Щодо єдності.
Входящие

Loki Ragnarok <lokironet@gmail.com>
21:12 (26 минут назад)
кому: мне

Вітаю Лікарю.

Ось Ви гарний Доктор кажете про єдність.
А що таке єдність? А як це помацати? Як спробувати на вкус?
Як відчувати цю єдність? Що вона дає? Як проявляється?
Що можна назвати єдністью, а що ні? Де межі єдності?
Що ця єдність мені дасть? Що дасть іншим?
Як її організувати? Про що взагалі йде мова коли йдеться про єдність?

З прикладами доповідаю.
Є дома з домовими чатами де сусіди спілкуються.
Є дома без домових чатів, де кожен сам за себе.
Ті дома, де є сусіди, спілкування, та єдність - люди перенаправляють свій страх, свої жахи, переживання та втілють у добро для інших.
Ті дома, де нема чату для спілкування - сидять поодинці та з утра до піздньої ночі ковтають токсичну отруту зради та як все погано, а потім через свої канали розповсюджують цю інформацію.
Повністю ігноруючи усе добре, та хороше що є поміж поганого. А що буде коли доброго не стане яке у них є зараз?

Як починалась єдність у нашому підїзді.
Все почалось до війни. Як у багатьох інших домах були срачі, токсики у чаті.
Ніхто нікому не винен. Майже увесь дом не платить вахтерам та на необхідності дому.
Усе в занедбанному стані. І усіх, взагалі у усіх одна й та ж сама думка:
"я живу в лайні, усе навколо погано, я не бажаю чіпати лайно, я не бажаю ні з ким сваритися, я хочу жити у свої хатинці щоб мене ніхто не чіпав"
Вони лікарю роками ходили сходами коли ліфти не працювали, перечипаючись через шпирці, бутилля.
Вступаючи в лайно, в сечу, в собаче лайно, в людське. В окурки цигарок, в пил, бруд, тощо.
Підїздного освітлення не було взагалі.

Рядом з домом був смітник важкого мусора, непотріба.
І усім було пофіг на все. Ніхто навіть не хотів у цьому щось робити.
Щось змінювати. Вони просто звикли до такого життя. Життя у лайні.
Усе своє життя. Ні тобі пожежної безпеки у будинку, ні освітлення, скрізь бруд, таргани.
Облущєна фарба на стінах, побєлка, темрява, павутиння, жах.

Тіки давайте мені без "та то свині так живуть".
Я з вами усіма живу в Україні. Дуже багато будинків саме таких.
Десь кращє, десь щє гірше. Але +- однаково по палаті.

Ми звикли жити у лайні, та навіть не претендувати жити кращє.
Це стан коми, стан зміненної свідомості, коли ми вважаємо за норму те, що оточує нас.
Та не бажаємо навіть змін того, що маємо на кращє, бо не бачимо мотивації до цього.
Бо не бачимо що буде далі. Чи буде далі щось. Чи не потрібно взагалі нічого робити, бо все й так дуже погано?

Ось тут і починається єдність.
Єдність це про власний вчинок.
Потрібно взяти усі сили котрі є в наявності та зробити вчинок.
А який вчинок робити? Як його зробити? Що потрібно зробити?

Зробіть щось гарне та корисне для себе та сусідів.
Досить простий вчинок - прибрати на своєму поверсі.
Ще більш істотний вчинок - зробити порядок з кабелями висячими у підїзді.
Зробити освітлення (це не дорого). Та регулярно дотримуватися чистоти.

Ви мабуть почали думати: "мої сусіди жахітні, натопчуть, зіпсують, зпоганять, тощо".
Можливо й так. Али все одно зробіть щось хороше для себе та для них.
Не чекаючи щось добре у відповідь.

Не потрібно робити генеральні ремонти. Покраску, тощо.
Не потрібно будувати імперію починаючи з підїзду.
Просто наведіть порядок щоб була чистота та людські умови.
Умови котрі помітите ви самі, та ващі сусіди. І старайтесь цього притримуватися.

