Останній дзвоник

Доброго дня Любий Лікарю
Ранок почався символічно. Зламалася праска. Одягла на сина трішки пожмакану сорочку. Одна із особливостей сина, що якщо він захотів щось одягти, то його не переконаєш. А часу переконувати не було, і от чесно бажання переконували не було після останніх двох місяців знущання ми із сином бунтували. Була думка взагалі на останній дзвоник не йти. Я поверх сорочки одягла йому світле худі на якому намальований мікімаус, що показує язика. Цей малюнок відображав наш внутрішній стан. Я одягла сарафан і накидку. Навмисне додала собі декілька років, і зробила собі ну дуже скромний вигляд. Племіницю нарядили в білосніжну сукню тричі підшивала, бо на старшу дівчинку вона розрахова. З племіницею не бунтували, бо їй два танки танцювати, але вона сама в подальшому справилася. Сестра одягла одяг в якому їздить в електричках. Зав'язали хвости і пішли. Думаєте ми дарма так безтурботно віднеслися до свята? Можливо. Чи могли ми нарядитися і підійти до питання серйозно? Могли? Могли як модельки нарядитися! Ми могли пошити сукні, або вишиванки одягти. Але нащо? Заради кого. Сорочка у сина гарна і на фото не помітно, що з нею щось не так. А інше не важливо. Для кого мені наряжатися, щоб мене із сестрою помітили місцеві алкоголіки і знову ночами вікна і двері виносили. Після двомісячного булінгу, скажіть дякую, що мікімаус тільки язика показує. Свято не дуже цікаве. Там,щось співали, син слова розповідав із однокласниками. Син вальс не танцював, і молодець. Бо випускники почали готували танець за три місяці до останнього дзвоника, я пропонувала свою допомогу, і добре. Видно, що займалися цим нехотя. Перед початком ми забули стрічку випускника, і сестра бігала додому. Племіницю пригостили тістечком і замастила сукню.довелося в туалеті сукню прати прямо на ній. Одним словом, веселе у мене свято. Племіниця випускалися із молодшої школи, і вона теж танцювала вальс. У 4 класу вийшло краще ніж у 9 класу. Все свято просто врятував танок із полотнами у кольорах українського прапору. Всі думали, що полотна купували, але коли я розповіла, що їх шити ми із сестрою і це було не зручно, бо ніде було заміряти. Всі на мене витаращили очі. Періодично син не розумів куди іти, тож я була вимушена бігати за ним і водити його за руку, кому квіти дарувати, або щось взяти. На мене звалили мікрофони. Гарно випускники заспівали пісню " мам" Скрябіна. При вручені посвідчення про випуск, влаштували пафос. Біжать всі родичі, заварюють квітами, цукерками і грошима. Моя сестра на це запитала: " а при випусків із інституту машину подарують?" По 10 чоловік до одного випускника бігло. До мого сина підійшла одна я із букетом будячків. Трохи прикро, влаштували такий цирк, що баба і дід хотіли мого сина поздоровити. Ну нічого, хай дуріють. Племіниці стало погано. Вирвала. Вона і з сестрою і племінником пішли додому. Я завела сина в клас погоджувала і напоїла, бо він теж був блідий. Прийшли всі, прийшов фотограф, прийшла класний керівник. Класний керівник подарувала брелочки пазлики дітям, це засняли. Прийшла староста виставляє бутилку вена, висипає на парту цукерки. І каже фразу, до дітей 14-15 років. " Діти, я думаю всі уже випиваєте, вітаю. Давайте вип'ємо". І наливає дітям вено. Діти беруть і п'ють. Я сказала, що пити не буду. Нам дали цукерки. Пішли фоткаться. Всі по одному, парочками фоткаються, з ріднею. Але в колективне фото не стають. Батьки мурликають, не знають їх в купку зібрати. Ні класного керівника, ні зауча, ні директора. Фоткаються і розбігаються, бо у них важлива справа, в кафе бухати їхати. Я психонула і ледве зібрала 5 учнів, два фото. Всіх послала і пішла додому. Всі випускники і родичі поїхали бухати, ідемо додому то тут то там купки людей бухають. Купила тортик, морозиво і цукерок. І більше за хвіртку не витикнула. Ми поїли і змучені попадали спати на три години, я просто не уявляла, що так втомилися. Випускники за один день не впоралися, на другий день в клубі бухають. Сестра чула, що моє призвіще там кляли і матюкали, бо я бухати з ними не стала.

окончание


Я зайвий раз переконалася, що правильно ми одягалися на останній дзвоник.
Слава Богу це все позаду.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н

Приветствую, Евгений Олегович. Посмотрела ваше интервью Гордону. Согласна с каждым словом. Очень понравилось, как вы охарактеризовали Трампа-агрессивное быдло. Зло , но точно. Так путиногитлер точно такой же. Трамп увидел в нем свое отражение. Иначе никак нельзя понять такую любовь Тампа к путину. Доктор , будем надеяться на лучшее. Крепко пожимаю вашу руку. Киевлянка.

