Сьогодні 157 років від дня народження Митрополита УГКЦ Андрея Шептицького - одного з найвидатніших діячів в історії Української Церкви та провідника українського національного руху першої половини XX століття.

На світлині митрополит серед монахів-студитів Унівської Лаври, 1930 рік.

Якби не Карпати з їхніми вершинами, проваллями, ярами і темними лісами, та не лінійним часом, УПА не могло би так довго протриматись і ефективно діяти проти гігантської тоталітарної машини сталінізму.

Останніми роками завдяки новим друзям, які присвятили своє життя вивченню історії повстанського руху в своїх селах та околицях, я ходила місцями колишніх криївок, і вислухала безліч неймовірних історій. І сподіваюсь, вислухаю ще. І заодно дізнавалася, як люди ходили раніше від села до села через гори, коли не було автобусів.

З колонки письменниці Галини Пагутяк.

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/tisiacholitnia-doroga/?fbclid=IwAR2AerLas38xIiws1twfaRtZptYUBUGu0g8dbE3gIsg158veJl2G-k12SGw

Керсетка - безрукавний плечовий одяг, який носили сільські мешканки. Керсетки побутували в комплексі вбрання на Середньому Подніпров’ї, Степовій Україні, Чернігівському та Новгород-Сіверскому Поліссі, Полтавщині та Слобожанщині.

Кожний регіон мав безліч своїх локальних варіантів, які відрізнялися кроєм керсеток та їх оздобленням.

Як розпізнати керсетки Київщини - розповідає Оксана Косміна

https://localhistory.org.ua/rubrics/strii/kersetki-kiyivshchini/?fbclid=IwAR0R7T-fINcBn7nhTArCKaTHYbUxxLU2dzn7PEykbZ2TBbyi703IbqycQ5k

Останніми місяцями в Україні обговорюють межі скасування російської культури. Забороняти все чи мають бути винятки? До закінчення війни чи назавжди?

“Локальна історія” поспілкувалася з музикознавцем, співтворцем онлайнового радіо класичної музики “Ісландія” Стасом Невмержицьким.

Читаймо про те, чому керівництво Національної музичної академії тримається за Чайковського, кого з українських композиторів обрати для нової назви та як викоренити колоніалізм із музичної освіти в Україні.

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/nazivati-chaikovskogo-ukrayinskim-kompozitorom-abo-neosvichenist-abo-merkantilnist-stas-nevmerzhitskii/

Яку російську класику варто знати? Що є мірилом культури? Кого має народити українська культура після перемоги у війні? Найбільший історичний міф, що шкодить Україні та як читати російську літературу після Бучі і взагалі, з моменту повномасштабного вторгнення?

Про це у новому випуску програми "Без брому" розповіла Ірина Старовойт, літературознавиця, поетка, перекладачка, доцентка кафедри культурології Українського католицького університету.

Підписуйтесь на наш канал у YouTube – https://bit.ly/3bgEcyL
І заходьте на сайт, там є текстова версія розмови – https://bit.ly/3zhdtKB

У часі російсько-української війни на захист нашої держави стало чимало іноземців. Створений Урядом України Інтернаціональний легіон територіальної оборони захищає українську державність в лавах ЗСУ.

Так само й більш як 100 років тому Галицька армія ЗУНР об'єднала австрійців, німців та представників інших національностей колишньої Австро-Угорщини.

Чим запам'яталися іноземці у складі найвищого командування УГА розповідає Святослав Липовецький

https://localhistory.org.ua/texts/statti/inozemtsi-v-ukrayinskomu-viisku-nimetskii-shtab-galitskoyi-armiyi/

Цьогоріч минає 363 роки від Конотопської битви, у якій українці перемогли росіян. Говорити про цю подію так, щоб уникнути паралелей із сучасною російсько-українською війною, — неможливо. Втім, у Конотопі їх і не уникають. Про них говорять люди, білборди та пам’ятники. А місцевій мотопіхотній бригаді, яка захищає нашу державність в лавах ЗСУ, дали ім’я гетьмана Івана Виговського.

