Суд оприлюднив Рішення 6-р(ІІ)/2026 щодо забезпечення права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження
⚖️Другий сенат 15 липня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 6-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Самборської Тетяни Леонідівни щодо конституційності статті 309, пункту 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
Суддя-доповідач у справі – Сергій Різник.
🧷Частинами першою, другою статті 309 Кодексу визначено перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Згідно з частиною третьою статті 309 Кодексу „інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді“.
🔎Згідно з пунктом 2 частини другої статті 428 Кодексу суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо „з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає“.
Суб’єкт права на конституційну скаргу зазначив, що Кодекс не містить повноважень суду щодо скасування ухвали слідчого судді про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, постановленої в порядку частини десятої статті 290 Кодексу, як на стадії підготовчого судового провадження, так і під час наступних стадій кримінального (судового) провадження. Заперечення проти такої ухвали можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. На думку Самборської Т.Л., такі заперечення як процесуальний засіб захисту є неефективними, оскільки приписи Кодексу не встановлюють, які дії має вчинити суд за результатами розгляду таких заперечень.
📝Обґрунтовуючи твердження щодо невідповідності Конституції України пункту 2 частини другої статті 428 Кодексу, суб’єкт права на конституційну скаргу вказав, зокрема, що оскаржувана норма перешкоджає повноцінній процесуальній діяльності в суді касаційної інстанції, адже допускає фактично безмежний процесуальний простір для вирішення будь-якої справи у спосіб без відкриття касаційного провадження.
Розв’язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України підкреслив вагомість попередніх юридичних позицій, які були сформульовані ним у справах щодо забезпечення права особи на апеляційне оскарження судових рішень. Врахувавши їх, Конституційний Суд України в Рішенні зазначив, що в пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України особі гарантовано безумовне право на апеляційний перегляд її справи по суті, але не встановлено таких самих за змістом і обсягом гарантій апеляційного оскарження тих процесуальних судових рішень, якими вирішуються окремі питання кримінального провадження.
✏️Водночас Верховна Рада України не може довільно визначати, які ухвали слідчого судді підлягають апеляційному оскарженню, а які не підлягають. Законодавець має обов’язок унормовувати це питання в такий спосіб, щоб, з одного боку, ефективно досягати цілей правосуддя, унеможливлюючи, зокрема, необґрунтоване зволікання в розгляді судових справ, а з іншого – не позбавляти особу конституційного права на судовий захист і не порушувати інших її людських прав.
🔍У Рішенні наголошено, що конституційно допустимою є така законодавча заборона права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді, яка: установлена з легітимною метою, пов’язаною, зокрема, із забезпеченням належного перебігу кримінального процесу, дотриманням розумних строків судового розгляду, запобіганням надмірній фрагментації судового провадження та недопущенням зловживання процесуальними правами; є домірною (пропорційною), тобто такою, що не призводить до свавільного обмеження конституційного права особи на судовий захист і не порушує сутності цього права.
📎Суд підкреслив, що відсутність права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді допускається: щодо тих ухвал, юридичні наслідки яких не спричиняють незворотного або настільки істотного втручання у конституційні права і свободи особи, яке буде неможливо вчасно та дієво усунути без звернення до суду
⚖️Другий сенат 15 липня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 6-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Самборської Тетяни Леонідівни щодо конституційності статті 309, пункту 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
Суддя-доповідач у справі – Сергій Різник.
🧷Частинами першою, другою статті 309 Кодексу визначено перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Згідно з частиною третьою статті 309 Кодексу „інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді“.
🔎Згідно з пунктом 2 частини другої статті 428 Кодексу суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо „з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає“.
Суб’єкт права на конституційну скаргу зазначив, що Кодекс не містить повноважень суду щодо скасування ухвали слідчого судді про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, постановленої в порядку частини десятої статті 290 Кодексу, як на стадії підготовчого судового провадження, так і під час наступних стадій кримінального (судового) провадження. Заперечення проти такої ухвали можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. На думку Самборської Т.Л., такі заперечення як процесуальний засіб захисту є неефективними, оскільки приписи Кодексу не встановлюють, які дії має вчинити суд за результатами розгляду таких заперечень.
📝Обґрунтовуючи твердження щодо невідповідності Конституції України пункту 2 частини другої статті 428 Кодексу, суб’єкт права на конституційну скаргу вказав, зокрема, що оскаржувана норма перешкоджає повноцінній процесуальній діяльності в суді касаційної інстанції, адже допускає фактично безмежний процесуальний простір для вирішення будь-якої справи у спосіб без відкриття касаційного провадження.
Розв’язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України підкреслив вагомість попередніх юридичних позицій, які були сформульовані ним у справах щодо забезпечення права особи на апеляційне оскарження судових рішень. Врахувавши їх, Конституційний Суд України в Рішенні зазначив, що в пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України особі гарантовано безумовне право на апеляційний перегляд її справи по суті, але не встановлено таких самих за змістом і обсягом гарантій апеляційного оскарження тих процесуальних судових рішень, якими вирішуються окремі питання кримінального провадження.
✏️Водночас Верховна Рада України не може довільно визначати, які ухвали слідчого судді підлягають апеляційному оскарженню, а які не підлягають. Законодавець має обов’язок унормовувати це питання в такий спосіб, щоб, з одного боку, ефективно досягати цілей правосуддя, унеможливлюючи, зокрема, необґрунтоване зволікання в розгляді судових справ, а з іншого – не позбавляти особу конституційного права на судовий захист і не порушувати інших її людських прав.
🔍У Рішенні наголошено, що конституційно допустимою є така законодавча заборона права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді, яка: установлена з легітимною метою, пов’язаною, зокрема, із забезпеченням належного перебігу кримінального процесу, дотриманням розумних строків судового розгляду, запобіганням надмірній фрагментації судового провадження та недопущенням зловживання процесуальними правами; є домірною (пропорційною), тобто такою, що не призводить до свавільного обмеження конституційного права особи на судовий захист і не порушує сутності цього права.