Марина Київська область
Доброго дня Любий Лікарю
Я жива, вже не блюю, зі все добре, до лікаря не ходила. Ми ж їх не ковтали, за кого ви нас приймаєте. Ми ж лизнули і виплюнули. Запекло пропотоскали рот із содою і випили 4 таблетки активованого вугілля. Ми його не їли. Видихніть.
Що до ШІ. З особистого досвіду скажу. Є випадки коли він помиляється. Ситуація реальна. Дякую за дотошність. Прохання до читачів. Ми відчайдушна родина, пройшли вогонь і воду. Наші вибрики прохання не повторяти. А робити правильні висновки. Дякую за дотошність.
А між поганками трапилися 5 хороших печериць. Але в подальшому я їх викинула. От хороші печериці були смачні. Щодо опису від ШІ. То вибачте, його люди вчать, а ті хто дійсно з цим працює надто зайнятий, щоб на клавіатурі клацати і ШІ доучувати. Дійсно не збирайте гриби, якщо не впевнені. Не все в житі має наукове підтвердження.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н

Мені ШІ фразу порадив. " Тепер я знаю як завершити авторитарний режим, самі знаєте де. Просто грибочком схожим на печерицю. Природа знає свою роботу." Бережіть себе українці

Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.

Смешанные дни. Радость от наших успехов, боль от прилетов и убийств наших людей. К невропатологу - он прямо за голову взялся, потому что некоторые лекарства действуют на меня наоборот, рассеянный склероз под вопросом, и проверка рефлексов - то ещё испытание. Он стучит пальцем по нужному месту придерживает мою ногу, потому что непроизвольно вздрагивает все тело, и в глаз ему получить не хочется :) Говорит, я как нерв обновленный, в словах, днях и числах путаюсь. С утра не помню свое имя. И так неожиданно сказал, что видел такое состояние только у бойцов, вышедших только что из тяжёлого сражения.

Нашла место, где плетут сетки и 3 меня получается. После работы бегаю помогать, мне нравится.

А ещё не могу не похвастаться отремонтированным рейнджиком. Он уже поехал к ребятам. И вы, и я, и многие хорошие люди помогли машинке вылечиться.
Работа продолжается. К нам в область залезли, наша задача - отбиваться. Добить сбор на РЕБ, а дальше будут сплошные ремонты машинок.
Мой телеграм канал, где я веду сборы на все эти ремонты и прочее - был раньше в письмах. Спасибо каждому, кто откликается.

На фото я за рулём рейнджика :)

Виктория, Сумская область

Вікторія Сумська область
Доброго дня Любий Лікарю
Шановна Вікторія не мучайтеся зверніться до приватного лікаря, і краще у Київ. В державних лікарнях не компетентні. У мене було сильне запалення вуха після механічного пошкодження - удар об стіну вибуховою хвилею. А державний нервопатолог спочатку ігнорував і пічкав мене заспокійливими, а потім взагалі почала мені лікувати епілепсію. Свідомість я бачте втрачаю. Я почала шукати додаткові обстеження вуха, бо біль ставав нестерпним. До вушного ходила, він нічого не бачить. Пішла до київського приватного вушного і та дам у мене гостре запалення вуха. За два тижня капаня крапель у вухо всю епілепсію вилікувала. Коли мені декілька разів після боїв військові казали, що я дарма витрачаю час і треба йти в приватну, в державній не вилікують, я ображалася. А на ділі виявилося, це був найкраща порада в тій ситуації.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н

Здравствуйте,доктор❤️❤️❤️и я посмотрела интервью с Гордоном
Ох ну как всегда кайфонула🙌🙌🙌
…не трясите стол ,когда говорите о женщинах😅😅😅
Спасибо за интервью ,были моменты где слушала с улыбкой,а где-то прослезилась (про украинцы не захотят вернуться
Уехали предприимчивые люди…)
Мой мир доктор как и ваш тоже рушиться😢иногда даже просыпаться не хочется ,откроешь глаза и осознаешь что миром управляют психопаты,равнодушно отдают приказы в которых погибают ЛЮДИ!!!
Чернь действительно доминирует
Быдло мстительно и т д
Конечно сейчас хочется написать но ничего прорвемся,но уже все устали.
Конечно перестали ждать …а просто смирились и живем дальше (((
Смотрела интервью,рядом были дети,спрашиваю вы бы хотели что бы в школе были уроки про смайлики ютуб и безопасность интернета,обо замотали головой ,конечно мы бы в такую школу бежали!!!
Господи сделай так что бы дети бежали учиться,больные бежали лечиться ,а кому нужно покурил марихуану на балконе,кто понял тот понял!!!
Мира,уютного дома,узкий круг друзей,семью и желания молодым беременеть🎀доктор так мечтает о беби буме🩷

АННА ГИН.
‐-------------,
Когда мне хочется поделиться грустью, я думаю об Ане. Неправильно меряться горем, но я не могу это контролировать. Я заношу руки над клавиатурой, чтобы сказать, как безумно скучаю по маме, как принюхиваюсь к запаху выпечки в супермаркете, пытаясь уловить нотки родительского дома, как переключаю канал, если на экране вижу шахматы – не могу, невыносимо, папа… Но всякий раз я думаю, что не стоит публиковать эти переживания. Потому, что есть Аня.

