«Я не можу говорити про війну мовою статистики й цифр. За ними втрачаються долі. У нас уже є справжні символи нашої війни. Це Оксана, медсестра з Лисичанська. Вона продовжувала ходити на роботу й допомагати хворим аж до того моменту, поки сама не залишилася без ніг, потрапивши на ворожу міну. Оксана – символ жаги до життя й непереборної сили любові. Ліза Чернишенко з Попасної. Їй усього 15. Вона з вогнепальними пораненнями сіла за кермо й вивезла в безпечне місце чотирьох поранених! Ліза – символ нашої безстрашної молоді. Тетяна Близняк, яка годує донечку в київському метро, що перетворилося на бомбосховище. Це фото назвали «Українська мадонна». Тетяна – символ нашого материнства. І таких прикладів – безліч».

Виступила по відеозв'язку на міжнародній конференції «Жінки у конфліктах», що відбулася в Брюсселі. Це другий такий захід у світі, і він – якраз про жіночі долі, життя та, попри обставини, – лідерство в умовах війн.

Одна зі співорганізаторок – лауреатка Нобелівської премії миру, правозахисниця Надія Мурад, яка пройшла крізь рабство й тортури терористичної ІДІЛ, але не зламалася.

Дякую за запрошення Президенту Європейської ради Шарлю Мішелю. Він неодноразово бував в Україні з початку російського вторгнення та бачив на власні очі, як борються українські жінки на всіх фронтах. Саме так і сказала сьогодні: їх не можна назвати пасивними жертвами, у кожної з них – своя історія спротиву. Більшість наших медиків – жінки. 50% наших підприємців – жінки, і вони працюють, щоб підтримувати економіку. У лавах ЗСУ – 37 тис. жінок. Вже понад 1 тис. жінок стали командирами.
Є таке популярне питання: яка ваша суперсила? Так от, кожна наша жінка може відповісти: моя суперсила – я українка! І це не перебільшення. Наші жінки – супергероїні, які наближають перемогу кожним днем свого життя.

Різкі та гучні звуки — наприклад, сирен або пострілів. Яскраве та миготливе світло — від вибуху чи пожежі. Додатковий стрес — коли, приміром, треба швидко збиратися і тікати. Усі ситуації, що й так є тригером для людей з епілепсією, війна помножила у кілька разів.

На жаль, напади майже завжди несподівані для самого хворого, і часто шокують навколишніх. Тож якщо бачите людину з характерними судомами, спробуйте діяти за чітким алгоритмом:

📍покладіть людину у комфортне місце, зафіксуйте час початку судом (якщо напад триває довше п’яти хвилин, треба викликати медиків), підкладіть щось м’яке під голову, щоб вона не травмувала себе;
📍переверніть її на бік, щоб до дихальних шляхів не потрапила слина чи кров;
❗️дуже важливо – не намагайтеся засунути людині до рота будь-які предмети, щоб вона раптом не «проковтнула язик» (це фізично неможливо). Навпаки, тверді предмети можуть травмувати, пошкодити зуби та ясна, іноді навіть є ризик зламати щелепу;
📍під час та після нападу людина потребує психологічної підтримки — важливо побути поруч;
📍не намагайтеся зупинити напад – він повинен пройти сам.

Напад епілепсії не завжди супроводжується судомами у всьому тілі. Іноді він може виглядати і як незначний провал у пам’яті на кілька секунд. Тож важливо правильно ідентифікувати його й надати першу домедичну допомогу. Більше порад — у матеріалі нашого Довідника Безбар’єрності.

Що таке справді братня країна? Всі ви напевне чули, як за лічені дні литовці назбирали грошей на «Байрактар» для України. Це неймовірний вияв дружби та єдності.

Ще один такий вияв дружби – сьогоднішня подія. У Вільнюсі відкрився Український центр. Унікальний заклад, бо перший у Європі. 🇺🇦🇱🇹

Коли ми задумували його з колегою, дозволю собі сказати, моєю подругою й великим другом України Діаною Наусєдєнє, ми хотіли, щоб у 50 тисяч українців, які через війну були змушені приїхати до Литви, з’явилося по-справжньому рідне місце.

Щоб цей центр був осередком, куди можна звернутися з будь-якого питання – по допомогу чи спілкування. Щоб тут можна було навчатися, проводити дозвілля. Долучитися до культурного заходу чи освітнього курсу.

У цих стінах пануватиме литовська гостинність, а також шляхетний дух Університету Вітовта Великого, який надав своє приміщення для Українського центру, за що ми щиро вдячні.

Одного дня наші люди повернуться в рідну мирну й безпечну країну. Ну а поки що, сподіваюся, саме Український центр стане для них куточком Батьківщини.

Руїни замість ошатних залів. Діти, у яких війна вкрала свято. Які подорослішали вмить.

Днями вразив фотопроєкт — випускний альбом чернігівських школярів, який зробив фотограф з Івано-Франківська Станіслав Сеник. У ньому діти позують на фоні розтрощених будинків рідного міста. До цих фото важко дібрати слова, бо не такими мають бути світлини випускників. Не таким вони мають запам’ятати кінець навчального року.

Однак життя триває. Навіть тоді, коли триває війна. Тож ми зробимо все, аби навчання в українських дітей продовжувалось. Цього року було ухвалено рішення замість традиційного ЗНО провести комп'ютерне тестування для вступу до вишів — національний мультипредметний тест – універсальний тест з української мови, математики, історії України. Детально про умови вступу на сайті МОН.

Важливо, що діти з тимчасово окупованих територій також отримають можливість вступити до українських вишів. Вони зможуть скласти вступні випробування у формі дистанційної індивідуальної усної співбесіди або творчого конкурсу.

Окупанти можуть скільки завгодно забороняти уроки української мови, тероризувати наших вчителів. Але українську освіту вони не заборонять ніколи.