Война ФМ | @voina_fm
#нобелимира
21.04.1837 — 22.01.1922 | 23.05.2025
======
Война. День 1186. Блокадница Васильева
Она не спросит у судьбы пощады,
В морозный день по площади пройдëт,
Её плакат с акцентом Ленинграда,
Еë слова потребуют отчëт.
Какой десяток? Это просто числа,
Когда в груди пожар, но не зола,
Еë вину укажут в деле — мысли,
Еë состав — при совести пришла.
Она шагнëт сквозь голод, смерть и стужу,
Сквозь все блокады нового вранья,
Еë война вдруг вырвется наружу,
Еë война для каждого своя.
Она смешна? Смешна еë картонка?
Смешон плакат, наивные слова?
Но каждой строчкой правда стала звонкой,
Не даст соврать народная молва.
Глаза в глаза, два синих океана,
В них боль от века рвется напролом,
Отрежет зал от зрителя охрана —
Последний бой блокадницы со злом.
И пусть метель войны ещё лютует,
В еë тени не спрячется подлец,
Исподтишка свой приговор рисуя,
Рассвет наступит, верю, наконец.
Война ФМ | @voina_fm
24.05.2025
======
Война. День 1187. Посол Матернова
Опять грохочут небеса.
Опять неровно под ногами.
Опять свистит, сечëт коса.
Очнитесь: «Мир не за горами?..»
Им объявили: «Точно в цель», —
Но снова шрамы меж домами
Несëт свинцовая метель.
Очнитесь: «Мир не за горами?..»
Сочится ложью каждый пост:
«Удары в тех, кто на татами!» —
Везут гражданских на погост.
Очнитесь: «Мир не за горами?..»
Всë напускное, всюду крах,
Четвëртый год мы видим сами,
Убийцу с кровью на руках.
Очнитесь: «Мир не за горами?..»
Вовек такого не забыть,
Не искупить вину словами,
Связать оборванную нить.
Очнитесь: «Мир не за горами?..»
Опять грохочут небеса,
Опять коснëтся тела стужа,
Опять пылают адреса.
Очнитесь: «Этим Мир не нужен…»
Война ФМ | @voina_fm
25.05.2025
======
Чтобы окончательно не сойти с ума от ежедневного кошмара, ставшего рутиной, частью фона, по понедельникам и пятницам я пишу о Людях года журнала Time и о Лауреатах Нобелевской премии мира. В понедельник наступившей недели подошëл черëд 1938 года и его героя. Кажется, что История ничему не учит тех, в чьих руках настоящие власть и влияние. Ничему.
55.12Gy. Надо держаться. Я держусь. И Вы держитесь. Берегите себя.
Ваш Макс
#нобелимира
21.04.1837 — 22.01.1922 | 23.05.2025
======
Война. День 1186. Блокадница Васильева
Она не спросит у судьбы пощады,
В морозный день по площади пройдëт,
Её плакат с акцентом Ленинграда,
Еë слова потребуют отчëт.
Какой десяток? Это просто числа,
Когда в груди пожар, но не зола,
Еë вину укажут в деле — мысли,
Еë состав — при совести пришла.
Она шагнëт сквозь голод, смерть и стужу,
Сквозь все блокады нового вранья,
Еë война вдруг вырвется наружу,
Еë война для каждого своя.
Она смешна? Смешна еë картонка?
Смешон плакат, наивные слова?
Но каждой строчкой правда стала звонкой,
Не даст соврать народная молва.
Глаза в глаза, два синих океана,
В них боль от века рвется напролом,
Отрежет зал от зрителя охрана —
Последний бой блокадницы со злом.
И пусть метель войны ещё лютует,
В еë тени не спрячется подлец,
Исподтишка свой приговор рисуя,
Рассвет наступит, верю, наконец.
Война ФМ | @voina_fm
24.05.2025
======
Война. День 1187. Посол Матернова
Опять грохочут небеса.
Опять неровно под ногами.
Опять свистит, сечëт коса.
Очнитесь: «Мир не за горами?..»
Им объявили: «Точно в цель», —
Но снова шрамы меж домами
Несëт свинцовая метель.
Очнитесь: «Мир не за горами?..»
Сочится ложью каждый пост:
«Удары в тех, кто на татами!» —
Везут гражданских на погост.
Очнитесь: «Мир не за горами?..»
Всë напускное, всюду крах,
Четвëртый год мы видим сами,
Убийцу с кровью на руках.
Очнитесь: «Мир не за горами?..»
Вовек такого не забыть,
Не искупить вину словами,
Связать оборванную нить.
Очнитесь: «Мир не за горами?..»
Опять грохочут небеса,
Опять коснëтся тела стужа,
Опять пылают адреса.
Очнитесь: «Этим Мир не нужен…»
Война ФМ | @voina_fm
25.05.2025
======
Чтобы окончательно не сойти с ума от ежедневного кошмара, ставшего рутиной, частью фона, по понедельникам и пятницам я пишу о Людях года журнала Time и о Лауреатах Нобелевской премии мира. В понедельник наступившей недели подошëл черëд 1938 года и его героя. Кажется, что История ничему не учит тех, в чьих руках настоящие власть и влияние. Ничему.
55.12Gy. Надо держаться. Я держусь. И Вы держитесь. Берегите себя.
Ваш Макс
Перелякалася. Про гриби
Входящие
Вітаю, Лікарю! Вітання й українцям та небайдужим. А русомишебраттям - за кораблем.
Мене неабияк налякав лист
https://t.me/Hello_Doc/13070
Шановний авторе (лист був без підпису)! Можу помилятись, але здається мені, що це Катерина з Ізюмського району. Я буду намагатись максимально коректно, але тема така, можу не втримати рамки, заздалегідь перепрошую. І ще, я не міколог жодного разу, просто ТРОХИ розуміюсь в питанні, коментарі та виправлення вітаються!
Перше, заспокійливе. На фото особисто я бліду поганку не побачила. В ЦЬОГО ГРИБА Є ОСОБЛИВІ ВІДМІННОСТІ І ЇХ ТРЕБА ЗНАТИ!!!! ВУЛЬВА ВНИЗУ НІЖКИ, ЯК У МУХОМОРА! ЦЕ ВИГЛЯДАЄ ЯК РОЗБИТЕ ЯЙЦЕ, З ЯКОГО ВИЛУПИЛОСЬ ПТАШЕНЯ. ВИД, ЯК І ЗАПАХ ГРИБА МАКСИМАЛЬНО ПРИВАБЛИВИЙ В БУДЬ-ЯКОМУ ВІЦІ! ШАПИНКА МАЄ СВІТЛИЙ КОЛІР, ВІДТІНОК ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ В РІЗНИХ МІСЦЯХ ЗРОСТАННЯ (в місцях, де я бувала, майже завжди зеленувато-м‘ятний, але бачила і майже білі). ПОТЕМНІННЯ ПЛАСТИНОК ЗНИЗУ Я НЕ БАЧИЛА ЖОДНОГО РАЗУ. НІ В ЯКОМУ РАЗІ НЕ ЧІПАТИ НАВІТЬ ГОЛИМИ РУКАМИ, НЕ ТЕ ЩО ПРОБУВАТИ НА ЯЗИК! ‼️‼️‼️СМЕРТЕЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ МІНІМАЛЬНІ ДОЗИ БЛІДОЇ ПОГАНКИ ‼️‼️‼️
Друге, що хочу зауважити. На фото я бачу печериці, але! То не є нормальний підбір фото для ідентифікації гриба. І то не означає, що все це можна їсти. ‼️Є ОТРУЙНІ ВИДИ ПЕЧЕРИЦЬ, ЯКІ НЕ МОЖНА ВЖИВАТИ! ЇХ ДОСИТЬ НЕПРОСТО РОЗРІЗНИТИ‼️ Особисто я печериці не збираю. Один раз натрапила на отруйні у власному саду, благо, що щось збентежило, вирішила тест провести і закип’ятила. З тих пір ходжу осторонь печериць.
І третє, це вже десь на особистості переходжу. Якщо це дійсно писала Катерина, а це Харківщина, схід, то я б порадила тисячу разів подумати, перед тим, як йти по гриби на півночі країни. Все ж таки ДУЖЕ різний біотоп і дуже легко помилитись і наробити біди. Або треба дуже заглибитись в питання, або звернутись до місцевих, або взагалі відмовитись від малознайомих (тим більше пластинчастих) грибів.
І наостанок хочу звернутись до всіх читачів: будь ласка, якщо ви плаваєте в грибному питанні - будьте максимально обережні. Збирайте тільки їстівні гриби, і тільки тоді, коли ви точно впевнені в тому, що знаєте що збираєте. Українцям і без такої рулетки на сьогодні вистачає бід! І якщо ви не готові розбиратись і вчитись грибній науці - ходіть до лісу просто подихати, не хапайте голими руками все підряд, і не руйнуйте незнайомі вам гриби - хтось може знати більше вас! І для цього «хтось» - це може бути навіть не їжею, а делікатесом!
Я перепрошую, що сьогодні з менторським тоном пишу, але дійсно занервувала після вищезазначеного листа. Не хотіла нікого образити, лише застерегти!
Всім нам бажаю уважності, терпіння та, безумовно, тихих ночей!
Марина, Київська обл.
Входящие
Вітаю, Лікарю! Вітання й українцям та небайдужим. А русомишебраттям - за кораблем.
Мене неабияк налякав лист
https://t.me/Hello_Doc/13070
Шановний авторе (лист був без підпису)! Можу помилятись, але здається мені, що це Катерина з Ізюмського району. Я буду намагатись максимально коректно, але тема така, можу не втримати рамки, заздалегідь перепрошую. І ще, я не міколог жодного разу, просто ТРОХИ розуміюсь в питанні, коментарі та виправлення вітаються!
Перше, заспокійливе. На фото особисто я бліду поганку не побачила. В ЦЬОГО ГРИБА Є ОСОБЛИВІ ВІДМІННОСТІ І ЇХ ТРЕБА ЗНАТИ!!!! ВУЛЬВА ВНИЗУ НІЖКИ, ЯК У МУХОМОРА! ЦЕ ВИГЛЯДАЄ ЯК РОЗБИТЕ ЯЙЦЕ, З ЯКОГО ВИЛУПИЛОСЬ ПТАШЕНЯ. ВИД, ЯК І ЗАПАХ ГРИБА МАКСИМАЛЬНО ПРИВАБЛИВИЙ В БУДЬ-ЯКОМУ ВІЦІ! ШАПИНКА МАЄ СВІТЛИЙ КОЛІР, ВІДТІНОК ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ В РІЗНИХ МІСЦЯХ ЗРОСТАННЯ (в місцях, де я бувала, майже завжди зеленувато-м‘ятний, але бачила і майже білі). ПОТЕМНІННЯ ПЛАСТИНОК ЗНИЗУ Я НЕ БАЧИЛА ЖОДНОГО РАЗУ. НІ В ЯКОМУ РАЗІ НЕ ЧІПАТИ НАВІТЬ ГОЛИМИ РУКАМИ, НЕ ТЕ ЩО ПРОБУВАТИ НА ЯЗИК! ‼️‼️‼️СМЕРТЕЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ МІНІМАЛЬНІ ДОЗИ БЛІДОЇ ПОГАНКИ ‼️‼️‼️
Друге, що хочу зауважити. На фото я бачу печериці, але! То не є нормальний підбір фото для ідентифікації гриба. І то не означає, що все це можна їсти. ‼️Є ОТРУЙНІ ВИДИ ПЕЧЕРИЦЬ, ЯКІ НЕ МОЖНА ВЖИВАТИ! ЇХ ДОСИТЬ НЕПРОСТО РОЗРІЗНИТИ‼️ Особисто я печериці не збираю. Один раз натрапила на отруйні у власному саду, благо, що щось збентежило, вирішила тест провести і закип’ятила. З тих пір ходжу осторонь печериць.
