Конституційні засади належної правової процедури в умовах євроінтеграції: відбувся міжнародний семінар
📚15–16 травня 2026 року в Чернівцях відбувся ІІ Міжнародний науково-практичний семінар-воркшоп „Конституційні засади належної правової процедури: виклики та перспективи євроінтеграції“, спрямований на поглиблене практичне обговорення, обмін досвідом та вироблення рекомендацій щодо реалізації принципу належної правової процедури в умовах євроінтеграційних зобов’язань України, імплементації рішень ЄСПЛ та адаптації національного законодавства до стандартів верховенства права Ради Європи та ОБСЄ.
🔹Вітаючи учасників заходу, виконувач обов’язків Голови Конституційного Суду України Олександр Петришин зазначив, що Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича вже традиційно об’єднав провідних фахівців у сфері конституційного права та суміжних галузей для обговорення актуальних питань, важливих як для правничої науки, так і для практики конституційного судочинства. Він також подякував ректорату та організаторам за високий рівень підготовки заходу і наголосив на актуальності обраного формату, за результатами якого буде напрацьовано конкретні рекомендації за такими стратегічними напрямами, як: гармонізація та захист національної ідентичності; протидія сучасним загрозам правосуддю; цифрова трансформація та штучний інтелект; співпраця та обмін досвідом.
З вітальними словами до учасників семінару також звернулися ректор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Руслан Білоскурський, проректор з наукової роботи та інноваційного розвитку Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Дмитро Лученко, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Валерій Божик, декан юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Віталій Гордєєв, декан юридичного факультету Вільнюського університету Вігіта Вебрайте, професор теорії конституціоналізму Державного університету Північної Парани Фернандо де Бріто Алвес, декан факультету права та адміністративних наук Сучавського університету „Штефан чел Маре“ Ліана-Теодора Паскаріу, старший проєктний співробітник Програми підтримки ОБСЄ для України Дмитро Мазурок.
Захід модерувала професорка кафедри процесуального права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, професорка юридичного факультету Вільнюського університету Оксана Щербанюк.
🔹Суддя Конституційного Суду України Галина Юровська представила доповідь на тему „Застосування Конституційним Судом України права Європейського Союзу та рішень Суду Справедливості ЄС“.
Галина Юровська зазначила, що в умовах європейської інтеграції України акти права Європейського Союзу та юридичні позиції Суду Справедливості ЄС дедалі частіше використовуються Конституційним Судом України як важливі орієнтири під час здійснення конституційного контролю. Водночас такі джерела розглядаються Судом у взаємозв’язку з положеннями Конституції України, її цінностями та незворотністю європейського і євроатлантичного курсу держави.
Окрему увагу у виступі було приділено рішенням Суду Справедливості ЄС, правові позиції яких знайшли відображення в рішеннях Конституційного Суду України. Зокрема, йшлося про рішення у справі C-337/98 Kingdom of the Netherlands v European Parliament and Council of the European Union, у якому Суд Справедливості ЄС наголосив на значенні людської гідності як складової європейського правопорядку. Цей підхід був урахований Конституційним Судом України у справі щодо перегляду вироку особі, караній на довічне позбавлення волі, де питання можливості перегляду такого покарання розглядалося крізь призму людської гідності, мети покарання та права особи на надію (Рішення від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021).
📚15–16 травня 2026 року в Чернівцях відбувся ІІ Міжнародний науково-практичний семінар-воркшоп „Конституційні засади належної правової процедури: виклики та перспективи євроінтеграції“, спрямований на поглиблене практичне обговорення, обмін досвідом та вироблення рекомендацій щодо реалізації принципу належної правової процедури в умовах євроінтеграційних зобов’язань України, імплементації рішень ЄСПЛ та адаптації національного законодавства до стандартів верховенства права Ради Європи та ОБСЄ.
🔹Вітаючи учасників заходу, виконувач обов’язків Голови Конституційного Суду України Олександр Петришин зазначив, що Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича вже традиційно об’єднав провідних фахівців у сфері конституційного права та суміжних галузей для обговорення актуальних питань, важливих як для правничої науки, так і для практики конституційного судочинства. Він також подякував ректорату та організаторам за високий рівень підготовки заходу і наголосив на актуальності обраного формату, за результатами якого буде напрацьовано конкретні рекомендації за такими стратегічними напрямами, як: гармонізація та захист національної ідентичності; протидія сучасним загрозам правосуддю; цифрова трансформація та штучний інтелект; співпраця та обмін досвідом.
