Група L

Всеосяжна ейфорія від начебто щасливого перетворення Англії на гостроатакувальну команду, що здійнялась після звитяги над хорватами, минула відразу після 0:0 із ганцями. Не майструвати ж нові висновки після Панами (котра, до слова, виглядала поважно, а в перших двох турах серйозно змагалась за очки)... Тож досі неясно, яка вона, ця Англія Тухеля, насправді. Але ота форма, в якій вийшли вчора, – прекрасна.

Відрадно, що в заявці збірної Хорватії – 10 людей, нині чи колись афільованих із Кальчо. Хтось є лідером, хтось є легендою, хтось перспективний, хтось просто важливий для команди середняк. А хтось Понґрачіч... Як його взагалі туди беруть?

Гана, поставши невиразною (зате переможною) в першій грі, неприємно здивувала. Тоді ж і відбувся головний момент групи – святкувальний душевний забіг 73-річного Карлуша Кейруша до трибун у Торонто.

Група K

Колумбія справила винятково сильне враження (так буває приблизно завжди), можуть зайти далеко – сітка сприяє, тим паче турнір для них домашній.

Поки в сусідній групі легендарний футболіст збирав 6 голів у 3 матчах і ставав найкращим бомбардиром в історії ЧС, у цій – не менш легендарний автор дубля у ворота Узбекистану розповідав, що він «Айм-бек». З таким іменем йому би забивати за Узбекистан, а не проти.

Група J

Тут оповідь про один-єдиний матч: 3-й тур, Австрія – Алжир.

Нікого не влаштовує поразка, обох задовольняє нічия. Все ніби просто. Та не все.

Австрію ця мирова відправляла в забійну сітку: на Іспанію, а далі – Португалію/Хорватію. Алжир же з третього місця отримував Швейцарію, а потім Колумбію/Гану.

Тож араби хоч і мали історичний шанс покарати суперника за вікопомну «хіхонську ганьбу» (на ЧС-1982 австріяки з німцями в 3-му турі, швидко встановивши потрібний обом результат, фактично зупинились і викинули алжирців із турніру), але ціна та ризик кусались.

Здавалось, прагматизм переважив і ніяка помста не планується: десь на 75-й хвилині, за рахунку 2:2, Алжир почав флегматично перекочувати м'яч, а Австрія (команда-синонім пресингу) припинила пресинг.

Так тривало аж до 90+3 – раптом Марез виводить своїх уперед, 3:2. Екстаз алжирців. Німий розпач австрійців – вони вилітають. Справедливість! Сатисфакція!

Часу лишається дрібка – хвилини півтори. Не встигнуть! Устигли... 3:3.

Ця нічия звільнила від плей-оф Іран і для нього, ймовірно, теж прославиться ганьбою.

Цього разу – канзаською.

❤FootballDyvan

1/16 фіналу. Частина I

Канада – ПАР
Плей-оф відкривав Лос-Анджелес – світова столиця ситкомів. Пілотний епізод знімали поспіхом. Попри коштовні декорації й костюми, виробництво було копійчаним. Актори кривлялися фальшиво, оператор – п'яний, та й узагалі сліпий. Найкумедніше настало після титрів. Режисер, зібравши в коло виконавців, з апломбом номінанта Еммі сповістив сердешних про скажений успіх. І нарік усіх героями країни. Закадровий сміх уже був вимкнений. Дарма.

Бразилія – Японія
Знову повела в рахунку. Знову проти фаворита. Знову програла. Знову драматично. Японці та матчі на виліт... Дуже смачний футбол, надто на контрасті з тим, що було в минулому абзаці. Анчелотті ж знову співав гімн. Знов не Італії.

Німеччина – Парагвай
Під кінець першого тайму в трансляції показали життєствердний рахунок зроблених передач: у Парагваю їх було на 4 менше, ніж зіграних у матчі хвилин. Далі стало ще ліпше – Парагвай забив. Карколомні спроби нервуса Наґельсманна зіпсувати настрій свідомому нейтральному споглядачу латиноамериканці терпіли стоїчно, а героїзм Ноєра в серії пенальті домножив на нуль Джонатан Та. Досі працюю над тим, аби, крім Альмірона, Енсісо та Санабрії, запам'ятати ще якісь прізвища парагвайців. До півфіналу вивчу.

