#mylife
Ще раз повторюю, діточки: ніколи-ніколи не ремонтуйте духовку. Бо є ризик знайти себе посеред ночі за таких обставин.

#war #invadersmustdie #fuckingrussians #antibydlo
Останній допис на сьогодні, і спатки. На жаль, не веселий, а злий і гіркий.

На скріні моя переписка по дорозі на хор. За годину до того я дізналась, що чувак з рольової команди загинув під Куп'янськом. І закричала. Бо молодий пацан зовсім. Реальний пиздюк. Вчорашній студент-медик. Я навіть не знала що він воює. Першого січня всіх привітав з Новим роком, а рівно за два тижні його поховали.
І от їду я поруч з тіткою справа. 100% рілзів російською. "Пацанські" приколи, кадри з лайнотелефільмів, селєби на червоних доріжках, і апофеоз апофігея - морда виродка-урганда. А мені єдине, чого хочеться - двинути їй ліктем в селезінку, щоб телефон з усім цим гівном з її лап випав. Стрималась. Можливо, дарма.
Неправильно питати: "Чому не державною?" Правильно: "Чому мовою вбивць?" Так зрозуміліше.

#mylife #music
Коли Микита збирався на БЗВП, я написала довжелеееезний ToDo-list із наполеонівськими планами, що я буду весь цей час без нього робити. Вчора я, чавкаючи слоновою дозою отриманого серотонінчику, урочисто відмітила там пункт "Банер".
Сетап для бардівських відосиків готовий.

#music
Подивилась маловідомий у нас французький мюзикл 1789: Les Amants de la Bastille, і проперлась від головної злодійської (ну звісно ж!) пісні. Настільки, що ділюсь нею тут.
Сам мюзикл дивний, дещо нерівний (хороші номери типу Fixe чи Hey-Ha сусідують з відвертою попсою, яку рятує тільки відеоряд), місцями крінжовий (з комічністю шпигунів перегнули), але як цілісний твір працює. І хореографія масових сцен, мммммм, персик просто: один тутешній фінал з кахонами який розкішний.
Мюзикл повністю, в хорошій якості і з англійськими сабами доступний на ютубі. Хто поділяє мою слабкість до цього жанру - велкам.
https://youtu.be/DKTyPrfpcvY?si=7QDuzzIbzyFfZGln

#writersnotes
Друга відмова — чек.
Що ж, пливемо далі.

#politics #antibydlo #posttruth
В усій цій двіжусі з виступом порожденця Південно-Африканської республіки Маска, 'Go Home' на іспанській версії сайту Білого дому, зникненню програм підтримки різноманітності з усіх великих бізнесів та інших цікавих новин з найближчого майбутнього більш за все "подобається", як ці всі високоморальні альтруїстичні сноби з мізинчиками, котрі дуже переймаються за права чорних трансгендерів у нациській Україні, весело і дружньо починають зігувати, якщо це може сподобатись новому папіку.

#mylife
Наважилась зробити справжнє кунцугі.
Старалась. Дуже. Вийшло кривувато.
Що ж, значить осягаю мистецтво насолоди недосконалістю.

