Головний Отаман УНР
З 1919 року фактичний керівник УНР і Головний Отаман армії. Очолював боротьбу проти Червоної армії, білогвардійських формувань та інших збройних сил на території України.

Польсько-український союз
У 1920 році підписав Варшавський договір з Польщею, який передбачав спільні військові дії проти більшовиків. Українські війська разом із польською армією брали участь у Київській операції 1920 року.

Поразка УНР
Після відступу польських військ армія УНР була інтернована на території Польщі. Державні структури УНР припинили діяльність на території України.

Еміграція і смерть
Перебував у Польщі, Австрії, згодом у Франції. У 1926 році вбитий у Парижі Самуїлом Шварцбардом. Суд визнав убивцю невинним.

Історичне значення
Симон Петлюра був одним з керівників Української Народної Республіки в період її збройної боротьби за існування у 1919–1920 роках.

Євген Петрушевич.
Президент ЗУНР

Євген Петрушевич одна з ключових постатей
Західноукраїнської Народної Республіки.

Саме він очолив українську державність у Галичині в найважчий момент боротьби за незалежність.

Народився 1863 року на Тернопільщині. За фахом юрист, ще до Першої світової війни був активним діячем українського руху в Австро-Угорщині та депутатом парламенту у Відні. Петрушевич послідовно відстоював права українців законними та політичними методами.

У листопаді 1918 року став президентом ЗУНР. Під його керівництвом формувалася державна адміністрація, армія УГА та дипломатичні місії.

Петрушевич прагнув міжнародного визнання української держави і наполягав на захисті Галичини від польської окупації.

Після поразки у війні з Польщею очолив уряд ЗУНР в еміграції. Виступав проти компромісів, які означали втрату українських земель. До кінця життя не визнав польської влади в Галичині.

Помер у 1940 році в Берліні. Його постать символ незламності західноукраїнської державницької ідеї та боротьби за власну державу навіть у вигнанні.

Дмитро Іванович Донцов

● Біографія...

Народився 29 серпня 1883 року в Мелітополі, що на Запорожжі, у родині місцевого купця та громадського діяча Івана Донцова. У дитинстві він та й сім'я загалом цікавились українською культурою,мовою,звичаями,тощо, звідси пішли корені внутрішнього націоналізму самого Донцова. Походив Дмитро Іванович із слобожанського козацького роду Федора Донця. У 1890х вступив у Мелітопольське реальне училище, яке закінчив у 1900 році. Проте до університету не вступив через незнання стародавніх мов. Через це він їздив до москви та санкт - петербургу. В останньому навчався з 1902 по 1908 рік на юридичному факультеті. У 1905 він вступив в УСДРП, а 1909 - виїхав з російської імперії в Австро - Угорщину, де до 1911 навчався у Віденському університеті, згодом продовжив навчання у Львові. З початком Першої Світової війни став одним з найактивніших учасників та ініціаторів створення Союзу Визволення України - організацією, що боролась за створення незалежної України, хоча б у Надніпрянській її частині. До 1918 жив переважно в Німеччині, Швейцарії та Австро - Угорщині. У 1918 він переїхав до Києві, де за наказом Павла Скоропадського став очільником першої Української телеграфної станції. Початково висловлював позитивні думки до Гетьманату,проте згодом його погляди щодо цього змінились. А з 1919 по 1921 Донцов був очільником пресового бюро УНР у Швейцарії. У 1921 опублікував свою першу, на сьогодні мало згадувану працю - "Підстави нашої політики ", де вперше було сказано про необхідність українського "нового" - інтегрального націоналізму. З 1922 працював редактором у різноманітних журналах та виданнях: "Літературно - науковий вістник" , "Заграва" , тощо. Сидів у польській в'язниці Береза - Картузька. У 1926 опублікував свою найзнаменитішу працю - "Націоналізм",що заклала основи для розвитку українського націоналізму вже в ОУН(Доречі в ОУН інтегральний націоналізм був головною концепцією до 1943 року). У 1930х у одній зі статей він написав:
В большевизмі можна доглянути риси російського фашизму
Опісля жив у Празі під німецькою окупацією. Там же у 1944 він написав і свою іншу відому працю - "Дух нашої давнини", де висловлював уже більш традиціоналістські погляди. У 1947 емігрував до Канади,де прожив до самої смерті у 1973. В житті Дмитро Донцов був надзвичайно ерудованим, через що говорив і писав велику кількість іноземних цитат та вмів завести діалог,плести інтриги, тощо

● Погляди Дмитра Івановича...

