Вітаю всіх.
Нарешті! Західні ЗМІ оприлюднили «мирний план Трампа». Ну що сказати? В мене лише дві версії. Або якийсь відповідальний за ксерокопіювання клерк намагався на пальцях пояснити журналісту, що зрозумів у купі друкованого паперу, при тому, що продививсь по діагоналі дві-три сторінки. Або… або я була кращої думки про команду Білого дому. Бо «план» нагадує твір на тему «як я провів літні канікули» для четвертого класу, коли події трьох місяців легко вміщуються на сторінку, списану якнайбільшими буквами, які здатна вивести дитина.
Та хоча б можна вже пробігтися по пунктах. Отже:
П.1 – зупинка вогню і заразом п.6 - жодних гарантій безпеки.
Українські ЗМІ одразу звернули увагу на відсутність гарантій безпеки. Так. Але гарантій припинення вогню там теж немає. Жодних.
П.2 США визнають Крим «російським».
Це автоматично перекреслює устав ООН і Гельсінський заключний акт 1975 року. Нагадаю, обидва документи, зокрема, забороняють міжнародне визнання будь-яких територій, «надбаних» внаслідок воєнної агресії або навіть погрози силою.
Тобто Трамп пропонує Путіну зруйнувати світовий порядок, про який країни домовилися за підсумками Другої світової війни, та у рамках «мирних зусиль» юридично відкрити шлях до переділу територій і Третьої світової. Браво!
П.3 Запорізька АЕС оголошується «нейтральною територією під контролем США».
Тут незрозуміло, про який контроль йдеться. Якщо США лише спостерігатимуть через супутник, то ніяка це в біса не нейтральна територія, бо там хазяйнує російська армія. А росія періодично шантажує світ імовірністю ядерної катастрофи.
Якщо Трамп пропонує вивести із ЗАЄС російських військових злочинців і завести туди американських цивільних фахівців (бо ні про яких військових США не йдеться – неодноразово оголошувалося, що це категорична позиція), тоді… відправити американських громадян як потенційних заручників росії, щоб потім мати змогу обміняти їх на засуджених у США громадян рф – терористів або торгівців зброєю? Браво ще раз!
П.4 Україна відмовляється від вступу в НАТО
От мені здається, що якби Трамп заприсягся би путіну, що США блокуватимуть вступ України до НАТО, хоч би скільки заявок не подав Київ, – це було б певніше. Навіщо втягувати третю сторону в ситуацію, де ефективна угода залежить лише від двох? Моя відповідь – щоб зробити угоду неефективною.
П.5 США не визнає російський контроль над частинами Херсонської, Запорізької, Донецької, Луганської та Харківської областей, але й не вимагає виведення звідти російських військ.
З урахуванням п.2 (США визнає Крим «російським») я прочитала би п.5 як відверту пропозицію Трампа поновити агресію, коли путіну буде зручно, щоб домогтися визнання «російськими» іще п’яти областей України.
Це все. У них закінчилися пункти, а в мене – пристойні слова.
Елена (злая я с калькулятором)
P.S. Пропоную в рамках «премії Дарвіна» створити номінацію «за найбезглуздіше політичне самогубство, скоєне потенційно небезпечним для планети способом». Спеціально для Трампа.
Нарешті! Західні ЗМІ оприлюднили «мирний план Трампа». Ну що сказати? В мене лише дві версії. Або якийсь відповідальний за ксерокопіювання клерк намагався на пальцях пояснити журналісту, що зрозумів у купі друкованого паперу, при тому, що продививсь по діагоналі дві-три сторінки. Або… або я була кращої думки про команду Білого дому. Бо «план» нагадує твір на тему «як я провів літні канікули» для четвертого класу, коли події трьох місяців легко вміщуються на сторінку, списану якнайбільшими буквами, які здатна вивести дитина.
Та хоча б можна вже пробігтися по пунктах. Отже:
П.1 – зупинка вогню і заразом п.6 - жодних гарантій безпеки.
Українські ЗМІ одразу звернули увагу на відсутність гарантій безпеки. Так. Але гарантій припинення вогню там теж немає. Жодних.
П.2 США визнають Крим «російським».
Це автоматично перекреслює устав ООН і Гельсінський заключний акт 1975 року. Нагадаю, обидва документи, зокрема, забороняють міжнародне визнання будь-яких територій, «надбаних» внаслідок воєнної агресії або навіть погрози силою.
Тобто Трамп пропонує Путіну зруйнувати світовий порядок, про який країни домовилися за підсумками Другої світової війни, та у рамках «мирних зусиль» юридично відкрити шлях до переділу територій і Третьої світової. Браво!
П.3 Запорізька АЕС оголошується «нейтральною територією під контролем США».
Тут незрозуміло, про який контроль йдеться. Якщо США лише спостерігатимуть через супутник, то ніяка це в біса не нейтральна територія, бо там хазяйнує російська армія. А росія періодично шантажує світ імовірністю ядерної катастрофи.
Якщо Трамп пропонує вивести із ЗАЄС російських військових злочинців і завести туди американських цивільних фахівців (бо ні про яких військових США не йдеться – неодноразово оголошувалося, що це категорична позиція), тоді… відправити американських громадян як потенційних заручників росії, щоб потім мати змогу обміняти їх на засуджених у США громадян рф – терористів або торгівців зброєю? Браво ще раз!
П.4 Україна відмовляється від вступу в НАТО
От мені здається, що якби Трамп заприсягся би путіну, що США блокуватимуть вступ України до НАТО, хоч би скільки заявок не подав Київ, – це було б певніше. Навіщо втягувати третю сторону в ситуацію, де ефективна угода залежить лише від двох? Моя відповідь – щоб зробити угоду неефективною.
П.5 США не визнає російський контроль над частинами Херсонської, Запорізької, Донецької, Луганської та Харківської областей, але й не вимагає виведення звідти російських військ.
З урахуванням п.2 (США визнає Крим «російським») я прочитала би п.5 як відверту пропозицію Трампа поновити агресію, коли путіну буде зручно, щоб домогтися визнання «російськими» іще п’яти областей України.
Це все. У них закінчилися пункти, а в мене – пристойні слова.
Елена (злая я с калькулятором)
P.S. Пропоную в рамках «премії Дарвіна» створити номінацію «за найбезглуздіше політичне самогубство, скоєне потенційно небезпечним для планети способом». Спеціально для Трампа.
Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.
Недавно на Фейсбуке мне попался пост от "Мемориала" о бомбежке роддома в Запорожье и фото ребенка, который прожил два дня.
Вот ссылка
https://www.facebook.com/100083111713093/posts/670829305697454/?mibextid=rS40aB7S9Ucbxw6v
Это меня тогда очень потрясло потому что как кто-то сказал, гроб не должен быть размером с колыбель.
И просто потому что болит.
Но почему-то этого "болит" они не понимают. И не только они. Когда в другой стране сторонница путина на слова о том, что путин повинен в смерти многих людей, среди которых много детей ответила "Да мне нет до этого дела" то уровень этого "болит" у меня стал выше.
Почти собрали на зарядную станцию. И на РЕБ полностью - большую часть денег дали родители погибшего защитника Украины. И горько, и необходимо. Такой донат трудно принимать без слез. Купили вне сборов колеса на машинку разведчикам. Я попсиховала, что купили без меня, со словами "Я сам" и докинула своих. На кредитке ещё осталось. Меня в шутку назначили "бригадным генералом волонтёрских войск с позывным "Сонечко"
Это очень приятно и мило :)
Тримаймося
Виктория, Сумская область
Здравствуйте, все.
Недавно на Фейсбуке мне попался пост от "Мемориала" о бомбежке роддома в Запорожье и фото ребенка, который прожил два дня.
Вот ссылка
https://www.facebook.com/100083111713093/posts/670829305697454/?mibextid=rS40aB7S9Ucbxw6v
Это меня тогда очень потрясло потому что как кто-то сказал, гроб не должен быть размером с колыбель.
И просто потому что болит.
Но почему-то этого "болит" они не понимают. И не только они. Когда в другой стране сторонница путина на слова о том, что путин повинен в смерти многих людей, среди которых много детей ответила "Да мне нет до этого дела" то уровень этого "болит" у меня стал выше.
Почти собрали на зарядную станцию. И на РЕБ полностью - большую часть денег дали родители погибшего защитника Украины. И горько, и необходимо. Такой донат трудно принимать без слез. Купили вне сборов колеса на машинку разведчикам. Я попсиховала, что купили без меня, со словами "Я сам" и докинула своих. На кредитке ещё осталось. Меня в шутку назначили "бригадным генералом волонтёрских войск с позывным "Сонечко"
Это очень приятно и мило :)
Тримаймося
Виктория, Сумская область
Здравствуйте, Доктор!
Здравствуйте, все!
Привет, это Макс
и 165 Неделя:
День 1146. Персона года Time. '32: Франклин Рузвельт (Мир, в котором Человек года — претендент на пост Президента с планом лучшей жизни)
День 1147. Мир между (Как договориться на двоих)
День 1148. Гибель «Гойи» (Одна из крупнейших катастроф «били по военным, погибли мирные»)
День 1149. Памяти Габриэля Гарсия Маркеса (11 лет без Мастера)
День 1150. Нобели Мира. '1905: Берта фон Зутнер (Венгерская баронесса, которой было не всë равно)
День 1151. Приговор Дарье Козыревой (В Питере осуждена 19-летняя антивоенная активистка. Дискредитация армии стихами Тараса Шевченко)
День 1152. Пасхальное перемирие (Вернуться домой за 30 часов)
======
Война. День 1146. Персона года Time. '32: Франклин Рузвельт
Тот тридцать второй, как бурлящий котëл:
С ним всë не решить? Неужели?
И Time выбирает того, кто не шëл,
Но ехал к заявленной цели.
Он ехал в коляске, ещё не герой,
Но в каждом движении — POTUS,
Ни щит и ни меч волочил за собой,
Не жаждал охватывать глобус.
Персона — за дело? Персона — за план! —
Бушует разгневанный критик,
Но выбор людей: паралич — не изъян,
К штурвалу, синьор Паралитик!
И биржи лежали что кони в пыли,
И банки что склепы без злата,
Но он говорил: «Мы пойдëм», — и пошли,
Шагая от штата до штата.
«Он свой, не чужой, — говорили, — он наш,
Морщины, сомнения в речи,
И сделан был выбор, случился марьяж,
Игра окупила все свечи.
Ведь миру нужны ни триумф, ни позор,
Ни гром и ни плаха, но имя.
И Time на обложке выводит узор:
«Он знает, что всë поправимо!»
Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
#timeperson
30.01.1882 — 12.04.1945 | 14.04.2025
======
Война. День 1147. Мир между
Теплом оттаявшая льдина
Маячит зря туда-сюда,
Никто из них не Украина,
Но близок мир как никогда.