#mylife #psychology
Екзистенційна криса. Частина 2
Цього тижня дізналась про концепт Blue Monday. Це — найдепресивніший день року, що припадає на третій понеділок січня. Так, він був два дні тому, і його відчула вся моя бульбашка. Це — якраз той момент, коли свята вже закінчились, гроші на них витрачені, до нової зп ще далеко, новорічні обіцянки усвідомлюються не з символічної, а з практичної точки зору, і замість того, щоб надихати, лякають, погода — відстій, тож на тебе всією своєю реальною і уявною тушею навалюється марність буття.
Для мене він почався з неділі, коли на мене звалилось відчуття, що я просрала своє життя. І я вже третій день намагаюсь якось його розгрести. Поки виходить не дуже. Новий проект по роботі все ще незрозумілий та нерідний (хоч і трохи менше, ніж раніше), але величезний, давлячий, і переповнений легасі. Несвідома частина хоче з криком звідси втекти у щось красиве, яскраве та переливчасте, а раціональна хапає її за п'яти, бо я зараз — основна годувальниця в родині (бля, не так я собі це уявляла), мені потрібна якась впевненість, щось яскраве та вибухове я зараз відверто не потягну, і воно ще й вимагатиме повної самовіддачі, не сумісної з моїми планами сподіваннями від життя на найближчий рік. Та й досвід роботи в корпоративці підказує, що нічого яскравого в часи глобальної кризи не існує, бо на рюшечках та експериментах економлять в першу чергу. Тож ні, люба, почекай поки з кар'єрою мрії, краще сконцентруйся на нормальній.
Здавалося б, треба просто добросовісно працювати з міркувань фінансової стабільності, досвіду. комфорту та безпеки, а вибухове реалізовувати в літературі та музиці. Але і тут якийсь тлін та відчай. Я дуже багато вклала в першу книгу, навіть місцями залізла в ресурсний кредит. Але відповіді поки лише негативні, тож повертати його нема чим, і з кожною відмовою на нього капають відсотки. Сподіваюсь, негативні відповіді просто швидші, бо над позитивною треба добряче подумати, і набираюсь сил для редактури другого тому.
По музиці теж все складно. Власне, гра на ударочці в неділю мене і розмазала, бо нагадала про невдачі з гуртом (недоробила, недотягнула, недостаралась, недонаполягла). Здавалось би: просто треба сісти за інструмент і годинку-другу на ньому пограти, віддаючись процесу, як раніше... але чомусь на цю годинку вічно є якісь інші заняття. І всі пов'язані з побутом, який ніколи не закінчується. А ще мені дуже важко займатись музикою без Микити, бо це — та зона, де він мене запалює та надихає. Мені треба шукати цей запал і вогонь всередині себе, і саме зараз його немає, бо я тупо згасла.
Ще одне додатково обтяжуюче відчуття — це час, що минає (в голові сам собою увімкнувся ВУЗВ). І він своїм бігом аж волає, що можливостей для змін чогось у своєму житті з кожним днем залишається все менше. Так, звісно, після Перемоги (на яку я зараз ганебно мало доначу через скорочення фінансових можливостей і шалені поточні трати) стане краще... напевно... якщо світ не полетить у пекло, на що він дуже конкретно націлився. Але невідомо, коли це буде. По факту, єдине, що можна зробити — це не марнувати той час, що в мене є просто зараз. В тому числі невдалими рішеннями і помилковими пріоритетами.

#writersnotes
Я творчо мучаюсь. В мене є дуже старий задум на епічне темне низьке бойове фентезі про військові ордени, пророцтва, довбнів що вміють читати і не вміють думати, дорослішання, руйнування дружби, закоханість у владних мудаків, спроектовані династичні кризи, і все це на тлі захоплення світу демонами. Задумана ціла трилогія, перші два томи розплановані, а перший ще і наполовину написаний.
І от з оцим усім і є найбільша проблема. Бо писала я його 5-10 років тому. Навіть до того, як почалда брати участь в літературних конкурсах, і стала на практиці вивчати, що людям читати цікаво, які прийоми працюють, які ні, як сильно варто скорочувати текст, і так далі. Коротше, об'єктивно історія слабенька, її треба дуже сильно прокачати, щоб вона просто відповідала рівню того, що є зараз на українському книжковому ринку. Не кажучи вже про те, щоб наситити її опуклими другорядними персонажами, картиною світу, вагою та невідворотністю подій, і просто побічними сюжетками, що тримають увагу. Додаткова складність, що це — дуже конкретна medieval-based fantasy, з дуже слабкими алюзіями на ВКЛ (та й ті обмежуються архітектурою та життєвим укладом в одному дуже конкретному замку). І тільки лінивий не написав, що ця ніша давно переповнена і всіх задовбала. Тож, можливо, і сетінг треба переглянути та перенести в менш вироблене іншими авторами родовище світів.
Мені дуже страшно все це робити. За ті роки, що ця історія живе у мене в голові, я примудрилась дуже сильно з нею зростись. В мене є персональне ставлення до всіх основних її героїв, багато нафантазованих відгалужень включно з повністю альтернативним розвитком, і місцями просто залізобетонне переконання, хто як і де має вчиняти. Тут кожна зміна (аж до простого перейменування) буде приносити суцільні страждання, наче я зрікаюсь старого друга. А мені доведеться піддавати сумнівам тупо все. Це — дуже багато болісної роботи з постійними зіткненнями віч-на-віч із власною недосконалістю, яка ще невідомо, чи окупиться взагалі (бо хз, чи вийде в результаті хороша історія і чи захочуть її опублікувати й читати).
Як ви гадаєте, чи варто все це робити? Може, краще просто її поховати як мертвонароджений "проект для серця", і займатись свіжими та легшими в обробці ідеями "з нуля"?

#mylife
Добра історія на ніч.
Їду з офісу метро. Сідаю в вагон на пересадці, і раптом відчуваю дуже приємний запах. Озираюсь: через місце сидить жінка, тримає на руках кошик з шикарним букетом лілій та хризантем. Моє обличчя морфує від здивованого "О!" до щасливої посмішки. Тут я перехоплюю запитальний погляд жінки, відсуваю з вуха навушник і кажу:
- У вас дуже красивий букет, і він дуже класно пахне.
- Дякую, - розпливається вона. - У моєї подруги (її сусідка махає рукою) сьогодні День народження, це їй подарували.
Я:
- Здорово! Вітаю вас!
Подруга киває і вдивляється в книгу в моїх руках ("Дорослі діти емоційно незрілих батьків"):
- А ви дуже хорошу книгу читаєте. Мені вона дуже сподобалась.
- Мені теж, - кажу я. - Життєва.
Я читаю далі, подруги продовжують свою розмову, і всім нам пахне красивий букет. А хорошого настрою трошки додалося.

