Усі ми живемо й працюємо нині в умовах щоденного протистояння російському насильству: агресор навмисно калічить, убиває, мучить, ґвалтує тисячі наших людей.

До того ж це насильство не лише фізичне, а й психологічне та економічне, бо люди втрачають зароблене, залишаються без нічого. Це також насильство соціальне, бо наші люди втрачають своє місце в житті.

Важливий урок для кожного: жодне страждання не маємо знецінювати, поділяючи на «більше» чи «менше». Страждання завжди страждання.

До жодної біди не можна звикати – мовляв, час такий. Для людяності немає спеціального часу. Вона завжди на часі. І допомогу має отримати кожен.

Саме для цього разом із партнерами з UNFPA ми відкрили сьогодні в Києві Центр допомоги врятованим. Це вже четвертий такий заклад у країні (після Львова, Дніпра, Запоріжжя). Як і інші, він надаватиме всю можливу допомогу тим, хто постраждав від війни. У центрі є соціальні працівники, юристи, психологи «дорослі» та дитячі, а також фахівці, до яких можуть звернутися саме жертви насильства.

🫂 Рятувати завжди складно. Рятувати психологічно чи соціально інколи навіть складніше, ніж фізично вивезти з-під обстрілів. Але складно не значить неможливо. Такі центри це доводять. Рятуючи кожну конкретну людину, рятуємо всю країну

Сексуальне насильство під час війни. Важка тема. Тим більше про це треба говорити і розслідувати кожен випадок. Але робити це правильно і з максимальною підтримкою для постраждалих.

На думку психологів, людина, що пережила таке, може розповісти, а тим більше свідчити про це – лише коли почувається у цілковитій безпеці. Тож один із головних викликів – створити для постраждалих таку психологічну безпеку. Щоб вони відчули, що нарешті можуть говорити і їх почують. Що загрози чи осуду немає.

📍Про виклики щодо розслідування та протидії сексуальному насильству в умовах війни говорили сьогодні на засіданні урядової Комісії щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, протидії будь-яким проявам насильства, надання допомоги постраждалим.

🗓 Роботу Комісії було розпочато ще до широкомасштабної агресії – з метою протидії домашньому і гендерно зумовленому насильству. З того часу значно зросла кількість дзвінків на гарячу лінію 1547 – бо суспільство стало менш толерантним до насильства. А цього року Україна нарешті приєдналася до Стамбульської конвенції – «золотого стандарту» в питаннях боротьби з насильством. Та російське вторгнення вивело на порядок денний нові види цього злочину.

Тому саме в цей час ми як суспільство маємо вирішити: після всього, що переживає наша країна, після всього, що зробили з нашими співвітчизниками загарбники, – ми не будемо терпимими до насильства вже ніколи. До жодного насильства у жодній формі. Так подолаємо його не лише на війні, але й у повсякденному житті.