Щорічна зустріч спільноти Superhumans – «Superhumans Reunion 2026». Раді можливості бути тут і передусім подякувати. Подякувати всім, кому дійсно не байдуже, що відбувається з українцями і Україною, хто приходить на допомогу, підтримує наших людей, ветеранські спільноти – їхню цілісність та спроможність приймати інших, щоб жоден ветеран не залишився осторонь, щоб кожен, хто постраждав на війні і через цю війну знав і відчував, що він чи вона не наодинці.

Усі наші військові на захисті України, наші лікарі – в операційних, рятувальники – на місці подій. Наші неймовірні діти, які точно сильніші за цю війну. І всі, хто розвиває цей важливий напрям реабілітації та протезування, хто створює разом з державою такі центри і простори, як Superhumans, – простори сили.

Все це разом велика історія боротьби за життя. Битви, у якій небажання здатися перемагає. І у нашій суперкраїні є наші суперлюди. Ті, хто не здається, хто долає, хто повертається до життя і перепливає Атлантику та Босфор, підкорює гірські вершини, створює ветеранські бізнеси, виграє «Танці з зірками», пробігає марафони, створює родини і стає батьками – і вчить наступне покоління того, що українці сильні. Ми пишаємось кожним і кожною з вас. Ми дякуємо вам усім і кожному, хто поруч з вами і хто допомагає.

Слава Україні!

@FirstLadyOfUkraine

Син, мама, тато. Рятувальники дістають із-під завалів будинку цілу родину. Загиблу…

Десятки чиїхось батьків, дітей, близьких, сусідів, стоять зараз коло вирв, на які перетворилися рідні багатоповерхівки після сьогоднішнього нічного російського удару. Вони прагнуть почути голоси своїх хоча б із-під руїн. Бо це шанс на життя.

Цієї ночі десятки російських ракет знову свідомо руйнували житлові масиви Києва та Київщини, поки ті спали. Немає жахливішого видовища, ніж провалля від ракети на місці, де вчора світилися вікна, за яким пили каву, розмовляли, планували майбутнє.

У ніч на понеділок Росія назавжди погасила десятки вікон. В одному лише Києві пошкоджено понад 30 будинків. Десятки поранених, лік загиблих зростає. І це всього через чотири дні після попереднього масованого нальоту Росії на Україну.

Пишу це для світу, який живе без повітряних тривог. Бо українці не забули й не забудуть. Для нас це суцільне горе, яке триває. В Україні немає вихідних чи канікул від російської агресії. Одна втрата, якої завдав нападник, переходить в іншу.

Адже саме в ті години, коли Росія шикувала свої бомбардувальники для нинішнього вбивства, у лікарнях помирали їхні попередні жертви:

- Десятирічна Вікторія з Лозової, що боролася за життя після недавнього російського обстрілу її міста...

- Харківська студентка-медикиня Ннані Адаобі Меріан. У них з однокурсницею Фатімою Гусейновою поцілила російська керована авіабомба, коли дівчата в академічних мантіях ішли на фотографування випускників… Фатіму вчора поховали…

- У Херсоні померла волонтерка Олена Тарасенко. Завдані російським обстрілом поранення так і не вдалося вилікувати…

Вбивати мирних людей, зокрема жінок, дітей, – тактика Росії з першого дня вторгнення.

Тяжко протистояти глобальному серійному вбивці з ракетами. Але Україна це робить.

Невимовно вдячна нашим рятувальникам і медикам, які тепер і щоразу у вогні й диму, навіть під повторними російськими ударами рятують життя.

Адже по-справжньому рятувати життя – це не висловлювати занепокоєння. Це значить діяти.