник їздив селами краю і фотографував місцевих мешканців.
https://localhistory.org.ua/rubrics/strii/chim-torguvali-ta-iak-odiagalisia-na-chernigivshchini-naprikintsi-khikh-stolittia/