🏫 Щодня мільйони українських дітей приходять до школи попри всі труднощі. Щоб навчальний процес тривав там, де дозволяють умови, працює велика система, яка охоплює безпеку, здоров'я та харчування.
🟦 Саме тому реформа шкільного харчування вже втретє поспіль представлена на Ukraine Recovery Conference як одна зі складових відновлення України. Цьогоріч команда реформи вирішила наочно та всеохопно показати, як змінюється шкільне харчування, через головний стенд Before–After та під час ланчу.
Одна частина експозиції відтворила шкільну їдальню, яку добре пам’ятає низка поколінь українців. Цікаво, що для багатьох іноземних гостей цей простір теж виявився знайомим: вони розповідали, що саме такий вигляд мали їдальні в їхніх школах. Друга частина показала, якими стають шкільні їдальні завдяки реформі: сучасними, функціональними, технологічними та комфортними для дітей.
🤝 Для міжнародних партнерів стенд став можливістю побачити результат підтримки, яку вони надають Україні. Для українських громад – прикладом того, що навіть у час війни можна створювати простори, які відповідають потребам дітей і в яких формувати культуру здорового харчування набагато приємніше.
Поряд зі стендом учасники конференції могли скуштувати страви зі шкільного меню, які вже готують у закладах освіти України. За два дні кухарі приготували близько тисячі порцій борщу, гречаників, картоплі, компоту й не тільки. Усе – за новими стандартами.
🌐 Реформа шкільного харчування продовжує об'єднувати державу, громади, міжнародних партнерів і фахову спільноту. Під час конференції Міністерство освіти і науки України, Всесвітня продовольча програма ООН (ВПП ООН) та громадська організація «Національна асоціація громадського харчування» підписали меморандум про співробітництво, спрямований на підтримку та розвиток реформи шкільного харчування в Україні. Такі партнерства допомагають не лише відновлювати зруйноване, а й будувати сучасну систему, розраховану на роки вперед.
Надзвичайно важливо, що розмова про відновлення України охоплює не лише інфраструктуру, а й повсякденне життя дітей та їхнє майбутнє. Саме з таких речей формується довіра до школи, відчуття турботи й здорова нація.
Одна частина експозиції відтворила шкільну їдальню, яку добре пам’ятає низка поколінь українців. Цікаво, що для багатьох іноземних гостей цей простір теж виявився знайомим: вони розповідали, що саме такий вигляд мали їдальні в їхніх школах. Друга частина показала, якими стають шкільні їдальні завдяки реформі: сучасними, функціональними, технологічними та комфортними для дітей.
🤝 Для міжнародних партнерів стенд став можливістю побачити результат підтримки, яку вони надають Україні. Для українських громад – прикладом того, що навіть у час війни можна створювати простори, які відповідають потребам дітей і в яких формувати культуру здорового харчування набагато приємніше.
Поряд зі стендом учасники конференції могли скуштувати страви зі шкільного меню, які вже готують у закладах освіти України. За два дні кухарі приготували близько тисячі порцій борщу, гречаників, картоплі, компоту й не тільки. Усе – за новими стандартами.
🌐 Реформа шкільного харчування продовжує об'єднувати державу, громади, міжнародних партнерів і фахову спільноту. Під час конференції Міністерство освіти і науки України, Всесвітня продовольча програма ООН (ВПП ООН) та громадська організація «Національна асоціація громадського харчування» підписали меморандум про співробітництво, спрямований на підтримку та розвиток реформи шкільного харчування в Україні. Такі партнерства допомагають не лише відновлювати зруйноване, а й будувати сучасну систему, розраховану на роки вперед.
Надзвичайно важливо, що розмова про відновлення України охоплює не лише інфраструктуру, а й повсякденне життя дітей та їхнє майбутнє. Саме з таких речей формується довіра до школи, відчуття турботи й здорова нація.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤230👍8😢1
Forwarded from Zelenskiy / Official
Рівно 30 років тому зведено важливу опору самостійності нашої держави. Фундаментальні речі. Але будь-які статті нашої Конституції були б лише буквами на папері без мільйонів українців, які готові захищати нашу незалежність, свою землю, свої права і свободи та робити це в єдності.