Пройде якийсь час потрібний для травлення того, що відбувається у свідомості ваших сусідів.
Вони обов'язково помітять зміни. Та через час долучаться. Не одразу, не публічно, але долучаться до вас.
Бо у середені людини є така штука, я не знаю як це правильно назвати. Але коли людям роблять добро просто так, то вони відповідають у відповідь.

Далі потрібна сміливість, та виваженність у словах.
Де нікого взагалі ні до чого не примущуючи, через любов та розуміння долучати до щось хорошего.
Наприклад: "а давайте любі сусіди приберемо на свої поверхах до дня <X>".
Це може бути будь-яке світо (особливо у зимові свята це актуально).
Це можна зробити наприклад надрукувати (та попередньо зробити самому) на вході у підїзд.
Наприклад:

(окончание)
"Любі сусіди, ми з вами дуже чудові охайні люди. Давайте до свята Х кожен на своєму поверсі задля інших та себе зробе добру меленьку але дуже приємну справу - прибере навколо себе увесь поверх та сходи. Ви можете подивитися приклад на №5 поверсі ".
І якщо зроблять, то після свята надрукувати подяку за те, що зробили. Без цкування тих, кто не зробив.

Потім можно піти далі, на вході у підїзд розвісити короба для кабелів інтернету.
Для цього потрібен чоловік, декілька коробів та перфоратор.
Роботи на один поверх десь на пів години. Але коли люди будуть приходити у дім, вони одразу помітять ці досить великі зміни.
Підїзд одразу буде охайним та чистим. Та це спонукає людей до свербежу щось зробити у відповідь.

Але потрібно обов'язково донести до відома що це не "комунальники" зробили. А такий же сусід або сусідка як й ващі сусіди.
Тому що - просто так. Та хочуть щоб іншим було кращє жити у підїзді.

Потім потрібно взяти деяку паузу та запастися терпінням.
Або можно продовжити просто так задля себе допомогати іншим.

У вас з'являтся однодумці. Гарантовано.
Котрі так само як і ви, можливо соромливо будуть уникати прямого контакта.
Але потрібно поставитися до цього з розумінням. Це як привчати домашню тваринку.
Потрібно багато терпіння, любові, та праці щоб щось отримати.

З часом однодумців, котрім завжди потрібно давати шанс та віру в людей навіть якщо вони роблять недостатньо, або не в повну сил.
Ці однодумці будуть обмінюватися контактами та збиратися у стаю за подібними думками.

Особливо на фоні війни та небезпеки. Це дуже гарний час для об'єднання.
Коли ви будете направляти свій страх, свої переживання у реальні добрі справи.
То вам, і всім навколо буде добре.

Тепер повернемося до токсичних людей роз'єднанних та самотніх.
Кожна з цих створінь не вірить мені щодо того, що на кожному поверсі сходів у нас у багатоповерхівці стоять стільці.
Боже яка несенітниця. А майже усі люди котрі живуть на високих поверхах казали наодноразово дякую.
Жодний стілець не "сперли" як усі гадають. Дуже допомогає людям.
Багато хто виніс свої. Стоять і всі користуються. Усі цінують це.

Хоча б уявити таке рік тому - майже неможливо.
А зараз що? До цього потрібно дорости. На це потрібен свій час.
Не все та відразу. Але ось дуже простий приклад об'єднання.

А що воно таки дає це "обєднання" на моєму прикладі?
Після роботи я повертаюсь у чисте, Охайне, освітленне підїздне приміщення.
Де витравлені усі таргани. Де зроблен за рік косметичний ремонт силами мешканців.
Де є меблі для відпочинку. Де ніхто нічого не чіпає.
Де на сходах є стільці для відпочинку при підйомі на високі поверхи.
Де люди спочатку скептично, а потім втягнулися у допомогу іншим.
І усім це подобається. Люди не відчувають себе поодинокими.
В чаті дому немає суперечок, сварок як раніше.
Люди коли приїзждають біженці з інших міст - пропонують допомогу, речі, їжу, тощо.
Просто так - їм добре, і іншим добре.

