Forwarded from політ технолога ✙ ▵
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Колону Бессмертного полка в Італії заникали між ЛГБТ-рухами і пропалестинськими активістами.
Буває.
Буває.
СЛОВО КОМАНДИРА КОРПУСУ "АЗОВ" ДО 11 РІЧЧЯ ПІДРОЗДІЛУ
11 років. За цим числом стоять колосальна праця, надлюдські зусилля та безмежна любов до Батьківщини. Виснажливі тренування та важка робота на фронті. Гори знищених окупантів та ворожої техніки. Від невеликої групи добровольців до одного з найбоєздатніших підрозділів у світі. Все заради того, щоб Україна жила.
Саме тому ми свідомо відмовились від комфортного та безпечного життя і повністю присвятили себе військовій справі. Я щасливий, що 11 років тому мій життєвий шлях привів мене саме в «Азов», і жодної хвилини я не пошкодував про це.
Я дякую особовому складу 12-ої бригади «Азов», кожному солдату, сержанту та офіцеру за вашу службу. Без вас і вашої наполегливої та самовідданої праці «Азову» б не існувало. Ви і є «Азов».
Після створення 1-го корпусу НГУ «Азов» ми залишаємось однією родиною, яка відтепер стала ще більшою. На кожному з вас лежить надвідповідальна місія — зберегти азовську ідентичність і ті принципи, які зробили азовський феномен можливим.
Я впевнений, що новий командир 12-ої бригади «Азов», підполковник Богдан Грішенков, друг «Пугач» впорається із цим завданням на відмінно, а особовий склад бригади підтримуватиме його. Роботи більш ніж достатньо: повернути всіх наших побратимів з полону, бити ворога ще професійніше, множити бойову славу підрозділу та постійно вдосконалюватись.
Слава «Азову»! Слава Україні!
11 років. За цим числом стоять колосальна праця, надлюдські зусилля та безмежна любов до Батьківщини. Виснажливі тренування та важка робота на фронті. Гори знищених окупантів та ворожої техніки. Від невеликої групи добровольців до одного з найбоєздатніших підрозділів у світі. Все заради того, щоб Україна жила.
Саме тому ми свідомо відмовились від комфортного та безпечного життя і повністю присвятили себе військовій справі. Я щасливий, що 11 років тому мій життєвий шлях привів мене саме в «Азов», і жодної хвилини я не пошкодував про це.
Я дякую особовому складу 12-ої бригади «Азов», кожному солдату, сержанту та офіцеру за вашу службу. Без вас і вашої наполегливої та самовідданої праці «Азову» б не існувало. Ви і є «Азов».
Після створення 1-го корпусу НГУ «Азов» ми залишаємось однією родиною, яка відтепер стала ще більшою. На кожному з вас лежить надвідповідальна місія — зберегти азовську ідентичність і ті принципи, які зробили азовський феномен можливим.
Я впевнений, що новий командир 12-ої бригади «Азов», підполковник Богдан Грішенков, друг «Пугач» впорається із цим завданням на відмінно, а особовий склад бригади підтримуватиме його. Роботи більш ніж достатньо: повернути всіх наших побратимів з полону, бити ворога ще професійніше, множити бойову славу підрозділу та постійно вдосконалюватись.
Слава «Азову»! Слава Україні!
Forwarded from Київський Ізвод (Молитовник, Біблія, Тропарі)
Презентація видання “Православний молитвослов. Київський ізвод” та виступ хору “Вогонь Традиції”
Запрошуємо вас на презентацію унікального видання — «Православний молитвослов. Київський ізвод», яка відбудеться 7 травня 2025 року о 14:00 у Ставропігії Вселенського Патріарха — Андріївській церкві (стилобатна частина).
Видання побачило світ з благословення Екзарха Вселенського Патріарха в Україні, єпископа Команського Михаїла.
Цей молитвослов покликаний надати православним українцям змогу молитися звичними церковнослов’янськими молитвами в милозвучній українській вимові — без змін лексики, але з урахуванням традиційної вимови, що побутувала в українському богослужбовому житті від XI століття до сьогодення. Текст подано в транслітерації, що спирається на історичні джерела та фонетичні особливості Київського ізводу.
У межах події також виступить православний хор “Вогонь Традиції”, що виконує церковнослов’янські піснеспіви відповідно до вимови, представленоï у молитвослові.
Придбати молитвослов: https://duh-i-litera.com/bookstore/pravoslavnij-molitvoslov-kivskij-izvod
Посилання на подію в фейсбук: https://www.facebook.com/share/19nfXeSgf7/
Запрошуємо вас на презентацію унікального видання — «Православний молитвослов. Київський ізвод», яка відбудеться 7 травня 2025 року о 14:00 у Ставропігії Вселенського Патріарха — Андріївській церкві (стилобатна частина).
