⚖️Право на відпустки в умовах воєнного стану: Суд ухвалив Рішення
Велика палата Конституційного Суду України 19 травня 2026 року на пленарному засіданні ухвалила Рішення №3-р/2026 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (щодо права на відпустки).
Суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко.
Предметом конституційного контролю у цій справі є приписи другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ від 15 березня 2022 року № 2136‒IX зі змінами (далі – Закон).
У Законі визначено, що:
–„за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“ (друге речення абзацу другого частини першої статті 12);
– „у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим цієї частини, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“ (абзац третій частини першої статті 12);
– Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України „Про правовий режим воєнного стану“, та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім:
„другого речення абзацу другого частини першої та третього речення абзацу третього частини першої статті 12 цього Закону, які втрачають чинність з моменту використання днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану“ (абзац другий пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“).
Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд наголосив, що на конституційному рівні закладено гуманістичну модель праці, фактично засновану на принципі балансу між працею і особистим життям (work-life balance), який є засадничою цінністю сучасного трудового права та фундаментом європейських міжнародних стандартів у сфері праці, зокрема й щодо права на відпочинок.
У Рішенні зазначено, що конституційне право на відпочинок, з одного боку, походить від конституційного права на працю та гарантує належну його реалізацію, з іншого – є надважливим автономним конституційним правом людини, яке має соціально-економічний характер, засноване на принципі балансу між працею і особистим життям і спрямоване на збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я людини, дотримання інших її прав і свобод та гармонійний розвиток як такий, що, зрештою, доконечно сприяє забезпеченню добробуту людини та гідного рівня її життя.
Суд зауважив, що законодавець, унормовуючи умови здійснення конституційного права на відпочинок, має гарантувати мінімальну тривалість оплачуваної щорічної відпустки для всіх осіб, які працюють, і забезпечувати посилені мінімальні гарантії реалізації цього права, які охоплюють збільшену тривалість оплачуваного часу відпочинку для уразливих категорій осіб, зокрема дітей та осіб з інвалідністю, що сприяє забезпеченню принципів балансу між працею та відпочинком, рівності та недискримінації працівників, що набуває в умовах воєнного стану особливої ваги.
Обмеження конституційного права на відпочинок може бути запроваджене лише домірно, із визначенням чітких строків. У період дії воєнного стану держава має забезпечити принаймні мінімальні гарантії відпочинку для відновлення сил працівників, щоб повністю не позбавити їх відпочинку.
Велика палата Конституційного Суду України 19 травня 2026 року на пленарному засіданні ухвалила Рішення №3-р/2026 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (щодо права на відпустки).
Суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко.
Предметом конституційного контролю у цій справі є приписи другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ від 15 березня 2022 року № 2136‒IX зі змінами (далі – Закон).
У Законі визначено, що:
–„за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“ (друге речення абзацу другого частини першої статті 12);
– „у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим цієї частини, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“ (абзац третій частини першої статті 12);
– Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України „Про правовий режим воєнного стану“, та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім:
„другого речення абзацу другого частини першої та третього речення абзацу третього частини першої статті 12 цього Закону, які втрачають чинність з моменту використання днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану“ (абзац другий пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“).
Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд наголосив, що на конституційному рівні закладено гуманістичну модель праці, фактично засновану на принципі балансу між працею і особистим життям (work-life balance), який є засадничою цінністю сучасного трудового права та фундаментом європейських міжнародних стандартів у сфері праці, зокрема й щодо права на відпочинок.
У Рішенні зазначено, що конституційне право на відпочинок, з одного боку, походить від конституційного права на працю та гарантує належну його реалізацію, з іншого – є надважливим автономним конституційним правом людини, яке має соціально-економічний характер, засноване на принципі балансу між працею і особистим життям і спрямоване на збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я людини, дотримання інших її прав і свобод та гармонійний розвиток як такий, що, зрештою, доконечно сприяє забезпеченню добробуту людини та гідного рівня її життя.
