"Здравствуйте, доктор!" Письма войны.
23.2K subscribers
1.15K photos
16 videos
26 files
1.86K links
Почта: hellodoc.komarovskiy@gmail.com

Помощь проекту:
https://www.patreon.com/bePatron?u=65833625

В этом канале письма, полученные доктором Комаровским во время войны. Великой освободительной войны украинского народа против рашистских захватчиков.
Download Telegram
Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.

Смешанные дни. Радость от наших успехов, боль от прилетов и убийств наших людей. К невропатологу - он прямо за голову взялся, потому что некоторые лекарства действуют на меня наоборот, рассеянный склероз под вопросом, и проверка рефлексов - то ещё испытание. Он стучит пальцем по нужному месту придерживает мою ногу, потому что непроизвольно вздрагивает все тело, и в глаз ему получить не хочется :) Говорит, я как нерв обновленный, в словах, днях и числах путаюсь. С утра не помню свое имя. И так неожиданно сказал, что видел такое состояние только у бойцов, вышедших только что из тяжёлого сражения.

Нашла место, где плетут сетки и 3 меня получается. После работы бегаю помогать, мне нравится.

А ещё не могу не похвастаться отремонтированным рейнджиком. Он уже поехал к ребятам. И вы, и я, и многие хорошие люди помогли машинке вылечиться.
Работа продолжается. К нам в область залезли, наша задача - отбиваться. Добить сбор на РЕБ, а дальше будут сплошные ремонты машинок.
Мой телеграм канал, где я веду сборы на все эти ремонты и прочее - был раньше в письмах. Спасибо каждому, кто откликается.

На фото я за рулём рейнджика :)

Виктория, Сумская область
148💩14🖕5💊5🥰3👍2👏2😐1
Вікторія Сумська область
Доброго дня Любий Лікарю
Шановна Вікторія не мучайтеся зверніться до приватного лікаря, і краще у Київ. В державних лікарнях не компетентні. У мене було сильне запалення вуха після механічного пошкодження - удар об стіну вибуховою хвилею. А державний нервопатолог спочатку ігнорував і пічкав мене заспокійливими, а потім взагалі почала мені лікувати епілепсію. Свідомість я бачте втрачаю. Я почала шукати додаткові обстеження вуха, бо біль ставав нестерпним. До вушного ходила, він нічого не бачить. Пішла до київського приватного вушного і та дам у мене гостре запалення вуха. За два тижня капаня крапель у вухо всю епілепсію вилікувала. Коли мені декілька разів після боїв військові казали, що я дарма витрачаю час і треба йти в приватну, в державній не вилікують, я ображалася. А на ділі виявилося, це був найкраща порада в тій ситуації.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
66👍13💩6🤮2💊1
Здравствуйте,доктор❤️❤️❤️и я посмотрела интервью с Гордоном
Ох ну как всегда кайфонула🙌🙌🙌
…не трясите стол ,когда говорите о женщинах😅😅😅
Спасибо за интервью ,были моменты где слушала с улыбкой,а где-то прослезилась (про украинцы не захотят вернуться
Уехали предприимчивые люди…)
Мой мир доктор как и ваш тоже рушиться😢иногда даже просыпаться не хочется ,откроешь глаза и осознаешь что миром управляют психопаты,равнодушно отдают приказы в которых погибают ЛЮДИ!!!
Чернь действительно доминирует
Быдло мстительно и т д
Конечно сейчас хочется написать но ничего прорвемся,но уже все устали.
Конечно перестали ждать …а просто смирились и живем дальше (((
Смотрела интервью,рядом были дети,спрашиваю вы бы хотели что бы в школе были уроки про смайлики ютуб и безопасность интернета,обо замотали головой ,конечно мы бы в такую школу бежали!!!
Господи сделай так что бы дети бежали учиться,больные бежали лечиться ,а кому нужно покурил марихуану на балконе,кто понял тот понял!!!
Мира,уютного дома,узкий круг друзей,семью и желания молодым беременеть🎀доктор так мечтает о беби буме🩷
81🤮8👍6💩4
АННА ГИН.
‐-------------,
Когда мне хочется поделиться грустью, я думаю об Ане. Неправильно меряться горем, но я не могу это контролировать. Я заношу руки над клавиатурой, чтобы сказать, как безумно скучаю по маме, как принюхиваюсь к запаху выпечки в супермаркете, пытаясь уловить нотки родительского дома, как переключаю канал, если на экране вижу шахматы – не могу, невыносимо, папа… Но всякий раз я думаю, что не стоит публиковать эти переживания. Потому, что есть Аня.

Аня, соседка, ровесница, учительница младших классов. Ее единственный сын Артем теперь носит звания Героя. Он на военном кладбище, под черным обелиском, рядом с жёлто-синим флагом.

Аня всегда улыбчивая, носится со своими забавными таксами, и с третьим "Б", и с волонтеркой. И только иногда можно услышать ее невыносимую боль, на мгновение.

– Ой, какой у тебя прикольный рюкзак, Ань! – искренне восхищаюсь я креативной вещью.

– Да, мне тоже нравится, – с улыбкой отвечает Аня, – Он пошит из одежды Артема, которые сын завез в день гибели.

Ком в горле.

Сегодня Аня попросила меня помочь перевезти вещи из школы, в которой она работает. Работала. Тридцать лет.