І третє, це вже десь на особистості переходжу. Якщо це дійсно писала Катерина, а це Харківщина, схід, то я б порадила тисячу разів подумати, перед тим, як йти по гриби на півночі країни. Все ж таки ДУЖЕ різний біотоп і дуже легко помилитись і наробити біди. Або треба дуже заглибитись в питання, або звернутись до місцевих, або взагалі відмовитись від малознайомих (тим більше пластинчастих) грибів.
І наостанок хочу звернутись до всіх читачів: будь ласка, якщо ви плаваєте в грибному питанні - будьте максимально обережні. Збирайте тільки їстівні гриби, і тільки тоді, коли ви точно впевнені в тому, що знаєте що збираєте. Українцям і без такої рулетки на сьогодні вистачає бід! І якщо ви не готові розбиратись і вчитись грибній науці - ходіть до лісу просто подихати, не хапайте голими руками все підряд, і не руйнуйте незнайомі вам гриби - хтось може знати більше вас! І для цього «хтось» - це може бути навіть не їжею, а делікатесом!
Я перепрошую, що сьогодні з менторським тоном пишу, але дійсно занервувала після вищезазначеного листа. Не хотіла нікого образити, лише застерегти!
Всім нам бажаю уважності, терпіння та, безумовно, тихих ночей!
Марина, Київська обл.
Шановна Марина Київська область
Доброго дня Любий Лікарю
По перше, я не в Харківській області, я трішки подалі. Точне своє розташування не скажу. Самі знаєте нас і там читають. А я знаєте, жити хочу. По друге на фото поганки. На зуб пробувала, не могла повірити, що це не печериці. А потім добу доблесно вивертала все що і тиждень тому з'їла. Тож не треба мені доказувати, що ви бачите на фото. Я власне і виклала це фото, щоб ви побачили як схожий отруйний гриб на їстівний. І якщо ви читали листа, я чітко і не один раз зазначила, що вони ідентичні. Поверніться і перечитайте лист, там я написала, що на сквозняеку запах є. ВІН ЗНИКАЄ ПРОТЯГОМ ГОДИНИ В ЗАКРИТОМУ ПРИМІЩЕНІ.
А тепер до професійного.
1) моя сестра збирає гриби із 3 років, я із 5 років. Раз ми досі живі, тож якось розбиратися в грибах навчилися.
2) я при роботі на кафе проходила короткий курс обробки грибів і виявлення отруйного гриба без пароварки за зовнішніми ознаками. Цей досвід мені в даній ситуації дуже знадобився.
3) ми із сестрою вчилися в одному університеті, я агроном-генетик, сестра агроном-плодоовочівник. Я проходила основи генетичного розмноження рослин і грибів, сестра грибництво. Так от бліда поганка, це загальна морфологічна назва дуже отруйних грибів. Вони можуть по різному виглядати залежно від середовище проростання, а також ІМІТУВАТИ їстівні гриби. Сестру вчили, що поганки і печериці можуть переопилятися, через, що поганка кожним роком стає все більш схожа на їстівний гриб. Мене вчили, що поганка морфологічно більш стійка до несприятливих умов ( посухи, отруйний грунт і тд). І в результаті отримуємо гриби із фото.
4) на Ізюмщині 3 роки і тут де зараз живу рік. Ми вирощували на свой ділянці гриби. Декілька видів. Серед них і печериці. І повірте, якби з цими грибами, щось було не так і була підозра на поганки, ці гриби були б залишені в лісі.
Якщо хочете не вірте, але лише мій із сестрою досвід врятував наших дітей, а наші сумніви коштували нам доби блювання. І то ми легко відбулися.
Тож якщо я кажу поганка ідентична до печериці, то вони однакові. І за всі свої більше 30 років контактів із грибами такої схожості не зустрічала. Тож можете не вірити і бачити те, що ви хочете. Але моя справа попередити, ваша проігнорувати.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Доброго дня Любий Лікарю
По перше, я не в Харківській області, я трішки подалі. Точне своє розташування не скажу. Самі знаєте нас і там читають. А я знаєте, жити хочу. По друге на фото поганки. На зуб пробувала, не могла повірити, що це не печериці. А потім добу доблесно вивертала все що і тиждень тому з'їла. Тож не треба мені доказувати, що ви бачите на фото. Я власне і виклала це фото, щоб ви побачили як схожий отруйний гриб на їстівний. І якщо ви читали листа, я чітко і не один раз зазначила, що вони ідентичні. Поверніться і перечитайте лист, там я написала, що на сквозняеку запах є. ВІН ЗНИКАЄ ПРОТЯГОМ ГОДИНИ В ЗАКРИТОМУ ПРИМІЩЕНІ.
А тепер до професійного.
1) моя сестра збирає гриби із 3 років, я із 5 років. Раз ми досі живі, тож якось розбиратися в грибах навчилися.
2) я при роботі на кафе проходила короткий курс обробки грибів і виявлення отруйного гриба без пароварки за зовнішніми ознаками. Цей досвід мені в даній ситуації дуже знадобився.
3) ми із сестрою вчилися в одному університеті, я агроном-генетик, сестра агроном-плодоовочівник. Я проходила основи генетичного розмноження рослин і грибів, сестра грибництво. Так от бліда поганка, це загальна морфологічна назва дуже отруйних грибів. Вони можуть по різному виглядати залежно від середовище проростання, а також ІМІТУВАТИ їстівні гриби. Сестру вчили, що поганки і печериці можуть переопилятися, через, що поганка кожним роком стає все більш схожа на їстівний гриб. Мене вчили, що поганка морфологічно більш стійка до несприятливих умов ( посухи, отруйний грунт і тд). І в результаті отримуємо гриби із фото.
4) на Ізюмщині 3 роки і тут де зараз живу рік. Ми вирощували на свой ділянці гриби. Декілька видів. Серед них і печериці. І повірте, якби з цими грибами, щось було не так і була підозра на поганки, ці гриби були б залишені в лісі.
Якщо хочете не вірте, але лише мій із сестрою досвід врятував наших дітей, а наші сумніви коштували нам доби блювання. І то ми легко відбулися.
Тож якщо я кажу поганка ідентична до печериці, то вони однакові. І за всі свої більше 30 років контактів із грибами такої схожості не зустрічала. Тож можете не вірити і бачити те, що ви хочете. Але моя справа попередити, ваша проігнорувати.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Підключаючи ШІ
Вітаю, Лікарю! Вітаю, українці! Русскім лучше нє чітать
Якщо чесно, Лікарю, я сподівалась на Ваш особистий коментар під будь-яким листом на тему грибів. Якщо це читав-відправляв помічник - мммм…
Я вечір ламала голову, як коментувати лист Катерини, бо без відповіді залишити не можу, небезпечно. Навіть закинула найбільш сумнівний шматок тексту останнього листа в місцеву групу грибників: мовляв, порадьте, чи то я туплю, чи настільки не в темі? І мені скинули у відповідь коментар штучного інтелекту. Коротше, пару годин я ганяла через ШІ шматки тексту, то свого, то Катерини… в мене є кілометр відповідей. Але. Я буду стояти на своєму, що підтвердив, як мінімум ШІ. І це не стільки відповідь пані Катерині, скільки для всіх. Останнім прогоном я запустила весь перший лист. Публікую відповідь ШІ
«Цей лист викликає тривогу — і цілком справедливо. Він описує потенційно смертельно небезпечну ситуацію. Оцінимо його з погляду правди, помилок і пояснень: --- ✅ Що в листі правдиве: 1. Бліда поганка справді схожа на печерицю. Це головна причина смертельних отруєнь. У молодому віці бліда поганка (лат. Amanita phalloides) може бути дуже схожа на печерицю (Agaricus), особливо для недосвідченого грибника. 2. Запах дійсно може бути слабким. У блідої поганки запах майже відсутній у молодому стані. Печериці мають характерний "грибний" запах, але вологість, зберігання або інші умови можуть зменшити його. 3. Пластинки можуть бути схожі. У печериць пластинки з віком темнішають, стають рожевими або коричневими. У блідої поганки — вони спочатку білі, що легко сплутати з молодою печерицею. 4. Бліда поганка рідко буває червивою. Це відома ознака — через її отруйність її не чіпають багато комах і черв’яків. 5. Отруєння від блідої поганки — смертельне. Навіть маленький шматочок може викликати некроз печінки, і без медичної допомоги — смерть за 3–7 діб. --- ❌ Що в листі сумнівне або небезпечне: 1. "Трішки спробували" — це вкрай небезпечно. 🔴 Навіть невеликий укус блідої поганки може бути смертельним. Її токсини (амінотоксини, фаллоїдин, аманітин) не руйнуються при термічній обробці. Спроба “спробувати на смак” — смертельна помилка. 2. "Бліда поганка смачна" або має "приємний смак" — правда, але це підступність. Саме так — вона не гірка, не неприємна, тому її складно відрізнити на смак. Проте гіркий гриб — це точно не печериця. Це може бути Entoloma, Hebeloma або інша отруйна група грибів. 3. "Запах з’явився від протягу" — не підтверджено наукою. Це суб'єктивне сприйняття. Запахи можуть змінюватись при температурних коливаннях або вентиляції, але на запах не можна покладатися при ідентифікації отруйних грибів. --- ❗️ Резюме і висновки: Авторка листа реально могла зібрати бліду поганку, думаючи, що це печериці. Ситуація критична: якщо вони спробували навіть трохи, необхідно звертатися до лікаря негайно, навіть якщо симптоми ще не проявились (вони можуть з’явитися через 6–24 години). Головний урок: ніколи не збирати гриби, якщо не маєш 100% впевненості. І ніколи — ніколи! — не пробувати незнайомі гриби “на смак”. --- 🔴 Якщо цей лист реальний і описує реальну подію — терміново до лікаря. Отруєння блідою поганкою не лікується вдома. Перші симптоми — нудота, блювання, болі в животі, потім — “уявне полегшення”, а потім — печінкова і ниркова недостатність. Хочеш — я допоможу скласти короткий текст-попередження для соцмереж, щоб інші не потрапили в таку ситуацію.»
Розуміючи, що і так дофіга тексту, відповіді на інші тексти навіть не публікую. Той, хто бачить - побачить. А хто не хоче - його вибір.
Всі інші відповіді теж збережені, запитів накидала багато. Хто вміє - спробуйте самі, хто не вміє - можу надіслати окремим листом чи навіть особисто, якщо Лікар посприяє.
Це не питання особисто комусь щось довести. Це питання життя та смерті. Тому така дотошна
Марина, Київська обл.