Суд зауважив, що законодавець, унормовуючи умови здійснення конституційного права на відпочинок, має гарантувати мінімальну тривалість оплачуваної щорічної відпустки для всіх осіб, які працюють, і забезпечувати посилені мінімальні гарантії реалізації цього права, які охоплюють збільшену тривалість оплачуваного часу відпочинку для уразливих категорій осіб, зокрема дітей та осіб з інвалідністю, що сприяє забезпеченню принципів балансу між працею та відпочинком, рівності та недискримінації працівників, що набуває в умовах воєнного стану особливої ваги.
Обмеження конституційного права на відпочинок може бути запроваджене лише домірно, із визначенням чітких строків. У період дії воєнного стану держава має забезпечити принаймні мінімальні гарантії відпочинку для відновлення сил працівників, щоб повністю не позбавити їх відпочинку.
Проаналізувавши приписи другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону, Суд виснував, що ці приписи зберігають сутність права на відпочинок, що полягає в гарантуванні кожному працівникові оплачуваної щорічної основної відпустки, тривалість якої становить 24 календарних дні, а також встановлюють потрібні заходи, які раціонально пов’язані з досягненням легітимної мети цих приписів Закону.
Водночас приписи другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону не забезпечують у сфері праці та зайнятості для осіб віком до вісімнадцяти років та осіб з інвалідністю мінімальних гарантій права на відпочинок у вигляді щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів, що порушує принципи рівності, домірності та людську гідність, нівелюючи сутність конституційного права на відпочинок.
Суд також вказав, що приписи абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону не лише нівелюють вказані мінімальні гарантії права на відпочинок, оскільки пролонгують чинність приписів другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону до моменту, поки працівники фактично не використають днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану в Україні, а й порушують принцип юридичної визначеності та засадничу вимогу чіткості строків обмежень прав і свобод в умовах воєнного стану.
Такі обмеження права на відпустку для кожного працівника відбуваються в різний час і залежать від використання днів відпусток та їх надання, що фактично індивідуалізує строк дії вказаних обмежень і ставить його у залежність від обставин реалізації права на відпустку, уможливлюючи довільність та неоднаковість перебігу такого строку для працівників. Тобто перебіг вказаного строку не відбувається для всіх працівників за універсальними правилами, що зумовлює непевність у тривалості зазначених обмежень права на відпочинок, їх фактичних та юридичних наслідків.
Ураховуючи зазначене, Суд визнав неконституційними приписи:
➖другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону в тім, що вони не забезпечують надання особам віком до вісімнадцяти років та особам з інвалідністю оплачуваної щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів;
➖абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону.
Водночас Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, приписи абзацу третього частини першої статті 12 Закону.
Приписи Закону, визнані неконституційними, утрачають чинність з дня ухвалення Судом цього Рішення.
Рішення буде оприлюднено на офіційному вебсайті Суду 20 травня ц.р.
Водночас приписи другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону не забезпечують у сфері праці та зайнятості для осіб віком до вісімнадцяти років та осіб з інвалідністю мінімальних гарантій права на відпочинок у вигляді щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів, що порушує принципи рівності, домірності та людську гідність, нівелюючи сутність конституційного права на відпочинок.
Суд також вказав, що приписи абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону не лише нівелюють вказані мінімальні гарантії права на відпочинок, оскільки пролонгують чинність приписів другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону до моменту, поки працівники фактично не використають днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану в Україні, а й порушують принцип юридичної визначеності та засадничу вимогу чіткості строків обмежень прав і свобод в умовах воєнного стану.
Такі обмеження права на відпустку для кожного працівника відбуваються в різний час і залежать від використання днів відпусток та їх надання, що фактично індивідуалізує строк дії вказаних обмежень і ставить його у залежність від обставин реалізації права на відпустку, уможливлюючи довільність та неоднаковість перебігу такого строку для працівників. Тобто перебіг вказаного строку не відбувається для всіх працівників за універсальними правилами, що зумовлює непевність у тривалості зазначених обмежень права на відпочинок, їх фактичних та юридичних наслідків.
Ураховуючи зазначене, Суд визнав неконституційними приписи:
➖другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону в тім, що вони не забезпечують надання особам віком до вісімнадцяти років та особам з інвалідністю оплачуваної щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів;
➖абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону.
Водночас Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, приписи абзацу третього частини першої статті 12 Закону.