Обычная салтовская, общеобразовательная, номер 158. Разбомбленная россиянами вначале большой войны, как и все остальные школы в Харькове.

Руины школ и детских садов давно стали привычной городской картинкой, которая острых эмоций уже не вызывает. Но я ни разу за эти три года не была внутри. Честно, просто оцепенела, когда мы вошли.

Разрушенный коридор, обгоревшие классы, спортзал с дырой в стене. Ощущение, что это специально созданные декорации для фильма в жанре хоррор.

– А вот и мой кабинет, – говорит Аня, приглашая меня войти через разбитую дверь. И хвастается: "Тут даже одно окно уцелело"!

Глобус, учебники, детские поделки, тёмно-зелёная доска, разрисованная мелками. Под бетонной пылью и кусками плит, легко угадывается самая обыкновенная жизнь третьего "Б".

– Это осколочные, – поясняет Аня, указывая на треснувшие стены класса, – Прямое попадание было этажом выше, как раз в кабинет русского языка.

Какая горькая ирония. Русский мир угадил ракетой аккурат в шкаф с Пушкиным на полке.

Когда мы заходили в школу шел ливень, небо было темным, с мрачными грозовыми тучами. А вышли мы неожиданно на залитую солнцем улицу. Так светло, так ярко, будто бы это подсказка, что есть надежда.

П.С. Нет, я не верю и никогда не верила ни в какие дипломатические переговоры с кремлем. Только поле боя, только здравый смысл партнеров, ну и "паутина" конечно же )).
--‐--‐-------‐-----------------
И снова Анна Гин. Разве эти стоки можно читать без слез.??? НИКОГДА НЕВОЗМОЖНО БУДЕТ ПРОСТИТЬ РОССИИ И РОССИЯНАМ ТО, ЧТО ОНИ НАТВОРИЛИ. И ДАЖЕ ТЕМ ИЗ НИХ, КТО ПРОТИВ,КТО САМ СТРАДАЕТ ОТ ПОИСХОДЯЩЕГО. КАК КОГДА-ТО ЛЮДИ СССР ШАРАХАЛИСЬ ПРИ СЛОВЕ -НЕМЕЦ, ТАК И СЕЙЧАС И МНОГИЕ ЕЩЕ ГОДЫ , В УКРАИНЕ БУДУТ ШАРАХАТЬСЯ ПРИ СЛОВЕ - РУССКИЙ.

И ДЕЛО БУДЕТ НЕ В ЯЗЫКЕ РУССКОМ,А В НАЦИОНАЛЬНОЙ ПРИНАДЛЕЖНОСТИ. МОЖЕТ БЫТЬ, ТОЛЬКО ВНУКИ ТЕХ,КТО СЕЙЧАС САМИ ЕЩЕ ДЕТИ СМОГУТ ПО ДРУГОМУ ОТНОСИТЬСЯ К ТЕМ,КТО ПО НАЦИОНАЛЬНОСТИ РУССКИЙ. ЭТИ РУССКИЕ И ТЕ КТО РОССИЯНЕ ПРИНЕСЛИ УКРАИНЦАМ СТОЛЬКО ГОРЯ,ЧТО ТИХИЙ ОКЕАН ,ПО СРАВНЕНИЮ С ЭТИМ ГОРЕ,- МАЛАЯ ЛУЖА.
КИЕВЛЯНКА.
👍10359😢27🤮8💊7💩5🤣4💯3🙏2❤‍🔥1🤯1
Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.

Катерино, ходжу якраз до приватного лікаря, він толковий і з деякими моїми проблемами він вже допоміг. Просто там все комплексно, і родова травма, і поганий зір, і черепно-мозкова, і ще різні бяки.

Ще раз кожному з вас, хто підтримує, величезне дякую.
Тим, хто малює какашки - хай впадуть вам на голову.
Я зла на лаптєстан безмірно. Гинуть друзі.

Збір на РЕБ триває.

Тримаймося
Вікторія, Сумська область
143💩9🖕4💊3🥰2👍1
Анна Гин.------------------------------
А мы поехали на выставку собак. Да, она проходит прямо сейчас в Харькове.

В прифронтовом городе, где каждый сегодня молился, чтобы дожить до утра. Я не исключение.

Каюсь, сидя ночью в тамбуре, я просила создателя, чтобы только быстро, без мучений. И желательно всем вместе, сразу. С собакой, птицей и рыбками.

Да, сегодня многие мысленно прощались с жизнью. Это реально, без преувеличений. Собачники тут друг другу признаются – не верили, что выживут.

– Я написала дочери, что люблю ее, – говорит хозяйка рыжего лабрадора.

– А я внучке переслал пароль от своей банковской карты, – смеется мужчина с биглем.

Смех сегодня у всех нервный, с надрывом. Ночь действительно была адовая. Мы тут всякого за три года навидались в Ха, но такого, простите, пиздеца никто не припомнит.

Несколько часов подряд всё летело, свистело, жужжало и взрывалась одновременно. Дроны, авиабомбы и ракеты, казалось, перебивали друг друга. Дома качались, на парковках срабатывала сигнализация, повсюду вспыхивали пожары.

Грохот был такой силы, что абсолютно глухие люди, его "слышали" из-за сумасшедшей вибрации. Черный дым и сейчас стоит над городом.

По официальным данным, российская федерация сегодня ночью нанесла по Харькову около шестидесяти мощнейших ударов. Есть погибшие и раненые, их число меняется каждый час.