Вітаю, Лікарю! Вітаю, українці! Русскім лучше нє чітать
Якщо чесно, Лікарю, я сподівалась на Ваш особистий коментар під будь-яким листом на тему грибів. Якщо це читав-відправляв помічник - мммм…
Я вечір ламала голову, як коментувати лист Катерини, бо без відповіді залишити не можу, небезпечно. Навіть закинула найбільш сумнівний шматок тексту останнього листа в місцеву групу грибників: мовляв, порадьте, чи то я туплю, чи настільки не в темі? І мені скинули у відповідь коментар штучного інтелекту. Коротше, пару годин я ганяла через ШІ шматки тексту, то свого, то Катерини… в мене є кілометр відповідей. Але. Я буду стояти на своєму, що підтвердив, як мінімум ШІ. І це не стільки відповідь пані Катерині, скільки для всіх. Останнім прогоном я запустила весь перший лист. Публікую відповідь ШІ
«Цей лист викликає тривогу — і цілком справедливо. Він описує потенційно смертельно небезпечну ситуацію. Оцінимо його з погляду правди, помилок і пояснень: --- ✅ Що в листі правдиве: 1. Бліда поганка справді схожа на печерицю. Це головна причина смертельних отруєнь. У молодому віці бліда поганка (лат. Amanita phalloides) може бути дуже схожа на печерицю (Agaricus), особливо для недосвідченого грибника. 2. Запах дійсно може бути слабким. У блідої поганки запах майже відсутній у молодому стані. Печериці мають характерний "грибний" запах, але вологість, зберігання або інші умови можуть зменшити його. 3. Пластинки можуть бути схожі. У печериць пластинки з віком темнішають, стають рожевими або коричневими. У блідої поганки — вони спочатку білі, що легко сплутати з молодою печерицею. 4. Бліда поганка рідко буває червивою. Це відома ознака — через її отруйність її не чіпають багато комах і черв’яків. 5. Отруєння від блідої поганки — смертельне. Навіть маленький шматочок може викликати некроз печінки, і без медичної допомоги — смерть за 3–7 діб. --- ❌ Що в листі сумнівне або небезпечне: 1. "Трішки спробували" — це вкрай небезпечно. 🔴 Навіть невеликий укус блідої поганки може бути смертельним. Її токсини (амінотоксини, фаллоїдин, аманітин) не руйнуються при термічній обробці. Спроба “спробувати на смак” — смертельна помилка. 2. "Бліда поганка смачна" або має "приємний смак" — правда, але це підступність. Саме так — вона не гірка, не неприємна, тому її складно відрізнити на смак. Проте гіркий гриб — це точно не печериця. Це може бути Entoloma, Hebeloma або інша отруйна група грибів. 3. "Запах з’явився від протягу" — не підтверджено наукою. Це суб'єктивне сприйняття. Запахи можуть змінюватись при температурних коливаннях або вентиляції, але на запах не можна покладатися при ідентифікації отруйних грибів. --- ❗️ Резюме і висновки: Авторка листа реально могла зібрати бліду поганку, думаючи, що це печериці. Ситуація критична: якщо вони спробували навіть трохи, необхідно звертатися до лікаря негайно, навіть якщо симптоми ще не проявились (вони можуть з’явитися через 6–24 години). Головний урок: ніколи не збирати гриби, якщо не маєш 100% впевненості. І ніколи — ніколи! — не пробувати незнайомі гриби “на смак”. --- 🔴 Якщо цей лист реальний і описує реальну подію — терміново до лікаря. Отруєння блідою поганкою не лікується вдома. Перші симптоми — нудота, блювання, болі в животі, потім — “уявне полегшення”, а потім — печінкова і ниркова недостатність. Хочеш — я допоможу скласти короткий текст-попередження для соцмереж, щоб інші не потрапили в таку ситуацію.»
Розуміючи, що і так дофіга тексту, відповіді на інші тексти навіть не публікую. Той, хто бачить - побачить. А хто не хоче - його вибір.
Всі інші відповіді теж збережені, запитів накидала багато. Хто вміє - спробуйте самі, хто не вміє - можу надіслати окремим листом чи навіть особисто, якщо Лікар посприяє.
Це не питання особисто комусь щось довести. Це питання життя та смерті. Тому така дотошна
Марина, Київська обл.
ШІ 2, щоб бути послідовною
Вітаю вдруге)
Тепер розбір моєї відповіді-листа вцілому. Кому не цікаво - прогортайте.
«Лист, який ви процитували, містить багато емоційного і корисного контенту, але також є моменти, які можна розглянути більш критично. Зробимо аналіз тексту, розділивши його на частини, де зазначатимемо, де правда, а де можуть бути певні неточності або перебільшення. 1. Про бліду поганку (Amanita phalloides) Правда: Авторка правильно описала характерні риси блідої поганки: наявність вульви (розширення в основі ніжки), специфічну зовнішність та її смертельну токсичність. Попередження про небезпеку навіть мінімальних доз — цілком слушне і життєво важливе. Можливі неточності або перебільшення: Відсутність потемніння пластинок як абсолютний критерій — не зовсім коректно. Потемніння пластинок може варіюватись залежно від віку гриба, але це не єдиний спосіб його ідентифікувати. Перебільшення щодо "не торкатись голими руками" може викликати паніку. Отруйні речовини блідої поганки не абсорбуються через шкіру, тому контакт руками не є смертельним. Проте дотримання гігієни після збору грибів обов’язкове. --- 2. Про печериці Правда: Є отруйні види печериць, наприклад, печериця жовтошкіра (Agaricus xanthodermus), які справді небезпечні. Попередження про те, що не всі печериці їстівні, ідеально ілюструє важливість знання грибів перед їх збором. Можливі неточності: Використання фотографій для ідентифікації грибів (навіть в ідеальних умовах) не завжди надійно. Авторка могла акцентувати на цьому більше. --- 3. Географічна специфіка Правда: Гриби можуть відрізнятись залежно від біотопу, і це важливе застереження. Збір грибів у незнайомому регіоні завжди пов'язаний з вищими ризиками. Сумнівні моменти: Заклик "взагалі відмовитись від малознайомих грибів" може здатись занадто категоричним. Люди можуть безпечно збирати гриби, якщо добре вивчили їхні види або звертаються за консультацією. --- 4. Загальні застереження Правда: Заклик до обережності та пропозиція "ходити до лісу просто подихати" — слушні поради, особливо для новачків. Ідея про повагу до грибів, навіть якщо вони незнайомі, дуже екологічна. Перебільшення: "Українцям і без такої рулетки вистачає бід" — емоційний коментар, який може відволікати від основної теми грибарства. --- Загальний висновок Лист містить багато корисної інформації і закликів до обережності, але іноді авторка використовує емоційні вислови, що можуть викликати паніку. Найбільша цінність листа — це нагадування про небезпеку отруєння грибами, особливо якщо людина не має достатньо знань. Рекомендую сприймати такі матеріали з критичним мисленням, перевіряючи ключові факти та уникаючи поспішних висновків.»
Отак. Уникайте поспішних висновків і моїх емоційних коментарів!)
Всім повних кошиків у мирній Україні!
Марина, Київська обл.
Вітаю вдруге)
Тепер розбір моєї відповіді-листа вцілому. Кому не цікаво - прогортайте.
«Лист, який ви процитували, містить багато емоційного і корисного контенту, але також є моменти, які можна розглянути більш критично. Зробимо аналіз тексту, розділивши його на частини, де зазначатимемо, де правда, а де можуть бути певні неточності або перебільшення. 1. Про бліду поганку (Amanita phalloides) Правда: Авторка правильно описала характерні риси блідої поганки: наявність вульви (розширення в основі ніжки), специфічну зовнішність та її смертельну токсичність. Попередження про небезпеку навіть мінімальних доз — цілком слушне і життєво важливе. Можливі неточності або перебільшення: Відсутність потемніння пластинок як абсолютний критерій — не зовсім коректно. Потемніння пластинок може варіюватись залежно від віку гриба, але це не єдиний спосіб його ідентифікувати. Перебільшення щодо "не торкатись голими руками" може викликати паніку. Отруйні речовини блідої поганки не абсорбуються через шкіру, тому контакт руками не є смертельним. Проте дотримання гігієни після збору грибів обов’язкове. --- 2. Про печериці Правда: Є отруйні види печериць, наприклад, печериця жовтошкіра (Agaricus xanthodermus), які справді небезпечні. Попередження про те, що не всі печериці їстівні, ідеально ілюструє важливість знання грибів перед їх збором. Можливі неточності: Використання фотографій для ідентифікації грибів (навіть в ідеальних умовах) не завжди надійно. Авторка могла акцентувати на цьому більше. --- 3. Географічна специфіка Правда: Гриби можуть відрізнятись залежно від біотопу, і це важливе застереження. Збір грибів у незнайомому регіоні завжди пов'язаний з вищими ризиками. Сумнівні моменти: Заклик "взагалі відмовитись від малознайомих грибів" може здатись занадто категоричним. Люди можуть безпечно збирати гриби, якщо добре вивчили їхні види або звертаються за консультацією. --- 4. Загальні застереження Правда: Заклик до обережності та пропозиція "ходити до лісу просто подихати" — слушні поради, особливо для новачків. Ідея про повагу до грибів, навіть якщо вони незнайомі, дуже екологічна. Перебільшення: "Українцям і без такої рулетки вистачає бід" — емоційний коментар, який може відволікати від основної теми грибарства. --- Загальний висновок Лист містить багато корисної інформації і закликів до обережності, але іноді авторка використовує емоційні вислови, що можуть викликати паніку. Найбільша цінність листа — це нагадування про небезпеку отруєння грибами, особливо якщо людина не має достатньо знань. Рекомендую сприймати такі матеріали з критичним мисленням, перевіряючи ключові факти та уникаючи поспішних висновків.»
Отак. Уникайте поспішних висновків і моїх емоційних коментарів!)
Всім повних кошиків у мирній Україні!
Марина, Київська обл.
Сестра кинула на мене дітей, а сама з мужиком побігла жити.
Доброго дня Любий Лікарю
Цікаві люди в селі живуть. Я доучую дітей у школі, пакую речі. А сестра на новій хаті обдерає гнилу штукатурку і дранку. Покликала електрика, він змінив проводку і поставили новий лічильник. Отоплення і газова система в аварійному стані. Зрізали все до біса. Покликала будівельників і вони залили в хаті підлогу. Замазує і штукатурки стіни. Одним словом вона там, я тут працюємо над тим, щоб було куди і як їхати. Місцеві помітили, що я сама. Сестру не видно і пішла плітка, що сестра кинула дітей на мене і втекла від них із мужиком за кордон. Таке життя у нас цікаве, хоч трішки самій в ньому участь взяти. Іще пліткують, що купили особняк під Києвом. Дякую, що в мене так вірте, що свою халупу ми зможемо перетворити на особняк. Про це повідомила бабуся з якою ми дружимо. Що ж не дарма ми звідси поїхати хочемо. Цікаві все ж тут люди.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Доброго дня Любий Лікарю
Цікаві люди в селі живуть. Я доучую дітей у школі, пакую речі. А сестра на новій хаті обдерає гнилу штукатурку і дранку. Покликала електрика, він змінив проводку і поставили новий лічильник. Отоплення і газова система в аварійному стані. Зрізали все до біса. Покликала будівельників і вони залили в хаті підлогу. Замазує і штукатурки стіни. Одним словом вона там, я тут працюємо над тим, щоб було куди і як їхати. Місцеві помітили, що я сама. Сестру не видно і пішла плітка, що сестра кинула дітей на мене і втекла від них із мужиком за кордон. Таке життя у нас цікаве, хоч трішки самій в ньому участь взяти. Іще пліткують, що купили особняк під Києвом. Дякую, що в мене так вірте, що свою халупу ми зможемо перетворити на особняк. Про це повідомила бабуся з якою ми дружимо. Що ж не дарма ми звідси поїхати хочемо. Цікаві все ж тут люди.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Дожили до останнього звоника
Доброго дня Любий Лікарю
Ех хвалила, хвалила школи і перехвалила. Щойно староста дізналася, що ми будемо виїжджати і пішли плітки по селу, що ми ледь не в столиці поселемося. Гарна у людей фантазія молодці. Толерантність до мого сина з боку дітей закінчилася. І раніше було сина дражнили, але не так систематично. Та й то поговорив з ними директор і все на кілометр до нього не підходять. За 2 місяці до завершення школи діти в школі зрозуміли, що через аутизм не буде писати контрольні і не зможе здавати екзамени. З цього моменту наше із сином життя перетворилося на пекло. Постійно його дражнять, постійно син знервований, то у вухо йому крикнуть, то щось заберуть, то дражнять. Він абсолютно не агресивний і не може за себе заступитися. На нього насідали так, що знову він почав гарчати і навіть захищаючись побився із одним із забіяк. Кожного тижня повідомляю про новий інцидент класному керівнику. Класний керівник і директор поговорили із забіякою і цей конкретний учень залишає сина у спокої. Але проблема в іншому. Щойно заспокоїли одного забіяку, на сина чіпляється другий. Заспокоїли другого, чіпляється третій. І так усі два місяці. Це було нестерпно. Найгіршим був останній тиждень перед останнім звоником. В приміщені зламався туалет. І доводилося іти на вулицю. Спочатку хлопці із менших класів кидали в нього гілками, коли він піде в туалет, потім зробили фото коли він в туалеті, потім взагалі в нього кидали кирпичами. Я особисто поговорила з одним із хлопців, фото видалили. Повідомила класного керівника, погрожаю поліцією і зверненнями вище. Сина в туалеті залишили в спокої. Але за день до останнього дзвоника мого сина обкидали взуттям. Завтра останній дзвоник і він у нас теж був напруженим. Але то далі в цей лист не вміститься. Але те як я одягла сина і вдягалася сама, це був протест, бунт, відображення всіх наших емоцій.