Саме це одна з причин, завдяки якій ми стоїмо зараз тут, на своїй землі, під своїми прапорами, бойовими знаменами і хрестами, відзначаючи свої свята, віддаючи належне своїй державі, народу, своїй Конституції.
Дякуємо кожному й кожній, хто сьогодні захищає Україну. Всім, хто на своєму місці допомагає нашій державі вистояти і не зупинитись. Обов’язково збережемо нашу свободу і незалежність.
Саме це одна з причин, завдяки якій ми стоїмо зараз тут, на своїй землі, під своїми прапорами, бойовими знаменами і хрестами, відзначаючи свої свята, віддаючи належне своїй державі, народу, своїй Конституції.
Дякуємо кожному й кожній, хто сьогодні захищає Україну. Всім, хто на своєму місці допомагає нашій державі вистояти і не зупинитись. Обов’язково збережемо нашу свободу і незалежність.
❤248👍21😢2
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
🇺🇦 «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю» – цій тезі сьогодні 30 років, бо стільки виповнюється 28 червня Конституції України.
📜 Її називають Основним Законом України, але передусім це ще й дуже моральний закон. Принципи нормальної людини, відповідальної та емпатичної, закріплені як дороговказ і орієнтир для цілої країни.
Однак принципи не те, що можна одноразово записати чи згадувати лише в річниці. Їх треба доводити діями щодня.
🛡 Ми втілюємо ці базові людські принципи (отже, і Конституцію), коли захищаємо наших людей, їхнє життя і безпеку, честь і гідність від нападника. І ми втілюємо їх (отже, і Конституцію) у внутрішньому житті нашого суспільства, коли захищаємо рівні права й обов’язки для кожної людини.
Конституція недаремно написана в теперішньому часі. Вона не про «колись», «кращі часи» чи «видно буде» – вона саме про сьогодення, наше життя тут і зараз. Тому рівність у можливостях – у праці, у навчанні, у голосі, у доступі до простору й до інформації – має бути вже сьогодні й у кожної людини, незалежно від статі, віку, стану здоров’я.
🤝 Сьогодні запрошую не лише перечитати Конституцію, а й побачити її жестовою мовою (відповідний проєкт уперше здійснив Апарат Верховної Ради України спільно з Громадським рухом «Соціальна єдність»).
В писемній чи в жестовій формі принципи нашого Основного Закону звертаються одночасно до всіх нас. Бо їхнє втілення – за нашими спільними діями.
📜 Її називають Основним Законом України, але передусім це ще й дуже моральний закон. Принципи нормальної людини, відповідальної та емпатичної, закріплені як дороговказ і орієнтир для цілої країни.
Однак принципи не те, що можна одноразово записати чи згадувати лише в річниці. Їх треба доводити діями щодня.
🛡 Ми втілюємо ці базові людські принципи (отже, і Конституцію), коли захищаємо наших людей, їхнє життя і безпеку, честь і гідність від нападника. І ми втілюємо їх (отже, і Конституцію) у внутрішньому житті нашого суспільства, коли захищаємо рівні права й обов’язки для кожної людини.
Конституція недаремно написана в теперішньому часі. Вона не про «колись», «кращі часи» чи «видно буде» – вона саме про сьогодення, наше життя тут і зараз. Тому рівність у можливостях – у праці, у навчанні, у голосі, у доступі до простору й до інформації – має бути вже сьогодні й у кожної людини, незалежно від статі, віку, стану здоров’я.
🤝 Сьогодні запрошую не лише перечитати Конституцію, а й побачити її жестовою мовою (відповідний проєкт уперше здійснив Апарат Верховної Ради України спільно з Громадським рухом «Соціальна єдність»).
