Маршрут першого українського мотопробігу пролягав з Перемишля через Львів до курорту Черче. Понад 150 кілометрів.

Про цю подію з гумором написала газета "Новий час".

"Мотоциклісти в одностроях, що їх "чисто" по українськи зовуть фершалюнками і гавбами. Братія була в піднесеному настрої і "ґазувала" во всю. Машини гуркотіли мов летунські пропелєри. Хтось сонний із вікна послав нам ранній "привіт" та годі було розібрати тих "доброзичливих" слів. Що не говоріть, а бути укр. мотоциклевим рейдистом — прекрасна річ".

https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/pershii-ukrayinskii-mototsiklevii-reid-stattia-z-gazeti-novii-chas-za-1932-rik/?fbclid=IwAR3AxHIzqrP566SuEen2gCIP7U-rR-jZ45iTT-A3tWLb1ASDzVOmu0twp8g

Як сталося, що одна з трьох українських лавр стала осередком "русского міра"?

Від початку повномасштабної війни цю святиню на Донеччині неодноразово обстрілювали росіяни. При тому, що належить вона Московському патріархату, а ченців і намісника звинувачували у колаборації з ворогом та переховуванні бойовиків і зброї.

https://localhistory.org.ua/rubrics/building/sviata-chi-grishna-iak-sviato-uspenska-sviatogirska-lavra-stala-chastinoiu-russkogo-mira/

Друзі! З першого дня повномасштабного вторгнення наша редакція міцно тримає інформаційний фронт💪Сьогодні ми продовжуємо випускати друковану версію журналу і це наша особиста перемога. Друкарні вдалося знайти папір і ми маємо можливість оголосити про передпродаж одразу трьох наступних номерів журналу⚡ Однак, через суттєве дорожчання друку, ми вимушені підняти вартість журналів - #5/22 коштує 150 гривень, спарений #6-7/22 (на 160 сторінок!) коштує 200 гривень.

Що очікувати?

🎭 Театр (#5/22)
- Чи змогли війни та репресії ХХ століття знищити традиції українського театру? Як сучасна війна змінить наші глядацькі смаки? Розмова зі Стасом Жирковим, керівником київського Театру на Лівому березі
- Поставив виставу "Різдво. Тризна" про передчуття масштабної війни, а за два місяці поїхав на реальну війну - інтерв'ю з театральним режисером і воїном Олексієм Кравчуком
- "Вірячи в ЗСУ, мріємо повернутися додому, до Луганська". Історія керівника Луганського театру Сергія Дорофеєва, який втратив свій театр двічі
- Український голос в російському мороці: культурна революція українського Театру корифеїв
- Ідейно (не)правильний театр: як радянська влада цензорувала та знищувала українських театралів
- Гуцульський театр Гната Хоткевича, "Березіль" Леся Курбаса та мистецькі експерименти 1920-х


⚔ Холодний Яр: від гайдамаків до сучасних воїнів (#6-7/22)
- Звідси починався гайдамацький рух - Холодний Яр як центр боротьби козаків проти влади Речі Посполитої
- Холодний Яр як символічний центр України у просторі й часі: читаємо вірш Тараса Шевченка "Холодний Яр"
- "Воля або смерть": спротив новітніх гайдамаків проти більшовицьких загарбників
- "Найважче, мабуть, сприйняття смерті товариша". Ексклюзивний репортаж із позицій 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр"
А також: інтерв'ю з соціальним психологом Олегом Покальчуком та американською історикинею Марсі Шор.


При замовленні комплекту з #5 та #6-7/22 або ж від двох номерів журналу - доставка Новою поштою за наш рахунок!

‼ Замовити журнали 👉 https://forms.gle/6aRYgevWpx5wvGT96

Термін відправлення замовлень - 3 тижні.

Окупувавши південні та східні міста України, росіяни почали активно завозити туди своїх вчителів. Ті мають переучувати українських школярів за російськими програмами в імперському дусі “единого народа”, “православия” тощо.