📎Суд підкреслив, що відсутність права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді допускається: щодо тих ухвал, юридичні наслідки яких не спричиняють незворотного або настільки істотного втручання у конституційні права і свободи особи, яке буде неможливо вчасно та дієво усунути без звернення до суду
апеляційної інстанції; якщо інші (альтернативні) засоби юридичного захисту, передбачені кримінальним процесуальним законом, спроможні гарантувати усунення наслідків можливого порушення прав особи, спричинених ухвалою слідчого судді, забезпечивши їх реальне поновлення.
Суд у Рішенні дослідив питання сутнісного зв’язку права на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування з конституційним правом підозрюваного, обвинуваченого на захист, конвенційним правом на справедливий суд.
Суд підкреслив, що ознайомлення з матеріалами досудового розслідування не є формальною процесуальною дією, а становить одну з основних гарантій реалізації права на судовий захист. Саме на цьому етапі сторона захисту отримує можливість з’ясувати обсяг і зміст доказів сторони обвинувачення, оцінити їх значення для кримінального провадження, визначити власну правову позицію, підготувати необхідні процесуальні клопотання тощо.
🖇️У Рішенні зазначено, що встановлення слідчим суддею строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування є процесуальним засобом, спрямованим на забезпечення належного перебігу кримінального провадження та запобігання його безпідставному затягуванню. Водночас застосування цього засобу допустиме лише за умови, що визначений строк є об’єктивно достатнім з огляду на обсяг і складність матеріалів, умови доступу до них та інші обставини, які мають значення для належної підготовки захисту підозрюваного (обвинуваченого).
🖋️Розв’язуючи питання конституційності статті 309 Кодексу в аспекті питань, порушених у конституційній скарзі Самборської Т.Л., Суд звернув увагу на те, що відсутність нормативного закріплення права на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування не позбавляє учасників кримінального провадження процесуальних засобів домогтися перевірки її законності в інший спосіб, адже кримінальний процесуальний закон передбачає комплекс взаємопов’язаних засобів юридичного захисту, у межах якого апеляційне оскарження ухвали слідчого судді є одним зі способів судового контролю, але не єдиним.
Одним із способів такого судового контролю є подання на підставі частини третьої статті 309 Кодексу заперечень проти зазначеної ухвали слідчого судді під час підготовчого провадження в суді.
🖊️Здійснивши конституційно узгоджене (конформне) тлумачення частини третьої статті 309 Кодексу, Суд зазначив, що заперечення проти ухвали слідчого судді, яка не підлягає апеляційному оскарженню, є обов’язковими для розгляду і врахування судом; праву особи на подання заперечень проти ухвали слідчого судді кореспондує обов’язок суду належним чином розглянути такі заперечення, перевірити наведені в них доводи, надати їм належну юридичну оцінку та за потреби вжити необхідних заходів для відновлення порушеного права.
Оцінивши практичну можливість ознайомлення з матеріалами досудового розслідування за результатами розгляду судом заперечень, поданих обвинуваченим під час підготовчого судового засідання, Суд дійшов висновку, що відсутність у безпосередньому розпорядженні суду на стадії підготовчого судового засідання всіх матеріалів досудового розслідування не позбавляє суд можливості зобов’язати сторону обвинувачення надати особі на визначений ним строк доступ до цих матеріалів для ознайомлення без їх обов’язкового долучення до матеріалів кримінальної справи, яка перебуває в розпорядженні суду. Водночас обрання конкретних процесуальних способів забезпечення і практичної реалізації права особи на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування за наслідками поданих заперечень має вирішуватись судами системи судоустрою України під час здійснення судочинства.
🧷У Рішенні висновується, що оскільки подання заперечень проти ухвали слідчого судді щодо встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування спроможне забезпечити захист і відновлення відповідного права підозрюваного (обвинуваченого), підстав для визнання статті 309 Кодексу неконституційною через те, що вона не передбачає апеляційного оскарження зазначеної ухвали, немає.
Суд у Рішенні дослідив питання сутнісного зв’язку права на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування з конституційним правом підозрюваного, обвинуваченого на захист, конвенційним правом на справедливий суд.
Суд підкреслив, що ознайомлення з матеріалами досудового розслідування не є формальною процесуальною дією, а становить одну з основних гарантій реалізації права на судовий захист. Саме на цьому етапі сторона захисту отримує можливість з’ясувати обсяг і зміст доказів сторони обвинувачення, оцінити їх значення для кримінального провадження, визначити власну правову позицію, підготувати необхідні процесуальні клопотання тощо.
🖇️У Рішенні зазначено, що встановлення слідчим суддею строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування є процесуальним засобом, спрямованим на забезпечення належного перебігу кримінального провадження та запобігання його безпідставному затягуванню. Водночас застосування цього засобу допустиме лише за умови, що визначений строк є об’єктивно достатнім з огляду на обсяг і складність матеріалів, умови доступу до них та інші обставини, які мають значення для належної підготовки захисту підозрюваного (обвинуваченого).
🖋️Розв’язуючи питання конституційності статті 309 Кодексу в аспекті питань, порушених у конституційній скарзі Самборської Т.Л., Суд звернув увагу на те, що відсутність нормативного закріплення права на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування не позбавляє учасників кримінального провадження процесуальних засобів домогтися перевірки її законності в інший спосіб, адже кримінальний процесуальний закон передбачає комплекс взаємопов’язаних засобів юридичного захисту, у межах якого апеляційне оскарження ухвали слідчого судді є одним зі способів судового контролю, але не єдиним.
Одним із способів такого судового контролю є подання на підставі частини третьої статті 309 Кодексу заперечень проти зазначеної ухвали слідчого судді під час підготовчого провадження в суді.