З вітальними словами до учасників семінару також звернулися ректор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Руслан Білоскурський, проректор з наукової роботи та інноваційного розвитку Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Дмитро Лученко, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Валерій Божик, декан юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Віталій Гордєєв, декан юридичного факультету Вільнюського університету Вігіта Вебрайте, професор теорії конституціоналізму Державного університету Північної Парани Фернандо де Бріто Алвес, декан факультету права та адміністративних наук Сучавського університету „Штефан чел Маре“ Ліана-Теодора Паскаріу, старший проєктний співробітник Програми підтримки ОБСЄ для України Дмитро Мазурок.
Захід модерувала професорка кафедри процесуального права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, професорка юридичного факультету Вільнюського університету Оксана Щербанюк.
🔹Суддя Конституційного Суду України Галина Юровська представила доповідь на тему „Застосування Конституційним Судом України права Європейського Союзу та рішень Суду Справедливості ЄС“.
Галина Юровська зазначила, що в умовах європейської інтеграції України акти права Європейського Союзу та юридичні позиції Суду Справедливості ЄС дедалі частіше використовуються Конституційним Судом України як важливі орієнтири під час здійснення конституційного контролю. Водночас такі джерела розглядаються Судом у взаємозв’язку з положеннями Конституції України, її цінностями та незворотністю європейського і євроатлантичного курсу держави.
Окрему увагу у виступі було приділено рішенням Суду Справедливості ЄС, правові позиції яких знайшли відображення в рішеннях Конституційного Суду України. Зокрема, йшлося про рішення у справі C-337/98 Kingdom of the Netherlands v European Parliament and Council of the European Union, у якому Суд Справедливості ЄС наголосив на значенні людської гідності як складової європейського правопорядку. Цей підхід був урахований Конституційним Судом України у справі щодо перегляду вироку особі, караній на довічне позбавлення волі, де питання можливості перегляду такого покарання розглядалося крізь призму людської гідності, мети покарання та права особи на надію (Рішення від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021).
Також суддя зупинилася на використанні практики Суду Справедливості ЄС у контексті принципу домірності. Зокрема, у справі щодо індивідуалізації юридичної відповідальності за порушення прав споживачів (Рішення від 1 листопада 2023 року № 9-р(ІІ)/2023) Конституційний Суд України звернувся до підходів, сформульованих у рішенні Brunswick Bowling Products v Commission. У цьому зв’язку було наголошено, що санкції та інші заходи державного впливу мають бути дієвими, домірними і стримувальними, але водночас не повинні виходити за межі того, що є необхідним для досягнення правомірної мети.
Доповідачка навела й приклад рішення Суду Справедливості ЄС у справі Karel de Grote – Hogeschool Katholieke Hogeschool Antwerpen VZW v Susan Romy Jozef Kuijpers, яке було враховано Конституційним Судом України в Рішенні від 11 березня 2026 року № 2-р(I)/2026. У цьому контексті йшлося про підходи до визначення правової природи послуг, які може надавати заклад освіти, а також про необхідність оцінки договірних умов із погляду захисту прав особи.
Галина Юровська підкреслила, що звернення до практики Суду Справедливості ЄС не замінює конституційної оцінки, однак дає змогу Конституційному Суду України враховувати європейські правові підходи під час перевірки законів на відповідність Конституції України. Така практика, на її переконання, сприяє гармонізації національного правопорядку з європейськими стандартами та формуванню послідовної конституційної юриспруденції в умовах євроінтеграції України.
Учасники заходу наголосили на важливості подальшого професійного діалогу між суддями, науковцями, представниками органів державної влади та міжнародними експертами щодо розвитку стандартів належної правової процедури в Україні. Такий діалог сприятиме зміцненню конституційних гарантій прав людини, удосконаленню правозастосовної практики та послідовному наближенню української правової системи до європейських стандартів.
Захід організовано Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича спільно з Конституційним Судом України, Програмою підтримки ОБСЄ для України, Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, Навчально-науковим інститутом права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національним університетом „Києво-Могилянська академія“, Львівським національним університетом імені Івана Франка, Вільнюським університетом, Державним університетом Молдови, Державним університетом Північної Парани, Генуезьким університетом та Сучавським університетом „Штефан чел Маре“.
