🇮🇱Колись Голда Меїр – одна із творчинь Держави Ізраїль, народжена в Києві, – сказала про це творення: «Ми не могли собі дозволити розкіш песимізму». Думаю, під цими словами зараз підпишуться всі україніці – куди б не закинула їх розв’язана Росією війна.
Українці за кордоном – буквальні амбасадори нашої мови, культури, історії і сучасності. Вони показали, як вміють об’єднуватися, знаходити друзів, допомагати один одному і батьківщині.
🇺🇦 Культурний центр України при Посольстві України в Державі Ізраїль, який відвідала сьогодні, – якраз такий осередок, що об’єднує українців і наших друзів у цій країні.
📍Центр зустрів виставкою «СПАДЩИНА»/«HERITAGE»: у 12 роботах п’яти митців із різних регіонів України – життя українського народу, його матеріальні та нематеріальні цінності, періоди розрухи та розквіту.
Кожен такий захід, як і кожен осередок українців, – наш культурний блокпост у світі, на захисті не тільки спадщини – сьогодення і майбутнього.
Українці за кордоном – буквальні амбасадори нашої мови, культури, історії і сучасності. Вони показали, як вміють об’єднуватися, знаходити друзів, допомагати один одному і батьківщині.
🇺🇦 Культурний центр України при Посольстві України в Державі Ізраїль, який відвідала сьогодні, – якраз такий осередок, що об’єднує українців і наших друзів у цій країні.
📍Центр зустрів виставкою «СПАДЩИНА»/«HERITAGE»: у 12 роботах п’яти митців із різних регіонів України – життя українського народу, його матеріальні та нематеріальні цінності, періоди розрухи та розквіту.
Кожен такий захід, як і кожен осередок українців, – наш культурний блокпост у світі, на захисті не тільки спадщини – сьогодення і майбутнього.
❤300👍14😢2
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Виставка «СПАДЩИНА»/«HERITAGE», яку відвідала в Культурному центрі України при Посольстві України в Державі Ізраїль, – це роботи митців із різних куточків України. Однак усі вони об‘єднані однією темою – ідентифікації себе та свого місця у світі як єдиної нації із власними цінностями. Нації, що здолає усе 🇺🇦
❤349👍14😢3
Forwarded from Zelenskiy / Official
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Разом відвідали сьогодні «Книжковий Арсенал». Перший день найбільшої книжкової події країни – країни, де прямо зараз іде жорстока війна. І прямо зараз тисячі людей прийшли на мистецький фестиваль, аби підтримати видавців та авторів, а отже, свою культуру та свою ідентичність. За цю країну ми боремося: країну, у чиєму арсеналі книга – як зброя й водночас як найбільша цінність. Таку країну не переможе ніхто.
——
Today we visited the Book Arsenal together. It's the first day of the biggest book event in the country, a country where a brutal war is going on right now. And right now, thousands of people have come to the art festival to support publishers and authors, and thus their culture and their identity. This is the country we are fighting for: a country in whose arsenal books are both a weapon and the greatest value. No one can defeat such a country.
——
Today we visited the Book Arsenal together. It's the first day of the biggest book event in the country, a country where a brutal war is going on right now. And right now, thousands of people have come to the art festival to support publishers and authors, and thus their culture and their identity. This is the country we are fighting for: a country in whose arsenal books are both a weapon and the greatest value. No one can defeat such a country.
❤317👍15😢2
📚Книжки як люди. Просто зараз вони в окопах, разом із захисниками, і в бомбосховищах, у валізах наших вимушених переселенців і в наплічниках волонтерів. Книжки чекають своїх власників у покинутих помешканнях і гинуть – під обстрілами й у повенях, разом із бібліотеками та музеями… Бо і наші книжки, і наших людей нападник ненавидить та боїться однаково.
Ось чому назва найбільшої книжкової події країни – «Книжковий арсенал» – звучить сьогодні особливо влучно. Бо книжки дійсно стали нашим арсеналом, нашою культурною зброєю.
