СЗРУ викрила схему легалізації та вербування іноземних найманців для війни проти України
Служба зовнішньої розвідки України встановила щонайменше 27 громадян Ємену, яких російська сторона планує залучити до війни проти України. До оформлення цих людей безпосередньо причетні військові структури рф, що свідчить про вибудуваний адміністративний механізм вербування.
У липні 2026 року начальник пункту відбору на військову службу за контрактом у ханти-мансійську лейтенант к. первушин звернувся до прикордонної служби фсб рф із проханням легалізувати перебування окремих громадян Ємену на території росії.
Юридичною основою для такої легалізації став указ путіна №821 від 5 листопада 2025 року, який запровадив тимчасовий порядок прийому до громадянства рф та видачі посвідки на проживання. Формально документ є міграційною нормою, однак на практиці він використовується як інструмент постачання живої сили для війни проти України.
За усталеною схемою спочатку іноземця легалізують на росії за спрощеною процедурою, а вже потім оформлюють на контрактну службу. Таким чином вербування іноземних громадян в армію рф набуває системного характеру, із залученням прикордонної служби фсб та профільних військкоматів.
Серед встановлених СЗРУ громадян Ємену є особи, народжені у 2006 та 2007 роках, тобто зовсім молоді люди, яких кремль готовий кидати у війну за гроші та обіцянку легального статусу на росії.
Служба зовнішньої розвідки України встановила щонайменше 27 громадян Ємену, яких російська сторона планує залучити до війни проти України. До оформлення цих людей безпосередньо причетні військові структури рф, що свідчить про вибудуваний адміністративний механізм вербування.
У липні 2026 року начальник пункту відбору на військову службу за контрактом у ханти-мансійську лейтенант к. первушин звернувся до прикордонної служби фсб рф із проханням легалізувати перебування окремих громадян Ємену на території росії.
Мета звернення – після легалізації з цими людьми планували укласти контракти на військову службу.
Юридичною основою для такої легалізації став указ путіна №821 від 5 листопада 2025 року, який запровадив тимчасовий порядок прийому до громадянства рф та видачі посвідки на проживання. Формально документ є міграційною нормою, однак на практиці він використовується як інструмент постачання живої сили для війни проти України.
За усталеною схемою спочатку іноземця легалізують на росії за спрощеною процедурою, а вже потім оформлюють на контрактну службу. Таким чином вербування іноземних громадян в армію рф набуває системного характеру, із залученням прикордонної служби фсб та профільних військкоматів.
Серед встановлених СЗРУ громадян Ємену є особи, народжені у 2006 та 2007 роках, тобто зовсім молоді люди, яких кремль готовий кидати у війну за гроші та обіцянку легального статусу на росії.
росія намагається продавати світу образ великої держави, без якої нібито неможливо вирішувати міжнародні проблеми.
Однак результати опитування, проведеного в липні–серпні 2026 року в 34 країнах на замовлення Rockefeller Foundation, показують іншу картину.
Для москви ще гірше те, що росію значна частина світу сприймає не як лідера, а як загрозу. У середньому 42% респондентів назвали її серйозною небезпекою для власної країни. У Польщі таких 78%, у Норвегії та Швеції – по 73%, у Великій Британії – 67%, у Франції та Німеччині – по 64%.
Особливо показовим є розрив між європейським сприйняттям росії та її ставленням до себе самої. кремль роками намагається нав’язати уявлення про рф як про державу, що визначає правила міжнародної політики. Натомість у значній частині Європи її розглядають передусім як джерело воєнної загрози.
російська пропаганда традиційно намагається компенсувати ізоляцію на Заході тезами про підтримку з боку країн Глобального Півдня. Але й тут картина далека від кремлівської версії.
кремль може скільки завгодно називати росію «центром сили» та претендувати на формування нового світового порядку. За межами російської пропагандистської бульбашки ці амбіції мають слабку суспільну підтримку. Для значної частини світу росія – це не взірець розвитку і не бажаний глобальний лідер, а держава, від якої очікують загроз і конфліктів.
Однак результати опитування, проведеного в липні–серпні 2026 року в 34 країнах на замовлення Rockefeller Foundation, показують іншу картину.
Лише 26% опитаних готові позитивно сприймати провідну роль росії у світових справах. Половина респондентів ставиться до такого лідерства негативно. У розвинених країнах підтримка російської ролі взагалі становить лише 13%.
Для москви ще гірше те, що росію значна частина світу сприймає не як лідера, а як загрозу. У середньому 42% респондентів назвали її серйозною небезпекою для власної країни. У Польщі таких 78%, у Норвегії та Швеції – по 73%, у Великій Британії – 67%, у Франції та Німеччині – по 64%.
Особливо показовим є розрив між європейським сприйняттям росії та її ставленням до себе самої. кремль роками намагається нав’язати уявлення про рф як про державу, що визначає правила міжнародної політики. Натомість у значній частині Європи її розглядають передусім як джерело воєнної загрози.
російська пропаганда традиційно намагається компенсувати ізоляцію на Заході тезами про підтримку з боку країн Глобального Півдня. Але й тут картина далека від кремлівської версії.
