«Як це було?» – колись обов’язково спитають ті, хто не застав.

І ми розкажемо про 24 лютого 2022 року, найхолодніший і найтемніший із наших зимових ранків. Про сотні розстріляних нападниками днів і ночей. Про головне повідомлення, яке надсилали навіть під бомбами: «Ти як?». І про найбільший страх – не отримати відповіді.

Про життя без домівки. Про життя в укриттях. Про життя без тепла й світла – життя попри все. Про кожного й кожну, хто захищав і чекав свого захисника.

«Зовсім як у підручнику історії», – скажуть наші майбутні слухачі. У розділі «Захист незалежності».

Але, щоб це стало сторінкою підручника, нам доводиться проживати це зараз.

Нам – не залізним і не народженим для війни, а звичайним людям із почуттями, страхами, втомою і надією. Дуже різним і водночас дуже схожим людям України.

І саме це – найголовніше: залишатися людьми. Зберігати єдність і прагнення справедливості. Бо зло долають небайдужі й принципові.

Це теж буде в наших майбутніх розповідях.

Але знаємо ми це вже сьогодні, 24 лютого.

У стінах Софії Київської сьогодні прозвучала обʼєднана молитва за Україну. За благословення і допомогу українським воїнам, звільнення полонених, за кожного й кожну, хто був змушений залишити свій дім, за всіх українців і українок та за єдність і гідний мир для українського народу.

Україна вистояла під численними ударами завдяки силі наших воїнів. Завдяки тим, хто не відступив, хто став щитом для своєї країни.

Ми пишаємося кожним і кожною, хто боронить Україну. Ми бережемо памʼять про всіх загиблих українських захисників і захисниць, про тих, хто віддав найцінніше заради вільної України. І ми обов’язково збережемо те, за що вони боролися. Захистимо нашу незалежність. Не зрадимо наших героїв. Не зрадимо Україну.

Вічна шана і світла пам’ять усім полеглим українським воїнам.