⚖️Суд розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Ілони Захарової
Другий сенат 16 вересня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Захарової Ілони Віталіївни.
Суддя-доповідач у справі Сергій Різник зазначив, що Захарова І.В. звернулася до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України, абзац другий пункту 12 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“ від 9 листопада 2023 року № 3460–ІХ (далі – Закон).
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів випливає таке.
Захарова І.В. є державним службовцем апарату Коростенського міськрайонного суду Житомирської області. Із грудня 2019 року вона отримувала надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 50 відсотків посадового окладу.
📄 Приписами пункту 12 розділу „Прикінцеві положення“ Закону на 2024 бюджетний рік запроваджено інший порядок нарахування й виплати державним службовцям надбавки за вислугу років на державній службі та зменшено її граничний розмір. З огляду на це Коростенський міськрайонний суд Житомирської області наказом від 19 січня 2024 року № 01/к (далі – Наказ) із 1 січня 2024 року визначив державним службовцям цього суду надбавки за вислугу років у розмірах, установлених Законом, зокрема Захаровій І.В. – на рівні 30 відсотків посадового окладу.
Захарова І.В., не погоджуючись із Наказом, звернулася до адміністративного суду з позовом до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області.
📄 Житомирський окружний адміністративний суд відкрив провадження за вказаним позовом та передав Верховному Суду справу для вирішення її як зразкової.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 19 лютого 2026 року в порядку апеляційного перегляду зразкової справи скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2025 року та ухвалила нове судове рішення, яким відмовила Захаровій І.В. у задоволенні її позову.
Дослідивши матеріали справи, Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання.
🎥 Переглянути відеозапис пленарного засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
Другий сенат 16 вересня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Захарової Ілони Віталіївни.
Суддя-доповідач у справі Сергій Різник зазначив, що Захарова І.В. звернулася до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України, абзац другий пункту 12 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“ від 9 листопада 2023 року № 3460–ІХ (далі – Закон).
Зазначеними приписами визначено, що ,,надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу“.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів випливає таке.
Захарова І.В. є державним службовцем апарату Коростенського міськрайонного суду Житомирської області. Із грудня 2019 року вона отримувала надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 50 відсотків посадового окладу.
📄 Приписами пункту 12 розділу „Прикінцеві положення“ Закону на 2024 бюджетний рік запроваджено інший порядок нарахування й виплати державним службовцям надбавки за вислугу років на державній службі та зменшено її граничний розмір. З огляду на це Коростенський міськрайонний суд Житомирської області наказом від 19 січня 2024 року № 01/к (далі – Наказ) із 1 січня 2024 року визначив державним службовцям цього суду надбавки за вислугу років у розмірах, установлених Законом, зокрема Захаровій І.В. – на рівні 30 відсотків посадового окладу.
Захарова І.В., не погоджуючись із Наказом, звернулася до адміністративного суду з позовом до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області.
📄 Житомирський окружний адміністративний суд відкрив провадження за вказаним позовом та передав Верховному Суду справу для вирішення її як зразкової.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 19 лютого 2026 року в порядку апеляційного перегляду зразкової справи скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2025 року та ухвалила нове судове рішення, яким відмовила Захаровій І.В. у задоволенні її позову.
Захарова І.В., обґрунтовуючи неконституційність оспорюваного припису Закон, зазначає, що право державних службовців на отримання надбавки за вислугу років є невід’ємною складовою їхнього права на оплату праці; обмеження розміру цієї надбавки, запроваджене Законом, призвело до зниження рівня оплати праці та, відповідно, до зменшення обсягу вказаного права. У конституційній скарзі зазначено також, що оскаржуваними приписами Закону фактично змінено правове регулювання оплати праці державних службовців, а саме умови реалізації набутого права, та обмежено „розмір надбавки за вислугу років до 30 відсотків посадового окладу, що виходить за межі предмета регулювання закону про бюджет“.
Дослідивши матеріали справи, Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання.
🎥 Переглянути відеозапис пленарного засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
🔸Суд розглядав справу щодо строків розрахунків та нарахування пені
Другий сенат 16 вересня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,О.С.П.АГРО“ (далі – Товариство).