Видання побачило світ з благословення Екзарха Вселенського Патріарха в Україні, єпископа Команського Михаїла.
Цей молитвослов покликаний надати православним українцям змогу молитися звичними церковнослов’янськими молитвами в милозвучній українській вимові — без змін лексики, але з урахуванням традиційної вимови, що побутувала в українському богослужбовому житті від XI століття до сьогодення. Текст подано в транслітерації, що спирається на історичні джерела та фонетичні особливості Київського ізводу.
У межах події також виступить православний хор “Вогонь Традиції”, що виконує церковнослов’янські піснеспіви відповідно до вимови, представленоï у молитвослові.
Придбати молитвослов: https://duh-i-litera.com/bookstore/pravoslavnij-molitvoslov-kivskij-izvod
Посилання на подію в фейсбук: https://www.facebook.com/share/19nfXeSgf7/
Серен К’єркегор народився 5 травня.
Переконаний прихильник абсолютної монархії та ворог демократизму в усіх проявах (це в сторіччі, коли вся інтелігенція була прихильницею "народництва" та прогресизму), який присвятив перше ессе критиці феменізму (тоді це була лише вимога юридичної рівноправності для жінок – суфражизм) та конфліктував з державною церквою через те, що вважав її занадто сучасною (в сторіччя секуляризації та "віри в прогрес" знов ж таки).
Саме ця людина разом з Шопенгауером (монархістом і консерватором, між іншим), фактично, почала сучасну філософію.
P.S. Цікаво, що народились в один день з Марксом. Зустріч правого й лівого полюсів.
P.P.S. А щє через приблизно два сторіччя, в той самий день, народився "Азов". Останнє слово явно не за Марксом 😄
@EdYurchenko 🎓
Переконаний прихильник абсолютної монархії та ворог демократизму в усіх проявах (це в сторіччі, коли вся інтелігенція була прихильницею "народництва" та прогресизму), який присвятив перше ессе критиці феменізму (тоді це була лише вимога юридичної рівноправності для жінок – суфражизм) та конфліктував з державною церквою через те, що вважав її занадто сучасною (в сторіччя секуляризації та "віри в прогрес" знов ж таки).
Саме ця людина разом з Шопенгауером (монархістом і консерватором, між іншим), фактично, почала сучасну філософію.
P.S. Цікаво, що народились в один день з Марксом. Зустріч правого й лівого полюсів.
P.P.S. А щє через приблизно два сторіччя, в той самий день, народився "Азов". Останнє слово явно не за Марксом 😄
@EdYurchenko 🎓
ВІДНИНІ НІЯКИХ "НІКОЛИ ЗНОВУ"
Сьогодні відзначається завершення Другої світової війни. Відзначається під божевільним гаслом "ніколи знову". Особливої шизофренічності надає цьому гаслу реальна ситуація найбільшої війни в Європі після 1945 року.
У нас, в Україні, цю ліберастію активно пропагують як противагу совковому "можем повторіть". Мовляв ось "добрі європейці", а ось "злі путиноїди".
Але правда полягає в тому, що війна все одно починається рано чи пізно. Люди вбивають один одного від доби Каїна та Авеля. І вбиватимуть, доки залишатимуться самі собою.
Християнство обіцяє нам мир після завершення історії світу. І зовсім не через умовну "добру волю", а повну зміну людської природи та космосу в цілому. З Ласки Божої це відбудеться неодмінно, але аж ніяк не через немічні людські зусилля.
Якщо умовний Захід обирає гасло "ніколи знову", він розписується у власній неадекватності й відмові сприймати життя реально. З таким само успіхом можна було б видавати закони, що забороняють хворіти та помирати, а потім розраховувати, що вони подіють.
Саме розуміння неминучості війни пом'якшує її наслідки та знижує її вірогідність. Рано чи пізно вона почнеться, але все ж є різниця між постійними війнами та війнами раз на декілька поколінь.
Саме тупа інфантильна віра в те, що "війни не буде, бо XXI сторіччя на дворі", є причиною наших втрат, які ми вже понесли та ще понесемо. Впевнений, що якби наше суспільство жило б в очікуванні війни як неминучості, більша частина побратимів, яких я втратив за останні роки, були б живі, а мій будинок був би цілим.
Розповсюдження пацифізму як світогляду -- це ознака маразму сучасної цивілізації, яка впадає в дитинство подібно до деяких нещасних старих. Це інфантилізм, який підштовхує до катастрофи.
Пацифізм вбиває. Він цілком практично призводить до загибелі як цілих народів, так і окремих людей. Крім того, з християнського погляду, він є проявом істинно диявольської гордині, спробою відкинути закони світу, ставши "добріше за Бога" і тим самим спробувати стати Йому рівнею, подібно до спроби люципера.