Чи люблять в Конотопі згадувати "Конотопську відьму", як зберігають пам'ять про битву та де скуштувати особливий кролевецький борщ - читайте в репортажі Павла Стеха

https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/konotop-misto-vidmi-ta-bitvi/

Унікальна підбірка світлин з традиційних весіль у Карпатах початку ХХ століття (46 фото).

Весілля у гірських регіонах віддавна вирізнялося неймовірним колоритом. І дотепер зачаровує старовинними обрядами, сповненими поваги та мудрості, а також безкінечними забавами.

Дослідження етнографів та старовинні світлини дають змогу перенестися у далекі часи і відчути себе учасником цього захопливого дійства.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/vidkrivai-mamko-lisku-vede-sin-nevistku-iak-guliali-vesillia-y-karpatakh/?fbclid=IwAR1y6I-LqK156mndDbrL_eGJ2OYfEVcakwpfcZT7i909Epp5jyvA5cWi4QY

Нещодавно картину Марії Примаченко (її виставка, між іншим, триває у Національному музеї у Львові) продали за 500 тисяч доларів на благодійному аукціоні. А за скільки купували інші її роботи? Скільки узагалі коштують картини українських художників?

Локальна історія разом із трьома мистецтвознавцями поцікавилася, чи можна цю угоду вважати рекордною та які інші картини українських митців вважають найдорожчими.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/sad-spokusi-i-kviti-poriad-iz-chornobilskoiu-aes-shist-naidorozhchikh-kartin-ukrayinskikh-khudozhnikiv/

1919 рік. Молодята перед церквою у селі Люта на Закарпатті.

Наречена накрита “білилом” (білою хусткою). У дружби в руках весільний прапор – “курагов”, до якого прикріплювали білу та червону, зрідка – чорну хустки, оздоблювали різнобравними стрічками, пучком барвінку, дзвіночком. Після зустрічі молодят ним застеляли обличчя хлопця, щоб не “врекли”.

Дружки та дружби вбрані у гуні – традиційний карпатський верхній одяг з овечої вовни. Перед днем весілля існувала традиція стелити гуні посеред хати нареченої. На одежі, взявшись за руки, танцювали хлопчаки, щоб у молодої народжувалися лише парубки. Такі “заграванки” тривали до ранку.

Більше про традиції карпатських весіль та уніальні світлини (46 фото) початку ХХ століття у матеріалі – https://bit.ly/3P75LbW

Маршрут першого українського мотопробігу пролягав з Перемишля через Львів до курорту Черче. Понад 150 кілометрів.

Про цю подію з гумором написала газета "Новий час".

"Мотоциклісти в одностроях, що їх "чисто" по українськи зовуть фершалюнками і гавбами. Братія була в піднесеному настрої і "ґазувала" во всю. Машини гуркотіли мов летунські пропелєри. Хтось сонний із вікна послав нам ранній "привіт" та годі було розібрати тих "доброзичливих" слів. Що не говоріть, а бути укр. мотоциклевим рейдистом — прекрасна річ".

https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/pershii-ukrayinskii-mototsiklevii-reid-stattia-z-gazeti-novii-chas-za-1932-rik/?fbclid=IwAR3AxHIzqrP566SuEen2gCIP7U-rR-jZ45iTT-A3tWLb1ASDzVOmu0twp8g

Як сталося, що одна з трьох українських лавр стала осередком "русского міра"?