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Сергій Різник зазначив, що автор клопотання просить перевірити на відповідність Конституції України частини третю, п’яту статті 13 Закону України „Про валюту і валютні операції“ від 21 червня 2018 року № 2473–VIII (далі – Закон).
📑 Частинами третьою, п’ятою статті 13 Закону визначено:
„3. У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати)“;
„5. Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару)“.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі – Управління) провело документальну позапланову виїзну перевірку щодо дотримання Товариством вимог валютного законодавства України під час виконання умов зовнішньоекономічного контракту. За результатами перевірки склали акт, яким установили порушення Товариством вимог частини третьої статті 13 Закону. На підставі цього акта Управління сформувало податкове повідомлення-рішення, згідно з яким до Товариства застосували штрафні санкції у вигляді пені.
Товариство оскаржило зазначене податкове повідомлення-рішення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 12 листопада 2025 року, залишеним без зміни постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року, відмовив Товариству в задоволенні позову.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 20 травня 2026 року відмовила Товариству у відкритті касаційного провадження на підставі того, що доводи, які були наведені ним у касаційній скарзі, не є достатніми для відкриття касаційного провадження.
Дослідивши матеріали справи, Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання.
У пленарному засіданні взяла участь уповноважена особа, яка діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Олександр Рисін.
Другий сенат 16 вересня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,О.С.П.АГРО“ (далі – Товариство).
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Сергій Різник зазначив, що автор клопотання просить перевірити на відповідність Конституції України частини третю, п’яту статті 13 Закону України „Про валюту і валютні операції“ від 21 червня 2018 року № 2473–VIII (далі – Закон).
📑 Частинами третьою, п’ятою статті 13 Закону визначено:
„3. У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати)“;
„5. Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару)“.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі – Управління) провело документальну позапланову виїзну перевірку щодо дотримання Товариством вимог валютного законодавства України під час виконання умов зовнішньоекономічного контракту. За результатами перевірки склали акт, яким установили порушення Товариством вимог частини третьої статті 13 Закону. На підставі цього акта Управління сформувало податкове повідомлення-рішення, згідно з яким до Товариства застосували штрафні санкції у вигляді пені.
Товариство оскаржило зазначене податкове повідомлення-рішення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 12 листопада 2025 року, залишеним без зміни постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року, відмовив Товариству в задоволенні позову.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 20 травня 2026 року відмовила Товариству у відкритті касаційного провадження на підставі того, що доводи, які були наведені ним у касаційній скарзі, не є достатніми для відкриття касаційного провадження.
Товариство вважає, що частини третя, п’ята статті 13 Закону не відповідають вимозі юридичної визначеності (стаття 8 Конституції України), „встановлюють фіксовану безальтернативну санкцію каральної природи без індивідуалізації та без вимоги доведення державою вини (частина друга статті 61, стаття 62)“, „непропорційно втручаються у право власності (стаття 41 Конституції України)“, „необґрунтовано обмежують свободу підприємницької діяльності (стаття 42 Конституції України)“, „діють нерівно та непропорційно в умовах воєнного стану, оскільки держава зупинила перебіг податкових та інших підконтрольних строків (підпункт 69.9 ПК України), але залишила валютну пеню нараховуватися (стаття 8, частина друга статті 24, стаття 64 Конституції України)“, „застосовуються на підставі норми, ключовий елемент якої (граничний строк розрахунків) визначено підзаконним актом, а не законом“.
Дослідивши матеріали справи, Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання.
У пленарному засіданні взяла участь уповноважена особа, яка діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Олександр Рисін.
⚖️ КСУ перейшов до закритої частини розгляду справи щодо матеріальної відповідальності військовослужбовців
📝 Другий сенат #КСУ 16 вересня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Черкаського Юрія Леонідовича.
Суддя-доповідач у справі Галина Юровська зазначила, що суб’єкт права на конституційну скаргу звернувся до Конституційного Суду України із клопотанням перевірити на відповідність Конституції України пункт 4 частини першої статті 6 Закону України „Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі“ від 3 жовтня 2019 року № 160–ІХ (далі – Закон).