Війна була, є і буде. Але тільки від нас залежить, як жити з нею. Треба бути напоготові й мати добру волю лишатись людиною всупереч неминучим випробуванням. Це той максимум, на який ми здатні, але навіть він є високою планкою для всіх нас.
Тож ніякого пацифізму. І більше ніколи "ніколи знову".
Сьогодні відзначається завершення Другої світової війни. Відзначається під божевільним гаслом "ніколи знову". Особливої шизофренічності надає цьому гаслу реальна ситуація найбільшої війни в Європі після 1945 року.
У нас, в Україні, цю ліберастію активно пропагують як противагу совковому "можем повторіть". Мовляв ось "добрі європейці", а ось "злі путиноїди".
Але правда полягає в тому, що війна все одно починається рано чи пізно. Люди вбивають один одного від доби Каїна та Авеля. І вбиватимуть, доки залишатимуться самі собою.
Християнство обіцяє нам мир після завершення історії світу. І зовсім не через умовну "добру волю", а повну зміну людської природи та космосу в цілому. З Ласки Божої це відбудеться неодмінно, але аж ніяк не через немічні людські зусилля.
Якщо умовний Захід обирає гасло "ніколи знову", він розписується у власній неадекватності й відмові сприймати життя реально. З таким само успіхом можна було б видавати закони, що забороняють хворіти та помирати, а потім розраховувати, що вони подіють.
Саме розуміння неминучості війни пом'якшує її наслідки та знижує її вірогідність. Рано чи пізно вона почнеться, але все ж є різниця між постійними війнами та війнами раз на декілька поколінь.
Саме тупа інфантильна віра в те, що "війни не буде, бо XXI сторіччя на дворі", є причиною наших втрат, які ми вже понесли та ще понесемо. Впевнений, що якби наше суспільство жило б в очікуванні війни як неминучості, більша частина побратимів, яких я втратив за останні роки, були б живі, а мій будинок був би цілим.
Розповсюдження пацифізму як світогляду -- це ознака маразму сучасної цивілізації, яка впадає в дитинство подібно до деяких нещасних старих. Це інфантилізм, який підштовхує до катастрофи.
Пацифізм вбиває. Він цілком практично призводить до загибелі як цілих народів, так і окремих людей. Крім того, з християнського погляду, він є проявом істинно диявольської гордині, спробою відкинути закони світу, ставши "добріше за Бога" і тим самим спробувати стати Йому рівнею, подібно до спроби люципера.
Війна була, є і буде. Але тільки від нас залежить, як жити з нею. Треба бути напоготові й мати добру волю лишатись людиною всупереч неминучим випробуванням. Це той максимум, на який ми здатні, але навіть він є високою планкою для всіх нас.
Тож ніякого пацифізму. І більше ніколи "ніколи знову".
Новим Папою Римським обрали 69-річного американського кардинала Роберта Френсіса Прево, який узяв собі папське імʼя Лев XIV.
Дуже мало інформації про його позицію по принциповим питанням. Але ніби поміркований ліберал в стилі Франциска. Навіть кажуть про понтіфікат "Франциск 2.0".
Але поки рано робити радикальні прогнози. Тим більше для американського кардинала "Трамп - фактор" матиме особливе значення. Доречі, новому Папі 69 років. Щє досить молодий за сучасними мірками.
Дуже мало інформації про його позицію по принциповим питанням. Але ніби поміркований ліберал в стилі Франциска. Навіть кажуть про понтіфікат "Франциск 2.0".
Але поки рано робити радикальні прогнози. Тим більше для американського кардинала "Трамп - фактор" матиме особливе значення. Доречі, новому Папі 69 років. Щє досить молодий за сучасними мірками.
ВСІХ ЗІ СВЯТОМ!
9 травня — день народження великого композитора Клаудіо Монтеверді. Без цього чоловіка європейське мистецтво не було б таким, як ми його знаємо. Цілком вірогідно, що опери в такому вигляді як ми її уявляємо, наприклад, не існувало б.
В часи, коли одні неадеквати вважають реставрацію пам'ятників Леніну боротьбою за "православну імперію", а інші неадеквати намагаються роздивитись в цьому фашизм, варто концентруватись на по справжньому важливих історичних подіях.
Не кажучи про те, що день народження Монтеверді в якості приводу для застілля або шашликів (там де це дозволяє безпека) — це, як мінімум, естетично.
@EdYurchenko 🎓
9 травня — день народження великого композитора Клаудіо Монтеверді. Без цього чоловіка європейське мистецтво не було б таким, як ми його знаємо. Цілком вірогідно, що опери в такому вигляді як ми її уявляємо, наприклад, не існувало б.
В часи, коли одні неадеквати вважають реставрацію пам'ятників Леніну боротьбою за "православну імперію", а інші неадеквати намагаються роздивитись в цьому фашизм, варто концентруватись на по справжньому важливих історичних подіях.