📍З особливими відчуттями відвідали «Книжковий арсенал», що відкрився після вимушеної тогорічної перерви.
Дивилися, як наші видавництва, які рік тому втратили свої потужності, наклади, людей, тепер заповнюють полиці книжками. Кожен наш текст, роман, оповідання, вірш – опір знищенню. Доказ, що ми, українці, є та будемо на своїй землі. Тому що рятуємо, захищаємо й цінуємо одне одного. Тому що небайдужі та людяні.
👉Про це кажуть нам нові книжки нашого спротиву: «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення» Олександра Михеда, «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової, «Мисливці за градами» Андрія Кириченка, «Таємні історії маленьких і великих перемог» Тані Стус, воєнні поезії Жадана та Вишебаби. Із особливою біллю це засвідчує «Я перетворююсь… Щоденник окупації» Володимира Вакуленка – письменника, убитого окупантами в Ізюмі. Слово автора знищити не вдалося, і воно обов’язково переживе вбивць.
📖 Усі ми просто зараз кожним своїм днем пишемо водночас і книгу власного життя, і біографію країни. Настане день – і прочитаємо все це в підручниках з історії. Історії перемоги.
Обов’язково побачимося на тому самому «Книжковому арсеналі», де це станеться!🇺🇦
Ось чому назва найбільшої книжкової події країни – «Книжковий арсенал» – звучить сьогодні особливо влучно. Бо книжки дійсно стали нашим арсеналом, нашою культурною зброєю.
📍З особливими відчуттями відвідали «Книжковий арсенал», що відкрився після вимушеної тогорічної перерви.
Дивилися, як наші видавництва, які рік тому втратили свої потужності, наклади, людей, тепер заповнюють полиці книжками. Кожен наш текст, роман, оповідання, вірш – опір знищенню. Доказ, що ми, українці, є та будемо на своїй землі. Тому що рятуємо, захищаємо й цінуємо одне одного. Тому що небайдужі та людяні.
👉Про це кажуть нам нові книжки нашого спротиву: «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення» Олександра Михеда, «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової, «Мисливці за градами» Андрія Кириченка, «Таємні історії маленьких і великих перемог» Тані Стус, воєнні поезії Жадана та Вишебаби. Із особливою біллю це засвідчує «Я перетворююсь… Щоденник окупації» Володимира Вакуленка – письменника, убитого окупантами в Ізюмі. Слово автора знищити не вдалося, і воно обов’язково переживе вбивць.
📖 Усі ми просто зараз кожним своїм днем пишемо водночас і книгу власного життя, і біографію країни. Настане день – і прочитаємо все це в підручниках з історії. Історії перемоги.
Обов’язково побачимося на тому самому «Книжковому арсеналі», де це станеться!🇺🇦
❤493👍40😢4
❓ «Що ти відчував у бою?» «Ти когось вбивав?» «Ти отримав поранення — а побратими вціліли?»
Це приклади запитань, які не просто порушують кордони воїна, що повернувся з фронту — вони травмують. Змушують знов і знов переживати пройдений страшний досвід. І, до слова, почуте у відповідь теж може травмувати.
Комфортна інтеграція військових у мирне життя починається із коректної комунікації. Це те, що нам з вами під силу. Як не завдати зайвого болю скоро розкаже новий розділ «Довідника безбар’єрності». Його буде присвячено толерантній взаємодії з людьми, які мають бойовий досвід.
💻 Повернення ветеранів та ветеранок на їхні робочі місця — завдання із зірочкою для бізнесу, що має інвестувати у це увагою та підтримкою. Тож радію, що свідомі роботодавці, які входять до спільноти «Бізнес без бар‘єрів», вже роблять кроки у цьому напрямі.
📍Нещодавно відбулася зустріч компаній спільноти зі стейкхолдерами у сфері психічного здоров’я ветеранів, серед яких – «Центр психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лiсова Поляна» МОЗ України», БФ Mindy Foundation, Програма реінтеграції ветеранів IREX, Veteran Hub, Український ветеранський фонд, ГО «Простір Можливостей», «Громадський рух «Жіноча Сила України».