Аня, соседка, ровесница, учительница младших классов. Ее единственный сын Артем теперь носит звания Героя. Он на военном кладбище, под черным обелиском, рядом с жёлто-синим флагом.

Аня всегда улыбчивая, носится со своими забавными таксами, и с третьим "Б", и с волонтеркой. И только иногда можно услышать ее невыносимую боль, на мгновение.

– Ой, какой у тебя прикольный рюкзак, Ань! – искренне восхищаюсь я креативной вещью.

– Да, мне тоже нравится, – с улыбкой отвечает Аня, – Он пошит из одежды Артема, которые сын завез в день гибели.

Ком в горле.

Сегодня Аня попросила меня помочь перевезти вещи из школы, в которой она работает. Работала. Тридцать лет.

Обычная салтовская, общеобразовательная, номер 158. Разбомбленная россиянами вначале большой войны, как и все остальные школы в Харькове.

Руины школ и детских садов давно стали привычной городской картинкой, которая острых эмоций уже не вызывает. Но я ни разу за эти три года не была внутри. Честно, просто оцепенела, когда мы вошли.

Разрушенный коридор, обгоревшие классы, спортзал с дырой в стене. Ощущение, что это специально созданные декорации для фильма в жанре хоррор.

– А вот и мой кабинет, – говорит Аня, приглашая меня войти через разбитую дверь. И хвастается: "Тут даже одно окно уцелело"!

Глобус, учебники, детские поделки, тёмно-зелёная доска, разрисованная мелками. Под бетонной пылью и кусками плит, легко угадывается самая обыкновенная жизнь третьего "Б".

– Это осколочные, – поясняет Аня, указывая на треснувшие стены класса, – Прямое попадание было этажом выше, как раз в кабинет русского языка.

Какая горькая ирония. Русский мир угадил ракетой аккурат в шкаф с Пушкиным на полке.

Когда мы заходили в школу шел ливень, небо было темным, с мрачными грозовыми тучами. А вышли мы неожиданно на залитую солнцем улицу. Так светло, так ярко, будто бы это подсказка, что есть надежда.

П.С. Нет, я не верю и никогда не верила ни в какие дипломатические переговоры с кремлем. Только поле боя, только здравый смысл партнеров, ну и "паутина" конечно же )).
--‐--‐-------‐-----------------
И снова Анна Гин. Разве эти стоки можно читать без слез.??? НИКОГДА НЕВОЗМОЖНО БУДЕТ ПРОСТИТЬ РОССИИ И РОССИЯНАМ ТО, ЧТО ОНИ НАТВОРИЛИ. И ДАЖЕ ТЕМ ИЗ НИХ, КТО ПРОТИВ,КТО САМ СТРАДАЕТ ОТ ПОИСХОДЯЩЕГО. КАК КОГДА-ТО ЛЮДИ СССР ШАРАХАЛИСЬ ПРИ СЛОВЕ -НЕМЕЦ, ТАК И СЕЙЧАС И МНОГИЕ ЕЩЕ ГОДЫ , В УКРАИНЕ БУДУТ ШАРАХАТЬСЯ ПРИ СЛОВЕ - РУССКИЙ.

И ДЕЛО БУДЕТ НЕ В ЯЗЫКЕ РУССКОМ,А В НАЦИОНАЛЬНОЙ ПРИНАДЛЕЖНОСТИ. МОЖЕТ БЫТЬ, ТОЛЬКО ВНУКИ ТЕХ,КТО СЕЙЧАС САМИ ЕЩЕ ДЕТИ СМОГУТ ПО ДРУГОМУ ОТНОСИТЬСЯ К ТЕМ,КТО ПО НАЦИОНАЛЬНОСТИ РУССКИЙ. ЭТИ РУССКИЕ И ТЕ КТО РОССИЯНЕ ПРИНЕСЛИ УКРАИНЦАМ СТОЛЬКО ГОРЯ,ЧТО ТИХИЙ ОКЕАН ,ПО СРАВНЕНИЮ С ЭТИМ ГОРЕ,- МАЛАЯ ЛУЖА.
КИЕВЛЯНКА.

Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.

Катерино, ходжу якраз до приватного лікаря, він толковий і з деякими моїми проблемами він вже допоміг. Просто там все комплексно, і родова травма, і поганий зір, і черепно-мозкова, і ще різні бяки.