Не кажучи про те, що день народження Монтеверді в якості приводу для застілля або шашликів (там де це дозволяє безпека) — це, як мінімум, естетично.
@EdYurchenko 🎓
Азербайджанський спецназ "Яшма" очолює колону іноземних розрахунків під час вчорашнього параду. Та сама "Яшма", що відзначилась під час останніх Карабахських війн (з яких українці нафантазували собі "перемогу над росіянами").
Водночас серед запрошених був прем'єр Вірменії Пашинян. Але треба підкреслити, що його візит викликав хвилю справедливого обурення в Вірменії.
Не було грузинів але уряд там зараз явно боїться конфлікту з РФ і фактично пішов на примирення.
Кавказ, найважливіший для України з сусідних регіонів, значення якого підкреслювали вже Липа з Колодзинським, опинився під надійним впливом Москви.
Закономірний результат того, що ворог грав багатовимірну геополітичну гру, а ми жили в фентезійній чорно - білій реальності, вигадуючи з одних нейтралів ворогів, а з інших союзників. І того, що ми підміняли реальну боротьбу за вплив на "розмахуванням гаслами на трибунах".
Водночас серед запрошених був прем'єр Вірменії Пашинян. Але треба підкреслити, що його візит викликав хвилю справедливого обурення в Вірменії.
Не було грузинів але уряд там зараз явно боїться конфлікту з РФ і фактично пішов на примирення.
Кавказ, найважливіший для України з сусідних регіонів, значення якого підкреслювали вже Липа з Колодзинським, опинився під надійним впливом Москви.
Закономірний результат того, що ворог грав багатовимірну геополітичну гру, а ми жили в фентезійній чорно - білій реальності, вигадуючи з одних нейтралів ворогів, а з інших союзників. І того, що ми підміняли реальну боротьбу за вплив на "розмахуванням гаслами на трибунах".
СЛОВО КОМАНДИРА ПРО СКАНДАЛЬНУ СИТУАЦІЮ НАВКОЛО КЕРІВНИЦТВА НГУ.
СМІЛИВО Й ВІДВЕРТО. МЕНІ ДОПОМОГЛО ЗОРІЄНТУВАТИСЬ.
Не найкращий привід, але вважаю справою честі поділитися своїм власним досвідом та враженнями від роботи із Командувачем Національної Гвардії України бригадним генералом Олександром Півненком.
Саме бригадний генерал Півненко є тією людиною, яка в максимально короткі терміни ефективно реформувала НГУ, і створила потужну силову структуру, яка на належному рівні спільно зі ЗСУ виконує поставлені бойові завдання на лінії бойового зіткнення. Я на власні очі бачив роботу Півненка від самого початку його призначення Командувачем НГУ — це відбулося в один і той самий день із моїм поверненням з полону до України — тому можу об'єктивно оцінювати результати його діяльності.
Він постійно з головою залучений в усі військові процеси: аналізує та впроваджує набутий досвід, з високою точністю прогнозує дії противника. Як бойовий офіцер спецпідрозділу «Омега» — приділяє левову долю часу розвитку та професійному зростанню особового складу Нацгвардії. В пріоритеті завжди була, є і буде бойова та спеціальна підготовка особового складу, покращення тренувального процесу, вдосконалення роботи штабів та забезпечення військовослужбовців. Півненко по-справжньому піклується про підлеглих бійців і намагається створити оптимальні умови для виконання поставлених бойових завдань на передовій.
Однією із його найважливіших рис, без якої є неможливим ефективне командування підрозділами в умовах сучасної війни, — здатність до швидкої адаптації до різких змін в характері ведення бойових дій.
Що не менш важливо, Командувач постійно проявляв ініціативу в процесах формування корпусів НГУ і досяг своєї мети.
Я можу стверджувати, що бригадний генерал Півненко робить все можливе для забезпечення підрозділів усім необхідним для виконання бойових завдань на фронті, дослуховується до конструктивних пропозицій знизу, звертає увагу на проблемні моменти, намагаючись оперативно вирішити їх. Ми вчимося у нього, а він вчиться у нас.
Такою стала Нацгвардія за ці 2 роки під командуванням Олександра Півненка — сильною та боєздатною структурою, яка рухається в правильному напрямку.
На фото ми разом з Командувачем НГУ бригадним генералом Олександром Півненком на передовій позиції на стику бригад «Буревій» та «Азов» за декілька діб після відбиття ворожих штурмових дій. Спалений ворожий танк на фоні ще не встиг охолонути, а Командувач НГУ вже поруч зі своїми підлеглими.
Впевнений, в тому, що той, хто ходить в окопи на передові позиції до бійців після відбиття штурму, не зацікавлений у хабарництві та казнокрадстві.