Вони усвідомили та відчули на собі коли можно жити трохи по іншому.
І є впевненність що їх життя вже не зміниться на гірше відношення.
І через весь цей шлях вони пройшли з дуже маленьких речей.
Речей для інших, просто так, Тому що можете, тому що іншим и тобі самії або самому потрібно.
Бо тобі моторошно, ллячно, тревожно, страшно.
А тут ти працюєшь, допомогаєшь, та відчуваєшь що комусь це потрібно.
Або щось залишиться опісля тебе.

Тому відповідая на запитання вище, можу лише зазначити що це працює.
Що потрібно перш за все потрібно зважитися на вчинок. Зробити вчинок у своєму житті.
Ви не робите злочин, Але потрібно просто взяти й щось зробити. Не думати о наслідках.
А просто взяти та зробити щось гарне. Гарне на сам перед для себе.
І інші вас підхоплять. Спробуйте. Дуже прошу вас.

Бо бачу як багато людей сидять у багатоповерхівцях, кожен іншому заважає.
Замість того, щоб навколо чьогось малого обєднатися.

Здравствуйте, Евгений Олегович!

Я прошу прощения, что не с плачем и не с исповедью! В последнее время я редко читаю письма на канале, работаю, головы поднять некогда, но я помню, что на канал писала Ксения врач из Москвы и даже как то предлагала помощь.
Ксения, если Вам попадется это письмо, напишите мне пожалуйста на dar.ja.leonidovna1992@gmail.com, нужна помощь.

Дарья, Донецк

P.S.: Я прекрасно понимаю, что на мой адрес может политься поток писем самых разных, я к этому готова: пишите гадости - блокирую и в спам, пишете не гадости - я не против и ответить если будет минутка.

Спасибо!
Всем мира, добра, тепла и надежд в новом году!

Здравствуйте, доктор.
Рада открыть для себя ваш канал, прочитаю каждое письмо, сколько бы времени это ни заняло - самое меньшее, что я могу сделать, это хоть так разделить боль и несчастья людей.

Спасибо за возможность высказаться, хотя сейчас большие сомнения, что это имеет значение - ведь я из России.

Для меня началось всё около 20 февраля, когда в мой информационный пузырь наконец что-то проникло извне. Я пропустила всё, что происходило накануне, потом было ошеломляюще узнавать про всё международное напряжение передвижения войск вдоль границ. Я занималась своей маленькой жизнью: поиск себя, здоровье, увольнение, ремонт, планы на будущее. Позже закрывала оставшиеся с довоенных времён вкладки с поисковыми запросами и поражалась, как это вообще могло иметь значение? Почему меня это волновало? Всё потеряло смысл.

24 февраля из-за нервов проснулась раньше обычного и по новой поивычке полезла в новости. Потом лежала и завидовала спящей в соседней комнате подруге - она ещё ничего не знает, для неё мир ещё прежний.

Не помню, как прошёл следующий месяц или два - жила, не приходя в сознание. Выходила на улицу и не могла поверить: светит солнце, ходят люди, всё как обычно тихо, мирно. Но война же! Война! Как можно не знать? Всё время ждала, что мир поймёт, какая это страшная ошибка, что Путина остановят, обновляла новости, ожидая сообщения о его смерти. Не случилось.

Мне очень повезло: ни одного человека в круге общения, который бы поддерживал войну, кроме, увы, родителей. Был большой скандал, мама, утверждая, что давно не смотрит телевизор, как по методичке мне тезисы зачитывала. В самом начале случалось пару раз ловить себя на "ну это же украинцы, может, не всё так страшно, как в новостях рисуют". Но откуда у меня эти мысли о возможной лжи? Ни одного подтверждения я не знала, однако в подсознании вот оно, сидит. Перестала смотреть телевизор в районе 2012 года, а значит, ненависть и ксенофобию в нас сеяли очень давно и, увы, успешно.

