👩🏫 Вчити дітей попри війну, всупереч їй. Повертати можливості, які так хотів би відібрати нападник. Відбудовувати дитячу віру у світ і в себе самих. Розвивати, підтримувати, надихати. Усе це роблять найвідважніші і найвідданіші вчителі світу – українські вчителі.
Від першого дня російського нападу, від перших уроків, які все-таки відбулися під звуки повітряної тривоги, уже п’ятий навчальний рік наші діти вчаться завдяки їм, не втрачаючи ні дня розвитку та знань.
🤝 Завжди рада нашим зустрічам: коли відвідую укриття, які відновила Фундація Олени Зеленської та в яких заняття проходять не тільки безпечно, але й з комфортом; коли вдається побувати на уроках у Школах Супергероїв – лікарняних просторах для дітей на тривалому лікуванні; коли у співпраці з освітянами втілюємо реформу шкільного харчування – із цього року всі учні мають отримувати безоплатні обіди у своїх школах, і голос вчителя в цьому особливо важливий, бо намагаємося змінити на краще не тільки меню, але й харчові звички цілих родин та нового покоління.
🫂 У сьогоднішній День учителя й щодня – уклін і подяка вам, шановні вчителі, за вашу працю на межі людських можливостей. Ви втілюєте надзвичайно важливу місію – рятуєте наших дітей від зневіри й хаосу. Нехай вам не забракне сил, здоров’я та безпеки, щоб колись розповісти про це вже дітям ваших сьогоднішніх учнів. Розповісти вже як історію – вашу, їхню і всієї нашої вільної, незалежної країни, збереженої, зокрема, завдяки вам.
Від першого дня російського нападу, від перших уроків, які все-таки відбулися під звуки повітряної тривоги, уже п’ятий навчальний рік наші діти вчаться завдяки їм, не втрачаючи ні дня розвитку та знань.
🤝 Завжди рада нашим зустрічам: коли відвідую укриття, які відновила Фундація Олени Зеленської та в яких заняття проходять не тільки безпечно, але й з комфортом; коли вдається побувати на уроках у Школах Супергероїв – лікарняних просторах для дітей на тривалому лікуванні; коли у співпраці з освітянами втілюємо реформу шкільного харчування – із цього року всі учні мають отримувати безоплатні обіди у своїх школах, і голос вчителя в цьому особливо важливий, бо намагаємося змінити на краще не тільки меню, але й харчові звички цілих родин та нового покоління.
🫂 У сьогоднішній День учителя й щодня – уклін і подяка вам, шановні вчителі, за вашу працю на межі людських можливостей. Ви втілюєте надзвичайно важливу місію – рятуєте наших дітей від зневіри й хаосу. Нехай вам не забракне сил, здоров’я та безпеки, щоб колись розповісти про це вже дітям ваших сьогоднішніх учнів. Розповісти вже як історію – вашу, їхню і всієї нашої вільної, незалежної країни, збереженої, зокрема, завдяки вам.
❤247👍21😢5
❓ З чого починається інтерес до іншої країни? Найчастіше не з офіційних заяв, а з книжки, пісні, фільму чи зустрічі з людиною. Саме тому культура сьогодні – один із найпереконливіших способів, у які Україна говорить зі світом.
🎙 Про це я сьогодні говорила на 7-му Міжнародному форумі культурної дипломатії – щорічній фаховій конференції, яку організували Український інститут і Міністерство закордонних справ України.
💬 Коли нам довелося пояснювати світові не лише хто ми, а й про що ми, зʼясувалося, що найкраще це вдається культурі. Її мова – це людські емоції і почуття, зрозумілі без перекладу.
Відтоді наша культура нарівні з професійними дипломатами звучить у штаб-квартирах міжнародних організацій, у залах парламентів, на безпекових форумах.
І самі українці звернулися до неї вже як до сенсу та власного голосу. Ми бачимо це в нових книжках, виставах і виставках, у тому, як по-новому прочитуємо класиків. Здається, культура стала одним із джерел нашої стійкості.
