Події XIV століття на західноукраїнських землях – темна пляма в українській історії. Що відбувалося з цим регіоном після Галицько-Волинської держави і до того, як він увійшов до складу Речі Посполитої?

Розповідає Віталій Михайловський, доктор історичних наук, дослідник історії руських земель у складі Польського королівства у новому випуску програми “Ґранднаратив. Як деколонізувати історію України”.

https://m.youtube.com/watch?v=hHVF462dJvI&t=1806s

Року 1827-го у Трускавці біля Дрогобича з’явилися перші лазні з вісьмома ваннами та житлові приміщення для відпочивальників. Їх переобладнали зі сільської корчми та декількох місцевих хат.

Так розпочалася історія бальнеологічного курорту, який, значно модернізувавшись та розширившись територіально, до початку XX століття став одним із улюблених місць для відпочинку та оздоровлення галичан. Зрештою, залишається таким і сьогодні.

У 1930-х роках на сторінках газети "Діло" з’явилася серія публікації про живець, уривками з яких "Локальна історія" ділиться зі своїми читачами.

https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/truskavets-z-nashikh-litnishch-i-zhivtsiv-materiali-z-presi-1930-kh/

Фоторепортаж з Києва 1911 року! Звучить "Сонце низенько, вечір близенько" у виконанні Івана Козловського.

Щоденники Євгена Чикаленка – це справжня енциклопедія українського життя Наддніпрянщини. У них автор ділиться власними міркуваннями щодо рецептів успіху та причин невдач українського державотворення.

Ще 1906 року він зауважував – "коли у нас буде школа, то згодом буде й автономія", а 1920-го передвіщав, що "народ наш довго ще буде вабити ненаситних сусідів".

"Локальна історія" зібрала 7 думок Євгена Чикаленка, які резонують донині 👉

https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/ukrayinska-inteligentsiia-musit-ne-spati-a-pratsiuvati-7-pravil-zhittia-ievgena-chikalenka/

Місцеві жителі розповідали про Сіверськодонецьк як місто молоді і троянд.

Сьогодні його знищує російська армія. Зранку ворожі війська увійшли на околиці і зараз там тривають вуличні бої.

Три роки тому "Локальна історія" побувала у Сіверськодонецьку. Як місто жило за 30 кілометрів від лінії розмежування, читайте у нашому матеріалі 👉 👉

https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/troiandi-ta-supermarketi/

У травні команда дослідників здійснила усноісторичну експедицію до Київської області в рамках спільного проєкту Локальна історія та Центр дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ "Жива історія: свідки та жертви російських злочинів".

Сьогодні публікуємо перше інтерв'ю - з Романом Кирпачем. Весь час окупації він провів у селі Бабинці Бучанського району Київської области
разом з дружиною та двома доньками, меншій з яких виповнилось 10 місяців.

У перший день війни
Роман вступив до лав місцевої Територіальної оборони, однак дуже швидко
село було окуповане і спротив став неможливим. До будинку, в якому мешкала
родина Романа, тричі приходили кадирівці робити «зачистку» - перевіряли, чи
має він зброю, військовий одяг. Потім робити обшуки приходили інші російські
частини – шукали спиртне і харчі. Родині Романа вдалося вижити завдяки
тому, що в перші дні окупації він сховав усі запаси їжі у великі каструлі та
закопав на власному городі.

28 березня окупанти дізнались, що Роман належить до Тероборони. Чоловіка
схопили та вивезли в ліс, катували, били, влаштовували псевдорозстріли,
розбили голову, в одну ногу стріляли гумовими кулями, іншу ногу порубали
сокирою. Врешті, з незрозумілих для самого Романа причин, його відпустили.

За час російської окупації чоловік став свідком вбивств цивільного населення,
численних пограбувань приватних будинків сусідів, розстрілів евакуаційних
машин рашистами.

https://youtu.be/XYzNhrwanWE

Мародерство так чи інакше супроводжує кожну війну. Втім злодійство російських солдатів вирізняється серед збройних конфліктів останніх десятиріч своєю нахабністю і захланністю.