Доповідачка навела й приклад рішення Суду Справедливості ЄС у справі Karel de Grote – Hogeschool Katholieke Hogeschool Antwerpen VZW v Susan Romy Jozef Kuijpers, яке було враховано Конституційним Судом України в Рішенні від 11 березня 2026 року № 2-р(I)/2026. У цьому контексті йшлося про підходи до визначення правової природи послуг, які може надавати заклад освіти, а також про необхідність оцінки договірних умов із погляду захисту прав особи.
Галина Юровська підкреслила, що звернення до практики Суду Справедливості ЄС не замінює конституційної оцінки, однак дає змогу Конституційному Суду України враховувати європейські правові підходи під час перевірки законів на відповідність Конституції України. Така практика, на її переконання, сприяє гармонізації національного правопорядку з європейськими стандартами та формуванню послідовної конституційної юриспруденції в умовах євроінтеграції України.
Учасники заходу наголосили на важливості подальшого професійного діалогу між суддями, науковцями, представниками органів державної влади та міжнародними експертами щодо розвитку стандартів належної правової процедури в Україні. Такий діалог сприятиме зміцненню конституційних гарантій прав людини, удосконаленню правозастосовної практики та послідовному наближенню української правової системи до європейських стандартів.
Захід організовано Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича спільно з Конституційним Судом України, Програмою підтримки ОБСЄ для України, Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, Навчально-науковим інститутом права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національним університетом „Києво-Могилянська академія“, Львівським національним університетом імені Івана Франка, Вільнюським університетом, Державним університетом Молдови, Державним університетом Північної Парани, Генуезьким університетом та Сучавським університетом „Штефан чел Маре“.
⚖️ Перегляд судових рішень за виключними обставинами у разі, якщо рішення суду ще не виконане: Суд розглядає конституційність норми КАС України
Велика палата #КСУ 19 травня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядала справу за конституційними скаргами Тимошенкова Володимира Івановича, Петричука Олександра Анатолійовича, Васильєвої Ірини Михайлівни, Губка Ігоря Івановича, Цимбала Михайла Андрійовича, Ващенка Сергія Євгенійовича, Тимошенкової Оксани Василівни, Стариченка Миколи Петровича, Сірякова Олександра Івановича, Гафтонюка Віктора Тимофійовича щодо конституційності пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – Кодекс).
Під час засідання було поінформовано, що зазначені конституційні скарги були об’єднані в одне конституційне провадження, оскільки стосуються ідентичного питання. Суддями-доповідачами у цій справі є Віктор Городовенко, Василь Лемак, Віктор Кичун та Петро Філюк.
Оскільки в даному об’єднаному провадженні відкрита частина за конституційною скаргою Гафтонюка В.Т. раніше не проводилася, суддя-доповідач Віктор Кичун на засіданні виклав її зміст та обґрунтування заявника.
Суддя повідомив, що Гафтонюк В.Т. у вересні 2025 року звернувся до Конституційного Суду України із клопотанням перевірити на відповідність Конституції України окремий припис пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу, згідно з яким перегляд судового рішення за виключними обставинами у зв’язку зі встановленням неконституційності закону можливий лише за умови „якщо рішення суду ще не виконане“.
▪️Як зазначалося, Гафтонюк В.Т. є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У 2023 році він ініціював судовий спір щодо протиправності обмеження його пенсії максимальним розміром. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили, визнавши такі обмеження незаконними. Проте Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 15 листопада 2023 року ці рішення скасував та ухвалив нове судове рішення, яким повністю відмовив заявникові у задоволенні позову.
📝 Згодом, враховуючи наявність рішень Конституційного Суду України щодо аналогічних питань соціального захисту „чорнобильців“, заявник звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд його справи за виключними обставинами. Однак ухвалою від 29 липня 2025 року Верховний Суд відмовив у задоволенні цієї заяви. У своєму рішенні суд зазначив, що оскільки постановою від 15 листопада 2023 року у задоволенні позову було відмовлено, вона не передбачає примусового виконання, а отже, не відповідає критерію статті 361 Кодексу щодо „невиконаного рішення“.