Франція – Швеція
Колишні чемпіони світу виглядали як майбутні. Та все ж нумо вірити у краще.

Нідерланди – Марокко
Після матчу, чесне слово, забаг з'ясувати, чому не грав Браїм Діас. З'ясував, що Браїм Діас грав. Зовсім трохи – 76 хвилин. Рональд Куман – теж. У шахи. Поки не дозрів до нечуваного тактичного прийому: випустив двометрового нападника, аби той вигравав повітря. І той виграв. Але потім програв Ван Дейк. Укотре. А потім врятував Вербрюґґен. А потім Вербрюґґен не врятував. А потім... Шкода Ґакпо, коротше.

Мексика – Еквадор
«Ель Трі» давно навчили, що, наполовину або більшістю (як нині) обходячись без носіїв європейських регалій, постійно є вагомою силою. Щоб із нею впоратись, зазвичай треба бути грандом. Імпульс оскаженілої Ацтеки врешті зняв «прокляття п'ятого матчу». Він нарешті знову буде. Хотілося б і шостий.

Норвегія – Кот-д'Івуар
Коли Бастіан Швайнштайґер назвав футбол івуарійців дещо диким і тактично неграмотним, їхній тренер, подейкують, тяжко засмутився. І прогнозовано завів тужливу пісню про расизм. Проте вже в матчі з норвежцями його підопічні залюбки проілюстрували, що саме зокрема мав на увазі Швайні. Увага на скрін. Це початок 78-ї хвилини, рахунок був 1:1. Перспективна контратака африканців. Гравець із м'ячем замість того, аби очевидним пасом на хід вивести сам на сам вільного, свіжого і швидкісного Амада Діалло (це той, біля якого три конячі знаки питання), жахливою за думкою і виконанням передачею заганяє до бокової лінії змученого Ніколя Пепе, на якому й без того давно сконцентровані двоє захисників.

❤FootballDyvan

1/16 фіналу. Частина II

Англія – Конго
Увесь притомний світ, за винятком хіба що найсумлінніших підданих Корони та невинних жертв англофільського маркетингу, старанно і, авжеж, з дитинства вболівав за Конго. Втім, перспектива повернення Трьох Левів на Ацтеку (через 40 років після самі знаєте чого) вабила аж надто. Тож після голів Кейна навіть полегшено зітхнув. І вже себе за це пробачив.

Бельгія – Сенегал
Намбер ейт вайт вілл плей зе болл, енд зе номбер ейт ін ґрін кікс да фут ді атакер (читати з гондураським акцентом). Та це було потім. Спочатку був, здавалося, відважний суїцид Руді Ґарсії, що раптом увінчався майже точною реконструкцією відомої гри з японцями (японцями!). Прийдешня зустріч такого нібито вже й не гранда Бельгії з таким нібито вже грандом США інтригує знаменито.

Колумбія – Гана
Один із господарів турніру (їх тут загалом штук 10) буденно пройшов далі.

США – Боснія
Після вилучення Балоґуна на передсутінкових трибунах каліфорнійського стадіону став чітко пробиватись моторошний боснійських спів. Найстрашніше, що може почути суперник. Первісний кошмар для вболівальника збірної Італії о 4-й ночі. Але балканський флешбек минув швидко – «зірково-смугасті» дограли напрочуд зріло, навіть добили. А після матчу на полі розгорнулося справжнє шоу. Шоу спокійне. Ніби фільм про фільм. Як веселка після грози. Підхоплений хором натовпу «Тейк мі гоум»; «Фоллін ін лав віз ю», що ввімкнувся під крупний план мокрих очей наставника боснійців; Едін Джеко із заплаканими дітьми, можливо навіть своїми. І кумедно-добродушний, щокастий, мов Адам Сендлер, Почеттіно. І він, безперечно, теж.

