📝 Право на відпустку в умовах воєнного стану в контексті Рішення КСУ від 19 травня 2026 року: роз’яснення суддів Суду
2 липня 2026 року відбувся захід за участі суддів Конституційного Суду України Віктора Городовенка (судді-доповідача у справі) та Галини Юровської в межах проєкту Конституційного Суду України та Національної школи суддів України (НШСУ), започаткованого у 2022 році. Він зібрав широку правничу аудиторію: суддів, адвокатів, прокурорів, представників НШСУ, Науково-консультативної ради КСУ, викладачів, аспірантів, студентів закладів вищої освіти та наймолодших правників із Малої академії наук.
📑 Судді детально ознайомили зі змістом Рішення № 3-р/2026 👉https://cutt.ly/pyqQ7Im8 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Вони навели обґрунтування суб’єкта права на конституційне подання щодо неконституційності оскаржуваних приписів Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ від 15 березня 2022 року № 2136‒IX (далі – Закон), окреслили міжнародні акти, на які Суд посилався в Рішенні, практику Європейського суду з прав людини, а також юридичні позиції, сформульовані у цьому Рішенні та застосовані Судом із попередніх рішень.
▪️Предметом конституційного контролю в цій справі були окремі приписи Закону, якими визначено порядок надання та перенесення невикористаних днів щорічної основної відпустки на післявоєнний період та право роботодавця надавати невикористані дні такої відпустки без збереження заробітної плати.
▫️Суд захистив гарантії конституційного права на відпочинок уразливих категорій працівників, визнавши, зокрема, неконституційним припис другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону, за яким „за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“, у тім, що він не забезпечує надання особам віком до вісімнадцяти років та особам з інвалідністю оплачуваної щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів.
▪️Як зазначалося, цим приписом не була гарантована як обов’язкова встановлена на законодавчому рівні оплачувана щорічна основна відпустка, мінімальна тривалість якої перевищує 24 календарних дні: особам віком до 18 років – 31 календарний день, особам з інвалідністю І і ІІ груп – 30 календарних днів, особам з інвалідністю ІІІ групи – 26 календарних днів. До того ж у період дії воєнного стану не застосовують заборону не надавати щорічних відпусток повної тривалості протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років.
Зокрема, Суд у рішенні наголосив, що зазначені неповнолітні особи належать до такої вразливої категорії осіб, як діти, яким надання збільшеної тривалості відпочинку вкрай потрібне для всебічного належного розвитку і є конституційним обов’язком держави щодо охорони дитинства. Особи з інвалідністю також потребують збільшеної тривалості відпочинку задля реалізації їхніх прав на працю, здоров’я, реабілітацію нарівні з іншими працівниками.
▫️Судді виклали основні аргументи цього Рішення, зокрема й щодо конституційності приписів про перенесення невикористаних днів відпустки на післявоєнний період та за рішенням роботодавця їх надання без збереження заробітної плати, а також неконституційності абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ щодо дії Закону в період воєнного стану та втрати чинності окремих приписів із моменту використання днів відпусток, які були перенесені на післявоєнний період.
▪️Судді проаналізували юридичну природу права на відпочинок, його взаємозв’язок із правом на працю та зазначили, що на конституційному рівні закладено гуманістичну модель праці, засновану на принципі балансу між працею та особистим життям (work-life balance), який є засадничою цінністю сучасного трудового права та основою європейських міжнародних стандартів у сфері праці, зокрема щодо права на відпочинок.
2 липня 2026 року відбувся захід за участі суддів Конституційного Суду України Віктора Городовенка (судді-доповідача у справі) та Галини Юровської в межах проєкту Конституційного Суду України та Національної школи суддів України (НШСУ), започаткованого у 2022 році. Він зібрав широку правничу аудиторію: суддів, адвокатів, прокурорів, представників НШСУ, Науково-консультативної ради КСУ, викладачів, аспірантів, студентів закладів вищої освіти та наймолодших правників із Малої академії наук.
📑 Судді детально ознайомили зі змістом Рішення № 3-р/2026 👉https://cutt.ly/pyqQ7Im8 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Вони навели обґрунтування суб’єкта права на конституційне подання щодо неконституційності оскаржуваних приписів Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ від 15 березня 2022 року № 2136‒IX (далі – Закон), окреслили міжнародні акти, на які Суд посилався в Рішенні, практику Європейського суду з прав людини, а також юридичні позиції, сформульовані у цьому Рішенні та застосовані Судом із попередніх рішень.
▪️Предметом конституційного контролю в цій справі були окремі приписи Закону, якими визначено порядок надання та перенесення невикористаних днів щорічної основної відпустки на післявоєнний період та право роботодавця надавати невикористані дні такої відпустки без збереження заробітної плати.