Їхні мародерські традиції можна пояснити тим, що армія РФ – пряма спадкоємниця радянської армії. А ту від початку будували на принципі, що грабунок – норма. Ці традиції багаторазово проявлялися під час радянських і російських воєн.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/armiia-maroderiv-zvidki-v-rosiiskikh-soldativ-vzialasia-zvichka-grabuvati/

Данило: Романович чи Галицький? Чому Данила не можна вважати васалом угорського короля і як склалися його відносини із монголами?

Як Угровеськ не став столицею держави Романовичів і чому масштабна битва під Дорогичином є фейком? У новому випуску “Без брому” – Володимир Александрович

https://localhistory.org.ua/videos/bez-bromu/mifi-shchodo-danila-volodimir-aleksandrovich/

Розбомблені багатоповерхівки, паркани з дірками від уламків снарядів, спалена військова техніка, обгорілі стіни, вікна без скла, забинтований пам’ятник Шевченкові та люди, які жили в окупації тижнями — це Бородянка на Київщині.

Сьогодні у місті завали прибрали, міст полагодили, працює імпровізований ринок, а люди потихеньку оговтуються від побаченого.

Як виглядає Бородянка зараз — дивіться у фоторепортажі з нашої експедиції "Жива історія: свідки та жертви російських злочинів"

https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/borodianka-misto-zruinovanikh-pomeshkan/

Весь час російської окупації Володимир Максюта провів в Бородянці. До його домівки кілька разів приходили окупанти, перевіряли документи і робили обшуки.

На його очах під обстрілом російських куль загинув сусід Юрій Остапченко, якого Володимир власноруч поховав у саду.

Дивіться друге інтерв'ю, записане в межах проєкту "Жива історія: свідки та жертви російських злочинів"

https://m.youtube.com/watch?v=I_5yo_uUSio

"Інколи, коли готували їжу на подвір'ї, бачили як низько літали вертольоти. Відчинені дверцята, людина з автоматом, видивлялась все. Страх від голоду це теж дуже важкий страх. Через це терпиш один страх, але мусиш готувати".

Ірина разом з чоловіком, дітьми та мамою залишилась в Бородянці у березні 2022-го. Авто завалило під час чергового бомбардування і виїхати не було на чому.

Родина Ірини переселилась до знайомих у приватний сектор, доки були продукти - готували їжу на відкритому вогнищі. Декілька разів до них приходили російські військові, розпитували про українські позиції та розповідали "що ми живемо не правильно, ми живемо погано, бідно, бо ми не хочемо дружити з Росією”.

Дивіться інтерв'ю в межах проєкту "Жива історія: свідки та жертви російських злочинів" - https://cutt.ly/oJjU8Jg

"Як радянська влада прийшла після окупації німецької, то вже “парадово” поїздами перли в Сибір і з дітьми грудними, що діти примерзали матерям до грудей".

Радянська каральна система не жаліла нікого – ані старих, ані щойно народжених і зовсім беззахисних. За приналежність родичів до Руху Опору до ГУЛАГу відправляли зокрема й вагітних жінок та дітей. У переповнених вагонах багато з них недоїхали до пункту призначення. Ті ж, що змогли вижити, з болем згадують життя на засланні.

Значну частину неповнолітніх вивозили із українських сіл за сфабрикованими звинуваченнями. У ГУЛАГу існувала окрема категорія – “табірні діти”. Так називали немовлят, народжених у виправних таборах, або дітей “зрадників батьківщини”.

До Дня захисту дітей публікуємо альбом зі світлинами дітей на засланні

https://localhistory.org.ua/stari-foto/diti-represii/

"Українське населення у Львові повинно добиватися тих прав, що йому прислуговують на основі його чисельного стану. Це повинні мати на увазі всі українські провідні чинники, зокремаж наші представники в міській раді".

Скільки українців проживало у Львові станом на 1932 рік? Реальну національну та мовну ситуацію у Львові намагався з’ясувати Іван Німчук, головний редактор газети "Діло"

https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/skilki-nas-u-lvovi-stattia-z-gazeti-dilo-za-1932-rik/

Відновили програму "Без брому" і сьогодні вийшов вже 1️⃣0️⃣0️⃣ випуск.

