Пережив нацистський терор, та не пережив російський: у Харкові загинув 96-річний в'язень табору Бухенвальд Борис Романченко. Про це повідомив німецький Фонд меморіалів Бухенвальд та Міттельбау-Дора.

Борис Романченко народився на Сумщині 1926 року, у 1942-му його було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Він намагався втекти, але в січні 1943 року був схоплений і відправлений до концтабору Бухенвальд. Іншими місцями ув'язнення були Пенемюнде, де йому довелося працювати на виробництві ракет V2, концентраційний табір Міттельбау і концентраційний табір Берген-Бельзен.
Протягом життя Борис Романченко дбав про збереження пам'яті про нацистські злочини, був віцепрезидентом Міжнародного комітету Бухенвальд-Дора.

18 березня цього року його життя трагічно обірвалось - він був вбитий внаслідок вибуху бомби у своєму будинку. За словами онуки Бориса Романченка, він мешкав у багатоповерхівці.

На сайті buchenwald.de сумну звістку прокоментували: "Жахлива смерть Бориса Романченка показує, наскільки загрозливою є війна в Україні для тих, хто пережив нацистські концтабори". Разом із 30 іншими меморіалами Фонд Меморіалів Бухенвальда та Міттельбау-Дори створив мережу допомоги колишнім жертвам нацистських переслідувань в Україні, що зараз зазнають страждань від російського вторгнення.

Генрі Марш – всесвітньо відомий нейрохірург (останні 30 років навідувався в Україну як медичний консультант) підмітив одну дуже важливу рису українців: "Життя в Україні ніколи не було легким. І це сформувало в українцях ту внутрішню силу, яка завжди викликала у мене захват. Людям на Заході важко це зрозуміти, але ви живете в країні, де держава сприймається як ворог. Тому ви насамперед покладаєтеся на приватні зв’язки: родину, друзів, власні середовища.

У дечому українці згуртовані й чудово працюють разом, у дечому – ні. Візьмімо, наприклад, лікарів, які не хочуть співпрацювати між собою, корупцію чи уряд. Але мене завжди вражало, як швидко ви можете вирішити будь-яке питання на особистому, неофіційному рівні. Ваша сила – у вас самих, у кожному з вас. І це одна з причин, чому зараз усе відбувається саме так, як відбувається".

Поспілкувалися із ним про те, як подолати "провину вцілілого", чим підживлювати силу, коли накрила зневіра та як на Заході ставляться до культурного бойкоту усього російського. Дякуємо за розмову Катерині Міхаліциній.

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/genri-marsh-viriti-v-maibutnie-ukrayini-nash-moralnii-oboviazok/

180 років тому народився зачинатель української класичної музики Микола Лисенко.

Віртуозний піаніст. Збирач пісенного фольклору. Саме він започаткував музично-драматичну освіту в Україні й дав поштовх до розвитку професійної музики.

У час, коли жив Микола Віталійович, у Києві мешкало лише кілька українськомовних родин. Лисенки — одна з них. Бути українцем, спілкуватися українською, розвивати українську музику та культуру — це була позиція! І її поділяла велика родина Лисенків.

5 років тому ми записали інтерв’ю з онукою Миколи Віталійовича – Радою. Жінка відійшла у засвіти у 2021-му у 96 років.

“Нікого з цієї великої сім’ї, довкола якої гуртувалася інтелігенція Києва, не лишилося. Але залишилася я, яка все це бачила й чула. Я — останній свідок тих подій”, — зітхала пані Рада.