▫️Суд захистив гарантії конституційного права на відпочинок уразливих категорій працівників, визнавши, зокрема, неконституційним припис другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону, за яким „за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“, у тім, що він не забезпечує надання особам віком до вісімнадцяти років та особам з інвалідністю оплачуваної щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів.
▪️Як зазначалося, цим приписом не була гарантована як обов’язкова встановлена на законодавчому рівні оплачувана щорічна основна відпустка, мінімальна тривалість якої перевищує 24 календарних дні: особам віком до 18 років – 31 календарний день, особам з інвалідністю І і ІІ груп – 30 календарних днів, особам з інвалідністю ІІІ групи – 26 календарних днів. До того ж у період дії воєнного стану не застосовують заборону не надавати щорічних відпусток повної тривалості протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років.
Зокрема, Суд у рішенні наголосив, що зазначені неповнолітні особи належать до такої вразливої категорії осіб, як діти, яким надання збільшеної тривалості відпочинку вкрай потрібне для всебічного належного розвитку і є конституційним обов’язком держави щодо охорони дитинства. Особи з інвалідністю також потребують збільшеної тривалості відпочинку задля реалізації їхніх прав на працю, здоров’я, реабілітацію нарівні з іншими працівниками.
▫️Судді виклали основні аргументи цього Рішення, зокрема й щодо конституційності приписів про перенесення невикористаних днів відпустки на післявоєнний період та за рішенням роботодавця їх надання без збереження заробітної плати, а також неконституційності абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ щодо дії Закону в період воєнного стану та втрати чинності окремих приписів із моменту використання днів відпусток, які були перенесені на післявоєнний період.
▪️Судді проаналізували юридичну природу права на відпочинок, його взаємозв’язок із правом на працю та зазначили, що на конституційному рівні закладено гуманістичну модель праці, засновану на принципі балансу між працею та особистим життям (work-life balance), який є засадничою цінністю сучасного трудового права та основою європейських міжнародних стандартів у сфері праці, зокрема щодо права на відпочинок.
Вони звернули увагу, що право на відпочинок є не лише похідним від права на працю, а й надважливим автономним конституційним правом людини, яке має соціально-економічний характер. Уконституювання права на відпочинок як автономного засадничого права зумовлене визнанням людини найвищою соціальною цінністю та важливою роллю цього права для захисту її здоров’я, наголосили судді.
▫️Судді також зазначили, що держава відповідальна за захист життя і здоров’я людини в усіх сферах суспільного життя, а тому повинна убезпечувати людину від загроз її життю і здоров’ю у сфері праці і зайнятості, піклуючись про його покращення, зокрема шляхом забезпечення права на відпочинок.
Окремо судді зосередили увагу на потребі застосування законодавцем диференційованого підходу до унормування тривалості відпусток не лише для уразливих категорій осіб, а й для інших працівників. Водночас звернули увагу, що таке розрізнення має бути об’єктивно виправданим, зокрема з огляду на стан здоров’я, інтенсивність та умови праці, рівень психоемоційного навантаження, сімейний стан, соціальну вразливість, професійний або службовий статус та інші соціально значущі обставини.
▪️Судді констатували, що обмеження конституційного права на відпочинок, допустиме відповідно до частини другої статті 64 Конституції України, може бути запроваджене лише домірно, із визначенням чітких строків і в період дії воєнного стану держава має забезпечити принаймні мінімальні гарантії відпочинку для відновлення сил працівників, щоб повністю не позбавити їх відпочинку.
Як зазначалося, це Рішення базується на попередніх юридичних позиціях Конституційного Суду України та розвиває офіційну юридичну доктрину Суду з відповідного питання.
Детальніше роз’яснення рішення – у відеоматеріалі: https://youtu.be/RD8CEaaaNnM
▫️Судді також зазначили, що держава відповідальна за захист життя і здоров’я людини в усіх сферах суспільного життя, а тому повинна убезпечувати людину від загроз її життю і здоров’ю у сфері праці і зайнятості, піклуючись про його покращення, зокрема шляхом забезпечення права на відпочинок.
Окремо судді зосередили увагу на потребі застосування законодавцем диференційованого підходу до унормування тривалості відпусток не лише для уразливих категорій осіб, а й для інших працівників. Водночас звернули увагу, що таке розрізнення має бути об’єктивно виправданим, зокрема з огляду на стан здоров’я, інтенсивність та умови праці, рівень психоемоційного навантаження, сімейний стан, соціальну вразливість, професійний або службовий статус та інші соціально значущі обставини.
▪️Судді констатували, що обмеження конституційного права на відпочинок, допустиме відповідно до частини другої статті 64 Конституції України, може бути запроваджене лише домірно, із визначенням чітких строків і в період дії воєнного стану держава має забезпечити принаймні мінімальні гарантії відпочинку для відновлення сил працівників, щоб повністю не позбавити їх відпочинку.