Дмитро Донцов завжди вирізнявся певною ексцентричністю і незрозумілістю в питаннях конкретики власних ідей, проте сказати можна напевне - він точно заслуговує на звання "отець українського інтегрального націоналізму",адже по суті є єдиним його автором і натхненником.
В поглядах Дмитра Івановича завжди була русофобія, це видно ще з часів Першої Світової і до останньої його відомої русофобської праці - "Московська отрута" 1949 року. Він завжди говорив про те,що не існує і не може існувати демократичної, вільної московії, адже народ там - раби бездарні,які неспроможні на те,аби щось змінити. Їм це подобається,і вони хочуть затягнути в це лоно усі інші. Це є актуальним і на сьогодні,проте нажаль не всі ще цього дотримуються.
Повернімось до інтегрального націоналізму. У Донцова інтегральний націоналізм визначався:
1) Волею як найважливішою необхідністю кожного індивіда,а від того і всього народу задля виживання.
2) Фанатизмом,вірою в "національний міф", як щось,що дає ідейну та духовну можливість існування.
3) Керуванням майбутньої держави національною елітою,що була б утворена на принципах,подібних до меритократії - тільки найрозумніші,найталановитіші та найвидатніші сини і доньки української нації.
Попри це Донцова не можна назвати фашистом, адже він формував концепцію визвольну, і сам прекрасно це розумів. Тому всілякі закиди про те,що інтегральний націоналізм, а відповідно ідеологія ОУН і т.д були фашистськими - нелогічна. Вона навіть практично не є такою,адже до прикладу в УПА служили болгари,греки,євреї,німці та інші.

Так само і Донцов не сильно віддавав увагу цьому питанню,адже для нього,окрім етнічної приналежності - існувала також й ідеологічна, незалежна від походження та народу, і вона була не менш важливою, ніж етнічна. Не було у працях Донцова культу держави,одного вождя (хоча сам принцип там присутній), бо був культ нації - як вищої кровно - духовної спільноти,що має постати на землях вільної та незалежної України.
Таких поглядів Донцов по суті дотримувався до кінця свого земного життя. А проте,не варто забувати і про "Дух нашої давнини" - де Донцов перейшов до більш традиційних поглядів, порівняно з попередніми працями. Найголовнішим чином визначалось це у його прихильності до орденської системи,де б панувала ... та ж сама система меритократії - тільки кращі з кращих, найхоробріші з найхоробріших, і так далі. Проте це оформлювалось в окремий Орден, подібний до лицарських у середньовіччі.

● Ким ж є Дмитро Донцов для сучасних українських націоналістів?

Він є збираючим образом Nаціоналіста, до якого ми повинні прагнути. Донцов є прикладом для наслідування. У нього дуже багато своїх мінусів і те з чим ми не згодні, але його вклад в Україні не можна недооцінювати.
Однозначно та беззаперечно - філософом,натхненником та втіленням тої волі,про яку сам же Донцов і говорив - волі спротиву,волі духу,волі інтелекту во славу Nаціоналізму!
Слава Україні!
Слава Nації!

P.S Пост написав другий заступник TNУ - Джохар

Чат ТNУ Підтримати

Історичний архів
https://drukarnia.com.ua/historicalArchive

Проводимо "колонізацію" інших месенджерів, приєднуйтесь.

Голодомор 1932-1933: найбільша трагедія українського народу

У 1932-1933 роках Україна пережила одну з найжахливіших катастроф в своїй історії. Мільйони українців помирали від голоду - не через посуху чи неврожай, а через цілеспрямовану політику радянської влади.

За різними оцінками, загинуло від 3,5 до 7 мільйонів людей. Цілі села вимирали вщент. Люди їли кору дерев, траву, шкіряні вироби - все, що могло хоч якось вгамувати голод.

Причини та наслідки
Головною причиною стала політика колективізації Сталіна. Радянська влада вилучала у селян весь хліб, встановлювала нереальні плани здачі зерна та вносила цілі села до «чорних списків» - туди, де норми не виконувались, не завозили жодних продуктів. Закон від серпня 1932 року, відомий як «Закон про п'ять колосків», карав смертю навіть за жменю зерна, підібрану в полі.

Наслідки були катастрофічними. Україна втратила значну частину свого селянства - основи національної ідентичності. Демографічна яма відчувалась десятиліттями.

Крім того, на місце загиблих переселяли росіян та представників інших народів СРСР, що змінювало етнічний склад регіонів.

Радянська пропаганда про Голодомор

Радянська влада повністю заперечувала сам факт голоду. Іноземним журналістам забороняли в'їзд до постраждалих регіонів. Уолтер Дюранті, кореспондент New York Times у Москві, публічно спростовував повідомлення про голод і отримав за це Пулітцерівську премію. Офіційна позиція СРСР була проста: ніякого голоду немає, а ті, хто говорить про нього, є ворогами та антирадянськими провокаторами. Визнати правду Росія відмовляється досі.

Голодомори 1921-1923 та 1946-1947

Голодомор 1932-1933 був не єдиним. Україна пережила ще два масові голоди у XX столітті.

