​​Хтось дістає її, дивом вцілілу, із шафи у зруйнованому будинку. А хтось втратив разом із домом. Хтось шукає її в іншій країні, куди вигнала війна. Хтось одягне її в рідному місті, де нарешті немає обстрілів. Хтось – в окупації, ризикуючи життям. А хтось зробить це взагалі вперше, бо вперше відчув таку потребу. Цей день українці відзначають багато років, але війна наповнила його новим щемливим змістом. Можливо, вперше ми так гостро відчуваємо сенс відомого вислову про «вишитий код нації». Вперше це стало настільки особистим і гострим. Вперше це про наші страшні втрати й про обов’язкову перемогу над ворогом і горем.
З Днем вишиванки, друзі! 💙💛

​​Щодня війна роз’єднує дітей із батьками.

Чиїхось лишають у фільтраційних таборах окупанти, хтось губиться, рятуючись від обстрілів. Хтось, на жаль, гине. Під час війни усиновлення неможливе, але ви можете прихистити дитину, яка наразі залишилась без батьків.

Чат-бот “Дитина не сама” – це ресус допомоги дітям у воєнний час. Його створили ЮНІСЕФ, Міністерство соціальної політики України та Офіс Президента України.

Напишіть до нього, якщо:

📍Хочете тимчасово прихистити дитину у сім’ї.
📍Бачите дитину без нагляду.
📍Ваша дитина загубилася.

❗️Щоб прихистити дитину, ви обов’язково повинні мати громадянство України та фізично перебувати в безпечному місці на території Україні. Окрім того, мати:

✔можливість гарантувати безпеку дитині, забезпечити її їжею, одягом, доступом до медичних послуг та освіти, відповідну фінансову спроможність;
✔житло, біля якого немає стратегічних чи військових об’єктів, та наявність у ньому місця для сну та відпочинку дитини.

Окремо у боті є вкладка для іноземців. Заявку можуть заповнити лише іноземні організації, які готові тимчасово прихистити організовані групи українських дітей.

Нині українці подали вже понад 18 000 заявок, щоб тимчасово прихистити малюків. Бо дитина не має бути сама. Хочеться сказати це про кожного українського малюка, який нині втратив батьків 💙💛

​​Попри постійні обстріли та відсутність нормальних умов. У Харкові, Чернігові, Сумах – в усіх українських містах, які атакує Росія, попри війну народжуються діти.

На жаль, передчасні пологи нині помножилися. Мами народжують у сховищах – й добре, якщо лікарень. Тож багатьом дітям потрібна цілодобова апаратна підтримка.

Тому я надзвичайно рада розповісти: два інкубатори з безперебійним живленням приїхали до України із Франції. Це стало можливим завдяки спільним зусиллям «Лікарів без кордонів” та місцевого бізнесу, який об’єднався для підтримки України на благодійній вечері “Ukraine unify”. Проект було реалізовано за сприяння Посольства України у Франції.

Інкубатори отримали Криворізький перинатальний центр та Харківський обласний клінічний перинатальний центр. Раніше “Лікарі без кордонів” допомогли отримати ще два інкубатори, які відправилися у Миколаїв.

Я вдячна за чуйність, яку виявляють наші французькі партнери. Вдячна не лише як перша леді – а як жінка й мати. Наші діти народжуються на війні, та обов’язково мають вижити – щоб рости у мирі 🇺🇦🇫🇷

​​❗️Не підходити, не чіпати, повідомити саперів — ці прості правила можуть врятувати життя українцям, які зараз живуть на територіях, де точилися чи тривають бойові дії.

Щоб виявляти та розпізнавати вибухонебезпечні предмети, у Міністерстві внутрішніх прав створили застосунок «Розмінування України». Орієнтуватися в ньому допоможе улюблений сапер усієї країни — пес Патрон.

За допомогою застосунку можна:

📍зробити фото або відео підозрілого предмету, позначити координати на карті й відправити заявку ДСНС;
📍переглянути каталог вибухових предметів і порівняти з ними свою знахідку, в жодному разі не наближаючись до неї.

Рівень замінування України нині — один з найвищих у світі. На жаль, росіяни цинічно лишають вибухівку у наших будинках, особистих речах, мінують наші парки й узбережжя, де ми звикли відпочивати. Щодня піротехніки вилучають від двох до п'яти тисяч вибухонебезпечних предметів. У МВС кажуть, що на розмінування України необхідно 5-7 років.