© Командир 1-го корпусу НГУ "Азов", полковник Денис Прокопенко
СМІЛИВО Й ВІДВЕРТО. МЕНІ ДОПОМОГЛО ЗОРІЄНТУВАТИСЬ.
Не найкращий привід, але вважаю справою честі поділитися своїм власним досвідом та враженнями від роботи із Командувачем Національної Гвардії України бригадним генералом Олександром Півненком.
Саме бригадний генерал Півненко є тією людиною, яка в максимально короткі терміни ефективно реформувала НГУ, і створила потужну силову структуру, яка на належному рівні спільно зі ЗСУ виконує поставлені бойові завдання на лінії бойового зіткнення. Я на власні очі бачив роботу Півненка від самого початку його призначення Командувачем НГУ — це відбулося в один і той самий день із моїм поверненням з полону до України — тому можу об'єктивно оцінювати результати його діяльності.
Він постійно з головою залучений в усі військові процеси: аналізує та впроваджує набутий досвід, з високою точністю прогнозує дії противника. Як бойовий офіцер спецпідрозділу «Омега» — приділяє левову долю часу розвитку та професійному зростанню особового складу Нацгвардії. В пріоритеті завжди була, є і буде бойова та спеціальна підготовка особового складу, покращення тренувального процесу, вдосконалення роботи штабів та забезпечення військовослужбовців. Півненко по-справжньому піклується про підлеглих бійців і намагається створити оптимальні умови для виконання поставлених бойових завдань на передовій.
Однією із його найважливіших рис, без якої є неможливим ефективне командування підрозділами в умовах сучасної війни, — здатність до швидкої адаптації до різких змін в характері ведення бойових дій.
Що не менш важливо, Командувач постійно проявляв ініціативу в процесах формування корпусів НГУ і досяг своєї мети.
Я можу стверджувати, що бригадний генерал Півненко робить все можливе для забезпечення підрозділів усім необхідним для виконання бойових завдань на фронті, дослуховується до конструктивних пропозицій знизу, звертає увагу на проблемні моменти, намагаючись оперативно вирішити їх. Ми вчимося у нього, а він вчиться у нас.
Такою стала Нацгвардія за ці 2 роки під командуванням Олександра Півненка — сильною та боєздатною структурою, яка рухається в правильному напрямку.
На фото ми разом з Командувачем НГУ бригадним генералом Олександром Півненком на передовій позиції на стику бригад «Буревій» та «Азов» за декілька діб після відбиття ворожих штурмових дій. Спалений ворожий танк на фоні ще не встиг охолонути, а Командувач НГУ вже поруч зі своїми підлеглими.
Впевнений, в тому, що той, хто ходить в окопи на передові позиції до бійців після відбиття штурму, не зацікавлений у хабарництві та казнокрадстві.
© Командир 1-го корпусу НГУ "Азов", полковник Денис Прокопенко
«ПОНТ ЖИВ!» (ΖΕΙ Ο ΠΌΝΤΟΝ!) – ДО РОКОВИН ГЕНОЦИДУ ПОНТІЙСЬКИХ ГРЕКІВ
19 травня ми вшановуємо жертв однієї з найбільших трагедій в історії християнської європейської цивілізації — геноциду понтійських греків.
Для України це має особливе значення, оскільки елліни-понтійці є корінним народом нашої країни. Сучасні елліни Приазов'я є найбільшим уламком колись багаточисельної і розгалуженої еллінської етносфери навколо Чорного моря, історія якої сягає 8 сторіччя до Р.Х.
Величезне значення це має зараз, коли необільшовицький євразійський режим розгорнув новий геноцид цього маленького і давнього народу.
Понтійці є не просто нашими братами по вірі та крові, як всі європейці. Вони сформувались як народ на нашій землі і жили разом з нашими пращурами вже за скіфських часів. Пелопонес є для них не стільки батьківщиною, скільки землею родичів, яка врятувала їх під час катастрофи. Власне ж батьківщина окупована винуватцями геноциду або ж збереглась в невеличких кутках, таких як наша «Мала Греція в Приазов'ї».
Жахливо це визнавати, але зараз цілком можна сказати "зберігалась". Ми навіть не знаємо, скільки зараз пріазовських еллінів лишається на батьківщині, і не можемо прогнозувати, скільки зможе повернутись.
За оцінками істориків, під час турецького геноциду було винищено більше 350 тисяч понтійців, що складало більше половини всього населення. Ця жахлива різанина зруйнувала надбання більш ніж 2500 річного розвитку самобутнього понтійського еллінізму.
Характерно, що цей злочин відбувся за прямого сприяння москвинських більшовиків, які об'єднались з турецькими шовіністами проти християнського народу. Пізніше понтійці, які лишились на теренах СРСР, були піддані масовим репресіям, які носили ознаки прямого винищення їх як народу і, фактично, стали другим геноцидом.