1921-1923: голод після революції
Після громадянської війни та встановлення радянської влади Україна зіткнулась з жорстокою продрозкладкою - примусовим вилученням зерна у селян. Це в поєднанні з посухою призвело до масового голоду, який охопив південь України та Поволжя.

Загинуло близько 1-2 мільйонів українців. Лише після переходу до нової економічної політики (НЕП) ситуація стала покращуватись.

1946-1947: голод після Другої світової війни

Одразу після перемоги над нацистською Німеччиною радянська влада знову взялась за своє. Незважаючи на те, що Україна була спустошена війною, Москва продовжувала вимагати виконання планів із здачі зерна.

Посуха 1946 року погіршила становище, однак влада не зменшила норми вилучення продовольства. Від голоду загинуло близько 1 мільйона українців. Цей голод довгий час залишався майже невідомим, бо перебував у тіні подій Другої світової війни.
Три голоди за одне покоління. Це наслідки комуністичного режиму та диктатури який приніс червоний світ.

Євромайдан та Небесна Сотня
Причини виникнення
Євромайдан виник на тлі глибокого розчарування суспільства політикою президента Віктора Януковича. У листопаді 2013 року уряд раптово призупинив підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом - документа, якого українці чекали роками і який символізував курс на євроінтеграцію. Замість цього Янукович почав зближення з Росією, що обурило мільйони громадян.
Проте причини були значно глибшими: масова корупція, свавілля силових структур, відсутність верховенства права, придушення свободи слова та загальне відчуття, що країна рухається у бік авторитаризму. Люди вийшли не лише за Європу - вони вийшли за гідність

Початок протестів
21 листопада 2013 року журналіст Мустафа Найєм опублікував пост у Facebook із закликом зібратися на Майдані Незалежності в Києві. Того ж вечора прийшли сотні людей. Протести спочатку були мирними і студентськими.
Переломний момент настав у ніч з 29 на 30 листопада, коли бійці спецпідрозділу «Беркут» жорстоко розігнали студентів на Майдані - дубинками, по головах. Ця жорстокість обурила всю країну, і наступного дня на вулиці вийшли вже сотні тисяч людей. Саме насильство влади перетворило локальну акцію на масову революцію.

Ескалація та події зими 2014 року
Протягом грудня та січня протести тривали. Влада ухвалила так звані «диктаторські закони» 16 січня 2014 року, які фактично забороняли будь-які мирні зібрання. Це спровокувало нову хвилю обурення. На вулицях Києва почалися жорсткі сутички між протестувальниками та «Беркутом».
Наприкінці січня частина опозиції взяла під контроль адміністративні будівлі в регіонах. Тиск на владу зростав, однак Янукович не збирався поступатися.
Розстріли на Майдані. Хто перший відкрив вогонь?
Найтрагічніші події відбулися 18–20 лютого 2014 року. Снайпери та бійці спецпідрозділів відкрили вогонь по протестувальниках на Інститутській вулиці та прилеглих районах. За три дні загинуло понад 100 людей - вони увійшли в історію як Небесна Сотня.
Питання про те, хто перший відкрив вогонь, є одним із ключових у розслідуванні. Українські та міжнародні слідства встановили, що снайпери стріляли з будівель, підконтрольних силовим структурам - зокрема з готелю «Україна» та прилеглих будинків. Жертвами були як протестувальники, так і співробітники міліції, що деякі дослідники пов'язують зі спробою спровокувати хаос і виправдати силовий розгін.

Офіційне українське слідство встановило причетність бійців «Беркуту» та осіб, пов'язаних із режимом Януковича. Росія та окремі прихильники Януковича натомість поширювали версію про «провокаторів з боку опозиції», однак ця версія не підтверджена достовірними доказами і відкидається більшістю незалежних розслідувань.
Небесна Сотня
Небесна Сотня - це збірна назва людей, загиблих під час Революції Гідності. Серед них були люди різного віку, з різних регіонів України, різних національностей - українці, вірмени, білоруси. Більшість із них були звичайними громадянами, які прийшли захищати свою країну.
Їхня загибель стала моральним стержнем революції і символом того, за що боролися протестувальники. Щороку 20 лютого Україна вшановує їхню пам'ять.

Наслідки
21 лютого 2014 року Янукович підписав угоду з опозицією про дострокові вибори, а вже наступної ночі втік до Росії. Верховна Рада проголосувала за його відсторонення від влади.
Однак перемога революції мала важку ціну. Росія скористалася нестабільністю і вже в лютому-березні 2014 року анексувала Крим, а на Донбасі розпочала гібридну війну, яка переросла у повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року.
Революція Гідності стала точкою відліку нової української ідентичності - усвідомленої, свідомої своїх прав і готової їх боронити.