🖊️Здійснивши конституційно узгоджене (конформне) тлумачення частини третьої статті 309 Кодексу, Суд зазначив, що заперечення проти ухвали слідчого судді, яка не підлягає апеляційному оскарженню, є обов’язковими для розгляду і врахування судом; праву особи на подання заперечень проти ухвали слідчого судді кореспондує обов’язок суду належним чином розглянути такі заперечення, перевірити наведені в них доводи, надати їм належну юридичну оцінку та за потреби вжити необхідних заходів для відновлення порушеного права.
Оцінивши практичну можливість ознайомлення з матеріалами досудового розслідування за результатами розгляду судом заперечень, поданих обвинуваченим під час підготовчого судового засідання, Суд дійшов висновку, що відсутність у безпосередньому розпорядженні суду на стадії підготовчого судового засідання всіх матеріалів досудового розслідування не позбавляє суд можливості зобов’язати сторону обвинувачення надати особі на визначений ним строк доступ до цих матеріалів для ознайомлення без їх обов’язкового долучення до матеріалів кримінальної справи, яка перебуває в розпорядженні суду. Водночас обрання конкретних процесуальних способів забезпечення і практичної реалізації права особи на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування за наслідками поданих заперечень має вирішуватись судами системи судоустрою України під час здійснення судочинства.
🧷У Рішенні висновується, що оскільки подання заперечень проти ухвали слідчого судді щодо встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування спроможне забезпечити захист і відновлення відповідного права підозрюваного (обвинуваченого), підстав для визнання статті 309 Кодексу неконституційною через те, що вона не передбачає апеляційного оскарження зазначеної ухвали, немає.
Розв’язуючи питання конституційності пункту 2 частини другої статті 428 Кодексу в аспекті питань, порушених у конституційній скарзі Самборської Т.Л., Суд зазначив, що особливо важливим для оцінювання конституційності цього припису Кодексу є те, що ступінь конституційного гарантування права на касаційне оскарження судових рішень, якими вирішуються окремі питання кримінального провадження, є ще меншим, аніж тих, якими справа вирішується по суті.
Суд зауважив, що юридико-технічна недосконалість формулювання „вбачається, що підстав для задоволення скарги немає“, використаного в пункті 2 частини другої статті 428 Кодексу, не є достатньою підставою для висновку про його неконституційність, якщо зміст такого припису може бути коректно встановлений у спосіб системного тлумачення положень Кодексу з урахуванням конституційних принципів верховенства права, доступу до правосуддя та забезпечення права на судовий захист.
✏️У Рішенні наголошено, що з урахуванням обмеженого рівня гарантування права на касаційне оскарження судових рішень, особливо тих, якими справа не вирішується по суті, відсутність у пункті 2 частини другої статті 428 Кодексу детальних критеріїв для ухвалення рішення про відмову у відкритті відповідного касаційного провадження не перешкоджає спроможності касаційного суду належно перевірити правильність відмови особі в доступі до апеляційного перегляду ухвали слідчого судді.
Конституційний Суд України підкреслив, що пункт 2 частини другої статті 428 Кодексу не дає касаційному суду повноважень відмовляти у відкритті касаційного провадження, якщо зі змісту касаційної скарги та доданих до неї документів неможливо дійти переконливого й обґрунтованого висновку про законність відповідної ухвали суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції зобов’язаний переконатися, що апеляційний суд здійснив належну юридичну оцінку питання щодо допустимості апеляційного оскарження відповідної ухвали слідчого судді, а також з’ясувати, чи не було внаслідок помилкового застосування процесуального закону необґрунтовано обмежено право особи на доступ до апеляційного перегляду.
📌У підсумку Суд зазначив, що пункт 2 частини другої статті 428 Кодексу виконує функцію процесуального фільтра, спрямованого на забезпечення належного здійснення правосуддя, процесуальної економії та ефективного функціонування суду касаційної інстанції, установлене ним нормативне регулювання в аспекті його застосування як підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження спрямоване на досягнення легітимної мети, є пропорційним та обґрунтованим, не посягає на конституційні засади судочинства і не порушує сутності права підозрюваного, обвинуваченого на захист.
📍Конституційний Суд України ухвалив:
визнати такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), статтю 309 Кодексу у тім, що вона не передбачає оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування;
визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини другої статті 428 Кодексу як підставу для відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Суд зауважив, що юридико-технічна недосконалість формулювання „вбачається, що підстав для задоволення скарги немає“, використаного в пункті 2 частини другої статті 428 Кодексу, не є достатньою підставою для висновку про його неконституційність, якщо зміст такого припису може бути коректно встановлений у спосіб системного тлумачення положень Кодексу з урахуванням конституційних принципів верховенства права, доступу до правосуддя та забезпечення права на судовий захист.
✏️У Рішенні наголошено, що з урахуванням обмеженого рівня гарантування права на касаційне оскарження судових рішень, особливо тих, якими справа не вирішується по суті, відсутність у пункті 2 частини другої статті 428 Кодексу детальних критеріїв для ухвалення рішення про відмову у відкритті відповідного касаційного провадження не перешкоджає спроможності касаційного суду належно перевірити правильність відмови особі в доступі до апеляційного перегляду ухвали слідчого судді.
Конституційний Суд України підкреслив, що пункт 2 частини другої статті 428 Кодексу не дає касаційному суду повноважень відмовляти у відкритті касаційного провадження, якщо зі змісту касаційної скарги та доданих до неї документів неможливо дійти переконливого й обґрунтованого висновку про законність відповідної ухвали суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції зобов’язаний переконатися, що апеляційний суд здійснив належну юридичну оцінку питання щодо допустимості апеляційного оскарження відповідної ухвали слідчого судді, а також з’ясувати, чи не було внаслідок помилкового застосування процесуального закону необґрунтовано обмежено право особи на доступ до апеляційного перегляду.