На жаль, це добре нам відома практика загарбників. Коли 1944 року на Галичині, Волині, Поділлі й Закарпатті, окрім військових, спецслужбістів та партійних працівників, з’явилися і спеціалісти “загального профілю”. Вчителі та лікарі мали навчати "любити нову батьківщину".

https://localhistory.org.ua/texts/statti/kadri-vid-okupantiv-imperski-soldati-chi-nevinni-zhertvi/

Починаючи з 1920-х, здобути шкільну освіту українською мовою на заході України стало складно. Зокрема, через дію закону Lex Grabski (назва – від тодішнього міністра освіти Польщі Станіслава Грабського), який регламентував освіту для національних меншин, куди зарахували й українців.

Боротьбу за навчання українською мовою вело товариство "Рідна школа". Для захисту національних інтересів створило розгалужену мережу гуртків. У 1930-му діяло майже 600 осередків, де навчалися понад 30 тисяч дітей. Пропонуємо до перегляду світлини школярів та членів кружків "Рідної школи" міжвоєнного періоду.

https://localhistory.org.ua/stari-foto/galitske-shkilnitstvo/

"Відторгнення “толстоєвських” має націозахисний характер і є не проявом “культурного вандалізму”, а конечною умовою самозбереження, виживання і Перемоги. Чому?

Бо упродовж багатьох десятиліть радянської окупації російська література позиціонувалася як серцевинна (читай найцінніша) частина світового літературного канону.

Натомість українській літературі (як і будь-яким іншим національним традиціям) відводилася вельми скромна роль “сестри-жалібниці”. Заки всілякі “толстоєвські” вирішували “прокляті питання” світового масштабу, їхні молодші “малоросійські братушки” мусили жалібно плакатися над злою долею нещасного селянина і бідолашної покритки, але не лаяти винного в їхніх лихах (це табу!), а терпляче чекати, поки зійде на північному сході червона зірка, а мудрий Лєнін покаже своєю непропорційно довгою рукою, в якому напрямку рухатися – услід за “старшим братом”, ясна річ.

“Мрак і жуть”, коротше. До речі, як і вся російська література. Звідси й стереотипи, живучі і досі".

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/iakoiu-maie-buti-literatura-u-shkolakh-15-tez-bogdana-tikholoza/

"Горпина і Петро", Полтавщина, світлина 1890-х років. Автор український фотограф Олексій Завадський.

Це фото експонували на Всесвітній виставці у (Exposition universelle) в Парижі 1900 року. Стенд з фотокарткою Завадського отримав срібну медаль. На виставці роботу назвали "На сопілці".

Більше світлин Завадського можна побачити у матеріалі – https://bit.ly/3TDHf5r

Яким був побут Київщини та вбрання селян кінця ХІХ – початку ХХ століття можемо дізнатися завдяки світлинам Олексія Макаренка. Унікальні фотографії український етнограф зробив під час експедиції у 1911 році.

Серед іншого зафіксував на фото процес виготовлення шовкових наміто та колекцію вишиваних сорочок однієї жінки, яка вивісила їх на мотузку після прання.

https://localhistory.org.ua/rubrics/strii/u-budni-i-sviata-iak-odiagalisia-na-kiyivshchini-sto-rokiv-tomu/

Львів опинився серед перших міст, які бомбардували нацисти у вересні 1939 року. Перші бомби полетіли на Скнилівський аеродром, залізничний вокзал, Головну пошту. Під час бомбардування останньої назавжди було зруйновано будівлю семінарії Святого Духа.

Спогадами про ці дні розпочинає свої мемуари Іван Німчук, головний редактор газети “Діло” у 1935–1939 роках. Його книга “595 днів совєтським в’язнем” побачила світ у Торонто 1950-го.

https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/lviv-u-pershi-tizhni-drugoyi-svitovoyi-zi-spogadiv-ivana-nimchuka-595-dniv-sovietskim-viaznem/

– Для українців війни, Перша чи Друга світова, були шансом на щось. Скажімо, здобути державу. Ми часто говоримо про те, що це справжнє здобуття незалежності. 1991 рік маргіналізуємо, кажемо: “ми отримали”. Теперішня війна – це шанс на що? Окрім перемоги над Росією, бо це очевидна річ.

– В історичному контексті, це повернення ідеї республіки в старому латинському сенсі слова “res publica”: спільна справа. Повернення ідеї республіки у Східну Європи. Ідея республіки, яка була тут певною мірою в часи Русі, як ідея множинної не імперської політичної структури. Вона була тут, у Великому князівстві Литовському, у певному сенсі, в Речі Посполитій. Від початку XVIII століття, від Полтавської поразки вона почала стиратися тут. Відтоді почала домінувати ідея імперії, ідея тиранії, рабства і т. д. А ця війна – це, певною мірою, війна ідеї республіки проти ідеї тиранії.