📝 Відповідно до оспорюваного положення Закону особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі „вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення“.
Як зазначила суддя-доповідач, у конституційній скарзі заявник виклав такі обставини справи.
▪️Наказом командира військової частини Черкаському Ю.Л. було оголошено сувору догану із притягненням до повної матеріальної відповідальності.
Заявник оскаржив цей наказ до Запорізького окружного адміністративного суду. Суд задовольнив позовні вимоги частково: скасував наказ командира в частині оголошення підполковнику Черкаському Ю.Л. суворої догани, а в задоволенні решти вимог – відмовив. Проте апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовив.
▪️Верховний Суд касаційну скаргу заявника залишив без задоволення, а рішення судів – без змін. У постанові Верховний Суд зокрема зазначив, що „посилання скаржника на те, що розмір шкоди визначено шляхом розподілу між кількома особами без встановлення точного індивідуального ступеня вини кожної з них, не спростовує правомірності висновків судів. Положення пункту 3 Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України <…> не містять вимоги щодо обов’язкового визначення математично точного співвідношення вини кожного учасника у випадку спільного спричинення шкоди. Водночас судами встановлено, що позивач, перебуваючи на посаді командира військової частини, надавав незаконні розпорядження щодо оформлення фіктивних шляхових листів та створив умови для безпідставного списання пального, що перебуває у прямому причинному зв`язку із заподіяною шкодою“.
▪️На думку заявника, окремі положення Закону, що застосовані в остаточному судовому рішенні, дозволяють адміністративному органу самостійно констатувати наявність у діях особи „ознак кримінального правопорушення“ та застосовувати до неї каральний захід. Такі дії фактично заміщують повноваження органів кримінальної юстиції та суду, які є єдиними уповноваженими суб’єктами щодо встановлення кримінальної протиправності діяння.
Галина Юровська зазначила, що для забезпечення об’єктивного і повного розгляду справи будуть направлені листи-запити до органів державної влади і наукових установ щодо питань, порушених у конституційній скарзі. Про зміст відповідей, які надійдуть, буде поінформовано суддів на закритих частинах пленарних засідань. Суддя також додала, що в матеріалах справи наявні відповіді про надання інформації за запитами Черкаського Ю.Л. від Міністерства юстиції України, Офісу Генерального прокурора, Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України Міністерства оборони України.
Дослідивши матеріали справи, Другий сенат перейшов до закритої частини пленарного засідання для подальшого обговорення питань, пов’язаних із конституційним провадженням у цій справі.
📽 Переглянути відеозапис засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Відеотрансляція засідань КСУ“ – „Архів відеотрансляцій засідань“.
📝 Другий сенат #КСУ 16 вересня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Черкаського Юрія Леонідовича.
Суддя-доповідач у справі Галина Юровська зазначила, що суб’єкт права на конституційну скаргу звернувся до Конституційного Суду України із клопотанням перевірити на відповідність Конституції України пункт 4 частини першої статті 6 Закону України „Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі“ від 3 жовтня 2019 року № 160–ІХ (далі – Закон).
📝 Відповідно до оспорюваного положення Закону особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі „вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення“.
Як зазначила суддя-доповідач, у конституційній скарзі заявник виклав такі обставини справи.
▪️Наказом командира військової частини Черкаському Ю.Л. було оголошено сувору догану із притягненням до повної матеріальної відповідальності.
Заявник оскаржив цей наказ до Запорізького окружного адміністративного суду. Суд задовольнив позовні вимоги частково: скасував наказ командира в частині оголошення підполковнику Черкаському Ю.Л. суворої догани, а в задоволенні решти вимог – відмовив. Проте апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовив.
▪️Верховний Суд касаційну скаргу заявника залишив без задоволення, а рішення судів – без змін. У постанові Верховний Суд зокрема зазначив, що „посилання скаржника на те, що розмір шкоди визначено шляхом розподілу між кількома особами без встановлення точного індивідуального ступеня вини кожної з них, не спростовує правомірності висновків судів. Положення пункту 3 Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України <…> не містять вимоги щодо обов’язкового визначення математично точного співвідношення вини кожного учасника у випадку спільного спричинення шкоди. Водночас судами встановлено, що позивач, перебуваючи на посаді командира військової частини, надавав незаконні розпорядження щодо оформлення фіктивних шляхових листів та створив умови для безпідставного списання пального, що перебуває у прямому причинному зв`язку із заподіяною шкодою“.
