Впродовж останніх тижнів чимало західних академічних інституцій запустили програми для жертв російсько-української війни. І запрошують до участі крім українських науковців, ще й російських і білоруських. Таким чином урівнюючи жертв війни і “жертв режиму”, вважаючи усі сторони постраждалими. Чому так відбувається? Що з цим можна робити?

Поспілкувалися про це з Юлією Юрчук, докторкою історичних наук, викладачкою Університету Умео, яка вже понад десять років живе й працює у Швеції.

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/u-ievropi-bagato-khto-prodovzhuie-divitisia-na-ukrayinu-kriz-prizmu-rosiyi-istorikinia-zi-shvetsiyi-iuliia-iurchuk/?fbclid=IwAR2RHd4Bs05P0EinOJI34jErO9FAVJsZ1dgaWSWWV8W7Yi80XKv15p4IhPo

Історію Ніжина можна вивчати по храмах. В одному складав присягу новобраний гетьман Іван Брюховецький, доки чернь руйнувала місто. Подвір’ям іншого бігав Федір Лисянський, учасник першої навколосвітньої подорожі. У третьому хрестили першу дружину Пабло Пікассо. Тут же сталася пригода, яка надихнула Миколу Гоголя на написання повісті "Вій".

Колись у Ніжині діяла потужна грецька громада, від якої містові залишилися кава і знаменитий ніжинський огірок. А вчора Ніжин знову обстріляли російські військові.

https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/nizhin-misto-de-kozhen-piatii-kozatskogo-rodu/?fbclid=IwAR0LJTPgI2h_f89B0PKvqZj7UdWhM1eaVust9Pz8IoeKs870HN-msd9lQBQ

"Релігійність Путіна є малопомітною, але сильною частиною його особистості. Російський президент, як здається, є віруючим російським православним християнином, але з ідеологією, ближчою до фашизму Беніто Муссоліні, ніж до комунізму Володимира Леніна. Яким же чином це може вплинути та вже впливає на сучасну світову геополітику та війну росії проти України?".

Про це – у статті американського журналіста та письменника Девіда Ігнатіуса для The Washington Post.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/cherez-misiats-viini-dumki-putina-zaplutani-ta-nebezpechni/

Чому світ має сентименти до “великої російської культури”? Які наші успіхи в поверненні культурних діячів в український простір? Як скоро світ втомиться від нас?

А також про розслідування Українського інституту, яке скоро оприявить мережу культурних інституцій у Європі, яку приховано фінансує уряд Росії.

Як бореться наш культурний фронт і чому він такий важливий для України – в інтерв'ю з директором Українського інституту Володимиром Шейком.

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/volodimir-sheiko-ukrayina-maie-pravo-skazati-vse-shcho-vona-zaraz-khoche-skazati/

Московська держава є майстернею із фальсифікацій та дезінформації упродовж століть. Перше достовірне свідчення “редагування” історії походить з XIV століття – жертвою історичної цензури став найдавніший новгородський літопис.

Він дійшов до нас у трьох рукописах-копіях. Два документи датують XV століттям, а інший – першою половиною XIV-го. Відомий за умовною назвою “Синодальний список”. За збігом, цей твір є найдавнішим зі збережених рукописів, котрі містять руський літописний текст. Саме ця рання копія і зазнала втручання “руки Москви”. Це легко вичислити, адже дві інші версії новгородського літопису зберегли незіпсутий виклад.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/moskva-redaguie-istoriiu-pochatok-traditsiyi-brekhni/

Степан Бандера, "Перспективи Української Революції"

"Якщо б большевики справді могли прищепити українському народові відношення до російського народу, як до «старшого брата», теорію про спільне історичне коріння, про споріднену духовість, віру в доброзичливість, щирість російського народу супроти України, захоплення російською культурою, переконання у її вищість, досконалість, бажання переймати все від Росії, уподібнюватися, та й інші того роду слабості, то це прикувало б Україну до Росії певніше й тривкіше, ніж найсильніший політичний зв'язок, сильніше від усякого терору".

колаж від Olena Smetana

Чому ми ненавидимо цю імперію зла? Послухайте лише короткий фрагмент спогадів бранки сталінських концтаборів Надії Байдали-Богдан. Як її та інших незаконно ув’язнених молодих дівчат зустрічали упирі у ГУЛАГу.

У таборі вона мусила будувати тюрми. Копала промерзлу землю, рила траншеї. 10 годин на добу, навіть при -50 градусах. Раз на місяць вихідний – банний день.

Нагадаємо лише, що з 1940-х до 1950-х у багатьох таборах найчисельнішою групою в’язнів були саме українці.

https://fb.watch/c75Pr0587F/

Як змінилася московська дипломатія за 400 років? Спойлер -- ніяк.

Тиждень після початку війни історик Олексій Вінниченко почав перекладати щоденник переговорів між річпосполитськими дипломатами та московськими представниками навесні 1634 року (рукописна книга з ним доступна в інтернеті).