Приписи Закону, визнані неконституційними, утрачають чинність з дня ухвалення Судом цього Рішення.
Рішення буде оприлюднено на офіційному вебсайті Суду 20 травня ц.р.
Суд ухвалив Рішення за конституційним поданням Омбудсмана та постановив ухвали
Велика палата КСУ 19 травня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядала справу за конституційними скаргами Тимошенкова Володимира Івановича, Петричука Олександра Анатолійовича, Васильєвої Ірини Михайлівни, Губка Ігоря Івановича, Цимбала Михайла Андрійовича, Ващенка Сергія Євгенійовича, Тимошенкової Оксани Василівни, Стариченка Миколи Петровича, Сірякова Олександра Івановича, Гафтонюка Віктора Тимофійовича щодо конституційності пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України. 📎Суд дослідив матеріали справи на відкритій частині та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
🔸Велика палата на закритій частині пленарного засідання продовжила розгляд справи за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності приписів другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“. 📎У цій справі Суд ухвалив Рішення № 3-р/2026, яке буде оприлюднено на офіційному вебсайті КСУ 20 травня ц.р.
▪️Велика палата на засіданні продовжила розгляд питання щодо визначення форми конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності абзацу п’ятого статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2022 рік“, абзацу п’ятого статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2023 рік“, абзацу п’ятого статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“, абзацу п’ятого частини першої статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2025 рік“. 📎За результатами розгляду визначено письмову форму конституційного провадження.
▪️Перша колегія суддів Другого сенату на засіданні розглядала питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Решетова Павла Володимировича щодо конституційності пункту 2 частини п’ятої статті 328, статей 346, 347, 355 Кодексу адміністративного судочинства України. 📎Постановлено Ухвалу (остаточну) про відмову у відкритті конституційного провадження у цій справі.
▪️Третя колегія суддів Другого сенату постановила ухвали про відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
✅ Чорноморця Станіслава Сергійовича щодо конституційності частини п’ятої статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“, підпункту 2 пункту 1 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань“;
✅ Коломійця Володимира Івановича щодо конституційності частини п’ятої статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“, підпункту 2 пункту 1 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань“.
📎Питання, пов’язані з конституційним провадженням у цих справах, судді розглянуть на засіданні Другого сенату.
Велика палата КСУ 19 травня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядала справу за конституційними скаргами Тимошенкова Володимира Івановича, Петричука Олександра Анатолійовича, Васильєвої Ірини Михайлівни, Губка Ігоря Івановича, Цимбала Михайла Андрійовича, Ващенка Сергія Євгенійовича, Тимошенкової Оксани Василівни, Стариченка Миколи Петровича, Сірякова Олександра Івановича, Гафтонюка Віктора Тимофійовича щодо конституційності пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України. 📎Суд дослідив матеріали справи на відкритій частині та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
🔸Велика палата на закритій частині пленарного засідання продовжила розгляд справи за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності приписів другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“. 📎У цій справі Суд ухвалив Рішення № 3-р/2026, яке буде оприлюднено на офіційному вебсайті КСУ 20 травня ц.р.
▪️Велика палата на засіданні продовжила розгляд питання щодо визначення форми конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності абзацу п’ятого статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2022 рік“, абзацу п’ятого статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2023 рік“, абзацу п’ятого статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“, абзацу п’ятого частини першої статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2025 рік“. 📎За результатами розгляду визначено письмову форму конституційного провадження.
▪️Перша колегія суддів Другого сенату на засіданні розглядала питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Решетова Павла Володимировича щодо конституційності пункту 2 частини п’ятої статті 328, статей 346, 347, 355 Кодексу адміністративного судочинства України. 📎Постановлено Ухвалу (остаточну) про відмову у відкритті конституційного провадження у цій справі.
▪️Третя колегія суддів Другого сенату постановила ухвали про відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
✅ Чорноморця Станіслава Сергійовича щодо конституційності частини п’ятої статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“, підпункту 2 пункту 1 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань“;
✅ Коломійця Володимира Івановича щодо конституційності частини п’ятої статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“, підпункту 2 пункту 1 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань“.