Они нарежут как салаты
Наделы будущих земель,
Пойдут под нож ЕС и НАТО —
От сих до сих, отсель досель.
Союзам — бой, поганой тряпкой
Хлестать друзей: «Я есть закон», —
Два старикана делят бабки,
А эти лезут на рожон.
Сведут тотально, поголовно
Всех критикующих к нулю,
Не замечая глазом бревна:
«В Альянс!» — советуют Кремлю.
Какие нормы? Всë же просто,
Дерись, покуда хватит сил.
Дерись за остров, полуостров:
«Я по-хорошему просил!»
Рассудит время, кто был правым,
Кто резал глобус сверху вниз.
Они пришли с одной оравы:
Один на срок, другой на жизнь.
Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
15.04.2025
======
Война. День 1148. Гибель «Гойи»
Море не помнит. Оно же не суд.
Ведь нет в нëм ни правых, ни виноватых.
И лишь пузырьками наверх плывут
Те души. Из банки помятой.
Ты судно. Ты цель. Ты всё и ничто.
Избитый сюжет о ночном отъезде.
Одним новых звëзд раздадут за «то».
Другим упокоиться вместе.
И снова апрель. Ледяная гладь.
Молча «Гойя» лежит. Была причина.
Но пока есть Война — будет и мать,
Потерявшая дочь и сына.
Вода тяжела, свинцом орденов
Укроет молитвы на дне оврага.
Лишь тот, кто пустил торпедой на дно,
Уснëт, завернувшись в присягу.
Время не лечит. Ведь время — глухарь.
В том деле, где даже не будет иска.
Никто не зажжёт кормовой фонарь
При последнем порту приписки.
И снова апрель. Опять и опять.
Сколько «Гой» пойдут в небеса и толщу?
И опять Война. И седая мать.
И портрет. Не моргает. Молча.
Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
16.04.1945 | 16.04.2025
======
Война. День 1149. Памяти Габриэля Гарсия Маркеса
Война каблуком стучится вновь,
Как в Макондо — пепел и тлен.
Кто первым начал? Вопрос не в бровь.
Кто последним уймëт Верден?
Диктатор в ложь как броню одет,
Его слово — свинцовый груз,
Но правда птицей прорвëт рассвет,
Принесëт крылом: «Не боюсь!»
«Не в подвиге суть, — шепчет листва,
Война — это сон, где не спят
Дети и ангелы. Лишь слова
Вперемешку. Кто виноват?»
И Макондо стонет в дымке сна,
Только Дом как вырванный зуб,
На новом круге слепа весна
Тем, кто ей ненадолго люб.
Ведь ложь — не ресурс, но самая суть,
А власти — лишь тень у зеркал,
Но кто уверовал в этот путь,
Не сможет ответить: «Не знал!»
Так пусть же каждый в урочный час,
Взглянувши на пламя и лëд,
Вспомнит — рождаются только раз.
Выбирай же свой шаг вперëд!
Здравствуйте, все!
Привет, это Макс
и 165 Неделя:
День 1146. Персона года Time. '32: Франклин Рузвельт (Мир, в котором Человек года — претендент на пост Президента с планом лучшей жизни)
День 1147. Мир между (Как договориться на двоих)
День 1148. Гибель «Гойи» (Одна из крупнейших катастроф «били по военным, погибли мирные»)
День 1149. Памяти Габриэля Гарсия Маркеса (11 лет без Мастера)
День 1150. Нобели Мира. '1905: Берта фон Зутнер (Венгерская баронесса, которой было не всë равно)
День 1151. Приговор Дарье Козыревой (В Питере осуждена 19-летняя антивоенная активистка. Дискредитация армии стихами Тараса Шевченко)
День 1152. Пасхальное перемирие (Вернуться домой за 30 часов)
======
Война. День 1146. Персона года Time. '32: Франклин Рузвельт
Тот тридцать второй, как бурлящий котëл:
С ним всë не решить? Неужели?
И Time выбирает того, кто не шëл,
Но ехал к заявленной цели.
Он ехал в коляске, ещё не герой,
Но в каждом движении — POTUS,
Ни щит и ни меч волочил за собой,
Не жаждал охватывать глобус.
Персона — за дело? Персона — за план! —
Бушует разгневанный критик,
Но выбор людей: паралич — не изъян,
К штурвалу, синьор Паралитик!
И биржи лежали что кони в пыли,
И банки что склепы без злата,
Но он говорил: «Мы пойдëм», — и пошли,
Шагая от штата до штата.
«Он свой, не чужой, — говорили, — он наш,
Морщины, сомнения в речи,
И сделан был выбор, случился марьяж,
Игра окупила все свечи.
Ведь миру нужны ни триумф, ни позор,
Ни гром и ни плаха, но имя.
И Time на обложке выводит узор:
«Он знает, что всë поправимо!»
Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
#timeperson
30.01.1882 — 12.04.1945 | 14.04.2025
======
Война. День 1147. Мир между
Теплом оттаявшая льдина
Маячит зря туда-сюда,
Никто из них не Украина,
Но близок мир как никогда.
Они нарежут как салаты
Наделы будущих земель,
Пойдут под нож ЕС и НАТО —
От сих до сих, отсель досель.
Союзам — бой, поганой тряпкой
Хлестать друзей: «Я есть закон», —
Два старикана делят бабки,
А эти лезут на рожон.
Сведут тотально, поголовно
Всех критикующих к нулю,
Не замечая глазом бревна:
«В Альянс!» — советуют Кремлю.
Какие нормы? Всë же просто,
Дерись, покуда хватит сил.
Дерись за остров, полуостров:
«Я по-хорошему просил!»
Рассудит время, кто был правым,
Кто резал глобус сверху вниз.
Они пришли с одной оравы:
Один на срок, другой на жизнь.
Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
15.04.2025
======
Война. День 1148. Гибель «Гойи»
Море не помнит. Оно же не суд.
Ведь нет в нëм ни правых, ни виноватых.
И лишь пузырьками наверх плывут
Те души. Из банки помятой.
Ты судно. Ты цель. Ты всё и ничто.
Избитый сюжет о ночном отъезде.
Одним новых звëзд раздадут за «то».
Другим упокоиться вместе.
И снова апрель. Ледяная гладь.
Молча «Гойя» лежит. Была причина.
Но пока есть Война — будет и мать,
Потерявшая дочь и сына.
Вода тяжела, свинцом орденов
Укроет молитвы на дне оврага.
Лишь тот, кто пустил торпедой на дно,
Уснëт, завернувшись в присягу.
Время не лечит. Ведь время — глухарь.
В том деле, где даже не будет иска.
Никто не зажжёт кормовой фонарь
При последнем порту приписки.
И снова апрель. Опять и опять.
Сколько «Гой» пойдут в небеса и толщу?
И опять Война. И седая мать.
И портрет. Не моргает. Молча.
Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
16.04.1945 | 16.04.2025
======
Война. День 1149. Памяти Габриэля Гарсия Маркеса
Война каблуком стучится вновь,
Как в Макондо — пепел и тлен.
Кто первым начал? Вопрос не в бровь.
Кто последним уймëт Верден?
Диктатор в ложь как броню одет,
Его слово — свинцовый груз,
Но правда птицей прорвëт рассвет,
Принесëт крылом: «Не боюсь!»
«Не в подвиге суть, — шепчет листва,
Война — это сон, где не спят
Дети и ангелы. Лишь слова
Вперемешку. Кто виноват?»
И Макондо стонет в дымке сна,
Только Дом как вырванный зуб,
На новом круге слепа весна
Тем, кто ей ненадолго люб.
Ведь ложь — не ресурс, но самая суть,
А власти — лишь тень у зеркал,
Но кто уверовал в этот путь,
Не сможет ответить: «Не знал!»
Так пусть же каждый в урочный час,
Взглянувши на пламя и лëд,
Вспомнит — рождаются только раз.
Выбирай же свой шаг вперëд!
Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
#X9
06.03.1927 — 17.04.2014 | 17.04.2025
======
Война. День 1150. Нобели Мира. '1905: Берта фон Зутнер
Она не жгла костры из книг,
Не пела марши под штандарт,
Но просто верила, возник
Хоть шанс, что кончится азарт.
Азарт раздвинуть рубежи,
Азарт в атаку бросить рать,
Где затянулось — развяжи,
Не каждый узел разрубать.
Её роман — не пустозвон,
А крик сквозь грохот батарей,
Но генералов полигон
Смеялся: «Леди… Чëрт бы с ней».
Прошли года, но вновь в цене
Солдатский пот и боль свинца,
И Мир опять наедине,
Без глаз Небесного Отца.
В разбитых рамах спит беда,
Укрыт горбушкою бокал.
Да, этот мрак не навсегда,
Но впереди девятый вал.
Нет, не напрасны письмена,
Не зря рвалась на части грудь,
Ëе отринула страна,
Но Мир оценит этот путь.
Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
#нобелимира
08.06.1843 — 21.06.1914 | 18.04.2025
======
Война. День 1151. Приговор Дарье Козыревой
Легко! Легко в стране огромной
сломать от совести лучинки
и спрятать после ночью тëмной
на выбор — в водке или в цинке.
Легко судить. Девчонку. Дашу.
За слово классика о воле.
Но как в бреду возможно даже
казнить стихи в казённом поле?
Легко? Погонам от Фемиды,
им не постичь за ношей лямки —
нельзя дворцовые обиды
назвать «закон» и вставить в рамки.
Легко… Нести и быть мишенью
те строчки горькие, что слëзы.
Скажите, совесть — преступление,
а мысли, стало быть, угрозы?
Легко судье. В угаре власти.
Не дать девчонке защититься.
И предложение отчасти
принять и выслать до темницы.
Легко шаблонные ответы
бубнить беде глухому люду,
пройдëт Война, пройдëт всë это,
но вас, поверьте, не забудут.
Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
19.04.2025
======
Война. День 1152. Пасхальное перемирие
Тридцать часов — это даже не срок
для тех, кто лежит в тишине,
не чувствуя рук, не чувствуя ног,
уснувших в неравном турне,
лишь передышка и крохотный шанс:
минутой закончится бой,
вместо коварного «мы или нас»
вернуть с полосы нулевой
сражëнного пулей с той стороны
такого же точно, как ты.
Чудо ли, в пекле бурлящей Войны,
увидеть, что «там» не скоты?
Тридцать часов, чтоб вернуться домой,
и робко на древке повис
белый отрез, укрывая конвой,
несущий брезент плащаниц.
Где-то раскаты, но где-то в стене
пробьëтся травы колосок,
мало, кто верил, но видел во сне
и знал, не надышишься впрок.
Может когда-нибудь бросят стрелять
на тридцать на дней или лет?
