Коли чотири роки тому почалося повномасштабне російське вторгнення, вже в перші дні народжувалися діти в бомбосховищах. Ми стежили за кожною такою історією – вони лякали й водночас давали надію, що життя сильніше за війну. Сьогодні цим дітям уже чотири. Все їхнє життя минає під звуки тривог. І російська агресія триває.

💬 Напередодні річниці вторгнення про становище українських дітей я говорила на Justice Conference у Києві – міжнародній платформі, присвяченій відновленню справедливості та правосуддю. Важливо використовувати кожну можливість, щоб нагадувати світу про загиблих і поранених дітей, про десятки тисяч викрадених – тих, кого позбавили родин, кому змінили імена, кого ізолювали та залякали.

🤝 Окрема панель конференції була присвячена їх поверненню в межах ініціативи Bring Kids Back UA. За кожною дитиною з понад двох тисяч врятованих – складна й тривала робота багатьох людей.

Ніхто не поверне дітям років, які вкрала Росія. Але ми можемо повернути їм можливості та гідність.

🛡 У межах Bring Kids Back UA формується екосистема реінтеграції, щоб дитина знову відчула безпеку, довіру й мала нормальне життя. Вона охоплює кілька напрямів.

Психологічна підтримка – спільна відповідальність держави й громадянського суспільства. Зокрема, фонд «Голоси дітей» проводить реабілітаційні табори для дітей із досвідом війни. Фундація Олени Зеленської профінансувала шість змін у 2024 році та ще чотири у 2025-му.

🏡 Важливе й повернення до сімейного середовища. У межах проєкту «Адреса дитинства» зводяться будинки для великих прийомних родин: уже 18 сімей мають новий дім, ще 20 осель – у процесі спорудження.

Розвиваються також альтернативи інтернатам – соціальне житло та підтримане проживання для молоді.

👥 Неможливо компенсувати дітям роки дитинства, вкрадені російською війною. Але ми маємо спробувати хоча б залікувати їхні рани. Є те, без чого неможливе зцілення. Це справедливість. Лише відчуття, що світ залишається справедливим, повертає силу жити далі, будувати майбутнє, планувати, довіряти завтрашньому дню. Запрошую кожного долучитися до встановлення та посилення справедливості.

Особливо вдячні тим партнерам, які знайшли змогу особисто прибути в Україну напередодні четвертої річниці повномасштабного російського вторгнення. Серед них – спеціальна посланниця Генерального секретаря РЄ щодо ситуації з дітьми України Тордіс Гільфадоттір, із якою зустрічалася сьогодні в Києві.

🏛 Рада Європи залишається єдиною міжнародною організацією, яка виключила Росію за порушення свого статуту й норм міжнародного права.

🌍 Цінуємо й те, що РЄ, поряд із 43 країнами, бере участь у Міжнародній коаліції за повернення українських дітей. Я сама неодноразово долучалася до численних заходів Ради Європи й ПАСЄ на цю тему.

Незаконна депортація Росією українських дітей може вважатися найбільшою такою депортацією в історії. Злочинці мають понести відповідальність.

⚖️ У зв’язку із цим ми покладаємо великі надії на такий інструмент Ради Європи, як Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України. Для дітей, які стали жертвами депортації та інших злочинів, цей механізм має особливе значення. Йдеться не лише про символічне визнання їхнього досвіду, а й про створення конкретного міжнародного інструменту реалізації права на відшкодування та відновлення справедливості.

Розповіла пані Гільфадоттір про проєкти, у яких Україна та благодійники разом створюють гідні умови для життя повернених юних українців (раніше ми презентували їх під час саміту Міжнародної коаліції за повернення українських дітей у Нью-Йорку):

● «Соціальне житло для молоді» – будівництво соціальних квартир для молодих людей, які повернулися з РФ і ТОТ;

● «Підтримане проживання» – житло й навчання для молоді 16–23 років з інвалідністю;

● «Адреса дитинства» – спорудження будинків для великих прийомних родин. Також для них діють проєкти з надання транспорту та гуманітарної допомоги (ініціативи Фундації Олени Зеленської);

● «Відновлене дитинство» – програми оздоровлення та кемпи психологічної реабілітації.

👥 Намагаємося робити все, щоб питання українських дітей і справедливості щодо них залишалося на першому плані європейської та світової політики.

«Як це було?» – колись обов’язково спитають ті, хто не застав.

І ми розкажемо про 24 лютого 2022 року, найхолодніший і найтемніший із наших зимових ранків. Про сотні розстріляних нападниками днів і ночей. Про головне повідомлення, яке надсилали навіть під бомбами: «Ти як?». І про найбільший страх – не отримати відповіді.

Про життя без домівки. Про життя в укриттях. Про життя без тепла й світла – життя попри все. Про кожного й кожну, хто захищав і чекав свого захисника.

«Зовсім як у підручнику історії», – скажуть наші майбутні слухачі. У розділі «Захист незалежності».

Але, щоб це стало сторінкою підручника, нам доводиться проживати це зараз.

Нам – не залізним і не народженим для війни, а звичайним людям із почуттями, страхами, втомою і надією. Дуже різним і водночас дуже схожим людям України.

І саме це – найголовніше: залишатися людьми. Зберігати єдність і прагнення справедливості. Бо зло долають небайдужі й принципові.

Це теж буде в наших майбутніх розповідях.

Але знаємо ми це вже сьогодні, 24 лютого.