Її розповідь справді діє як “машина часу”.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/mashina-chasu-radi-lisenko/

Поговорімо про нашу перемогу. Перемогу України. Перемогу майбутнього над минулим. Комусь може здатися, що це не на часі, бо ми переживаємо піковий момент війни. Але неможливо здобути перемогу, якщо не розумієш, що вона таке і як має виглядати.
Текст Валерія Пекаря, Михайла Винницького, Андрія Длігача.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/pogovorimo-pro-peremogu/?fbclid=IwAR3jlvMIKvlB5qYRhHrcHcWsIKwKlqqyviIlfyl6gHclnla5Eb6t6VJzLDQ

"Не знаю, наскільки коректним буде порівняння з латиною, бо це інтелектуальна мова, мова медицини, науки, та я б хотів, щоб російська стала мертвою. Щоб нею було соромно розмовляти і соромно її знати. Так, як коли ми зустрічаємося з поляками чи латвійцями, і вони кажуть – ну, можемо по-російськи, – і нам обом соромно, що ми знаємо цю мову.

Я дуже хочу, щоб таке відбувалося на національному рівні. Тоді всі наступні питання про величезний імперський спадок, всю російську культуру, всі вкрадені історичні надбання – втратять актуальність. Будуть, звісно, люди, які вирішать – ну, гаразд, російською ми не говоримо, але ж там такий великий спадок – то ми будемо читати російською. І вони знаходитимуть цифрові бібліотеки, скачуватимуть в них файли з книжками Набокова чи Булгакова, будуть читати і пертися від того, що читають напів мертвою мовою.

Приклад того, як я це бачу: “Гаррі Поттера” можна прочитати мовою квенья (мова ельфів, яку вигадав Толкін). Є люди, які дуже пруться з того, що можуть читати Поттера ще й цією мовою. Вони мають стою тусівку, дуже в ній активні. Але ми ж розуміємо, що це маргіналія маргіналій. І не чекаємо, що фанати мови квенья почнуть вимагати зробити її другою державною. Так само треба вчинити з російською мовою. Після цього весь російський спадок відпаде.

Крім того, треба дуже оперативно позбутися всього російського в побуті. Всіх російських та імперських назв, які оточують нас. Ковбаса “московська”, сир “російський”, театр “російської драми імені Лесі Українки”, який дуже швидко перефарбувався і вже змінив назву".

Ілля Стронґовський, перекладач, дизайнер, співзасновник "Видавництва"

Інтерв'ю з ним – https://localhistory.org.ua/texts/interviu/strongovskii-rosiiska-mova-v-ukrayini-maie-stati-mertvoiu/

"Уже зараз російська окупація деяких східноукраїнських міст нагадує радянську окупацію центральної Європи наприкінці Другої світової війни. Державні службовці та громадські діячі – мери, поліція, депутати, журналісти, музейні куратори – були арештовані і відтоді їх не бачили.

Цивільне населення тероризують вибірково. Влада Маріуполя повідомляє, що місцевих мешканців насильно вивозять в Росію, точно так як радянська секретна поліція депортувала балтів, поляків та інших до Росії після вторгнення у 1939-1945 роках. У разі перемоги Росії ця тактика буде застосована по всій Україні, створюючи масовий терор, насилля та нестабільність на роки. І так, якщо ми приймемо такий результат, автократії від Мінська до Каракаса і Пекіна візьмуть на замітку: геноцид тепер дозволено"

Енн Епплбом – авторитетна дослідниця історії Східної Європи, терору та репресій в СРСР. Пропонуємо переклад її колонки про російсько-українську війну, яка вийшла у виданні The Atlantic 22 березня.

https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/enn-eplbom-ukrayina-musit-peremogti/

Російські окупанти на захоплених українських територіях знищують книжки та шкільні підручники з історії! За інформацією української розвідки, вони склали список заборонених історичних постатей.

Здогадаєтесь, хто серед них? Степан Бандера, Роман Шухевич, Симон Петлюра, В'ячеслав Чорновіл…

А також Іван Мазепа. Чому Росія боїться українського гетьмана? Пропонуємо дізнатися з цього великого біографічного інтерв’ю, яке вийшло у номері Локальної історії, цілком присвяченому постаті Мазепи.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/tetiana-tayirova-pro-ivana-mazepu/

Ще одне місто, яке показало сміливий спротив російській окупації.