С первым же взрывом Гектор стал метаться по квартире. Пытался забраться под ванную, под коврик, под стол, ко мне на руки. Я вся исцарапанная, как жертва домашнего насилия.

В какой-то момент мы пошли на улицу. Просто потому, что на 17-м этаже невыносимо – не только слышно, но и видно каждый дрон, каждую ракету. И будто летит всё это ровно в твое окно.

От настоящего страха тошнит. И дрожат руки.

На улице не лучше: дым, гарь, крики, плач. И люди бегут к метро. Я с 2022-го не видела такой картины. Две женщины бежали к метро с малышами, завернутыми в одеяла.

Твари, варвары, нелюди оголтелые. Как еще можно назвать выродков, швыряющих смерть на спящий город?!

Вчера ночью кошмарили всю Украину, а сегодня Харьков. Городу-герою выделили отдельный день. Честь, мать вашу.

Кто-то говорит "это месть за операцию паутина". А раньше, что было? Три года – это за что месть? Да, такого масштабного обстрела за несколько часов еще не было. Но все же, в Харькове и области каждый день гибнут люди.

Все эти гребаные 1200 дней полномасштабной войны.

Я так и не смогла уснуть, даже после отбоя. Тем более у нас на десять утра выставка запланирована. И её не отменили. Это же Харьков.

Надела футболку по случаю и поехали. Город горит. Гектор занял второе место.

Мы будем жить. И работать. И помогать военным. И смеяться.

Хер вам, а не Харьков.

(Переслано Киевлянкой)
💔14356😢21💩8🤡6💊3🤣2🔥1👏1🥱1
АННА ГИН.
‐-------------,
Когда мне хочется поделиться грустью, я думаю об Ане. Неправильно меряться горем, но я не могу это контролировать. Я заношу руки над клавиатурой, чтобы сказать, как безумно скучаю по маме, как принюхиваюсь к запаху выпечки в супермаркете, пытаясь уловить нотки родительского дома, как переключаю канал, если на экране вижу шахматы – не могу, невыносимо, папа… Но всякий раз я думаю, что не стоит публиковать эти переживания. Потому, что есть Аня.

Аня, соседка, ровесница, учительница младших классов. Ее единственный сын Артем теперь носит звания Героя. Он на военном кладбище, под черным обелиском, рядом с жёлто-синим флагом.

Аня всегда улыбчивая, носится со своими забавными таксами, и с третьим "Б", и с волонтеркой. И только иногда можно услышать ее невыносимую боль, на мгновение.

– Ой, какой у тебя прикольный рюкзак, Ань! – искренне восхищаюсь я креативной вещью.

– Да, мне тоже нравится, – с улыбкой отвечает Аня, – Он пошит из одежды Артема, которые сын завез в день гибели.

Ком в горле.

Сегодня Аня попросила меня помочь перевезти вещи из школы, в которой она работает. Работала. Тридцать лет.

Обычная салтовская, общеобразовательная, номер 158. Разбомбленная россиянами вначале большой войны, как и все остальные школы в Харькове.

Руины школ и детских садов давно стали привычной городской картинкой, которая острых эмоций уже не вызывает. Но я ни разу за эти три года не была внутри. Честно, просто оцепенела, когда мы вошли.

Разрушенный коридор, обгоревшие классы, спортзал с дырой в стене. Ощущение, что это специально созданные декорации для фильма в жанре хоррор.

– А вот и мой кабинет, – говорит Аня, приглашая меня войти через разбитую дверь. И хвастается: "Тут даже одно окно уцелело"!

Глобус, учебники, детские поделки, тёмно-зелёная доска, разрисованная мелками. Под бетонной пылью и кусками плит, легко угадывается самая обыкновенная жизнь третьего "Б".

– Это осколочные, – поясняет Аня, указывая на треснувшие стены класса, – Прямое попадание было этажом выше, как раз в кабинет русского языка.

Какая горькая ирония. Русский мир угадил ракетой аккурат в шкаф с Пушкиным на полке.

Когда мы заходили в школу шел ливень, небо было темным, с мрачными грозовыми тучами. А вышли мы неожиданно на залитую солнцем улицу. Так светло, так ярко, будто бы это подсказка, что есть надежда.

П.С. Нет, я не верю и никогда не верила ни в какие дипломатические переговоры с кремлем. Только поле боя, только здравый смысл партнеров, ну и "паутина" конечно же )).
--‐--‐-------‐-----------------
И снова Анна Гин. Разве эти стоки можно читать без слез.??? НИКОГДА НЕВОЗМОЖНО БУДЕТ ПРОСТИТЬ РОССИИ И РОССИЯНАМ ТО, ЧТО ОНИ НАТВОРИЛИ. И ДАЖЕ ТЕМ ИЗ НИХ, КТО ПРОТИВ,КТО САМ СТРАДАЕТ ОТ ПОИСХОДЯЩЕГО. КАК КОГДА-ТО ЛЮДИ СССР ШАРАХАЛИСЬ ПРИ СЛОВЕ -НЕМЕЦ, ТАК И СЕЙЧАС И МНОГИЕ ЕЩЕ ГОДЫ , В УКРАИНЕ БУДУТ ШАРАХАТЬСЯ ПРИ СЛОВЕ - РУССКИЙ.