Іспанія – Австрія
Якщо Франція над усе вражає естетикою індивідуальною, то Іспанія – ще й командною. Обидві наразі постають категорично недосяжними. Тим солодшим буде гріх в 1/8 повболівати за Парагвай і Португалію.

Португалія – Хорватія
Кінець був близько: Леау відпрацьовував на захист і стелився у підкатах. Причому вдало. Та потім перестав. Набридло. В атаці, щоправда, був блискучий. Іронічно: переможний гол створили ледь придбаний і майже проданий гравці Мілана.

Швейцарія – Алжир
Швейцарія – Алжир.

Австралія – Єгипет
Камера спіймала, що єгипетські аналітики перед серією пенальті показували своїм, як б'є Мбаппе. Австралійські ж вочевидь за взірець узяли Джонатана Та... «Фараони», як і Мексика, вперто доводять: сильна збірна (ну добре, міцна/пристойна/самобутня) не конче має збиратися в європах. Так, Салах. Так, Мармуш. Зате, оглянувши решту заявки, спробуйте без лукавості відповісти – хто всі ті люди?

Аргентина – Кабо-Верде
Модно вважати, що чемпіонат світу вже давно не ярмарок відкриттів. Мовляв, стереотип. Мовляв, усі про всіх вже знають... Скаути дійсно, може, й знають. Сертифіковані гіки, як Джулай, може, й знають. Для них, може, дійсно вже не ярмарок. Та це мікроскопічна меншість, безпорадна перед стихією благородного невігластва великої сцени.

❤FootballDyvan

1/8 фіналу

Іспанія – Португалія
Зародки промокампанії «Останній ЧС Роналду» можна було вздріти ще перед 2018-м. Тож поспішати б не радив. Наступний – ще й домашній. Мундіаль святкуватиме 100 років, а Кріштіану стукне 45. Круглі дати! Десь під новий рекорд преміальні вийти на рідному «Жозе Алваладе»! У старті, звісно. Надто якщо тренуватиме знов заправський нумеролог на кшталт Боба.

Канада – Марокко
Після завзятого катування глядачів у матчі з ПАР «кленові» здивували стрімким стартом проти фаворита: душили з перших хвилин і мали забивати. Та програли зрештою на класі. Маркер епохи: в обох збірних основний колір форми – червоний, проте, ясна річ, у червоне вбиратися ніхто не збирався. Зате усі в рожевих бутсах.

Парагвай – Франція
Не матч – карикатура. І тріумф раптового смирення. Розуміння, що навпроти – не перелякано-наївні шведи, а футбольна голота. Хитрий, агресивний плебс. Шляхетне бидло, що покарає – лиш покажи їм свої фото в подіумній шубі та з сумкою луї віттон із бази в Клерфонтені. Французи виграли ще в роздягальні. Вони прийняли фаталізм. А мефістофелівська посмішка Мбаппе, що не щезала ні на мить, і показне (трохи знущальне) колективне святкування – перше в житті причастя симпатією до них.

Бразилія – Норвегія
Кожному, либонь, відомий затишок, що огортає серце щоразу, як хтось не забиває пенальті, роблячи зупинку перед самісіньким ударом. Бостонська спека, певно, не зрівняється з отим теплом. Без шансів. Натомість Голанд шкірився і розумів: до нього шанс цей прийде. І прийшов. Йому навіть дещо тут симпатизуєш – усе ж не за МанСіті грає. Центр оборони, скомпонований із фіналістів ЛЧ, розбито. Хто наступний? Де тепер стеля їхніх мрій?

Мексика – Англія
Чисельну перевагу мексиканці втратили оригінально – перед фінальним штурмом міланський супербомбардир Хіменес уже звично травмувався і самотньо, приречено, крізь біль викотився за лінію. Англійці відбивались так, що позаздрив би сам Ґарет С. Востаннє їх подібно притискала, може, аж Італія в фіналі Євро. Була колись така команда... У публіцистичному фольклорі схожі звитяги обзивають чемпіонськими. Обізву й собі.