Росіяни зайшли до Славутича 26 березня. Захопили в заручники мера. Близько 5 тисяч людей вийшли на центральну площу і розгорнули величезний прапор України. Загарбники почали стрілянину. Двоє людей отримали поранення. Але ввечері того дня російські військові вийшли з міста.

Захоплюємось хоробрістю усіх українців, які чинять опір русскому міру!

І пропонуємо репортаж про історію Славутича та його мешканців, який вийшов в одному з випусків Локальної історії.

https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/misto-iake-ominuli-devianosti/

"Останні десятиліття ми жили у неймовірний час миру. Це була певною мірою фантазія гіпі. Середній оборонний бюджет країни ЄС становив близько 3% від загального бюджету. І це історичне чудо, бо раніше 50-80% бюджету йшли на війну та армію.

Тепер бачимо, що лише за один день Німеччина подвоїла витрати на військову сферу. Інші країни світу роблять те саме. Але це дорога до дна. Гроші, що мають іти на охорону здоров’я, на освіту, на боротьбу із кліматичними змінами, тепер йдуть на танки, снаряди і війни. Наслідки цього відчують і Австралія, і Бразилія.

Із 1945-го не було жодної ескалації між великими силами, на відміну від попередньої історії. З 1945-го жодна міжнародно визнана країна не була стерта з карти через зовнішнє вторгнення. Це неймовірне досягнення, а також основа всього, що ми маємо – для медичної системи, освітньої. Все це тепер під загрозою".

Історик Ювал Ной Гарарі про те, як російсько-українська війна позначиться на ері миру у світі.

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/iuval-noi-garari-viina-v-ukrayini-mozhe-zminiti-vse/

“Ми жартували, хай би вбило одразу, бо всі дуже боялися покалічитись. Все частіше від друзів дізнавалися, що в когось рідні травмовані. Одній дівчинці ампутували ногу після одного з обстрілів, під який вона потрапила. Цей страх ставав сильнішим”.

“Спершу це була руїна суто міська, ландшафтна. А потім ти бачиш, як виглядають люди. Що вони змучені, що вони не можуть знайти воду, що черги в магазини стали безсенсовими. Це просто черга за нічим, за надією щось отримати”.

“Є дуже великий страх, що від міста не залишиться нічого. І від людей, які не виїхали теж нічого не залишиться. Це найбільший мій страх, що повертатися буде нікуди. Поки я щоранку прокидаюся, і дивлюсь новини – може, за ніч вже відбили?”.

Віра Курико – репортерка українських медіа. Мешкає у Чернігові. У перший день війни виїхала до Львова. Але за кілька днів повернулася до рідного міста. Її чоловік став до лав ЗСУ. Віра залишилася з подругою, її трьома дітьми і собаками у приватному будинку на околиці. Вони залишалися у місті, яке нещадно обстрілювали російські війська, 10 днів.
Допоки не почали зникати світло, вода та газ.

Її свідчення про злочини росії у відео – https://youtu.be/3bHCc-ZxIok

Впродовж останніх тижнів чимало західних академічних інституцій запустили програми для жертв російсько-української війни. І запрошують до участі крім українських науковців, ще й російських і білоруських. Таким чином урівнюючи жертв війни і “жертв режиму”, вважаючи усі сторони постраждалими. Чому так відбувається? Що з цим можна робити?

Поспілкувалися про це з Юлією Юрчук, докторкою історичних наук, викладачкою Університету Умео, яка вже понад десять років живе й працює у Швеції.