И ДЕЛО БУДЕТ НЕ В ЯЗЫКЕ РУССКОМ,А В НАЦИОНАЛЬНОЙ ПРИНАДЛЕЖНОСТИ. МОЖЕТ БЫТЬ, ТОЛЬКО ВНУКИ ТЕХ,КТО СЕЙЧАС САМИ ЕЩЕ ДЕТИ СМОГУТ ПО ДРУГОМУ ОТНОСИТЬСЯ К ТЕМ,КТО ПО НАЦИОНАЛЬНОСТИ РУССКИЙ. ЭТИ РУССКИЕ И ТЕ КТО РОССИЯНЕ ПРИНЕСЛИ УКРАИНЦАМ СТОЛЬКО ГОРЯ,ЧТО ТИХИЙ ОКЕАН ,ПО СРАВНЕНИЮ С ЭТИМ ГОРЕ,- МАЛАЯ ЛУЖА.
КИЕВЛЯНКА.
87😢26💔16🖕6🤡5💊5💩3🤣3
Лисиця вбила качку
Доброго дня Любий Лікарю
Качка про яку іде мова, у нас з перших днів як ми заїхали в хату на Чернігівщині. Доки у сараїв стіни лежали на землі, і ми ще не поремонтувати. Вона разом із іншими жила під галіреюйою. Подарувала нам її, качура і ще двох білих подруга сестри. А це була коричнева качка. Ми вже підняли стіни почали, замазувати стіни, щоб не було протягів. І кудись зникла одна біла качка. Ті що лишилися налякані. Місцеві переконували, що то собака. Але сараї були практично готові і ми переселили туди качак. Потім качки посідали. Ми докупили каченят, курчат. І тоді ми заловили її - лисицю. Вона дуже нагла людей майже не боїться. От тоді на місцевих ледь не с з кулаками, чому вони це приховують. Як пізніше ми зрозуміли, лисиці в цьому селі на рівні із бродячими собаками. Враження, що їх навмисне розводять. Питання нащо. Ми поробили, сітки з металевими сітками, дуже кріпко, і обгородили весь двір. Розділи. Пополам, там де ми ходимо, і господарська частина, там де гуляє птиця. Нам місцеві крутять у виска і кажуть, що птиця повина бути на вільному вигулі. Сусідські кури, то общипають кущи і лохина засохне, то свіжопосадене вигребуть. То помідори понадкльовують. І слова їм не скажи. Коли жаліємося на лисицю нам розповідають місцеві цілі епоси, як у них лисиця цілі виводки витягала і це нормально, птиця гасає далі де попало.
Ця коричнева качка висиджувала просто всіх і каченят, і курчат. Водила всіх. От вилупиться у неї 10 пташенят, а в сусідньому гнізді вилупиться, ще 10, і кине їх біла качка. І ця качка воде уже 20 пташенят. Воде до дорослого віку. Ми її мамка називали. І це була номер один кого ми хотіли забрати при переїзді. Але одного вечора почули шум. Ми лишили качура і 5 коричневих качок. Усіх 4 виводила ця мамка. Лисиця прорвала огорожу, ми на ранок її ремонтували. І напала на качок. Кури вже сиділи на сідалі. Мамка захищала свій виводок, бо через переїзд не дали їй сісти в цьому році, хоча вона дуже хотіла. Мамка, дуже захищала своїх вже дорослих дітей. Билася з лисицею. Коли ми прибігли, мамка ще була жива. Але ледве. Тепер хтось постійно знаходиться на вулиці і стежить за птицею. Мамку намагалися виходити добу. Але вона померла. У неї виявилися поламані ребра. Їй було близько 5 років. Ми її сприймали на рівні котиків. Та й з'явилися вони одночасно. Вона була як член нашої родини.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
😢8120🤮8💩1
Масована атака
Доброго дня Любий Лікарю
Почалося, іще коли я порала птатахів о 21:00. Нав'язливе гудіння шахедів. Але це кожного дня і цим не здивуєш. Коли зайшла до хати і почала готуватися до сну, зрозуміла, що гул сильніший, їх більше. Перечекати в укриті і лягли спати. Ми були такі втомоені, що вирубилися одразу. Прокинулися під ранок. У сестри білети на руках. Їй в дорогу, а довгола... Власних думок не чуємо, не те що одна одну. Діти сплять кріпко, а над нами одна за одною ракети і шахеди. Чуємо, що хлопці намагаються, щось збити, але їх занадто багато. У сестри істерика, як нас тут лишати, у мене Істерика, як її відпускати. Все ж поїхала доробляти ремонт, щоб ми швидше переїхали. Я вдома всі жили рву -пакую речі. Звідки їх стільки ми приїхали з двома торбами, де це все взялася? Сестра рушила, я чула як вона молиться собі під ніс. Я лягла, але спати не могла. Так багато я молилася лише під обстрілами. Вирубилися. Атака минула і почали розповідати про наслідки. Поїзд сестри проскочів, а далі влетіло поряд. Іще в березні сварилася з сестрою, що на початку червня поїду в Київ до лікаря. Як ми тоді з нею посварилися, ледь не побилися. В той день коли я планувала їхати, недалеко від моєї лікарні влучання. Ми знову проскочили. Знаєте, як нещодавно я подрузі сказала. "Три роки війни пережили, а тепер пережити б перемир'я Трампа".
Бережіть себе
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
🙏9828🤮8💩3🥱3💊2
Гроза
Доброго дня Любий Лікарю
Ох і грози на Чернігівщині, ніяк не звикну. Може через постійну вологість вони такі гучні. Аж хата підстрибує. У нас вона була дві доби підряд. І найголовніше, тиша нічого не чути, а тоді як гахне над самою хатою. Діти в укриття поховалися. Я їм пояснюю, що то гроза, ховатися не треба. Виходити відмовляються. А коли вийдуть як курчата мене обсядуть і перелякано рідстрибують від кожного розкату грому. А я обійму, розкажу казку, або легенду про божу колісницю. Гроза мине і знову стрибають і граються. І в телефон. Що ж сподіваюся вони навчаться колись відрізняти грозу від вибухів.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
😢5536💩5😭4💊3👍2🥱2🙏1
Анна Гин.
____________________Смотрите, профессор, он плачет – значит он настоящий!? (с)