Ще раз кожному з вас, хто підтримує, величезне дякую.
Тим, хто малює какашки - хай впадуть вам на голову.
Я зла на лаптєстан безмірно. Гинуть друзі.

Збір на РЕБ триває.

Тримаймося
Вікторія, Сумська область

Анна Гин.------------------------------
А мы поехали на выставку собак. Да, она проходит прямо сейчас в Харькове.

В прифронтовом городе, где каждый сегодня молился, чтобы дожить до утра. Я не исключение.

Каюсь, сидя ночью в тамбуре, я просила создателя, чтобы только быстро, без мучений. И желательно всем вместе, сразу. С собакой, птицей и рыбками.

Да, сегодня многие мысленно прощались с жизнью. Это реально, без преувеличений. Собачники тут друг другу признаются – не верили, что выживут.

– Я написала дочери, что люблю ее, – говорит хозяйка рыжего лабрадора.

– А я внучке переслал пароль от своей банковской карты, – смеется мужчина с биглем.

Смех сегодня у всех нервный, с надрывом. Ночь действительно была адовая. Мы тут всякого за три года навидались в Ха, но такого, простите, пиздеца никто не припомнит.

Несколько часов подряд всё летело, свистело, жужжало и взрывалась одновременно. Дроны, авиабомбы и ракеты, казалось, перебивали друг друга. Дома качались, на парковках срабатывала сигнализация, повсюду вспыхивали пожары.

Грохот был такой силы, что абсолютно глухие люди, его "слышали" из-за сумасшедшей вибрации. Черный дым и сейчас стоит над городом.

По официальным данным, российская федерация сегодня ночью нанесла по Харькову около шестидесяти мощнейших ударов. Есть погибшие и раненые, их число меняется каждый час.

С первым же взрывом Гектор стал метаться по квартире. Пытался забраться под ванную, под коврик, под стол, ко мне на руки. Я вся исцарапанная, как жертва домашнего насилия.

В какой-то момент мы пошли на улицу. Просто потому, что на 17-м этаже невыносимо – не только слышно, но и видно каждый дрон, каждую ракету. И будто летит всё это ровно в твое окно.

От настоящего страха тошнит. И дрожат руки.

На улице не лучше: дым, гарь, крики, плач. И люди бегут к метро. Я с 2022-го не видела такой картины. Две женщины бежали к метро с малышами, завернутыми в одеяла.

Твари, варвары, нелюди оголтелые. Как еще можно назвать выродков, швыряющих смерть на спящий город?!

Вчера ночью кошмарили всю Украину, а сегодня Харьков. Городу-герою выделили отдельный день. Честь, мать вашу.

Кто-то говорит "это месть за операцию паутина". А раньше, что было? Три года – это за что месть? Да, такого масштабного обстрела за несколько часов еще не было. Но все же, в Харькове и области каждый день гибнут люди.

Все эти гребаные 1200 дней полномасштабной войны.

Я так и не смогла уснуть, даже после отбоя. Тем более у нас на десять утра выставка запланирована. И её не отменили. Это же Харьков.

Надела футболку по случаю и поехали. Город горит. Гектор занял второе место.

Мы будем жить. И работать. И помогать военным. И смеяться.

Хер вам, а не Харьков.

(Переслано Киевлянкой)

АННА ГИН.
‐-------------,
Когда мне хочется поделиться грустью, я думаю об Ане. Неправильно меряться горем, но я не могу это контролировать. Я заношу руки над клавиатурой, чтобы сказать, как безумно скучаю по маме, как принюхиваюсь к запаху выпечки в супермаркете, пытаясь уловить нотки родительского дома, как переключаю канал, если на экране вижу шахматы – не могу, невыносимо, папа… Но всякий раз я думаю, что не стоит публиковать эти переживания. Потому, что есть Аня.

Аня, соседка, ровесница, учительница младших классов. Ее единственный сын Артем теперь носит звания Героя. Он на военном кладбище, под черным обелиском, рядом с жёлто-синим флагом.

Аня всегда улыбчивая, носится со своими забавными таксами, и с третьим "Б", и с волонтеркой. И только иногда можно услышать ее невыносимую боль, на мгновение.

– Ой, какой у тебя прикольный рюкзак, Ань! – искренне восхищаюсь я креативной вещью.

– Да, мне тоже нравится, – с улыбкой отвечает Аня, – Он пошит из одежды Артема, которые сын завез в день гибели.

Ком в горле.

Сегодня Аня попросила меня помочь перевезти вещи из школы, в которой она работает. Работала. Тридцать лет.

Обычная салтовская, общеобразовательная, номер 158. Разбомбленная россиянами вначале большой войны, как и все остальные школы в Харькове.

Руины школ и детских садов давно стали привычной городской картинкой, которая острых эмоций уже не вызывает. Но я ни разу за эти три года не была внутри. Честно, просто оцепенела, когда мы вошли.

