👨‍👩‍👧 Про що зараз думають батьки школярів? Чи встигне їхній малюк піти у сховище, якщо почнеться тривога. Чи не відставатиме він, якщо уроки знову будуть онлайн…

🔔 З навчанням пов’язана безліч цілком обґрунтованих тривог. І тому реформа харчування, яку Україна продовжує попри війну, – це та справді гарна новина, яка потрібна батькам. Щоб вони бачили розвиток і розуміли, що про їхніх дітей дбають. Щоб чули від дітей удома, що було нового, хорошого, смачного у школі. Щоб не сумнівалися: у держави є ресурс і бажання не просто виживати, а розвиватися.

Мами, які мусили поїхати з дітьми за кордон і зараз думають, чи повертатися. Будьмо чесними: саме діти, їхня безпека та якість життя є ключовими в ухваленні цього рішення. І реформа в освіті – додатковий стимул повернутися додому, бо це знову ж таки – показник розвитку країни заради дітей.

📍Сьогодні разом із Прем’єр-міністром долучилися до обговорення головного документа реформи – її Стратегії, затвердженої Кабміном 27 жовтня. Це путівник, карта, підкажчик – навігатор у впровадженні змін. До роботи над нею долучилися як профільні міністерства й державні структури, так і представники наших партнерів, активісти. Так реформа по-своєму об’єднала цілу країну та її громадський і урядовий сектори.

🤝Дякую безпосередньо Премʼєр-міністру та уряду за всебічну підтримку реформи. За бажання дати дітям найкраще всупереч важким випробуванням.

🏫 Тепер упровадження реформи – за очільниками ОВА та місцевим самоврядуванням. Будь-яка якісна реформа – це колективна справа й колективна відповідальність. Сьогодні з нами також міжнародні партнери. Вони поруч від самого початку роботи над реформою. Дуже розраховуємо на вас у реалізації стратегії.

Ми ж прагнемо не просто змінити шкільне меню, а ростити здорове покоління, здорове суспільство, готувати майбутнє просто зараз. Бо воно буде таким, яким ми самі його сформуємо.

🇺🇦 Потужна міжвідомча нарада, де презентували Стратегію реформи шкільного харчування, яку наприкінці жовтня затвердив Кабмін. 

Представники офісу Президента, уряду, місцевого самоврядування. Наші міжнародні партнери та громадські організації. Були присутні всі, хто готував реформу, і ті, хто впроваджуватиме її в громадах.

🤝 Вдячна кожному, що не відступилися. І спільними зусиллями таки продовжуємо нашу справу в час повномасштабного вторгнення.

Про цей наслідок стресу під час повномасштабного вторгнення останнім часом дедаді більше говорять сімейні лікарі 👩‍⚕️👨‍⚕️. Вони зазначають, що стрімко більшає пацієнтів із діабетом другого типу – набутим. Здавалося б, де звʼязок?

Однак накопичений стрес 🤯 та емоційне перенапруження, які тривають місяцями, можуть стати спусковим гачком, що запускає в організмі людини незворотний процес хвороби.

Мар’яна Климців, сімейна лікарка із Центру первинної медико-санітарної допомоги Червонограда Львівської області, каже: і її досвід, і новітні дослідження доводять, що стрес може спричинити цукровий діабет другого типу. Тож лікарка допомагає пацієнтам уникнути захворювання.

«Треба переглянути свій спосіб життя та звернутися до психолога чи психотерапевта або – ще простіше – до сімейного лікаря, який пройшов навчання ВООЗ mhGAP і може надавати підтримку за ментальних розладів. Важливо практикувати прості вправи, які допомагають, коли потрібно швидко приборкати стрес. Однак навчитися їх краще заздалегідь. Вони повертають контроль над собою та знижують тривожність. Ще один спосіб – помірні фізичні вправи: прогулянки, біг, фітнес»,

– розповідає пані Мар’яна.

🗓 Сьогодні, 14 листопада, у Всесвітній день боротьби з діабетом, хочеться нагадати: запобігти діабету значно легше, ніж потім постійно лікуватися. І крім регулярного контролю рівня цукру в крові, у пригоді стануть прості техніки самодопомоги та підтримання близьких на сайті https://www.howareu.com/ і на сторінках Всеукраїнської програми ментального здоров’я @howareu_program у соцмережах.

