📚 «Чи є в когось дитячі книжки українською мовою?» – запитують українські мами, які через війну опинилися в різних країнах світу. Шукають у волонтерів, у крамницях, обмінюються, чим мають.

Не в кожній «тривожній валізі» вистачило місця для книг та іграшок. А хтось, виїжджаючи, зовсім не мав валіз і речей, бо нічого не залишилося... Та ось тепер дитина каже: «Почитай мені казку». Отже, книжка, як у казці, має з’явитися! Якщо потрібно, для цього вона подолає всі кордони.

Власне, наш проєкт, покликаний подарувати кожному маленькому переселенцю українську книжку, так і називається – «Книжки без кордонів». Цю ініціативу під моїм патронатом реалізують Український інститут книги, Міністерство закордонних справ України та Міністерство культури та інформаційної політики.

Працює так: українські видавництва надають готові макети своїх яскравих і чудово оформлених книжок. Посольства України ведуть переговори/шукають партнерів серед закордонних друкарень, які ці книжки випускають. Готові книжечки роздають дітям.

І ось результат на сьогодні: таким чином надруковано вже понад 100 тисяч книжок! Казок, історій, пригод, розмальовок – всього, що порадує, потішить, дасть наснагу і дітям, і батькам.
Проєкт уже охопив 14 країн. Завдяки нашим посольствам і власній небайдужості долучилися до ініціативи – надрукували й роздають книжки діткам – Латвія, Литва, Чехія, Болгарія, Естонія, Норвегія, Швеція, Польща, Словаччина, Німеччина, Ірландія, Велика Британія, Молдова, Туреччина.

«Мамо, почитай мені казку». Тепер наші родини, хоч би де вони перебували, матимуть що почитати разом. Через усі кордони книжка принесе із собою мир, домашній затишок і частинку батьківщини, яка завжди поряд.

​​Важливість сьогоднішньої події ми, мабуть, зможемо повністю оцінити лише через роки.
Рівні серед рівних. Українці гідні саме такого ставлення в Європі. Європейські цінності для нас - це не формальність і не просто філософія. Це те, що ми зараз захищаємо, за що гинуть наші кращі співвітчизники.

Сподіваємося, що це лише перша з низки наших великих перемог! 🇺🇦🇪🇺

Родини, що виховують дітей з інвалідністю, під час війни особливо вразливі — навіть якщо уже виїхали на більш-менш безпечну територію. Бо постійний стрес та відсутність звичного адаптованого середовища ускладнюють догляд. Бо важче соціалізуватися на новому місці, якщо цілодобово піклуєшся про дитину.

Тому ЮНІСЕФ разом із Львівським центром реабілітації «Джерело», МОН, МОЗ та Мінсоцполітики запустили проєкт екстреного реагування на потреби дітей із труднощами розвитку або з інвалідністю. Він допомагатиме внутрішньо переміщеним дітям та тим, чий стан погіршився внаслідок воєнних дій на території України.

❓У яких випадках можна отримати допомогу?
✔️У дитини в часі війни погіршився фізичний стан та поведінка.
✔️Немає або втратили спеціалізоване обладнання.
✔️Не маєте інформації про доступні послуги в громадах або ж виникла криза, де потрібна екстренна допомога.

❓На яку допомогу можна розраховувати
✔️Індивідуальні консультації про можливості та доступні послуги в громадах.
✔️Кризові послуги соціальних працівників та спеціалізовані консультації вузьких спеціалістів.
✔️Допоміжні засоби за потребою дитини (наприклад слухові апарати, крісла колісні та інше).
✔️У разі необхідності мобільна команда фахівців приїде у віддалені райони.

Проєкт реалізується у 7 областях України: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Тернопільській і Чернівецькій.

Щоб отримати допомогу, розкажіть про свою ситуацію координатору програми. На сайті ЮНІСЕФ Україна є контактна інформація в кожному регіоні.

Сонце, сосни, пісок, річка, море, голоси друзів… Для багатьох поколінь українських школярів літо – це табір. Війна відібрала в наших дітей можливість нормально ходити до школи. Невже відбере ще й літній відпочинок?

Відвоювати нормальне літо для наших дітей намагаємося разом з першими леді різних країн. І вже є результати. За підтримки дружини Президента Латвії Андри Левіте та завдяки зусиллям Посла України в Латвії Олександра Міщенка літній табір відкрився на базі Ризької української середньої школи.

🇺🇦🇱🇻 Він спільний для українських і латвійських школярів. І це дуже здорово: так діти різних культур краще розумітимуть одне одного, зокрема й мову. З наступного року вся Латвія переводить навчання на рідну латиську, щоб так протистояти російській загрозі. Тож після спільного літа наші учні будуть краще готові до школи. А ще після всього пережитого надважливо просто морально відпочити. І з цим тут теж упораються добре.

Латвія готується відкрити декілька десятків таких таборів. А наше Посольство тим часом шукає спонсорів, охочих розділити з державою цю благородну справу. Чекаємо на українські табори в інших країнах. Ані дітей, ані літа ми війні не віддамо!

Війна не ставить на паузу домашнє насильство. Тож дуже важливо, що попри все в Україні відкриваються притулки, де постраждалі від нього можуть нарешті бути в безпеці.

Днями черговий шелтер відкрили у Березівській громаді на Житомирщині. Він збудований у рамках виконання зобов’язань за “Партнерством Біарріц”, до якого Україна приєдналася два роки тому. Тоді було ухвалено низку законів для створення рівних можливостей, а також виділено 274,2 млн грн субвенції на притулки і підтримку постраждалих від домашнього насильства.

У шелтері є дитячі кімнати, кухні — щоб людина могла провести там скільки потрібно часу, обміркувати свою ситуацію і впевнитись у тому, що подібного ставлення не має бути у її житті.

Минулого року лише згідно офіційної статистики через домашнє насильство за допомогою звернулося 325 тисяч українців. Однак багато хто мовчить: не прийнято «виносити сміття з дому», бо засудять знайомі, бо є відчуття приреченості. Тож надзвичайно важливо, що шелтерів ставатиме лише більше — це, окрім всього, є умовою Стамбульської конвенції, яку Україна нещодавно ратифікувала.