Маленька історія, якою поділилась одна з наших вимушених переселенок за кордоном. Якось донька сказала їй, що приведе зі школи нових друзів, згадала їхні імена й захоплення. Про одну дівчинку сказала, що та займається бальними танцями. Коли друзі прийшли, серед них була дитина на кріслі колісному. І звісно, мама спитала в дочки, чому та нічого про неї не розповідала? «Як? – здивувалася дівчинка. – Розповідала. Це ж вона займається бальними танцями!»

❕Тобто дитина виокремила, на її погляд, головну характеристику – танці, а не інвалідність нової подруги. Чи означає це, що дівчинка її не помічає? Авжеж ні. Це означає, що людина на кріслі колісному інтегрована в суспільство настільки, що фізичні характеристики перестали бути її основною ознакою. Однолітки бачать у ній насамперед цікаву особистість.

Досягти такого ставлення у нас, в Україні, непросто. Це завдання було викликом до вторгнення і тим більше є ним тепер.

Але й тут, як завжди, краще починати з дитинства. Якщо створити в гуглі запит англійською «Дитячі книжки про людей з інвалідністю», ви побачите сотні пропозицій. Яскраві кольорові видання різних жанрів розповідають історії хлопчиків, дівчаток, казкових героїв і реальних осіб так, щоб читач міг зрозуміти й інших, і себе. Я побачила дитячі книжки про дислексію, аутизм, синдром Дауна, про крісла колісні й милиці, про собак-поводирів і слухові апарати. І в усіх них обов’язково йдеться про те, що із цим можна жити, і жити повноцінно.

📚 Україні дуже потрібні нині такі книжки. Говорила про це під час круглого столу «Дитяче читання без бар’єрів», який організувала в межах фестивалю «Книжкова країна». У заході взяли участь найбільші видавництва країни, автори й представники міністерств, радниця – уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук, а також міжнародні партнери з ЮНІСЕФ.

Нам потрібні книжкові герої – різні, як і всі ми. Герої з різними викликами, з досвідом травм чи війни. Персонажі з аутизмом, РДУГ, на кріслах колісних. Із ПТСР чи пораненнями, з проблемами із зором чи слухом. А ще нам потрібні книжки для таких читачів. Їх багато і більшає з кожним днем. Вони теж хочуть читати якісний, з повагою розроблений контент.

🇺🇦 Створити зараз такі дитячі книжки в Україні означає створити безбар’єрне покоління – з безбар’єрністю насамперед у свідомості: у розумінні себе та інших, у відкритості до них.

📚 Сьогодні на фестивалі «Книжкова країна» обговорювали доступність дитячого читання. Це був важливий діалог між урядовими та освітніми інституціями, видавцями та авторами.

Звернулася до учасників: зараз маємо унікальний шанс сформувати наше краще суспільство – комфортне і дружнє для всіх. Це та цінність, яку можуть і мають транслювати дитячі книжки.

📑 Нещодавно відбулося міжнародне дослідження ДоСЕН. Воно має на меті поліпшити розуміння соціально-емоційних навичок учнів, зокрема того, як ці навички пов’язані з їхніми ключовими життєвими результатами.

📍 Згідно з дослідженням, у 15-річних дівчат в Україні менш розвинені навички стресостійкості, контролю над емоціями, енергійності, довіри й самоконтролю, ніж у хлопців. Тим часом у 15-річних хлопців менш розвинені навички співпереживання, толерантності, мотивації досягати, відповідальності, товариськості та креативності, ніж у середньому у дівчат.

📍 І дівчата, і хлопці 15-річного віку з несприятливими передумовами для навчання засвідчили слабший розвиток упевненості в собі, толерантності, креативності, співпереживання й самоконтролю.
Дослідження проводилося в 16 країнах, зокрема й в Україні (у тих регіонах, де це було можливо та безпечно), за що вдячна Організації економічного співробітництва та розвитку й особисто директору її освітніх напрямів Андреасу Шляйхеру.

🤝 Мала нагоду подякувати йому за це, взявши відеоучасть у Міжнародній презентації результатів дослідження соціально-емоційних навичок (ДоСЕН-2023) від Організації економічного співробітництва та розвитку, яка відбулася в Болгарії.
Із попередніх досліджень ми вже знали, що через вторгнення постраждала якість знань наших школярів, кількість засвоєного матеріалу.

👉 Ось чому результати нинішнього дослідження соціально-емоційних навичок – саме такі. Вони засмучують, але з огляду на обставини, у яких опинилися діти, є очікуваними. Це ще один доказ того, наскільки згубною є війна та агресія. Вона руйнує не лише на фізичному – на психологічному рівні.

Дослідження відкрило перед нами простір для додаткової уваги до наших дітей. Показало больові точки, із якими нам, дорослим, треба працювати якнайшвидше.

🇺🇦 Можливо, це звучить амбітно для країни, яка бореться за виживання. Але ми точно знаємо: для виживання потрібно не лише битися, а й розвиватися. Рости щодня – і в емоційному інтелекті також. Бо переможець – це той, хто вийшов із битви кращим, ніж був до неї. Насамперед кращим морально та інтелектуально.

38 років тому сталася катастрофа в Чорнобилі. Радіаційна аварія, наслідки якої йшли далеко за межі цього нашого регіону, всієї України та навіть усієї Європи. Світ відчув ту катастрофу. Але все ж вона була локалізована. Розгортання катастрофи було зупинене – зупинене завдяки тому, що не сталося боягузтва наших людей, не сталося байдужості українців.

Люди врятували Україну у 22-му році, і тільки людям, усьому нашому народові Путін програє. Будь-яке зло не вистоїть проти сміливого народу, який робить усе для захисту життя. Саме такий наш народ. Можемо робити те, що для багатьох інших у світі було б неможливим. Можемо робити так, щоб життя перемагало. І маємо завжди пам’ятати, що від особистого вибору та сміливих дій кожного залежить життя всіх.

Хочемо зараз висловити нашу повагу й усім людям у Славутичі – кожному й кожній, хто зберіг ту сміливість і відданість захисту життя, які врятували всіх нас у 1986 році і які допомогли Україні навесні 22-го року. Славутич не підкорився окупантам. Проявив свій характер. Боровся. Захищався. І ми бачили вас на цій площі. Бачили героїзм тих наших людей, які в умовах російської окупації працювали на змінах на станції. Все це допомогло тоді всій нашій державі зупинити розгортання катастрофи, принесеної російською армією.

Дякуємо всім тим, хто захистив життя 38 років тому! Дякуємо кожному й кожній, хто протистояв ворогу у 22-му році! Пишаємось усіма, хто бореться заради України й життя зараз і обов’язково переможе.

У Славутичі зустрілися з учнями та працівниками місцевої гімназії, а також відвідали підприємство «Нова Кухня», яке відновила родина з Маріуполя.

Україна – країна сильних, розумних, сміливих людей. Надзвичайно цінно зустрітися й поспілкуватися. Дякуємо всім, хто навчає та допомагає, хто продовжує працювати в Україні, зміцнювати нашу економіку.

🇺🇦🇺🇦🇺🇦