Несколько дней назад со мной впервые в жизни случился приступ дикой тревоги. Животной. Это совершенно чудовищное состояние, которое трудно с чем-либо сравнить. Ну, скажем, если вы когда-нибудь переживали перед экзаменом или выходом на сцену, то умножьте это на десять.

Руки дрожат, подташнивает, шум в ушах, абсолютная дезориентация и постоянные навязчивые картинки в голове. В моем случае – пожар.

Я буду подробничать отнюдь не для того, чтобы вызвать сочувствие. По словам знакомого психолога, в Харькове подобные истории встречаются у каждого второго, а реакции и последствия разные. Поэтому я поделюсь опытом, вдруг это хоть кому-то облегчит вероятную встречу с пресловутым "накрыло". Так чаще всего называют это состояние в Ха.

Признаюсь, я раньше не очень понимала термин "накрыло", когда слышала его от знакомых. Ну испугался человек, бывает, слишком близко был взрыв, пройдет. Я и сама, если помните, несколько раз оказывалась недалеко от прилетов, а летом 22-го была настолько близко, что перенесла контузию и ощутимо утратила слух.

Как оказалось "накрыло" – это совершенно другое. Вовсе не страх. Страх можно пояснить, сформулировать. Вот, например, я всегда боялась отъезжать далеко от дома и оставлять животных. Казалось, как только отъеду, с ними случится беда. Поэтому, как минимум, добермана всегда таскаю с собой. С птицей сложнее.

"Накрыло" нельзя объяснить словами. Это физиологическое состояние, которое напрямую с сиюминутными обстоятельствами не связанно.

– Просто нервная система, как чашка, – поясняет психолог, – Наполнилась и хлынуло через край.

Надо признать, моя чашка оказалась довольно глубокой, ведро ёптыть. За три года я переживала много сильных эмоций: боль потерь, горечь разлук, ненависть к варварам, вера в свет, страх погибнуть. Но накрыло меня впервые.

Да, Харьков в последнюю неделю россияне бомбили нещадно, одна ночь с 6-го на 7-е чего стоила. Но и потом, всю неделю – прилеты по жилым домам. Пожары, разрушение, погибшие и раненые. Каждую ночь.

А я то была уверена, что железная. Но нет.

Первый симптом – бессонница. Спать хочется, но уснуть не можешь. Даже когда тихо. Потом – неуемная дрожь, тошнота, желание куда-то бежать. А самое страшное – навязчивая мысль о чем-то страшном. Я не могла избавиться от "картинки" пожара. В моем воображении мы все горели живьем.

Всю ночь я убирала легковоспламеняющиеся предметы с балкона. Полностью эвакуировала свою мастерскую в тамбур (поэтому сегодня аукциона не будет, простите). Утром поехала на другой конец города за огнетушителем. Еще записалась на курс оказания первой помощи и вызвала мастеров, что оклеивают огнеупорной пленкой стёкла.

Но несмотря на всю эту бурную деятельность, легче мне не становилось. Я бы сказала мне становилось только хуже. Я не включала новости, не брала трубку и срывалась в истерику с каждой тревогой.

К вечеру я стала путаться в пространстве и времени. Мне казалось, что воскресенье, хотя был вторник. И я вдруг "забыла" куда выходят мои окна, всякий раз выглядывала перепроверить.

В общем, без шуток, состояние страшное .

Надо еще оговориться, что я тот чувак, который не пьет таблетки от слова "совсем". А к врачам обращается только в предсмертном состоянии. Это, видимо, был тот случай.

Доктор сказал "немедленно принять лекарства" таким тоном, будто счет шел на минуты. Пришлось бежать в аптеку.

Резюмирую. Мои дорогие читатели, особенно те, кто в прифронтовых городах. Из "накрыло" самостоятельно можно не выбраться. Не будьте как я – не ругайте себя "слабачкой" двое суток, не уговаривайте "взять себя в руки". Оно не берётся.