Полночь, и гром возвратится опять,
в дыму укрывая ответ.
Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
20.04.2025
======
Смотрю на него вот уже каждый будний день.
Он стоит как ракета Искандера. Свои ~3 млн.долларов.
Но Искандер вычитает жизни, а Он прибавляет.
Я называю Его «Солярий» — за мягкое свечение гентри, за неощутимое тепло, которого так не хватает телу, поражëнному болезнью.
Его настоящее имя — «Безмятежность».
Ирония в том, что это та же сумма, что и у того, кто приносит абсолютную безмятежность — вечный покой.
Один — методично испаряет опухоли.
Другой — мгновенно испаряет дома.
Один — жужжит, как огромная шестерёнка, отсчитывая секунды облучения.
Другой — воет, отсчитывая секунды до взрыва.
Здесь — цифры на экране: дозы, проценты, шансы.
Там — цифры в сводках: погибшие, раненые, «коллатеральные потери».
Здесь — ты намертво пристëгнут, чтобы не шевельнуться.
Там — кто-то жмёт кнопку «пуск», чтобы ты не шевелился никогда.
Оба механизма — продукт человеческого гения.
Оба — стоят одинаково.
Но один — лечит.
А другой — убивает.
И где-то в параллельной вселенной эти миллиарды рублей тратятся только на первые.
Береги себя. До Понедельника.
Твой Макс
#X9
06.03.1927 — 17.04.2014 | 17.04.2025
======
Война. День 1150. Нобели Мира. '1905: Берта фон Зутнер
Она не жгла костры из книг,
Не пела марши под штандарт,
Но просто верила, возник
Хоть шанс, что кончится азарт.
Азарт раздвинуть рубежи,
Азарт в атаку бросить рать,
Где затянулось — развяжи,
Не каждый узел разрубать.
Её роман — не пустозвон,
А крик сквозь грохот батарей,
Но генералов полигон
Смеялся: «Леди… Чëрт бы с ней».
Прошли года, но вновь в цене
Солдатский пот и боль свинца,
И Мир опять наедине,
Без глаз Небесного Отца.
В разбитых рамах спит беда,
Укрыт горбушкою бокал.
Да, этот мрак не навсегда,
Но впереди девятый вал.
Нет, не напрасны письмена,
Не зря рвалась на части грудь,
Ëе отринула страна,
Но Мир оценит этот путь.
Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
#нобелимира
08.06.1843 — 21.06.1914 | 18.04.2025
======
Война. День 1151. Приговор Дарье Козыревой
Легко! Легко в стране огромной
сломать от совести лучинки
и спрятать после ночью тëмной
на выбор — в водке или в цинке.
Легко судить. Девчонку. Дашу.
За слово классика о воле.
Но как в бреду возможно даже
казнить стихи в казённом поле?
Легко? Погонам от Фемиды,
им не постичь за ношей лямки —
нельзя дворцовые обиды
назвать «закон» и вставить в рамки.
Легко… Нести и быть мишенью
те строчки горькие, что слëзы.
Скажите, совесть — преступление,
а мысли, стало быть, угрозы?
Легко судье. В угаре власти.
Не дать девчонке защититься.
И предложение отчасти
принять и выслать до темницы.
Легко шаблонные ответы
бубнить беде глухому люду,
пройдëт Война, пройдëт всë это,
но вас, поверьте, не забудут.
Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
19.04.2025
======
Война. День 1152. Пасхальное перемирие
Тридцать часов — это даже не срок
для тех, кто лежит в тишине,
не чувствуя рук, не чувствуя ног,
уснувших в неравном турне,
лишь передышка и крохотный шанс:
минутой закончится бой,
вместо коварного «мы или нас»
вернуть с полосы нулевой
сражëнного пулей с той стороны
такого же точно, как ты.
Чудо ли, в пекле бурлящей Войны,
увидеть, что «там» не скоты?
Тридцать часов, чтоб вернуться домой,
и робко на древке повис
белый отрез, укрывая конвой,
несущий брезент плащаниц.
Где-то раскаты, но где-то в стене
пробьëтся травы колосок,
мало, кто верил, но видел во сне
и знал, не надышишься впрок.
Может когда-нибудь бросят стрелять
на тридцать на дней или лет?
Полночь, и гром возвратится опять,
в дыму укрывая ответ.
Война ФМ | Макс Фрай | @voina_fm
20.04.2025
======
Смотрю на него вот уже каждый будний день.
Он стоит как ракета Искандера. Свои ~3 млн.долларов.
Но Искандер вычитает жизни, а Он прибавляет.
Я называю Его «Солярий» — за мягкое свечение гентри, за неощутимое тепло, которого так не хватает телу, поражëнному болезнью.
Его настоящее имя — «Безмятежность».
Ирония в том, что это та же сумма, что и у того, кто приносит абсолютную безмятежность — вечный покой.
Один — методично испаряет опухоли.
Другой — мгновенно испаряет дома.
Один — жужжит, как огромная шестерёнка, отсчитывая секунды облучения.
Другой — воет, отсчитывая секунды до взрыва.
Здесь — цифры на экране: дозы, проценты, шансы.
Там — цифры в сводках: погибшие, раненые, «коллатеральные потери».
Здесь — ты намертво пристëгнут, чтобы не шевельнуться.
Там — кто-то жмёт кнопку «пуск», чтобы ты не шевелился никогда.
Оба механизма — продукт человеческого гения.
Оба — стоят одинаково.
Но один — лечит.
А другой — убивает.
И где-то в параллельной вселенной эти миллиарды рублей тратятся только на первые.
Береги себя. До Понедельника.
Твой Макс
Ну и какая падла из россии мне ещё напишет,что я сею ненависть и упиваюсь её?? Россияне,добро пожаловать в Ад. Только в Аду ваше место, пусть все, что ваш путиногитлер отдаёт приказ творить в Украине,вернётся к вам сторицей. 24 Апреля 2025 года. Будьте вы все ,кто поддерживает путиногитлера прокляты до 100 колена... Киевлянка.
Анна Гин.
Статистика в цифрах звучит сухо, буднично – за ночь Харьков пережил удары десяти крылатых ракет и четырнадцати беспилотников. Пережил – это точное слово, потому что сегодня в городе никто не погиб. И слава богу.
Искренние соболезнования семьям жертв в столице.
На самом деле ночь в Ха была невероятно эмоциональной. Ракеты летели через город с таким диким ревущим свистом, будто истребители. И так низко, что казалось касались моих окон.
Свист, вспышка, грохот. Свист, вспышка, грохот.
Вот это мгновение – от свиста до грохота – полсекунды животного ужаса. Потому, что ты не понимаешь, где будет взрыв. В соседнем подъезде, в соседнем дворе, в соседнем районе?
Я тысячу раз представляла себя под завалами. И тысячу раз заставляла себя не думать об этом.
Снова свистит. Гектор мечется, бегает от ванны к тамбуру, пытается найти безопасное место. В квартире напротив громко плачет грудничок, "ч-ч-ч" успокаивает малыша совсем молодая мама.
– Ч-ч-ч,– повторяет моя птица.
Оживились все чаты и телеграм-каналы: куда был удар? есть ли жертвы? будут ли еще запуски?
Я так и не уснула. Оголтелые швырялись смертью до самого утра. После российских ракет зажужжали российские беспилотники, а под утро снова полетели ракеты.
Мы вышли с собакой около шести, побрели в парк по пустой аллее. Глаза слипаются, голова не соображает, и ты не понимаешь, чего больше хочешь – спать или чтобы эти твари сдохли. Простите.
А в парке именно сегодня, за эту адскую ночь, представляете, зацвела сирень. Аромат стоит невероятный.
Вдыхаю эту жизнь и слёзы катятся.
Я вроде взрослая, сильная, совершенно не сентиментальная женщина. Еще полчаса назад матом проклинала нелюдей, обстреливающих ночной город, желала жуткой смерти ублюдкам, развязавшим и поддерживающим войну.
А тут стою над веточкой сирени и не могу успокоиться.
Потому что мир, он должен быть таким – чтобы утром вдыхать цветущий куст, а не пожарище.
П.С. Честно, я, атеистка, сегодня весь день думаю о том, что почивший Папа римский, должен же как-то там на небесах взмахнуть рукавом своей сутаны во имя мира добра и справедливости (или как там в оригинале). Короче, сделать так, чтобы они все сдохли, твари. Простите-два.
Киевлянка..
Статистика в цифрах звучит сухо, буднично – за ночь Харьков пережил удары десяти крылатых ракет и четырнадцати беспилотников. Пережил – это точное слово, потому что сегодня в городе никто не погиб. И слава богу.
Искренние соболезнования семьям жертв в столице.
На самом деле ночь в Ха была невероятно эмоциональной. Ракеты летели через город с таким диким ревущим свистом, будто истребители. И так низко, что казалось касались моих окон.
Свист, вспышка, грохот. Свист, вспышка, грохот.
Вот это мгновение – от свиста до грохота – полсекунды животного ужаса. Потому, что ты не понимаешь, где будет взрыв. В соседнем подъезде, в соседнем дворе, в соседнем районе?
Я тысячу раз представляла себя под завалами. И тысячу раз заставляла себя не думать об этом.
Снова свистит. Гектор мечется, бегает от ванны к тамбуру, пытается найти безопасное место. В квартире напротив громко плачет грудничок, "ч-ч-ч" успокаивает малыша совсем молодая мама.
– Ч-ч-ч,– повторяет моя птица.
Оживились все чаты и телеграм-каналы: куда был удар? есть ли жертвы? будут ли еще запуски?
Я так и не уснула. Оголтелые швырялись смертью до самого утра. После российских ракет зажужжали российские беспилотники, а под утро снова полетели ракеты.
Мы вышли с собакой около шести, побрели в парк по пустой аллее. Глаза слипаются, голова не соображает, и ты не понимаешь, чего больше хочешь – спать или чтобы эти твари сдохли. Простите.
А в парке именно сегодня, за эту адскую ночь, представляете, зацвела сирень. Аромат стоит невероятный.
Вдыхаю эту жизнь и слёзы катятся.
Я вроде взрослая, сильная, совершенно не сентиментальная женщина. Еще полчаса назад матом проклинала нелюдей, обстреливающих ночной город, желала жуткой смерти ублюдкам, развязавшим и поддерживающим войну.
А тут стою над веточкой сирени и не могу успокоиться.
Потому что мир, он должен быть таким – чтобы утром вдыхать цветущий куст, а не пожарище.
П.С. Честно, я, атеистка, сегодня весь день думаю о том, что почивший Папа римский, должен же как-то там на небесах взмахнуть рукавом своей сутаны во имя мира добра и справедливости (или как там в оригинале). Короче, сделать так, чтобы они все сдохли, твари. Простите-два.