🟦 Це вже не лише моє спостереження. Спеціально для шостого Саміту перших леді та джентльменів у Києві й нашого «Глобального словника стійкості», до якого ввійшли практики 45 країн, наші науковці вперше виокремили складники української стійкості. І культура посіла серед них належне місце.
🤝 Користуючись нагодою, дякую МЗС за звання «Почесний амбасадор України – 2025», яке здобув саміт. Усі ці роки ми справді намагаємося бути амбасадором України й людських цінностей і вже обʼєднали 63 перших леді та джентльменів із 57 країн.
Культура захищає нас, але й ми повинні її захистити. Десятиліттями на нас дивилися через російську або радянську оптику, а треба, щоб про нас знали від нас.
🟦 Саме для цього два роки тому з’явилася Глобальна коаліція українських студій – щоб Україну вивчали на академічному рівні разом із Кримом як її невідʼємною частиною. Сьогодні коаліція обʼєднує 103 університети у 28 країнах світу.
🇺🇦 Україна тут – не лише обʼєкт дослідження, а й джерело нових знань і практичного досвіду. Адже ми протистоїмо одній із найбільших пропагандистських систем світу. І за ці роки навчилися того, чого бракує багатьом: розпізнавати брехню, відповідати на неї та не давати їй стати нормою. Війна прискорила розвиток наших технологій, медицини, психологічної підтримки.
Ми можемо і хочемо ділитися й цим досвідом. Країни і люди, які знатимуть Україну, допоможуть насамперед самим собі.
🎙 Про це я сьогодні говорила на 7-му Міжнародному форумі культурної дипломатії – щорічній фаховій конференції, яку організували Український інститут і Міністерство закордонних справ України.
💬 Коли нам довелося пояснювати світові не лише хто ми, а й про що ми, зʼясувалося, що найкраще це вдається культурі. Її мова – це людські емоції і почуття, зрозумілі без перекладу.
Відтоді наша культура нарівні з професійними дипломатами звучить у штаб-квартирах міжнародних організацій, у залах парламентів, на безпекових форумах.
І самі українці звернулися до неї вже як до сенсу та власного голосу. Ми бачимо це в нових книжках, виставах і виставках, у тому, як по-новому прочитуємо класиків. Здається, культура стала одним із джерел нашої стійкості.
🤝 Користуючись нагодою, дякую МЗС за звання «Почесний амбасадор України – 2025», яке здобув саміт. Усі ці роки ми справді намагаємося бути амбасадором України й людських цінностей і вже обʼєднали 63 перших леді та джентльменів із 57 країн.
Культура захищає нас, але й ми повинні її захистити. Десятиліттями на нас дивилися через російську або радянську оптику, а треба, щоб про нас знали від нас.
🇺🇦 Україна тут – не лише обʼєкт дослідження, а й джерело нових знань і практичного досвіду. Адже ми протистоїмо одній із найбільших пропагандистських систем світу. І за ці роки навчилися того, чого бракує багатьом: розпізнавати брехню, відповідати на неї та не давати їй стати нормою. Війна прискорила розвиток наших технологій, медицини, психологічної підтримки.
Ми можемо і хочемо ділитися й цим досвідом. Країни і люди, які знатимуть Україну, допоможуть насамперед самим собі.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤195👍22😢1
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
💬 Була рада виступити на Міжнародному форумі культурної дипломатії. Повномасштабна війна змінила роль української культури у світі. Нам довелося пояснювати не лише хто ми, а й про що ми. І найкраще це зробила культура – її мова зрозуміла без перекладу.
Сьогодні вона звучить нарівні з дипломатією у парламентах, міжнародних організаціях, на безпекових форумах. А для самих українців стала джерелом сенсу та стійкості. Тому маємо не лише говорити культурою про Україну, а й захищати її та знання про нас. Щоб світ знав про Україну від нас, а не через чужу оптику.
🟦 Найкращий приклад такої мови – освітня кампанія Саміту перших леді та джентльменів «Кожне покоління лишає слід. Освіта визначає який». Її предметне втілення – пошкоджені обстрілами шкільна парта й дошка – уже побувало в Сорбонні, ПАРЄ, офісі ООН у Женеві та штаб-квартирі ЮНЕСКО. А сьогодні – поруч із залою форуму.
