«Ти маєш зробити добро зі зла…» – відома цитата Роберта Пенна Воррена, американського класика.
Ми маємо зробити з війни мир, тож запускаємо Національну програму психічного здоров’я та психосоціальної підтримки.
Це ще одне завдання, яке постало перед нами, – битва за психічне здоров’я наших людей. Після того, що українці пережили в окупації, на фронті, у бомбосховищах, під обстрілами, на чужині, вони потребують реабілітації так само, як поранені фізично.

Говорила про це на сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я, найвищого керівного органу ВООЗ – нашого партнера в розпочатому. З їхніми експертами та досвідом створимо власну унікальну програму психологічної допомоги.

Це амбітне завдання – перетворити стрес і біль на силу й наснагу, зло на добро. Та хіба не це робить уся Україна вже три місяці? Тож продовжуємо. До перемоги.

Війна змінює. Війна розставляє пріоритети.

Щорічний Марш вишиванок, що зазвичай є світлим, добрим святом єднання української діаспори, у Лондоні цього року став Маршем матерів, що хочуть миру для своїх дітей.
Бо вишиванка нині зі святкового строю перетворилася на оберіг, що захищає нас від війни.

Понад тисячу жінок вийшли на вулиці, вимагаючи зупинити терор, гвалтування, катування. Дати їх чоловікам, які лишилися вдома, зброю, щоб вони могли боронити Україну і європейські кордони.

Тисячі українців підтримали їх у Празі – там традиційний парад вишиванок, що проходить у третю неділю травня, жовтоблакитною хвилею протесту пройшовся містом. З прапорами України та ЄС люди дякували Чехії за допомогу. Стверджували: місце України завжди було і буде у Європі.

Люди, що пройши разом війну, назавжди стають побратимами. Наші країни теж проходять цю війну разом – тож дякуємо, побратими, за підтримку 🇺🇦🇬🇧🇨🇿

​​«Що б ви хотіли переказати українкам, які зараз у нас?» – часто запитують у мене іноземні журналісти. Переказала через ELLE Spain те, що хотіла б сказати всім, хто виїхав та виїжджає:

«Це дуже важливо, що ви та ваші діти в безпеці. Рятуючи дітей і себе, ви рятуєте країну. Це не пафос. Це правда. Нам важливе кожне життя. Україна – це ви. І водночас я розумію, як це складно психологічно – бути не туристом, а біженцем. Боятися обтяжити собою чи бути недоречною. Навіть із найкрасивіших місць завжди хочеться повернутися додому. Я впевнена, що скоро так само зможу звернутися до вас і сказати: повертайтеся. Війна скінчилася».

Маріуполь. Яким він був і яким став після російського знущання. Ірпінь, Харків, Сєвєродонецьк. Було – стало. Думала, як найкраще розповісти про українську трагедію під час онлайн-сесії в Українському домі в Давосі, організованому в межах Всесвітнього економічного форуму. Зрозуміла, що краще один раз побачити. Тож не тільки розказувала, а й показувала. Понівечені міста. Понівечених людей. Як-от сім’я Наталі. З донечкою Яною вони втратили нижні кінцівки під час ракетного удару по вокзалу в Краматорську.

Мої співрозмовники – в затишному далекому містечку. Я в Києві, який намагається відновитися після обстрілів. Але мені здається, весь цивілізований світ розуміє, через що ми зараз проходимо.

На запитання «як ви там тримаєтеся?» сказала, що як та шафка в Бородянці. Ми зараз усі так.

Питали: «Що ми можемо зробити?» Відповіла – не звикати до війни. Бо це те, чого хоче Росія. Щоб трагедії стали в один ряд із новинами шоу-бізу. Ні, так не має бути у світі, який хоче зберегти людяність. Цінність людського життя та миру – понад усе.

Знаєте, що надихнуло? Що були люди, які назвали себе «новими друзями України». До цього їх спонукала війна. На жаль. Але ласкаво просимо нових друзів до спільної боротьби. Бо це і є дружба – боротися та перемагати разом.

Відео: https://fb.watch/dcVOv71HJ8/