📎Питання, пов’язані з конституційним провадженням у цих справах, судді розглянуть на засіданні Другого сенату.
📚 Захист права на освіту: Конституційний Суд України розмежував навчання та проживання в гуртожитку
🔸Порушення правил внутрішнього розпорядку у студентських гуртожитках не може бути підставою для відрахування студента з університету. Університет має академічну автономію, яка не може бути використана на шкоду в реалізації конституційного права на освіту.
Про це йшлося під час лекції, присвяченої аналізу Рішення № 2-р(І)/2026 у справі за конституційною скаргою Володимира Падєріна, який оскаржував конституційність пункту 5 частини першої статті 46 Закону України „Про вищу освіту“. Цей припис визначає, що однією з підстав для відрахування здобувача вищої освіти є „порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання“.
Під час лекції судді Юрій Барабаш, Оксана Грищук, які були доповідачами у справі, та Галина Юровська ознайомили слухачів з обставинами справи, навели позиції Президента України та Освітнього омбудсмена. Також окремо відзначили заклади вищої освіти та установи, провідні науковці яких надали свої експертні висновки з порушених у конституційній скарзі питань (зокрема, Національна академія педагогічних наук України, НЮУ імені Ярослава Мудрого, Національний університет „Києво-Могилянська академія“, КНУ імені Тараса Шевченка та інші).
Особливу увагу судді приділили праву на освіту в контексті законів „Про вищу освіту“ та „Про освіту“, окреслили положення міжнародних актів, застосованих у рішенні Конституційного Суду України (далі – Суд), позиції Суду справедливості Європейського Союзу й органів конституційної юрисдикції інших держав.
💬 Як зазначалося під час заходу, Володимир Падєрін уклав договір про навчання з Національним авіаційним університетом, проте через певний час був відрахований за порушення навчальної дисципліни, правил внутрішнього розпорядку у студентських гуртожитках, зазначеного закону. Вважаючи таке рішення університету неправомірним, студент звернувся до суду першої інстанції, який позов його задовольнив – визнав наказ університету незаконним і скасував його.
Відтак університет оскаржив це рішення в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції скаргу задовольнив частково: змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів та підстав задоволення вимог позову, із іншими висновками, на підставі яких було задоволено позов, погодився.
💬 На думку заявника, застосування оспорюваного припису закону про вищу освіту призвело до порушення гарантованого частиною другою статті 58 Конституції України права „не бути притягнутим до відповідальності за діяння, що не визнається законом як правопорушення“.
🔺Суд, дослідивши матеріали справи, залишив оспорювану норму закону конституційною, але водночас скористався своїм виключним правовим інструментом, визначеним статтею 89 Закону України „Про Конституційний Суд України“. Ця стаття регулює питання конституційно-конформного тлумачення: норма закону залишається чинною, але Суд вказує її правильне значення, що відповідає Конституції України.
📑 У Рішенні Суду наголошено, що Київський апеляційний суд у своїй постанові у справі Падєріна В.О. неправильно класифікував відповідальність, застосовану до нього, як дисциплінарну. Відповідно, апеляційний суд хибно оцінив підставу для відрахування, визначену пунктом 5 частини першої статті 46 Закону України „Про вищу освіту“, тобто застосував указаний припис закону, витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України.
🔸Порушення правил внутрішнього розпорядку у студентських гуртожитках не може бути підставою для відрахування студента з університету. Університет має академічну автономію, яка не може бути використана на шкоду в реалізації конституційного права на освіту.
Про це йшлося під час лекції, присвяченої аналізу Рішення № 2-р(І)/2026 у справі за конституційною скаргою Володимира Падєріна, який оскаржував конституційність пункту 5 частини першої статті 46 Закону України „Про вищу освіту“. Цей припис визначає, що однією з підстав для відрахування здобувача вищої освіти є „порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання“.
Під час лекції судді Юрій Барабаш, Оксана Грищук, які були доповідачами у справі, та Галина Юровська ознайомили слухачів з обставинами справи, навели позиції Президента України та Освітнього омбудсмена. Також окремо відзначили заклади вищої освіти та установи, провідні науковці яких надали свої експертні висновки з порушених у конституційній скарзі питань (зокрема, Національна академія педагогічних наук України, НЮУ імені Ярослава Мудрого, Національний університет „Києво-Могилянська академія“, КНУ імені Тараса Шевченка та інші).