▪️На переконання заявника, оспорюваний припис Кодексу суперечить низці норм Конституції України та породжує очевидну нерівність між учасниками судового процесу, позбавляє права на судовий захист та перегляд справи тих осіб, у справах яких суди застосували неконституційні закони, але формально відмовили у позові, оскільки такі рішення не підлягають „виконанню“ у розумінні виконавчого провадження.
Суд дослідив матеріали справи та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
Участь у пленарному засіданні взяли суб’єкти права на конституційну скаргу Володимир Тимошенков, Оксана Тимошенкова та представник Президента України в Конституційному Суді України Сергій Дембовський.
Переглянути відеозапис засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Відеотрансляція засідань КСУ“ – „Архів відеотрансляцій засідань“ https://ccu.gov.ua/kategoriya/2026
Велика палата #КСУ 19 травня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядала справу за конституційними скаргами Тимошенкова Володимира Івановича, Петричука Олександра Анатолійовича, Васильєвої Ірини Михайлівни, Губка Ігоря Івановича, Цимбала Михайла Андрійовича, Ващенка Сергія Євгенійовича, Тимошенкової Оксани Василівни, Стариченка Миколи Петровича, Сірякова Олександра Івановича, Гафтонюка Віктора Тимофійовича щодо конституційності пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – Кодекс).
Під час засідання було поінформовано, що зазначені конституційні скарги були об’єднані в одне конституційне провадження, оскільки стосуються ідентичного питання. Суддями-доповідачами у цій справі є Віктор Городовенко, Василь Лемак, Віктор Кичун та Петро Філюк.
Оскільки в даному об’єднаному провадженні відкрита частина за конституційною скаргою Гафтонюка В.Т. раніше не проводилася, суддя-доповідач Віктор Кичун на засіданні виклав її зміст та обґрунтування заявника.
Суддя повідомив, що Гафтонюк В.Т. у вересні 2025 року звернувся до Конституційного Суду України із клопотанням перевірити на відповідність Конституції України окремий припис пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу, згідно з яким перегляд судового рішення за виключними обставинами у зв’язку зі встановленням неконституційності закону можливий лише за умови „якщо рішення суду ще не виконане“.
▪️Як зазначалося, Гафтонюк В.Т. є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У 2023 році він ініціював судовий спір щодо протиправності обмеження його пенсії максимальним розміром. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили, визнавши такі обмеження незаконними. Проте Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 15 листопада 2023 року ці рішення скасував та ухвалив нове судове рішення, яким повністю відмовив заявникові у задоволенні позову.
📝 Згодом, враховуючи наявність рішень Конституційного Суду України щодо аналогічних питань соціального захисту „чорнобильців“, заявник звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд його справи за виключними обставинами. Однак ухвалою від 29 липня 2025 року Верховний Суд відмовив у задоволенні цієї заяви. У своєму рішенні суд зазначив, що оскільки постановою від 15 листопада 2023 року у задоволенні позову було відмовлено, вона не передбачає примусового виконання, а отже, не відповідає критерію статті 361 Кодексу щодо „невиконаного рішення“.
▪️На переконання заявника, оспорюваний припис Кодексу суперечить низці норм Конституції України та породжує очевидну нерівність між учасниками судового процесу, позбавляє права на судовий захист та перегляд справи тих осіб, у справах яких суди застосували неконституційні закони, але формально відмовили у позові, оскільки такі рішення не підлягають „виконанню“ у розумінні виконавчого провадження.
Суд дослідив матеріали справи та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
Участь у пленарному засіданні взяли суб’єкти права на конституційну скаргу Володимир Тимошенков, Оксана Тимошенкова та представник Президента України в Конституційному Суді України Сергій Дембовський.
Переглянути відеозапис засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Відеотрансляція засідань КСУ“ – „Архів відеотрансляцій засідань“ https://ccu.gov.ua/kategoriya/2026
⚖️Право на відпустки в умовах воєнного стану: Суд ухвалив Рішення
Велика палата Конституційного Суду України 19 травня 2026 року на пленарному засіданні ухвалила Рішення №3-р/2026 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (щодо права на відпустки).
Суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко.
Предметом конституційного контролю у цій справі є приписи другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ від 15 березня 2022 року № 2136‒IX зі змінами (далі – Закон).