Тож будьте пильними, розповідайте про небезпеку дітям — і ніколи не намагайтеся самі знешкодити невідомі предмети.

«Я повернуся». Ці слова повторює собі кожен українець, який був вимушений поїхати з дому. Повернуся до своєї школи. До свого горнятка на кухні. До своїх каштанів. До рідних.

Нам не пощастило із сусідом, який доводить «братерство» ракетами й терором. Та надзвичайно пощастило з іншим сусідом – Польщею, яка стала Україні найближчим другом не лише географічно. Польща прихистила майже три мільйони українців, дала їм не тільки тимчасові оселі, а й постійне піклування, безкоштовну медицину та освіту.

Ми повернемося, бо кращого за дім немає нічого. І обов’язково запросимо поляків у гості, щоб віддячити їм за більше, ніж гостинність – за справжню відсутність кордонів. Дякуємо вам, друзі! 🇺🇦🇵🇱
___________

Режисер: Стас Капралов
Оператори: Лев Костенко, Тетяна Дуднік, Арсеній Богунов
Режисер монтажу: Данил Дедков
Продюсер: Олена Турбал, Євген Островський
Колір: Марина Ткаченко
Звукорежисер: Сергій Пінчук
Ідея: Ірина Твердовська
Головний герой: Дар‘ян Кантер

За ініціативи Андрія Дещиці, Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Польща

Доросла людина або ж дитина блукає сама на вулиці. Вигляд у неї безпомічний та розгублений. Просить про допомогу чи навпаки не може говорити. Усе це — ознаки дезорієнтованості, психоневрологічного розладу, який може виникнути через шок. А тому, хто пережив обстріли, для цього інколи достатньо почути травневий грім.

❓Тож як допомогти такій людині?

📍Встановіть контакт, залучіть людину до взаємодії. Скажіть: «Кивніть, якщо мене чуєте», «Мене звати (назвати своє ім’я). Як звуть вас?». До дитини: «Як звати твою маму, тата, брата?», «Я зараз стискаю твою руку, стисни у відповідь мою».

📍Скажіть, що людина не сама, ви їй будете допомагати. Приміром: «Я тут», «Я поруч», «Ми разом».

📍Активуйте раціо. Зверніться до людини по імені та запитайте, який сьогодні день, число, місяць, що сталося, чи є поблизу рідні, адресу, телефон.

📍Поверніть зв’язок із реальністю. Опишіть довкілля та подальші дії. Наприклад, якщо неподалік пролунав вибух, спокійно скажіть: «Поруч вибухнув снаряд, нам треба встати і йти в укриття».

📍Якщо людина доросла, поверніть їй самостійність. Важливо, щоб вона робила те, що може сама. Використовуйте замість прохань наказовий спосіб. Спокійно скажіть «Налий собі води та випий», «Візьми дитину за руку».

❗️Важливо❗️

Кваліфіковано допомогти людині, яка перебуває у такому стані, можуть лише лікарі-психіатри або психологи. Але ви можете надати первинну психологічну підтримку та допомогти знайти близьких. Якщо не вдається це зробити самостійно, повідомте поліцію за номером 102 (людина/дитина вже може перебувати в розшуку) або швидку допомогу за номером 103.

Кваліфіковану допомогу також нададуть за номерами 0-800-50-02-02 (телефон довіри МВС), 044-254-91-02 (кол-центр МВС) та вкажуть на подальші дії.

Більше порад щодо взаємодії з дітьми, літними людьми та людьми з інвалідністю у воєнний час — у спеціальному розділі Довідника Безбар‘єрності.

​​«Щодня українські діти вчать усіх нас, що означає бути сильним і гідним, високо тримати голову навіть у найважчі часи. Я не можу вигадати кращого прикладу для наслідування для дітей та дорослих у всьому світі» — це слова нашого друга, прем’єр-міністра Великобританії Бориса Джонсона із його відкритого листа усім українським дітям.

Надзвичайно важливо, коли політики нині допомагають Україні виграти війну — на економічному, дипломатичному фронтах. Проте безцінно, коли політики при цьому пам’ятають про найдорожче, що є в України, й заради кого ця боротьба — про наших дітей.

«Ви можете бути розлучені з друзями, які залишились вдома, але у вас є мільйони інших по всьому світу. Тут, у Сполученому Королівстві, ми вивішуємо українські прапори на наших будинках, офісах, церквах, магазинах та ігрових майданчиках, навіть з мого власного даху на Даунінг-стріт, де вікна заповнені соняшниками, намальованими британськими дітьми», — написав Борис.