Киевлянка..
Квитанції за світло, староста заспокоює
Доброго дня Любий Лікарю
Ну тупі люди Чернігів обленерго. Вже двічі лишали скаргу, що не приходять платіжки на почту вчасно, або взагалі їх нема. Що роблять штучним шляхом борги за електроенергію. Вже двічі. Одного дня приїхали дивитися лічильники і ходять по селу і доказують, "що вони не повинні возити квитанції. Нащо виставляють себе ідіотами ті хто скаржаться і вимагають з нас квитанції. Якого нас діймають. Дівчина з укрпошти згодна рахувати, скільки вам платити. Полатіть без квитанцій нащо ви нас діймаєте. А дівчина на пошті отримує за це доплату". А дівчина на пошті не знає за що хапатися. Голова квадратна. Я спробувала пояснити, що дівчині за підрахунки не доплачують. Лише за прийом платежів. Та їм щось докажеш. Інспекторів слухають. Так я розповіла цю ситуацію особисто дівчині на пошті. Дівчина в шоці з людської наглості. Для підрахунків існує ціла структура, а вони на неї все скинули, і просто так зарплату ото мають. Дівчина перестала їздити в наше село. Тепер на виїзному відділені їздить старша і грубіша дівчина. Вона працює лише місяць і нікому нічого не рахує. Принесла я мамі посилку відправити, довкола мене бігає сестра їй треба на уроки забрати мій телефон і піти додому до племінника. Уже 18 квітня. Заплатити за світло треба до 20 квітня. Наступного разу відділення приїде 23 квітня. За газ квитанції є. А за світло - жодної. Люди психують, возмущаються. Я дивлюся і розповідаю, що вже двічі з цього приводу скаржилася. Що чому я одна це роблю, хай вони теж скаржаться. Почали питати куди скаржитися. Ми сказали куди. Я психую і кажу фразу " та дістали, мені що знову звернення відправити президенту". Вискочила староста. Просить тихо. Покликала сестру. Я біля посилки. Завела в кабінет.
В кабінеті щебече як соловей. Просте не баламутити людей. Уточнила чи хочемо ми заплатити. Сестра сказала, що для цього ми прийшли. Вона обдзвонила всіх і з'ясувала скільки нам платити. Ледь не на колінах повзає, щоб нікуди нічого не писали. Якщо треба дізнатися скільки платити підійдіть вона, з'ясує. Тільки просе щоб нічого нікуди не писали. Ми заплатили сказану суму. Відправили посилку. І пішли додому. Не хочемо знову підіймати кіпіш, скоро виїжджати. Інакше я за них взялася б. На цей раз серйозно. Але це вже не мої проблеми. Я не месія, не можу врятувати всіх. Хай за це село бореться той хто в ньому лишається. Чесно я втомилася.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район
Доброго дня Любий Лікарю
Ну тупі люди Чернігів обленерго. Вже двічі лишали скаргу, що не приходять платіжки на почту вчасно, або взагалі їх нема. Що роблять штучним шляхом борги за електроенергію. Вже двічі. Одного дня приїхали дивитися лічильники і ходять по селу і доказують, "що вони не повинні возити квитанції. Нащо виставляють себе ідіотами ті хто скаржаться і вимагають з нас квитанції. Якого нас діймають. Дівчина з укрпошти згодна рахувати, скільки вам платити. Полатіть без квитанцій нащо ви нас діймаєте. А дівчина на пошті отримує за це доплату". А дівчина на пошті не знає за що хапатися. Голова квадратна. Я спробувала пояснити, що дівчині за підрахунки не доплачують. Лише за прийом платежів. Та їм щось докажеш. Інспекторів слухають. Так я розповіла цю ситуацію особисто дівчині на пошті. Дівчина в шоці з людської наглості. Для підрахунків існує ціла структура, а вони на неї все скинули, і просто так зарплату ото мають. Дівчина перестала їздити в наше село. Тепер на виїзному відділені їздить старша і грубіша дівчина. Вона працює лише місяць і нікому нічого не рахує. Принесла я мамі посилку відправити, довкола мене бігає сестра їй треба на уроки забрати мій телефон і піти додому до племінника. Уже 18 квітня. Заплатити за світло треба до 20 квітня. Наступного разу відділення приїде 23 квітня. За газ квитанції є. А за світло - жодної. Люди психують, возмущаються. Я дивлюся і розповідаю, що вже двічі з цього приводу скаржилася. Що чому я одна це роблю, хай вони теж скаржаться. Почали питати куди скаржитися. Ми сказали куди. Я психую і кажу фразу " та дістали, мені що знову звернення відправити президенту". Вискочила староста. Просить тихо. Покликала сестру. Я біля посилки. Завела в кабінет.
В кабінеті щебече як соловей. Просте не баламутити людей. Уточнила чи хочемо ми заплатити. Сестра сказала, що для цього ми прийшли. Вона обдзвонила всіх і з'ясувала скільки нам платити. Ледь не на колінах повзає, щоб нікуди нічого не писали. Якщо треба дізнатися скільки платити підійдіть вона, з'ясує. Тільки просе щоб нічого нікуди не писали. Ми заплатили сказану суму. Відправили посилку. І пішли додому. Не хочемо знову підіймати кіпіш, скоро виїжджати. Інакше я за них взялася б. На цей раз серйозно. Але це вже не мої проблеми. Я не месія, не можу врятувати всіх. Хай за це село бореться той хто в ньому лишається. Чесно я втомилася.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район
Верба неділя Суми
Доброго дня Любий Лікарю
Це був звичайний день. Свято, нам бабуся принесла гілочку верби і дала по попі племіниці, щоб слухняна була. Піднесений настрій. Посмішки. Ми поралися. Почали готувати і гріти їсти. Діти веселяться, щебечуть. Я вийшла на вулицю, , вже не згадаю нащо. І навіть викрикнула від несподіванки. Земля дрижить. З хати виглянула перелякана сестра.
- Чому хата підстрибує?
- Я нічого не чула лише земля під ногами ходуном ходить.
Перший час в новинах нічого не було. Діти притихли. Святковий настрій як рукою зняло. Страшно. В другій половині дня з'явилися перші публікації. Жах. Суми? Господи!. Де Суми, а де я. Чим же ті придурки гатонули. Ми не помітили коли день зійшов на нівець. Довго не могли заснути. На ранок, реакція Трампа. І бажання його гарно тряхонути, щоб прийшов до тями. Сльози? Вже не можу. З жахом розумію, що я черствію і не реагую на смерть як раніше. Краще плакала. Відплата прийшла через день. Дикий біль закинула в одному положенні. Радує, що змінила лікаря. І тепер дійсно допомагають, а не знімають гострі симптоми. За лікування в сусідньому містечку не вставала б з пів місяця. Але з новим лікарем прийшла до тями за три дні. Сподіваюся росії все, що вона заподіяла нам повернеться сторицею. Дуже сподіваюся.
Славна Україна
Катерина Ізюмський район
Доброго дня Любий Лікарю
Це був звичайний день. Свято, нам бабуся принесла гілочку верби і дала по попі племіниці, щоб слухняна була. Піднесений настрій. Посмішки. Ми поралися. Почали готувати і гріти їсти. Діти веселяться, щебечуть. Я вийшла на вулицю, , вже не згадаю нащо. І навіть викрикнула від несподіванки. Земля дрижить. З хати виглянула перелякана сестра.
- Чому хата підстрибує?
- Я нічого не чула лише земля під ногами ходуном ходить.
Перший час в новинах нічого не було. Діти притихли. Святковий настрій як рукою зняло. Страшно. В другій половині дня з'явилися перші публікації. Жах. Суми? Господи!. Де Суми, а де я. Чим же ті придурки гатонули. Ми не помітили коли день зійшов на нівець. Довго не могли заснути. На ранок, реакція Трампа. І бажання його гарно тряхонути, щоб прийшов до тями. Сльози? Вже не можу. З жахом розумію, що я черствію і не реагую на смерть як раніше. Краще плакала. Відплата прийшла через день. Дикий біль закинула в одному положенні. Радує, що змінила лікаря. І тепер дійсно допомагають, а не знімають гострі симптоми. За лікування в сусідньому містечку не вставала б з пів місяця. Але з новим лікарем прийшла до тями за три дні. Сподіваюся росії все, що вона заподіяла нам повернеться сторицею. Дуже сподіваюся.
Славна Україна
Катерина Ізюмський район
Думала стріляють
Доброго дня Любий Лікарю
Вихідні, нарешті можна поспати. Набридло от 6:30 прокидатися кожного ранку. Я від цього втомилася. Але поспати мені не дали. Крізь сон чую звук о 6:00. Спочатку я його ігнорую. Іншої миті мені здається, що дрижать вікна. Я сзоплююся будити дітей бігти в укриття. І розумію, що це дятел- музикант. Б'є по металевій частині антени. З цього боку він не такий кумедний. Наступної миті я жахнулася, що найперша реакція на незрозумілий звук - обстріл, ховайся. Довели падлюки.
Славна Україна
Катерина Ізюмський район
Доброго дня Любий Лікарю
Вихідні, нарешті можна поспати. Набридло от 6:30 прокидатися кожного ранку. Я від цього втомилася. Але поспати мені не дали. Крізь сон чую звук о 6:00. Спочатку я його ігнорую. Іншої миті мені здається, що дрижать вікна. Я сзоплююся будити дітей бігти в укриття. І розумію, що це дятел- музикант. Б'є по металевій частині антени. З цього боку він не такий кумедний. Наступної миті я жахнулася, що найперша реакція на незрозумілий звук - обстріл, ховайся. Довели падлюки.
Славна Україна
Катерина Ізюмський район
Дни 1153 — 1259
Здравствуйте, Доктор!
Здравствуйте, все!
Привет, это Макс
и 166 Неделя Войны:
День 1153. Персона года Time. '33: Хью Джонсон (Директор Агентства Восстановления. Ролевая модель Илона Маска образца 1933 года при Правительстве Трампа).
День 1154. Sede Vacante: Папа Франциск (Памяти ушедшего Папы)
День 1155. Плевать (Многополярные расстройства американского Президента)
День 1156. Геноцид армян (110 годовщина трагедии)
День 1157. Нобели Мира. '1906: Теодор Рузвельт (Ролевая модель теперь уже самого Трампа образца 1906 года)
День 1158. Киев: Говоришь о перемирии (Обстрел под слова о мире)
День 1159. Памяти Льюиса Грея (Свет фотонов на службе человека)
======
Война. День 1153. Персона года Time. '33: Хью Джонсон
Он цифрами правил так, точно мечом,
Здесь каждый параграф — закон.
И рынок метался. Он неукрощëн!
Идущим вперёд на рожон.