У Законі визначено, що:
–„за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“ (друге речення абзацу другого частини першої статті 12);
– „у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим цієї частини, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“ (абзац третій частини першої статті 12);
– Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України „Про правовий режим воєнного стану“, та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім:
„другого речення абзацу другого частини першої та третього речення абзацу третього частини першої статті 12 цього Закону, які втрачають чинність з моменту використання днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану“ (абзац другий пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“).
Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд наголосив, що на конституційному рівні закладено гуманістичну модель праці, фактично засновану на принципі балансу між працею і особистим життям (work-life balance), який є засадничою цінністю сучасного трудового права та фундаментом європейських міжнародних стандартів у сфері праці, зокрема й щодо права на відпочинок.
У Рішенні зазначено, що конституційне право на відпочинок, з одного боку, походить від конституційного права на працю та гарантує належну його реалізацію, з іншого – є надважливим автономним конституційним правом людини, яке має соціально-економічний характер, засноване на принципі балансу між працею і особистим життям і спрямоване на збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я людини, дотримання інших її прав і свобод та гармонійний розвиток як такий, що, зрештою, доконечно сприяє забезпеченню добробуту людини та гідного рівня її життя.
Суд зауважив, що законодавець, унормовуючи умови здійснення конституційного права на відпочинок, має гарантувати мінімальну тривалість оплачуваної щорічної відпустки для всіх осіб, які працюють, і забезпечувати посилені мінімальні гарантії реалізації цього права, які охоплюють збільшену тривалість оплачуваного часу відпочинку для уразливих категорій осіб, зокрема дітей та осіб з інвалідністю, що сприяє забезпеченню принципів балансу між працею та відпочинком, рівності та недискримінації працівників, що набуває в умовах воєнного стану особливої ваги.
Обмеження конституційного права на відпочинок може бути запроваджене лише домірно, із визначенням чітких строків. У період дії воєнного стану держава має забезпечити принаймні мінімальні гарантії відпочинку для відновлення сил працівників, щоб повністю не позбавити їх відпочинку.
Велика палата Конституційного Суду України 19 травня 2026 року на пленарному засіданні ухвалила Рішення №3-р/2026 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (щодо права на відпустки).
Суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко.
Предметом конституційного контролю у цій справі є приписи другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ від 15 березня 2022 року № 2136‒IX зі змінами (далі – Закон).
У Законі визначено, що:
–„за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“ (друге речення абзацу другого частини першої статті 12);
– „у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим цієї частини, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“ (абзац третій частини першої статті 12);
– Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України „Про правовий режим воєнного стану“, та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім:
„другого речення абзацу другого частини першої та третього речення абзацу третього частини першої статті 12 цього Закону, які втрачають чинність з моменту використання днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану“ (абзац другий пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“).
Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд наголосив, що на конституційному рівні закладено гуманістичну модель праці, фактично засновану на принципі балансу між працею і особистим життям (work-life balance), який є засадничою цінністю сучасного трудового права та фундаментом європейських міжнародних стандартів у сфері праці, зокрема й щодо права на відпочинок.
У Рішенні зазначено, що конституційне право на відпочинок, з одного боку, походить від конституційного права на працю та гарантує належну його реалізацію, з іншого – є надважливим автономним конституційним правом людини, яке має соціально-економічний характер, засноване на принципі балансу між працею і особистим життям і спрямоване на збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я людини, дотримання інших її прав і свобод та гармонійний розвиток як такий, що, зрештою, доконечно сприяє забезпеченню добробуту людини та гідного рівня її життя.
Суд зауважив, що законодавець, унормовуючи умови здійснення конституційного права на відпочинок, має гарантувати мінімальну тривалість оплачуваної щорічної відпустки для всіх осіб, які працюють, і забезпечувати посилені мінімальні гарантії реалізації цього права, які охоплюють збільшену тривалість оплачуваного часу відпочинку для уразливих категорій осіб, зокрема дітей та осіб з інвалідністю, що сприяє забезпеченню принципів балансу між працею та відпочинком, рівності та недискримінації працівників, що набуває в умовах воєнного стану особливої ваги.