Розмова з Данилом Судином, соціологом та дослідником національних міфів про основи російського імперіалізму, денацифікацію Росію, міфічних "хороших русских" та небезпеку, яку вони несуть українцям.

Як завжди – є текст та відео.

https://localhistory.org.ua/videos/bez-bromu/denatsifikatsiia-rosiyi-danilo-sudin/

Наприкінці 1870-х на шпальтах галицької преси з’явилась новина про відкриття у містечку Моршин, що неподалік Стрия, кліматичного та водолікувального курорту.

Вже 1878-го розпочався перший офіційний лікувальний сезон з відкриттям "Закладу для лікування грудних захворювань". Однак історія самого Моршина сягає давнішого часу.

Цьому й присвячена стаття "Живець Моршин", що побачила світ на шпальтах газети "Львівські вісті" 79 років тому.

https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/zhivets-morshin-stattia-z-gazeti-lvivski-visti/

Матюкалися українці чи ні? Прикметно, що й сьогодні на півночі Чернігівщини на такі слова говорять “загнути моc...ля” або “покрити моска...ми”, пише дослідниця фольклору Олена Чебанюк.

Натомість вдавалися до творчо закручених побажань та прокльонів: “Щоб ти не знав, який сьогодні день”, “А щоб ти боявся своєї сорочки”, “Бодай тебе пси цілували, а мене молодиці” та дуже багато інших варіацій залежно від випадку.

Підготували про це етнографічну розвідку.


https://localhistory.org.ua/texts/statti/khai-tebe-zamuchit-srachka-i-boliachka-iak-laialisia-nashi-predki/

"Тут колись було село Поляни. Але за совітів усіх мешканців вивезли – щоб не допомагали повстанцям. І село зникло... Залишилась лиш старезна липа із давнім хрестом, та ще весною помітно як цвітуть фруктові дерева на колишніх сільських обійстях"

Про свою мандрівку Розточчям розповів Богдан Марциняк Волошин

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/poliani-kviti-nad-zniklim-selom-zolota-galitska-provintsiia/?fbclid=IwAR3Kay5W-HvxXHL8-HRqsDDpRsC5k6p0vY7XA6LpMiM4Nt_wxuutrGbNJIY

"Є українська казка, де герой, що вбив змія, завбачливо, вирізав у нього язики, щоб його перемогою не скористався якийсь спритник. А потім показав ті язики на суді як доказ, що переміг він, а не той, хто ховався у кущах, поки він бився зі змієм не на життя, а на смерть. Тож зберігаймо ті язики як доказ того, хто насправді проливав кров за Україну.

Мало перемогти, треба ще закріпити цю перемогу в свідомості, захистити її від зневіри й розчарувань, які безперечно будуть. І передати пам’ять про неї всьому людству. У цьому полягає місія національної еліти на довгі роки. Не лише української, будь-якої. Тривога, що цього може не відбутися, не безпідставна".

Колонка письменниці Галини Пагутяк.

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/ukrayinska-kultura-postril-u-potilitsiu-galina-pagutiak/?fbclid=IwAR2G8yaaXpCK-zmv758l4H5mPlEIJW3TOy2kVYNCv87W2U6sGo3M6BGkiIc

Запрошуємо на подію!

7 червня о 17:00 в Артцентрі "Дзиґа" відбудеться презентація стилізованої барокової драми "Житіє Яна Щасного Гербурта з Добромиля" авторства Галини Пагутяк та Лани Перлулайнен.

Вхід вільний.

Михайло Грушевський називав перехід українських земель під владу Великого князівства Литовського й Польщі окупацією. Чи так було насправді? Легендарна битва під Синіми водами – правда чи міф?

Суперечливі сторінки в історії ВКЛ аналізує доктор історичних наук Віталій Михайловський у новому випуску програми “Ґранднаратив. Як деколонізувати історію України” на нашому YouTube-каналі – https://www.youtube.com/watch?v=ChEZ_ITEEDw