Московитському менталітету притаманна риса – бажання прогнутися під сильного правителя, делегувати йому право одноосібно розпоряджатися мільйонами життів. Це є малозрозумілим для українців, а в західній масовій культурі часто сприймають як прояв “загадкової російської душі”.

Ця риса російського менталітету була унаочнена нервовим тремором Сергія Наришкіна під час засідання Ради безпеки РФ, на якому розглядали визнання суверенітету терористичних організацій “ДНР” і “ЛНР” над територією ОРДЛО. Володимир Путін постає на подібних нарадах не як президент в оточенні співробітників. А радше як цар Володимир І, що наказує боярам.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/fenomen-silnoyi-ruki-abo-gra-v-tsaria/

Олексі Новаківському вчора було 150 років. Ми готували кілька матеріалів, один із яких – віртуальна виставка його робіт. У результаті вийшов один – мабуть, найповніша ілюстрована біографія митця в українських медіа.

Новаківський теж пережив війну. За рік до початку Першої світової він саме оселився з дружиною у Львові, у будинку навпроти Собору Юра. Кажуть, у важкі часи він малював як шалений – так перетворював тривогу у дію.

Новаківський сильно співпереживав визвольним змаганням. Як символ національного відродження – його цикл “Пробудження”, де дівчинка-підліток перетворюється у молоду жінку.

У роки найгострішої боротьби української революції митець створив серію зображень князів Русі. Це енергетична бомба, яка мала прикрасити підручник історії України!

Друг художника, який був біля нього в останні дні життя згадував, що перед смертю Новаківському приснився сон: “Була у мене вночі… дружина. То вже кінець, Іване! Нині вночі впізнав я свій заблуд. Я вже не утримаю рукою пензля… Я до неї кричу: не хочу вмирати. А вона на це: це ж не смерть. Немає смерти! Ніщо не вмирає…”.

Немає смерти. Ніщо не вмирає!

https://localhistory.org.ua/texts/statti/150-rokiv-oleksi-novakivskomu-onlain-vistavka-naibilsh-znakovikh-robit/

«Олександра Трохимівна, 86 років, була маленькою дівчинкою у Харкові, коли німці під час Другої світової війни розбомбили її будинок, вбили її маму та сестру. Вона також втратила два пальці на правій руці. Сьогодні вранці її будинок також розбомбили, цього разу російська армія».

Фото та текст: alexlourie.photo

This IS Ukraine.

Донцов у 1954 році написав: "Так званий цивілізований світ явно тратить історичну пам'ять. Звідси його нерозуміння російських справ, а між ними дивного для того світу явища московського каяття. Починаючи від перших “показатєльних процесів” судових старої большевицької гвардії, аж до каяття Берії, – цей феномен лишається загадкою для Заходу.

Правда, вже зрозуміли, що московська система катування, фізичного, морального і “науково-медичного” з його “brain-washing”, осягає неймовірних вислідів. Але чи в цій диявольській системі вся причина того каяття?".

Минуло майже 70 років і нічого не змінилося.

https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/dmitro-dontsov-dusha-moskalia/

Сьогодні відзначає 95-ті уродини Зенон Врублевський - останній ветеран дивізії "Галичина", який мешкає у Львові. Пан Зенон - корінний львів'янин, народився 17 березня 1927-го року. В 16-річному віці разом з братом Юрком зголосився добровольцем до української дивізії. Брав участь у боях під Бродами. Потрапив в радянський полон і був вивезений до табору в Пермській області. Звідти здійснив втечу і повернувся до Львова. Тут приєднався до боротьби національно-визвольного підпілля ОУН. 1947-го року заарештований і засуджений радянським режимом на 25 років та 5 років позбавлення в правах із конфіскацією майна. Відбув тюрми й табори у Свердловську, Караганді, Кемерово. Загалом провів в таборах ГУЛАГу 10 років. Повернувся до Львова 1960 року, де мешкає донині.
Локальна історія записувала спогади пана Зенона, пропонуємо переглянути фрагмент інтерв'ю.
https://www.youtube.com/watch?v=vF097KfaNyg

Бажаємо шановному ветерану дочекатися перемоги у доброму здоров'ї та бадьорому дусі!

Продовжуємо розповідати про війни та революції ХХ століття.

Сьогодні вирушаємо на острів свободи. До революційних перетворень Фіделя Кастро Куба була музичною столицею усієї Америки.

За кількістю вищих музичних закладів острів тримав першість у Латинській Америці. У 50-х Куба переживала бум звукозаписувальної індустрії. Острів є батьківщиною не лише всесвітньо відомих музикантів, але й світових музичних стилів.

Як мамба, румба, чачача існували в соціалістичній державі? Чому Че Гевара насправді шакал? Чи зміг тоталітаризм знищити музичне багатство острова?

Коротка історія кубинської революції під музику того часу. Подкаст Павло Нечитайла, тепер бійця тероборони.
YouTube – bit.ly/3q9xOOg
SoundCloud – bit.ly/3ifNCKM
Apple Podcasts – apple.co/3tSAfW3
Google Podcasts – bit.ly/39oq421
Anchor – bit.ly/3u30hpW