Евакуація. Це те, про що місцева влада щоденно просить українців на Сході.

Покинути рідний дім особливо важко людям старшого віку. Бо тут пройшло життя, усе знайоме і облаштоване. Бо дуже страшно їхати в невідомість, бути “тягарем” для дітей чи внуків. Однак зберегти життя – найважливіше. Тому у Довіднику Безбар’єрності ми підготували матеріал “Як налаштувати людину старшого віку на переїзд у безпечне місце”. Ось короткі тези:

📍Визначте головний “стопер” людини і покажіть раціональну альтернативу. Якщо будинок – розкажіть, хто за ним пригляне. Поясніть, скільки коштуватиме ремонт, якщо будуть руйнування. Яку соцпідтримку ви отримаєте в регіоні, куди їдете. Ваші близькі мають бачити, що ви врахували те, що їх лякає і бентежить.

📍Знайдіть головний мотиватор. Зазвичай людина сама говорить про те, що для неї є цінним. Якщо це діти й онуки – розкажіть, як багато часу ви проведете разом. Якою потрібною вона буде вам. Згадайте приємні моменти і попросіть не позбавляти дітей таких радощів.

📍Майте готовий план. Знайдіть ті справи, якими людина буде зайнята, покажіть, що вона зможе робити те ж саме, що вдома – лише в іншому місці. Доглядати за будинком, малечею. Людина має відчувати безпеку. Розуміти, чим буде корисна. Звісно ж, ваш план не має бути обов’язком – радше проханням і пропозицією.

📍Виріште організаційні моменти. Перевірте разом наявність потрібних ліків, одягу, інших важливих речей. Поясніть це турботою, не нервуйте. Візьміть ті речі, які є важливими для людини – навіть якщо вам вони здаються не на часі. І обов’язково лишіть в її речах папірець з контактами та (якщо є) хворобами – раптом ваш близький злякається і загубиться.

І пам’ятаймо: будинки ми відбудуємо, речі – купимо. А от життя рідних людей найдорожче, що у нас є ❤️

Дитячі табори запрацюють! Не всі (їх у нас понад 3 тисячі) та не в усіх регіонах, а лише там, де безпечно. Але після важкої весни ми повинні дати дітям літо і можливість відпочити та оздоровитися. Щоб визначити, де саме та які табори працюватимуть, зараз створено цілий штаб. А ще працюємо над тим, щоб табори функціонували для наших дітей за кордоном – веду перемовини з першими леді, щоб улаштувати такі в різних країнах.

Розповіла про це в інтерв'ю українським телеканалам. Поговорили про всі нагальні проєкти допомоги українцям – від створення Національної програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, якою займаюся останнім часом, до питань протезування та реабілітації тих, хто постраждав через війну. Все це – наш великий фронт боротьби за добробут українських громадян. І на ньому теж переможемо.

Днями я читала допис мами з Харкова. Її п'ятимісячне маля вибухова хвиля просто вирвала з рук тата на вулиці. Загинув і батько. Мама вижила. Вона пише, що була щасливою матір’ю двох діток. У неї залишилася одна дитина. Вона була дружиною – залишилася вдовою. Вона не може цього осягнути. Упевнена, кожна мама, яка прочитала допис, подумала: це справді неможливо осягнути.

Це всього один випадок, про який розповіла сьогодні у телефонній розмові з Її Королівською Величністю Королевою бельгійців Матильдою, коли обговорювали українську Національну програму психічного здоров’я та психосоціальної підтримки. Королева є професійним психологом та опікується питаннями психічного здоров’я на світовому рівні як адвокат цілей сталого розвитку ООН, тому чудово розуміє глибину травми та виклик, з яким зіткнулася наша країна.

Бельгія успішно реформувала систему охорони психічного здоров'я дорослих, впровадила нові політики в галузі психічного здоров'я дітей та підлітків, тож її досвід був би надзвичайно корисним Україні. Ми плануємо навчити якомога більше фахівців із психічного здоров’я, сімейних лікарів, освітян, соціальних працівників. Хочу, щоб усі вони змогли перейняти найкращий світовий досвід і найсучасніші практики. Тож була рада почути від Королеви запевнення: Бельгія готова поділитися своїми успішними напрацюваннями, які застосовувала під час реформи.

Особливо важливим для мене є досвід Бельгії в роботі з психологією дітей. Українські діти бачать занадто багато. Країна шокована історією 18-річного хлопця, який став свідком загибелі мами і взяв під опіку чотирьох молодших братів і сестер. Він не може говорити про те, що сталося, без сліз. Або шестирічний хлопчик із Маріуполя, який втратив там усіх... Спочатку – маму й тата. А потім – бабусю й дідуся. Вони привели його до волонтерів, а згодом їх знайшли застреленими. Як йому з цим жити?

Діти травмовані смертями близьких, жорстокістю військових, втратою дому. Маємо врятувати їхню психіку в умовах війни. І не маємо часу на експерименти. Тож розраховую на підтримку міжнародної спільноти, щоб якнайшвидше розробити та впровадити програму.

Перша жінка – Президент Словаччини, наймолодша лідерка в історії країни, екоактивістка та борчиня за права людей. Ось та, хто нині разом з усією Словаччиною опікується українськими вимушеними переселенцями в цій країні. Рада була поспілкуватися з пані Зузаною Чапутовою.

Обговорили створення в цій країні Українського культурного центру – другого після такого закладу в Литві.
Це буде місце для зустрічей українців, де вони зможуть отримати інформацію та допомогу, місце для культурних та освітніх заходів. Мами навіть зможуть залишити тут на декілька годин своїх дітей або попрацювати за комп’ютером.

Окрема подяка Словаччині за створення тимчасових екзаменаційних центрів для наших абітурієнтів – міністерства освіти двох країн на прямому контакті, словацька сторона забезпечує приміщення та комп’ютери.

Це дуже важливо для нас, бо освіта не повинна припинятися. Для України це така ж стратегічна сфера, як і медицина. Нагадаю, що Словаччина – одна з тих країн, яка прямо висловилася за кандидатство України в ЄС. Не забудемо вашої підтримки, словацькі друзі! 🇺🇦🇸🇰