👥 Безбар’єрність починається з того, як ми говоримо одне з одним і одне про одного. Наприклад, коли кажемо не звичне й зручне «інвалід», а «людина з інвалідністю». Не «сонячна дитина», а «дитина із синдромом Дауна».

Чим відрізняється другий варіант? Правильно, на першому місці в ньому людина. Її ознаки – вже потім. Саме так і повинно бути. Людину не мають затавровувати жодні життєві ситуації і травми. Людина – це головна й найперша характеристика кожного з нас.

📊 На жаль, згідно з результатами нещодавнього опитування від ЮНІСЕФ, у наших медіа та приватному спілкуванні все ще дуже багато образливих штампів – до 40–50 %. Звичка спрощувати й навішувати ярлики дуже сильна, бо її підтримували десятиліттями. Але, як і будь-яку погану звичку, цю теж треба й можна змінити.

Саме для цього на початку року з’явився державний стандарт коректної, безбарʼєрної мови – його вже опановують посадовці на всіх рівнях, ті, хто працює з людьми та їхніми чутливими проблемами.

🎨 Тим часом митці й мисткині артпроєкту «Безбар’єрність – це коли можеш за словами бачити людину» буквально намалювали цю тезу. Це проєкт охоплює серію ілюстрацій, які створили українські художники. У роботах митці досліджують, як слова формують наше сприйняття: чи бачимо ми за словами людину, чи лише її окрему ознаку або характеристику?

До створення ілюстрацій долучилися такі українські митці та мисткині: Іван Кравець, Марія Фоя, Марта Кошулінська, Анна Птаха, Олег Грищенко, Катя Лісова, Анна Сарвіра, Світлана Гриб, Оксана Драчковська, Євгенія Полосіна, Сашко Даниленко, Мар’яна Микитюк, Ольга Дегтярьова.

🖼 Серія їхніх постерів присвячена, зокрема, дитині, позбавленій батьківського піклування (правильно казати саме так, а не «сирота»!), людям старшого віку (не «стареньким»!), людям з ампутованими кінцівками (не «інвалідам») і ще багатьом і багатьом людям з їхніми унікальними обставинами життя, але головне – людям. Бо слова, формулювання, визначення – це наш найперший прояв уваги й поваги.

🤝 Дякую за це мистецьке висловлювання партнерам проєкту – ЮНІСЕФ, Міністерству культури України, радниці – уповноваженій Президента України з питань безбар’єрності та ГО «Безбар’єрність», урядам Німеччини та Великої Британії.

Найближчими днями в межах Національного тижня безбар’єрності, що саме стартував, виставку побачать у різних куточках України. Її презентують у регіонах амбасадори безбар’єрності, громадські та культурні діячі, і кожна громада матиме змогу обговорити та відрефлексувати експозицію. А з 27 травня виставка відрита для всіх на ВДНГ.

Слова мають значення. Адже саме з них починаються наші вчинки.

Пластика, рух, тіло й Котляревський, якого ви не очікували.

🎫 Вчора разом із Прем'єр-міністеркою Юлією Свириденко, віцепрем'єр-міністеркою з питань гуманітарної політики – міністеркою культури України Тетяною Бережною та міністрами була на «Енеїді» «Театру Ветеранів». І це не те, чого очікуєш від класики.

🦾 На сцені театру ім. Лесі Українки – чинні військовослужбовці та ветерани, чоловіки й жінки з пораненнями та ампутаціями. Але головне в цій виставі – пластика. Не текст, не костюми. Тіло, яке рухається, яке пам'ятає, яке шукає вихід.

Режисерка Ольга Семьошкіна взяла поему Котляревського і зробила з неї розмову про те, як жити далі. Через рух. Через присутність. Через сцену, яка стає простором, де можна переосмислити те, що пережив.

🤝 Дякую кожному артисту-захиснику за цю роботу. Вона набагато складніша й важливіша, ніж здається.

Творчість та особиста участь у ній здатні зцілити багато травм. Не тільки в тиждень безбар’єрності, який триває зараз, – щодня, цілорічно маємо пам’ятати це, робити творчість доступною та відкривати для всіх і для себе самих.