У країнах, що розвиваються, лише 40% респондентів готові позитивно сприймати провідну роль росії. Тобто навіть там москва не отримує більшості на підтримку своїх претензій на глобальне лідерство.
кремль може скільки завгодно називати росію «центром сили» та претендувати на формування нового світового порядку. За межами російської пропагандистської бульбашки ці амбіції мають слабку суспільну підтримку. Для значної частини світу росія – це не взірець розвитку і не бажаний глобальний лідер, а держава, від якої очікують загроз і конфліктів.
Окупаційна влада нав’язує студентам імперські міфи замість історії
росія взялася за системне переписування історії для молоді на тимчасово окупованих територіях України. Після гасел про «повернення додому» та «єдиний народ» у навчальні програми заходить російська версія минулого, у якій Україна поступово зникає як окрема історична та політична реальність.
Служба зовнішньої розвідки України отримала навчально-методичні матеріали курсу «Історія росії», запровадженого для студентів других курсів так званих «Херсонського державного педагогічного університету» (ТО м. Скадовськ) та «Херсонського технічного університету» (ТО м. Генічеськ). У розпорядженні розвідки – презентації про феодальну роздробленість Русі XI–XIII століть та події початку XX століття.
Матеріали побудовані за простим принципом: російське минуле розширюється, українське – прибирається. Володимиро-Суздальське князівство називають «класичним зразком руського князівства», а його розвиток подають як основу майбутньої централізованої російської держави. Великокняжий титул, за цією версією, переходить із Києва на північний схід ще в середині XII століття.
Завершення історії Київської Русі матеріали датують 1169 роком – роком розорення Києва військом Андрія Боголюбського. Далі вибудовується потрібна москві схема: Київ – Володимир – москва. Саме так російська історіографія пояснює перенесення центру Русі на північний схід і створює видимість прямої спадкоємності між Київською Руссю та російською державою.
Українці та білоруси в цій схемі відходять на другий план. Поляни, древляни та інші східнослов’янські племена фактично зводяться до «майбутніх росіян, українців і білорусів». На картах і схемах натомість домінують «руська земля» та «русичі» – терміни, які дозволяють розмити відмінності між середньовічною Руссю та сучасною росією.
Навіть князя Володимира матеріали перетворюють на зручний для російської пропаганди образ. Після хрещення Русі він постає «м’яким і людинолюбним правителем», який нібито утримувався від смертної кари. Насильницьке поширення християнства фактично не розбирається. Про Новгород згадують лише побіжно – фразою, що його «хрестили вогнем».
Окремий акцент зроблено на неминучості посилення москви. Із п’ятнадцяти давньоруських земель детально розглядаються лише три. Війни, завоювання та силове підпорядкування інших територій відходять на другий план. Натомість поглинання земель москвою подається як природний етап історичного розвитку.
Так само переписується історія російської імперії. Автори презентацій використовують праці російського історика бориса миронова, щоб створити картину нібито успішної імперії без масштабного зубожіння населення. Революції та протести пояснюються зростанням суспільних запитів після реформ. Відповідальність за кризу перекладається на робітників, які начебто «не звикли працювати». Дії Миколи II та правлячої еліти при цьому відходять із пояснення причин революції.
Військові поразки подаються за тією самою схемою. Увага зосереджується на героїзмі солдатів та окремих успішних рішеннях командирів. Брусиловський прорив 1916 року пояснюють «налагодженим постачанням», тоді як масштаб російських втрат залишається поза основним сюжетом. Участь російської імперії у Першій світовій війні зводять до боротьби за Константинополь і протоки, залишаючи за дужками імперські цілі російського керівництва.
📌Повний матеріал читайте тут.
росія взялася за системне переписування історії для молоді на тимчасово окупованих територіях України. Після гасел про «повернення додому» та «єдиний народ» у навчальні програми заходить російська версія минулого, у якій Україна поступово зникає як окрема історична та політична реальність.
Служба зовнішньої розвідки України отримала навчально-методичні матеріали курсу «Історія росії», запровадженого для студентів других курсів так званих «Херсонського державного педагогічного університету» (ТО м. Скадовськ) та «Херсонського технічного університету» (ТО м. Генічеськ). У розпорядженні розвідки – презентації про феодальну роздробленість Русі XI–XIII століть та події початку XX століття.
Матеріали побудовані за простим принципом: російське минуле розширюється, українське – прибирається. Володимиро-Суздальське князівство називають «класичним зразком руського князівства», а його розвиток подають як основу майбутньої централізованої російської держави. Великокняжий титул, за цією версією, переходить із Києва на північний схід ще в середині XII століття.
Завершення історії Київської Русі матеріали датують 1169 роком – роком розорення Києва військом Андрія Боголюбського. Далі вибудовується потрібна москві схема: Київ – Володимир – москва. Саме так російська історіографія пояснює перенесення центру Русі на північний схід і створює видимість прямої спадкоємності між Київською Руссю та російською державою.
Українці та білоруси в цій схемі відходять на другий план. Поляни, древляни та інші східнослов’янські племена фактично зводяться до «майбутніх росіян, українців і білорусів». На картах і схемах натомість домінують «руська земля» та «русичі» – терміни, які дозволяють розмити відмінності між середньовічною Руссю та сучасною росією.