Коли я була в цій ситуації, я була зайнята захистом сина і вмовлянням сходити в школу ще один день. Переконуванням сина, що лишилося трішки потерпіти. Коли ми пережили останній дзвоник і я нарешті розслабилася, проаналізувала, з чим ми стикнулися останні 2 місяці. Це була змова. Системне знущання. Інакше, все це не назвеш.
Всі хто діймає мого сина були або друзями, або родичами. Писати скарги на булінг в ту саму поліцію треба якщо булінг постійний і якщо адміністрація школи нічого не роблять, або не допомагає. Але чіпляється до сина конкретний учень, я на нього скаржуся, з ним поговорили і він від сина відчепився. Покращення є? Є!. Школа свої обов'язки виконала? Виконала! Одразу до сина чіпляється другий. Я на нього скаржуся з ним говорять і є покращення. Ситуація таж сама. І виходить, що булінг не припиняється, але немає конкретного учня на якого я можу поскаржитися, бо при втручанні школи всі одразу відступають. Писати на колективний булінг, теж не можу, бо самого колективу нема і ті хто відступив сина повторно не зачіпають. Скаржитися на школу теж не можу, бо після втручання адміністрації і роботи з конкретним учнем булінг припиняється. І виходе, що булінг триває і ні я, ні школа з цим нічого законим чином зробити не може. Бо по суті нема чіткого булера. Для нас останній дзвоник був як звільнення, полегшення.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Доброго дня Любий Лікарю
Ех хвалила, хвалила школи і перехвалила. Щойно староста дізналася, що ми будемо виїжджати і пішли плітки по селу, що ми ледь не в столиці поселемося. Гарна у людей фантазія молодці. Толерантність до мого сина з боку дітей закінчилася. І раніше було сина дражнили, але не так систематично. Та й то поговорив з ними директор і все на кілометр до нього не підходять. За 2 місяці до завершення школи діти в школі зрозуміли, що через аутизм не буде писати контрольні і не зможе здавати екзамени. З цього моменту наше із сином життя перетворилося на пекло. Постійно його дражнять, постійно син знервований, то у вухо йому крикнуть, то щось заберуть, то дражнять. Він абсолютно не агресивний і не може за себе заступитися. На нього насідали так, що знову він почав гарчати і навіть захищаючись побився із одним із забіяк. Кожного тижня повідомляю про новий інцидент класному керівнику. Класний керівник і директор поговорили із забіякою і цей конкретний учень залишає сина у спокої. Але проблема в іншому. Щойно заспокоїли одного забіяку, на сина чіпляється другий. Заспокоїли другого, чіпляється третій. І так усі два місяці. Це було нестерпно. Найгіршим був останній тиждень перед останнім звоником. В приміщені зламався туалет. І доводилося іти на вулицю. Спочатку хлопці із менших класів кидали в нього гілками, коли він піде в туалет, потім зробили фото коли він в туалеті, потім взагалі в нього кидали кирпичами. Я особисто поговорила з одним із хлопців, фото видалили. Повідомила класного керівника, погрожаю поліцією і зверненнями вище. Сина в туалеті залишили в спокої. Але за день до останнього дзвоника мого сина обкидали взуттям. Завтра останній дзвоник і він у нас теж був напруженим. Але то далі в цей лист не вміститься. Але те як я одягла сина і вдягалася сама, це був протест, бунт, відображення всіх наших емоцій.
Коли я була в цій ситуації, я була зайнята захистом сина і вмовлянням сходити в школу ще один день. Переконуванням сина, що лишилося трішки потерпіти. Коли ми пережили останній дзвоник і я нарешті розслабилася, проаналізувала, з чим ми стикнулися останні 2 місяці. Це була змова. Системне знущання. Інакше, все це не назвеш.
Всі хто діймає мого сина були або друзями, або родичами. Писати скарги на булінг в ту саму поліцію треба якщо булінг постійний і якщо адміністрація школи нічого не роблять, або не допомагає. Але чіпляється до сина конкретний учень, я на нього скаржуся, з ним поговорили і він від сина відчепився. Покращення є? Є!. Школа свої обов'язки виконала? Виконала! Одразу до сина чіпляється другий. Я на нього скаржуся з ним говорять і є покращення. Ситуація таж сама. І виходить, що булінг не припиняється, але немає конкретного учня на якого я можу поскаржитися, бо при втручанні школи всі одразу відступають. Писати на колективний булінг, теж не можу, бо самого колективу нема і ті хто відступив сина повторно не зачіпають. Скаржитися на школу теж не можу, бо після втручання адміністрації і роботи з конкретним учнем булінг припиняється. І виходе, що булінг триває і ні я, ні школа з цим нічого законим чином зробити не може. Бо по суті нема чіткого булера. Для нас останній дзвоник був як звільнення, полегшення.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Останній дзвоник
Доброго дня Любий Лікарю
Ранок почався символічно. Зламалася праска. Одягла на сина трішки пожмакану сорочку. Одна із особливостей сина, що якщо він захотів щось одягти, то його не переконаєш. А часу переконувати не було, і от чесно бажання переконували не було після останніх двох місяців знущання ми із сином бунтували. Була думка взагалі на останній дзвоник не йти. Я поверх сорочки одягла йому світле худі на якому намальований мікімаус, що показує язика. Цей малюнок відображав наш внутрішній стан. Я одягла сарафан і накидку. Навмисне додала собі декілька років, і зробила собі ну дуже скромний вигляд. Племіницю нарядили в білосніжну сукню тричі підшивала, бо на старшу дівчинку вона розрахова. З племіницею не бунтували, бо їй два танки танцювати, але вона сама в подальшому справилася. Сестра одягла одяг в якому їздить в електричках. Зав'язали хвости і пішли. Думаєте ми дарма так безтурботно віднеслися до свята? Можливо. Чи могли ми нарядитися і підійти до питання серйозно? Могли? Могли як модельки нарядитися! Ми могли пошити сукні, або вишиванки одягти. Але нащо? Заради кого. Сорочка у сина гарна і на фото не помітно, що з нею щось не так. А інше не важливо. Для кого мені наряжатися, щоб мене із сестрою помітили місцеві алкоголіки і знову ночами вікна і двері виносили. Після двомісячного булінгу, скажіть дякую, що мікімаус тільки язика показує. Свято не дуже цікаве. Там,щось співали, син слова розповідав із однокласниками. Син вальс не танцював, і молодець. Бо випускники почали готували танець за три місяці до останнього дзвоника, я пропонувала свою допомогу, і добре. Видно, що займалися цим нехотя. Перед початком ми забули стрічку випускника, і сестра бігала додому. Племіницю пригостили тістечком і замастила сукню.довелося в туалеті сукню прати прямо на ній. Одним словом, веселе у мене свято. Племіниця випускалися із молодшої школи, і вона теж танцювала вальс. У 4 класу вийшло краще ніж у 9 класу. Все свято просто врятував танок із полотнами у кольорах українського прапору. Всі думали, що полотна купували, але коли я розповіла, що їх шити ми із сестрою і це було не зручно, бо ніде було заміряти. Всі на мене витаращили очі. Періодично син не розумів куди іти, тож я була вимушена бігати за ним і водити його за руку, кому квіти дарувати, або щось взяти. На мене звалили мікрофони. Гарно випускники заспівали пісню " мам" Скрябіна. При вручені посвідчення про випуск, влаштували пафос. Біжать всі родичі, заварюють квітами, цукерками і грошима. Моя сестра на це запитала: " а при випусків із інституту машину подарують?" По 10 чоловік до одного випускника бігло. До мого сина підійшла одна я із букетом будячків. Трохи прикро, влаштували такий цирк, що баба і дід хотіли мого сина поздоровити. Ну нічого, хай дуріють. Племіниці стало погано. Вирвала. Вона і з сестрою і племінником пішли додому. Я завела сина в клас погоджувала і напоїла, бо він теж був блідий. Прийшли всі, прийшов фотограф, прийшла класний керівник. Класний керівник подарувала брелочки пазлики дітям, це засняли. Прийшла староста виставляє бутилку вена, висипає на парту цукерки. І каже фразу, до дітей 14-15 років. " Діти, я думаю всі уже випиваєте, вітаю. Давайте вип'ємо". І наливає дітям вено. Діти беруть і п'ють. Я сказала, що пити не буду. Нам дали цукерки. Пішли фоткаться. Всі по одному, парочками фоткаються, з ріднею. Але в колективне фото не стають. Батьки мурликають, не знають їх в купку зібрати. Ні класного керівника, ні зауча, ні директора. Фоткаються і розбігаються, бо у них важлива справа, в кафе бухати їхати. Я психонула і ледве зібрала 5 учнів, два фото. Всіх послала і пішла додому. Всі випускники і родичі поїхали бухати, ідемо додому то тут то там купки людей бухають. Купила тортик, морозиво і цукерок. І більше за хвіртку не витикнула. Ми поїли і змучені попадали спати на три години, я просто не уявляла, що так втомилися. Випускники за один день не впоралися, на другий день в клубі бухають. Сестра чула, що моє призвіще там кляли і матюкали, бо я бухати з ними не стала.