Небесный орëл воспарил на фасад,
Что Феникс из пыльной золы.
Насуплены брови, буравящий взгляд —
Прилежны ему кандалы.
И думал, что власть — от киянки удар,
По шляпку вгоняющий гвоздь,
Но согнутой ножкой потрескался шар
От множества старых борозд.
Но это грядущее. В нынешний год
В просвете мрачнеющих туч
Записан по праву в реестре Господ,
Журнал утверждает - могуч!
А после он пал олимпийцем на мат,
Агентство не стало щитом,
Рассыпался ворохом прежних цитат,
Бурбон припасëн на потом.
Тяжелая ноша и сложная роль —
Его персональная грусть.
Забудь. В 33-м ты точно король.
Попробуй. Получится пусть.
Война ФМ | @voina_fm
#timeperson
05.08.1881 — 15.04.1942 | 21.04.2025
======
Война. День 1154. Sede Vacante: Папа Франциск
Здесь без огня не будет дыма.
Меж кардиналов во шелках
Лежит вельможа, Папа Рима.
Его позвали трижды. Мимо.
Уже слетелись серафимы
Нести Понтифика в руках.
Ушëл, как жил — всему некстати,
Ни в такт, ни в рифму и ни в срок —
О жертве думал и солдате,
О том, что кровь — источник пятен.
Конец. Царапина — печати
У рыбака. Наискосок.
Весь небосвод затянут тучи,
Скорбит Базилика Петра.
Он не поднимет флаг из Бучи,
А если б мог, плевал мой Дуче,
Тот сам увяз, пески зыбучи,
Ему важнее ордера.
Финал. И Sede вновь Vacante.
Прости, Отец, ты был не прав,
Но тем и свят. Что слово — банде?
В миру, где оды о десанте.
Простимся. Севшие, привстаньте.
Ведь мы останемся. Conclave.
Война ФМ | @voina_fm
17.12.1936 — 21.04.2025 | 22.04.2025
======
Война. День 1155. Плевать
Я им про то.
Они про это.
Я им: «Про Крым
Пора забыть».
Они в манто:
«Забыл Судеты?»
Не то лото.
Картишек нету.
Играть во что?
И жду ответа.
С ведром пустым
Смелее прыть?
Я им про мир.
Они про совесть.
Я за медаль
Готов страдать.
Пишу в эфир
Полотна, повесть.
В ответ: «Мундир
И пятна». То есть?!
Хотите тир?
Так, я умоюсь.
Кому-то жаль,
А мне — плевать!
Война ФМ | @voina_fm
23.04.2025
======
Война. День 1156. Геноцид армян
Истлеет бумага: Бежим через горы,
За нами солдаты. За ними позор.
Нас гонят как скот по бескрайним просторам
С привалом у чëрных озëр.
Попрятались дети в разорванном платье,
Играют беспечные, глядя из-под,
Их утром настигли. Штыками. Проклятье.
Багряным пропитанный лëд.
Я знаю, ты выжила. Где-то. Когда-то.
Всë это осколки той страшной весны.
Храни эти письма, пропахшие смрадом,
Пропахшие эхом войны.
Могли мы поверить в такое? Едва ли,
Но в мире по кругу звучит этот бред.
Опять палачи, на которых напали,
А те защищались в ответ.
Опять на экранах руины и маски,
Опять генеральское «Нет, не стрелял»,
Опять между строчек затворные лязги,
Вдогонку пустившийся пал.
Само не простится, само не забудут,
И злу не укрыться за новый портрет,
Пока будут падать невинные люди
В статистике чьих-то побед.
Война ФМ | @voina_fm
24.04.1915 | 24.04.2025
======
Здравствуйте, Доктор!
Здравствуйте, все!
Привет, это Макс
и 166 Неделя Войны:
День 1153. Персона года Time. '33: Хью Джонсон (Директор Агентства Восстановления. Ролевая модель Илона Маска образца 1933 года при Правительстве Трампа).
День 1154. Sede Vacante: Папа Франциск (Памяти ушедшего Папы)
День 1155. Плевать (Многополярные расстройства американского Президента)
День 1156. Геноцид армян (110 годовщина трагедии)
День 1157. Нобели Мира. '1906: Теодор Рузвельт (Ролевая модель теперь уже самого Трампа образца 1906 года)
День 1158. Киев: Говоришь о перемирии (Обстрел под слова о мире)
День 1159. Памяти Льюиса Грея (Свет фотонов на службе человека)
======
Война. День 1153. Персона года Time. '33: Хью Джонсон
Он цифрами правил так, точно мечом,
Здесь каждый параграф — закон.
И рынок метался. Он неукрощëн!
Идущим вперёд на рожон.
Небесный орëл воспарил на фасад,
Что Феникс из пыльной золы.
Насуплены брови, буравящий взгляд —
Прилежны ему кандалы.
И думал, что власть — от киянки удар,
По шляпку вгоняющий гвоздь,
Но согнутой ножкой потрескался шар
От множества старых борозд.
Но это грядущее. В нынешний год
В просвете мрачнеющих туч
Записан по праву в реестре Господ,
Журнал утверждает - могуч!
А после он пал олимпийцем на мат,
Агентство не стало щитом,
Рассыпался ворохом прежних цитат,
Бурбон припасëн на потом.
Тяжелая ноша и сложная роль —
Его персональная грусть.
Забудь. В 33-м ты точно король.
Попробуй. Получится пусть.
Война ФМ | @voina_fm
#timeperson
05.08.1881 — 15.04.1942 | 21.04.2025
======
Война. День 1154. Sede Vacante: Папа Франциск
Здесь без огня не будет дыма.
Меж кардиналов во шелках
Лежит вельможа, Папа Рима.
Его позвали трижды. Мимо.
Уже слетелись серафимы
Нести Понтифика в руках.
Ушëл, как жил — всему некстати,
Ни в такт, ни в рифму и ни в срок —
О жертве думал и солдате,
О том, что кровь — источник пятен.
Конец. Царапина — печати
У рыбака. Наискосок.
Весь небосвод затянут тучи,
Скорбит Базилика Петра.
Он не поднимет флаг из Бучи,
А если б мог, плевал мой Дуче,
Тот сам увяз, пески зыбучи,
Ему важнее ордера.
Финал. И Sede вновь Vacante.
Прости, Отец, ты был не прав,
Но тем и свят. Что слово — банде?
В миру, где оды о десанте.
Простимся. Севшие, привстаньте.
Ведь мы останемся. Conclave.
Война ФМ | @voina_fm
17.12.1936 — 21.04.2025 | 22.04.2025
======
Война. День 1155. Плевать
Я им про то.
Они про это.
Я им: «Про Крым
Пора забыть».
Они в манто:
«Забыл Судеты?»
Не то лото.
Картишек нету.
Играть во что?
И жду ответа.
С ведром пустым
Смелее прыть?
Я им про мир.
Они про совесть.
Я за медаль
Готов страдать.
Пишу в эфир
Полотна, повесть.
В ответ: «Мундир
И пятна». То есть?!
Хотите тир?
Так, я умоюсь.
Кому-то жаль,
А мне — плевать!
Война ФМ | @voina_fm
23.04.2025
======
Война. День 1156. Геноцид армян
Истлеет бумага: Бежим через горы,
За нами солдаты. За ними позор.
Нас гонят как скот по бескрайним просторам
С привалом у чëрных озëр.
Попрятались дети в разорванном платье,
Играют беспечные, глядя из-под,
Их утром настигли. Штыками. Проклятье.
Багряным пропитанный лëд.
Я знаю, ты выжила. Где-то. Когда-то.
Всë это осколки той страшной весны.
Храни эти письма, пропахшие смрадом,
Пропахшие эхом войны.
Могли мы поверить в такое? Едва ли,
Но в мире по кругу звучит этот бред.
Опять палачи, на которых напали,
А те защищались в ответ.
Опять на экранах руины и маски,
Опять генеральское «Нет, не стрелял»,
Опять между строчек затворные лязги,
Вдогонку пустившийся пал.
Само не простится, само не забудут,
И злу не укрыться за новый портрет,
Пока будут падать невинные люди
В статистике чьих-то побед.
Война ФМ | @voina_fm
24.04.1915 | 24.04.2025
======
Война. День 1157. Нобели Мира. '1906: Теодор Рузвельт
Он не был пацифистом, нет!
Он знал, Война — дурное дело,
В потоках крови нет побед,
Но те стреляли оголтело.
Зашла история в тупик.
Он дирижёр меж двух оркестров,
Где каждый норовит на крик
Сойти, не покидая места.
И точно верный знал пароль,
И точно знал, что хочет каждый,
Быть миротворцем — это роль,
Не всем к лицу на раз и дважды.
Медаль по праву? Суть не в том.
Ведь лавры — тлен, а штиль — условность.
Сегодня мир, а завтра гром,
И новый Нобель впишут в повесть.
Итоги? Те же, что и встарь:
Одним урок, другим кантата,
Виток, и новый государь
На новый бой пошлëт солдата.
Гудит от грохота мортир,
Ни зги от дыма и нагара,
Мой тост за тех, кто верит в Мир,
За тех, кто борется с пожаром.
Война ФМ | @voina_fm
#нобелимира
27.10.1858 — 06.01.1919 | 25.04.2025
======
Война. День 1158. Киев: Говоришь о перемирии
Ты говоришь о перемирии,
Но в небе вдруг завыло что-то,
Ты говоришь, мол, без условия,
Но в доме том одни лишь тени,
Твои свинцовые валькирии
Жизнь оставляют лишь на фото,
Она не сделалась колонией,
За это ей ещё больнее.
Ты говоришь о перемирии,
Но понимаешь, это — слишком,
Ты упиваешься вниманием,
Но словом сам подобен яду,
Твои грехи пудовой гирею,
«И в чëм вина того мальчишки?»,
А мир ответит бормотанием —
То всем привычные обряды.
Ты говоришь о перемирии
И с удовольствием, и сыто,
Ты рассуждаешь о материях,
Не матерях, которым больно.
Договориться здесь о линии
Нельзя, пока не все убиты?
Когда твоя порвëтся серая
Сердцебиения? Довольно!
Война ФМ | @voina_fm
26.04.2025
======
Война. День 1159. Памяти Льюиса Грея
Он не искал ни славы, ни наград,
Он чисел тень держал ловушкой кварца,
И Мир взапой читал его тетрадь,
Ещё не зная, плакать иль смеяться.
Он шёл во тьме, и опыт — тонкий лëд,
В нëм каждый шаг — возможная ошибка,
Его провëл сквозь тернии вперëд
И наградил победною улыбкой.
Он не писал стихами, тишина
Была его союзницей, отрадой
На рубеже «возможно» и «должна»,
На рубеже фотонов звездопада.