🤝 Ця зустріч започатковує майданчик для співдії між ветеранськими організаціями з потужною експертизою, роботодавцями та суспільством. Медіатором виступає Координаційний центр з психічного здоров’я при Кабінеті міністрів України у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я.
«Бізнес без бар'єрів» – спільнота з 22-х компанії, яка об'єдналася навколо ініціативи «Без бар'єрів» заради створення рівних можливостей для всіх українців.
Це приклади запитань, які не просто порушують кордони воїна, що повернувся з фронту — вони травмують. Змушують знов і знов переживати пройдений страшний досвід. І, до слова, почуте у відповідь теж може травмувати.
Комфортна інтеграція військових у мирне життя починається із коректної комунікації. Це те, що нам з вами під силу. Як не завдати зайвого болю скоро розкаже новий розділ «Довідника безбар’єрності». Його буде присвячено толерантній взаємодії з людьми, які мають бойовий досвід.
💻 Повернення ветеранів та ветеранок на їхні робочі місця — завдання із зірочкою для бізнесу, що має інвестувати у це увагою та підтримкою. Тож радію, що свідомі роботодавці, які входять до спільноти «Бізнес без бар‘єрів», вже роблять кроки у цьому напрямі.
📍Нещодавно відбулася зустріч компаній спільноти зі стейкхолдерами у сфері психічного здоров’я ветеранів, серед яких – «Центр психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лiсова Поляна» МОЗ України», БФ Mindy Foundation, Програма реінтеграції ветеранів IREX, Veteran Hub, Український ветеранський фонд, ГО «Простір Можливостей», «Громадський рух «Жіноча Сила України».
🤝 Ця зустріч започатковує майданчик для співдії між ветеранськими організаціями з потужною експертизою, роботодавцями та суспільством. Медіатором виступає Координаційний центр з психічного здоров’я при Кабінеті міністрів України у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я.
«Бізнес без бар'єрів» – спільнота з 22-х компанії, яка об'єдналася навколо ініціативи «Без бар'єрів» заради створення рівних можливостей для всіх українців.
👍220❤143😢3
Це роботи художників «ательєнормально», з якими я познайомилася на виставці «Ти як?» в «Українському домі» від його куратора, художника Стаса Туріни.
«ательєнормально» – це майстерня для художників та художниць з синдромом Дауна і без. Та насамперед це історія потужної взаємопідтримки. Приклад інклюзії, яким хочеться ділитися, аби подібні історії розвивалися в Україні.
За кілька тижнів до повномасштабного вторгення Стас розсилав батькам своїх колег брошуру: «Що робити під час війни та надзвичайних ситуацій», адже хотів попередити їх. Сам же зі своєю нареченою і колегою Катею Лібкінд вирішив залишатися в Києві, навіть за найстрашнішого сценарію – окупації міста. Вдвох вони волонтерили у Павлівській психіатричній лікарні, згодом – у Пуща-Водицькому психоневрологічному інтернаті, де відкрили художню майстерню.
Частково команда «ательєнормально» виїхала за кордон. Один із художників Женя Голубєнцев опинився у окупації в селі Вабля, що на околицях Бородянки. На щастя, вдалося вибратися, і тепер Женя працює в творчій майстерні Кельна.
Зараз митцям «ательєнормально» не так легко бачитися – графіки зустрічей переривають тривоги, та і сил не так багато. Художникам із синдромом Дауна непросто повертатися додому, всі вони живуть з батьками й потребуть підтримки.
«Ми багато волонтерили, допомагаючи і тим, в кого були знищені домівки, і друзям у війську, і людям з інвалідністю, як була потреба. Тепер, коли Київ видихає, ми думаємо знов про мистецтво, і звісно – про інклюзію», — каже Стас, наголошуючи на тому, як важливо створити у країні умови і для роботи художників майстерні, і для їх повернення додому.