📌У підсумку Суд зазначив, що пункт 2 частини другої статті 428 Кодексу виконує функцію процесуального фільтра, спрямованого на забезпечення належного здійснення правосуддя, процесуальної економії та ефективного функціонування суду касаційної інстанції, установлене ним нормативне регулювання в аспекті його застосування як підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження спрямоване на досягнення легітимної мети, є пропорційним та обґрунтованим, не посягає на конституційні засади судочинства і не порушує сутності права підозрюваного, обвинуваченого на захист.
📍Конституційний Суд України ухвалив:
визнати такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), статтю 309 Кодексу у тім, що вона не передбачає оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування;
визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини другої статті 428 Кодексу як підставу для відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Право на судовий захист у питаннях скасування запобіжного заходу для проходження військової служби: Суд оприлюднив Рішення 7-р(ІІ)/2026
⚖️Другий сенат 15 липня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 7-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Генієвського Євгена Анатолійовича щодо конституційності абзацу другого частини першої статті 616 Кримінального процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач у справі – Віктор Городовенко.
🔎Відповідно до абзацу другого частини першої статті 616 Кодексу „за результатами розгляду клопотання, передбаченого абзацом першим цієї частини, прокурор має право звернутися до слідчого судді або суду, який розглядає кримінальне провадження, з клопотанням про скасування цій особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для продовження та/або проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або військової служби за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу“.
✏️Заявник зазначає, що абзац другий частини першої статті 616 Кодексу порушує конституційні права обвинуваченого на звернення до суду, ст. 8 КУ, оскарження дій/бездіяльності посадових осіб органів прокуратури в суді, що зазначено
в ст. 55 КУ, основні засади судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу та змагальність сторін, які задекларовані в ст. 129 КУ.
🧷Досліджуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України наголосив, що право на свободу та особисту недоторканність є фундаментальною конституційною цінністю, природним правом людини й невіддільним складником її гідності та автономії; зміст цього права взаємопов’язаний із пріоритетом людської гідності, принципом верховенства права (правовладдя).
📝Конституційний Суд України зазначив, що триваюча широкомасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України зумовила об’єктивну потребу у відповідних змінах національного правового регулювання, зокрема у сфері кримінального процесу, у спосіб запровадження нових юридичних інститутів і процесуальних механізмів, не притаманних ні національному правопорядку, ні усталеним міжнародним стандартам, які формувалися в мирний час. Такі зміни мають визначені Конституцією України межі. Законодавець не має права змінювати конституційно визначений порядок застосування заходів кримінального процесуального примусу, роль суду в ньому та функціональне розмежування процесуальних повноважень його учасників у спосіб, що призводить до спотворення їх конституційної сутності, навіть в умовах збройної агресії. Запровадження спеціальних процесуальних механізмів у сфері кримінального провадження, зумовлених об’єктивними потребами держави, зокрема пов’язаними із забезпеченням її обороноздатності, не допускається, якщо воно призводить до формування механізмів здійснення завдань кримінального процесу, що виходять за межі конституційної моделі правосуддя або нівелюють конституційні гарантії прав людини та принцип верховенства права (правовладдя).
✒️Конституційний Суд України наголосив, що в конституційному правопорядку України суд є єдиним органом, уповноваженим здійснювати контроль за законністю втручання у право особи на свободу та особисту недоторканність. Будь-які інші форми контролю не можна розглядати як еквівалент судового контролю в розумінні статті 29 Конституції України. Приписи статей 29, 55, частин першої, другої, третьої статті 124, частини першої статті 127 Конституції України, зокрема в аспекті пункту 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практики Європейського суду з прав людини щодо його застосування, у жодному разі не можна тлумачити як такі, що допускають заміну судового контролю за втручанням у право особи на свободу та особисту недоторканність контролем з боку прокурора чи іншої посадової особи навіть у разі запровадження спеціального механізму звільнення особи з-під варти.
⚖️Другий сенат 15 липня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 7-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Генієвського Євгена Анатолійовича щодо конституційності абзацу другого частини першої статті 616 Кримінального процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач у справі – Віктор Городовенко.
🔎Відповідно до абзацу другого частини першої статті 616 Кодексу „за результатами розгляду клопотання, передбаченого абзацом першим цієї частини, прокурор має право звернутися до слідчого судді або суду, який розглядає кримінальне провадження, з клопотанням про скасування цій особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для продовження та/або проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або військової служби за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу“.
✏️Заявник зазначає, що абзац другий частини першої статті 616 Кодексу порушує конституційні права обвинуваченого на звернення до суду, ст. 8 КУ, оскарження дій/бездіяльності посадових осіб органів прокуратури в суді, що зазначено
в ст. 55 КУ, основні засади судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу та змагальність сторін, які задекларовані в ст. 129 КУ.
🧷Досліджуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України наголосив, що право на свободу та особисту недоторканність є фундаментальною конституційною цінністю, природним правом людини й невіддільним складником її гідності та автономії; зміст цього права взаємопов’язаний із пріоритетом людської гідності, принципом верховенства права (правовладдя).
📝Конституційний Суд України зазначив, що триваюча широкомасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України зумовила об’єктивну потребу у відповідних змінах національного правового регулювання, зокрема у сфері кримінального процесу, у спосіб запровадження нових юридичних інститутів і процесуальних механізмів, не притаманних ні національному правопорядку, ні усталеним міжнародним стандартам, які формувалися в мирний час. Такі зміни мають визначені Конституцією України межі. Законодавець не має права змінювати конституційно визначений порядок застосування заходів кримінального процесуального примусу, роль суду в ньому та функціональне розмежування процесуальних повноважень його учасників у спосіб, що призводить до спотворення їх конституційної сутності, навіть в умовах збройної агресії. Запровадження спеціальних процесуальних механізмів у сфері кримінального провадження, зумовлених об’єктивними потребами держави, зокрема пов’язаними із забезпеченням її обороноздатності, не допускається, якщо воно призводить до формування механізмів здійснення завдань кримінального процесу, що виходять за межі конституційної моделі правосуддя або нівелюють конституційні гарантії прав людини та принцип верховенства права (правовладдя).