Ни Бог, ни Бес, ни тысяча чертей,
Ни наблюдатель хаоса свеченья
Не объяснят, как семь десятков Грей
Уравновесят чаши во спасенье.
Отмерю боль, и боль полюбит счëт.
Опасный луч — метафора? Едва ли!
Ложусь в прицел и днями напролëт
Испепеляю повод для печали.
Спасибо, Док, за этот бледный свет,
За то, что тьма отступит точной мерой,
На мой вопрос тобой готов ответ —
Два запятая и двенадцать Серых.
Война ФМ | @voina_fm
#X9
10.11.1905 — 09.07.1965 | 27.04.2025
======
Сегодня уже вторник. Радоница. Время вспомнить усопших и, наконец, прекратить их множить.
Берегите себя. До Понедельника
Ваш Макс
Он не был пацифистом, нет!
Он знал, Война — дурное дело,
В потоках крови нет побед,
Но те стреляли оголтело.
Зашла история в тупик.
Он дирижёр меж двух оркестров,
Где каждый норовит на крик
Сойти, не покидая места.
И точно верный знал пароль,
И точно знал, что хочет каждый,
Быть миротворцем — это роль,
Не всем к лицу на раз и дважды.
Медаль по праву? Суть не в том.
Ведь лавры — тлен, а штиль — условность.
Сегодня мир, а завтра гром,
И новый Нобель впишут в повесть.
Итоги? Те же, что и встарь:
Одним урок, другим кантата,
Виток, и новый государь
На новый бой пошлëт солдата.
Гудит от грохота мортир,
Ни зги от дыма и нагара,
Мой тост за тех, кто верит в Мир,
За тех, кто борется с пожаром.
Война ФМ | @voina_fm
#нобелимира
27.10.1858 — 06.01.1919 | 25.04.2025
======
Война. День 1158. Киев: Говоришь о перемирии
Ты говоришь о перемирии,
Но в небе вдруг завыло что-то,
Ты говоришь, мол, без условия,
Но в доме том одни лишь тени,
Твои свинцовые валькирии
Жизнь оставляют лишь на фото,
Она не сделалась колонией,
За это ей ещё больнее.
Ты говоришь о перемирии,
Но понимаешь, это — слишком,
Ты упиваешься вниманием,
Но словом сам подобен яду,
Твои грехи пудовой гирею,
«И в чëм вина того мальчишки?»,
А мир ответит бормотанием —
То всем привычные обряды.
Ты говоришь о перемирии
И с удовольствием, и сыто,
Ты рассуждаешь о материях,
Не матерях, которым больно.
Договориться здесь о линии
Нельзя, пока не все убиты?
Когда твоя порвëтся серая
Сердцебиения? Довольно!
Война ФМ | @voina_fm
26.04.2025
======
Война. День 1159. Памяти Льюиса Грея
Он не искал ни славы, ни наград,
Он чисел тень держал ловушкой кварца,
И Мир взапой читал его тетрадь,
Ещё не зная, плакать иль смеяться.
Он шёл во тьме, и опыт — тонкий лëд,
В нëм каждый шаг — возможная ошибка,
Его провëл сквозь тернии вперëд
И наградил победною улыбкой.
Он не писал стихами, тишина
Была его союзницей, отрадой
На рубеже «возможно» и «должна»,
На рубеже фотонов звездопада.
Ни Бог, ни Бес, ни тысяча чертей,
Ни наблюдатель хаоса свеченья
Не объяснят, как семь десятков Грей
Уравновесят чаши во спасенье.
Отмерю боль, и боль полюбит счëт.
Опасный луч — метафора? Едва ли!
Ложусь в прицел и днями напролëт
Испепеляю повод для печали.
Спасибо, Док, за этот бледный свет,
За то, что тьма отступит точной мерой,
На мой вопрос тобой готов ответ —
Два запятая и двенадцать Серых.
Война ФМ | @voina_fm
#X9
10.11.1905 — 09.07.1965 | 27.04.2025
======
Сегодня уже вторник. Радоница. Время вспомнить усопших и, наконец, прекратить их множить.
Берегите себя. До Понедельника
Ваш Макс
Извините за мат - но по другому не вышло.
Что же мы делаем бля...
Как мы могли допустить,
Что воплощение зла
Нам на шею уселось рулить?
Что же мы сделали бля...
Как умудрились забыть,
Что беспринципная блядь
Может всех кровью умыть .
Что же мы делаем бля...
Как мы могли допустить,
Что телевизор и СМИ
С нами такое смогли сотворить.
Что же мы делаем бля...
Это ж не смогут забыть,
Кровью убитых зазря
Можно по ноздри залить.
Что же мы сделали бля...
Как мы могли допустить,
Этого нам - не простят,
Того, что смогли натворить.
Что же мы сделали бля...
Как до такого дошли,
Что обустроили ад
"Ради" сожжённой земли.
Что же мы сделали бля...
Во что нас смогли превратить.
Что мы позволили, блядь,
Подобное делать с людьми!
Что же мы сделали, бля ...
Как умудрились дойти
До состояния Зла,
Что готово весь Мир погубить.
Что же мы сделали бля...
Как же мы были слепы,
Что упустили момент
Удавить отродье войны.
Что же мы сделали бля...
Вопросы отнюдь не новы
Кто виноват - как всегда,
Что делать - с ценою войны.
Что же мы делаем бля...
Как мы могли допустить,
Что воплощение зла
Нам на шею уселось рулить?
Что же мы сделали бля...
Как умудрились забыть,
Что беспринципная блядь
Может всех кровью умыть .
Что же мы делаем бля...
Как мы могли допустить,
Что телевизор и СМИ
С нами такое смогли сотворить.
Что же мы делаем бля...
Это ж не смогут забыть,
Кровью убитых зазря
Можно по ноздри залить.
Что же мы сделали бля...
Как мы могли допустить,
Этого нам - не простят,
Того, что смогли натворить.
Что же мы сделали бля...
Как до такого дошли,
Что обустроили ад
"Ради" сожжённой земли.
Что же мы сделали бля...
Во что нас смогли превратить.
Что мы позволили, блядь,
Подобное делать с людьми!
Что же мы сделали, бля ...
Как умудрились дойти
До состояния Зла,
Что готово весь Мир погубить.
Что же мы сделали бля...
Как же мы были слепы,
Что упустили момент
Удавить отродье войны.
Что же мы сделали бля...
Вопросы отнюдь не новы
Кто виноват - как всегда,
Что делать - с ценою войны.
У стаціонарах вікна вилетіли
Доброго дня Любий Лікарю
Десь тиждень тому рано в ранці у мене стрибала хата. Десь поряд був приліт. Що це ніхто не знав. І лише пару днів тому я дізналася. Що окупанти атакували супер важливий військовий об'єкт - місцевий стаціонар. На щастя ніхто не постраждав. Але вилетіли всі вікна.
Тримаймося земляки
Слава Україні
Катерина Ізюмський район
Доброго дня Любий Лікарю
Десь тиждень тому рано в ранці у мене стрибала хата. Десь поряд був приліт. Що це ніхто не знав. І лише пару днів тому я дізналася. Що окупанти атакували супер важливий військовий об'єкт - місцевий стаціонар. На щастя ніхто не постраждав. Але вилетіли всі вікна.
Тримаймося земляки
Слава Україні
Катерина Ізюмський район
Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.
Четвертый год сажаем огороды под звуки сирен и бабахи вдалеке. Ну потому надо.
Мамочки приводят к нам своих "особенных" - и бегом тоже на огороды. Не позаботишься о себе сам - не выживешь.
Самая безобидная девочка из наших деток внезапно начала кусать других. Не часто, но сильно, от избытка чувств. У нее смешанный диагноз - шизофрения и аутизм, она по паспорту уже взрослая, а по развитию, да и по внешнему виду - не очень. Меня радуют ее успехи, она стала активно лепить в предложения набор слов, запас которых у нее большой, и получается часто уместно и с правильным смыслом! Умничка.
От одного из детёнышей получила почти фингал под глазом. Он любит бегать, кричать и махать руками, и за безопасностью в это время не следит совсем. А поскольку мы уже одного роста, то он очень даже достает до моего лица. Помню, когда-то я пришла, когда он был ещё поменьше, он подбежал ко мне обняться, вцепился зубами в щеку и повис... Бррр. Нет, зашивать не пришлось.
На РЕБ собрали, на зарядную станцию собрали, это все уже у ребят.
Теперь меня разрывает - нужен РЕБ для другой бригады, они очень просят, и четыре машины в очереди на ремонте, и волонтёрская машинка еле пашет. Сделала мини-сбор ей в помощь,чтобы тормоза починить, и спасибо людям, собрали. В нашей небольшой команде сборами средств занимаюсь именно я. Найти-привезти-отвезти-договориться - это не совсем моё.
Пока открыли сбор на РЕБ для 101 бригады, с розыгрышем гильзы, а как быть с машинами, думаю. В долг брать почти негде, уже по уши в долгах живём. Подрабатываю репетиторством когда могу, это все тоже на волонтерство идет, но это очень мало, когда надо много.
Ничего. На фото гильза, которую разыгрываем.
Как всегда
Тримаймося
Виктория, Сумская область
Здравствуйте, все.
Четвертый год сажаем огороды под звуки сирен и бабахи вдалеке. Ну потому надо.
Мамочки приводят к нам своих "особенных" - и бегом тоже на огороды. Не позаботишься о себе сам - не выживешь.
Самая безобидная девочка из наших деток внезапно начала кусать других. Не часто, но сильно, от избытка чувств. У нее смешанный диагноз - шизофрения и аутизм, она по паспорту уже взрослая, а по развитию, да и по внешнему виду - не очень. Меня радуют ее успехи, она стала активно лепить в предложения набор слов, запас которых у нее большой, и получается часто уместно и с правильным смыслом! Умничка.
От одного из детёнышей получила почти фингал под глазом. Он любит бегать, кричать и махать руками, и за безопасностью в это время не следит совсем. А поскольку мы уже одного роста, то он очень даже достает до моего лица. Помню, когда-то я пришла, когда он был ещё поменьше, он подбежал ко мне обняться, вцепился зубами в щеку и повис... Бррр. Нет, зашивать не пришлось.
На РЕБ собрали, на зарядную станцию собрали, это все уже у ребят.
Теперь меня разрывает - нужен РЕБ для другой бригады, они очень просят, и четыре машины в очереди на ремонте, и волонтёрская машинка еле пашет. Сделала мини-сбор ей в помощь,чтобы тормоза починить, и спасибо людям, собрали. В нашей небольшой команде сборами средств занимаюсь именно я. Найти-привезти-отвезти-договориться - это не совсем моё.