Звоните доктору, бегите в аптеку.
81🙏28😢15💩5🤡4💅2💊2🤗1🙊1
——————————————
У меня еще не прошло совсем, но мне значительно легче. Руки уже не трясутся. Пожарище не мерещится. Даже смогла спокойно позвонить дочери в Израиль, а там сейчас еще та паника.
Почему я дублирую письма Анны Гин здесь,спросите вы,потому что это письма войны из Харькова. То, о чем пишет Анна,может написать любой житель Украины .А в США не утвердили поправку о помощи Украине на 300 млн долларов. Война в Украине нужна США. США дали добро , негласно , на начало этой войны. Это свое мнение я уже озвучивал здесь. И чем дальше,тем я больше убеждаюсь ,что права.
Киевлянка.
74🙏20😢12💩6💊4🤔2🤡2🥱2💯1
Духовка згоріла😭😭😭😭😭
Доброго дня Любий Лікарю
Духовку я купила щойно Зеленський став президентом. Хороша з конвектором. Я 4 місяці не отримувала малозабезпечену, а коли все одним разом відали вирішила взяти корисну річ. Ця духовка одна із технологічних підтримок, завдяки наше самозабезпечення на Ізюмщині взагалі стало можливим. Всі ці 7 років вона вимикалася лише коли мене нема вдома, або коли нема світла. Я постійно пекла хліб, пироги, запіканки і найрізноманітніші страви. Вона ніколи не вимикалася. З перших днів племінник аутист скрутив на ній вентелі. А коли прийшла опіка чи заздрість у них. Барахлити почала, але працювала. У війну закінчився її гарантійний термін. Але я ганяла її двічі на день, щойно почали говорити про наступ, і у війну поки світло не перебили. Далі в духовці стояла закваска. Напечений хліб сушила у сухарики і далі вони врятували життя нам і ще декільком людям. Коли в хату влетіло вперше, я винесла духовку в погріб. Ми евакуюватися. Уявіть моє здивування, що те, що в погребі вціліло. Я забрала з погреба техніку на Чернігівщину. Мультиварка зломилася одразу. Холодильник не потягла проводка, синтрифуга для білизни, б'ється током, пральна машина працює і стогне. Тільки духовка і сушарка працюють без перебоїв. Тут я знову її не вимикала, хліб, булочки, запіканки качки. Рік тому у духовки відвалилася дверка, цього треба було чекати, бо підгнила вона у вологому погребі. Я дверку підпирала двома дровинами і користувалася далі. А ось на днях духовка почала вибухати. Все. Відпрацювала. Як же прикро. Я її сприймала як соратника. Стільки років разом. У війну втратили половину листів і решіток. Вона пережила бойові дії. Вона заслужила на відпочинок.
У нас на носі переїзд купувати нову на старому місці нема сенсу. Тож тепер вимішую хлібне тісто і смажу - пропікаю на сухій сковороді на слабкому вогні маленькі булочки. Сподіваємося протримаємося. А там на новому місці, я сподіваюся ми зможемо купити нову, бо без духовки як без рук.
Відпочивай моя бойова подруго.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н
🙏7028💩8😢7👍2🥱2💊1
Знову зірвало відро в колодязь
Доброго дня Любий Лікарю
Цей день почався багатозначно. Тривога, гудуть шахеди. Подруга скаржиться на невдачі з чоловіками. Захдає замок все падає із рук. Трос на колодязі з першого дня. На той момент в селі кріпкішого просто не було. Три роки прослужив. Я вже двічі змінила протерті місця. Набираємо з дітьми воду швиденько, бо гудять над головою. Але як без води. Діти смикані. Як це сталося ніхто і не зрозумів. Але в одну мить трохи намотаний на перекладину, а відра на дні колодязю. Швидко хапаю приспособу, до старого тросу закріпила - короткий нічого не виходить. Причепила друге відро, не виходе воду набрати, без грузика просто плаває. Пішла взяла нитку для підв'язування прикріпила приспособу. Коротку відрізала не дістаю. Заміряла наступну нитку додала три метра і відрізала. Прив'язала приспособу ура дістала до дна. Шок, який малий рівень води. Приблизно метр. Нашупала відро. Насварила дітей, щоб не підганяли. А їм страшно. Почалися далекі вибухи. Відро зривалося двічі. Коли дістала вода була коричнева від глини. Сказала, в битон таку не лити. Набрали 5 відер на господарчі ціла. Коли діставали останє відро, відбувся далекий вибух. В колодязі вода пішла хвилями. Поки чекала дітей колодязь закрити, вдивлялася в рівень води. Перед далеким вибухом рівень води був по обідку нижнього кільця. Після вибуху і хвилі вляглися рівень води був приблизно на 5 см нижче обідку. Погані справи. Не можна тут затримуватися.
Слава Україні

Катерина Ізюмський район
49🙏24💩6😢4🥱3👌2🤡2💊2
"Проснулась тварь во мне И я творю!"

Как бы было хорошо, Как бы было весело, Если б трампа на столбе Кто-нибудь повесил бы! Вместе с путлером!
Олег, Суми
💯98💊18👍14💩7🖕2🤮1🍌1
Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.
Дорогая Киевлянка, я подписалась на Анну Гин, уж очень она хорошо пишет. И спасибо за ее репосты.
Такого "накрыло" у меня не было, было просто жутковато, когда по городу больше десяти взрывов подряд. Потом, как мы выражаемся - "ловим отходняки". Это ты забываешь слова, места, вздрагиваешь от любого звука и йствуешь на поломанным автопилоте. И вместо качественного занятия с ребенком ты просто балуешься с ним и делаешь всё вообще не по плану.
И живу на лекарствах, и переставать их принимать не собираюсь. Антидепрессант мне подошёл, я устаканилось на дозировке. Только, как это часто бывает, он действует наоборот - должен бодрить и поэтому его пьют утром, а меня от него в сон клонит, поэтому я принимаю на ночь. Правда, когда тот же массовый обстрел, то и от него не заснешь.