Обмеження конституційного права на відпочинок може бути запроваджене лише домірно, із визначенням чітких строків. У період дії воєнного стану держава має забезпечити принаймні мінімальні гарантії відпочинку для відновлення сил працівників, щоб повністю не позбавити їх відпочинку.
Проаналізувавши приписи другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону, Суд виснував, що ці приписи зберігають сутність права на відпочинок, що полягає в гарантуванні кожному працівникові оплачуваної щорічної основної відпустки, тривалість якої становить 24 календарних дні, а також встановлюють потрібні заходи, які раціонально пов’язані з досягненням легітимної мети цих приписів Закону.
Водночас приписи другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону не забезпечують у сфері праці та зайнятості для осіб віком до вісімнадцяти років та осіб з інвалідністю мінімальних гарантій права на відпочинок у вигляді щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів, що порушує принципи рівності, домірності та людську гідність, нівелюючи сутність конституційного права на відпочинок.
Суд також вказав, що приписи абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону не лише нівелюють вказані мінімальні гарантії права на відпочинок, оскільки пролонгують чинність приписів другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону до моменту, поки працівники фактично не використають днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану в Україні, а й порушують принцип юридичної визначеності та засадничу вимогу чіткості строків обмежень прав і свобод в умовах воєнного стану.
Такі обмеження права на відпустку для кожного працівника відбуваються в різний час і залежать від використання днів відпусток та їх надання, що фактично індивідуалізує строк дії вказаних обмежень і ставить його у залежність від обставин реалізації права на відпустку, уможливлюючи довільність та неоднаковість перебігу такого строку для працівників. Тобто перебіг вказаного строку не відбувається для всіх працівників за універсальними правилами, що зумовлює непевність у тривалості зазначених обмежень права на відпочинок, їх фактичних та юридичних наслідків.
Ураховуючи зазначене, Суд визнав неконституційними приписи:
➖другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону в тім, що вони не забезпечують надання особам віком до вісімнадцяти років та особам з інвалідністю оплачуваної щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів;
➖абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону.
Водночас Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, приписи абзацу третього частини першої статті 12 Закону.
Приписи Закону, визнані неконституційними, утрачають чинність з дня ухвалення Судом цього Рішення.
Рішення буде оприлюднено на офіційному вебсайті Суду 20 травня ц.р.
Водночас приписи другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону не забезпечують у сфері праці та зайнятості для осіб віком до вісімнадцяти років та осіб з інвалідністю мінімальних гарантій права на відпочинок у вигляді щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів, що порушує принципи рівності, домірності та людську гідність, нівелюючи сутність конституційного права на відпочинок.
Суд також вказав, що приписи абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону не лише нівелюють вказані мінімальні гарантії права на відпочинок, оскільки пролонгують чинність приписів другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону до моменту, поки працівники фактично не використають днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану в Україні, а й порушують принцип юридичної визначеності та засадничу вимогу чіткості строків обмежень прав і свобод в умовах воєнного стану.
Такі обмеження права на відпустку для кожного працівника відбуваються в різний час і залежать від використання днів відпусток та їх надання, що фактично індивідуалізує строк дії вказаних обмежень і ставить його у залежність від обставин реалізації права на відпустку, уможливлюючи довільність та неоднаковість перебігу такого строку для працівників. Тобто перебіг вказаного строку не відбувається для всіх працівників за універсальними правилами, що зумовлює непевність у тривалості зазначених обмежень права на відпочинок, їх фактичних та юридичних наслідків.
Ураховуючи зазначене, Суд визнав неконституційними приписи:
➖другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону в тім, що вони не забезпечують надання особам віком до вісімнадцяти років та особам з інвалідністю оплачуваної щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів;
➖абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону.
Водночас Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, приписи абзацу третього частини першої статті 12 Закону.
Приписи Закону, визнані неконституційними, утрачають чинність з дня ухвалення Судом цього Рішення.
Рішення буде оприлюднено на офіційному вебсайті Суду 20 травня ц.р.