Пока открыли сбор на РЕБ для 101 бригады, с розыгрышем гильзы, а как быть с машинами, думаю. В долг брать почти негде, уже по уши в долгах живём. Подрабатываю репетиторством когда могу, это все тоже на волонтерство идет, но это очень мало, когда надо много.
Ничего. На фото гильза, которую разыгрываем.
Как всегда
Тримаймося
Виктория, Сумская область
Виктории из Сумской области. Виктория,какой же Вы стойкий и сильный человек. Вы меня восхищаете. Вы пишите о детях , с которыми работаете. Я задала себе вопрос: смогла бы я работать с такими детьми. И честно себе ответила, что нет, не смогла. Киевлянка.
Здравствуйте, Киевлянка.
Спасибо за теплые слова.
Начинала я работать с этими детьми в 2009 году потому что так вышло, что в качестве переводчика посещала семьи с детьми с инвалидностью вместе с приехавшими британцами. И увидела, как их много, детей и мама, сидящих безвылазно дома, потому что садики и школы не берут, а если и берут, то не справляются, и в итоге стресс и для детей, и для взрослых. И появилились желание организовать группу дневного посещения для нескольких детей. Чтобы мама могла сходить в магазин, банк, парикмахерскую или кафе. Детей дошкольного возраста. Ну просто потому что во мне самой полтора метра роста и около 40 кг, и надо брать тех, с кем справишься.
Отвращения, неприязни или страха к детям не было у меня совсем. Не пугали истреки, чудные привычки и непривычное поведение. Я много чего не умела и была самоучкой. Потом, много лет спустя, отучилась на логопеда-дефектолога заочно, хотя это тоже не то, у меня в основном аутисты, а об этом нам ничего не рассказывали. В основном училась от регулярно приезжающих специалистов, в основном из Англии. Училась по книгам и видео, которые могла найти в Ютубе.
Сейчас мои дошкольники некоторые обогнали меня по росту, но остались моими малышами. Кто смог, пошел в детский сад или школу. Если сравнивать, то по тяжести состояния и патологии, дети, которые приходят сейчас, гораздо сложнее, чем были тогда и очень мало шансов им пойти даже в самый инклюзивный сад или школу. Только прямо в психиатрический стационар.
Мы с ними занимаемся потому что им некуда пойти. Только в очень дорогие специальные центры (к нам они ходят бесплатно). Или в больницу. А мне всё ещё не всё равно, несмотря на травмы и выгорания, и на то, что сейчас я на антидепрессантах и успокоительных.
Как-то так...
Волонтерство, тем не менее, для меня супер важно. Кому не все равно - помогайте :)
Виктория, Сумская область
Спасибо за теплые слова.
Начинала я работать с этими детьми в 2009 году потому что так вышло, что в качестве переводчика посещала семьи с детьми с инвалидностью вместе с приехавшими британцами. И увидела, как их много, детей и мама, сидящих безвылазно дома, потому что садики и школы не берут, а если и берут, то не справляются, и в итоге стресс и для детей, и для взрослых. И появилились желание организовать группу дневного посещения для нескольких детей. Чтобы мама могла сходить в магазин, банк, парикмахерскую или кафе. Детей дошкольного возраста. Ну просто потому что во мне самой полтора метра роста и около 40 кг, и надо брать тех, с кем справишься.
Отвращения, неприязни или страха к детям не было у меня совсем. Не пугали истреки, чудные привычки и непривычное поведение. Я много чего не умела и была самоучкой. Потом, много лет спустя, отучилась на логопеда-дефектолога заочно, хотя это тоже не то, у меня в основном аутисты, а об этом нам ничего не рассказывали. В основном училась от регулярно приезжающих специалистов, в основном из Англии. Училась по книгам и видео, которые могла найти в Ютубе.
Сейчас мои дошкольники некоторые обогнали меня по росту, но остались моими малышами. Кто смог, пошел в детский сад или школу. Если сравнивать, то по тяжести состояния и патологии, дети, которые приходят сейчас, гораздо сложнее, чем были тогда и очень мало шансов им пойти даже в самый инклюзивный сад или школу. Только прямо в психиатрический стационар.
Мы с ними занимаемся потому что им некуда пойти. Только в очень дорогие специальные центры (к нам они ходят бесплатно). Или в больницу. А мне всё ещё не всё равно, несмотря на травмы и выгорания, и на то, что сейчас я на антидепрессантах и успокоительных.
Как-то так...
Волонтерство, тем не менее, для меня супер важно. Кому не все равно - помогайте :)
Виктория, Сумская область
Вікторія Сумська область
Доброго дня Любий Лікарю
Прикро розуміти, що навіть ваш центр це ініціатива людей із за кордону, або людей дотичних до них. Прикро знати, що навіть при навчанні на професію, основну в роботі з аутизмом, не навчають роботі з аутистами. Прикро, що нема ініціатив від влади в підтримці батьків і дітей з аутизмом. Нас залишають сам на сам з цим. Я шаную вас, що ви вчилися самостійно. Ви молодець.
Я жила в селі і народилася в селищі. У мене не було зв'язків із закордоном, не було доступу до книг. Доступ до інтернету з'явився коли сину було вже 5 років. Єдиною підказкою від оточуючих було - не справляєшся, відмовся від нього.
Таких центрів як ваш не було. Я зверталася у платний, коли сину було 4 роки. Там допомогли. Вони пояснили, що з ним робити. А далі пекло - школи. Практика надзвичайно прив'язаних до батьків аутистів ізолювати і запроторювати в спецшколі знищила мого сина. А вибору, по суті мені не лишили. Доступу до транслювання свого досвіду тоді у мене не було. Та й школа, опіка і чиновники загнали мене в такий глибокий кут, що все моє життя звелося до боротьби за сина. Не обманюйте в спецшколі аутистами не краще. Спецшколи їх знищують. Мені тисячу разів зізнавали вчителі і вихователі, що не знають, що з ним робити. Я навмисне не одягала на нього шарф. Щоб він застудився. Спеціально вмолювала лікарів і трохи обманювала, щоб на тиждень лишився вдома. В школі він не вчився і мовчав, його ображали діти і забирали одяг. А дорослі того ніколи не бачили. Я просила звичайні школи прийняти його, я сидітиму з ним на уроках, домашню форму. Ні. Він мовчав у школі навіть коли навчився говорити. Тому я всіма силами лишала його вдома. І вчила. Писати і читати, його навчила я сама. Трохи допомогла перша вчителька, але в основному я сама. Всі дивилися на мого сина, як на інопланетянина. Ніхто не знає, що таке аутизм. Таких центрів, як ваш я не зустрічала. Якби зустріла, може було б легше. Але ні. Суспільство не сприймає аутистів, їм легше заперечувати їхнє існування. Я розповідала про аутизм мені затикали рота. Коли з'явився інтернет. Я почала писати про аутизм пости. Ніхто їх не читає. Лише останні роки, коли почали інтегрувати інклюзивних у звичайні школи. Це хороша реформа. Мій син зараз учиться в звичайній школі. Є успіхи. Але я розумію, якби не спецшкола, успіхів було б на багато більше. Іноді в деяких ресурсах випливають мої старі пости. Я не проти, хай. Відкрито говорять про аутизм не дуже давно, але у суспільстві видно зміни. Я постійно прошу знайомих журналістів розповідати про аутизм, пишу коментарі і зауваження. Мені чесно відповідають, що це важка тема, її не хочуть чути. І мало вони можуть розповісти, бо й самі не знають. Експерти яких запрошують, розповідають одне і теж. Безтолку. Ну і за те дякую. Багато хто дізнався про існування аутизму з таких програм. Буває вибачаються, що мало що є сказати на цю тему. Я їх заспокою, що аутизм не зникне, якщо вони про нього не скажуть. Може наступного разу буде більше інформації. Найгірше коли приходять служби опіки, які нічого не знають про аутизм і влаштовують істерику. А потім діти мені роблять добові гастролі. Хоча здавалося б ці служби повинні знати як себе поводити при таких дітях.
Тож дякую вам, ви на своєму місці. Ми інформуємо про аутизм. Може хоч коли знатимуть, що це таке. Особливим дітям може буде трішки легше жити.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район
Доброго дня Любий Лікарю
Прикро розуміти, що навіть ваш центр це ініціатива людей із за кордону, або людей дотичних до них. Прикро знати, що навіть при навчанні на професію, основну в роботі з аутизмом, не навчають роботі з аутистами. Прикро, що нема ініціатив від влади в підтримці батьків і дітей з аутизмом. Нас залишають сам на сам з цим. Я шаную вас, що ви вчилися самостійно. Ви молодець.
Я жила в селі і народилася в селищі. У мене не було зв'язків із закордоном, не було доступу до книг. Доступ до інтернету з'явився коли сину було вже 5 років. Єдиною підказкою від оточуючих було - не справляєшся, відмовся від нього.
Таких центрів як ваш не було. Я зверталася у платний, коли сину було 4 роки. Там допомогли. Вони пояснили, що з ним робити. А далі пекло - школи. Практика надзвичайно прив'язаних до батьків аутистів ізолювати і запроторювати в спецшколі знищила мого сина. А вибору, по суті мені не лишили. Доступу до транслювання свого досвіду тоді у мене не було. Та й школа, опіка і чиновники загнали мене в такий глибокий кут, що все моє життя звелося до боротьби за сина. Не обманюйте в спецшколі аутистами не краще. Спецшколи їх знищують. Мені тисячу разів зізнавали вчителі і вихователі, що не знають, що з ним робити. Я навмисне не одягала на нього шарф. Щоб він застудився. Спеціально вмолювала лікарів і трохи обманювала, щоб на тиждень лишився вдома. В школі він не вчився і мовчав, його ображали діти і забирали одяг. А дорослі того ніколи не бачили. Я просила звичайні школи прийняти його, я сидітиму з ним на уроках, домашню форму. Ні. Він мовчав у школі навіть коли навчився говорити. Тому я всіма силами лишала його вдома. І вчила. Писати і читати, його навчила я сама. Трохи допомогла перша вчителька, але в основному я сама. Всі дивилися на мого сина, як на інопланетянина. Ніхто не знає, що таке аутизм. Таких центрів, як ваш я не зустрічала. Якби зустріла, може було б легше. Але ні. Суспільство не сприймає аутистів, їм легше заперечувати їхнє існування. Я розповідала про аутизм мені затикали рота. Коли з'явився інтернет. Я почала писати про аутизм пости. Ніхто їх не читає. Лише останні роки, коли почали інтегрувати інклюзивних у звичайні школи. Це хороша реформа. Мій син зараз учиться в звичайній школі. Є успіхи. Але я розумію, якби не спецшкола, успіхів було б на багато більше. Іноді в деяких ресурсах випливають мої старі пости. Я не проти, хай. Відкрито говорять про аутизм не дуже давно, але у суспільстві видно зміни. Я постійно прошу знайомих журналістів розповідати про аутизм, пишу коментарі і зауваження. Мені чесно відповідають, що це важка тема, її не хочуть чути. І мало вони можуть розповісти, бо й самі не знають. Експерти яких запрошують, розповідають одне і теж. Безтолку. Ну і за те дякую. Багато хто дізнався про існування аутизму з таких програм. Буває вибачаються, що мало що є сказати на цю тему. Я їх заспокою, що аутизм не зникне, якщо вони про нього не скажуть. Може наступного разу буде більше інформації. Найгірше коли приходять служби опіки, які нічого не знають про аутизм і влаштовують істерику. А потім діти мені роблять добові гастролі. Хоча здавалося б ці служби повинні знати як себе поводити при таких дітях.