Ці перемовини підсумували розпочату Москвою і тим не менше програну нею Смоленську війну 1632–1634 року. Як в минулому поводилися московські дипломати у програшній для них ситуації? Чим більше гортати сторінки щоденника, тим сильніше переконання, що за майже 400 років мало що змінилося.

Так, тоді йшлося про інші міста й території, на які претендувала Москва, але тодішня риторика та маніпулювання історичними фактами задля обґрунтування свого експансіонізму залишилися незмінними й дотепер. Нинішня війна не просто плід теперішнього кремлівського керівництва, не притаманна Росії, російському народові чи російській історико-культурній традиції, а є закономірним продовженням давньої й усталеної агресивної російської зовнішньої політики, коріння й традиція якої сягають ледь не Середньовіччя.

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/z-istoriyi-diplomatiyi-moskvi-shcho-zminilosia-za-400-rokiv/

Після кадрів зі звільнених від орків Бучі, Ірпіня та інших міст та сіл Київщини згадався червень 1941. Коли енкаведисти, відступаючи із заходу України, за кілька днів розстріляли понад 20 тисяч людей. Залишивши після себе гори трупів.

За межею розуміння. Тоді населення теж не могло повірити, що люди здатні на таке. Минуло 80 років, їхні діти та внуки не змінилися. Прийшло нове покоління російських убивць.

Тільки сьогодні українці мають вже достатньо сили, щоб відплатити їм за усе горе, яке вони впродовж десятиліть несли на нашу землю.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/krivavii-cherven-1941-go-radianski-rozstrili-u-zakhidnii-ukrayini

До 24 лютого, коли українці виступали на міжнародних телеканалах, то поруч садили росіянина і вважали це об’єктивністю. З початком повномасштабного вторгнення світові ЗМІ по-іншому подивилися на події в Україні.

Однак кліше російської пропаганди часом відлунюють навіть у таких медіа-гігантах як CNN International, France 24 чи BBC. Що вже й казати, про національне телебачення країн, які традиційно зазнають російського впливу.

Про картинку на світових телеканалах, відповідальність Заходу та повідомлення, які можуть змінити ставлення до Росії розповів Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор фонду “Демократичні ініціативи”.

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/tochno-po-gebbelsu-iak-rosiiska-propaganda-pronikaie-na-svitovi-telekanali/?fbclid=IwAR04tdknEjcqiG19PnSyObKr6K1rTZrp9um_C-dRdQd2LDH3vFR7oxJFTPw

Злочини росії. 81 рік тому і сьогодні. УВАГА! У відео кадри, які можуть шокувати.

Тімоті Снайдер питає себе і західний світ: Путін вже багато років наводив докази на користь геноциду українців. Ми дослухалися?

На думку британського історика, десять років тому він запропонував, слідом за нацистським мислителем-юристом Карлом Шміттом і російським фашистським філософом Іваном Ільїним, якого Путін вважає вчителем, починати політику з розрізнення друга і ворога.

Україна була вимушеним другом, ворогом був той, хто не розумів, що українці – частина російської цивілізації. Для Путіна “єдність душ” росіян і українців була волею Бога, захищеною актом насильства, що очищує.

Переклад колонки для The Washington Post.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/timoti-snaider-putin-davno-mriiav-pro-svit-bez-ukrayintsiv-teper-mi-bachimo-shcho-tse-oznachaie/

Ніл Ферґюсон розглянув сім найгірших сценаріїв війни в Україні.

Один із висновків, до яких дійшов британський історик: епоха непоширення ядерної зброї закінчилася.

"Відверте називання путіна воєннимм злочинцем і його відсторонення від влади значно збільшує ризик застосування хімічної або ядерної зброї в Україні. І якщо ядерна зброя буде використана раз у ХХІ столітті, то боюся, що її використають знову.

Очевидним наслідком війни в Україні є те, що численні держави в усьому світу активізовують свої прагнення до ядерної зброї. Бо ніщо так чітко не ілюструє її цінність, як доля України, яка відмовилася від неї 1994 року в обмін на нікчемні запевнення. Епоха непоширення закінчилася".

https://localhistory.org.ua/texts/statti/nil-fergiuson-sim-naigirshikh-stsenariyiv-viini-v-ukrayini/?fbclid=IwAR3QdlAXUGYxgC1FimRh2Po-sWVo-_kBjutpIqRhNPF4n8MSN-0qpZ3aBiI

Це дуже важливий текст і я прошу вас дочитати його до кінця.

Сьогодні ми з подругою йшли по Площі Ринок і над нами дуже низько пролетів літак з характерним для нього гулом. В цей момент, здавалося, час зупинився, бо усі люди завмерли від жаху і не рухалися декілька секунд.