✒️Конституційний Суд України наголосив, що в конституційному правопорядку України суд є єдиним органом, уповноваженим здійснювати контроль за законністю втручання у право особи на свободу та особисту недоторканність. Будь-які інші форми контролю не можна розглядати як еквівалент судового контролю в розумінні статті 29 Конституції України. Приписи статей 29, 55, частин першої, другої, третьої статті 124, частини першої статті 127 Конституції України, зокрема в аспекті пункту 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практики Європейського суду з прав людини щодо його застосування, у жодному разі не можна тлумачити як такі, що допускають заміну судового контролю за втручанням у право особи на свободу та особисту недоторканність контролем з боку прокурора чи іншої посадової особи навіть у разі запровадження спеціального механізму звільнення особи з-під варти.
Це також унеможливлює покладення на органи чи посадових осіб, які не є судами та діють як сторони змагального кримінального провадження, повноважень, реалізація яких фактично зумовлює або блокує доступ підозрюваного, обвинуваченого до суду з питання, що стосується його свободи.
📎Оцінюючи оспорюване законодавче регулювання, Конституційний Суд України звернув увагу, що хоча процедура розгляду слідчим суддею, судом клопотання прокурора, поданого в порядку, визначеному абзацом другим частини першої статті 616 Кодексу, формально не змінюється, механізм звернення до суду саме прокурора, а не сторони захисту зумовлює зміну його процесуальної ролі. У такому випадку прокурор, підтримуючи перед судом клопотання, із яким він сам звернувся, фактично виступає не як сторона обвинувачення, а як суб’єкт, заінтересований у його задоволенні, що за процесуальною природою нетипово для сторони обвинувачення, а характерно для сторони захисту. Оскільки залучення іншого прокурора для участі в розгляді такого клопотання закон не передбачає, це зумовлює потребу для слідчого судді, суду самостійно виявляти та оцінювати обставини, які можуть перешкоджати задоволенню клопотання. За таких умов суд фактично змушений виконувати функцію опонента сторони захисту, що призводить до зміщення процесуального балансу та в певному розумінні означає перебирання судом на себе функцій сторони обвинувачення.
🖋️Конституційний Суд України також виснував, що основні засади судочинства, визначені частиною другою статті 129 Конституції України, хоча формально й спрямовані на здійснення судом правосуддя, за своїм змістом і призначенням не обмежені стадією безпосереднього судового розгляду справи. Ці засади мають нормативний вплив на формування законодавцем процесуальних механізмів доступу до суду, а законодавче регулювання не може встановлювати таких процедурних умов, які унеможливлюють або істотно ускладнюють реалізацію зазначених основних засад судочинства через обмеження доступу особи до суду. Отже, визначаючи порядок ініціювання судового контролю, законодавець зобов’язаний забезпечити, щоб відповідні процесуальні умови не нівелювали змісту основних засад судочинства та не перешкоджали їх повноцінній реалізації як під час здійснення правосуддя, так і на етапі звернення до суду. Наділення прокурора, який виконує функцію обвинувачення, процесуальними повноваженнями, реалізація яких узалежнює від волі прокурора можливість судового розгляду по суті клопотання підозрюваного, обвинуваченого про звільнення з-під варти для продовження та/або проходження військової служби, а також повноваженнями, властивими стороні захисту, не узгоджується з конституційним призначенням прокуратури, визначеним статтею 1311 Конституції України, унаслідок чого також виникає ризик змішування процесуальних функцій сторін та суду, що, своєю чергою, може негативно впливати на дотримання таких основних засад судочинства, як змагальність сторін і рівність учасників судового процесу перед законом і судом, а також ставити під сумнів неупередженість суду та впливати на реалізацію права особи на судовий захист.
🖊️Конституційний Суд України зазначив, встановлений в абзаці другому частини першої статті 616 Кодексу у взаємозв’язку з абзацом першим цієї частини статті 616 Кодексу процесуальний механізм, за яким можливість судового розгляду питання про скасування підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для продовження та/або проходження військової служби поставлено в залежність від ініціативи прокурора, істотно обмежує реальний та ефективний доступ підозрюваного, обвинуваченого до судового контролю за подальшим позбавленням свободи і цим допускає втручання у зміст прав, гарантованих статтями 29, 55 та 63 Конституції України у їх взаємозв’язку з пунктами 1, 3, 5 частини другої статті 129 Конституції України.
📎Оцінюючи оспорюване законодавче регулювання, Конституційний Суд України звернув увагу, що хоча процедура розгляду слідчим суддею, судом клопотання прокурора, поданого в порядку, визначеному абзацом другим частини першої статті 616 Кодексу, формально не змінюється, механізм звернення до суду саме прокурора, а не сторони захисту зумовлює зміну його процесуальної ролі. У такому випадку прокурор, підтримуючи перед судом клопотання, із яким він сам звернувся, фактично виступає не як сторона обвинувачення, а як суб’єкт, заінтересований у його задоволенні, що за процесуальною природою нетипово для сторони обвинувачення, а характерно для сторони захисту. Оскільки залучення іншого прокурора для участі в розгляді такого клопотання закон не передбачає, це зумовлює потребу для слідчого судді, суду самостійно виявляти та оцінювати обставини, які можуть перешкоджати задоволенню клопотання. За таких умов суд фактично змушений виконувати функцію опонента сторони захисту, що призводить до зміщення процесуального балансу та в певному розумінні означає перебирання судом на себе функцій сторони обвинувачення.