Жахливо, якщо третій геноцид понтійців, який розгортається в нас на очах, призведе до кінцевої загибелі Понтоса. На цьому фоні особливо гнусною є роль грецьких лівих антифашистів, які заради своєї шизофренічної ідеології підтримують знищення власного народу, беручи на себе гріх Юди-зрадника та Каїна-братовбивці водночас.
Але сьогодні ми не лише вшановуємо жертв, але й віддаємо належне волі до життя та стійкості братнього народу. Понтійська мова зберігається вже декілька поколінь міграції, понтійська ідентичність взаємодіє із загальноеллінською і не зникає. А саме головне, що сучасні понтійці продовжують боротьбу за справедливість для свого народу, вимагаючи офіційного визнання геноциду з боку націй світу і вибачень від турецької держави.
Не сумніваюсь, що українці повинні підтримати корінний народ нашої країни в його боротьбі за справедливість.
По-перше, з міркувань досягнення Україною морального лідерства в регіоні.
По-друге, для того щоб знайти собі союзників в нашій боротьбі за справедливість для жертв Голодомору. Не кажучи про те, що ми несемо відповідальність за захист народу, для якого українські терени стали ледь останнім клаптиком втраченої вітчизни.
Але сьогодні помолимось за душі наших закатованих православних братів і сестер та скажемо «Понт жив!» (Ζει ο Πόντον!), бо історія братнього понтійського народу триває.
Чи триватиме вона надалі – залежить від нашої спільної перемоги, в боротьбі яку русичи-українці та елліни-понтійці ведуть зараз проти орди зі зброєю в руках.
«Понт жив!» (Ζει ο Πόντον!)
@EdYurchenko 🎓
19 травня ми вшановуємо жертв однієї з найбільших трагедій в історії християнської європейської цивілізації — геноциду понтійських греків.
Для України це має особливе значення, оскільки елліни-понтійці є корінним народом нашої країни. Сучасні елліни Приазов'я є найбільшим уламком колись багаточисельної і розгалуженої еллінської етносфери навколо Чорного моря, історія якої сягає 8 сторіччя до Р.Х.
Величезне значення це має зараз, коли необільшовицький євразійський режим розгорнув новий геноцид цього маленького і давнього народу.
Понтійці є не просто нашими братами по вірі та крові, як всі європейці. Вони сформувались як народ на нашій землі і жили разом з нашими пращурами вже за скіфських часів. Пелопонес є для них не стільки батьківщиною, скільки землею родичів, яка врятувала їх під час катастрофи. Власне ж батьківщина окупована винуватцями геноциду або ж збереглась в невеличких кутках, таких як наша «Мала Греція в Приазов'ї».
Жахливо це визнавати, але зараз цілком можна сказати "зберігалась". Ми навіть не знаємо, скільки зараз пріазовських еллінів лишається на батьківщині, і не можемо прогнозувати, скільки зможе повернутись.
За оцінками істориків, під час турецького геноциду було винищено більше 350 тисяч понтійців, що складало більше половини всього населення. Ця жахлива різанина зруйнувала надбання більш ніж 2500 річного розвитку самобутнього понтійського еллінізму.
Характерно, що цей злочин відбувся за прямого сприяння москвинських більшовиків, які об'єднались з турецькими шовіністами проти християнського народу. Пізніше понтійці, які лишились на теренах СРСР, були піддані масовим репресіям, які носили ознаки прямого винищення їх як народу і, фактично, стали другим геноцидом.
Жахливо, якщо третій геноцид понтійців, який розгортається в нас на очах, призведе до кінцевої загибелі Понтоса. На цьому фоні особливо гнусною є роль грецьких лівих антифашистів, які заради своєї шизофренічної ідеології підтримують знищення власного народу, беручи на себе гріх Юди-зрадника та Каїна-братовбивці водночас.
Але сьогодні ми не лише вшановуємо жертв, але й віддаємо належне волі до життя та стійкості братнього народу. Понтійська мова зберігається вже декілька поколінь міграції, понтійська ідентичність взаємодіє із загальноеллінською і не зникає. А саме головне, що сучасні понтійці продовжують боротьбу за справедливість для свого народу, вимагаючи офіційного визнання геноциду з боку націй світу і вибачень від турецької держави.
Не сумніваюсь, що українці повинні підтримати корінний народ нашої країни в його боротьбі за справедливість.
По-перше, з міркувань досягнення Україною морального лідерства в регіоні.
По-друге, для того щоб знайти собі союзників в нашій боротьбі за справедливість для жертв Голодомору. Не кажучи про те, що ми несемо відповідальність за захист народу, для якого українські терени стали ледь останнім клаптиком втраченої вітчизни.