Разрушенный коридор, обгоревшие классы, спортзал с дырой в стене. Ощущение, что это специально созданные декорации для фильма в жанре хоррор.

– А вот и мой кабинет, – говорит Аня, приглашая меня войти через разбитую дверь. И хвастается: "Тут даже одно окно уцелело"!

Глобус, учебники, детские поделки, тёмно-зелёная доска, разрисованная мелками. Под бетонной пылью и кусками плит, легко угадывается самая обыкновенная жизнь третьего "Б".

– Это осколочные, – поясняет Аня, указывая на треснувшие стены класса, – Прямое попадание было этажом выше, как раз в кабинет русского языка.

Какая горькая ирония. Русский мир угадил ракетой аккурат в шкаф с Пушкиным на полке.

Когда мы заходили в школу шел ливень, небо было темным, с мрачными грозовыми тучами. А вышли мы неожиданно на залитую солнцем улицу. Так светло, так ярко, будто бы это подсказка, что есть надежда.

П.С. Нет, я не верю и никогда не верила ни в какие дипломатические переговоры с кремлем. Только поле боя, только здравый смысл партнеров, ну и "паутина" конечно же )).
--‐--‐-------‐-----------------
И снова Анна Гин. Разве эти стоки можно читать без слез.??? НИКОГДА НЕВОЗМОЖНО БУДЕТ ПРОСТИТЬ РОССИИ И РОССИЯНАМ ТО, ЧТО ОНИ НАТВОРИЛИ. И ДАЖЕ ТЕМ ИЗ НИХ, КТО ПРОТИВ,КТО САМ СТРАДАЕТ ОТ ПОИСХОДЯЩЕГО. КАК КОГДА-ТО ЛЮДИ СССР ШАРАХАЛИСЬ ПРИ СЛОВЕ -НЕМЕЦ, ТАК И СЕЙЧАС И МНОГИЕ ЕЩЕ ГОДЫ , В УКРАИНЕ БУДУТ ШАРАХАТЬСЯ ПРИ СЛОВЕ - РУССКИЙ.

И ДЕЛО БУДЕТ НЕ В ЯЗЫКЕ РУССКОМ,А В НАЦИОНАЛЬНОЙ ПРИНАДЛЕЖНОСТИ. МОЖЕТ БЫТЬ, ТОЛЬКО ВНУКИ ТЕХ,КТО СЕЙЧАС САМИ ЕЩЕ ДЕТИ СМОГУТ ПО ДРУГОМУ ОТНОСИТЬСЯ К ТЕМ,КТО ПО НАЦИОНАЛЬНОСТИ РУССКИЙ. ЭТИ РУССКИЕ И ТЕ КТО РОССИЯНЕ ПРИНЕСЛИ УКРАИНЦАМ СТОЛЬКО ГОРЯ,ЧТО ТИХИЙ ОКЕАН ,ПО СРАВНЕНИЮ С ЭТИМ ГОРЕ,- МАЛАЯ ЛУЖА.
КИЕВЛЯНКА.

Лисиця вбила качку
Доброго дня Любий Лікарю
Качка про яку іде мова, у нас з перших днів як ми заїхали в хату на Чернігівщині. Доки у сараїв стіни лежали на землі, і ми ще не поремонтувати. Вона разом із іншими жила під галіреюйою. Подарувала нам її, качура і ще двох білих подруга сестри. А це була коричнева качка. Ми вже підняли стіни почали, замазувати стіни, щоб не було протягів. І кудись зникла одна біла качка. Ті що лишилися налякані. Місцеві переконували, що то собака. Але сараї були практично готові і ми переселили туди качак. Потім качки посідали. Ми докупили каченят, курчат. І тоді ми заловили її - лисицю. Вона дуже нагла людей майже не боїться. От тоді на місцевих ледь не с з кулаками, чому вони це приховують. Як пізніше ми зрозуміли, лисиці в цьому селі на рівні із бродячими собаками. Враження, що їх навмисне розводять. Питання нащо. Ми поробили, сітки з металевими сітками, дуже кріпко, і обгородили весь двір. Розділи. Пополам, там де ми ходимо, і господарська частина, там де гуляє птиця. Нам місцеві крутять у виска і кажуть, що птиця повина бути на вільному вигулі. Сусідські кури, то общипають кущи і лохина засохне, то свіжопосадене вигребуть. То помідори понадкльовують. І слова їм не скажи. Коли жаліємося на лисицю нам розповідають місцеві цілі епоси, як у них лисиця цілі виводки витягала і це нормально, птиця гасає далі де попало.
Ця коричнева качка висиджувала просто всіх і каченят, і курчат. Водила всіх. От вилупиться у неї 10 пташенят, а в сусідньому гнізді вилупиться, ще 10, і кине їх біла качка. І ця качка воде уже 20 пташенят. Воде до дорослого віку. Ми її мамка називали. І це була номер один кого ми хотіли забрати при переїзді. Але одного вечора почули шум. Ми лишили качура і 5 коричневих качок. Усіх 4 виводила ця мамка. Лисиця прорвала огорожу, ми на ранок її ремонтували. І напала на качок. Кури вже сиділи на сідалі. Мамка захищала свій виводок, бо через переїзд не дали їй сісти в цьому році, хоча вона дуже хотіла. Мамка, дуже захищала своїх вже дорослих дітей. Билася з лисицею. Коли ми прибігли, мамка ще була жива. Але ледве. Тепер хтось постійно знаходиться на вулиці і стежить за птицею. Мамку намагалися виходити добу. Але вона померла. У неї виявилися поламані ребра. Їй було близько 5 років. Ми її сприймали на рівні котиків. Та й з'явилися вони одночасно. Вона була як член нашої родини.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н

