Померла дворічна дівчинка, поранена сьогодні внаслідок удару російського дрона у Києві. Дитина, яка народилася під час оборони, так і не побачила мирного життя, бо все відібрала росія.

Ще одна, 14-річна дівчинка загинула сьогодні на Київщині від удару росіян по гуртожитку, де мешкала її родина.

Уже 37 загиблих у селі Мила під Києвом. Російський удар зруйнував тут десятки домівок і будинок для літніх людей, де жили 45 осіб…

Понад 60 годин росія нон-стоп атакує Київ. Місто й передмістя в клубах їдкого диму. Важко дихати.

Окрім мирних людей, дітей, нападники намагаються знищити запаси їжі й доступ до неї – вони розбомбили гуманітарні склади ЮНІСЕФ і більшість складів великих українських супермаркетів.

Українські міста в цей час ховають загиблих від російських ударів останніми днями: в Чернігові попрощалися зі ще однією маленькою дівчинкою, чотирирічною Жанною, та її мамою Оленою, яких російський безпілотник убив у їхньому домі. Вкотре дитина і мама. Знову.

Росії, її режиму та всім виконавцям злочинних наказів не потрібен якийсь конкретний регіон чи його ресурси. Їм потрібно, щоб українців просто не стало. Щоб замість наших міст, шкіл, лікарень і дитячих садків була випалена пустка.

Свіжа статистика моніторингової комісії ООН це підтверджує: останній місяць росія б’є по Україні втричі сильніше, ніж раніше. Чотириста тридцять сім цивільних українців, зокрема 17 дітей, убили російські дрони й ракети лише в липні!

Україна обороняється вже так довго, що світові часом треба нагадувати базові та очевидні речі.

Це росія підступно напала на Україну. Росія – країна, яка в рази більша за населенням і у 28 разів за площею, держава з практично невичерпними запасами вбивчого заліза та ядерною зброєю – декілька років скоює масові вбивства у самому центрі Європи.

За всіма карними кодексами, жертва має право оборонятися від маніяка. Вона має право не дати себе вбити й зупинити вбивцю. Допомагати в обороні від серійного вбивці – це нормально, і людяно, і морально. Допоможіть Україні оборонятися.

📝 Здається, що іспит закінчується в ту мить, коли на екрані з'являються бали. Та що насправді відбувається з випускником, коли НМТ позаду, показує дослідження➡️ Так, Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?» провела лонгітюдне дослідження психоемоційного стану майже 42 тисяч учасників НМТ-2026 до тесту й після отримання результатів.

Що виявилося несподіваним❓

Сам бал майже не корелює із тим, як підліток почувається «після»: зв’язок між отриманим результатом і рівнем дистресу – практично нульовий.

Натомість вирішальним є розрив між очікуваним і реальним: не який бал підліток отримав, а який очікував отримати. Якраз у цьому інсайті криється завдання для нас, дорослих: допомогти підліткам формувати реалістичні, гнучкі очікування ще до іспиту. Навіть просте «НМТ не межа твоїх можливостей» з уст тата чи мами вже є помічним. Більше способів підтримки випускників є в гайді, створеному разом із мережею молодіжних просторів «12–21» і реалізованому спільно з Міністерством освіти і науки України та Українським центром оцінювання якості освіти.

І ще цифра з дослідження, яку не можна оминути: майже половина (49,6 %) тих, хто пройшов обидві хвилі опитування, перебувала в зоні підвищеного навантаження і до, і після тесту. Для них НМТ не короткий стрес, що минув, щойно результати оголосили, а тривалий стан, із яким вони йдуть далі. Найчастіше – у нову для себе роль студента / студентки.

Ці самі випускники за кілька тижнів стають першокурсниками й заходять у заклади вищої освіти з тим самим внутрішнім тягарем, помноженим на виклики адаптації: нове середовище, невизначеність, часом – самотність у гуртожитку. Психоемоційний стан першокурсника – безпосереднє продовження того, що пережив випускник школи. Тож і підтримка має бути такою ж безперервною.