Грозы... Кстати, различаю гром от взрывов. И все равно спокойно их переносить не выходит.

Знакомый ремонтирует машины нашим ребятам. Почти задаром, у нас нет денег полностью оплачивать его работу. При этом у него лейкемия, он постоянно на дорогих лекарствах и из гаража не вылазит. Все, что смогла - передать через знакомого волонтера немного денег для него.

Приложу текст того, что меня сильно беспокоит последнее время.

"ДОНАТІВ БІЛЬШЕ НЕ ТРЕБА.
ВОЛОНТЕРСТВО ЗАВЕРШЕНО В ЧЕРВНІ 2025.
Такі слова сьогодні вже трапилися в трьох постах волонтерів,які дуже багато допомагали військовим на шкоду родині, здоров'ю. І звичайно колись настає той момент, що вже все, крапка.Далій лише повна прірва, з якої вибратися буде важко.
А замінити їх на жаль немає ким. Так як і вмотивовані добровольці на фронті без заміни швидко закінчуються, так само і волонтери. 😞"

У меня волонтерство не закончилось. Во мне очень много боли и злости от каждого прилета, взрыва, вести о погибших или раненых. И я это вкладываю в помощь ребятам.
Но нас все меньше и нам труднее и труднее.

От прилетов есть погибшие, о которых не пишут. Например, в комнате лежачая больная женщина, прилёт, выбивает стекло, в итоге куча осколков во всем теле, глаза буквально "стеклянные". И через день она умирает в больнице.
Или взрывной волной ребенка сбрасывает с кровати, он ломает руку и получает заикание. Вроде жив, вроде не сильно пострадал, а последствия на самом деле для него очень нехорошие.

Сумбурно пишу, это все потому что голова болит и дезориентация, но это пройдет. Просто выговариваюсь.

Тримаймося
Виктория, Сумская область
91🙏28😢22💔10🤮7💩3💊3🍌1🤗1
Анна Гин.-------

"Дочь пишет из Израиля "Не переживай, мам, мы в убежище. Очень громко, но не страшно".

Страшно.

Сегодняшние фото Киева и Тель-Авива отличить невозможно. Беда. Смерть, кровь, пожары, разрушения.

Родители, которые не сводят глаз с экскаватора, разбирающего завалы многоэтажки в столице. Совершенно невыносимое зрелище. Они ждут, верят, их сын жив. С ними ждет и верит вся Украина.

Сын в Петах-Тикве пишет, что папа и мама погибли в одну секунду. Прямое попадание в дом. Родители были в бомбоубежище, рассказывает сын, однако не смогли спастись. С ним скорбит весь Израиль.

Да, войны у нас разные. По многим параметрам. Но и похожего у них достаточно. Соседи-террористы – это, пожалуй, главное сходство. Мы им – операция "пейджер" или "паутина", которые годами разрабатываются, чтобы точечно уничтожать военных преступников и смертоносные производства. Они – швыряют бомбы и ракеты на спящие города. Другого не умеют.

Дочь пишет "Ма, мы норм, без паники, мы слушаем службу тыла, они всё подсказывают. На сборы в миклат есть минут десять, это жир по сравнению с Харьковом".

Жир :)

Я сегодня слышала на собачьем выгуле спор двух пожилых мужчин. Один говорил "у них там убежища хоть есть нормальные", второй отвечал "зато у них выхода нет, они там как в ловушке".

И то, и другое верно.

Дочь пишет "Предупреждение пришло, чтобы никто не рисковал пересекать сухопутную границу в Египте, сто процентов застрелят или зарежут".

Мир сошел с ума. Простите за банальность. И уже совершенно не интересно, что ляпнул очередной раз Трамп в своем "твиттере". Мы всё знаем: путин хороший парень, Байден во всем виноват, давайте заключать сделки, а любую рандомно страну сделаем снова великой.

Тоска. Харьковский классик сказал бы "У тебя скучное лицо, Дональд".

Что мы можем сделать? Мне кажется – только бороться. Нет никаких дипломатических способов победить авторитарные режимы. Это уже очевидно.

Страшно? Да, конечно. Но у нас вариантов нет. Если что, пишу из "гаража" – перекур на "производстве".

Сирена орет, як скажена.

Злит ли меня, что за три года большой войны (хотя правильнее сказать - за одиннадцать лет) в Харькове не построено толком ни одного убежища? Ну, не считая тех нескольких, которые вкопали в землю для телевизионной картинки. Да, очень.

Думаю, в Сумах, Одесе, Днепре и даже в Киеве ситуация с безопасностью ненамного лучше.

Но, повторюсь, какие у нас варианты? Давайте будем честными – никаких. Только сражаться. И пусть те, кто доживут до Перемоги, потом разбираются со строительством укрытий и прочих схемах на крови.

Простите за сумбур, я на успокоительных, путаются мысли.

Дочь пишет "Мы вышли из укрытия. Ужас, как хочется спать".

Улыбнулась. Пусть это будет главный "ужас".

П.С. Сегодня ночью в Киеве российские ракеты и беспилотники убили 14 человек, больше ста – пострадали. Родители всё еще ждут, когда спасатели разберут завалы в подъезде их сына.

Харьков с вами, люди. Тримайтесь."


