Hellblade 2
Combat. Anticipation stage in animations

Anticipation - один з 12 Діснеєвських принципів анімації, які будь-який аніматор намагається досконало опанувати все життя і це ті основи основ, які закладаються в будь-який рух на екрані.

Раніше, я вже трошки робив аналіз комбат дизайну Senua's Saga, проте, звичайно, неможливо вмістити всю багаторічну роботу комбат команди в один пост.

Чому я зачепився саме за Anticipation? Бо Anticipation, ключовий кадр анімації перед якоюсь дією, коли персонаж збирається нанести удар, наприклад, є важливим маркером зчитування наступної дії. Ворог заносить меч перед ударом? У гравця є час на реакцію. Щоб цього досягти, ці ключові кадри повинні бути виразними і мати паузу між діями. Уся анімація атак ділиться на важливі ключові кадри. Показові проекти: Hellblade 2, God of War, Spider Man або ігри From Software.

Додаткові цікаві нотатки:
- Атаки у Hellblade 2 супроводжуються трейлом
- Ключові кадри в атаках Кратоса у GoW часто демонструють його емоцію на обличчі

Resident Evil 3
Неочікувано вибуховий темп експозиції

Пригадайте як починались інші частини серії? У RE2 заправка та невеличка пробіжка по місту до поліцейського відділу, де темп помітно знижувався. У RE4 було зникнення двох копів і там більше саспенсу, ніж швидкого темпу. RE7 починався, як повноцінна історія жахів із характерною напругою у повітрі. А RE8 почала з сімейної ідилії.

Експозиція RE3 більше навіює пригодницьким духом, немов це умовний Uncharted або Tomb Raider. І мені подобається, що ядро проектів завжди залишається не змінним, вільним для експериментів як в жанрах, так і в системах. І більшість ігор з серії RE завжди відповідали духу самого RE (окрім деяких неприємних осічок) і для мене це є прикладом того, як може розвиватись франшиза і як вона може залишатись вірною сама собі.

Ну і звичайно, експозиція протагоніста, коли вона намагається пережити напад "Big Daddy" якось само-собою викликає до неї емпатію.

Hellblade 2
S-подібний рух

Загалом, дизайн рівнів Hellblade 2, ігромеханічно, доволі слабкий і точно нічого нового не привносить в загальноприйняті концепції. Місцями є класна композиція, але здебільшого на цьому й все. Звичайно, основна проблема - це відчуття рельсовості. Саме відчуття, але не сама рельсовість. Дуже сильно не вистачає додаткової різноманітності в Exploration та Puzzle просторах. Гра сильно просідає на етапі формуванні ментальної мапи та контрастів, коли складається враження, що дизайнерам звʼязали не тільки руки й ноги, але й все інше. Я просто не вірю, що у команди, де є такі особистості, як Макс Пірс, могли після Cyberpunk 2077 зробити щось таке…

Проте є одна річ, яка працює класно. Це S-подібне викривлення простору. У купі із мікро-елеваціями, вертикальністю, фреймінгом та туманом, це дає ефект, коли гравець постійно намагається зазирнути за кут (а це плюс до експлорінгу) та ефект, коли гравець постійно рухає лівим та правим стіком (камерою).

Emotive Design
Постом раніше, я згадав левел дизайнерські “контрасти”. Що малось на увазі…

Коли ми працюємо із простором та великими формами, темпом та ритмом, ми інтуїтивно або не дуже, закладаємо те, як одна сцена змінюється іншою. Як один тип простору переходить у протилежний. Як маленьке стає великим, вузьке широким, а дружнє небезпечним.

Загалом, в CGMA нас вчили виділяти наступні контрасти:
- Prospect vs Intimate vs Narrow
- Elevated vs Depressed
- Chaos vs Order
- Hostile vs. Friendly
- Natural vs Artificial
- High ceiling vs Low ceiling
- Dark vs Light
- Interior vs Exterios

Наявність контрастів в лейауті рівнів сильно впливає на загальне відчуття, конкретні емоції та ментальну мапу - на те, як гравець запамʼятає локацію та які емоції відчує. Це одна з моїх ключових перевірок, коли я роблю свої локації. Далі я поясню кожен контраст на прикладах.