Масована атака
Доброго дня Любий Лікарю
Почалося, іще коли я порала птатахів о 21:00. Нав'язливе гудіння шахедів. Але це кожного дня і цим не здивуєш. Коли зайшла до хати і почала готуватися до сну, зрозуміла, що гул сильніший, їх більше. Перечекати в укриті і лягли спати. Ми були такі втомоені, що вирубилися одразу. Прокинулися під ранок. У сестри білети на руках. Їй в дорогу, а довгола... Власних думок не чуємо, не те що одна одну. Діти сплять кріпко, а над нами одна за одною ракети і шахеди. Чуємо, що хлопці намагаються, щось збити, але їх занадто багато. У сестри істерика, як нас тут лишати, у мене Істерика, як її відпускати. Все ж поїхала доробляти ремонт, щоб ми швидше переїхали. Я вдома всі жили рву -пакую речі. Звідки їх стільки ми приїхали з двома торбами, де це все взялася? Сестра рушила, я чула як вона молиться собі під ніс. Я лягла, але спати не могла. Так багато я молилася лише під обстрілами. Вирубилися. Атака минула і почали розповідати про наслідки. Поїзд сестри проскочів, а далі влетіло поряд. Іще в березні сварилася з сестрою, що на початку червня поїду в Київ до лікаря. Як ми тоді з нею посварилися, ледь не побилися. В той день коли я планувала їхати, недалеко від моєї лікарні влучання. Ми знову проскочили. Знаєте, як нещодавно я подрузі сказала. "Три роки війни пережили, а тепер пережити б перемир'я Трампа".
Бережіть себе
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н

Гроза
Доброго дня Любий Лікарю
Ох і грози на Чернігівщині, ніяк не звикну. Може через постійну вологість вони такі гучні. Аж хата підстрибує. У нас вона була дві доби підряд. І найголовніше, тиша нічого не чути, а тоді як гахне над самою хатою. Діти в укриття поховалися. Я їм пояснюю, що то гроза, ховатися не треба. Виходити відмовляються. А коли вийдуть як курчата мене обсядуть і перелякано рідстрибують від кожного розкату грому. А я обійму, розкажу казку, або легенду про божу колісницю. Гроза мине і знову стрибають і граються. І в телефон. Що ж сподіваюся вони навчаться колись відрізняти грозу від вибухів.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н

Анна Гин.
____________________Смотрите, профессор, он плачет – значит он настоящий!? (с)

Несколько дней назад со мной впервые в жизни случился приступ дикой тревоги. Животной. Это совершенно чудовищное состояние, которое трудно с чем-либо сравнить. Ну, скажем, если вы когда-нибудь переживали перед экзаменом или выходом на сцену, то умножьте это на десять.

Руки дрожат, подташнивает, шум в ушах, абсолютная дезориентация и постоянные навязчивые картинки в голове. В моем случае – пожар.

Я буду подробничать отнюдь не для того, чтобы вызвать сочувствие. По словам знакомого психолога, в Харькове подобные истории встречаются у каждого второго, а реакции и последствия разные. Поэтому я поделюсь опытом, вдруг это хоть кому-то облегчит вероятную встречу с пресловутым "накрыло". Так чаще всего называют это состояние в Ха.

Признаюсь, я раньше не очень понимала термин "накрыло", когда слышала его от знакомых. Ну испугался человек, бывает, слишком близко был взрыв, пройдет. Я и сама, если помните, несколько раз оказывалась недалеко от прилетов, а летом 22-го была настолько близко, что перенесла контузию и ощутимо утратила слух.

Как оказалось "накрыло" – это совершенно другое. Вовсе не страх. Страх можно пояснить, сформулировать. Вот, например, я всегда боялась отъезжать далеко от дома и оставлять животных. Казалось, как только отъеду, с ними случится беда. Поэтому, как минимум, добермана всегда таскаю с собой. С птицей сложнее.

"Накрыло" нельзя объяснить словами. Это физиологическое состояние, которое напрямую с сиюминутными обстоятельствами не связанно.

– Просто нервная система, как чашка, – поясняет психолог, – Наполнилась и хлынуло через край.