Розмова з філософом, журналістом, письменником Володимиром Єрмоленком у новому випуску "Без брому".
Дивитися – https://bit.ly/3BiqYvu
Читати – https://bit.ly/3x0Hj5w

Хибно думати, що рашизм – це спадок останніх 20 чи навіть 120 років. Ні – історія самовозвеличення росіян сягає коренями ще XV століття.

Православ’я, імперіалізм та більшовизм не змінювали одне одного по черзі. А нашаровувалися. Саме тому так важко буде перемогти рашизм – бо недостатньо заперечити і заборонити якийсь один період російського минулого, як це сталося з німецьким нацизмом.

Історик Сергій Громенко вважає, що перемога вимагає повної деконструкції російського менталітету, сформованого за п’ять століть.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/tri-dzherela-i-100-milioniv-skladovikh-rashizmu-chastina-ii-vid-tretogo-rima-do-russkogo-mira/?fbclid=IwAR0ZraWtcEc7CsjIEXF_6N9iAmK4nSy39YQcLxSDtI_WHy2BNAdO76rn758

Ви точно бачили цю світлину. Леся Українка по центру. Праворуч від неї, поблискуючи лисиною, по-турецьки склав ноги Михайло Коцюбинський. Дещо зніяковіло поглядаючи в бік фотографа, йому на плече поклав руку Василь Стефаник.

Ліворуч від Лесі вусань Гнат Хоткевич підпер рукою підборіддя. Далі втиснувся Володимир Самійленко — з сивою чуприною, але по-молодечому примружений. Місце позаду, біля розписаного у східному стилі тла, зайняли старійшини — Олена Пчілка та Михайло Старицький. Він дещо по-чоловічому закинув руку їй за спину. Вона одну руку поклала на доньчине плече, другою стисла Михайлову руку.

Українські класики зібралися у Полтаві 1903 року на відкритті пам'ятника Котляревському. "Жартуючи, казали ми, що коли, боронь Боже, наш поїзд розіб’ється, то надовго припиниться відродження української нації", — згадував поміщик і меценат Євген Чикаленко ту подорож.

https://localhistory.org.ua/rubrics/photo/klasiki-u-frakakh/

Російську літературу школярі в Україні вивчали щороку – від 5 до 11 класу. Серед поезій, які обов’язково вчили напам’ять, більшість – вірші російських поетів. Щойно, на 31-му році Незалежності, із повномасштабною війною наше суспільство зрозуміло, що це ненормально.

На початку літа Міносвіти оголосило про намір змінити шкільну програму із зарубіжної літератури. І таки звільнило її від десятків російських прізвищ. Але декілька залишили, наприклад, Михайла Булгакова та Ільфа і Петрова. Чи справді такими цінними є їхні твори? Що узагалі не так із програмою літератури у школі? Як викладати цей предмет, щоб діти полюбили читати?

Розповідає літературознавець, перекладач, викладач Києво-Могилянської академії, директор видавництва "Смолоскип" Rostyslav Semkiv

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/navishcho-nashim-ditiam-literatura-nosiyi-iakoyi-zapuskaiut-po-ukrayini-raketi-rostislav-semkiv/

"Найталановитішим агітаційним антиукраїнським романом стала “Біла гвардія” Булгакова (і, відповідно, написана за його сюжетом надзвичайно популярна п’єса “Дні Турбіних”). Булгаков мав суттєву перевагу, бо знав, що називається, місцеву специфіку, проживши багато років у Києві.

До того ж, виглядає, ненавидів усе українське не лише з суто ідеологічних, але й з певних дуже особистих спонук. Із клятими петлюрівцями у російського класика пов’язані якісь глибинні психологічні комплекси й душевні урази. Ці приватні образи й кривди пов’язані з травмою всієї імперської культури".

Якщо захочете довідатися, що саме українофобного у творах Булгакова, можете прочитати колонку Віри Агеєвої про шкільну програму – bit.ly/3cW3PFX Так, цього письменника досі пропонують вивчати на уроках з літератури українським дітям.