А щоб знайти свого лікаря, якщо вам потрібна допомога з ментальним здоров’ям, на сайті НСЗУ є зручна онлайн-мапа. Понад 10 тисяч лікарів у майже 4 тисячах закладів 🏥 готові прийти на допомогу.

📍Відвідала будівельний майданчик, де з’явиться дім у межах моєї ініціативи «Адреса дитинства» – цього разу на Київщині – для великої прийомної родини, що переїхала з тимчасово окупованої Каховки. Рада була познайомитися з батьками й дітьми та на власні очі побачити, як вони радіють майбутній новій оселі.

Видно, що це був затишний будиночок. Дбайливо складені підручники старшої донечки. Ведмедик біля ліжечка молодшої, півторарічної доньки. Саме на порозі дитячої кімнати все сталося. Російська ракета вбила маму дівчаток, 31-річну Катерину. Крізь проламану стелю на зруйновану оселю дивиться небо. Дівчатка вижили, бо старша була в школі, а меншу бабуся повела гуляти. Вижили фізично. Але як вижити після такої втрати морально?
 
🇨🇦 У зверненні до Галіфакського безпекового форуму, що триває в Канаді, розповіла про лише одну з таких трагедій із життя України. Лише в один день у Дніпрі. А такими через російський напад стали всі наші дні. Це може статися будь-де, за сотні кілометрів від бойових дій. Про такі місця в Україні світова преса часто пише: «Там усе працює, люди ходять на роботу, все спокійно». Але саме це і є війна, коли за одну хвилину жвава вулиця, зупинка, магазин перетворюються на місця особистої людської трагедії. Війна – це не постійний вогонь. Це постійне незнання, чи будеш ти живим за хвилину.
 
Мене часто запитують: «То чого ще Україна хоче від світу, від інших країн?»

За всієї глибокої вдячності тим, хто нам допомагає, гадаю, час змінити фокус цього питання. Не «чого хоче Україна?», а «чого хоче світ і кожен його житель?». Чи хоче він, щоб агресор залишився безкарним і продовжував? Чи хоче такого нового світового порядку?
 
Бо, якщо «втомиться» Україна, війна не зупиниться. Вона просто піде далі. Як епідемія, як глобальне забруднення, яких не спинили вчасно. І буде вже біля ваших кордонів, нависне над затишними будиночками, де живуть діти інших народів.
 
Тож чого ми хочемо? Щоб про це знали.

Не лише Україна, а ми всі зараз – той самий маленький родинний будинок, над яким зависла ракета. Ми всі мусимо втримати небо над ним.

Нескорені на полі бою, наші захисники й захисниці можуть бути вразливими в мирному житті.

Співчутливі погляди чи, навпаки, коли на протез або бойове поранення вказують пальцем. Надмірна запопадливість така ж образлива, як і байдужість. Запитання про втрату побратимів / посестер і «чи ти вбивав?» порушують будь-які кордони.

Знявши військові чоботи та бронежилет, удома, звикаючи до нової рутини, людина потребує підтримки. Тепла. Поваги до власної гідності.

🎬 Як її проявляти, пояснює відеопроєкт «Спілкування з Нескореними», створений телеканалом СТБ (група Starlight Media) за експертної підтримки громадської організації «Безбар’єрність».

Про взаємодію, засновану на повазі до різного досвіду, говорять самі захисники й захисниці, учасники української збірної Invictus Games. Відповідні поради інтегровано у новий розділ «Довідника безбар’єрності» – «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія».

✔️ Людина – насамперед. Це золоте правило, прописане в «Довіднику безбар’єрності», працює завжди й усюди. Перед вами захисник / захисниця – людина, яка в одну мить залишила звичне життя й пішла боронити наше сьогодні й завтра. Чи не найбільша образа для неї – жалість.

✔️ Запитання. Саме з нього варто починати розмову, коли не знаєш, як краще.
Чи можу я звернутися? Чи можу запитати? Чи потрібна допомога?

✔️ Про допомогу. Як кажуть герої відеоролика, лише ветеран чи ветеранка вирішують, потрібна йому / їй допомога чи ні. Варто спокійно реагувати, якщо вашу пропозицію пригостити кавою чи будь-яку іншу не прийняли.

✔️ І тут іще одне важливе правило: не узагальнювати. Те, що сподобається одній людині, іншу може образити.
Щире «вибач» – завжди в поміч.

🤝 А «дякую», яке можна висловити, просто приклавши руку до серця й кивнувши захиснику чи захисниці, матиме терапевтичний ефект навіть для вас самих.