Особливу увагу судді приділили праву на освіту в контексті законів „Про вищу освіту“ та „Про освіту“, окреслили положення міжнародних актів, застосованих у рішенні Конституційного Суду України (далі – Суд), позиції Суду справедливості Європейського Союзу й органів конституційної юрисдикції інших держав.
💬 Як зазначалося під час заходу, Володимир Падєрін уклав договір про навчання з Національним авіаційним університетом, проте через певний час був відрахований за порушення навчальної дисципліни, правил внутрішнього розпорядку у студентських гуртожитках, зазначеного закону. Вважаючи таке рішення університету неправомірним, студент звернувся до суду першої інстанції, який позов його задовольнив – визнав наказ університету незаконним і скасував його.
Відтак університет оскаржив це рішення в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції скаргу задовольнив частково: змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів та підстав задоволення вимог позову, із іншими висновками, на підставі яких було задоволено позов, погодився.
💬 На думку заявника, застосування оспорюваного припису закону про вищу освіту призвело до порушення гарантованого частиною другою статті 58 Конституції України права „не бути притягнутим до відповідальності за діяння, що не визнається законом як правопорушення“.
🔺Суд, дослідивши матеріали справи, залишив оспорювану норму закону конституційною, але водночас скористався своїм виключним правовим інструментом, визначеним статтею 89 Закону України „Про Конституційний Суд України“. Ця стаття регулює питання конституційно-конформного тлумачення: норма закону залишається чинною, але Суд вказує її правильне значення, що відповідає Конституції України.
📑 У Рішенні Суду наголошено, що Київський апеляційний суд у своїй постанові у справі Падєріна В.О. неправильно класифікував відповідальність, застосовану до нього, як дисциплінарну. Відповідно, апеляційний суд хибно оцінив підставу для відрахування, визначену пунктом 5 частини першої статті 46 Закону України „Про вищу освіту“, тобто застосував указаний припис закону, витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України.
📑 Розв’язуючи цей правовий конфлікт, Суд сформував низку ключових юридичних позицій, як-от:
✅перебуваючи у правовідносинах із закладом вищої освіти, здобувач освіти реалізує своє конституційне право на вищу освіту. Ставши учасником таких правовідносин, здобувач освіти не втрачає своїх конституційних прав і свобод. Вони не можуть бути заміщені та мають ієрархічно вищий за юридичною силою характер щодо прав та супутніх до них обов’язків, передбачених чинним законодавством та локальними актами закладу вищої освіти;
✅фізична (юридична) особа, яка лише оплачує навчання здобувача освіти, не стає учасником будь-яких інших правовідносин із закладом вищої освіти, крім замовлення надання освітньої послуги, а отже, не може нести іншу відповідальність, окрім відповідальності за невиконання фінансових зобов’язань за договором (контрактом);
✅правовідносини з користування житловою площею в гуртожитку закладу вищої освіти […] жодним чином не можуть впливати на порядок реалізації особою свого конституційного права на вищу освіту;
✅порушення обов’язків чи інших вимог щодо проживання в гуртожитку закладу вищої освіти […] не можна розглядати як підставу для припинення з ініціативи закладу вищої освіти надання освітньої послуги, а отже, і припинення реалізації конституційного права на вищу освіту.
Участь у заході взяли судді, прокурори, адвокати, представники Національної школи суддів України, наукових установ, викладачі, аспіранти, студенти освітніх закладів та наймолодші правники із Малої академії наук.