Навіть князя Володимира матеріали перетворюють на зручний для російської пропаганди образ. Після хрещення Русі він постає «м’яким і людинолюбним правителем», який нібито утримувався від смертної кари. Насильницьке поширення християнства фактично не розбирається. Про Новгород згадують лише побіжно – фразою, що його «хрестили вогнем».
Окремий акцент зроблено на неминучості посилення москви. Із п’ятнадцяти давньоруських земель детально розглядаються лише три. Війни, завоювання та силове підпорядкування інших територій відходять на другий план. Натомість поглинання земель москвою подається як природний етап історичного розвитку.
Так само переписується історія російської імперії. Автори презентацій використовують праці російського історика бориса миронова, щоб створити картину нібито успішної імперії без масштабного зубожіння населення. Революції та протести пояснюються зростанням суспільних запитів після реформ. Відповідальність за кризу перекладається на робітників, які начебто «не звикли працювати». Дії Миколи II та правлячої еліти при цьому відходять із пояснення причин революції.
Військові поразки подаються за тією самою схемою. Увага зосереджується на героїзмі солдатів та окремих успішних рішеннях командирів. Брусиловський прорив 1916 року пояснюють «налагодженим постачанням», тоді як масштаб російських втрат залишається поза основним сюжетом. Участь російської імперії у Першій світовій війні зводять до боротьби за Константинополь і протоки, залишаючи за дужками імперські цілі російського керівництва.
📌Повний матеріал читайте тут.
Вартість морського транспортування російської нафти з портів Чорного моря продовжує зростати.
Упродовж 31 серпня – 6 вересня ставки фрахту танкерів класу Aframax з новоросійська до Західної Індії зросли на 2,7% – до $23,2 за барель, до Північного Китаю – на 3,1%, до $25,7. Перевезення до Туреччини подорожчало на 2,2% – до $12,8 за барель.
Частина постачань з Азово-Чорноморського басейну переорієнтовується на північно-західні порти рф. Це збільшує навантаження на балтійський напрямок. Фрахт з балтійських портів до Східної Індії за тиждень зріс на 3,7% – до $17,2 за барель.
Однією з причин подорожчання стали вищі ризики для судноплавства. Частина судновласників уникає заходів до новоросійська, через що скорочується кількість танкерів, готових перевозити російську нафту. На початку вересня рейс танкера з Urals з новоросійська до Індії коштував $18–20 млн.
Зросли і страхові витрати. Через воєнні та операційні ризики в Чорному морі судновласники підвищують страхові премії та закладають їх у вартість фрахту.
Доступний танкерний флот також скорочується. Частина суден перейшла на близькосхідні маршрути, де перевізники отримують вищу оплату через ризики проходження Ормузької протоки. Одночасно у вересні залишається обмеженою кількість танкерів для завантаження Urals у північно-західних портах рф.
росія змушена платити більше за доставку нафти до основних покупців. Високий фрахт забирає частину доходів від експорту і створює для Індії та Китаю додаткові можливості вимагати нижчих цін, перекладаючи логістичні та страхові ризики на російських постачальників.
Дорогі перевезення та страхування ще більше скоротять податкові надходження рф. Затримки з відвантаженнями можуть також збільшити запаси нафти в російських сховищах і змусити компанії скорочувати видобуток.
Упродовж 31 серпня – 6 вересня ставки фрахту танкерів класу Aframax з новоросійська до Західної Індії зросли на 2,7% – до $23,2 за барель, до Північного Китаю – на 3,1%, до $25,7. Перевезення до Туреччини подорожчало на 2,2% – до $12,8 за барель.
Частина постачань з Азово-Чорноморського басейну переорієнтовується на північно-західні порти рф. Це збільшує навантаження на балтійський напрямок. Фрахт з балтійських портів до Східної Індії за тиждень зріс на 3,7% – до $17,2 за барель.
Однією з причин подорожчання стали вищі ризики для судноплавства. Частина судновласників уникає заходів до новоросійська, через що скорочується кількість танкерів, готових перевозити російську нафту. На початку вересня рейс танкера з Urals з новоросійська до Індії коштував $18–20 млн.
Зросли і страхові витрати. Через воєнні та операційні ризики в Чорному морі судновласники підвищують страхові премії та закладають їх у вартість фрахту.
Доступний танкерний флот також скорочується. Частина суден перейшла на близькосхідні маршрути, де перевізники отримують вищу оплату через ризики проходження Ормузької протоки. Одночасно у вересні залишається обмеженою кількість танкерів для завантаження Urals у північно-західних портах рф.
росія змушена платити більше за доставку нафти до основних покупців. Високий фрахт забирає частину доходів від експорту і створює для Індії та Китаю додаткові можливості вимагати нижчих цін, перекладаючи логістичні та страхові ризики на російських постачальників.
Дорогі перевезення та страхування ще більше скоротять податкові надходження рф. Затримки з відвантаженнями можуть також збільшити запаси нафти в російських сховищах і змусити компанії скорочувати видобуток.