🖋️Конституційний Суд України також виснував, що основні засади судочинства, визначені частиною другою статті 129 Конституції України, хоча формально й спрямовані на здійснення судом правосуддя, за своїм змістом і призначенням не обмежені стадією безпосереднього судового розгляду справи. Ці засади мають нормативний вплив на формування законодавцем процесуальних механізмів доступу до суду, а законодавче регулювання не може встановлювати таких процедурних умов, які унеможливлюють або істотно ускладнюють реалізацію зазначених основних засад судочинства через обмеження доступу особи до суду. Отже, визначаючи порядок ініціювання судового контролю, законодавець зобов’язаний забезпечити, щоб відповідні процесуальні умови не нівелювали змісту основних засад судочинства та не перешкоджали їх повноцінній реалізації як під час здійснення правосуддя, так і на етапі звернення до суду. Наділення прокурора, який виконує функцію обвинувачення, процесуальними повноваженнями, реалізація яких узалежнює від волі прокурора можливість судового розгляду по суті клопотання підозрюваного, обвинуваченого про звільнення з-під варти для продовження та/або проходження військової служби, а також повноваженнями, властивими стороні захисту, не узгоджується з конституційним призначенням прокуратури, визначеним статтею 1311 Конституції України, унаслідок чого також виникає ризик змішування процесуальних функцій сторін та суду, що, своєю чергою, може негативно впливати на дотримання таких основних засад судочинства, як змагальність сторін і рівність учасників судового процесу перед законом і судом, а також ставити під сумнів неупередженість суду та впливати на реалізацію права особи на судовий захист.
🖊️Конституційний Суд України зазначив, встановлений в абзаці другому частини першої статті 616 Кодексу у взаємозв’язку з абзацом першим цієї частини статті 616 Кодексу процесуальний механізм, за яким можливість судового розгляду питання про скасування підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для продовження та/або проходження військової служби поставлено в залежність від ініціативи прокурора, істотно обмежує реальний та ефективний доступ підозрюваного, обвинуваченого до судового контролю за подальшим позбавленням свободи і цим допускає втручання у зміст прав, гарантованих статтями 29, 55 та 63 Конституції України у їх взаємозв’язку з пунктами 1, 3, 5 частини другої статті 129 Конституції України.
🖇️При цьому втручання у сферу конституційних прав і свобод навіть за наявності правомірної мети має відповідати принципу домірності – складникові принципу верховенства права (правовладдя), закріпленого у статті 8 Конституції України, та іншим установленим Конституцією України критеріям допустимості обмежень права особи на свободу й особисту недоторканність, права на судовий захист та права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, що гарантовані статтями 29, 55, частиною другою статті 63 Конституції України, у їх узаємозв’язку з основними засадами судочинства, закріпленими пунктами 1, 3, 5 частини другої статті 129 Конституції України.
Розвиваючи свої юридичні позиції, Конституційний Суд України виснував, що право підозрюваного, обвинуваченого на доступ до суду щодо скасування запобіжного заходу не може бути обумовлене попереднім погодженням з боку сторони обвинувачення, оскільки інакше судовий захист утрачає свою конституційну сутність.
✒️Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюваний припис Кодексу фактично унеможливлює безпосереднє результативне звернення сторони захисту до слідчого судді, суду з відповідним клопотанням. Унаслідок цього слідчий суддя, суд за ініціативою особи, права якої зазнають найбільш інтенсивного втручання з боку держави, позбавлений можливості здійснювати судовий контроль у відповідному питанні, якщо не буде на це згоди прокурора, що є несумісним із засадою верховенства права та з конституційною моделлю правосуддя, у якій суд є незалежним арбітром, а не процесуальним інструментом реалізації дискреції сторони обвинувачення.
✏️На підставі викладеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що абзац другий частини першої статті 616 Кодексу у взаємозв’язку з абзацом першим частини першої статті 616 Кодексу є таким, що унеможливлює розгляд слідчим суддею, судом клопотання підозрюваного, обвинуваченого про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для продовження та/або проходження військової служби без згоди на це прокурора, а отже, суперечить частині першій статті 8, частинам першій, другій, п’ятій статті 29, частині першій статті 55, частині другій статті 63, статті 64, пунктам 1, 3, 5 частини другої статті 129 Конституції України.
📍За результатами розгляду справи Конституційний Суд України визнав абзац другий частини першої статті 616 Кримінального процесуального кодексу України таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
📌Водночас, реалізуючи повноваження, визначене частиною другою статті 152 Конституції України, Конституційний Суд України відтермінував втрату чинності цим приписом на шість місяців із дня ухвалення Рішення та звернув увагу, що до спливу цього строку припис залишається чинним та підлягає застосуванню.
Розвиваючи свої юридичні позиції, Конституційний Суд України виснував, що право підозрюваного, обвинуваченого на доступ до суду щодо скасування запобіжного заходу не може бути обумовлене попереднім погодженням з боку сторони обвинувачення, оскільки інакше судовий захист утрачає свою конституційну сутність.
✒️Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюваний припис Кодексу фактично унеможливлює безпосереднє результативне звернення сторони захисту до слідчого судді, суду з відповідним клопотанням. Унаслідок цього слідчий суддя, суд за ініціативою особи, права якої зазнають найбільш інтенсивного втручання з боку держави, позбавлений можливості здійснювати судовий контроль у відповідному питанні, якщо не буде на це згоди прокурора, що є несумісним із засадою верховенства права та з конституційною моделлю правосуддя, у якій суд є незалежним арбітром, а не процесуальним інструментом реалізації дискреції сторони обвинувачення.
✏️На підставі викладеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що абзац другий частини першої статті 616 Кодексу у взаємозв’язку з абзацом першим частини першої статті 616 Кодексу є таким, що унеможливлює розгляд слідчим суддею, судом клопотання підозрюваного, обвинуваченого про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для продовження та/або проходження військової служби без згоди на це прокурора, а отже, суперечить частині першій статті 8, частинам першій, другій, п’ятій статті 29, частині першій статті 55, частині другій статті 63, статті 64, пунктам 1, 3, 5 частини другої статті 129 Конституції України.