Як зазначалося, це Рішення базується на попередніх юридичних позиціях Конституційного Суду України та розвиває офіційну юридичну доктрину Суду з відповідного питання.
Детальніше роз’яснення рішення – у відеоматеріалі: https://youtu.be/RD8CEaaaNnM
YouTube
Право на відпустку в умовах воєнного стану в контексті Рішення КСУ: роз’яснення суддів Суду
2 липня 2026 року відбувся захід за участі суддів Конституційного Суду України Віктора Городовенка (судді-доповідача у справі) та Галини Юровської в межах проєкту КСУ та Національної школи суддів України (НШСУ), започаткованого у 2022 році. Він зібрав широку…
⚖️ Суд розглядав справи за конституційними поданнями і постановив ухвали
▪️Велика палата #КСУ 7 липня 2026 року на закритих частинах пленарних засідань продовжила розгляд справ за конституційними поданнями:
✅Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності окремого припису частини четвертої статті 29 Закону України „Про захист населення від інфекційних хворобˮ від 6 квітня 2000 року № 1645–ІІІ зі змінами;
✅Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності абзацу двадцять другого пункту 10-2 розділу ХІІІ „Прикінцеві та перехідні положенняˮ Закону України „Про виконавче провадженняˮ;
✅Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України ,,Про виконавче провадження“.
📎Суд продовжить розгляд цих справ на одному з наступних пленарних засідань.
▪️Велика палата визначила письмову форму конституційного провадження у розгляді справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності окремих положень пункту 7 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2025 рік“, пункту 6 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2026 рік“.
▪️Третя колегія суддів Другого сенату постановила ухвали (остаточні) про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
➖ Гончарука Павла Дмитровича щодо конституційності пункту 2 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України;
➖ Місюкевіча Анатолія Стефановича щодо конституційності частини першої статті 1 Закону України „Про забезпечення функціонування української мови як державної“, частини першої статті 29, пункту 1 частини третьої статті 429 Кримінального процесуального кодексу України.
▫️Розгляд питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Захарової Ілони Віталіївни щодо конституційності абзацу другого пункту 12 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“ колегія суддів продовжить на наступному засіданні.
▪️Велика палата #КСУ 7 липня 2026 року на закритих частинах пленарних засідань продовжила розгляд справ за конституційними поданнями:
✅Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності окремого припису частини четвертої статті 29 Закону України „Про захист населення від інфекційних хворобˮ від 6 квітня 2000 року № 1645–ІІІ зі змінами;
✅Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності абзацу двадцять другого пункту 10-2 розділу ХІІІ „Прикінцеві та перехідні положенняˮ Закону України „Про виконавче провадженняˮ;
✅Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України ,,Про виконавче провадження“.
📎Суд продовжить розгляд цих справ на одному з наступних пленарних засідань.
▪️Велика палата визначила письмову форму конституційного провадження у розгляді справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності окремих положень пункту 7 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2025 рік“, пункту 6 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2026 рік“.
▪️Третя колегія суддів Другого сенату постановила ухвали (остаточні) про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
➖ Гончарука Павла Дмитровича щодо конституційності пункту 2 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України;
➖ Місюкевіча Анатолія Стефановича щодо конституційності частини першої статті 1 Закону України „Про забезпечення функціонування української мови як державної“, частини першої статті 29, пункту 1 частини третьої статті 429 Кримінального процесуального кодексу України.
▫️Розгляд питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Захарової Ілони Віталіївни щодо конституційності абзацу другого пункту 12 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“ колегія суддів продовжить на наступному засіданні.
⚖️ Суд розглядає справу щодо обов’язковості сплати до місцевого бюджету замовником будівництва пайової участі у 2020 році
Другий сенат #КСУ 8 липня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Петренко Любові Борисівни.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олександр Водянніков виклав зміст конституційної скарги, обґрунтування заявниці та підстави для відкриття конституційного провадження у справі.
▪️Суддя зазначив, що заявниця звернулася до Конституційного Суду України із клопотанням перевірити на конституційність окремі приписи Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні“ від 20 вересня 2019 року № 132–IХ (далі – Закон). У цій справі колегія суддів Суду відкрила конституційне провадження в частині вимог заявниці. Отже, предметом конституційного контролю у цій справі є абзац другий, підпункти 3, 4 пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону.
📄 Оспорюваними приписами встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі – пайова участь) у визначеному розмірі та порядку:
🔸замовник будівництва зобов’язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об’єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об’єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об’єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об’єкта будівництва;
🔸 пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об’єкта будівництва в експлуатацію.