В писемній чи в жестовій формі принципи нашого Основного Закону звертаються одночасно до всіх нас. Бо їхнє втілення – за нашими спільними діями.
❤246👍26😢1
Моторошне беззвуччя там, де ще вчора були гамірні, звичайні житлові будинки – 5-, 9-, 16-поверхівки. Рятувальники вже кілька разів оголошували хвилини тиші, щоб почути мешканців, які залишаються під руїнами після сьогоднішньої російської атаки на Україну.
Така тиша не менш страшна, ніж звук обстрілу. Вона пронизує всю свідомість, ранить кожною секундою. Бо відсутність звуку означає, що десятки людей там, під завалами власних квартир, не можуть повідомити про себе. Чиїсь батьки, діти, близькі – мовчать. І кожен звук сприймається як надія.
Коли пишу ці рядки, кількох людей вдається дістати живими. Але десятки вважаються зниклими безвісти.
Цього разу, крім дронів, Росія обстріляла Україну балістичними ракетами. Лише в Києві вони зруйнували понад 20 будинків. Це означає, що понівечені й зруйновані навіть не сотні – тисячі життів.
Сто сорок п’ять міст і селищ України цієї ночі вкотре на спали від спроб Росії їх убити. Переповнені підвали, метро, підземні паркувальні майданчики – усе, де можна укритися. Цієї ночі тисячі дітей у них вкотре казали: «Мені страшно». Вони питали: «Чи ми виживемо?» І батьки вкотре не могли підібрати переконливої відповіді.
Ми знаємо вже про 13 убитих. Але ми ще не знаємо про всіх.
Щоразу після російських масованих обстрілів я прошу світ нас почути та зрозуміти. Хоча усвідомлюю: тим, на чиє місто, дім жодного разу не падали з неба російські ракети і дрони, хто ніколи не чув серед ночі ні звуку, що невідворотно наближається, ні страшної тиші, що настає після нього, важко зрозуміти щось подібне.
Але щоб такого й не сталося, треба не толерувати знищення мирних міст у нас. Не сприймати це за норму, ще одну новину зі стрічки перед ранковою кавою.
Ракети ніколи не летять у когось одного. Насправді вони цілять в усіх. Доти, доки агресор непокараний.
Така тиша не менш страшна, ніж звук обстрілу. Вона пронизує всю свідомість, ранить кожною секундою. Бо відсутність звуку означає, що десятки людей там, під завалами власних квартир, не можуть повідомити про себе. Чиїсь батьки, діти, близькі – мовчать. І кожен звук сприймається як надія.
Коли пишу ці рядки, кількох людей вдається дістати живими. Але десятки вважаються зниклими безвісти.
Цього разу, крім дронів, Росія обстріляла Україну балістичними ракетами. Лише в Києві вони зруйнували понад 20 будинків. Це означає, що понівечені й зруйновані навіть не сотні – тисячі життів.
Сто сорок п’ять міст і селищ України цієї ночі вкотре на спали від спроб Росії їх убити. Переповнені підвали, метро, підземні паркувальні майданчики – усе, де можна укритися. Цієї ночі тисячі дітей у них вкотре казали: «Мені страшно». Вони питали: «Чи ми виживемо?» І батьки вкотре не могли підібрати переконливої відповіді.
Ми знаємо вже про 13 убитих. Але ми ще не знаємо про всіх.
Щоразу після російських масованих обстрілів я прошу світ нас почути та зрозуміти. Хоча усвідомлюю: тим, на чиє місто, дім жодного разу не падали з неба російські ракети і дрони, хто ніколи не чув серед ночі ні звуку, що невідворотно наближається, ні страшної тиші, що настає після нього, важко зрозуміти щось подібне.
Але щоб такого й не сталося, треба не толерувати знищення мирних міст у нас. Не сприймати це за норму, ще одну новину зі стрічки перед ранковою кавою.
Ракети ніколи не летять у когось одного. Насправді вони цілять в усіх. Доти, доки агресор непокараний.
😢316❤52👍1