📍За результатами розгляду справи Конституційний Суд України визнав абзац другий частини першої статті 616 Кримінального процесуального кодексу України таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
📌Водночас, реалізуючи повноваження, визначене частиною другою статті 152 Конституції України, Конституційний Суд України відтермінував втрату чинності цим приписом на шість місяців із дня ухвалення Рішення та звернув увагу, що до спливу цього строку припис залишається чинним та підлягає застосуванню.
Практичний досвід і спільні цінності:
Конституційний Суд України поглиблює міжнародну співпрацю
🔴14 липня 2026 року у Конституційному Суді України відбулася зустріч, що стала черговим кроком у розбудові одного з найбільш змістовних напрямів міжнародної співпраці Конституційного Суду України – діалогу з конституційною юстицією Чеської Республіки. Виконувач обов'язків Голови Конституційного Суду України Олександр Петришин та судді Олександр Водянніков, Віктор Городовенко, Віктор Кичун і Оксана Грищук зустрілися з Надзвичайним і Повноважним Послом Чеської Республіки в Україні Любошем Веселим та Спеціальним представником Головування ОБСЄ – Координатором проєктів в Україні Петром Марешем.
🟠Відкриваючи зустріч, Олександр Петришин нагадав, що співпраця між конституційними судами України та Чехії триває понад чверть століття з 1998 року і за цей час набула характеру системної, змістовної взаємодії. Він відзначив, що правові системи двох держав мають багато спільного, а подібність окремих інституційних і процедурних підходів створює належне підґрунтя для практичного обміну досвідом. Професійний діалог між судами, наголосив він, поглиблює спільне розуміння засадничих цінностей європейської правової цивілізації – людської гідності, свободи, демократії та верховенства права.
🟡Судді Конституційного Суду України поінформували гостей про поточний стан реформ конституційного правосуддя, зокрема про нову процедуру добору кандидатів на суддівські посади в Суді та про критичну важливість своєчасного заповнення вакансій для стабільної роботи Суду. Було підкреслено: навіть в умовах війни Конституційний Суд України не призупиняє виконання своєї місії — захисту конституційних прав і свобод людини та непорушності демократичних засад. Кожне рішення Суду сьогодні має особливу вагу для збереження конституційного ладу та стійкості правової системи держави.
🟢Особливу увагу учасники приділили вимірним наслідкам співпраці між судами. Ключовою подією останнього року стали ознайомчі візити суддів і працівників Секретаріату КСУ до Конституційного Суду Чеської Республіки в лютому 2026 року, організовані за підтримки Програми підтримки ОБСЄ для України. Ці візити вже дали два конкретні результати.
🔴По-перше, доступ до чеської конституційної юриспруденції став реальністю для українських юристів. Безпосередньо за наслідками обговорень під час візитів Конституційний Суд Чеської Республіки запустив у своїй базі рішень NALUS ШІ-асистента українською мовою. Це суттєво полегшило доступ українських суддів, правників і дослідників до практики чеського органу конституційної юрисдикції — і водночас перетворило чеську судову практику на дієвий інструмент для порівняльно-правового аналізу у власних деліберативних процесах КСУ.
🟠По-друге, чеський досвід має особливе значення для подальшого вдосконалення законодавчих рамок функціонування Конституційного Суду України. Модель дисциплінарного провадження щодо суддів Конституційного Суду Чехії Конституційний Суд України визначив як один із найбільш релевантних орієнтирів для України. Знання, здобуті під час візитів, безпосередньо вплинули на позицію КСУ в дискусії щодо законопроєкту про дисциплінарну відповідальність суддів Суду: адаптовану чеську інституційну модель дисциплінарного провадження було представлено під час парламентських обговорень у травні 2026 року як пропозицію до українського законодавчого регулювання.
🟡Ці два приклади учасники зустрічі назвали наочним підтвердженням того, що інституційний діалог між судами вже сьогодні конвертується в конкретні, практично застосовні результати.
🟢Сторони домовилися про подальшу проєктну взаємодію з Програмою підтримки ОБСЄ для України, спрямовану на зміцнення інституційної спроможності Конституційного Суду України, вдосконалення якості підготовки та аргументації його рішень, розвиток комунікаційної політики Суду та подальший поступ України шляхом європейської інтеграції.
Зустріч стала черговим етапом професійного діалогу Конституційного Суду України з Чеською Республікою та ОБСЄ й окреслила орієнтири подальшої практичної співпраці.
Конституційний Суд України поглиблює міжнародну співпрацю
🔴14 липня 2026 року у Конституційному Суді України відбулася зустріч, що стала черговим кроком у розбудові одного з найбільш змістовних напрямів міжнародної співпраці Конституційного Суду України – діалогу з конституційною юстицією Чеської Республіки. Виконувач обов'язків Голови Конституційного Суду України Олександр Петришин та судді Олександр Водянніков, Віктор Городовенко, Віктор Кичун і Оксана Грищук зустрілися з Надзвичайним і Повноважним Послом Чеської Республіки в Україні Любошем Веселим та Спеціальним представником Головування ОБСЄ – Координатором проєктів в Україні Петром Марешем.
🟠Відкриваючи зустріч, Олександр Петришин нагадав, що співпраця між конституційними судами України та Чехії триває понад чверть століття з 1998 року і за цей час набула характеру системної, змістовної взаємодії. Він відзначив, що правові системи двох держав мають багато спільного, а подібність окремих інституційних і процедурних підходів створює належне підґрунтя для практичного обміну досвідом. Професійний діалог між судами, наголосив він, поглиблює спільне розуміння засадничих цінностей європейської правової цивілізації – людської гідності, свободи, демократії та верховенства права.
🟡Судді Конституційного Суду України поінформували гостей про поточний стан реформ конституційного правосуддя, зокрема про нову процедуру добору кандидатів на суддівські посади в Суді та про критичну важливість своєчасного заповнення вакансій для стабільної роботи Суду. Було підкреслено: навіть в умовах війни Конституційний Суд України не призупиняє виконання своєї місії — захисту конституційних прав і свобод людини та непорушності демократичних засад. Кожне рішення Суду сьогодні має особливу вагу для збереження конституційного ладу та стійкості правової системи держави.