Родители уже не ждут сына.. Чем дальше, тем большая бездна разделяет Украину и россию.
Киевлянка. Соболезнование семьям, чьих родственников,любимых и знакомых убила россия..
💔134🙏6122💊13💩7😢5🤣3🤡1🖕1
Доброго здоров'я, шановний Лікарю! Ви писали, що цей канал- клондайк для психіатрів, але не тільки. Для сомнологів він також може бути цікавий, людям сняться сни, де реальність переплітається із містикою. Причому сняться вони усім, незважаючи на походження чи статус.

Отже...

Сон діда доні...

Поснідав, почитав газети,
Пограв у гольф і, збившись з ніг
Від справ державних відпочити
У затишку спочить приліг.

І сниться дивний сон,
Що Нобелі всі світу
Вінок лаврОвий на чоло кладуть,
Під ноги- квіти, квіти, квіти,
І на руках кудись несуть.

Ось хлопець, стомлений, небритий,
Стоїть, простЯгнувши долонь,
І просить: "Ти від московитів
Країну нашу оборонь!"

"Ті благодарност мне не делать,
Ті ведь менья не возносить!
Ті галстук не одеть на встреча!
Короче, ті менья бесить!

Я миротворец, всякий война
Мне чужді, хлопец, геть иди.
Стремиться путин, ти не хочеш,
Поєтому ничто не жди!"

Але десь хтось там спотикнувся,
Корона впала, та і він.
Прокинувся і опинився
Серед палацу між руїн.

Поки дрімав, то друг владімір
Подяку дідові пустив,
Щоб не дрімав, побачив зраду
І нас від нього захистив!

Усе це лиш тільки сон...

Олег, Інна, Суми
👍849💊8🤮4💩3💋1
Сильно хворіємо
Доброго дня Любий Лікарю
Після останього дзвоника почали відбуватися дивні речі. Син і племіниця захлинаються соплями, болить горло. Поїла їх чаями, промивала ніс, смоктати льодяники, це все швидко перейшло у кашель. Нічого не допомагає, з кожним днем гірше. Вдома сама пакую речі, найближча аптека і лікар 12 км. Не поїдеш. Я знайшла в запасах притивірусне не допомогає. Допомагає лише ацц. Через почту докупила пробіотик, ацц, від алергії. Ми кашляли так - до зупинки дихання. Ніщо не допомагає. Тільки ацц приносить легке полегшення. Прийшов пробіотик і почала пити антибіотик який лишився ж попередніх болячок, яка різниця наш педіатр ітак весь час один і той же призначає. П'ємо від алергії і ацц. Ну нарешті пішли мокроти. Пішли на поправку. Більше трьох днів пити антибіотик не ризикнула. Все це відбувалося з 30 травня. І от діти мені розповідають. Через постійні повітряні тривоги , не було змоги провести репетицію останього дзвоника. Так от проводили її 29 травня під льодяним проливним дощем. Як діти не простилися в суху школу, їх під дощем тримали доки не відрепетирували, а потім повітряна тривога і мокрі діти спустилися в підвал укриття. Радію що мій син нарешті довчився у школі. А кашель ми вилікуємо. І поїдемо геть із цього села.
Слава Україні
Катерина Ізюмський район
👍4336🤮5💊2💩1
Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.

Мы свозили на пять дней наших детей с родителями в Венгрию. Спасибо спонсорам нашего фонда за такую возможность.
Впечатлений много. Одно из первых - когда пересекли границу и дети увидели самолёт из окна автобуса, девочка, способная разговаривать, закричала: "Мамо! Шахед! Ховаймося!". Еле успокоили, а ведь взрослые сами пугались.
Потом мы ездили в зоопарк и аквапарк. Очень понравилось, особенно в аквапарке. Нашим детям тут даже поплавать негде - бассейна у нас нет, а в речке Сейм экологическая катастрофа. Так что полдня в разных бассейнах - это было здорово. Одна из наших девочек с аутизмом, очень неожиданно для меня, плавала как рыбка, бесстрашно и очень умело. Она, правда, давала жару, по дороге в Венгрию и назад всю ночь орала в автобусе, била тех, кто ее пытались успокоить (свою маму и меня), не справлялась ее нервная система с перегрузкой. Хорошо, что ей только 8, относительно маленькая. А вот вода ей ну очень понравилась. И нам удалось даже дать возможность мальчику с эпилепсией поплавать безопасно.
Ну, и главное - для всех был небольшой выдох и более спокойные ночи. Хотя пугаться самолётов и мотоциклов никто не перестал, и резкие звуки - многие очень реагировали. И всё-таки это было неплохо. Не для меня - я лично не хотела ехать, очень много работала на месте (переводчиком и понемногу присматривать за детьми) и очень устала. Но если не обо мне, а о детях и их родителях - было здорово.
Сейчас вся с головой в работе и волонтерстве, жду отпуска, и надеюсь, что и любимому дадут отпуск с передовой. Полностью перешла в русло ремонта машин, там работы непочатый край.
На днях очередной обстрел и прилеты, жужжалок (шахедов) было столько, что, подозреваю, полгорода были на успокоительных. Взяли дополнильный выходной чтобы хоть немного отоспаться.
Кто хочет помогать со сборами, в основном на ремонт машин, напоминаю - есть мой телеграм канал для этого
https://t.me/+kelGzJZwDa85OTMy

Спасибо всем и спасибо доктору за вашу работу, за сказки и за заботу о здоровье людей.

Тримаймося

Виктория, Сумская область
136🖕6👍4💩4🥰3😢2💔1