Доброго дня Любий Лікарю
Ранок почався символічно. Зламалася праска. Одягла на сина трішки пожмакану сорочку. Одна із особливостей сина, що якщо він захотів щось одягти, то його не переконаєш. А часу переконувати не було, і от чесно бажання переконували не було після останніх двох місяців знущання ми із сином бунтували. Була думка взагалі на останній дзвоник не йти. Я поверх сорочки одягла йому світле худі на якому намальований мікімаус, що показує язика. Цей малюнок відображав наш внутрішній стан. Я одягла сарафан і накидку. Навмисне додала собі декілька років, і зробила собі ну дуже скромний вигляд. Племіницю нарядили в білосніжну сукню тричі підшивала, бо на старшу дівчинку вона розрахова. З племіницею не бунтували, бо їй два танки танцювати, але вона сама в подальшому справилася. Сестра одягла одяг в якому їздить в електричках. Зав'язали хвости і пішли. Думаєте ми дарма так безтурботно віднеслися до свята? Можливо. Чи могли ми нарядитися і підійти до питання серйозно? Могли? Могли як модельки нарядитися! Ми могли пошити сукні, або вишиванки одягти. Але нащо? Заради кого. Сорочка у сина гарна і на фото не помітно, що з нею щось не так. А інше не важливо. Для кого мені наряжатися, щоб мене із сестрою помітили місцеві алкоголіки і знову ночами вікна і двері виносили. Після двомісячного булінгу, скажіть дякую, що мікімаус тільки язика показує. Свято не дуже цікаве. Там,щось співали, син слова розповідав із однокласниками. Син вальс не танцював, і молодець. Бо випускники почали готували танець за три місяці до останнього дзвоника, я пропонувала свою допомогу, і добре. Видно, що займалися цим нехотя. Перед початком ми забули стрічку випускника, і сестра бігала додому. Племіницю пригостили тістечком і замастила сукню.довелося в туалеті сукню прати прямо на ній. Одним словом, веселе у мене свято. Племіниця випускалися із молодшої школи, і вона теж танцювала вальс. У 4 класу вийшло краще ніж у 9 класу. Все свято просто врятував танок із полотнами у кольорах українського прапору. Всі думали, що полотна купували, але коли я розповіла, що їх шити ми із сестрою і це було не зручно, бо ніде було заміряти. Всі на мене витаращили очі. Періодично син не розумів куди іти, тож я була вимушена бігати за ним і водити його за руку, кому квіти дарувати, або щось взяти. На мене звалили мікрофони. Гарно випускники заспівали пісню " мам" Скрябіна. При вручені посвідчення про випуск, влаштували пафос. Біжать всі родичі, заварюють квітами, цукерками і грошима. Моя сестра на це запитала: " а при випусків із інституту машину подарують?" По 10 чоловік до одного випускника бігло. До мого сина підійшла одна я із букетом будячків. Трохи прикро, влаштували такий цирк, що баба і дід хотіли мого сина поздоровити. Ну нічого, хай дуріють. Племіниці стало погано. Вирвала. Вона і з сестрою і племінником пішли додому. Я завела сина в клас погоджувала і напоїла, бо він теж був блідий. Прийшли всі, прийшов фотограф, прийшла класний керівник. Класний керівник подарувала брелочки пазлики дітям, це засняли. Прийшла староста виставляє бутилку вена, висипає на парту цукерки. І каже фразу, до дітей 14-15 років. " Діти, я думаю всі уже випиваєте, вітаю. Давайте вип'ємо". І наливає дітям вено. Діти беруть і п'ють. Я сказала, що пити не буду. Нам дали цукерки. Пішли фоткаться. Всі по одному, парочками фоткаються, з ріднею. Але в колективне фото не стають. Батьки мурликають, не знають їх в купку зібрати. Ні класного керівника, ні зауча, ні директора. Фоткаються і розбігаються, бо у них важлива справа, в кафе бухати їхати. Я психонула і ледве зібрала 5 учнів, два фото. Всіх послала і пішла додому. Всі випускники і родичі поїхали бухати, ідемо додому то тут то там купки людей бухають. Купила тортик, морозиво і цукерок. І більше за хвіртку не витикнула. Ми поїли і змучені попадали спати на три години, я просто не уявляла, що так втомилися. Випускники за один день не впоралися, на другий день в клубі бухають. Сестра чула, що моє призвіще там кляли і матюкали, бо я бухати з ними не стала.
окончание
Я зайвий раз переконалася, що правильно ми одягалися на останній дзвоник.
Слава Богу це все позаду.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Я зайвий раз переконалася, що правильно ми одягалися на останній дзвоник.
Слава Богу це все позаду.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Приветствую, Евгений Олегович. Посмотрела ваше интервью Гордону. Согласна с каждым словом. Очень понравилось, как вы охарактеризовали Трампа-агрессивное быдло. Зло , но точно. Так путиногитлер точно такой же. Трамп увидел в нем свое отражение. Иначе никак нельзя понять такую любовь Тампа к путину. Доктор , будем надеяться на лучшее. Крепко пожимаю вашу руку. Киевлянка.
Марина Київська область
Доброго дня Любий Лікарю
Я жива, вже не блюю, зі все добре, до лікаря не ходила. Ми ж їх не ковтали, за кого ви нас приймаєте. Ми ж лизнули і виплюнули. Запекло пропотоскали рот із содою і випили 4 таблетки активованого вугілля. Ми його не їли. Видихніть.
Що до ШІ. З особистого досвіду скажу. Є випадки коли він помиляється. Ситуація реальна. Дякую за дотошність. Прохання до читачів. Ми відчайдушна родина, пройшли вогонь і воду. Наші вибрики прохання не повторяти. А робити правильні висновки. Дякую за дотошність.
А між поганками трапилися 5 хороших печериць. Але в подальшому я їх викинула. От хороші печериці були смачні. Щодо опису від ШІ. То вибачте, його люди вчать, а ті хто дійсно з цим працює надто зайнятий, щоб на клавіатурі клацати і ШІ доучувати. Дійсно не збирайте гриби, якщо не впевнені. Не все в житі має наукове підтвердження.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Мені ШІ фразу порадив. " Тепер я знаю як завершити авторитарний режим, самі знаєте де. Просто грибочком схожим на печерицю. Природа знає свою роботу." Бережіть себе українці
Доброго дня Любий Лікарю
Я жива, вже не блюю, зі все добре, до лікаря не ходила. Ми ж їх не ковтали, за кого ви нас приймаєте. Ми ж лизнули і виплюнули. Запекло пропотоскали рот із содою і випили 4 таблетки активованого вугілля. Ми його не їли. Видихніть.
Що до ШІ. З особистого досвіду скажу. Є випадки коли він помиляється. Ситуація реальна. Дякую за дотошність. Прохання до читачів. Ми відчайдушна родина, пройшли вогонь і воду. Наші вибрики прохання не повторяти. А робити правильні висновки. Дякую за дотошність.
А між поганками трапилися 5 хороших печериць. Але в подальшому я їх викинула. От хороші печериці були смачні. Щодо опису від ШІ. То вибачте, його люди вчать, а ті хто дійсно з цим працює надто зайнятий, щоб на клавіатурі клацати і ШІ доучувати. Дійсно не збирайте гриби, якщо не впевнені. Не все в житі має наукове підтвердження.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Мені ШІ фразу порадив. " Тепер я знаю як завершити авторитарний режим, самі знаєте де. Просто грибочком схожим на печерицю. Природа знає свою роботу." Бережіть себе українці
Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.
Смешанные дни. Радость от наших успехов, боль от прилетов и убийств наших людей. К невропатологу - он прямо за голову взялся, потому что некоторые лекарства действуют на меня наоборот, рассеянный склероз под вопросом, и проверка рефлексов - то ещё испытание. Он стучит пальцем по нужному месту придерживает мою ногу, потому что непроизвольно вздрагивает все тело, и в глаз ему получить не хочется :) Говорит, я как нерв обновленный, в словах, днях и числах путаюсь. С утра не помню свое имя. И так неожиданно сказал, что видел такое состояние только у бойцов, вышедших только что из тяжёлого сражения.
Нашла место, где плетут сетки и 3 меня получается. После работы бегаю помогать, мне нравится.
А ещё не могу не похвастаться отремонтированным рейнджиком. Он уже поехал к ребятам. И вы, и я, и многие хорошие люди помогли машинке вылечиться.
Работа продолжается. К нам в область залезли, наша задача - отбиваться. Добить сбор на РЕБ, а дальше будут сплошные ремонты машинок.
Мой телеграм канал, где я веду сборы на все эти ремонты и прочее - был раньше в письмах. Спасибо каждому, кто откликается.
На фото я за рулём рейнджика :)
Виктория, Сумская область
Здравствуйте, все.
Смешанные дни. Радость от наших успехов, боль от прилетов и убийств наших людей. К невропатологу - он прямо за голову взялся, потому что некоторые лекарства действуют на меня наоборот, рассеянный склероз под вопросом, и проверка рефлексов - то ещё испытание. Он стучит пальцем по нужному месту придерживает мою ногу, потому что непроизвольно вздрагивает все тело, и в глаз ему получить не хочется :) Говорит, я как нерв обновленный, в словах, днях и числах путаюсь. С утра не помню свое имя. И так неожиданно сказал, что видел такое состояние только у бойцов, вышедших только что из тяжёлого сражения.
Нашла место, где плетут сетки и 3 меня получается. После работы бегаю помогать, мне нравится.
А ещё не могу не похвастаться отремонтированным рейнджиком. Он уже поехал к ребятам. И вы, и я, и многие хорошие люди помогли машинке вылечиться.
Работа продолжается. К нам в область залезли, наша задача - отбиваться. Добить сбор на РЕБ, а дальше будут сплошные ремонты машинок.
Мой телеграм канал, где я веду сборы на все эти ремонты и прочее - был раньше в письмах. Спасибо каждому, кто откликается.
На фото я за рулём рейнджика :)
Виктория, Сумская область
Вікторія Сумська область
Доброго дня Любий Лікарю
Шановна Вікторія не мучайтеся зверніться до приватного лікаря, і краще у Київ. В державних лікарнях не компетентні. У мене було сильне запалення вуха після механічного пошкодження - удар об стіну вибуховою хвилею. А державний нервопатолог спочатку ігнорував і пічкав мене заспокійливими, а потім взагалі почала мені лікувати епілепсію. Свідомість я бачте втрачаю. Я почала шукати додаткові обстеження вуха, бо біль ставав нестерпним. До вушного ходила, він нічого не бачить. Пішла до київського приватного вушного і та дам у мене гостре запалення вуха. За два тижня капаня крапель у вухо всю епілепсію вилікувала. Коли мені декілька разів після боїв військові казали, що я дарма витрачаю час і треба йти в приватну, в державній не вилікують, я ображалася. А на ділі виявилося, це був найкраща порада в тій ситуації.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Доброго дня Любий Лікарю
Шановна Вікторія не мучайтеся зверніться до приватного лікаря, і краще у Київ. В державних лікарнях не компетентні. У мене було сильне запалення вуха після механічного пошкодження - удар об стіну вибуховою хвилею. А державний нервопатолог спочатку ігнорував і пічкав мене заспокійливими, а потім взагалі почала мені лікувати епілепсію. Свідомість я бачте втрачаю. Я почала шукати додаткові обстеження вуха, бо біль ставав нестерпним. До вушного ходила, він нічого не бачить. Пішла до київського приватного вушного і та дам у мене гостре запалення вуха. За два тижня капаня крапель у вухо всю епілепсію вилікувала. Коли мені декілька разів після боїв військові казали, що я дарма витрачаю час і треба йти в приватну, в державній не вилікують, я ображалася. А на ділі виявилося, це був найкраща порада в тій ситуації.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Здравствуйте,доктор❤️❤️❤️и я посмотрела интервью с Гордоном
Ох ну как всегда кайфонула🙌🙌🙌
…не трясите стол ,когда говорите о женщинах😅😅😅
Спасибо за интервью ,были моменты где слушала с улыбкой,а где-то прослезилась (про украинцы не захотят вернуться
Уехали предприимчивые люди…)
Мой мир доктор как и ваш тоже рушиться😢иногда даже просыпаться не хочется ,откроешь глаза и осознаешь что миром управляют психопаты,равнодушно отдают приказы в которых погибают ЛЮДИ!!!
Чернь действительно доминирует
Быдло мстительно и т д
Конечно сейчас хочется написать но ничего прорвемся,но уже все устали.
Конечно перестали ждать …а просто смирились и живем дальше (((
Смотрела интервью,рядом были дети,спрашиваю вы бы хотели что бы в школе были уроки про смайлики ютуб и безопасность интернета,обо замотали головой ,конечно мы бы в такую школу бежали!!!
