ПРО ІДЕНТИЧНІСТЬ
Ми застрягли між селом і містом, між виживанням і життям — і поки не зробимо крок вперед, нічого не зміниться. Така головна думка книжки Ярослава Грицака "Життя, смерть та інші неприємності", яка побачила світ у далекому 2011 році. Але чи звучить вона актуально сьогодні?
Ось кілька тез:
У цій книзі ідентичність — це не просто відповідь на питання «хто я?», а складна суміш історії, економіки та цінностей. Грицак не розглядає українців як щось застигле, а показує, як ми змінювалися під впливом часу та обставин.
1. Ідентичність і модернізація: «Селяни у місті»
Грицак пояснює, що ключовим моментом для нашої ідентичності став перехід від села до міста (модернізація). Однак в Україні цей процес пішов специфічним шляхом.
Ми застрягли між селом і містом, між виживанням і життям — і поки не зробимо крок вперед, нічого не зміниться. Така головна думка книжки Ярослава Грицака "Життя, смерть та інші неприємності", яка побачила світ у далекому 2011 році. Але чи звучить вона актуально сьогодні?
Ось кілька тез:
У цій книзі ідентичність — це не просто відповідь на питання «хто я?», а складна суміш історії, економіки та цінностей. Грицак не розглядає українців як щось застигле, а показує, як ми змінювалися під впливом часу та обставин.
1. Ідентичність і модернізація: «Селяни у місті»
Грицак пояснює, що ключовим моментом для нашої ідентичності став перехід від села до міста (модернізація). Однак в Україні цей процес пішов специфічним шляхом.
👍1
Замість того, щоб селяни стали справжніми містянами з новими цінностями, вони часто «руралізували» місто — перенесли туди сільський спосіб життя і мислення.
Це призвело до того, що ми стали нацією, яка вже не живе в селі, але ще не повністю прийняла міську культуру відповідальності та самовираження. Автор називає це «незавершеною модернізацією», яка впливає на те, як ми голосуємо і як ставимося до влади.
2. Цінності: Виживання проти Самовираження
Автор багато уваги приділяє дослідженням цінностей (зокрема, згадує дослідження Інґлгарта). Він пише, що через бурхливу історію, війни та репресії, для українців головною цінністю стала безпека (виживання), а не розвиток чи самовираження.
Це пояснює нашу поведінку: ми часто обираємо стабільність замість ризику змін, боїмося «чужого» і не довіряємо інституціям. Грицак зазначає, що країни з «протестантською етикою» швидше досягли успіху, тоді як православні суспільства, до яких належить і Україна, застрягли на шляху змін через тягар традицій та історії.
3. Міф про «Дві України»
У книзі розвінчується популярний міф про непримиренний розкол між Заходом і Сходом. Грицак стверджує, що поділ існує, але він не є фатальним.
Різні швидкості: Різниця між Галичиною і Донбасом часто полягає не в тому, що це «різні народи», а в тому, коли і як відбувалася їхня модернізація.
Центр: Існує велика група людей (часто в центрі країни або у великих містах), яка не належить ні до категоричного «Заходу», ні до «Сходу». Вони — «амбівалентні», тобто можуть схилятися в різні боки залежно від ситуації, і саме вони часто вирішують долю виборів.
4. Історична пам'ять і символи
Ідентичність будується на тому, кого ми вважаємо героями. Грицак аналізує проект «Великі Українці» і показує, як змінюються наші симпатії. Якщо раніше герої були чітко радянськими або антирадянськими, то тепер з’являється консенсус навколо фігур на кшталт Шевченка, які об'єднують усіх.
Водночас він попереджає про небезпеку «персоніфікації» політики. Ми схильні шукати «месій» (лідерів), а не ідеї чи програми, що є ознакою того самого «селянського» мислення в політиці.
Підсумок
Головна думка Грицака: українська ідентичність не є чимось, що дано нам раз і назавжди предками. Це проект, який ми будуємо щодня. Наші проблеми (корупція, недовіра, розколи) — це не «прокляття», а наслідок конкретних історичних травм і незавершених реформ. Щоб змінитися, нам потрібно перейти від цінностей виживання до цінностей самовираження — перестати боятися і почати довіряти одне одному.
Це призвело до того, що ми стали нацією, яка вже не живе в селі, але ще не повністю прийняла міську культуру відповідальності та самовираження. Автор називає це «незавершеною модернізацією», яка впливає на те, як ми голосуємо і як ставимося до влади.
2. Цінності: Виживання проти Самовираження
Автор багато уваги приділяє дослідженням цінностей (зокрема, згадує дослідження Інґлгарта). Він пише, що через бурхливу історію, війни та репресії, для українців головною цінністю стала безпека (виживання), а не розвиток чи самовираження.
Це пояснює нашу поведінку: ми часто обираємо стабільність замість ризику змін, боїмося «чужого» і не довіряємо інституціям. Грицак зазначає, що країни з «протестантською етикою» швидше досягли успіху, тоді як православні суспільства, до яких належить і Україна, застрягли на шляху змін через тягар традицій та історії.
3. Міф про «Дві України»
У книзі розвінчується популярний міф про непримиренний розкол між Заходом і Сходом. Грицак стверджує, що поділ існує, але він не є фатальним.
Різні швидкості: Різниця між Галичиною і Донбасом часто полягає не в тому, що це «різні народи», а в тому, коли і як відбувалася їхня модернізація.
Центр: Існує велика група людей (часто в центрі країни або у великих містах), яка не належить ні до категоричного «Заходу», ні до «Сходу». Вони — «амбівалентні», тобто можуть схилятися в різні боки залежно від ситуації, і саме вони часто вирішують долю виборів.
4. Історична пам'ять і символи
Ідентичність будується на тому, кого ми вважаємо героями. Грицак аналізує проект «Великі Українці» і показує, як змінюються наші симпатії. Якщо раніше герої були чітко радянськими або антирадянськими, то тепер з’являється консенсус навколо фігур на кшталт Шевченка, які об'єднують усіх.
Водночас він попереджає про небезпеку «персоніфікації» політики. Ми схильні шукати «месій» (лідерів), а не ідеї чи програми, що є ознакою того самого «селянського» мислення в політиці.
Підсумок
Головна думка Грицака: українська ідентичність не є чимось, що дано нам раз і назавжди предками. Це проект, який ми будуємо щодня. Наші проблеми (корупція, недовіра, розколи) — це не «прокляття», а наслідок конкретних історичних травм і незавершених реформ. Щоб змінитися, нам потрібно перейти від цінностей виживання до цінностей самовираження — перестати боятися і почати довіряти одне одному.
👍2