Ти прокинувся від вибухів. Ракети пробили твої стіни й понівечили вулиці.
Ти навчився прислухатися до повітряних тривог і облаштовувати бомбосховища.
Працювати під обстрілами.
Ризикувати, допомагати, рятувати тих, кому гірше.
Бути попри все.
Тобі вже так багато років… Коли ж випаде пожити спокійно?
«Пережив усі ті війни, переживу й цю. Пережив тих ворогів, переживу й цих», – усміхаєшся ти.
І ось – твій день. Навіть під час війни ти зустрічаєш його квітами й каштанами.
Як тебе не любити, Києве наш!?

Відео: Брагарник Олексій

Обвуглені металеві основи парт у класах з розбитими вікнами. Ці емоційні фото показав Сергій Гайдай, голова Луганської ОВА, розповідаючи про останній дзвоник у області. Там його не було в п’ятницю — принаймні, фізично у школах, де на дошках, які вціліли, досі крейдою: 23 лютого.

Останнього дзвінку — із нетерплячкою на лінійці, бо вже можна розбігтися на канікули; із розчуленими вчителями, чий клас випускний; із директором, який міцно тисне руку, вручаючи грамоту — у наших дітей не було. Всеукраїнський останній дзвоник вони провели онлайн: наші освітяни зробили справді святкову програму, із відеовітаннями від учителів, що працювали над уроками Всеукраїнського розкладу в прямому ефірі, зірок, волонтерів, військових. Їм дуже хотілося, щоб ніхто не зміг вкрасти це свято в українських дітей. Навіть якщо вкрав їх школу та мир.

Зруйновані, понівечені, школи не лише на Луганщині. В Україні майже не лишилося областей, де б росіяни не обстріляли заклади освіти. У Харкові повністю зруйновані півсотні освітніх закладів, 372 пошкоджені. Понад чотири сотні — у Донецькій. Загалом 1888 закладів освіти постраждали від бомбардувань та обстрілів. 180 з них зруйновано повністю.

Там, де школи вціліли, але окуповані, Росія чинить освітній геноцид — забороняє навчатися за українськими навчальними програмами, допитує вчителів, зброєю змушує їх переходити на російську. Окупанти вилучають історію України, українську мову, українську літературу, забороняють у школах будь-які згадки про Україну. В частині шкіл продовжили начальний рік до вересня, змушуючи наших дітей вчити російську мову, історію, літературу. Там теж не було українських урочистих лінійок. Лише залякування і терор.

Я знаю: жодне свято онлайн не замінить дітям жарти друзів, з якими стоїш на лінійці, а батькам — момент гордості, коли твій першокласник несе дзвінок. Тому ми пропрацьовуємо варіант, щоб з першого вересня відновити навчання в школах, де є сховища. Тому на зустрічі з ЮНІСЕФ обговорювали національну кампанію з відновлення навчання та відбудови зруйнованих шкіл. Останній дзвінок для наших дітей прозвучав онлайн, перегукуючись із сиренами. Хочеться сподіватися, що перший, у вересні — прозвучить в стінах рідних шкіл.

📚Яка ваша улюблена дитяча книжка українською? Якби я була зараз малою, то точно закохалася б у «Таке велике слоненя», або в «Кошеня і Сонечко», або в «Казку про Старого Лева»…

Діти, які полишили домівки через війну, не брали із собою книжок. Їхні сім’ї часто евакуювалися взагалі без нічого. І тепер дитяча книжка рідною мовою може стати частинкою дому, миру, хвилинкою спокою.

Саме для цього наш проєкт «Книжки без кордонів».

❗️Працює так: українські видавництва надають готові макети своїх яскравих і чудово оформлених книжок. Посольства України ведуть переговори/шукають партнерів серед закордонних друкарень, які ці книжки випускають. Ось на фото ви бачите, як виходить з друку улюблена народна казка «Колосок». А ось вона вже в читачів. Бо мета саме в цьому – подарувати кожному маленькому переселенцю українські книжки.

Ці фото з різних країн, бо завдяки нашим посольствам і власній небайдужості Латвія, Литва, Чехія, Болгарія, Естонія, Норвегія, Швеція, Польща, Словаччина, Німеччина, Ірландія вже долучилися до ініціативи – надрукували й роздають книжки діткам. Проєкт реалізується вже 11 країнах і налічує 80 тис. надрукованих книжок.

Тисячі сімей прочитають на ніч чудові казки. Переглянуть разом чудові малюнки. Перенесуться у створений з любов’ю світ.

У цього яскравого світу, населеного слоненятами й чарівними левами, немає й не може бути кордонів. Він лише розширюватиметься, бо саме зараз до проєкту приєднуються десятки країн. У процесі – Франція, Нідерланди, Італія, Румунія, Фінляндія, Велика Британія, Туреччина.

Мине багато років, і хтось запитає в мами чи тата: «А яка у вас улюблена дитяча книжка?» І вони назвуть одну з тих, які отримали у вимушеній розлуці з Батьківщиною. Та це буде вже вдома, в Україні. 💙💛

Евакуація. Це те, про що місцева влада щоденно просить українців на Сході.