Господи сделай так что бы дети бежали учиться,больные бежали лечиться ,а кому нужно покурил марихуану на балконе,кто понял тот понял!!!
Мира,уютного дома,узкий круг друзей,семью и желания молодым беременеть🎀доктор так мечтает о беби буме🩷
Ох ну как всегда кайфонула🙌🙌🙌
…не трясите стол ,когда говорите о женщинах😅😅😅
Спасибо за интервью ,были моменты где слушала с улыбкой,а где-то прослезилась (про украинцы не захотят вернуться
Уехали предприимчивые люди…)
Мой мир доктор как и ваш тоже рушиться😢иногда даже просыпаться не хочется ,откроешь глаза и осознаешь что миром управляют психопаты,равнодушно отдают приказы в которых погибают ЛЮДИ!!!
Чернь действительно доминирует
Быдло мстительно и т д
Конечно сейчас хочется написать но ничего прорвемся,но уже все устали.
Конечно перестали ждать …а просто смирились и живем дальше (((
Смотрела интервью,рядом были дети,спрашиваю вы бы хотели что бы в школе были уроки про смайлики ютуб и безопасность интернета,обо замотали головой ,конечно мы бы в такую школу бежали!!!
Господи сделай так что бы дети бежали учиться,больные бежали лечиться ,а кому нужно покурил марихуану на балконе,кто понял тот понял!!!
Мира,уютного дома,узкий круг друзей,семью и желания молодым беременеть🎀доктор так мечтает о беби буме🩷
АННА ГИН.
‐-------------,
Когда мне хочется поделиться грустью, я думаю об Ане. Неправильно меряться горем, но я не могу это контролировать. Я заношу руки над клавиатурой, чтобы сказать, как безумно скучаю по маме, как принюхиваюсь к запаху выпечки в супермаркете, пытаясь уловить нотки родительского дома, как переключаю канал, если на экране вижу шахматы – не могу, невыносимо, папа… Но всякий раз я думаю, что не стоит публиковать эти переживания. Потому, что есть Аня.
Аня, соседка, ровесница, учительница младших классов. Ее единственный сын Артем теперь носит звания Героя. Он на военном кладбище, под черным обелиском, рядом с жёлто-синим флагом.
Аня всегда улыбчивая, носится со своими забавными таксами, и с третьим "Б", и с волонтеркой. И только иногда можно услышать ее невыносимую боль, на мгновение.
– Ой, какой у тебя прикольный рюкзак, Ань! – искренне восхищаюсь я креативной вещью.
– Да, мне тоже нравится, – с улыбкой отвечает Аня, – Он пошит из одежды Артема, которые сын завез в день гибели.
Ком в горле.
Сегодня Аня попросила меня помочь перевезти вещи из школы, в которой она работает. Работала. Тридцать лет.
Обычная салтовская, общеобразовательная, номер 158. Разбомбленная россиянами вначале большой войны, как и все остальные школы в Харькове.
Руины школ и детских садов давно стали привычной городской картинкой, которая острых эмоций уже не вызывает. Но я ни разу за эти три года не была внутри. Честно, просто оцепенела, когда мы вошли.
Разрушенный коридор, обгоревшие классы, спортзал с дырой в стене. Ощущение, что это специально созданные декорации для фильма в жанре хоррор.
– А вот и мой кабинет, – говорит Аня, приглашая меня войти через разбитую дверь. И хвастается: "Тут даже одно окно уцелело"!
Глобус, учебники, детские поделки, тёмно-зелёная доска, разрисованная мелками. Под бетонной пылью и кусками плит, легко угадывается самая обыкновенная жизнь третьего "Б".
– Это осколочные, – поясняет Аня, указывая на треснувшие стены класса, – Прямое попадание было этажом выше, как раз в кабинет русского языка.
Какая горькая ирония. Русский мир угадил ракетой аккурат в шкаф с Пушкиным на полке.
Когда мы заходили в школу шел ливень, небо было темным, с мрачными грозовыми тучами. А вышли мы неожиданно на залитую солнцем улицу. Так светло, так ярко, будто бы это подсказка, что есть надежда.
П.С. Нет, я не верю и никогда не верила ни в какие дипломатические переговоры с кремлем. Только поле боя, только здравый смысл партнеров, ну и "паутина" конечно же )).
--‐--‐-------‐-----------------
И снова Анна Гин. Разве эти стоки можно читать без слез.??? НИКОГДА НЕВОЗМОЖНО БУДЕТ ПРОСТИТЬ РОССИИ И РОССИЯНАМ ТО, ЧТО ОНИ НАТВОРИЛИ. И ДАЖЕ ТЕМ ИЗ НИХ, КТО ПРОТИВ,КТО САМ СТРАДАЕТ ОТ ПОИСХОДЯЩЕГО. КАК КОГДА-ТО ЛЮДИ СССР ШАРАХАЛИСЬ ПРИ СЛОВЕ -НЕМЕЦ, ТАК И СЕЙЧАС И МНОГИЕ ЕЩЕ ГОДЫ , В УКРАИНЕ БУДУТ ШАРАХАТЬСЯ ПРИ СЛОВЕ - РУССКИЙ.
И ДЕЛО БУДЕТ НЕ В ЯЗЫКЕ РУССКОМ,А В НАЦИОНАЛЬНОЙ ПРИНАДЛЕЖНОСТИ. МОЖЕТ БЫТЬ, ТОЛЬКО ВНУКИ ТЕХ,КТО СЕЙЧАС САМИ ЕЩЕ ДЕТИ СМОГУТ ПО ДРУГОМУ ОТНОСИТЬСЯ К ТЕМ,КТО ПО НАЦИОНАЛЬНОСТИ РУССКИЙ. ЭТИ РУССКИЕ И ТЕ КТО РОССИЯНЕ ПРИНЕСЛИ УКРАИНЦАМ СТОЛЬКО ГОРЯ,ЧТО ТИХИЙ ОКЕАН ,ПО СРАВНЕНИЮ С ЭТИМ ГОРЕ,- МАЛАЯ ЛУЖА.
КИЕВЛЯНКА.
‐-------------,
Когда мне хочется поделиться грустью, я думаю об Ане. Неправильно меряться горем, но я не могу это контролировать. Я заношу руки над клавиатурой, чтобы сказать, как безумно скучаю по маме, как принюхиваюсь к запаху выпечки в супермаркете, пытаясь уловить нотки родительского дома, как переключаю канал, если на экране вижу шахматы – не могу, невыносимо, папа… Но всякий раз я думаю, что не стоит публиковать эти переживания. Потому, что есть Аня.
Аня, соседка, ровесница, учительница младших классов. Ее единственный сын Артем теперь носит звания Героя. Он на военном кладбище, под черным обелиском, рядом с жёлто-синим флагом.
Аня всегда улыбчивая, носится со своими забавными таксами, и с третьим "Б", и с волонтеркой. И только иногда можно услышать ее невыносимую боль, на мгновение.
– Ой, какой у тебя прикольный рюкзак, Ань! – искренне восхищаюсь я креативной вещью.
– Да, мне тоже нравится, – с улыбкой отвечает Аня, – Он пошит из одежды Артема, которые сын завез в день гибели.
Ком в горле.
Сегодня Аня попросила меня помочь перевезти вещи из школы, в которой она работает. Работала. Тридцать лет.
Обычная салтовская, общеобразовательная, номер 158. Разбомбленная россиянами вначале большой войны, как и все остальные школы в Харькове.
Руины школ и детских садов давно стали привычной городской картинкой, которая острых эмоций уже не вызывает. Но я ни разу за эти три года не была внутри. Честно, просто оцепенела, когда мы вошли.
Разрушенный коридор, обгоревшие классы, спортзал с дырой в стене. Ощущение, что это специально созданные декорации для фильма в жанре хоррор.
– А вот и мой кабинет, – говорит Аня, приглашая меня войти через разбитую дверь. И хвастается: "Тут даже одно окно уцелело"!
Глобус, учебники, детские поделки, тёмно-зелёная доска, разрисованная мелками. Под бетонной пылью и кусками плит, легко угадывается самая обыкновенная жизнь третьего "Б".
– Это осколочные, – поясняет Аня, указывая на треснувшие стены класса, – Прямое попадание было этажом выше, как раз в кабинет русского языка.
Какая горькая ирония. Русский мир угадил ракетой аккурат в шкаф с Пушкиным на полке.
Когда мы заходили в школу шел ливень, небо было темным, с мрачными грозовыми тучами. А вышли мы неожиданно на залитую солнцем улицу. Так светло, так ярко, будто бы это подсказка, что есть надежда.
П.С. Нет, я не верю и никогда не верила ни в какие дипломатические переговоры с кремлем. Только поле боя, только здравый смысл партнеров, ну и "паутина" конечно же )).
--‐--‐-------‐-----------------
И снова Анна Гин. Разве эти стоки можно читать без слез.??? НИКОГДА НЕВОЗМОЖНО БУДЕТ ПРОСТИТЬ РОССИИ И РОССИЯНАМ ТО, ЧТО ОНИ НАТВОРИЛИ. И ДАЖЕ ТЕМ ИЗ НИХ, КТО ПРОТИВ,КТО САМ СТРАДАЕТ ОТ ПОИСХОДЯЩЕГО. КАК КОГДА-ТО ЛЮДИ СССР ШАРАХАЛИСЬ ПРИ СЛОВЕ -НЕМЕЦ, ТАК И СЕЙЧАС И МНОГИЕ ЕЩЕ ГОДЫ , В УКРАИНЕ БУДУТ ШАРАХАТЬСЯ ПРИ СЛОВЕ - РУССКИЙ.
И ДЕЛО БУДЕТ НЕ В ЯЗЫКЕ РУССКОМ,А В НАЦИОНАЛЬНОЙ ПРИНАДЛЕЖНОСТИ. МОЖЕТ БЫТЬ, ТОЛЬКО ВНУКИ ТЕХ,КТО СЕЙЧАС САМИ ЕЩЕ ДЕТИ СМОГУТ ПО ДРУГОМУ ОТНОСИТЬСЯ К ТЕМ,КТО ПО НАЦИОНАЛЬНОСТИ РУССКИЙ. ЭТИ РУССКИЕ И ТЕ КТО РОССИЯНЕ ПРИНЕСЛИ УКРАИНЦАМ СТОЛЬКО ГОРЯ,ЧТО ТИХИЙ ОКЕАН ,ПО СРАВНЕНИЮ С ЭТИМ ГОРЕ,- МАЛАЯ ЛУЖА.
КИЕВЛЯНКА.
Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.
Катерино, ходжу якраз до приватного лікаря, він толковий і з деякими моїми проблемами він вже допоміг. Просто там все комплексно, і родова травма, і поганий зір, і черепно-мозкова, і ще різні бяки.
Ще раз кожному з вас, хто підтримує, величезне дякую.
Тим, хто малює какашки - хай впадуть вам на голову.
Я зла на лаптєстан безмірно. Гинуть друзі.
Збір на РЕБ триває.
Тримаймося
Вікторія, Сумська область
Здравствуйте, все.
Катерино, ходжу якраз до приватного лікаря, він толковий і з деякими моїми проблемами він вже допоміг. Просто там все комплексно, і родова травма, і поганий зір, і черепно-мозкова, і ще різні бяки.
Ще раз кожному з вас, хто підтримує, величезне дякую.
Тим, хто малює какашки - хай впадуть вам на голову.
Я зла на лаптєстан безмірно. Гинуть друзі.
Збір на РЕБ триває.
Тримаймося
Вікторія, Сумська область
Анна Гин.------------------------------
А мы поехали на выставку собак. Да, она проходит прямо сейчас в Харькове.