🎥 Переглянути онлайн-лекцію можна за посиланням: https://youtu.be/y7glqq-gxtI
Рішення Суду: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/2_r_1_2026.pdf
✅перебуваючи у правовідносинах із закладом вищої освіти, здобувач освіти реалізує своє конституційне право на вищу освіту. Ставши учасником таких правовідносин, здобувач освіти не втрачає своїх конституційних прав і свобод. Вони не можуть бути заміщені та мають ієрархічно вищий за юридичною силою характер щодо прав та супутніх до них обов’язків, передбачених чинним законодавством та локальними актами закладу вищої освіти;
✅фізична (юридична) особа, яка лише оплачує навчання здобувача освіти, не стає учасником будь-яких інших правовідносин із закладом вищої освіти, крім замовлення надання освітньої послуги, а отже, не може нести іншу відповідальність, окрім відповідальності за невиконання фінансових зобов’язань за договором (контрактом);
✅правовідносини з користування житловою площею в гуртожитку закладу вищої освіти […] жодним чином не можуть впливати на порядок реалізації особою свого конституційного права на вищу освіту;
✅порушення обов’язків чи інших вимог щодо проживання в гуртожитку закладу вищої освіти […] не можна розглядати як підставу для припинення з ініціативи закладу вищої освіти надання освітньої послуги, а отже, і припинення реалізації конституційного права на вищу освіту.
Участь у заході взяли судді, прокурори, адвокати, представники Національної школи суддів України, наукових установ, викладачі, аспіранти, студенти освітніх закладів та наймолодші правники із Малої академії наук.
🎥 Переглянути онлайн-лекцію можна за посиланням: https://youtu.be/y7glqq-gxtI
Рішення Суду: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/2_r_1_2026.pdf
YouTube
Захист права на освіту: Конституційний Суд України розмежував навчання та проживання в гуртожитку
Порушення правил внутрішнього розпорядку у студентських гуртожитках не може бути підставою для відрахування студента з університету. Університет має академічну автономію, яка не може бути використана на шкоду в реалізації конституційного права на освіту.…
⚖️Конституційний Суд України оприлюднив ухвалене 19 травня 2026 року Рішення №3-р/2026 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (щодо права на відпустки).
📄Рішення за посиланням: https://ccu.gov.ua/dokument/3-r2026
🖇️Резюме Рішення: https://cutt.ly/FtB9Qf9e
📄Рішення за посиланням: https://ccu.gov.ua/dokument/3-r2026
🖇️Резюме Рішення: https://cutt.ly/FtB9Qf9e
⚖️Відбулися засідання сенатів та колегій суддів
🔹Перший сенат КСУ 20 травня 2026 року розглядав питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
➖Бабака Максима Андрійовича щодо конституційності частини першої статті 14-2, частини п’ятої статті 279-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
➖Денисенка Бориса Миколайовича конституційності пункту 9 частини першої, частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України.
📎Розгляд питання щодо відкриття конституційних проваджень у цих справах Суд продовжить на одному з наступних засідань.
📝 У розгляді справи за конституційною скаргою Савченка Віктора Миколайовича щодо конституційності підпункту 2 пункту 1 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань“ Перший сенат визначив письмову форму конституційного провадження.
🔹Другий сенат на закритих частинах пленарних засідань продовжив розгляд справ за конституційними скаргами:
➖ Дудіна Романа Володимировича щодо конституційності абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України;
➖ Самборської Тетяни Леонідівни щодо конституційності статті 309, пункту 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України;
➖ Генієвського Євгена Анатолійовича щодо конституційності абзацу другого частини першої статті 616 Кримінального процесуального кодексу України;
➖ Гудиренка Сергія Володимировича щодо конституційності частини третьої статті 307, частин першої, другої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України;
➖ Трейзуба Володимира Михайловича щодо конституційності пункту 2 частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України;
➖ Лопушанського Володимира Михайловича щодо конституційності абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3, пункту 5 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір“.
📎Їхній розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
📝 Другий сенат визначив письмову форму конституційних проваджень у розгляді справ за конституційними скаргами:
➖Сластнікова Володимира Володимировича щодо конституційності окремих приписів частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
➖Товариства з обмеженою відповідальністю „УКР ГАЗ РЕСУРС“ щодо конституційності пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону України „Про публічні закупівлі“.
▪️У справі за конституційною скаргою Куляса Аркадія Васильовича щодо конституційності частини четвертої статті 424 Кримінального процесуального кодексу України Другий сенат постановив Ухвалу про відкриття конституційного провадження.
▪️У справі за конституційною скаргою Вилегжаніної Вікторії Валеріївни щодо конституційності частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України Другий сенат постановив Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження.