▪️Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що заявниця є власницею земельної ділянки в місті Києві, на якій вона побудувала індивідуальний (садибний) житловий будинок.
Із 1 січня 2020 року набрав чинності підпункт 3 пункту 13 розділу І Закону, яким було виключено статтю 40 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності“ від 17 лютого 2011 року, яка установлювала пайову участь забудовників у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Повідомлення про початок виконання будівельних робіт заявниця подала 15 червня 2020 року, а декларацію про готовність до експлуатації будинку Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстрував 13 липня 2020 року. На дату прийняття будинку в експлуатацію заявниця не уклала договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Києва.
📄 У 2023 році Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі – Департамент економіки та інвестицій) звернувся до суду з позовом до Петренко Л. Б. про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі в сумі 1 409 024,34 грн для створення та розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
📑 Деснянський районний суд міста Києва позов задовольнив частково та стягнув із заявниці як безпідставно збережені грошові кошти в сумі 223 866,87 грн на бюджетний рахунок бюджетного розвитку спеціального фонду міського бюджету. Київський апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишив без зміни.
📄 У 2025 році Департамент економіки та інвестицій звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду касаційну скаргу залишив без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без зміни.
Другий сенат #КСУ 8 липня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Петренко Любові Борисівни.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олександр Водянніков виклав зміст конституційної скарги, обґрунтування заявниці та підстави для відкриття конституційного провадження у справі.
▪️Суддя зазначив, що заявниця звернулася до Конституційного Суду України із клопотанням перевірити на конституційність окремі приписи Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні“ від 20 вересня 2019 року № 132–IХ (далі – Закон). У цій справі колегія суддів Суду відкрила конституційне провадження в частині вимог заявниці. Отже, предметом конституційного контролю у цій справі є абзац другий, підпункти 3, 4 пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону.
📄 Оспорюваними приписами встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі – пайова участь) у визначеному розмірі та порядку:
🔸замовник будівництва зобов’язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об’єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об’єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об’єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об’єкта будівництва;
🔸 пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об’єкта будівництва в експлуатацію.
▪️Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що заявниця є власницею земельної ділянки в місті Києві, на якій вона побудувала індивідуальний (садибний) житловий будинок.
Із 1 січня 2020 року набрав чинності підпункт 3 пункту 13 розділу І Закону, яким було виключено статтю 40 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності“ від 17 лютого 2011 року, яка установлювала пайову участь забудовників у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Повідомлення про початок виконання будівельних робіт заявниця подала 15 червня 2020 року, а декларацію про готовність до експлуатації будинку Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстрував 13 липня 2020 року. На дату прийняття будинку в експлуатацію заявниця не уклала договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Києва.
📄 У 2023 році Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі – Департамент економіки та інвестицій) звернувся до суду з позовом до Петренко Л. Б. про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі в сумі 1 409 024,34 грн для створення та розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
📑 Деснянський районний суд міста Києва позов задовольнив частково та стягнув із заявниці як безпідставно збережені грошові кошти в сумі 223 866,87 грн на бюджетний рахунок бюджетного розвитку спеціального фонду міського бюджету. Київський апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишив без зміни.
📄 У 2025 році Департамент економіки та інвестицій звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду касаційну скаргу залишив без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без зміни.
💬 Заявниця твердить, що оспорювані приписи Закону, якими встановлено „порядок та розміри сплати пайової участі у 2020 році без укладення відповідного договору з органом місцевого самоврядування“, суперечать основоположним засадам конституційного ладу в Україні, порушують гарантовані Конституцією права особи, передбачені статтями 7, 8, 13, 19 та 58 Конституції України. На її переконання, „норма, яка де-факто зобов’язує особу сплачувати кошти за умов, що були скасовані законодавством, без наявності прямої і чинної правової підстави, суперечить не лише статтям 13, 42 і 57 Конституції України, але й загальній філософії взаємовідносин держави та бізнесу в умовах демократичної правової держави“.
Суддя-доповідач також поінформував, що направив листи-запити до органів державної влади, наукових установ та організацій щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
Суд дослідив матеріали справи та перейшов до закритої частини пленарного засідання. Участь у пленарному засіданні взяли уповноважена особа, яка діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Ганна Нікітіна-Дудікова та постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України Максим Дирдін.
Відеозапис засідання доступний за посиланням: https://lnk.ua/TR63fb0Qb
Суддя-доповідач також поінформував, що направив листи-запити до органів державної влади, наукових установ та організацій щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
Суд дослідив матеріали справи та перейшов до закритої частини пленарного засідання. Участь у пленарному засіданні взяли уповноважена особа, яка діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Ганна Нікітіна-Дудікова та постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України Максим Дирдін.
Відеозапис засідання доступний за посиланням: https://lnk.ua/TR63fb0Qb