Арт-брют — мистецтво людей з ментальними порушеннями, Україна з ним лише знайомиться, хоч у світі цей напрям доволі розвинений. Сподіваюся, подібні творчі проєкти із одиничних прикладів і у нашій країні стануть нормою. Бо показують нам, настільки розмаїтим може бути поняття «нормально».
«ательєнормально» – це майстерня для художників та художниць з синдромом Дауна і без. Та насамперед це історія потужної взаємопідтримки. Приклад інклюзії, яким хочеться ділитися, аби подібні історії розвивалися в Україні.
За кілька тижнів до повномасштабного вторгення Стас розсилав батькам своїх колег брошуру: «Що робити під час війни та надзвичайних ситуацій», адже хотів попередити їх. Сам же зі своєю нареченою і колегою Катею Лібкінд вирішив залишатися в Києві, навіть за найстрашнішого сценарію – окупації міста. Вдвох вони волонтерили у Павлівській психіатричній лікарні, згодом – у Пуща-Водицькому психоневрологічному інтернаті, де відкрили художню майстерню.
Частково команда «ательєнормально» виїхала за кордон. Один із художників Женя Голубєнцев опинився у окупації в селі Вабля, що на околицях Бородянки. На щастя, вдалося вибратися, і тепер Женя працює в творчій майстерні Кельна.
Зараз митцям «ательєнормально» не так легко бачитися – графіки зустрічей переривають тривоги, та і сил не так багато. Художникам із синдромом Дауна непросто повертатися додому, всі вони живуть з батьками й потребуть підтримки.
«Ми багато волонтерили, допомагаючи і тим, в кого були знищені домівки, і друзям у війську, і людям з інвалідністю, як була потреба. Тепер, коли Київ видихає, ми думаємо знов про мистецтво, і звісно – про інклюзію», — каже Стас, наголошуючи на тому, як важливо створити у країні умови і для роботи художників майстерні, і для їх повернення додому.
Арт-брют — мистецтво людей з ментальними порушеннями, Україна з ним лише знайомиться, хоч у світі цей напрям доволі розвинений. Сподіваюся, подібні творчі проєкти із одиничних прикладів і у нашій країні стануть нормою. Бо показують нам, настільки розмаїтим може бути поняття «нормально».
❤399👍49😢9
🇺🇦 Україна відстоює зараз не тільки свої життя, а й свої цінності, спільні з усім нормальним людством, право кожного жити вільним і захищеним у своїй країні.
Тим часом російське суспільство рухається в інший бік. Поки ми добивалися прийняття Стамбульської конвенції щодо захисту жінок від усіх форм насильства – росіяни свій закон на цю тему навпаки скасували. Ми йдемо до європейської толерантності щодо всіх своїх громадян. Це повільна трансформація, але вона відбувається.
🫂 Ми приймаємо, що люди – різні: в їхніх національностях, уподобаннях, ідентичностях, самовираженні, – і мають право на це. Нападник не допускає про це думки. Чи не так, власне, і стають нападниками?
🇪🇸 Поговорили про це з одною з найпопулярніших газет Іспанії El Mundo.
Я не ідеалістка. Чудово розумію, як багато роботи перед нами. Але вірю у посттравматичне зростання. Цінності, відстояні в таких умовах, зроблять нас лише сильнішими. Вже зробили.
Тим часом російське суспільство рухається в інший бік. Поки ми добивалися прийняття Стамбульської конвенції щодо захисту жінок від усіх форм насильства – росіяни свій закон на цю тему навпаки скасували. Ми йдемо до європейської толерантності щодо всіх своїх громадян. Це повільна трансформація, але вона відбувається.
🫂 Ми приймаємо, що люди – різні: в їхніх національностях, уподобаннях, ідентичностях, самовираженні, – і мають право на це. Нападник не допускає про це думки. Чи не так, власне, і стають нападниками?
🇪🇸 Поговорили про це з одною з найпопулярніших газет Іспанії El Mundo.
Я не ідеалістка. Чудово розумію, як багато роботи перед нами. Але вірю у посттравматичне зростання. Цінності, відстояні в таких умовах, зроблять нас лише сильнішими. Вже зробили.
❤330👍22😢4