Колумбія – Швейцарія
Колумбійці примудрилися зіграти в трьох країнах. Певно, рекорд. Втім, він – ніщо порівняно з географічними принадами майбутнього ЧС... Своїм вильотом змарнували непересічну нагоду: влаштувати аргентинцям перший і потенційно єдиний недомашній матч на турнірі.

Бельгія – США
Дональд Трамп і його яйцеголовий друг цими днями втнули багато для примноження фанбази бельгійців. Тендітна психіка нейтральної публіки не змогла примиритись із цинічним лобізмом на користь рівнішого за інших рівних. Ніколи ж такого не було... Та вболівав однаково за Штати – все ж основні господарі. А без господарів уже не те. Cкасоване відсторонення Балоґуна привітав, бо закони пропусків матчів на стрімких турнірах (чи в плей-оф ЛЧ) змучили давно. Павел Недвед вам пояснить ліпше. І логіка американців (вони ж не від цього світу, футбольного) тут читається інтуїтивно: чому Мессі не отримав навіть жовтої, а наш має протирати джінси? Їм із їхнім прецедентним правом тільки привід покажи – відремонтують баг системи. Вони б і м'яч зробили правильний (коричневий, овальний), дай їм волю і телефон.

Аргентина – Єгипет
Ось тому їм прагнеш співчувати, на відміну від машинних францій та іспаній. Хоч і чинні чемпіони, зате підкреслено людські. Кожен крок – це Кабо-Верде. Кожна криза – це Єгипет. Кожен матч для них – фінал.

❤FootballDyvan

1/4 фіналу

Марокко – Франція

Майже як Канада – ПАР. Рівень гри, припустим, вищий, та післясмак – іще бридкіший.

Як і в 94-му, організатори подбали, щоб стартовий свисток устиг до відкриття пива європейського (на)глядача. Чвертьфінал ЧС під антураж начисто залитого сонцем (палючим сонцем) поля з фільтром картинки, мов у пустельних сценах Breaking Bad, – досконале знущання над догмою серйозного футболу дотримання священних правил гуманізму.

В екстазі всі: гравець плавиться на смарагдовім газоні, уболівальник на трибунах приймає солярійну терапію за пару тисяч доларів, а телеглядач упивається іконічним видовищем у темпі ветеранського турніру.

Зате час який зручний!

Англія – Норвегія

У Блекпулі Маямі відзначали День воротаря і там також була спека. Втім, майже без сонця і з бодай якимось дахом. Дашком. Та й завершували в сутінках.

Усе це рятувало візуальне сприйняття.

Проте не рятувало від задухи. Навіть довелось міняти Голанда (видатно нейтралізованого Сьорлотом), а на фінальний штурм уже не вистачило сил.

Іспанія – Бельгія

Супермаркет у Лос-Анджелесі хоч і має суцільне накриття, але – відмінно від споруд у Далласі, Г'юстоні й Атланті – пропускає зовнішнє повітря, не маючи подібної системи охолодження.

Існувала немала ймовірність, що на перший тайм накладуться Джоковіч із Сіннером, однак теніс минув швидко і буденно. На користь сильнішого. Футбол – на жаль, теж. Проте цікавіше.

Прикро, що дублером Куртуа був каскадер із футбольної НБА™. Лунін би взяв намертво...

Півфінал Франція – Іспанія означає, що в фіналі точно буде проти кого вболівати. А якщо туди заявиться ще й Англія, то стане зовсім ідеально: можна буде вболівати відразу проти обидвох.

Аргентина – Швейцарія

Останній матч турніру, що відбувся в оптимальну для високого футболу пору – темний вечір за місцевим часом.

Решту ігор мудрим, як Бріль Емболо, рішенням поставили на післяполудневі години.