В прифронтовом городе, где каждый сегодня молился, чтобы дожить до утра. Я не исключение.
Каюсь, сидя ночью в тамбуре, я просила создателя, чтобы только быстро, без мучений. И желательно всем вместе, сразу. С собакой, птицей и рыбками.
Да, сегодня многие мысленно прощались с жизнью. Это реально, без преувеличений. Собачники тут друг другу признаются – не верили, что выживут.
– Я написала дочери, что люблю ее, – говорит хозяйка рыжего лабрадора.
– А я внучке переслал пароль от своей банковской карты, – смеется мужчина с биглем.
Смех сегодня у всех нервный, с надрывом. Ночь действительно была адовая. Мы тут всякого за три года навидались в Ха, но такого, простите, пиздеца никто не припомнит.
Несколько часов подряд всё летело, свистело, жужжало и взрывалась одновременно. Дроны, авиабомбы и ракеты, казалось, перебивали друг друга. Дома качались, на парковках срабатывала сигнализация, повсюду вспыхивали пожары.
Грохот был такой силы, что абсолютно глухие люди, его "слышали" из-за сумасшедшей вибрации. Черный дым и сейчас стоит над городом.
По официальным данным, российская федерация сегодня ночью нанесла по Харькову около шестидесяти мощнейших ударов. Есть погибшие и раненые, их число меняется каждый час.
С первым же взрывом Гектор стал метаться по квартире. Пытался забраться под ванную, под коврик, под стол, ко мне на руки. Я вся исцарапанная, как жертва домашнего насилия.
В какой-то момент мы пошли на улицу. Просто потому, что на 17-м этаже невыносимо – не только слышно, но и видно каждый дрон, каждую ракету. И будто летит всё это ровно в твое окно.
От настоящего страха тошнит. И дрожат руки.
На улице не лучше: дым, гарь, крики, плач. И люди бегут к метро. Я с 2022-го не видела такой картины. Две женщины бежали к метро с малышами, завернутыми в одеяла.
Твари, варвары, нелюди оголтелые. Как еще можно назвать выродков, швыряющих смерть на спящий город?!
Вчера ночью кошмарили всю Украину, а сегодня Харьков. Городу-герою выделили отдельный день. Честь, мать вашу.
Кто-то говорит "это месть за операцию паутина". А раньше, что было? Три года – это за что месть? Да, такого масштабного обстрела за несколько часов еще не было. Но все же, в Харькове и области каждый день гибнут люди.
Все эти гребаные 1200 дней полномасштабной войны.
Я так и не смогла уснуть, даже после отбоя. Тем более у нас на десять утра выставка запланирована. И её не отменили. Это же Харьков.
Надела футболку по случаю и поехали. Город горит. Гектор занял второе место.
Мы будем жить. И работать. И помогать военным. И смеяться.
Хер вам, а не Харьков.
(Переслано Киевлянкой)
А мы поехали на выставку собак. Да, она проходит прямо сейчас в Харькове.
В прифронтовом городе, где каждый сегодня молился, чтобы дожить до утра. Я не исключение.
Каюсь, сидя ночью в тамбуре, я просила создателя, чтобы только быстро, без мучений. И желательно всем вместе, сразу. С собакой, птицей и рыбками.
Да, сегодня многие мысленно прощались с жизнью. Это реально, без преувеличений. Собачники тут друг другу признаются – не верили, что выживут.
– Я написала дочери, что люблю ее, – говорит хозяйка рыжего лабрадора.
– А я внучке переслал пароль от своей банковской карты, – смеется мужчина с биглем.
Смех сегодня у всех нервный, с надрывом. Ночь действительно была адовая. Мы тут всякого за три года навидались в Ха, но такого, простите, пиздеца никто не припомнит.
Несколько часов подряд всё летело, свистело, жужжало и взрывалась одновременно. Дроны, авиабомбы и ракеты, казалось, перебивали друг друга. Дома качались, на парковках срабатывала сигнализация, повсюду вспыхивали пожары.
Грохот был такой силы, что абсолютно глухие люди, его "слышали" из-за сумасшедшей вибрации. Черный дым и сейчас стоит над городом.
По официальным данным, российская федерация сегодня ночью нанесла по Харькову около шестидесяти мощнейших ударов. Есть погибшие и раненые, их число меняется каждый час.
С первым же взрывом Гектор стал метаться по квартире. Пытался забраться под ванную, под коврик, под стол, ко мне на руки. Я вся исцарапанная, как жертва домашнего насилия.
В какой-то момент мы пошли на улицу. Просто потому, что на 17-м этаже невыносимо – не только слышно, но и видно каждый дрон, каждую ракету. И будто летит всё это ровно в твое окно.
От настоящего страха тошнит. И дрожат руки.
На улице не лучше: дым, гарь, крики, плач. И люди бегут к метро. Я с 2022-го не видела такой картины. Две женщины бежали к метро с малышами, завернутыми в одеяла.
Твари, варвары, нелюди оголтелые. Как еще можно назвать выродков, швыряющих смерть на спящий город?!
Вчера ночью кошмарили всю Украину, а сегодня Харьков. Городу-герою выделили отдельный день. Честь, мать вашу.
Кто-то говорит "это месть за операцию паутина". А раньше, что было? Три года – это за что месть? Да, такого масштабного обстрела за несколько часов еще не было. Но все же, в Харькове и области каждый день гибнут люди.
Все эти гребаные 1200 дней полномасштабной войны.
Я так и не смогла уснуть, даже после отбоя. Тем более у нас на десять утра выставка запланирована. И её не отменили. Это же Харьков.
Надела футболку по случаю и поехали. Город горит. Гектор занял второе место.
Мы будем жить. И работать. И помогать военным. И смеяться.
Хер вам, а не Харьков.
(Переслано Киевлянкой)
АННА ГИН.
‐-------------,
Когда мне хочется поделиться грустью, я думаю об Ане. Неправильно меряться горем, но я не могу это контролировать. Я заношу руки над клавиатурой, чтобы сказать, как безумно скучаю по маме, как принюхиваюсь к запаху выпечки в супермаркете, пытаясь уловить нотки родительского дома, как переключаю канал, если на экране вижу шахматы – не могу, невыносимо, папа… Но всякий раз я думаю, что не стоит публиковать эти переживания. Потому, что есть Аня.
Аня, соседка, ровесница, учительница младших классов. Ее единственный сын Артем теперь носит звания Героя. Он на военном кладбище, под черным обелиском, рядом с жёлто-синим флагом.
Аня всегда улыбчивая, носится со своими забавными таксами, и с третьим "Б", и с волонтеркой. И только иногда можно услышать ее невыносимую боль, на мгновение.
– Ой, какой у тебя прикольный рюкзак, Ань! – искренне восхищаюсь я креативной вещью.
– Да, мне тоже нравится, – с улыбкой отвечает Аня, – Он пошит из одежды Артема, которые сын завез в день гибели.
Ком в горле.
Сегодня Аня попросила меня помочь перевезти вещи из школы, в которой она работает. Работала. Тридцать лет.
Обычная салтовская, общеобразовательная, номер 158. Разбомбленная россиянами вначале большой войны, как и все остальные школы в Харькове.
Руины школ и детских садов давно стали привычной городской картинкой, которая острых эмоций уже не вызывает. Но я ни разу за эти три года не была внутри. Честно, просто оцепенела, когда мы вошли.
Разрушенный коридор, обгоревшие классы, спортзал с дырой в стене. Ощущение, что это специально созданные декорации для фильма в жанре хоррор.
– А вот и мой кабинет, – говорит Аня, приглашая меня войти через разбитую дверь. И хвастается: "Тут даже одно окно уцелело"!
Глобус, учебники, детские поделки, тёмно-зелёная доска, разрисованная мелками. Под бетонной пылью и кусками плит, легко угадывается самая обыкновенная жизнь третьего "Б".
– Это осколочные, – поясняет Аня, указывая на треснувшие стены класса, – Прямое попадание было этажом выше, как раз в кабинет русского языка.
Какая горькая ирония. Русский мир угадил ракетой аккурат в шкаф с Пушкиным на полке.
Когда мы заходили в школу шел ливень, небо было темным, с мрачными грозовыми тучами. А вышли мы неожиданно на залитую солнцем улицу. Так светло, так ярко, будто бы это подсказка, что есть надежда.
П.С. Нет, я не верю и никогда не верила ни в какие дипломатические переговоры с кремлем. Только поле боя, только здравый смысл партнеров, ну и "паутина" конечно же )).
--‐--‐-------‐-----------------
И снова Анна Гин. Разве эти стоки можно читать без слез.??? НИКОГДА НЕВОЗМОЖНО БУДЕТ ПРОСТИТЬ РОССИИ И РОССИЯНАМ ТО, ЧТО ОНИ НАТВОРИЛИ. И ДАЖЕ ТЕМ ИЗ НИХ, КТО ПРОТИВ,КТО САМ СТРАДАЕТ ОТ ПОИСХОДЯЩЕГО. КАК КОГДА-ТО ЛЮДИ СССР ШАРАХАЛИСЬ ПРИ СЛОВЕ -НЕМЕЦ, ТАК И СЕЙЧАС И МНОГИЕ ЕЩЕ ГОДЫ , В УКРАИНЕ БУДУТ ШАРАХАТЬСЯ ПРИ СЛОВЕ - РУССКИЙ.
И ДЕЛО БУДЕТ НЕ В ЯЗЫКЕ РУССКОМ,А В НАЦИОНАЛЬНОЙ ПРИНАДЛЕЖНОСТИ. МОЖЕТ БЫТЬ, ТОЛЬКО ВНУКИ ТЕХ,КТО СЕЙЧАС САМИ ЕЩЕ ДЕТИ СМОГУТ ПО ДРУГОМУ ОТНОСИТЬСЯ К ТЕМ,КТО ПО НАЦИОНАЛЬНОСТИ РУССКИЙ. ЭТИ РУССКИЕ И ТЕ КТО РОССИЯНЕ ПРИНЕСЛИ УКРАИНЦАМ СТОЛЬКО ГОРЯ,ЧТО ТИХИЙ ОКЕАН ,ПО СРАВНЕНИЮ С ЭТИМ ГОРЕ,- МАЛАЯ ЛУЖА.
КИЕВЛЯНКА.
‐-------------,
Когда мне хочется поделиться грустью, я думаю об Ане. Неправильно меряться горем, но я не могу это контролировать. Я заношу руки над клавиатурой, чтобы сказать, как безумно скучаю по маме, как принюхиваюсь к запаху выпечки в супермаркете, пытаясь уловить нотки родительского дома, как переключаю канал, если на экране вижу шахматы – не могу, невыносимо, папа… Но всякий раз я думаю, что не стоит публиковать эти переживания. Потому, что есть Аня.
Аня, соседка, ровесница, учительница младших классов. Ее единственный сын Артем теперь носит звания Героя. Он на военном кладбище, под черным обелиском, рядом с жёлто-синим флагом.
Аня всегда улыбчивая, носится со своими забавными таксами, и с третьим "Б", и с волонтеркой. И только иногда можно услышать ее невыносимую боль, на мгновение.
– Ой, какой у тебя прикольный рюкзак, Ань! – искренне восхищаюсь я креативной вещью.
– Да, мне тоже нравится, – с улыбкой отвечает Аня, – Он пошит из одежды Артема, которые сын завез в день гибели.
Ком в горле.
Сегодня Аня попросила меня помочь перевезти вещи из школы, в которой она работает. Работала. Тридцать лет.
Обычная салтовская, общеобразовательная, номер 158. Разбомбленная россиянами вначале большой войны, как и все остальные школы в Харькове.