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/u-ievropi-bagato-khto-prodovzhuie-divitisia-na-ukrayinu-kriz-prizmu-rosiyi-istorikinia-zi-shvetsiyi-iuliia-iurchuk/?fbclid=IwAR2RHd4Bs05P0EinOJI34jErO9FAVJsZ1dgaWSWWV8W7Yi80XKv15p4IhPo

Історію Ніжина можна вивчати по храмах. В одному складав присягу новобраний гетьман Іван Брюховецький, доки чернь руйнувала місто. Подвір’ям іншого бігав Федір Лисянський, учасник першої навколосвітньої подорожі. У третьому хрестили першу дружину Пабло Пікассо. Тут же сталася пригода, яка надихнула Миколу Гоголя на написання повісті "Вій".

Колись у Ніжині діяла потужна грецька громада, від якої містові залишилися кава і знаменитий ніжинський огірок. А вчора Ніжин знову обстріляли російські військові.

https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/nizhin-misto-de-kozhen-piatii-kozatskogo-rodu/?fbclid=IwAR0LJTPgI2h_f89B0PKvqZj7UdWhM1eaVust9Pz8IoeKs870HN-msd9lQBQ

"Релігійність Путіна є малопомітною, але сильною частиною його особистості. Російський президент, як здається, є віруючим російським православним християнином, але з ідеологією, ближчою до фашизму Беніто Муссоліні, ніж до комунізму Володимира Леніна. Яким же чином це може вплинути та вже впливає на сучасну світову геополітику та війну росії проти України?".

Про це – у статті американського журналіста та письменника Девіда Ігнатіуса для The Washington Post.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/cherez-misiats-viini-dumki-putina-zaplutani-ta-nebezpechni/

Чому світ має сентименти до “великої російської культури”? Які наші успіхи в поверненні культурних діячів в український простір? Як скоро світ втомиться від нас?

А також про розслідування Українського інституту, яке скоро оприявить мережу культурних інституцій у Європі, яку приховано фінансує уряд Росії.

Як бореться наш культурний фронт і чому він такий важливий для України – в інтерв'ю з директором Українського інституту Володимиром Шейком.

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/volodimir-sheiko-ukrayina-maie-pravo-skazati-vse-shcho-vona-zaraz-khoche-skazati/

Московська держава є майстернею із фальсифікацій та дезінформації упродовж століть. Перше достовірне свідчення “редагування” історії походить з XIV століття – жертвою історичної цензури став найдавніший новгородський літопис.

Він дійшов до нас у трьох рукописах-копіях. Два документи датують XV століттям, а інший – першою половиною XIV-го. Відомий за умовною назвою “Синодальний список”. За збігом, цей твір є найдавнішим зі збережених рукописів, котрі містять руський літописний текст. Саме ця рання копія і зазнала втручання “руки Москви”. Це легко вичислити, адже дві інші версії новгородського літопису зберегли незіпсутий виклад.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/moskva-redaguie-istoriiu-pochatok-traditsiyi-brekhni/

Степан Бандера, "Перспективи Української Революції"

"Якщо б большевики справді могли прищепити українському народові відношення до російського народу, як до «старшого брата», теорію про спільне історичне коріння, про споріднену духовість, віру в доброзичливість, щирість російського народу супроти України, захоплення російською культурою, переконання у її вищість, досконалість, бажання переймати все від Росії, уподібнюватися, та й інші того роду слабості, то це прикувало б Україну до Росії певніше й тривкіше, ніж найсильніший політичний зв'язок, сильніше від усякого терору".

колаж від Olena Smetana

Чому ми ненавидимо цю імперію зла? Послухайте лише короткий фрагмент спогадів бранки сталінських концтаборів Надії Байдали-Богдан. Як її та інших незаконно ув’язнених молодих дівчат зустрічали упирі у ГУЛАГу.

У таборі вона мусила будувати тюрми. Копала промерзлу землю, рила траншеї. 10 годин на добу, навіть при -50 градусах. Раз на місяць вихідний – банний день.

Нагадаємо лише, що з 1940-х до 1950-х у багатьох таборах найчисельнішою групою в’язнів були саме українці.

https://fb.watch/c75Pr0587F/