Але сьогодні помолимось за душі наших закатованих православних братів і сестер та скажемо «Понт жив!» (Ζει ο Πόντον!), бо історія братнього понтійського народу триває.
Чи триватиме вона надалі – залежить від нашої спільної перемоги, в боротьбі яку русичи-українці та елліни-понтійці ведуть зараз проти орди зі зброєю в руках.
«Понт жив!» (Ζει ο Πόντον!)
@EdYurchenko 🎓
Forwarded from 1-й корпус НГУ «Азов»
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
86 днів оборони. 1096 днів полону.
Три роки тому, 20 травня 2022 року, Маріупольський гарнізон виконав наказ вищого командування і вийшов у полон.
Перед цим — майже три місяці оборони в повному оточенні, без сну, без достатньої кількості медикаментів та їжі, під постійним вогнем.
Це більше, ніж оборонна операція. Це був момент, коли існування держави висіло на волосині. Коли російська армія розраховувала захопити країну за кілька тижнів — Маріуполь тримався майже три місяці. Відтягнув сили. Зламав темп наступу. І змусив ворога змінити плани.
Це була одна з найжорстокіших битв повномасштабної війни. І одна з найважливіших. Маріупольський гарнізон став стіною, яку не змогли проломити ані ворожі танки, ані авіабомби.
20 травня — день, коли битва за Маріуполь перейшла у нову фазу. Фазу полону. Боротьби без зброї.
За ці три роки багато чого змінилося. Фронт перемістився. «Азов» виріс, зміцнів, загартувався. Незмінним лишається одне: ми щодня приймаємо бій на фронті заради них — наших полонених побратимів.
«Азов» був, є і завжди буде силою, яка не залишає своїх.
Ми пам’ятаємо кожного. Боремось за кожного.
І ніколи не назвемо цю історію завершеною, поки останній наш боєць не ступить на вільну землю.
Три роки тому, 20 травня 2022 року, Маріупольський гарнізон виконав наказ вищого командування і вийшов у полон.
Перед цим — майже три місяці оборони в повному оточенні, без сну, без достатньої кількості медикаментів та їжі, під постійним вогнем.
Це більше, ніж оборонна операція. Це був момент, коли існування держави висіло на волосині. Коли російська армія розраховувала захопити країну за кілька тижнів — Маріуполь тримався майже три місяці. Відтягнув сили. Зламав темп наступу. І змусив ворога змінити плани.
Це була одна з найжорстокіших битв повномасштабної війни. І одна з найважливіших. Маріупольський гарнізон став стіною, яку не змогли проломити ані ворожі танки, ані авіабомби.
20 травня — день, коли битва за Маріуполь перейшла у нову фазу. Фазу полону. Боротьби без зброї.
За ці три роки багато чого змінилося. Фронт перемістився. «Азов» виріс, зміцнів, загартувався. Незмінним лишається одне: ми щодня приймаємо бій на фронті заради них — наших полонених побратимів.
«Азов» був, є і завжди буде силою, яка не залишає своїх.
Ми пам’ятаємо кожного. Боремось за кожного.
І ніколи не назвемо цю історію завершеною, поки останній наш боєць не ступить на вільну землю.
СЛОВО КОМАНДИРА ПРО ПОЛОНЕНИХ ПОБРАТИМІВ.
Страшніше кривавих боїв у Маріуполі, гірше цілодобових бомбардувань «Азовсталі», жахливіше втрат побратимів може бути лише забуття та бездіяльність.
Відколи Маріупольський гарнізон, виконавши всі поставленні перед ним завдання, вийшов за наказом вищого військово-політичного керівництва країни у полон, минуло три роки. Саме стільки часу понад 800 військовослужбовців 12-ої бригади «Азов» знаходяться у російському полоні.
Тривалі тюремні терміни, катування, постійний психологічний тиск, відсутність нормального харчування та медичного забезпечення — щоденна реальність для моїх полонених побратимів. Кожен день там — це боротьба за власне життя, гідність та надію на визволення.
Маріупольський гарнізон тримав оборону міста 86 діб. Вони тримаються у неволі більше 1000 днів.
Забути про це — означає зрадити їх. Не докладати всіх зусиль, аби будь-яким чином пришвидшити їхнє повернення — означає стати співучасником злочину проти них.
Оборона Маріуполя стала для України порятунком. Ті, хто продовжує боротись у ворожих тюрмах, чекають, що Україна віддячить їм так, як вони цього заслуговують. Так, як чинили вони три роки тому у повному оточенні: самовіддано, через «не можу».
І як вони неодмінно б зробили, якщо б сотні українців протягом трьох років знаходились у пеклі російського полону, і були б бодай якісь можливості врятувати їх.
А такі можливості завжди є. Потрібні лише воля та бажання.