▪️На думку заявника, окремі положення Закону, що застосовані в остаточному судовому рішенні, дозволяють адміністративному органу самостійно констатувати наявність у діях особи „ознак кримінального правопорушення“ та застосовувати до неї каральний захід. Такі дії фактично заміщують повноваження органів кримінальної юстиції та суду, які є єдиними уповноваженими суб’єктами щодо встановлення кримінальної протиправності діяння.
Галина Юровська зазначила, що для забезпечення об’єктивного і повного розгляду справи будуть направлені листи-запити до органів державної влади і наукових установ щодо питань, порушених у конституційній скарзі. Про зміст відповідей, які надійдуть, буде поінформовано суддів на закритих частинах пленарних засідань. Суддя також додала, що в матеріалах справи наявні відповіді про надання інформації за запитами Черкаського Ю.Л. від Міністерства юстиції України, Офісу Генерального прокурора, Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України Міністерства оборони України.
Дослідивши матеріали справи, Другий сенат перейшов до закритої частини пленарного засідання для подальшого обговорення питань, пов’язаних із конституційним провадженням у цій справі.
📽 Переглянути відеозапис засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Відеотрансляція засідань КСУ“ – „Архів відеотрансляцій засідань“.
⚖️Суд розглядає справу щодо перегляду судових рішень за виключними обставинами на підставі встановлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов’язань
Другий сенат #КСУ 16 вересня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Івченка Анатолія Миколайовича.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі – суддя Конституційного Суду України Василь Лемак поінформував, що заявник звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України, пункт 2 частини третьої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів убачається таке.
Державне бюро розслідувань здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні від 22 серпня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111 Кримінального кодексу України.
Івченку А.М. 18 січня 2025 року в зазначеному кримінальному провадженні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111 Кримінального кодексу України.
Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ухвалою від 10 липня 2025 року задовольнив клопотання заступника керівника першого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Державного бюро розслідувань про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні від 22 серпня 2023 року до дванадцяти місяців.
📑 Європейський суд з прав людини 13 листопада 2025 року ухвалив рішення у справі Івченко проти України / Ivchenko v. Ukraine (заява № 10095/24), у якому констатував порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження та відсутністю ефективного засобу юридичного захисту.
Згодом Івченко А.М. неодноразово звертався до Великої Палати Верховного Суду із заявами про перегляд ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року за виключними обставинами.
Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 4 грудня 2025 року, від 17 грудня 2025 року, від 21 січня 2026 року відмовила у відкритті провадження за заявами Івченка А.М. про перегляд зазначеної ухвали слідчого судді за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань.
Другий сенат #КСУ 16 вересня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Івченка Анатолія Миколайовича.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі – суддя Конституційного Суду України Василь Лемак поінформував, що заявник звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України, пункт 2 частини третьої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
Згідно з оспорюваним приписом Кодексу виключними обставинами визнають: „встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом“.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів убачається таке.
Державне бюро розслідувань здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні від 22 серпня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111 Кримінального кодексу України.
Івченку А.М. 18 січня 2025 року в зазначеному кримінальному провадженні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111 Кримінального кодексу України.
Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ухвалою від 10 липня 2025 року задовольнив клопотання заступника керівника першого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Державного бюро розслідувань про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні від 22 серпня 2023 року до дванадцяти місяців.
📑 Європейський суд з прав людини 13 листопада 2025 року ухвалив рішення у справі Івченко проти України / Ivchenko v. Ukraine (заява № 10095/24), у якому констатував порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження та відсутністю ефективного засобу юридичного захисту.
Згодом Івченко А.М. неодноразово звертався до Великої Палати Верховного Суду із заявами про перегляд ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року за виключними обставинами.
Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 4 грудня 2025 року, від 17 грудня 2025 року, від 21 січня 2026 року відмовила у відкритті провадження за заявами Івченка А.М. про перегляд зазначеної ухвали слідчого судді за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань.
Суб’єкт права на конституційну скаргу вважає, що пункт 2 частини третьої статті 459 Кодексу не відповідає частині першій статті 8, частині першій статті 9, частинам першій, другій, п’ятій статті 55, частині другій статті 129 Основного Закону України, оскільки унеможливлення перегляду за виключними обставинами ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року призвело „до позбавлення Заявника доступу до суду та зробило ілюзорним гарантоване Конституцією України право на звернення до міжнародних судових установ“. На думку Івченка А.М., це зумовлено тим, що Велика Палата Верховного Суду витлумачила оспорюваний припис Кодексу „як такий що надає право суду відмовити у відкритті провадження про перегляд рішення за виключними обставинами“.
▪️Суддя-доповідач також повідомив, що для забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Другим сенатом Конституційного Суду України обґрунтованого рішення він направив запити, зокрема, до органів державної влади, Української Гельсінської спілки з прав людини, а також до низки членів Науково-консультативної ради Конституційного Суду України. Про зміст висловлених позицій буде поінформовано суддів на закритій частині пленарного засідання.
Дослідивши матеріали справи, Другий сенат КСУ перейшов до закритої частини пленарного засідання.
На пленарному засіданні були присутні: уповноважена особа, яка діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Ростислав Кравець та інші громадяни України.
🎥 Відеозапис пленарного засідання доступний на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Відеотрансляція засідань КСУ“ – „Архів відеотрансляцій засідань“.
Дослідивши матеріали справи, Другий сенат КСУ перейшов до закритої частини пленарного засідання.
На пленарному засіданні були присутні: уповноважена особа, яка діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Ростислав Кравець та інші громадяни України.
🎥 Відеозапис пленарного засідання доступний на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Відеотрансляція засідань КСУ“ – „Архів відеотрансляцій засідань“.
🔹Другий сенат КСУ розглядав справу за конституційною скаргою щодо відповідальності за надання неправомірної вигоди
Другий сенат 16 вересня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Куришко Алли Василівни.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника.
Суддя поінформував, що заявник просить перевірити на відповідність Конституції України приписи частин першої, третьої, четвертої статті 369 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс).
Згідно з оспорюваними приписами статті 369 Кодексу:
- „пропозиція чи обіцянка службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища – караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк“ (частина перша);
- „діяння, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо неправомірна вигода надавалася службовій особі, яка займає відповідальне становище, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, – караються позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої“ (частина третя);
- „діяння, передбачені частиною першою, другою або третьою цієї статті, якщо неправомірна вигода надавалася службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, або вчинені організованою групою осіб чи її учасником, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої“ (частина четверта).
У цій справі Третя колегія суддів Другого сенату відкрила конституційне провадження в частині щодо конституційності приписів частин першої і третьої статті 369 Кодексу та відмовила у відкритті конституційного провадження щодо конституційності приписів частини четвертої цієї статті.
▪️Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду, Куришко А.В. засуджено за частиною третьою статті 369 Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки без конфіскації майна.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, адвокат Рись В.Г., який діє в інтересах Куришко А.В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Другий сенат 16 вересня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Куришко Алли Василівни.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника.
Суддя поінформував, що заявник просить перевірити на відповідність Конституції України приписи частин першої, третьої, четвертої статті 369 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс).
Згідно з оспорюваними приписами статті 369 Кодексу:
- „пропозиція чи обіцянка службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища – караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк“ (частина перша);
- „діяння, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо неправомірна вигода надавалася службовій особі, яка займає відповідальне становище, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, – караються позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої“ (частина третя);
- „діяння, передбачені частиною першою, другою або третьою цієї статті, якщо неправомірна вигода надавалася службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, або вчинені організованою групою осіб чи її учасником, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої“ (частина четверта).
У цій справі Третя колегія суддів Другого сенату відкрила конституційне провадження в частині щодо конституційності приписів частин першої і третьої статті 369 Кодексу та відмовила у відкритті конституційного провадження щодо конституційності приписів частини четвертої цієї статті.