Тож дякую вам, ви на своєму місці. Ми інформуємо про аутизм. Може хоч коли знатимуть, що це таке. Особливим дітям може буде трішки легше жити.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район
Балаклія знову
Доброго дня Любий Лікарю
Мама подзвонила о 7:00. Розповідає, що в ранці перелякалися. О 5:00. Чути вибухи. Ніхто нічого не знає. Лише надвечір дізналися, що доблесні звільнити обстріляли знову цивільний об'єк. Саме собою, називають його військовим. Знаєте, можу відповісти одне. Стріляйте собі в зад. Це точно важливий військовий об'єкт.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район
Доброго дня Любий Лікарю
Мама подзвонила о 7:00. Розповідає, що в ранці перелякалися. О 5:00. Чути вибухи. Ніхто нічого не знає. Лише надвечір дізналися, що доблесні звільнити обстріляли знову цивільний об'єк. Саме собою, називають його військовим. Знаєте, можу відповісти одне. Стріляйте собі в зад. Це точно важливий військовий об'єкт.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район
Вітаю, лікарю.
Вітаю всіх.
Катерино, ви молодчинка і чудова українська мама, яка не здається. Дякую вам за це.
У школі і садочках аутичним людям важко просто через велику кількість людей, соціальних вимог і перенавантаження сенсорних систем.
У нас зазвичай приходить до 15-18 дітей, на півдня, з 8 ранку і до 3 години дня. Колектив працівників ніби великий, 8 людей, але по факту часто на цих 15 різних дітей дорослих у нас 5 або 6. Бо одна готує обід, інша робить паперову бухгалтерську роботу, хтось бігає з родичами по лікарнях. І це може бути нормально, може бути іноді навіть забагато, а іноді - дуже мало. Я не раз була у ситуації, коли у дитини (якій, скажімо, 10 років), туалетна аварія, треба перевдягти, поряд хтось у істериці, бо, скажімо, або іграшка не так стучить по підлозі як їй по оібно, або шкарпетки незручно вдягнені, а хтось стрибає і врізається у все і всіх підряд, бо йому не вистачає відчуття власного тіла. А ще дівчинка, що постійно прагне залізти то на вікно, то ще кудись якнайвище. Ось, всього четверо дітей, але я сама з ними в цей момент у кімнаті, і у мене вже дикий стрес тому що треба з усім впоратися, і тому що я гіперемпат і чіпляю усі емоції, що відчувають діти, а їм важко. А тут ще може завити сирена. Тому я розумію як садочки і школи не можуть впоратись. Їх до цього не готували.
Ми суміщаємо групові та індивідуальні заняття з дітьми, і ми ще не зустріли жодну організацію ніде, яка так робить саме з такими складними дітьми. Ще й безкоштовно. Це або просто догляд, або тільки індивідуальна робота, поки батьки нікуди не йдуть.
Це ВАЖКО. І ВАЖЛИВО.
Я не вмію творити дива. Я можу бути лише у присутності і робити те, ще вдається.
А як же це прикольно з дисоціаціями... Ой, колись розповідала, може ще розповім.
У нас новенький хлопчик, три рочки і дуже любить голосно попискувати. Не всі діти від цього у захваті.
А, ще вони ВПО. Непросто.
Так, переключаюсь.
Волонтерка.
Дві машини полагодили, далі привезуть ще одну, у якої полетіла ходова (чи справді взяти кредит?), і далі на черзі ще Черокі і дві "буханки".
І паралельно йде збір на РЕБ.
І на роботу завтра. І городи.
Хочеться напитись до нестями щоб просто випасти з реальності.
І ні, не кажіть мені що беру на себе забагато. Або допоможіть, або обережно промовчіть.
Тримаємось
Вікторія, Сумська область
Вітаю всіх.
Катерино, ви молодчинка і чудова українська мама, яка не здається. Дякую вам за це.
У школі і садочках аутичним людям важко просто через велику кількість людей, соціальних вимог і перенавантаження сенсорних систем.
У нас зазвичай приходить до 15-18 дітей, на півдня, з 8 ранку і до 3 години дня. Колектив працівників ніби великий, 8 людей, але по факту часто на цих 15 різних дітей дорослих у нас 5 або 6. Бо одна готує обід, інша робить паперову бухгалтерську роботу, хтось бігає з родичами по лікарнях. І це може бути нормально, може бути іноді навіть забагато, а іноді - дуже мало. Я не раз була у ситуації, коли у дитини (якій, скажімо, 10 років), туалетна аварія, треба перевдягти, поряд хтось у істериці, бо, скажімо, або іграшка не так стучить по підлозі як їй по оібно, або шкарпетки незручно вдягнені, а хтось стрибає і врізається у все і всіх підряд, бо йому не вистачає відчуття власного тіла. А ще дівчинка, що постійно прагне залізти то на вікно, то ще кудись якнайвище. Ось, всього четверо дітей, але я сама з ними в цей момент у кімнаті, і у мене вже дикий стрес тому що треба з усім впоратися, і тому що я гіперемпат і чіпляю усі емоції, що відчувають діти, а їм важко. А тут ще може завити сирена. Тому я розумію як садочки і школи не можуть впоратись. Їх до цього не готували.
Ми суміщаємо групові та індивідуальні заняття з дітьми, і ми ще не зустріли жодну організацію ніде, яка так робить саме з такими складними дітьми. Ще й безкоштовно. Це або просто догляд, або тільки індивідуальна робота, поки батьки нікуди не йдуть.
Це ВАЖКО. І ВАЖЛИВО.
Я не вмію творити дива. Я можу бути лише у присутності і робити те, ще вдається.
А як же це прикольно з дисоціаціями... Ой, колись розповідала, може ще розповім.
У нас новенький хлопчик, три рочки і дуже любить голосно попискувати. Не всі діти від цього у захваті.
А, ще вони ВПО. Непросто.
Так, переключаюсь.
Волонтерка.
Дві машини полагодили, далі привезуть ще одну, у якої полетіла ходова (чи справді взяти кредит?), і далі на черзі ще Черокі і дві "буханки".
І паралельно йде збір на РЕБ.
І на роботу завтра. І городи.
Хочеться напитись до нестями щоб просто випасти з реальності.
І ні, не кажіть мені що беру на себе забагато. Або допоможіть, або обережно промовчіть.
Тримаємось
Вікторія, Сумська область
Про переписування історії. Що за «горець» в їхньому мавзолеї лежить?
Дідусь мого чоловіка колекціонує марки. Як і кожен завзятий колекціонер, він може годинами розповідати про свої скарби – історію, авторів, ринкову вартість тощо.
От нещодавно дістав він свій перший альбом. Під обкладинкою – конвертик з одненькою маркою. Питаю, що то за коштовність.
Та ні, - відмахується дідусь. – Просто моя найперша. Купив на свої кишенькові гроші, та мати мене насварила, мовляв витратився на «непотріб». Та що й казати, права була – їх свого часу випустили силу-силенну, тож бережу так, на згадку.
Помиляєтеся, кажу. – Дуже актуальний раритет. Подивіться на дати і напис. У СРСР було відомо про існування України щонайменше з 1654 року. А росіянці роками торочать, що Україну «придумав» Ленін. Навіть якщо він «підняв Україну з небуття» своїм найпершим подихом, то на момент смерті – 1924 рік – йому було…
Дуркан-мак-Ленін! – Дідуся аж зігнуло від реготу. (так, він теж дивився культовий серіал 2000-х) – Передайте цим дурням від пропаганди, що їхнього вождя «видумали» автори американського серіалу, а сконав він у віці 270 років!
Мілана
P.S. Взагалі-то, шановне панство, мірятися «давністю роду», тим більше робити з цього висновки хто кому чого «винен» - це просто середньовічне дикунство. Ми всі вчили біологію в школі, і маємо розуміти, що кожна істота на планеті є результатом мільйонів років еволюції і, відповідно, безперервного ланцюжка народжень. Виключень не існує.
Навіть двійко 5-7-денних кошенят, яких мої діти врятували зі смітника і зараз вигодовують з піпетки під пильним наглядом нашої киці, теж не «сконструювалися» із недоїдків, а мають у своїх прадавніх предках найперші органічні сполуки.
Дідусь мого чоловіка колекціонує марки. Як і кожен завзятий колекціонер, він може годинами розповідати про свої скарби – історію, авторів, ринкову вартість тощо.
От нещодавно дістав він свій перший альбом. Під обкладинкою – конвертик з одненькою маркою. Питаю, що то за коштовність.
Та ні, - відмахується дідусь. – Просто моя найперша. Купив на свої кишенькові гроші, та мати мене насварила, мовляв витратився на «непотріб». Та що й казати, права була – їх свого часу випустили силу-силенну, тож бережу так, на згадку.
Помиляєтеся, кажу. – Дуже актуальний раритет. Подивіться на дати і напис. У СРСР було відомо про існування України щонайменше з 1654 року. А росіянці роками торочать, що Україну «придумав» Ленін. Навіть якщо він «підняв Україну з небуття» своїм найпершим подихом, то на момент смерті – 1924 рік – йому було…
Дуркан-мак-Ленін! – Дідуся аж зігнуло від реготу. (так, він теж дивився культовий серіал 2000-х) – Передайте цим дурням від пропаганди, що їхнього вождя «видумали» автори американського серіалу, а сконав він у віці 270 років!
Мілана
P.S. Взагалі-то, шановне панство, мірятися «давністю роду», тим більше робити з цього висновки хто кому чого «винен» - це просто середньовічне дикунство. Ми всі вчили біологію в школі, і маємо розуміти, що кожна істота на планеті є результатом мільйонів років еволюції і, відповідно, безперервного ланцюжка народжень. Виключень не існує.
Навіть двійко 5-7-денних кошенят, яких мої діти врятували зі смітника і зараз вигодовують з піпетки під пильним наглядом нашої киці, теж не «сконструювалися» із недоїдків, а мають у своїх прадавніх предках найперші органічні сполуки.