І це не просто слова. Нині у Великобританії діють програми для українців: Ukrainian Family Scheme, Homes for Ukraine. Завдяки їм британські сім’ї приймають у себе вдома українські, наші мами можуть отримати дозвіл на роботу, а наші діти — продовжувати навчання й не чути сирени.

«Я вірю, як і ваш президент, що Україна виграє цю війну. Я всім серцем сподіваюся, що незабаром ви зможете повернутися до своїх домівок, шкіл, сімей. І що б не трапилося, як би довго це не зайняло, ми у Великобританії ніколи не забудемо вас і завжди будемо з гордістю називати вас нашими друзями», — так закінчує лист Борис Джонсон.

Упевнена, жодна українська сім’я не забуде про цю підтримку. Як я казала раніше у своєму інтерв’ю для “Good Morning Britain”, британці, британський уряд одними з перших виявили свою принципову і непохитну підтримку Україні, ставши дороговказом для багатьох інших країн. Дякуємо за це 🇺🇦🇬🇧

Чи знали ви, що першою жінкою-офіцером у Європі була українка? Олена Степанів командувала жіночою чотою Українських Січових Стрільців у Першій світовій війні.

Сьогодні в Україні відзначають День героїв. І – героїнь. У цей день вітають тих, хто героїчно боровся за українську незалежність й продовжує це робити зараз.

Наші жінки давним-давно уже не тил української армії. Сьогодні вони складають понад п’яту частину усього особового складу ЗСУ. Чи це багато? Дуже. Один з найвищих показників, якщо порівнювати з країнами НАТО.

Наші героїні – це скрипалька Ольга Рукавішнікова, що у перший день вторгнення змінила класичний інструмент на гвинтівку. Це Ярина Чорногуз – одна з топ-100 найвпливовіших жінок України за версією Forbes – яка замість філологічної кар’єри обрала берет морської піхотинки. Це поетеса Олена Герасим’юк, яка з 2017 року поїхала на війну парамедиком у складі добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» та рятувала поранених у найгарячіших точках на сході. Це Катерина “Пташка”, чий спів у підвалах “Азовсталі” вселив надію у мільйони українців.

Таких героїнь – тисячі. Про них проект “Невидимий Батальйон”, який створили у 2015 році як правозахисний рух українських жінок-військових проти російської агресії на Донбасі. Нині він розповідає про жінок, які захищають усю країну. Кожна історія варта, щоб її знали 💙💛

«Ти маєш зробити добро зі зла…» – відома цитата Роберта Пенна Воррена, американського класика.
Ми маємо зробити з війни мир, тож запускаємо Національну програму психічного здоров’я та психосоціальної підтримки.
Це ще одне завдання, яке постало перед нами, – битва за психічне здоров’я наших людей. Після того, що українці пережили в окупації, на фронті, у бомбосховищах, під обстрілами, на чужині, вони потребують реабілітації так само, як поранені фізично.

Говорила про це на сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я, найвищого керівного органу ВООЗ – нашого партнера в розпочатому. З їхніми експертами та досвідом створимо власну унікальну програму психологічної допомоги.

Це амбітне завдання – перетворити стрес і біль на силу й наснагу, зло на добро. Та хіба не це робить уся Україна вже три місяці? Тож продовжуємо. До перемоги.

Війна змінює. Війна розставляє пріоритети.

Щорічний Марш вишиванок, що зазвичай є світлим, добрим святом єднання української діаспори, у Лондоні цього року став Маршем матерів, що хочуть миру для своїх дітей.
Бо вишиванка нині зі святкового строю перетворилася на оберіг, що захищає нас від війни.

Понад тисячу жінок вийшли на вулиці, вимагаючи зупинити терор, гвалтування, катування. Дати їх чоловікам, які лишилися вдома, зброю, щоб вони могли боронити Україну і європейські кордони.

Тисячі українців підтримали їх у Празі – там традиційний парад вишиванок, що проходить у третю неділю травня, жовтоблакитною хвилею протесту пройшовся містом. З прапорами України та ЄС люди дякували Чехії за допомогу. Стверджували: місце України завжди було і буде у Європі.

Люди, що пройши разом війну, назавжди стають побратимами. Наші країни теж проходять цю війну разом – тож дякуємо, побратими, за підтримку 🇺🇦🇬🇧🇨🇿