📊 Уже 63 % українців, відповідно до результатів опитування ЮНІСЕФ, говорять, що побачили приклади безбар’єрних рішень у своїх громадах. І вони мають на увазі вже не тільки пандуси. Дедалі більше українців починають розуміти й помічати інші виміри безбар’єрності, необхідні абсолютно всім членам суспільства: економічні, освітні, інформаційні. Серед головних асоціацій із безбар’єрністю люди все частіше називають доступність, рівність та свободу загалом.

👥 Наше суспільство змінюється. І за цими змінами, зокрема, – результат 25 проєктів з упровадження Національної стратегії безбар’єрності, які нині ведуть усі міністерства та відомства. Сьогодні про їхні результати говорили на засіданні Національної ради безбар’єрності за участі Юлії Свириденко, Прем’єр-міністерки України, представників міністерств, обласних військових адміністрацій, міжнародних партнерів та експертного середовища.

Разом відкрили щорічний тиждень безбар’єрності, коли особливу увагу приділяємо освіті й просвіті на цю тему, зокрема коректному мовленню (воно ж – тема всього 2026 року).

❓Чому слова не менш важливі, ніж вчинки? Тому що вони формують ставлення, отже, наші дії.

З того ж опитування ЮНІСЕФ дізнаємося: частка стигматизуючих матеріалів у медіа та дописів у соціальних мережах залишається, на жаль, дуже великою – 40–50 %. Ідеться, наприклад, про болючі штампи на кшталт «інвалід», «даун», «безхатько». Вони досі живуть у заголовках, текстах, сюжетах, а значить, і мовленні читачів та слухачів.

Це не означає, що суспільство не хоче змінюватися. Знання вказують напрямок, але саме звичка веде нас щодня. Тому зміни стаються тоді, коли нові дії стають звичними.

А для цього за словами треба побачити людину. Не інвалідність – людину з інвалідністю. Не безробітного – людину в пошуках роботи.

💬 Про таку коректну комунікацію посадовцям сьогодні розповіла на спеціальній лекції Олена Пшенична, письменниця та засновниця ГО «Видимі», членкиня правління «Мережі батьківських організацій». А буквально намалювали тезу «Безбар’єрність – це коли можеш за словами бачити людину» учасники однойменного мистецького проєкту під патронатом ЮНІСЕФ, ГО «Безбар’єрність», Міністерства культури України, радниці – уповноваженої Президента України з питань безбар’єрності Тетяни Ломакіної.

Побачити роботи зможе вся країна, бо з амбасадорами безбар’єрності виставка їде до регіонів – для діалогу в громадах. А спочатку вона буде доступна для всіх на ВДНГ із 27 травня. Саме так змінюється культура – не зверху вниз, а всюди водночас.

👥 Безбар’єрність починається з того, як ми говоримо одне з одним і одне про одного. Наприклад, коли кажемо не звичне й зручне «інвалід», а «людина з інвалідністю». Не «сонячна дитина», а «дитина із синдромом Дауна».

Чим відрізняється другий варіант? Правильно, на першому місці в ньому людина. Її ознаки – вже потім. Саме так і повинно бути. Людину не мають затавровувати жодні життєві ситуації і травми. Людина – це головна й найперша характеристика кожного з нас.

📊 На жаль, згідно з результатами нещодавнього опитування від ЮНІСЕФ, у наших медіа та приватному спілкуванні все ще дуже багато образливих штампів – до 40–50 %. Звичка спрощувати й навішувати ярлики дуже сильна, бо її підтримували десятиліттями. Але, як і будь-яку погану звичку, цю теж треба й можна змінити.

Саме для цього на початку року з’явився державний стандарт коректної, безбарʼєрної мови – його вже опановують посадовці на всіх рівнях, ті, хто працює з людьми та їхніми чутливими проблемами.

🎨 Тим часом митці й мисткині артпроєкту «Безбар’єрність – це коли можеш за словами бачити людину» буквально намалювали цю тезу. Це проєкт охоплює серію ілюстрацій, які створили українські художники. У роботах митці досліджують, як слова формують наше сприйняття: чи бачимо ми за словами людину, чи лише її окрему ознаку або характеристику?

До створення ілюстрацій долучилися такі українські митці та мисткині: Іван Кравець, Марія Фоя, Марта Кошулінська, Анна Птаха, Олег Грищенко, Катя Лісова, Анна Сарвіра, Світлана Гриб, Оксана Драчковська, Євгенія Полосіна, Сашко Даниленко, Мар’яна Микитюк, Ольга Дегтярьова.

🖼 Серія їхніх постерів присвячена, зокрема, дитині, позбавленій батьківського піклування (правильно казати саме так, а не «сирота»!), людям старшого віку (не «стареньким»!), людям з ампутованими кінцівками (не «інвалідам») і ще багатьом і багатьом людям з їхніми унікальними обставинами життя, але головне – людям. Бо слова, формулювання, визначення – це наш найперший прояв уваги й поваги.

🤝 Дякую за це мистецьке висловлювання партнерам проєкту – ЮНІСЕФ, Міністерству культури України, радниці – уповноваженій Президента України з питань безбар’єрності та ГО «Безбар’єрність», урядам Німеччини та Великої Британії.

Найближчими днями в межах Національного тижня безбар’єрності, що саме стартував, виставку побачать у різних куточках України. Її презентують у регіонах амбасадори безбар’єрності, громадські та культурні діячі, і кожна громада матиме змогу обговорити та відрефлексувати експозицію. А з 27 травня виставка відрита для всіх на ВДНГ.

Слова мають значення. Адже саме з них починаються наші вчинки.

Пластика, рух, тіло й Котляревський, якого ви не очікували.

🎫 Вчора разом із Прем'єр-міністеркою Юлією Свириденко, віцепрем'єр-міністеркою з питань гуманітарної політики – міністеркою культури України Тетяною Бережною та міністрами була на «Енеїді» «Театру Ветеранів». І це не те, чого очікуєш від класики.

🦾 На сцені театру ім. Лесі Українки – чинні військовослужбовці та ветерани, чоловіки й жінки з пораненнями та ампутаціями. Але головне в цій виставі – пластика. Не текст, не костюми. Тіло, яке рухається, яке пам'ятає, яке шукає вихід.

Режисерка Ольга Семьошкіна взяла поему Котляревського і зробила з неї розмову про те, як жити далі. Через рух. Через присутність. Через сцену, яка стає простором, де можна переосмислити те, що пережив.

🤝 Дякую кожному артисту-захиснику за цю роботу. Вона набагато складніша й важливіша, ніж здається.

Творчість та особиста участь у ній здатні зцілити багато травм. Не тільки в тиждень безбар’єрності, який триває зараз, – щодня, цілорічно маємо пам’ятати це, робити творчість доступною та відкривати для всіх і для себе самих.