Коли літак пролетів, ми помітили під стіною одного із закладів дівчину, яка присіла, закрила обличчя руками. Вона ридала, тіло її трусило. Я одразу зрозуміла, що її накрила потужна панічна атака, тож пішла до неї, присіла поруч, почала обіймати і змушувала називати кольори мого одягу.
- З вами все добре, ви не помираєте, я поруч, а значить це скоро минеться, - казала їй я. Це панічна атака, у мене також вони бувають, я вам допоможу. Подивіться на моє пальто, який це колір?
- Червоний, - задихаючись відповідала вона.
- А мій светр?
- Бордовий.
- Мої джинси?
- Чорні.
- Сумочка?
- Теж чорна
- Шарф?
- Сірий, - вже трохи спокійніше відповіла вона
Потім із сумочки я витягнула свій паспорт:
- якого кольору обкладинка?
- Жовто-блакитна, - сказала вона ще спокійніше і посміхнулася, втираючи сльози.
- Це був наш літак. Ми переможемо, ми вже перемагаємо! Ні ви, ні я не помремо.

Але її все так само трясло.
Я витягла «Корвалмент» (він у мене ЗАВЖДИ з собою) і дала їй одне драже під язик. «Корвалмент» урегульовує серцебиття. При сильній панічній атаці серце б‘ється десь 170 ударів в хвилину, а то і більше.
Мені вдалося її заспокоїти десь за 5-7 хвилин і стабілізувати її емоційний стан.

Вже потім виявилося, що ця дівчина із Харкова, не так давно приїхала до Львова. Над її домом постійно літали винищувачі! Салтовку, в якій вона жила зруйновано, стерто з лиця землі. Вона безліч днів жила ховаючись від авіаударів, обстрілів і того всього жаху, про який ви і так знаєте, тож коли над Площею Ринок низько пролетів літак, їі психіка не витримала.

Я це все до чого. Ми з вами тепер постійно, чуєте, постійно будемо бачити людей, у яких ставатимуться панічні атаки просто посеред вулиці. У когось тригеритиме на голосні звуки, у когось на сирену, в когось на шум від пролітаючого літака. Не всі знають, що робити в таких ситуаціях. Я розкажу елементарне, що знаю, бо сама є заручницею панічних атак, але навчилася себе з них витягувати, а ви маєте знати, що робити, якщо опинетеся в такій ситуації, як я сьогодні:

1. Обійміть людину, або просто гладьте її, завдяки цьому вона буде відчувати межі свого тіла (але перед цим запитайте чи можна).
2. Скажіть їй, що вона точно-точно не помре, що це панічна атака, від них ще ніхто не помер, що ви поруч і навіть якщо їй стане гірше, ви не дозволите аби з нею трапилося щось лихе.
3. Змушуйте її перераховувати предмети навколо, кольори. Наприклад, якщо це сталося на вулиці, де їздять автомобілі, просіть її казати якого кольору вона бачить машини. Якщо це сталося в приміщені просіть перераховувати об‘єкти, які є навколо: шафа (з чого зроблена?), стілець, книга (назва книги?), чашка (якої форми?). Таким чином мозок переключається на іншу діяльність і стрес відпускає.
4. Просіть людину дихати. Спробуйте пояснити. Дихайте разом з нею. Дихання заспокоює. Дихайте від хвилини до трьох.
5. Якщо є можливість, дайте води.
6. Зайдіть от прям зараз в аптеку і купіть «Корвалмент» в драже, він коштує копійки. Розпихайте його по всіх свої кишенях, сумках, рюкзаках. Завдяки тому, що я в свій час так зробила, сьогодні мені вдалося заспокоїти серце незнайомої мені людини.
7. І головне: не бійтеся підійти, увімкнути емпатію, людяність і стати опорою в цій складній ситуації чужій вам людині. Повірте, при панічній атаці людині потрібна людина.

Пам‘ятайте, ми з тепер з вами усі одне одному рідні.

@Oksana Shavarska

У СРСР діяло ціле трофейне управління, тобто мародерство поставили на "промислові рейки".

Лише офіційно з радянської зони окупації Німеччини вивезли:
60 000 роялей,
190 000 килимів,
460 000 радіоприймачів,
265 000 настінних і настільних годинників,
940 000 елементів меблів,
1,2 мільйона чоловічих і жіночих пальто,
1 мільйон головних уборів,
186 вагонів спиртного.

Дорж Бату – український письменник бурятського походження, автор бестселлера "Франческа" зробив невелику історичну розвідку про мародерство як частину кодекса російського офіцера.

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/dorzh-batu-maroderstvo-iak-istorichnii-kodeks-rosiiskogo-ofitsera/

Письменник Андрій Кокотюха показує, що сталося з Будинком творчості в Ірпіні після російської окупації. Це місце – літературна резиденція, письменницька Атлантида.

"Для втаємничених: тут минали наші 1990-ті. Він і до війни був занедбаний. Проте не згвалтований кацапами. Так, вони тут були. Корпуси збереглися - це добре. Прилетіло, але трошки. Всередині - те, що лишає після себе всякий росіянин: воніща, погром".

Ці ірпінські гектари можна назвати літературно намоленими. Тут жили і творили Гончар, Сосюра, Рильський, Тичина, Загребельний, Яновський, Мушкетик, Костенко, Драч, Забужко.

Ще 30 років тому територія Ірпінського будинку творчості письменників була закритою. Пускали лише за перепустками.

Минулоріч у журналі вийшов чудовий репортаж Христина Коціра із місця, де творили українську класику.

https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/pismennitska-atlantida-pid-kiievom/