Від початку повномасштабної війни цю святиню на Донеччині неодноразово обстрілювали росіяни. При тому, що належить вона Московському патріархату, а ченців і намісника звинувачували у колаборації з ворогом та переховуванні бойовиків і зброї.

https://localhistory.org.ua/rubrics/building/sviata-chi-grishna-iak-sviato-uspenska-sviatogirska-lavra-stala-chastinoiu-russkogo-mira/

Друзі! З першого дня повномасштабного вторгнення наша редакція міцно тримає інформаційний фронт💪Сьогодні ми продовжуємо випускати друковану версію журналу і це наша особиста перемога. Друкарні вдалося знайти папір і ми маємо можливість оголосити про передпродаж одразу трьох наступних номерів журналу⚡ Однак, через суттєве дорожчання друку, ми вимушені підняти вартість журналів - #5/22 коштує 150 гривень, спарений #6-7/22 (на 160 сторінок!) коштує 200 гривень.

Що очікувати?

🎭 Театр (#5/22)
- Чи змогли війни та репресії ХХ століття знищити традиції українського театру? Як сучасна війна змінить наші глядацькі смаки? Розмова зі Стасом Жирковим, керівником київського Театру на Лівому березі
- Поставив виставу "Різдво. Тризна" про передчуття масштабної війни, а за два місяці поїхав на реальну війну - інтерв'ю з театральним режисером і воїном Олексієм Кравчуком
- "Вірячи в ЗСУ, мріємо повернутися додому, до Луганська". Історія керівника Луганського театру Сергія Дорофеєва, який втратив свій театр двічі
- Український голос в російському мороці: культурна революція українського Театру корифеїв
- Ідейно (не)правильний театр: як радянська влада цензорувала та знищувала українських театралів
- Гуцульський театр Гната Хоткевича, "Березіль" Леся Курбаса та мистецькі експерименти 1920-х


⚔ Холодний Яр: від гайдамаків до сучасних воїнів (#6-7/22)
- Звідси починався гайдамацький рух - Холодний Яр як центр боротьби козаків проти влади Речі Посполитої
- Холодний Яр як символічний центр України у просторі й часі: читаємо вірш Тараса Шевченка "Холодний Яр"
- "Воля або смерть": спротив новітніх гайдамаків проти більшовицьких загарбників
- "Найважче, мабуть, сприйняття смерті товариша". Ексклюзивний репортаж із позицій 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр"
А також: інтерв'ю з соціальним психологом Олегом Покальчуком та американською історикинею Марсі Шор.


При замовленні комплекту з #5 та #6-7/22 або ж від двох номерів журналу - доставка Новою поштою за наш рахунок!

‼ Замовити журнали 👉 https://forms.gle/6aRYgevWpx5wvGT96

Термін відправлення замовлень - 3 тижні.

Окупувавши південні та східні міста України, росіяни почали активно завозити туди своїх вчителів. Ті мають переучувати українських школярів за російськими програмами в імперському дусі “единого народа”, “православия” тощо.

На жаль, це добре нам відома практика загарбників. Коли 1944 року на Галичині, Волині, Поділлі й Закарпатті, окрім військових, спецслужбістів та партійних працівників, з’явилися і спеціалісти “загального профілю”. Вчителі та лікарі мали навчати "любити нову батьківщину".

https://localhistory.org.ua/texts/statti/kadri-vid-okupantiv-imperski-soldati-chi-nevinni-zhertvi/

Починаючи з 1920-х, здобути шкільну освіту українською мовою на заході України стало складно. Зокрема, через дію закону Lex Grabski (назва – від тодішнього міністра освіти Польщі Станіслава Грабського), який регламентував освіту для національних меншин, куди зарахували й українців.

Боротьбу за навчання українською мовою вело товариство "Рідна школа". Для захисту національних інтересів створило розгалужену мережу гуртків. У 1930-му діяло майже 600 осередків, де навчалися понад 30 тисяч дітей. Пропонуємо до перегляду світлини школярів та членів кружків "Рідної школи" міжвоєнного періоду.

https://localhistory.org.ua/stari-foto/galitske-shkilnitstvo/

"Відторгнення “толстоєвських” має націозахисний характер і є не проявом “культурного вандалізму”, а конечною умовою самозбереження, виживання і Перемоги. Чому?