#war
Сьогодні був День народження Шае.
І я дуже символічно її пом'янула: тест-драйвом окопної свічки, яку я нарешті зробила з бляшанок, які рік тому забрала з Шаїної квартири. На березі озера, на піску, в самоті, під пильним оком пацюка, що мені весь час шурхотів у кущах. Саме того озера, над яким Шае сфотографувала місяць, який потім виклала в інсту.
Сподіваюсь, їй там у Пагорбах добре.

#mythology #culture
Згадаю, а навіщо я свого часу завела цей канал, і закину сюди статтю про римські Сатурналії. Фінальний її абзац (котрий про Різдво) трошки дискусійний, оскільки згідно з книгою "Доба постів і карнавалів", при визначенні дати Різдва дивились не на зимове сонцестояння, а на весняне рівнодення як дату Благовіщення, і вже від нього рахували 9 місяців. І це прям зафіксовано в джерелах. Оскільки місяців в році всього 12, в результаті вийшло плюс-мінус-туди-сюди зимове сонцестояння... але не зовсім. І в нас тепер є і Йоль, і Різдво, та і Сатурналії є куди втиснути. Власне, ось і стаття про них:
https://www.museum.dp.ua/uk/news_1359/

#writersnotes
Нарешті сіла опрацьовувати "Змієве повечір'я". Відкрила робочі файли, глянула дату крайнього оновлення "святок". 17 серпня, Карл! Не пройшло й півроку. Справді не пройшло. Поки що. Дивом.
Х його з, як з таким рівнем прокрастинування жити. Пішла плакати й писати.

#kyiv #history
Пізнавальна ілюстрована стаття про заготівлю криги на Дніпрі для льодників 100+ років тому та коротку історію побутових холодильників.
https://kyivpastfuture.com.ua/yak-kyyany-zberigaly-produkty-100-rokiv-tomu/

#writersnotes
Очікування: Пишеш невеличке окантовочне оповідання, що має сшити воєдино альманах різдвяних жахів.
Реальність: цілий вечір гуглиш історичні фото та інформацію про льдозаготівлю, види господарських саней, богиню Ісиду, годинникарство, Сатурналії, симптоматику та лікування сифілісу, рутину поховальних обрядів 1910 років, режим роботи церков перед святами, і повний набір середньо-високих київських чиновників, який може бути цікавий промисловцю з садиськими нахилами.

#lol #antibydlo
Глянула на список найкасовіших фільмів минулого року. Жодного, Карл. Жодного оригінального тайтла (єдиний напів-вийняток — Дюна, яка початково задумувалась як дилогія).
Нє, я знала, що в голівуді біде з оригінальними ідеями. Але щоб настільки глибоке...

#writersnotes
Тим часом є перша зацікавленість рукописом.
Подробиць поки не пишу, щоб не зурочити. Просто хочу відмітити цей малеееесенький промінчик надії на тлі вже чотирьох накопичених відмов.

#war #psychology
За повномасштабку мої стосунки і з їжею, і з грошима геть розладились. Через механізм донатів мозок став сприймати дію "витратити гроші" як заспокоєння. З просіданням фінансів це стало проблемою. По їжі я завжди була білкою зі схроном "на чорний день" але зараз це геть вийшло з-під контролю. Перебування на самоті відкрило, що насправді не так вже я і багато їм. Каструля супу — мій обід на тиждень, закуплені на попередніх фазах апокаліпсису продукти виїдати цілу вічність. А на нервах хочеться смачно жерти.
Здавалось би: жуй, кайфуй і витрачай час на інше. Але тут вилізло химерне порочне коло:
1) Я не можу всидіти цілий день вдома — мене починає панічити.
2) Вийшовши, я хочу щось купити. Наприклад, продукти в супермаркеті.
3) Накупивши продуктів, я готую якийсь смачний і зайобистий ніштяк на кілька днів...
4) ...І задовбана хочу погуляти...
5) ... а мій холодильник ломиться від смачної жрачки, яку я фізично не встигаю з'їсти.
Отака хуйня, малята. :(
Де моє шкільне вміння гуляти без витрат?

#lol #antibydlo #hipocrisy
Ви тільки подивіться на цю жертву наклепу!
А я-то, наївна, гадала, що "Кому ти віриш — своїм безсоромним очам, чи коханій дружині?" — то просто анекдот. А воно ціле глобальне пророцтво