Надо признать, моя чашка оказалась довольно глубокой, ведро ёптыть. За три года я переживала много сильных эмоций: боль потерь, горечь разлук, ненависть к варварам, вера в свет, страх погибнуть. Но накрыло меня впервые.

Да, Харьков в последнюю неделю россияне бомбили нещадно, одна ночь с 6-го на 7-е чего стоила. Но и потом, всю неделю – прилеты по жилым домам. Пожары, разрушение, погибшие и раненые. Каждую ночь.

А я то была уверена, что железная. Но нет.

Первый симптом – бессонница. Спать хочется, но уснуть не можешь. Даже когда тихо. Потом – неуемная дрожь, тошнота, желание куда-то бежать. А самое страшное – навязчивая мысль о чем-то страшном. Я не могла избавиться от "картинки" пожара. В моем воображении мы все горели живьем.

Всю ночь я убирала легковоспламеняющиеся предметы с балкона. Полностью эвакуировала свою мастерскую в тамбур (поэтому сегодня аукциона не будет, простите). Утром поехала на другой конец города за огнетушителем. Еще записалась на курс оказания первой помощи и вызвала мастеров, что оклеивают огнеупорной пленкой стёкла.

Но несмотря на всю эту бурную деятельность, легче мне не становилось. Я бы сказала мне становилось только хуже. Я не включала новости, не брала трубку и срывалась в истерику с каждой тревогой.

К вечеру я стала путаться в пространстве и времени. Мне казалось, что воскресенье, хотя был вторник. И я вдруг "забыла" куда выходят мои окна, всякий раз выглядывала перепроверить.

В общем, без шуток, состояние страшное .

Надо еще оговориться, что я тот чувак, который не пьет таблетки от слова "совсем". А к врачам обращается только в предсмертном состоянии. Это, видимо, был тот случай.

Доктор сказал "немедленно принять лекарства" таким тоном, будто счет шел на минуты. Пришлось бежать в аптеку.

Резюмирую. Мои дорогие читатели, особенно те, кто в прифронтовых городах. Из "накрыло" самостоятельно можно не выбраться. Не будьте как я – не ругайте себя "слабачкой" двое суток, не уговаривайте "взять себя в руки". Оно не берётся.

Звоните доктору, бегите в аптеку.

——————————————
У меня еще не прошло совсем, но мне значительно легче. Руки уже не трясутся. Пожарище не мерещится. Даже смогла спокойно позвонить дочери в Израиль, а там сейчас еще та паника.
Почему я дублирую письма Анны Гин здесь,спросите вы,потому что это письма войны из Харькова. То, о чем пишет Анна,может написать любой житель Украины .А в США не утвердили поправку о помощи Украине на 300 млн долларов. Война в Украине нужна США. США дали добро , негласно , на начало этой войны. Это свое мнение я уже озвучивал здесь. И чем дальше,тем я больше убеждаюсь ,что права.
Киевлянка.

Духовка згоріла😭😭😭😭😭
Доброго дня Любий Лікарю
Духовку я купила щойно Зеленський став президентом. Хороша з конвектором. Я 4 місяці не отримувала малозабезпечену, а коли все одним разом відали вирішила взяти корисну річ. Ця духовка одна із технологічних підтримок, завдяки наше самозабезпечення на Ізюмщині взагалі стало можливим. Всі ці 7 років вона вимикалася лише коли мене нема вдома, або коли нема світла. Я постійно пекла хліб, пироги, запіканки і найрізноманітніші страви. Вона ніколи не вимикалася. З перших днів племінник аутист скрутив на ній вентелі. А коли прийшла опіка чи заздрість у них. Барахлити почала, але працювала. У війну закінчився її гарантійний термін. Але я ганяла її двічі на день, щойно почали говорити про наступ, і у війну поки світло не перебили. Далі в духовці стояла закваска. Напечений хліб сушила у сухарики і далі вони врятували життя нам і ще декільком людям. Коли в хату влетіло вперше, я винесла духовку в погріб. Ми евакуюватися. Уявіть моє здивування, що те, що в погребі вціліло. Я забрала з погреба техніку на Чернігівщину. Мультиварка зломилася одразу. Холодильник не потягла проводка, синтрифуга для білизни, б'ється током, пральна машина працює і стогне. Тільки духовка і сушарка працюють без перебоїв. Тут я знову її не вимикала, хліб, булочки, запіканки качки. Рік тому у духовки відвалилася дверка, цього треба було чекати, бо підгнила вона у вологому погребі. Я дверку підпирала двома дровинами і користувалася далі. А ось на днях духовка почала вибухати. Все. Відпрацювала. Як же прикро. Я її сприймала як соратника. Стільки років разом. У війну втратили половину листів і решіток. Вона пережила бойові дії. Вона заслужила на відпочинок.
У нас на носі переїзд купувати нову на старому місці нема сенсу. Тож тепер вимішую хлібне тісто і смажу - пропікаю на сухій сковороді на слабкому вогні маленькі булочки. Сподіваємося протримаємося. А там на новому місці, я сподіваюся ми зможемо купити нову, бо без духовки як без рук.
Відпочивай моя бойова подруго.
Слава Україні
Катерина Ізюмський р-н