Якщо півфінали милосердно евакуювали на технологічні закриті стадіони в Джорджії й Техасі, то фінал віддали Нью-Йоркові. Як і 32 літа тому, він пройде на пустирі. Тільки на протилежнім узбережжі.

Крім субтропічного парника, на неділю обережно обіцяють блискавки.

Може вийти ще монументальніше, ніж пекло Пасадени.

❤FootballDyvan

Джéннаро Ґаттузо Лацьйо тренував
Розповів підлеглим те, що пам'ятав

Порожніла встидно знана Курва Норд
Кубок, вечір, серпень – фану аперкот

Ультрас і кузьміч вийде на протест
Будуть рози, шашки, банери і хрест

Тихим і незлим пом'януть усі
Клавдіо Лотіто тисяч сто разів

Буде й Жорже Мендеш згаданий в юрбі
Дідькові він душу про́дав, далебі

Мáнтова велична – красноокий гранд
Джéннаро Ґаттузо – титулів гарант.

❤FootballDyvan

У широких колах альтернативно обдарованих любителів футболу міцно засів постулат «Серія А – ліга пенсіонерів», проте нинішнє трансферне вікно і перший тур свідчать про зворотне.

Майже кожен матч (до речі, нудних чи поганих виявити не вдалось) подарував яскравий привід знову зайнятися контрпропагандою.

Піо Еспозіто (21 рік, Інтер) у матчі з Монцою оформив гол+пас (гол до перегляду рекомендований категорично). Говорити про нього як про відкриття – давно моветон. Вихованець «нерадзуррі» вже другий сезон починає в основній команді. Захисники рвуть на Франческо футболки, бо по-іншому не зупинити, а своїм умілим тлумаченням ролі стовпа й статурою він дуже нагадує Лукаку. При цьому всякчас здатний зіграти тонко. Чудовий «другий пілот» для Лаутаро і гідна підміна для Тюрама. Принаймні поки француз набиратиме форму, Піо – основний нападник одного з найкращих клубів світу. І, певно, вже найкращий нападник світу з італійським паспортом.

За Монцу ж відзначився новобранець Ґуставу Варела (21 рік), випередивши Аканджі (той укотре продемонстрував рівень Святої АПЛ). Куплений у Бенфіки форвард раніше встиг зробити дубль у Кубку.

Маттія Лібералі (19 років, Комо) проти Удінезе вийшов на заміну: не забив і не віддав, але за 25 хвилин запам'ятався різкими зміщеннями з флангу й хаосом, що намагався сіяти в головах суперників. Хоча істинна причина появи вихованця Мілана на березі мальовничого озера полягає в тонкощах формування заявки (Комо необхідні італійці для ліміту на ЛЧ) і забрали його за пачку сухариків, він уже кілька років оточений серйозними авансами й ажіотажем. Дмитро Джулай, натхненний його сольним голом у ворота Англії на юнацькому Євро-2024, тоді навіть присвятив Лібералі статтю. Позаторік Фонсека випускав його в старті «россонері», та невдовзі Фонсеку пішли, а для футболу Аллеґрі були потрібні «чемпіони». Цього літа писали, що його хотів подивитись Аморім, однак Лібералі волів, аби на нього дивився Фабреґас. І хто його за це засудить?..

Куди результативніше на заміну з'явився Антоніо Верґара (23 роки, Наполі): у дотик п'ятою асистував на Де Брюйне, а згодом і сам прийняв гольову від КДБ. Зараз би гасав десь проти Катандзаро в Серії Б, але посеред минулого сезону завдяки через епідемію травм Конте був змушений наважитись на страшний крок – довіритись небитому на такому рівні вихованцю. На позиції вінгера-інсайда Верґара постав прихильником дриблінгу і мінімалістично-ефективного поводження з м'ячем. Гол у ворота Челсі досі перед очима. Після цього його почали впізнавати навіть італійські судді, котрі спершу звертались до Антоніо англійською, адже думали (наче мають чим), що той іноземець.