Сперва казалось странным желать поражения своей стране, но ни секунды колебаний в этом. Про Украину могут говорить что угодно - нацисты/националисты (есть в любой стране), притеснения русского языка, русской культуры (вот не России обвинять других в подобной дискриминации) - но ничего и никогда не может служить достаточной причиной для развязывания войны. Все вопросы могут и должны решаться дипломатией. Всё однозначно.

Скорейшей вам победы.
И Крым - ваш.

Алёна, СПб.

Здравствуйте, доктор и все читатели-писатели!
Татьяна всех завела и меня тоже. Честно, я не была на западе Украины, но поеду после Победы обязательно. Но сейчас родня мужа в эвакуации в Черновицкой области, вот от них и знаю ситуацию. Все эти люди из Харькова, русскоговорящие, живут с марта в Берегомете, посёлок я так понимаю. И вот там они узнали, что в воскресенье и в праздники не работают в огороде или не стирают белье, а ходят в церковь. У непривычных к такому родных, руки чесались чего-то сделать, но им никто ничего не говорил, не упрекал, просто самим как-то неудобно стало так себя вести, пока люди нарядные идут в церковь или просто гуляют. В церковь никто не тянет насильно, по-украински говорить не заставляют и от русского не шарахаются. Но опять же, они сами на улице переходят на украинский просто из уважения к месту и людям, которые приютили, им нравится пробовать говорить на украинском, даже просто дома по телефону нам звонят и говорят по-украински уже, по привычке. У свекра уже полно друзей там, которые могут говорить тоже на двух языках с ним, чтоб ему было удобнее. Поэтому мне и непонятно как Татьяна, прожившая почти 40 лет среди украиноговорящих людей, не стирающих в воскресенье белье, могла все это делать? Назло или как? Жила с рождения там, т.е это ещё и мама там говорила по-русски и стирала в воскресенье? Знаете есть пословица, что с волками жить - по волчьи выть, а по жизни Татьяны получается, что можно и не выть, а мяукать, например. Не знаю как бы волки отреагировали, но ведь окружающие ее люди оказались не злыми, раз за столько лет такую упрямую семью не закидали камнями, не побили, хату не спалили или что там еще бандеровцы делают с русскоговорящими.
Ну и Дмитрий из СПб. Вот Вы и еще, мне кажется, был один советчик, всё пишете сюда, учите нас, украинцев, то одному, то другому, то земледелию, то обустройству общества. Знаете, я бы поняла, если б это писали люди из Польши, Германии, Швейцарии, Швеции и других стран, где обустроен быт, земледелие, политическая система, социальная, образование и т.д. Но, товарищи, вы живёте в России! Стране, где нет везде канализации, освещения, газа, где летом горят леса, где весной наводнения, где нет дорог, где люди боятся на площади сказать какое-то неугодное правительству слово, где люди бухают, где за деньги готовы убивать, где правительство коррумпировано....продолжать можно долго. Я к чему...вы бы, Дмитрий, создали себе такой же канал, как у доктора, и для своих соотечественников писали б там как заниматься земледелием, как развивать общество и вот все, что вы нам пишете. Ну тогда хоть логика ж какая-то будет, которую я везде ищу). Вы, как житель СПб, как россиянин, желающий лучшего своей стране, мечтающего жить в лучшей стране, делали б все, чтоб она стала такой. А какой смысл писать украинцам как стать лучше? Это уже из пословицы лезть в чужой монастырь со своим уставом. Видео есть как бабульки какие-то пропутинские предлагают Илону Маску приехать в Россию, что ему там лучше будет из той же серии. С чего они взяли, что ему там, где он есть сейчас, плохо? Ну ладно, то бабульки проплаченные или шутка вообще, но Вы-то, Дмитрий, на умного россиянина претендуете, так просвещайте своих, спасайте свою страну.
Ищущая логику, харьковчанка