Руины школ и детских садов давно стали привычной городской картинкой, которая острых эмоций уже не вызывает. Но я ни разу за эти три года не была внутри. Честно, просто оцепенела, когда мы вошли.
Разрушенный коридор, обгоревшие классы, спортзал с дырой в стене. Ощущение, что это специально созданные декорации для фильма в жанре хоррор.
– А вот и мой кабинет, – говорит Аня, приглашая меня войти через разбитую дверь. И хвастается: "Тут даже одно окно уцелело"!
Глобус, учебники, детские поделки, тёмно-зелёная доска, разрисованная мелками. Под бетонной пылью и кусками плит, легко угадывается самая обыкновенная жизнь третьего "Б".
– Это осколочные, – поясняет Аня, указывая на треснувшие стены класса, – Прямое попадание было этажом выше, как раз в кабинет русского языка.
Какая горькая ирония. Русский мир угадил ракетой аккурат в шкаф с Пушкиным на полке.
Когда мы заходили в школу шел ливень, небо было темным, с мрачными грозовыми тучами. А вышли мы неожиданно на залитую солнцем улицу. Так светло, так ярко, будто бы это подсказка, что есть надежда.
П.С. Нет, я не верю и никогда не верила ни в какие дипломатические переговоры с кремлем. Только поле боя, только здравый смысл партнеров, ну и "паутина" конечно же )).
--‐--‐-------‐-----------------
И снова Анна Гин. Разве эти стоки можно читать без слез.??? НИКОГДА НЕВОЗМОЖНО БУДЕТ ПРОСТИТЬ РОССИИ И РОССИЯНАМ ТО, ЧТО ОНИ НАТВОРИЛИ. И ДАЖЕ ТЕМ ИЗ НИХ, КТО ПРОТИВ,КТО САМ СТРАДАЕТ ОТ ПОИСХОДЯЩЕГО. КАК КОГДА-ТО ЛЮДИ СССР ШАРАХАЛИСЬ ПРИ СЛОВЕ -НЕМЕЦ, ТАК И СЕЙЧАС И МНОГИЕ ЕЩЕ ГОДЫ , В УКРАИНЕ БУДУТ ШАРАХАТЬСЯ ПРИ СЛОВЕ - РУССКИЙ.
И ДЕЛО БУДЕТ НЕ В ЯЗЫКЕ РУССКОМ,А В НАЦИОНАЛЬНОЙ ПРИНАДЛЕЖНОСТИ. МОЖЕТ БЫТЬ, ТОЛЬКО ВНУКИ ТЕХ,КТО СЕЙЧАС САМИ ЕЩЕ ДЕТИ СМОГУТ ПО ДРУГОМУ ОТНОСИТЬСЯ К ТЕМ,КТО ПО НАЦИОНАЛЬНОСТИ РУССКИЙ. ЭТИ РУССКИЕ И ТЕ КТО РОССИЯНЕ ПРИНЕСЛИ УКРАИНЦАМ СТОЛЬКО ГОРЯ,ЧТО ТИХИЙ ОКЕАН ,ПО СРАВНЕНИЮ С ЭТИМ ГОРЕ,- МАЛАЯ ЛУЖА.
КИЕВЛЯНКА.
Лисиця вбила качку
Доброго дня Любий Лікарю
Качка про яку іде мова, у нас з перших днів як ми заїхали в хату на Чернігівщині. Доки у сараїв стіни лежали на землі, і ми ще не поремонтувати. Вона разом із іншими жила під галіреюйою. Подарувала нам її, качура і ще двох білих подруга сестри. А це була коричнева качка. Ми вже підняли стіни почали, замазувати стіни, щоб не було протягів. І кудись зникла одна біла качка. Ті що лишилися налякані. Місцеві переконували, що то собака. Але сараї були практично готові і ми переселили туди качак. Потім качки посідали. Ми докупили каченят, курчат. І тоді ми заловили її - лисицю. Вона дуже нагла людей майже не боїться. От тоді на місцевих ледь не с з кулаками, чому вони це приховують. Як пізніше ми зрозуміли, лисиці в цьому селі на рівні із бродячими собаками. Враження, що їх навмисне розводять. Питання нащо. Ми поробили, сітки з металевими сітками, дуже кріпко, і обгородили весь двір. Розділи. Пополам, там де ми ходимо, і господарська частина, там де гуляє птиця. Нам місцеві крутять у виска і кажуть, що птиця повина бути на вільному вигулі. Сусідські кури, то общипають кущи і лохина засохне, то свіжопосадене вигребуть. То помідори понадкльовують. І слова їм не скажи. Коли жаліємося на лисицю нам розповідають місцеві цілі епоси, як у них лисиця цілі виводки витягала і це нормально, птиця гасає далі де попало.
Ця коричнева качка висиджувала просто всіх і каченят, і курчат. Водила всіх. От вилупиться у неї 10 пташенят, а в сусідньому гнізді вилупиться, ще 10, і кине їх біла качка. І ця качка воде уже 20 пташенят. Воде до дорослого віку. Ми її мамка називали. І це була номер один кого ми хотіли забрати при переїзді. Але одного вечора почули шум. Ми лишили качура і 5 коричневих качок. Усіх 4 виводила ця мамка. Лисиця прорвала огорожу, ми на ранок її ремонтували. І напала на качок. Кури вже сиділи на сідалі. Мамка захищала свій виводок, бо через переїзд не дали їй сісти в цьому році, хоча вона дуже хотіла. Мамка, дуже захищала своїх вже дорослих дітей. Билася з лисицею. Коли ми прибігли, мамка ще була жива. Але ледве. Тепер хтось постійно знаходиться на вулиці і стежить за птицею. Мамку намагалися виходити добу. Але вона померла. У неї виявилися поламані ребра. Їй було близько 5 років. Ми її сприймали на рівні котиків. Та й з'явилися вони одночасно. Вона була як член нашої родини.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Доброго дня Любий Лікарю
Качка про яку іде мова, у нас з перших днів як ми заїхали в хату на Чернігівщині. Доки у сараїв стіни лежали на землі, і ми ще не поремонтувати. Вона разом із іншими жила під галіреюйою. Подарувала нам її, качура і ще двох білих подруга сестри. А це була коричнева качка. Ми вже підняли стіни почали, замазувати стіни, щоб не було протягів. І кудись зникла одна біла качка. Ті що лишилися налякані. Місцеві переконували, що то собака. Але сараї були практично готові і ми переселили туди качак. Потім качки посідали. Ми докупили каченят, курчат. І тоді ми заловили її - лисицю. Вона дуже нагла людей майже не боїться. От тоді на місцевих ледь не с з кулаками, чому вони це приховують. Як пізніше ми зрозуміли, лисиці в цьому селі на рівні із бродячими собаками. Враження, що їх навмисне розводять. Питання нащо. Ми поробили, сітки з металевими сітками, дуже кріпко, і обгородили весь двір. Розділи. Пополам, там де ми ходимо, і господарська частина, там де гуляє птиця. Нам місцеві крутять у виска і кажуть, що птиця повина бути на вільному вигулі. Сусідські кури, то общипають кущи і лохина засохне, то свіжопосадене вигребуть. То помідори понадкльовують. І слова їм не скажи. Коли жаліємося на лисицю нам розповідають місцеві цілі епоси, як у них лисиця цілі виводки витягала і це нормально, птиця гасає далі де попало.
Ця коричнева качка висиджувала просто всіх і каченят, і курчат. Водила всіх. От вилупиться у неї 10 пташенят, а в сусідньому гнізді вилупиться, ще 10, і кине їх біла качка. І ця качка воде уже 20 пташенят. Воде до дорослого віку. Ми її мамка називали. І це була номер один кого ми хотіли забрати при переїзді. Але одного вечора почули шум. Ми лишили качура і 5 коричневих качок. Усіх 4 виводила ця мамка. Лисиця прорвала огорожу, ми на ранок її ремонтували. І напала на качок. Кури вже сиділи на сідалі. Мамка захищала свій виводок, бо через переїзд не дали їй сісти в цьому році, хоча вона дуже хотіла. Мамка, дуже захищала своїх вже дорослих дітей. Билася з лисицею. Коли ми прибігли, мамка ще була жива. Але ледве. Тепер хтось постійно знаходиться на вулиці і стежить за птицею. Мамку намагалися виходити добу. Але вона померла. У неї виявилися поламані ребра. Їй було близько 5 років. Ми її сприймали на рівні котиків. Та й з'явилися вони одночасно. Вона була як член нашої родини.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Масована атака
Доброго дня Любий Лікарю
Почалося, іще коли я порала птатахів о 21:00. Нав'язливе гудіння шахедів. Але це кожного дня і цим не здивуєш. Коли зайшла до хати і почала готуватися до сну, зрозуміла, що гул сильніший, їх більше. Перечекати в укриті і лягли спати. Ми були такі втомоені, що вирубилися одразу. Прокинулися під ранок. У сестри білети на руках. Їй в дорогу, а довгола... Власних думок не чуємо, не те що одна одну. Діти сплять кріпко, а над нами одна за одною ракети і шахеди. Чуємо, що хлопці намагаються, щось збити, але їх занадто багато. У сестри істерика, як нас тут лишати, у мене Істерика, як її відпускати. Все ж поїхала доробляти ремонт, щоб ми швидше переїхали. Я вдома всі жили рву -пакую речі. Звідки їх стільки ми приїхали з двома торбами, де це все взялася? Сестра рушила, я чула як вона молиться собі під ніс. Я лягла, але спати не могла. Так багато я молилася лише під обстрілами. Вирубилися. Атака минула і почали розповідати про наслідки. Поїзд сестри проскочів, а далі влетіло поряд. Іще в березні сварилася з сестрою, що на початку червня поїду в Київ до лікаря. Як ми тоді з нею посварилися, ледь не побилися. В той день коли я планувала їхати, недалеко від моєї лікарні влучання. Ми знову проскочили. Знаєте, як нещодавно я подрузі сказала. "Три роки війни пережили, а тепер пережити б перемир'я Трампа".
Бережіть себе
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
Доброго дня Любий Лікарю
Почалося, іще коли я порала птатахів о 21:00. Нав'язливе гудіння шахедів. Але це кожного дня і цим не здивуєш. Коли зайшла до хати і почала готуватися до сну, зрозуміла, що гул сильніший, їх більше. Перечекати в укриті і лягли спати. Ми були такі втомоені, що вирубилися одразу. Прокинулися під ранок. У сестри білети на руках. Їй в дорогу, а довгола... Власних думок не чуємо, не те що одна одну. Діти сплять кріпко, а над нами одна за одною ракети і шахеди. Чуємо, що хлопці намагаються, щось збити, але їх занадто багато. У сестри істерика, як нас тут лишати, у мене Істерика, як її відпускати. Все ж поїхала доробляти ремонт, щоб ми швидше переїхали. Я вдома всі жили рву -пакую речі. Звідки їх стільки ми приїхали з двома торбами, де це все взялася? Сестра рушила, я чула як вона молиться собі під ніс. Я лягла, але спати не могла. Так багато я молилася лише під обстрілами. Вирубилися. Атака минула і почали розповідати про наслідки. Поїзд сестри проскочів, а далі влетіло поряд. Іще в березні сварилася з сестрою, що на початку червня поїду в Київ до лікаря. Як ми тоді з нею посварилися, ледь не побилися. В той день коли я планувала їхати, недалеко від моєї лікарні влучання. Ми знову проскочили. Знаєте, як нещодавно я подрузі сказала. "Три роки війни пережили, а тепер пережити б перемир'я Трампа".
Бережіть себе
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н