📘 Тому в межах «Ти як?» для університетів підготовлено практичні рекомендації з підтримки першокурсників – для викладачів і психологічних служб ЗВО. Йдеться про прості практики, які нагадують: тебе бачать, ти не сам(а). Саме із цього у новому середовищі й народжується відчуття психологічної безпеки.

📓 А для першокурсників «Ти як?» разом із Державним університетом «Житомирська політехніка» створила щоденник ментального добробуту Mental Glow. Тут можна відстежувати настрій і рівень енергії, помічати, за що вдячний(а), ставити реалістичні цілі, вчитися відрізняти те, що можна контролювати, від того, що ні.

Дослідження показало ще одне: підлітки рідко просять про допомогу, навіть коли їм важко. «Впораюся сам» – так відповідали 63 % опитаних. Але є ще одна копінг-стратегія: «буду серед своїх» – не мовчати, залишаючись наодинці зі своїм станом, а бути там, де є свої. Тому й ЗВО важливо поєднувати обидві ролі: бути місцем, де підтримка приходить першою, і простором, де формується спільнота. Адже серед своїх «впораюся сам» перестає бути єдиним виходом.

👥 Що таке по-справжньому безбар’єрна школа? Заклад, у якому максимально дружній не лише простір, а й атмосфера. «Я тут на своєму місці. Мене розуміють. Мені комфортно» – це повинна відчувати кожна дитина.

🏫 Сьогодні, у перший день нового навчального року, разом з Андрієм Бутенком, міністром освіти і науки України, Тимуром Ткаченком, головою Київської обласної державної адміністрації, відвідуємо заклад, який від початку задумували й будували саме безбар’єрним, – гімназію на Київщині.

Будівля гімназії, відкрита на початку 2026 року із залученням коштів Європейського банку реконструкції та розвитку, має два ліфти, зовнішні пандуси й підйомники, зручні для всіх туалетні кімнати. За безпеку відповідає величезне укриття – площею 3,3 тисячі квадратних метрів, а за сучасне, наочне викладання – 30 обладнаних кабінетів, зокрема STEM-лабораторії та спеціалізовані майстерні для трудового навчання, робототехніки (із 3D-принтерами), кулінарії та шиття.

🍽 Оскільки гімназія нова, її одразу будували з урахуванням всіх вимог Національної стратегії реформи шкільного харчування. Тут уже є сучасна кухня та їдальня, які мають повноцінно запрацювати вже восени цього року.

Ми ж сьогодні мали нагоду побувати також на уроці «Мова гідності», з якого розпочався навчальний рік. Дітям розповіли про важливість формулювань, яких вживаємо. Як важливо, називаючи будь-кого, бачити насамперед людину (тому, наприклад, кажемо не «інвалід», а саме «людина з інвалідністю»).

💬 Одним із важливих етапів підготовки уроку стали стратегічні консультації з підлітками. Їх запитували, як вони розуміють безбар’єрність, з якими видимими й невидимими бар’єрами стикаються у школі та повсякденному житті, яких розмов з дорослими їм бракує. Ці напрацювання разом з експертизою команди лягли в основу конструктора уроку, який учитель або вчителька може адаптувати до віку, потреб і контексту свого класу.

🤝 Всеукраїнський урок реалізується в межах Національної стратегії безбар’єрності у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та ЮНІСЕФ за підтримки радниці – уповноваженої Президента України з питань безбар’єрності Тетяни Ломакіної і радниці – уповноваженої Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’ї Герасимчук. Методичні матеріали підготували EdEra, Центр соціальних змін і поведінкової економіки й Ощадбанк.

Кожна сучасна школа має давати дітям не лише знання наук, а й знання того, як буди гідною людиною, як збільшувати людяність навколо себе. І це теж робить світ і наше життя в ньому безбар’єрним.