Всего доброго всем добрым людям!
Здравствуйте Оксана!
0. Слово, взятое мной в кавычки, имеет для меня смысл, отличный от общепринятого словарного.
1. "Патриотов" поучать - это не мое, не то, что права - даже желания не имею.
2. В 18 веке один умный человек дал исчерпывающее определение "патриотизму" - Самуэль Джонсон. Один из научно-популярных вариантов объяснения этого явления тут: https://youtu.be/n8moLsg_eT8.
3. Простите, если я нанес Вам личное оскорбление употребив слово "извиняйте", сделаю выводы, чесслово))).
4. Ваша правда - я необъективен.
5. СПб - это город, я там живу, среди 4,5 - 5 млн местных "патриотов".
7. Я в своих прошлых письмах описал то, каким представляю себе масштаб происходящего. Думаю, что Вы правы - я недооцениваю весь кошмар.
8. Я не ставил целью письма предположить все возможные мотивы Татьяны.
9. В пример неудобного я приводил совершенно другого человека.
10. Ложь и несправедливость меня тоже цепляют.
11. Меня не смущает, что люди на канале пишут на двух языках, я интуитивно понимаю почти все, написанное на украинском. На слух, если быстро говорят - не успеваю. Меня смущает, когда ради ответа на мои письма авторы специально переходят на русский - причины этого могут быть разными (Спасибо всем Вам, Вiте - отдельное).
12. Я писал не про аргументы или сплетни от Татьяны, я писал про другое - суть заключена в отдельном абзаце.
13. Я не вижу связи между одной из многих трагедий этой войны и предметом моего письма.
14. В этой войне, в предыдущих войнах и геноцидах убивают и убивали не за мову. Садисты убивают просто так или за деньги, а слепые идиоты убивают за навязанные им бредовые идеи, рождённые конкретными уродами. Это началось задолго до крестовых походов и продолжается сегодня, даже после "уроков" Сталина, Гитлера, Пол Пота и им подобных нелюдей.
15. Согласен, правда - неудобна всегда.
16. Я никогда раньше не занимался волонтёрством, Вы правы - это одно из лучших моих занятий в последнее время. Я писал уже - почему я этим занимаюсь. Считаю нужным честно сказать, что я оцениваю свой вклад очень скромно. По сравнению с теми, кто организовал всех нас в Телеграм, по сравнению с теми, кто сейчас всего себя этому посвятил - мои заслуги малозначимы. Я делаю то, что могу. Чаще деньгами, когда есть возможность - физически. Я не хочу создавать себе ложный имидж, поверьте на слово - есть гораздо более достойные в этом плане люди.
17. Убедительно прошу - перечитайте п.1 моего прошлого письма и выделенный из текста абзац. Это моя личная просьба, а не что-то иное.
18. Я тоже люблю этот музыкальный фильм из детства и часто дёргаю оттуда цитаты.
19. Наступает Новый Год. Уверен, что у Вас Оксана и у меня, как у многих людей, есть несколько желаний которые полностью совпадают. Искренне желаю, чтобы они сбылись.


Победы, мира и жизни по-человечески Украине!
Свободы Беларуси!
Надежды 10%!