🟢Особливу увагу учасники приділили вимірним наслідкам співпраці між судами. Ключовою подією останнього року стали ознайомчі візити суддів і працівників Секретаріату КСУ до Конституційного Суду Чеської Республіки в лютому 2026 року, організовані за підтримки Програми підтримки ОБСЄ для України. Ці візити вже дали два конкретні результати.
🔴По-перше, доступ до чеської конституційної юриспруденції став реальністю для українських юристів. Безпосередньо за наслідками обговорень під час візитів Конституційний Суд Чеської Республіки запустив у своїй базі рішень NALUS ШІ-асистента українською мовою. Це суттєво полегшило доступ українських суддів, правників і дослідників до практики чеського органу конституційної юрисдикції — і водночас перетворило чеську судову практику на дієвий інструмент для порівняльно-правового аналізу у власних деліберативних процесах КСУ.
🟠По-друге, чеський досвід має особливе значення для подальшого вдосконалення законодавчих рамок функціонування Конституційного Суду України. Модель дисциплінарного провадження щодо суддів Конституційного Суду Чехії Конституційний Суд України визначив як один із найбільш релевантних орієнтирів для України. Знання, здобуті під час візитів, безпосередньо вплинули на позицію КСУ в дискусії щодо законопроєкту про дисциплінарну відповідальність суддів Суду: адаптовану чеську інституційну модель дисциплінарного провадження було представлено під час парламентських обговорень у травні 2026 року як пропозицію до українського законодавчого регулювання.
🟡Ці два приклади учасники зустрічі назвали наочним підтвердженням того, що інституційний діалог між судами вже сьогодні конвертується в конкретні, практично застосовні результати.
🟢Сторони домовилися про подальшу проєктну взаємодію з Програмою підтримки ОБСЄ для України, спрямовану на зміцнення інституційної спроможності Конституційного Суду України, вдосконалення якості підготовки та аргументації його рішень, розвиток комунікаційної політики Суду та подальший поступ України шляхом європейської інтеграції.
Зустріч стала черговим етапом професійного діалогу Конституційного Суду України з Чеською Республікою та ОБСЄ й окреслила орієнтири подальшої практичної співпраці.
Результати роботи за 16 липня: Суд розглянув низку справ за конституційними поданнями та конституційними скаргами
Велика палата 16 липня 2026 року на закритих частинах пленарних засідань продовжила розгляд справ за конституційними поданнями:
59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України ,,Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення“, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису частини шостої статті 4 Закону України ,,Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення“;
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису частини четвертої статті 29 Закону України „Про захист населення від інфекційних хворобˮ від 6 квітня 2000 року № 1645-ІІІ зі змінами;
Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 частини першої статті 34 Закону України ,,Про виконавче провадження“;
Суд продовжить розгляд цих справ на одному з наступних пленарних засідань.
Велика палата 16 липня 2026 року на закритих частинах пленарних засідань продовжила розгляд справ за конституційними скаргами:
Тимошенкова Володимира Івановича, Петричука Олександра Анатолійовича, Васильєвої Ірини Михайлівни, Губка Ігоря Івановича, Цимбала Михайла Андрійовича, Ващенка Сергія Євгенійовича, Тимошенкової Оксани Василівни, Стариченка Миколи Петровича, Сірякова Олександра Івановича, Гафтонюка Віктора Тимофійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України;
Сороки Віктора Володимировича, Карпенка Романа Миколайовича, Прокопенка Юрія Олексійовича, Дудкевича Едуарда Валентиновича, Романенка Олександра Володимировича, Ільюшонок Олени Юріївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 17 пункту 1 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ.
Суд продовжить розгляд цих справ на одному з наступних пленарних засідань.
Велика палата подовжила до 2 вересня 2026 року строк постановлення колегіями суддів ухвал про відкриття або про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
Дрозденка Максима Вікторовича;
Товариства з обмеженою відповідальністю „О.С.П.АГРО“;
Карпенка Віктора Леонідовича;
Білобороди Костянтина Івановича.
Велика палата 16 липня 2026 року на закритих частинах пленарних засідань продовжила розгляд справ за конституційними поданнями:
59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України ,,Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення“, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису частини шостої статті 4 Закону України ,,Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення“;
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису частини четвертої статті 29 Закону України „Про захист населення від інфекційних хворобˮ від 6 квітня 2000 року № 1645-ІІІ зі змінами;
Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 частини першої статті 34 Закону України ,,Про виконавче провадження“;
Суд продовжить розгляд цих справ на одному з наступних пленарних засідань.
Велика палата 16 липня 2026 року на закритих частинах пленарних засідань продовжила розгляд справ за конституційними скаргами:
Тимошенкова Володимира Івановича, Петричука Олександра Анатолійовича, Васильєвої Ірини Михайлівни, Губка Ігоря Івановича, Цимбала Михайла Андрійовича, Ващенка Сергія Євгенійовича, Тимошенкової Оксани Василівни, Стариченка Миколи Петровича, Сірякова Олександра Івановича, Гафтонюка Віктора Тимофійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України;
Сороки Віктора Володимировича, Карпенка Романа Миколайовича, Прокопенка Юрія Олексійовича, Дудкевича Едуарда Валентиновича, Романенка Олександра Володимировича, Ільюшонок Олени Юріївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 17 пункту 1 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ.
Суд продовжить розгляд цих справ на одному з наступних пленарних засідань.
Велика палата подовжила до 2 вересня 2026 року строк постановлення колегіями суддів ухвал про відкриття або про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
Дрозденка Максима Вікторовича;
Товариства з обмеженою відповідальністю „О.С.П.АГРО“;
Карпенка Віктора Леонідовича;
Білобороди Костянтина Івановича.