▪️Розгляд питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Маліновського Юрія Романовича щодо конституційності статті 309 Кримінального процесуального кодексу України Другий сенат продовжить на одному з наступних засідань.
▪️Другий сенат постановив ухвали про тимчасове залучення до складу неповноважних за складом Першої і Другої колегій суддів Другого сенату суддів з інших колегій цього ж сенату.
🔹Перший сенат КСУ 20 травня 2026 року розглядав питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
➖Бабака Максима Андрійовича щодо конституційності частини першої статті 14-2, частини п’ятої статті 279-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
➖Денисенка Бориса Миколайовича конституційності пункту 9 частини першої, частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України.
📎Розгляд питання щодо відкриття конституційних проваджень у цих справах Суд продовжить на одному з наступних засідань.
📝 У розгляді справи за конституційною скаргою Савченка Віктора Миколайовича щодо конституційності підпункту 2 пункту 1 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань“ Перший сенат визначив письмову форму конституційного провадження.
🔹Другий сенат на закритих частинах пленарних засідань продовжив розгляд справ за конституційними скаргами:
➖ Дудіна Романа Володимировича щодо конституційності абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України;
➖ Самборської Тетяни Леонідівни щодо конституційності статті 309, пункту 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України;
➖ Генієвського Євгена Анатолійовича щодо конституційності абзацу другого частини першої статті 616 Кримінального процесуального кодексу України;
➖ Гудиренка Сергія Володимировича щодо конституційності частини третьої статті 307, частин першої, другої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України;
➖ Трейзуба Володимира Михайловича щодо конституційності пункту 2 частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України;
➖ Лопушанського Володимира Михайловича щодо конституційності абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3, пункту 5 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір“.
📎Їхній розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
📝 Другий сенат визначив письмову форму конституційних проваджень у розгляді справ за конституційними скаргами:
➖Сластнікова Володимира Володимировича щодо конституційності окремих приписів частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
➖Товариства з обмеженою відповідальністю „УКР ГАЗ РЕСУРС“ щодо конституційності пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону України „Про публічні закупівлі“.
▪️У справі за конституційною скаргою Куляса Аркадія Васильовича щодо конституційності частини четвертої статті 424 Кримінального процесуального кодексу України Другий сенат постановив Ухвалу про відкриття конституційного провадження.
▪️У справі за конституційною скаргою Вилегжаніної Вікторії Валеріївни щодо конституційності частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України Другий сенат постановив Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження.
▪️Розгляд питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Маліновського Юрія Романовича щодо конституційності статті 309 Кримінального процесуального кодексу України Другий сенат продовжить на одному з наступних засідань.
▪️Другий сенат постановив ухвали про тимчасове залучення до складу неповноважних за складом Першої і Другої колегій суддів Другого сенату суддів з інших колегій цього ж сенату.
🔹Крім того, відбулися засідання колегій суддів Першого сенату, на яких судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах.
▪️За результатами розгляду Перша колегія суддів Першого сенату на наступному засіданні продовжить розгляд питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Циганенка Олександра Петровича щодо конституційності частини першої статті 353, пункту 4 частини п’ятої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України.
▪️Друга колегія суддів Першого сенату відмовила (остаточно) у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
➖Країла Володимира Юрійовича щодо конституційності пункту 2 частини другої статті 428, частин третьої, четвертої, п’ятої статті 434-1, статті 434-2, частин першої, другої, третьої статті 459, статей 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України;
➖Товариства з обмеженою відповідальністю „УКР ГАЗ РЕСУРС“ щодо конституційності пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону України „Про публічні закупівлі“.
▪️Третя колегія суддів Першого сенату відмовила (остаточно) у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
➖Мельника Олександра Олексійовича щодо конституційності окремого припису частини другої статті 424 Кримінального процесуального кодексу України;
➖Кириченка Сергія Івановича щодо конституційності частин першої, другої статті 55, пункту 1 частини першої статті 56, частини першої статті 130, пункту 2 частини першої статті 284, частин першої, другої статті 409, статті 410, частини першої статті 411 Кримінального процесуального кодексу України;
➖Теплишин Марії Романівни щодо конституційності абзацу першого пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
▪️За результатами розгляду Перша колегія суддів Першого сенату на наступному засіданні продовжить розгляд питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Циганенка Олександра Петровича щодо конституційності частини першої статті 353, пункту 4 частини п’ятої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України.