Дмитрий СПб

Доброго дня, шановне панство.
Для Тетяни з заходу України. От читаю ваші листи, в одній руці смартфон, а іншою рукою, підсвідомо, шукаю ручку на вікні, щоб відкрити. Це ж треба бути тако душнілою! Читаю і вірю, яка ви бідна нещасна і всіма ображена. Ну от з боку так глянути, то як людина ви залишаєте бажати кращого, ще й як громадянка - сепаратистка. І справа тут не в російській мові чи літературі. Справа в контексті. А контекст - це ВІЙНА РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ. Чи нормально носити шубу з натурального хутра? Так. А в Африці нормально носити шубу? Чи нормально одягати шубу влітку? А влітку на північному полюсі? А нормально одягнути натуральну шубу на сеймі по правам з захисту життя тварин? Контекст важливий.
Таня, чи не говорить в вас страх ваших розкулачених предків? Думаєте, якщо будете покірною і люблячою, то вас омине біда? Рабів не люблять, їх використовують. І не велике то щастя удостоїтися любові маньяка.

Дімасик з другорядної столиці рашки - це той тип чоловіків, яким легше дать, ніж пояснити, чого не хочеш. І ваяє свої епістолярні опуси, які ж ми злі і недобрі до "не таких". Котусику, "не такі" і відверті вороги, колаборанти - то трохи різне. Дімасику, в тебе не вийде зняти з себе відповідальність і перевісити її на українців, що і є жертвою російської агресії. Ти "не нетакий" ти ворог, нехай, поки що, без зброї в руках, але твоя ліберальна отрута, що ховається в простинях нудного тексту - не менше зло. Чим ваш лист відрізняється від твердження Соловйова, що українці - це нацисти, які вбивають нівчому невинних святих рососіянчиків під Херсоном? Єдина відмінність, що йому за це платять, а ти це робиш для власного задоволення. Тому ти, як істинний житель міста на кістках українців, прийшов в тг канал українського лікаря розказать, як ми неправильно нелюбим ворогів, тобто тебе, бо ти хАроший, бо поміг якимось біженцям з України із-за того, що твоя країна приїхала їх вбивати. Логіка тобі ніде не жме? Діма, менше цього імперського пафосу, бо саме він і є каталізатором цієї війни. Не путін, а семе такі прості Діми.
Знову повертаємось до теми про контекст. От ці ваші аргументи про "плела маскувальну сітку, сусід загинув на війні, родич воює, допоміг біженцям" от не аргумент взагалі, якщо говорити про контекст.

Про Молдову. В моїй сім'ї теж є молдавани. Точніше один. Це чоловік маминої тітки. Що я знаю про цю країну? Та нічого. Тільки асоціації з сонцем та фруктами. Уявіть, що справжню назву вашої країни зберігає сорт винограду, бо колонізатори з Молдови зробили Молдавію. Ще один факт в скарбничку важливості памятників. Не можу уявити молдован поодинці. Це завжди група. Шумна родина з малими дітьми, купка продавчинь на ринку, бригада будівельників. Ось і всі стереотипи. В родині материної тітки (українки) і її чоловіка (молдаванина) народилась донька і вона вважає себе росіянкою! Зріла жінка, що багато подорожувала Європою, знайомилась з культурою та звичаями різних країн та народів, зокрема й кулінарією. І ось одна з її цитат "Столько экзотических фруктов попробовала, а всё равно самое вкусное - это русское яблоко" розумієте, в неї навіть яблука - і ті російські! Двадцять років тому, це мені здавалося смішним, а в контексті війни з ртф я гостро відчуваю, що росіяни - це не тільки про кров чи походження, це про насрано в голові. Коли є внутрішня порожнеча її хочеться заповнити чимось величним, наприклад імперіалізмом. І перш ніж писати які українці, розберіться в собі. І перевірте свої яблука, якщо навіть вони російські, то проблема в вас.
Іра. Біла Церква.

Здравствуйте, Алёна!

На такие письма, как это, хочется ответить. У меня есть подруга из Бучи, как и Вы. Сейчас она в Германии. Я знаю из её рассказов, что пришлось пережить жителям вашего города. Хочу выразить своё уважение Вашим землякам за Ваше мужество и силу духа.