Знову зірвало відро в колодязь
Доброго дня Любий Лікарю
Цей день почався багатозначно. Тривога, гудуть шахеди. Подруга скаржиться на невдачі з чоловіками. Захдає замок все падає із рук. Трос на колодязі з першого дня. На той момент в селі кріпкішого просто не було. Три роки прослужив. Я вже двічі змінила протерті місця. Набираємо з дітьми воду швиденько, бо гудять над головою. Але як без води. Діти смикані. Як це сталося ніхто і не зрозумів. Але в одну мить трохи намотаний на перекладину, а відра на дні колодязю. Швидко хапаю приспособу, до старого тросу закріпила - короткий нічого не виходить. Причепила друге відро, не виходе воду набрати, без грузика просто плаває. Пішла взяла нитку для підв'язування прикріпила приспособу. Коротку відрізала не дістаю. Заміряла наступну нитку додала три метра і відрізала. Прив'язала приспособу ура дістала до дна. Шок, який малий рівень води. Приблизно метр. Нашупала відро. Насварила дітей, щоб не підганяли. А їм страшно. Почалися далекі вибухи. Відро зривалося двічі. Коли дістала вода була коричнева від глини. Сказала, в битон таку не лити. Набрали 5 відер на господарчі ціла. Коли діставали останє відро, відбувся далекий вибух. В колодязі вода пішла хвилями. Поки чекала дітей колодязь закрити, вдивлялася в рівень води. Перед далеким вибухом рівень води був по обідку нижнього кільця. Після вибуху і хвилі вляглися рівень води був приблизно на 5 см нижче обідку. Погані справи. Не можна тут затримуватися.
Слава Україні

Катерина Ізюмський район

"Проснулась тварь во мне И я творю!"

Как бы было хорошо, Как бы было весело, Если б трампа на столбе Кто-нибудь повесил бы! Вместе с путлером!
Олег, Суми

Здравствуйте, доктор.
Здравствуйте, все.
Дорогая Киевлянка, я подписалась на Анну Гин, уж очень она хорошо пишет. И спасибо за ее репосты.
Такого "накрыло" у меня не было, было просто жутковато, когда по городу больше десяти взрывов подряд. Потом, как мы выражаемся - "ловим отходняки". Это ты забываешь слова, места, вздрагиваешь от любого звука и йствуешь на поломанным автопилоте. И вместо качественного занятия с ребенком ты просто балуешься с ним и делаешь всё вообще не по плану.
И живу на лекарствах, и переставать их принимать не собираюсь. Антидепрессант мне подошёл, я устаканилось на дозировке. Только, как это часто бывает, он действует наоборот - должен бодрить и поэтому его пьют утром, а меня от него в сон клонит, поэтому я принимаю на ночь. Правда, когда тот же массовый обстрел, то и от него не заснешь.

Грозы... Кстати, различаю гром от взрывов. И все равно спокойно их переносить не выходит.

Знакомый ремонтирует машины нашим ребятам. Почти задаром, у нас нет денег полностью оплачивать его работу. При этом у него лейкемия, он постоянно на дорогих лекарствах и из гаража не вылазит. Все, что смогла - передать через знакомого волонтера немного денег для него.

Приложу текст того, что меня сильно беспокоит последнее время.

"ДОНАТІВ БІЛЬШЕ НЕ ТРЕБА.
ВОЛОНТЕРСТВО ЗАВЕРШЕНО В ЧЕРВНІ 2025.
Такі слова сьогодні вже трапилися в трьох постах волонтерів,які дуже багато допомагали військовим на шкоду родині, здоров'ю. І звичайно колись настає той момент, що вже все, крапка.Далій лише повна прірва, з якої вибратися буде важко.
А замінити їх на жаль немає ким. Так як і вмотивовані добровольці на фронті без заміни швидко закінчуються, так само і волонтери. 😞"

У меня волонтерство не закончилось. Во мне очень много боли и злости от каждого прилета, взрыва, вести о погибших или раненых. И я это вкладываю в помощь ребятам.
Но нас все меньше и нам труднее и труднее.

От прилетов есть погибшие, о которых не пишут. Например, в комнате лежачая больная женщина, прилёт, выбивает стекло, в итоге куча осколков во всем теле, глаза буквально "стеклянные". И через день она умирает в больнице.
Или взрывной волной ребенка сбрасывает с кровати, он ломает руку и получает заикание. Вроде жив, вроде не сильно пострадал, а последствия на самом деле для него очень нехорошие.

Сумбурно пишу, это все потому что голова болит и дезориентация, но это пройдет. Просто выговариваюсь.

Тримаймося
Виктория, Сумская область