Війна змінює. Війна розставляє пріоритети.

Щорічний Марш вишиванок, що зазвичай є світлим, добрим святом єднання української діаспори, у Лондоні цього року став Маршем матерів, що хочуть миру для своїх дітей.
Бо вишиванка нині зі святкового строю перетворилася на оберіг, що захищає нас від війни.

Понад тисячу жінок вийшли на вулиці, вимагаючи зупинити терор, гвалтування, катування. Дати їх чоловікам, які лишилися вдома, зброю, щоб вони могли боронити Україну і європейські кордони.

Тисячі українців підтримали їх у Празі – там традиційний парад вишиванок, що проходить у третю неділю травня, жовтоблакитною хвилею протесту пройшовся містом. З прапорами України та ЄС люди дякували Чехії за допомогу. Стверджували: місце України завжди було і буде у Європі.

Люди, що пройши разом війну, назавжди стають побратимами. Наші країни теж проходять цю війну разом – тож дякуємо, побратими, за підтримку 🇺🇦🇬🇧🇨🇿

​​«Що б ви хотіли переказати українкам, які зараз у нас?» – часто запитують у мене іноземні журналісти. Переказала через ELLE Spain те, що хотіла б сказати всім, хто виїхав та виїжджає:

«Це дуже важливо, що ви та ваші діти в безпеці. Рятуючи дітей і себе, ви рятуєте країну. Це не пафос. Це правда. Нам важливе кожне життя. Україна – це ви. І водночас я розумію, як це складно психологічно – бути не туристом, а біженцем. Боятися обтяжити собою чи бути недоречною. Навіть із найкрасивіших місць завжди хочеться повернутися додому. Я впевнена, що скоро так само зможу звернутися до вас і сказати: повертайтеся. Війна скінчилася».

Маріуполь. Яким він був і яким став після російського знущання. Ірпінь, Харків, Сєвєродонецьк. Було – стало. Думала, як найкраще розповісти про українську трагедію під час онлайн-сесії в Українському домі в Давосі, організованому в межах Всесвітнього економічного форуму. Зрозуміла, що краще один раз побачити. Тож не тільки розказувала, а й показувала. Понівечені міста. Понівечених людей. Як-от сім’я Наталі. З донечкою Яною вони втратили нижні кінцівки під час ракетного удару по вокзалу в Краматорську.

Мої співрозмовники – в затишному далекому містечку. Я в Києві, який намагається відновитися після обстрілів. Але мені здається, весь цивілізований світ розуміє, через що ми зараз проходимо.

На запитання «як ви там тримаєтеся?» сказала, що як та шафка в Бородянці. Ми зараз усі так.

Питали: «Що ми можемо зробити?» Відповіла – не звикати до війни. Бо це те, чого хоче Росія. Щоб трагедії стали в один ряд із новинами шоу-бізу. Ні, так не має бути у світі, який хоче зберегти людяність. Цінність людського життя та миру – понад усе.

Знаєте, що надихнуло? Що були люди, які назвали себе «новими друзями України». До цього їх спонукала війна. На жаль. Але ласкаво просимо нових друзів до спільної боротьби. Бо це і є дружба – боротися та перемагати разом.

Відео: https://fb.watch/dcVOv71HJ8/

Навчальний рік закінчується. Однак освітній процес в Україні не зупиняється – попри війну, і попри те, що “в Україні” нині означає в усьому світі, адже мільйони наших учнів та студентів навчаються віддалено з-за кордону.

Щоб освітній функціонував системно, запустили єдиний портал про навчання під час війни OSVITANOW.ORG. Глобально у ньому є два розділи: батькам та вчителям.

📍Батьки та учні знайдуть тут відповіді на усі питання стосовно навчання в Україні та за кордоном, щодо вступу у ВНЗ, як то – знайти школу віддалено чи отримати атестат. І, що на мій погляд надзвичайно важливо – інформацію про психологічну підтримку та безкоштовні медичні послуги.

📍Для вчителів є вичерпна інформація про трудові відносини під час воєнного стану, зокрема, інструкції, як працювати тим, хто опинився на тимчасово окупованих територіях, відпустка та оплата у період воєнного часу. Також тут зібрані безкоштовні інструменти для організації дистанційного навчання.

