🇺🇦 Понад півтора року українці живуть в умовах щоденного стресу: багато болю, багато втрат. Та хоч би які випробування нам випадали, ми проходимо їх гідно та плекаємо в них нашу стійкість. Адже розуміємо, що правда на нашому боці й ми маємо перемогти зло. І це ми можемо зробити лише разом.

Війна та її наслідки дуже важкий тягар, який під силу не кожному. Ніхто в цих умовах не має лишатися наодинці зі своїм тягарем. Не можна дати йому зламати себе, а отже, не можна мовчати, коли бракує сил. Просіть про допомогу. Пропонуйте допомогу. Ми мусимо жити, тож мусимо говорити одне з одним.

🗓️ Всесвітній день ментального здоров’я – іще один привід нагадати, як важливо чесно відповісти собі на питання «Ти як?», поставити його друзям, близьким, простягнути руку допомоги.

Разом @kvittkova, @mashaefrosinina, @monatik_official, @vlad.shevchenko_, @yegorgordeev, @kazka.band, @timur.miroshnychenko, @katyasilchenko ми закликаємо не мовчати, не закриватися наодинці зі своїми страхами й випробуваннями, не дати тягарям, які приносить війна, нас зламати.

#worldmentalhealthday #flgsummit2023 #howareyou

🇪🇺 Меседж з України – так вказане моє сьогоднішнє відеозвернення в програмі конференції в Брюсселі до Всесвітнього дня ментального здоров'я.

Але моє повідомлення стосується не лише України. Ментальне здоров’я – один із глобальних викликів майбутнього для всього світу. Все, що в ньому відбувається, – від терактів до землетрусів, від голоду до зміни клімату – рано чи пізно вплине і вже впливає на всіх. На самопочуття кожної людини, а отже, і кожної країни.

👉 Розповіла, як завдяки Всеукраїнській програмі ментального здоров’я дбаємо про психічний добробут українців, на який, очевидно, найбільше впливає війна.

👌 Мета програми – щоб відповідь «ок» на питання «ти як?» була не заспокійливою, а справді щирою. Щоб кожна людина попри її особистий жахливий досвід війни відчувала, що вона себе контролює, що вона може знайти вихід. І що іншим до неї не байдуже.

Якщо працювати з травмою, не змовчувати, її можна перетворити на посттравматичне зростання.

Мені здається, це важливе повідомлення для всіх людей і для країн, які переживають свої випробування: усі ми можемо перетворити біль на стійкість, якщо подбаємо про ментальне здоров’я.

Маємо дбати про стійкість – власну й загальну. Щоб вистояв світ.

Відео: EC - Audiovisual Service is European Union, 2023

17-річна Софія втратила тата в Маріуполі й пережила там найстрашніші дні та ночі. Її ровесник Даниїл під час війни зіткнувся з необхідністю лікувати близьку людину. А Поліна сама долає наслідки інсульту, тоді як перебування в холодних бомбосховищах поставило досягнення на цьому шляху під загрозу. Але ці молоді люди не здалися й не лише допомогли собі, а й підтримують інших.

📍Це окремі приклади з особистого досвіду, яким поділилися юні українці на спеціальному заході «Ти як? Історії стійкості», присвяченому Всесвітньому дню психічного здоров’я та проведеному в межах Всеукраїнської програми ментального здоров'я «Ти як?» за підтримки ЮНІСЕФ.

📝 А ще на заході представили виставку Христини Храновської «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей» з особистими історіями юних українців, які стали свідками війни. До експозиції увійшли записи, малюнки та особисті речі наших наймолодших співвітчизників.

Безмежно вдячна молодим людям, чиї історії ми почули, за їхню щирість і сміливість. Розповідати таке, тим паче публічно, непросто, бо означає проживати біль. Не кожен дорослий відважиться на таке.

👉 А дорослим хочеться сказати єдине: серйозно ставтеся до стану своїх підлітків і не відмахуйтеся: мовляв, переросте або ж це дитячі переживання. Бо хоч би що їх турбувало – чи особисте, чи війна – це важливо! І їм непросто: підлітки, молоді люди найбільш вразливі і перед впливом війни, і перед іншими випробуваннями для психіки.

Але дорослість – це якраз-таки усвідомлення себе й відповідальність. Сміливість говорити й бути почутим. Саме їх продемонстрували наші сьогоднішні герої. Бо не лише глибоко проаналізували свій травматичний досвід – вони знайшли вихід. Він полягає в саморозвитку, допомозі іншим. І це другий урок, який вони нам дають.