Покинути рідний дім особливо важко людям старшого віку. Бо тут пройшло життя, усе знайоме і облаштоване. Бо дуже страшно їхати в невідомість, бути “тягарем” для дітей чи внуків. Однак зберегти життя – найважливіше. Тому у Довіднику Безбар’єрності ми підготували матеріал “Як налаштувати людину старшого віку на переїзд у безпечне місце”. Ось короткі тези:

📍Визначте головний “стопер” людини і покажіть раціональну альтернативу. Якщо будинок – розкажіть, хто за ним пригляне. Поясніть, скільки коштуватиме ремонт, якщо будуть руйнування. Яку соцпідтримку ви отримаєте в регіоні, куди їдете. Ваші близькі мають бачити, що ви врахували те, що їх лякає і бентежить.

📍Знайдіть головний мотиватор. Зазвичай людина сама говорить про те, що для неї є цінним. Якщо це діти й онуки – розкажіть, як багато часу ви проведете разом. Якою потрібною вона буде вам. Згадайте приємні моменти і попросіть не позбавляти дітей таких радощів.

📍Майте готовий план. Знайдіть ті справи, якими людина буде зайнята, покажіть, що вона зможе робити те ж саме, що вдома – лише в іншому місці. Доглядати за будинком, малечею. Людина має відчувати безпеку. Розуміти, чим буде корисна. Звісно ж, ваш план не має бути обов’язком – радше проханням і пропозицією.

📍Виріште організаційні моменти. Перевірте разом наявність потрібних ліків, одягу, інших важливих речей. Поясніть це турботою, не нервуйте. Візьміть ті речі, які є важливими для людини – навіть якщо вам вони здаються не на часі. І обов’язково лишіть в її речах папірець з контактами та (якщо є) хворобами – раптом ваш близький злякається і загубиться.

І пам’ятаймо: будинки ми відбудуємо, речі – купимо. А от життя рідних людей найдорожче, що у нас є ❤️

Дитячі табори запрацюють! Не всі (їх у нас понад 3 тисячі) та не в усіх регіонах, а лише там, де безпечно. Але після важкої весни ми повинні дати дітям літо і можливість відпочити та оздоровитися. Щоб визначити, де саме та які табори працюватимуть, зараз створено цілий штаб. А ще працюємо над тим, щоб табори функціонували для наших дітей за кордоном – веду перемовини з першими леді, щоб улаштувати такі в різних країнах.

Розповіла про це в інтерв'ю українським телеканалам. Поговорили про всі нагальні проєкти допомоги українцям – від створення Національної програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, якою займаюся останнім часом, до питань протезування та реабілітації тих, хто постраждав через війну. Все це – наш великий фронт боротьби за добробут українських громадян. І на ньому теж переможемо.

Днями я читала допис мами з Харкова. Її п'ятимісячне маля вибухова хвиля просто вирвала з рук тата на вулиці. Загинув і батько. Мама вижила. Вона пише, що була щасливою матір’ю двох діток. У неї залишилася одна дитина. Вона була дружиною – залишилася вдовою. Вона не може цього осягнути. Упевнена, кожна мама, яка прочитала допис, подумала: це справді неможливо осягнути.

Це всього один випадок, про який розповіла сьогодні у телефонній розмові з Її Королівською Величністю Королевою бельгійців Матильдою, коли обговорювали українську Національну програму психічного здоров’я та психосоціальної підтримки. Королева є професійним психологом та опікується питаннями психічного здоров’я на світовому рівні як адвокат цілей сталого розвитку ООН, тому чудово розуміє глибину травми та виклик, з яким зіткнулася наша країна.

Бельгія успішно реформувала систему охорони психічного здоров'я дорослих, впровадила нові політики в галузі психічного здоров'я дітей та підлітків, тож її досвід був би надзвичайно корисним Україні. Ми плануємо навчити якомога більше фахівців із психічного здоров’я, сімейних лікарів, освітян, соціальних працівників. Хочу, щоб усі вони змогли перейняти найкращий світовий досвід і найсучасніші практики. Тож була рада почути від Королеви запевнення: Бельгія готова поділитися своїми успішними напрацюваннями, які застосовувала під час реформи.

Особливо важливим для мене є досвід Бельгії в роботі з психологією дітей. Українські діти бачать занадто багато. Країна шокована історією 18-річного хлопця, який став свідком загибелі мами і взяв під опіку чотирьох молодших братів і сестер. Він не може говорити про те, що сталося, без сліз. Або шестирічний хлопчик із Маріуполя, який втратив там усіх... Спочатку – маму й тата. А потім – бабусю й дідуся. Вони привели його до волонтерів, а згодом їх знайшли застреленими. Як йому з цим жити?

Діти травмовані смертями близьких, жорстокістю військових, втратою дому. Маємо врятувати їхню психіку в умовах війни. І не маємо часу на експерименти. Тож розраховую на підтримку міжнародної спільноти, щоб якнайшвидше розробити та впровадити програму.