Олена Зеленська | Olena Zelenska
Photo
Усі ми живемо нині новинами з фронту, повідомленнями про обстріли, про постраждалих від російської агресії. І часто поза увагою залишаються інші повідомлення, за якими теж трагедії.
📰 Новина про те, що переяславець побив 73-річного батька. Чи про те, що 27-літня матір на Франківщині побила 6-річного сина так, що його ушпиталили. Або що в Одесі посеред вулиці чоловік побив дружину на очах у маленького сина під час прогулянки. Жінка – її звуть Анастасія – знайшла в собі сили розповісти цю історію в інстаграмі, викласти фото побоїв.
Тож, поки країна бореться зі спільним агресором, багато внутрішніх, родинних агресорів продовжують напади. Не лише фізичні. Бо насилля буває психологічне – коли не побили, але принизили, довели до сліз, до самогубства. Або економічне – коли жертва не може піти від аб’юзера, бо залежить у коштах, у їжі, у житлі.
Коли я зайшла на сторінку одеситки Анастасії, під дописом побачила, на жаль, не лише підтримку. Були, уявіть собі, й докори. Нечисленні, на щастя, але були. На кшталт «Сама, мабуть, винна». Ось це вважаю проблемою не меншою, ніж насильство. Віктімблеймінг. Звинувачення жертви.
Ми як суспільство розуміємо: немає виправдань збройній агресії щодо країни. Але коли ж кожен у нашій країні зрозуміє, що так само не може бути виправдання чоловікові, який побив дружину, батькам, які калічать дитину, дітям, які знущаються з немічних родичів?
Треба засвоїти, закарбувати у свідомості своїй і суспільній: потерпілий ніколи не винен – винен завжди агресор.
🗓 Сьогодні, 27 листопада, ми з віцепрем’єркою з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольгою Стефанішиною за підтримки UNFPA запустили кампанію «Зроби крок. Чуйність перемагає насильство». Її старт приурочений до міжнародної акції «16 днів активізму проти насильства», що триває щороку з 25 листопада до 10 грудня.
Головна ідея в тому, що з насильством допомагають боротися навіть маленькі кроки. Небайдужість врятує чиєсь життя, якщо не мовчати, не відвертатись.
🫂 Говорити про насильство щодо себе чи щодо близьких не соромно, – це відповідально. Боротися з домашнім агресором – те саме, що боротися з тим, хто напав на твою країну, твій дім.
📰 Новина про те, що переяславець побив 73-річного батька. Чи про те, що 27-літня матір на Франківщині побила 6-річного сина так, що його ушпиталили. Або що в Одесі посеред вулиці чоловік побив дружину на очах у маленького сина під час прогулянки. Жінка – її звуть Анастасія – знайшла в собі сили розповісти цю історію в інстаграмі, викласти фото побоїв.
Тож, поки країна бореться зі спільним агресором, багато внутрішніх, родинних агресорів продовжують напади. Не лише фізичні. Бо насилля буває психологічне – коли не побили, але принизили, довели до сліз, до самогубства. Або економічне – коли жертва не може піти від аб’юзера, бо залежить у коштах, у їжі, у житлі.
Коли я зайшла на сторінку одеситки Анастасії, під дописом побачила, на жаль, не лише підтримку. Були, уявіть собі, й докори. Нечисленні, на щастя, але були. На кшталт «Сама, мабуть, винна». Ось це вважаю проблемою не меншою, ніж насильство. Віктімблеймінг. Звинувачення жертви.
Ми як суспільство розуміємо: немає виправдань збройній агресії щодо країни. Але коли ж кожен у нашій країні зрозуміє, що так само не може бути виправдання чоловікові, який побив дружину, батькам, які калічать дитину, дітям, які знущаються з немічних родичів?
Треба засвоїти, закарбувати у свідомості своїй і суспільній: потерпілий ніколи не винен – винен завжди агресор.
🗓 Сьогодні, 27 листопада, ми з віцепрем’єркою з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольгою Стефанішиною за підтримки UNFPA запустили кампанію «Зроби крок. Чуйність перемагає насильство». Її старт приурочений до міжнародної акції «16 днів активізму проти насильства», що триває щороку з 25 листопада до 10 грудня.
Головна ідея в тому, що з насильством допомагають боротися навіть маленькі кроки. Небайдужість врятує чиєсь життя, якщо не мовчати, не відвертатись.
🫂 Говорити про насильство щодо себе чи щодо близьких не соромно, – це відповідально. Боротися з домашнім агресором – те саме, що боротися з тим, хто напав на твою країну, твій дім.