Бо упродовж багатьох десятиліть радянської окупації російська література позиціонувалася як серцевинна (читай найцінніша) частина світового літературного канону.

Натомість українській літературі (як і будь-яким іншим національним традиціям) відводилася вельми скромна роль “сестри-жалібниці”. Заки всілякі “толстоєвські” вирішували “прокляті питання” світового масштабу, їхні молодші “малоросійські братушки” мусили жалібно плакатися над злою долею нещасного селянина і бідолашної покритки, але не лаяти винного в їхніх лихах (це табу!), а терпляче чекати, поки зійде на північному сході червона зірка, а мудрий Лєнін покаже своєю непропорційно довгою рукою, в якому напрямку рухатися – услід за “старшим братом”, ясна річ.

“Мрак і жуть”, коротше. До речі, як і вся російська література. Звідси й стереотипи, живучі і досі".

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/iakoiu-maie-buti-literatura-u-shkolakh-15-tez-bogdana-tikholoza/

"Горпина і Петро", Полтавщина, світлина 1890-х років. Автор український фотограф Олексій Завадський.

Це фото експонували на Всесвітній виставці у (Exposition universelle) в Парижі 1900 року. Стенд з фотокарткою Завадського отримав срібну медаль. На виставці роботу назвали "На сопілці".

Більше світлин Завадського можна побачити у матеріалі – https://bit.ly/3TDHf5r

Яким був побут Київщини та вбрання селян кінця ХІХ – початку ХХ століття можемо дізнатися завдяки світлинам Олексія Макаренка. Унікальні фотографії український етнограф зробив під час експедиції у 1911 році.

Серед іншого зафіксував на фото процес виготовлення шовкових наміто та колекцію вишиваних сорочок однієї жінки, яка вивісила їх на мотузку після прання.

https://localhistory.org.ua/rubrics/strii/u-budni-i-sviata-iak-odiagalisia-na-kiyivshchini-sto-rokiv-tomu/

Львів опинився серед перших міст, які бомбардували нацисти у вересні 1939 року. Перші бомби полетіли на Скнилівський аеродром, залізничний вокзал, Головну пошту. Під час бомбардування останньої назавжди було зруйновано будівлю семінарії Святого Духа.

Спогадами про ці дні розпочинає свої мемуари Іван Німчук, головний редактор газети “Діло” у 1935–1939 роках. Його книга “595 днів совєтським в’язнем” побачила світ у Торонто 1950-го.

https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/lviv-u-pershi-tizhni-drugoyi-svitovoyi-zi-spogadiv-ivana-nimchuka-595-dniv-sovietskim-viaznem/

– Для українців війни, Перша чи Друга світова, були шансом на щось. Скажімо, здобути державу. Ми часто говоримо про те, що це справжнє здобуття незалежності. 1991 рік маргіналізуємо, кажемо: “ми отримали”. Теперішня війна – це шанс на що? Окрім перемоги над Росією, бо це очевидна річ.

– В історичному контексті, це повернення ідеї республіки в старому латинському сенсі слова “res publica”: спільна справа. Повернення ідеї республіки у Східну Європи. Ідея республіки, яка була тут певною мірою в часи Русі, як ідея множинної не імперської політичної структури. Вона була тут, у Великому князівстві Литовському, у певному сенсі, в Речі Посполитій. Від початку XVIII століття, від Полтавської поразки вона почала стиратися тут. Відтоді почала домінувати ідея імперії, ідея тиранії, рабства і т. д. А ця війна – це, певною мірою, війна ідеї республіки проти ідеї тиранії.

Розмова з філософом, журналістом, письменником Володимиром Єрмоленком у новому випуску "Без брому".
Дивитися – https://bit.ly/3BiqYvu
Читати – https://bit.ly/3x0Hj5w