Альфаджо Сіссе (19 років, Мілан) забив у ворота Торіно. Ті, хто стежили за матчами на зборах, може, й не здивувались, коли віднайшли його в стартовому складі, але нормальні люди – так. Живим прикладом показав, що буває, коли зліва в атаці виходить футболіст, а не Рафаел Леау. З прикрих новин – шансів почути від суддів рідну італійську в Сіссе ще менше, ніж у Верґари.

Сімоне Лонтані (18 років, Парма) в матчі з Кальярі своє ім'я на табло не записав, зате, судячи з реакції публіки на «Енніо Тардіні», вже став її улюбленцем. Чи могла спіткати інакша доля того, хто в один дотик прокидає м'яч поміж ніг супернику (подвійним одночасним дотиком обома ногами власними!)?

А за гостей породистим дальнім ударом забив Алессандро Романо (20 років), орендований у Роми.

Олаф Ґортер (21 рік, Лечче) приніс перемогу своїй команді на полі Венеції, підчатувавши м'яч на лінії штрафного і пробивши з ходу. На перший погляд, черговий хлопець нізвідки в складі Лечче, але все-таки з цілого Аякса. У структурі «джалороссі» – з літа 2024-го. Минулого сезону вже двічі виходив на заміну за дорослу команду. Також за апулійців відзначився одноліток нідерландського півзахисника – Тьяґу Ґабріел, ЦЗ, лідер команди, котрий, як не зараз, то в найближчі два вікна, попрямує на значне підвищення.

Рома та Фіорентина разом випустили в стартових складах 10 гравців віком до 25 років (на заміни вийшли ще 8). Розгром флорентійців довершив вихованець господарів Нікколо Пізіллі (21), утім, виокремити слід кількох новачків чемпіонату. Тут і черговий експонат золотої лавки Реала – Франко Мастантуоно (19). І один із, кажуть, головних талантів покоління Родріґу Мора (19). І абсолютний дебютант дорослого футболу Емануеле Луллі (19) – технічний, сміливий латераль, який упевнено відіграв усі 90 хвилин. Він і вигриз м'яч перед третім голом Малена. Найгарячіші голови вже пропонують Моліні, що прийшов з Атлетіко, вибрати собі найзатишніше крісло біля бокової лінії.

❤FootballDyvan

На противагу бундеслігам,
Лалігам, всяким сер'ям-А
Жилá і квітнула безбідно
П'янка «футбольна НБА».

Також був-жив блондин Мікéле,
Котрий ворота захищав.
В сусіднім місті Рафаел був –
Зазвѝчай репчик він читав.

Коли голкіпер наш Мікéле
М'ячі ловити розівчивсь,
Вказав на двері йому тренер,
Яко на все те подививсь.

А Рафа, хоч не був голкіпер
(Робити сейви він не мав), –
Завзятий був противник бігу,
Тож бігав він, як воротар.

Тим часом Джеррі Кардінале –
Заможний соккерний магнат –
Здійснив транзакцій номіналом
Мільйонів так сто п'ятдесят.

Заклѝкав протеже нового –
Ним став суворий Аморім.
Той бачити у себе Рафу
Категорично не схотів.

Рафу чекали в Бірмінґéмі,
«Ґуд ібенінґ» казав Унай.
Та Рафа, мов куплет пісенний,
Лиш випалив йому: «Ґудбай!»

Продовжив він речитативом
Кар'єрний шлях свій, так і знай,
Амбітно, й виділив курсивом:
«Я їду в Галатасарай»...

Мікéле – повернімсь до нього –
Подібно носом не крутив:
Негордий він зітхнув негордо,
Всі фото тихо видалив.

Мораль проста цієї байки,
Її завчити – на раз-два.

Розчарували ви Ювентус?
Чи, може, МÍлан? Не біда!
Позвуть і Борнмут, й Астон Вілла
Вас у «футбольну НБА».

❤FootballDyvan

Настав час розблокувати нового персонажа.

Це – Джузеппе «Джозеф» Комміссо, син покійного Рокко Комміссо. Черговий спагетті-американець у Кальчо.