Ще одна реліквія, яку привласнили росіяни – "Богоматір Велика Панагія", або "Ярославська Оранта". Ікона велетенського розміру (193 на 120 сантиметрів), яку найімовірніше замовив Ярослав Мудрий. Нині вона є власністю Третьяковської галереї.

Оранта — основне зображення київського Софійського собору. У ХІІ столітті таке ж з’явилося й у Новгороді, де в ХІ столітті Ярослав Мудрий мав свій двір, так зване Ярославово дворіще.

У XVI столітті війська Івана IV Грозного вирізали Новгород, а страчених містян скинули в річку. Відтак цар об'їхав новгородські храми й монастирі та відібрав найцінніше майно. Тоді вивезли й Ярославську Оранту.

Ця ікона вражає не лише розмірами, а й особливим зображенням лику. Богородиця має асиметричні очі, тому видається, що вона пильно стежить за споглядальником. Подібний ефект створює і погляд мозаїчної Оранти в Софійському соборі Києва.

Це одна з багатьох українських реліквій, яку нам необхідно повернути з Росії. Більше про них у матеріалі "Викрадені скарби: п’ять ікон Княжої доби, які присвоїли росіяни" – bit.ly/3x5wRts

На околиці села Мала Перещепина на Полтавщині місцевий 12-річний хлопець Федір Деркач помітив невелике провалля на піщаному пагорбі. Розгрібши пісок, хлопець виявив жовту металеву посудину, яка за формою нагадувала глек із двома ручками.

Федір покликав на допомогу на два роки старшого друга Карпа Маджара, разом хлопці витягли знахідку і сховали неподалік біля озерця. Самі ж продовжили шукати інші речі, покликавши на поміч матір Деркача.

На 20 сантиметрів глибше від першої посудини знайшли золоті келихи. Відкривачі ще не знали, що натрапили на найдорожчий скарб, знайдений у Східній Європі. І найцінніший від І тисячоліття на території всієї Європи. Незабаром його назвали Малоперещепинським скарбом. Де його зберігають сьогодні? В російському Ермітажі.

https://localhistory.org.ua/rubrics/artifact/malopereshchepinskii-skarb-chi-pokhovannia-khana-kubrata/

Чому Євген Коновалець не став топ-політиком Наддніпрянської України і водночас перетворився на ворога для галичан? Що він робив у російському полоні, щоб не зламатися і підтримати побратимів?

Чим він заворожував серця та розум молоді? У чому його головна заслуга для українського націоналістичного руху? Чи був би Бандера без Коновальця?

Про провідника, полковника та непересічну постать Євгена Коновальця розповів дослідник його біографії Іван Хома.

Дивитися – https://www.youtube.com/watch?v=AvS6VEX3RII
Читати – https://localhistory.org.ua/videos/bez-bromu/konovalets-tin-banderi-chi-velikii-providnik-natsionalistiv-ivan-khoma/

На 102-му році життя відійшла у засвіти Катерина Гаврилів. Учасниця Організації українських націоналістів, медсестра Української повстанської армії. Після приходу більшовиків у 1944-му вона організувала мережу шпиталів, де могли лікуватися зокрема й повстанці, займалася постачанням медикаментів для підпільників.

Її тричі намагалися арештувати і щоразу жінці вдавалося втекти. Вона уникла долі невільниці ГУЛАГу, але в таборах опинилася її матір, а сестра там загинула.

Спогади пані Катерини записали дослідники “Локальної історії”. Почути їх ви можете на сайті “Жива історія”. Новому онлайн-архіві, де ми почали публікувати свідчення очевидців історичних подій від 1900-х і дотепер.

https://livehistory.org.ua/eyewitnesses/79f53937-7534-487c-ad11-96a0d71575c3?search=%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D0%93%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2

Подкасти "Локальної історії" номіновано на аудіопремію "Слушно".

"Їли колись", "Норовисті пройдисвіти", "Українські історичні пісні" (про Хмельниччину та Різдво), "Давні міста. Княжий Київ" та "Без брому".

Якщо ви чули один із них і вам сподобалося, голосуйте за посиланням – tinyurl.com/5dzckf59

Якщо не чули, вам сюди – tinyurl.com/3jw6xefp

У ці програми вкладена праця багатьох чудових фахівців. Але вони не стали б можливими без ентузіазму Pavlo Nechytaylo який зараз боронить Україну. І сильно втішиться вашій підтримці.