▪️Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду, Куришко А.В. засуджено за частиною третьою статті 369 Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки без конфіскації майна.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, адвокат Рись В.Г., який діє в інтересах Куришко А.В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Куришко А.В. вважає, що оспорювані приписи Кодексу „не відповідають вимогам принципу верховенства права <…> у його аспектах правової визначеності, передбачуваності, справедливості та пропорційності. Нечіткість законодавчих формулювань призводить до неоднозначного правозастосування, створює надмірний простір для дискреції та не дає особі можливості завчасно передбачити правові наслідки своєї поведінки“.
💬На її думку, „відсутність чітких законодавчих формулювань про те, що саме можна вважати пропозицією надати неправомірну вигоду службовій особі – дозволило судам інтерпретувати розмову Скаржника про можливість та порядок сплати штрафу як таке, що містить закінчений склад злочину, передбаченого ст. 369 Кримінального кодексу України“.
Заявниця твердить, що стаття 369 Кодексу „не визначає, якою саме має бути відповідна дія службової особи, її обов’язкові ознаки та межі, а також не розмежовує дії, що належать до службових повн оважень, і будь-який інший вплив, зумовлений посадовим статусом. Буквальне тлумачення норми дає підстави вважати, що вона охоплює як правомірні, так і завідомо незаконні дії службової особи. Така невизначеність допускає надмірно широке та довільне застосування кримінально-правової норми, що суперечить принципу правової визначеності“.
💬 На її переконання, практика застосування оспорюваних приписів Кодексу призводить до порушення приписів частини третьої статті 62, пункту 2 частини другої статті 129 Конституції України, оскільки „обвинувальні висновки можуть ґрунтуватися переважно на припущеннях, суб’єктивній оцінці змісту спілкування та поясненнях заінтересованої службової особи, без наявності достатніх об’єктивних і недвозначних доказів прямого умислу на надання неправомірної вигоди“.
▪️Суддя-доповідач повідомив, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи направлено листи-запити щодо висловлення позицій по суті конституційної скарги до Президента України, Верховної Ради України, Верховного Суду, а також до установ – Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету „Одеська юридична академія“, Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса, Львівського державного університету внутрішніх справ, Харківського національного університету внутрішніх справ, Одеського державного університету внутрішніх справ, Національної академії внутрішніх справ.
Дослідивши матеріали справи, Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання.
👥 Участь у пленарному засіданні взяв представник суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Олександр Лещенко.
🎥 Переглянути відеозапис пленарного засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
Заявниця твердить, що стаття 369 Кодексу „не визначає, якою саме має бути відповідна дія службової особи, її обов’язкові ознаки та межі, а також не розмежовує дії, що належать до службових повн оважень, і будь-який інший вплив, зумовлений посадовим статусом. Буквальне тлумачення норми дає підстави вважати, що вона охоплює як правомірні, так і завідомо незаконні дії службової особи. Така невизначеність допускає надмірно широке та довільне застосування кримінально-правової норми, що суперечить принципу правової визначеності“.
💬 На її переконання, практика застосування оспорюваних приписів Кодексу призводить до порушення приписів частини третьої статті 62, пункту 2 частини другої статті 129 Конституції України, оскільки „обвинувальні висновки можуть ґрунтуватися переважно на припущеннях, суб’єктивній оцінці змісту спілкування та поясненнях заінтересованої службової особи, без наявності достатніх об’єктивних і недвозначних доказів прямого умислу на надання неправомірної вигоди“.
▪️Суддя-доповідач повідомив, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи направлено листи-запити щодо висловлення позицій по суті конституційної скарги до Президента України, Верховної Ради України, Верховного Суду, а також до установ – Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету „Одеська юридична академія“, Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса, Львівського державного університету внутрішніх справ, Харківського національного університету внутрішніх справ, Одеського державного університету внутрішніх справ, Національної академії внутрішніх справ.
Дослідивши матеріали справи, Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання.
👥 Участь у пленарному засіданні взяв представник суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Олександр Лещенко.
🎥 Переглянути відеозапис пленарного засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.