Wolfenstein 2
Критика левел дизайну Нью-Йорку

Щось я зачастив із критикою, але... that is the way.

Паралельно із СТАЛКЕР 2 граю в Wolfenstein 2 і дійшов до рівня із зруйнованим ядерним ударом Нью-Йорком і, на жаль, у мене також є критичний коментар щодо його дизайну. Він далеко не такий критичний, як минулий пост, але також вагомий. Головна проблема рівня, на мою думку, полягає у великому візуальному шумі, який також спостерігається і на концепт артах локації. Іншими словами, подібний шумний візуал цілеспрямовано закладався в проект на ранніх стадіях.

Через постійні дерев'яні балки, труби, розкиданий камінь дуже важко зчитувати шаровість та перспективу простору (не видно де повороти та куди бігти), під час високого ритму бою важко відрізнити підлогу від стін (проблематика позитивного простору) і не завжди очевидно що кудись можна застрибнути, а кудись ні саме через проблему шуму.

І також я не можу оминути тему метрик. У цьому випадку я звернув увагу на ширину дверного отвору. Він приблизно 1 метр в ширину, що дуже мало для контроллера Wolfenstein 2.

З усіма іншими компонентами на рівні все доволі добре: і вертикальність є, і глобальний лендмарк є, і вау-момент є, і маневрування, і стелс - усе виконано на високому рівні якості.

Щоб ви краще зрозуміли мій консьорн, я наведу приклади з інших проектів, де також присутні великі руйнації:

Скр 3: Wolfenstein 2, але сусідні рівні. Зверніть увагу, що їх візуал дуже чистий. Якщо б не жовті костюми супротивників, то їх взагалі було б дуже проблематично виявити в Нью-Йорку.

Скр 4-6: Call of Duty: WW2. Не дивлячись на сміття під ногами, простір все одно чистий, бо усі ассети зведені по гамі та кольору, а чисті "стежки" обережно розчищенні для кращої навігації.

Скр 7-8: Fallout 4

Diablo IV та Baldur's Gate 3
Червоні доріжки

У нашому арсеналі скеровування гравця в потрібному нам напрямку є і такий інструмент, як килими. Особливо вони стають дієвими, коли вони червоні. Це потужна напрямна лінія і часто використовується там, де для гравця призначений один головний маршрут.

Важливість фреймінгу, або чому відкриті простори Fallout граються гірше за Skyrim

Я тут мав цікаву розмову з одним другом і його зауваження стосовно Fallout 3 та New Vegas було наступним: "Так, класний наратив, сетинг, персонажі, але бігати по пустошам ну ДУУУУЖЕ нудно".

І я з ним повністю солідарний. Але чому так? Чому простори Fallout такі погані?
На мою думку, більшість проблем із Левел Дизайном відкритих просторів (Prospect spaces) у Fallout пов'язано з тим, що там відсутній фреймінг. Іншими словами, простори настільки відкриті, що оку просто немає за що зачепитись. Це розфокусовує увагу гравця і вибиває з потоку.

А що є у Skyrim? Там постійно існує якийсь фреймінг: ліса, скелі, міста, вертикалі - щось завжди перекриває видимість для гравця. Відповідно, і лендмарки працюють як треба, і біоми відділяються за всіма підручниками.

Morrowind? Там туман перекриває всю видимість і це створює як фокус, так і цікавість для гравців.

Zelda: BOTW? Там хитріше і я вже писав про Breath of the Wild та їх підхід з пірамідними формами. Що більше, там фокус на себе сильно стягує центральний замок, який видно майже з усюди. Плюс вежі. У Nintendo все тонше та складніше, але теж класно.

Ну і є ще один важливий аспект: у Fallout гравець постійно ходить і весь геймплей на цьому закінчується. У Skyrim та Zelda є кінь. Morrowind взагалі окрема історія з їх туманом та “за тим камінням іди ліворуч”. У RDR2 купа міні-ігор, поки ви кудись їдете. Far Cry та Assassin’s Creed: Origins кошмарить гравця екшенем та стелсом. Death Stranding... ну Кодзіма геній, тут зрозуміло. А що Fallout? Нічого. І на мою думку, у цих двох аспектах і полягає проблема Fallout 3/New Vegas та Fallout 4.