© Командир 1-го корпусу НГУ "АЗОВ" полковник Денис Прокопенко
Страшніше кривавих боїв у Маріуполі, гірше цілодобових бомбардувань «Азовсталі», жахливіше втрат побратимів може бути лише забуття та бездіяльність.
Відколи Маріупольський гарнізон, виконавши всі поставленні перед ним завдання, вийшов за наказом вищого військово-політичного керівництва країни у полон, минуло три роки. Саме стільки часу понад 800 військовослужбовців 12-ої бригади «Азов» знаходяться у російському полоні.
Тривалі тюремні терміни, катування, постійний психологічний тиск, відсутність нормального харчування та медичного забезпечення — щоденна реальність для моїх полонених побратимів. Кожен день там — це боротьба за власне життя, гідність та надію на визволення.
Маріупольський гарнізон тримав оборону міста 86 діб. Вони тримаються у неволі більше 1000 днів.
Забути про це — означає зрадити їх. Не докладати всіх зусиль, аби будь-яким чином пришвидшити їхнє повернення — означає стати співучасником злочину проти них.
Оборона Маріуполя стала для України порятунком. Ті, хто продовжує боротись у ворожих тюрмах, чекають, що Україна віддячить їм так, як вони цього заслуговують. Так, як чинили вони три роки тому у повному оточенні: самовіддано, через «не можу».
І як вони неодмінно б зробили, якщо б сотні українців протягом трьох років знаходились у пеклі російського полону, і були б бодай якісь можливості врятувати їх.
А такі можливості завжди є. Потрібні лише воля та бажання.
© Командир 1-го корпусу НГУ "АЗОВ" полковник Денис Прокопенко
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ ПАНЕ БАРОН !!!
День народження великого Еволи, філософа і шукача пригод, фахівця з аскетичних практик й улюбленця жінок, італійця який не боявся критикувати Муссоліні й куміра терористів- муссоліністів доби "свинцевих років", знавця алхімії та реалістично мислячого політичного філософа.
Він був крут, і я не знаю, що в ньому цікавіше : його яскраве життя чи його радикальні ідеї.
Він мав лише два недоліка - Він не був українцем (не пощастило) і не був православним (недопрацювання наших проповідників).
День народження великого Еволи, філософа і шукача пригод, фахівця з аскетичних практик й улюбленця жінок, італійця який не боявся критикувати Муссоліні й куміра терористів- муссоліністів доби "свинцевих років", знавця алхімії та реалістично мислячого політичного філософа.
Він був крут, і я не знаю, що в ньому цікавіше : його яскраве життя чи його радикальні ідеї.
Він мав лише два недоліка - Він не був українцем (не пощастило) і не був православним (недопрацювання наших проповідників).
САУДІВСЬКА АРАВІЯ НАРОЩУЄ ЦИФРОВИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ.
В абсолютній теократичній монархії триває "разгул мракобісся".
Саудівська Аравія у 2024 році стала найбільшою цифровою економікою регіону Близького Сходу та Північної Африки. Ринкова вартість цифрового сектору країни перевищила $131,9 млрд,що становить 15% ВВП королівства.
Значний внесок у зростання сектора зробили інвестиції у розмірі $14,7 млрд,на розвиток штучного інтелекту, хмарних технологій та дата-центрів. У 2024 році загальна потужність центрів обробки даних збільшилася на 42% і досягла 290,5 мегават.
У Саудівській Аравії зосереджено найбільшу концентрацію цифрових талантів на Близькому Сході: у технологічному секторі налічується понад 381 000 спеціалізованих робочих місць.
Саудіти явно відстали від життя і забули,що "прогрес" це не про технологію,а про права (точніше привілеї ) деструктивних меншин і роздуту соціалку. Вони настільки "відсталі",що правляча династія навіть не збирається передавати владу бандам бюрократів й політиканів.
В абсолютній теократичній монархії триває "разгул мракобісся".
Саудівська Аравія у 2024 році стала найбільшою цифровою економікою регіону Близького Сходу та Північної Африки. Ринкова вартість цифрового сектору країни перевищила $131,9 млрд,що становить 15% ВВП королівства.
Значний внесок у зростання сектора зробили інвестиції у розмірі $14,7 млрд,на розвиток штучного інтелекту, хмарних технологій та дата-центрів. У 2024 році загальна потужність центрів обробки даних збільшилася на 42% і досягла 290,5 мегават.
У Саудівській Аравії зосереджено найбільшу концентрацію цифрових талантів на Близькому Сході: у технологічному секторі налічується понад 381 000 спеціалізованих робочих місць.
Саудіти явно відстали від життя і забули,що "прогрес" це не про технологію,а про права (точніше привілеї ) деструктивних меншин і роздуту соціалку. Вони настільки "відсталі",що правляча династія навіть не збирається передавати владу бандам бюрократів й політиканів.