Беппе успадкував від батька Фіорентину. Шкода, що не успадкував ще й клепку.

Немов зійшов прямісінько з карикатури. І ніби робить це навмисно.

Ледве знаючи два слова італійською, з непомірною експресивністю випускника драматичного гуртка ім. В. Вацка він дбайливо наобіцяв уболівальникам золотих гір.

Влітку знову зібрались мало не в ЛЧ.

Широка трансферна кампанія, очолювана відомим у всій Європі махінатором купцем Фабіо Паратічі, подекуди (як, приміром, у випадку з Мастантуоно, Атта і Пеллеґріно) лоскотала уяву, а десь (Алекс Хіменес, Дреґушін) викликала питання. Загалом набрали 13 новачків на 150 мільйонів євро, переважно молодь.

Водночас достатньо й віддавали, зокрема кількох лідерів. Якщо Кін пішов на підвищення в Комо, то переходи Ґудмундссона в Лаціо і Мандраґори в Торіно виглядали... гммм, оригінально. Останній у суботу – сором'язливо і в сльозах вибачаючись – навіть устиг забити вже колишній команді під оплески «Артеміо Франкі».

Тренером узяли Фабіо Ґроссо, що добре проявився в Сассуоло. Перспективного і модного, та не надто досвідченого.

Три поразки в трьох матчах на старті з загальним рахунком 1:9 (Рома, Фрозіноне, Торіно) були різними за змістом і не завжди безнадійними – десь банально не щастило. Але «Джозеф» і Фабіо, як і належить довгостроковим проєктантам, вирішили не чекати.

Сьогодні вночі чемпіона світу-2006 звільнили.

Після Ґроссо виправляти ситуацію кличуть Паоло Ванолі, якого торік кликали виправляти ситуацію після Піолі.

Після кого виправляти ситуацію покличуть Паоло Ванолі у 2027-му?

❤FootballDyvan

«У серіалі «Сайнфелд» є епізод, у якому Джордж Костанца – один із чотирьох головних героїв, найбезталанніший із них – усвідомлює: якщо кожне його рішення, ухвалене в житті, було неправильним, чому б не робити все навпаки?

Він починає з того, що на обід замовляє протилежне звичному – курячий бутерброд замість салату з тунцем. І підходить до жінки, цього разу не брешучи: «Мене звати Джордж, я безробітний і живу з батьками».

Роблячи все навпаки тому, що робив до цього моменту, Джордж Костанца не лише знайомиться з цією дівчиною, але й завдяки їй отримує роботу в Нью-Йорк Янкіз.

Очевидно, цього сезону Серія А вирішила вчинити, як Джордж Костанца.

Роками ми переконували себе, що низька якість нашого чемпіонату пов'язана з економічним занепадом країни та штукарством Прем'єр-ліги, котра краде всіх наших найкращих гравців. Ми звинувачували в цьому брак власної талановитої молоді (де Баджо, Тотті та Дель П'єро?), вбогу інфраструктуру, корупцію та захланних агентів і директорів. Ми винуватили в цьому надмірну любов до легіонерів, які не пасують нашому футболу...

І знаєте що? Вистачило п'яти секунд.

Арбітру лише варто було з піднятою рукою полічити від п'яти до одного щоразу, як воротар має повернути м'яч у гру, щоб змінити італійський футбол.

Варто було тільки пригрозити гравцеві, що вилежувався після підкату, хвилинним вилученням. Варто було тільки лімітувати час при аутах і замінах. Варто було тільки змусити їх грати у футбол, тримати м'яч у полі, живим, і наші матчі знову стали захопливими», — тішиться журналіст Даніеле Манузія у статті на Ultimo Uomo.

***

Після трьох турів Серії А:

▪️не призначено жодного пенальті;
▪️жодного виклику судді до монітора;
▪️жодного вилучення;
▪️жодної нульової нічиєї;
▪️ігровий час зріс на 3,5 хвилини.

❤FootballDyvan