▪️Друга колегія суддів Першого сенату відмовила (остаточно) у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
➖Країла Володимира Юрійовича щодо конституційності пункту 2 частини другої статті 428, частин третьої, четвертої, п’ятої статті 434-1, статті 434-2, частин першої, другої, третьої статті 459, статей 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України;
➖Товариства з обмеженою відповідальністю „УКР ГАЗ РЕСУРС“ щодо конституційності пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону України „Про публічні закупівлі“.
▪️Третя колегія суддів Першого сенату відмовила (остаточно) у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
➖Мельника Олександра Олексійовича щодо конституційності окремого припису частини другої статті 424 Кримінального процесуального кодексу України;
➖Кириченка Сергія Івановича щодо конституційності частин першої, другої статті 55, пункту 1 частини першої статті 56, частини першої статті 130, пункту 2 частини першої статті 284, частин першої, другої статті 409, статті 410, частини першої статті 411 Кримінального процесуального кодексу України;
➖Теплишин Марії Романівни щодо конституційності абзацу першого пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
✨Всесвітньому дню вишиванки – 2️⃣0️⃣ років!
Започаткування цього дня пов’язано з Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича. Ідея швидко знайшла підтримку серед студентів і викладачів, і сьогодні зросла до всесвітньої події, яка об’єднує українців та прихильників української культури в усьому світі.
🔸Українська вишиванка – це не просто елемент одягу чи неповторний витвір народного мистецтва. Вона є матеріальним втіленням нашої родової пам’яті, краси та нерозривного зв’язку між поколіннями. З давніх-давен майстрині закладали в узори таємничі древні знаки-символи. Сьогодні ці коди роду набули для нас нового, ще глибшого значення, ставши духовним щитом та оберегом, що єднає нас у боротьбі та гордості за свою країну.
Судді та працівники Конституційного Суду України традиційно долучилися до відзначення цього знакового дня і, підтримуючи національні й культурні традиції та відчуваючи особливу причетність до нашої спільної історії та коріння, одягнули вишите вбрання.
🔹Особливою подією дня стала презентація колективної вишитої картини із зображенням будівлі Конституційного Суду України та традиційних українських візерунків. До створення цього унікального полотна, приуроченого 3️⃣0️⃣-й річниці органу конституційної юрисдикції в Україні, спільно долучилися судді та працівники Суду. Цей мистецький проєкт став символом нашої внутрішньої єдності, командного духу і поваги до державної та культурної спадщини.
✨Нехай наш національний генетичний код надійно оберігає кожного українця, додає сили та зміцнює нашу єдність!
Започаткування цього дня пов’язано з Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича. Ідея швидко знайшла підтримку серед студентів і викладачів, і сьогодні зросла до всесвітньої події, яка об’єднує українців та прихильників української культури в усьому світі.
🔸Українська вишиванка – це не просто елемент одягу чи неповторний витвір народного мистецтва. Вона є матеріальним втіленням нашої родової пам’яті, краси та нерозривного зв’язку між поколіннями. З давніх-давен майстрині закладали в узори таємничі древні знаки-символи. Сьогодні ці коди роду набули для нас нового, ще глибшого значення, ставши духовним щитом та оберегом, що єднає нас у боротьбі та гордості за свою країну.
Судді та працівники Конституційного Суду України традиційно долучилися до відзначення цього знакового дня і, підтримуючи національні й культурні традиції та відчуваючи особливу причетність до нашої спільної історії та коріння, одягнули вишите вбрання.
🔹Особливою подією дня стала презентація колективної вишитої картини із зображенням будівлі Конституційного Суду України та традиційних українських візерунків. До створення цього унікального полотна, приуроченого 3️⃣0️⃣-й річниці органу конституційної юрисдикції в Україні, спільно долучилися судді та працівники Суду. Цей мистецький проєкт став символом нашої внутрішньої єдності, командного духу і поваги до державної та культурної спадщини.
✨Нехай наш національний генетичний код надійно оберігає кожного українця, додає сили та зміцнює нашу єдність!