Я писала в прошлый раз, что у меня много родственников. Сколько себя помню, мы с родителями со смеху падали, когда дяди-тёти, особенно которые живут в РФ, спрашивали: "А правда, что у вас нельзя говорить на русском?", "А правда, что у вас говорят "москаляку на гиляку?"

Мы с криком доказывали: "Нет, не правда! Мы говорим на русском, и никто нам не запрещает и замечаний не делает!"

О себе могу сказать, что я кричала громче всех.

Но с начала войны, а точнее где-то с апреля 2022 года, я разочаровалась в том, во что я верила.
Сначала меня разочаровала Россия. Не то, чтобы я была ею очарована. Я просто не могла себе представить, что в 21 веке реальна ситуация, где одно государство, якобы большое и сильное, может развязать жуткую войну против другого государства, небольшого и не самого богатого. И миллионы украинцев будут в поиске безопасности покидать свои дома и бежать в другие регионы.

Потом меня разочаровали украинцы. Тем, как попали на удочку российской пропаганды и разрешили собой манипулировать.
Путин сказал: "Мы идем спасать русскоязычных". Русскоязычные кричали: "Нас спасть не надо, нас никто не обижает". В ответ на это армия россиян разрушила их жилье, лишила работы, а некоторых и жизни.
А украиноязычные, вместо того, чтобы сказать: "Их спасть не надо, они наши, свои, мы их сами защитим, и пусть как хотят, так и говорят!", проглотив наживку начали дальше добивать русскоязычных: "Да, война из вас. Вот если бы вы не говорили на русском, вас никто бы не пришел защищать. И если хотите жить с нами - переучивайтесь. Если нет - чемодан, вокзал....".

Этот нарратив с тех пор постоянно транслируется с телевизора, с прессы, и вообще с каждого утюга. Да что говорить, если даже на машинах наклейки: "Якщо твоя мова не українська - твоя країна не Україна".

Я понимаю, что украинцы ненавидят россиян. Я сама их ненавижу. Но почему ненависть обращена на своих же?
Зайдите на страницу к любому украинскому блогеру, кто ещё сохраняет смелость писать на русском, пройдитесь по комментариям. Да, их пишут боты в большинстве. Я тоже долго так думала, пока случайно не написала коммент под постом одной украинской телеведущей, которую нещадно хейтили за русский язык. Мой комментарий стал доступен для всеобщего обозрения, и мне в личку писали уже мои подписчики: "Не пиши такого, вона має перейти на українську. Бо руська - мова окупанта". Значит, не только боты?

Я ничего не имею против того, что некоторые наши соотечественники, остро ощутив принадлежность к украинской нации, либо чтобы отличаться от россиян, перешли на украинский. Что я заметила за такими людьми - они требуют этого и от остальных. (Возможно для того, чтобы убедиться в правильности своего выбора?) И порой очень сильно перегибают. И искренне удивляются, что такой выбор готовы сделать не все.

Я никогда не пишу сюда для россиян. Я пишу для украинцев. Задумайтесь, что вы делаете. Это же неправильно. Переучивать нельзя. Сами перейдут, хотя кому-то нужны будут годы. А кто-то не перейдет, и такой выбор тоже имеет право на существование.
Нам ещё дальше жить вместе и отстраивать страну.

К слову, я только за, чтобы в таких регионах как Одесская, Черновицкая, Закарпатская области украинцы, считающие своим родным румынский, венгерский могли обращаться в гос.структуры на родном языке. С точки зрения европейских ценностей это правильно. Но для нашей страны это утопия.

Напоминание для тех, кто читает меня впервые (уже попугаем себя чувствую). Я украинский знаю, и говорю на нём даже больше, чем на родном русском, учитывая роботу, детский сад сына, поликлинику и гос.структуры.

Татьяна

Доброго дня Любий Лікарю
Знову роботи моїх дітей.
Фігурки, це діти ліпили із повітряного пластиліну. На прохання знайомих волонтерів із передової.
Катерина Ізюмський район