Сьогодні вона звучить нарівні з дипломатією у парламентах, міжнародних організаціях, на безпекових форумах. А для самих українців стала джерелом сенсу та стійкості. Тому маємо не лише говорити культурою про Україну, а й захищати її та знання про нас. Щоб світ знав про Україну від нас, а не через чужу оптику.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤213👍22😢3
За три місяці йому було б два роки. Хлопчик Саша. Його 37-річна мама Катерина Антипенко. Бабуся, 58-річна Вікторія Бондаренко. Всі вони ще вчора жили на 5-му поверсі будинку в місті Прилуки. Усіх їх – три покоління однієї родини – вбила сьогодні російська ракета.
Вона ж убила родину сусідів: 13-річну дівчинку, її восьмирічного братика, батьків….
Рятувальники виходять із руїн із дітьми на руках. Хтось дбайливо загорнутий у ковдрочку… «Хоч би живі!» – усе, що думаєш, коли бачиш це.
Але правда страшна: знаємо вже про п’ятьох убитих у цьому будинку дітей. Двоє з них – ровесники маленького Сашка, тобто діти, які народилися під час російського вторгнення і так і не побачили його закінчення.
Чотирнадцять убитих дорослих – мам, тат, бабусь, дідусів…
Ще понад 50 дітей і дорослих у лікарні.
А в цей же час невтішна мати схилилася над тілом сина, вбитого в Кременчуці. Ще двоє вбитих у місті Олександрія.
Це теж зробили російські ракети, за своєю звичною тактикою поціливши багатоповерхівки.
Удень російські дрони знову атакували Київ – без перерви. І так триває вже другий місяць.
Росія вбиває людей в Україні щодня. А сьогодні робить це ще старанніше.
Руйнуючи людські будинки, агресор також влучив в один із найвідоміших притулків для птахів в Україні – «Садибу Нюшанік» Живцем згоріли червонокнижні пташки, що перебували на лікуванні.
Що таке життя поранених птахів під час війни порівняно з людським? Але для нас в Україні воно має значення.
Бо людяність – це бачити не тільки свій, а й насамперед чужий біль.
Людяність – це старатися припинити чужу муку й зупинити мучителя.
Ми в Україні намагаємося це зробити.
Вкотре закликаю до цього ж усіх, хто вважає себе людяним.
Вона ж убила родину сусідів: 13-річну дівчинку, її восьмирічного братика, батьків….
Рятувальники виходять із руїн із дітьми на руках. Хтось дбайливо загорнутий у ковдрочку… «Хоч би живі!» – усе, що думаєш, коли бачиш це.
Але правда страшна: знаємо вже про п’ятьох убитих у цьому будинку дітей. Двоє з них – ровесники маленького Сашка, тобто діти, які народилися під час російського вторгнення і так і не побачили його закінчення.
Чотирнадцять убитих дорослих – мам, тат, бабусь, дідусів…
Ще понад 50 дітей і дорослих у лікарні.
А в цей же час невтішна мати схилилася над тілом сина, вбитого в Кременчуці. Ще двоє вбитих у місті Олександрія.
Це теж зробили російські ракети, за своєю звичною тактикою поціливши багатоповерхівки.
Удень російські дрони знову атакували Київ – без перерви. І так триває вже другий місяць.
Росія вбиває людей в Україні щодня. А сьогодні робить це ще старанніше.
Руйнуючи людські будинки, агресор також влучив в один із найвідоміших притулків для птахів в Україні – «Садибу Нюшанік» Живцем згоріли червонокнижні пташки, що перебували на лікуванні.
Що таке життя поранених птахів під час війни порівняно з людським? Але для нас в Україні воно має значення.
Бо людяність – це бачити не тільки свій, а й насамперед чужий біль.
Людяність – це старатися припинити чужу муку й зупинити мучителя.
Ми в Україні намагаємося це зробити.
Вкотре закликаю до цього ж усіх, хто вважає себе людяним.
😢300❤41👍4