Платформу створили ЮНІСЕФ у партнерстві Освіторія та за підтримки Міністерство освіти і науки України.

Хотілося б, щоб українські діти мирно дивились мультики. Та змушені – показувати їм відео, що навчають мінній безпеці, аби зберегти життя.

❗️Подивіться самі – й покажіть дітям серію відео від песика Патрона, який разом з колегами із ДСНС розповідає про ризики вибухонебезпечних предметів, які можна зустріти на територіях, де велись бойові дії.

📍Перше відео – про вибухові елементи касетних боєприпасів: як вони виглядають, у чому їхня небезпека та де вони можуть ховатися. Друге – про протитанкові гранати.

❗️До слова, касетні бомби заборонені міжнародним гуманітарним правом як такі, що задають надмірних ушкоджень цивільним. Росія ж неодноразово використовувала їх у жилих районах, тож наразитися на небезпеку можна просто посеред міста. Не кажучи вже про численні замінування іншою вибухівкою у лісах та поблизу водойм, де дітям так приємно було б відпочивати влітку.

Відео підготували в ЮНІСЕФ спільно з ДСНС, Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України та Національною поліцією України.

​​Акцентувати не на інвалідності – а на доступності середовища для людей з інвалідністю.

Ось яке завдання ми ставимо перед собою, коли працюємо над безбар’єрним простором в Україні. Тож рада бачити, що цей принцип знайшов відображення у новому символі доступності, який створили у офісі міських проєктів Урбанина.

Ви не раз бачили наліпку “людина у кріслі колісному” на дверях вбиралень чи у громадському транспорті. Це міжнародний символ доступності, однак у нього є недолік: він зображує конкретну форму інвалідності. В той час як доступності потребують не лише представники маломобільних груп населення, але й усі користувачі громадського простору.

Новий знак, за словами автора Максима Головка, покликаний “не розділяти людей і показувати доступність просторів для всіх, незалежно від їхнього віку, статі або інвалідності”. У ньому поєднані навстіж відчинені двері, а також обриси літери «а» (від слова accessibility, тобто «доступність»).

Рада, що цей знак – етично сучасний, відкритий – переміг у конкурсі на створення нового символу доступності, який організовували The International Union of Architects та Rehabilitation International. І поки сподіваємось на його офіційне затвердження в стандартах ISO, можна вже завантажити зображення за посиланням та використовувати у громадському просторі.

Голодні діти зі зруйнованих війною міст. Не сьогодні – понад 75 років тому. Щоб допомогти їм і всім дітям світу, тоді з’явився дитячий фонд ООН ЮНІСЕФ.

Днями зустрілася з головою його Представництва в Україні Муратом Шахіним.
До війни разом проводили реформу шкільного харчування. Тепер говорили, хто де і в якому обсязі потребує харчів та іншої гуманітарної допомоги – ЮНІСЕФ надав її вже 2 мільйонам українців. Але щоденні трагедії в країні вимагають щоразу нових відповідей.

Розповіла ЮНІСЕФ про новий проєкт, започаткований через війну: разом із МОЗ евакуюватимемо за кордон уже не тільки онкохворих дітей і дітей-сиріт. У планах – допомога дітям, які втратили кінцівки від вибухів і потребують протезування. Цей виклик наростає щодня – з кожною російською ракетою чи міною.
А національна програма психологічної допомоги, яку запускаємо зараз разом з ВООЗ, дасть змогу подолати невидимі, психологічні травми війни. Наші люди відновляться й житимуть повноцінним життям. Це найменше, що ми можемо й зобов’язані зробити.

А наші діти з першого вересня повинні мати змогу повернутись у відновлені й безпечні школи. Зараз в Україні понівечено вже понад 1600 таких закладів. І ЮНІСЕФ запропоновав свою допомогу у відновленні – готує цілий проєкт. Як мама дитини, яка, як і більшість юних українців, закінчила цей навчальний рік дистанційно, буду рада долучитися до ініціативи. Щоб перший дзвоник відбувся не онлайн, а наживо – з квітами й усмішками. Головне, щоб війна скінчилася нашою перемогою!🇺🇦