Як висловилася ще одна учасниця заходу, 15-річна Віолетта, яка пережила окупацію в Новій Каховці та навіть волонтерила, час ставати добрішим до людей поруч, а саморозвиток змушує задуматися над своїми цінностями.

Тож повага цим молодим і таким дорослим людям. Їхній досвід наочно доводить: ментальне здоров’я – це не відсутність проблем, а вміння їх долати й не здаватися.
Тільки так створимо майбутнє для себе та своєї країни.

«Ти як? Історії стійкості» – захід, який сьогодні провели за підтримки ЮНІСЕФ до Всесвітнього дня психічного здоров’я.

Потужні, відверті історії нашої сильної молоді. Подякувала за них: публічно розповісти про свою вразливість – теж ознака стійкості.  

Під час заходу відкрилася виставка Христини Храновської «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей». Вона триватиме в Києві до 25 жовтня й відкрита для відвідання.

595-й день повномасштабного вторгнення. За цей час ми усвідомили, які українці витривалі й стійкі. Наскільки ми співчутливі. Як можемо любити й ненавидіти. Якими можемо бути вразливими. Побачили, які стійкі наші діти.

🫂 Ми переживаємо різний досвід: удома, за кордоном. Діти легше адаптуються до умов війни, та водночас вони більш залежні від нас – дорослих, які перебувають поряд.

Діти не мають об'єктивного розуміння того, що відбувається. Їм потрібні наші пояснення. З дітьми важливо говорити на складні теми: що таке війна, які емоції ми всі переживаємо, як упоратися з тривогою.

👨‍👩‍👧 Діти залежать від стану батьків чи опікунів, отже, – і від того, наскільки ми дбаємо про себе.

Війна та стрес впливають на всі сфери життя. У дітей і дорослих може знижуватися самооцінка, ми можемо більше не справлятися з багатозадачністю, відчувати постійну втому, зміни настрою, відчувати себе вразливішими, можемо не справлятися з власними емоціями.

🤝 Щоб вистояти, нам може бути потрібна підтримка: знання, як подбати про себе, практики стійкості та самодопомоги, підтримка фахівців, спілкування з людьми, з якими нам комфортно.

👉 На сайті howareu.com разом з UNICEF Ukraine зібрали інформацію, яка може стати вам у пригоді. Це ігри, практики для дітей і дорослих, методички з ментального здоров'я, контакти фахівців.

Ти як?
UNICEF Ukraine

Підступність війни полягає в тому, що вона здатна вмить обнулити будь-які людські права, зокрема жіночі. Це як машина часу, яка переносить у Середньовіччя. Сучасні люди з їхніми уявленнями про гідність, цінність життя та особистості стають жертвами дикунства, про яке ми читали лише в історичних книжках.

🇲🇰 Вдячна моїй колезі, першій леді Республіки Північна Македонія Елізабеті Ґьоргієвській, за можливість говорити про це: приєдналася за допомогою відеозв’язку до заходу, який вона організувала разом із Фондом ООН у галузі народонаселення (United Nations Population Fund), – регіональної конференції «Сила вибору: усвідомлення тілесної автономності жінок та дівчат». У ній офлайн та онлайн взяли участь близько ста представників регіону Східної Європи та Центральної Азії, міжнародних організацій, політичних діячів, жінок-лідерів, представників громадянського суспільства.

Надзвичайно важлива тема в мирний час. Але особливого значення вона набуває в країні, на яку напали, як це сталося з Україною. І хоч би як боляче було говорити на цю тему, мушу вкотре застерігати світ від російських злочинів.

👉 Розповіла: нині Офіс Генерального прокурора України розслідує понад 230 випадків зґвалтування, яке вчинили окупанти на українських територіях. Серед жертв є навіть діти та чоловіки. Але більшість – жінки. І це лише ті випадки, коли жертви знайшли в собі сили свідчити. Бо, на жаль, досі зґвалтування є жахливим злочином, що стигматизується в усьому світі. Досі можна почути, буцім жертва сама винна, тому що допустила.

Думаю, це саме той страшний стереотип, із яким треба особливо боротися. Зокрема, за допомогою розголосу на таких заходах. Жертва нападу не винна. Людина це чи країна – той, на кого напали, – жертва, а не співучасник. Прикро, що навіть у ХХІ столітті ми досі маємо це доводити.

І водночас жінки – не лише жертви. У найскладніших умовах ми в Україні особливо гостро відчуваємо, які сильні, проактивні й важливі жінки, як багато вони можуть. Вони здатні відстоювати і власні кордони, і кордони своєї країни.

Віримо: скоро повернемо собі наше право жити в безпеці, що однаково важливо для людей усіх статей і в усіх країнах.