Суд ухвалив Рішення за конституційним поданням Омбудсмана та постановив ухвали
Велика палата КСУ 19 травня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядала справу за конституційними скаргами Тимошенкова Володимира Івановича, Петричука Олександра Анатолійовича, Васильєвої Ірини Михайлівни, Губка Ігоря Івановича, Цимбала Михайла Андрійовича, Ващенка Сергія Євгенійовича, Тимошенкової Оксани Василівни, Стариченка Миколи Петровича, Сірякова Олександра Івановича, Гафтонюка Віктора Тимофійовича щодо конституційності пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України. 📎Суд дослідив матеріали справи на відкритій частині та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
🔸Велика палата на закритій частині пленарного засідання продовжила розгляд справи за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності приписів другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“. 📎У цій справі Суд ухвалив Рішення № 3-р/2026, яке буде оприлюднено на офіційному вебсайті КСУ 20 травня ц.р.
▪️Велика палата на засіданні продовжила розгляд питання щодо визначення форми конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності абзацу п’ятого статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2022 рік“, абзацу п’ятого статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2023 рік“, абзацу п’ятого статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“, абзацу п’ятого частини першої статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2025 рік“. 📎За результатами розгляду визначено письмову форму конституційного провадження.
▪️Перша колегія суддів Другого сенату на засіданні розглядала питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Решетова Павла Володимировича щодо конституційності пункту 2 частини п’ятої статті 328, статей 346, 347, 355 Кодексу адміністративного судочинства України. 📎Постановлено Ухвалу (остаточну) про відмову у відкритті конституційного провадження у цій справі.
▪️Третя колегія суддів Другого сенату постановила ухвали про відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
✅ Чорноморця Станіслава Сергійовича щодо конституційності частини п’ятої статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“, підпункту 2 пункту 1 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань“;
✅ Коломійця Володимира Івановича щодо конституційності частини п’ятої статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“, підпункту 2 пункту 1 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань“.
📎Питання, пов’язані з конституційним провадженням у цих справах, судді розглянуть на засіданні Другого сенату.
Велика палата КСУ 19 травня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядала справу за конституційними скаргами Тимошенкова Володимира Івановича, Петричука Олександра Анатолійовича, Васильєвої Ірини Михайлівни, Губка Ігоря Івановича, Цимбала Михайла Андрійовича, Ващенка Сергія Євгенійовича, Тимошенкової Оксани Василівни, Стариченка Миколи Петровича, Сірякова Олександра Івановича, Гафтонюка Віктора Тимофійовича щодо конституційності пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України. 📎Суд дослідив матеріали справи на відкритій частині та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
🔸Велика палата на закритій частині пленарного засідання продовжила розгляд справи за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності приписів другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“. 📎У цій справі Суд ухвалив Рішення № 3-р/2026, яке буде оприлюднено на офіційному вебсайті КСУ 20 травня ц.р.
▪️Велика палата на засіданні продовжила розгляд питання щодо визначення форми конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності абзацу п’ятого статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2022 рік“, абзацу п’ятого статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2023 рік“, абзацу п’ятого статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“, абзацу п’ятого частини першої статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2025 рік“. 📎За результатами розгляду визначено письмову форму конституційного провадження.
▪️Перша колегія суддів Другого сенату на засіданні розглядала питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Решетова Павла Володимировича щодо конституційності пункту 2 частини п’ятої статті 328, статей 346, 347, 355 Кодексу адміністративного судочинства України. 📎Постановлено Ухвалу (остаточну) про відмову у відкритті конституційного провадження у цій справі.
▪️Третя колегія суддів Другого сенату постановила ухвали про відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
✅ Чорноморця Станіслава Сергійовича щодо конституційності частини п’ятої статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“, підпункту 2 пункту 1 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань“;
✅ Коломійця Володимира Івановича щодо конституційності частини п’ятої статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“, підпункту 2 пункту 1 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань“.
📎Питання, пов’язані з конституційним провадженням у цих справах, судді розглянуть на засіданні Другого сенату.
📚 Захист права на освіту: Конституційний Суд України розмежував навчання та проживання в гуртожитку
🔸Порушення правил внутрішнього розпорядку у студентських гуртожитках не може бути підставою для відрахування студента з університету. Університет має академічну автономію, яка не може бути використана на шкоду в реалізації конституційного права на освіту.
Про це йшлося під час лекції, присвяченої аналізу Рішення № 2-р(І)/2026 у справі за конституційною скаргою Володимира Падєріна, який оскаржував конституційність пункту 5 частини першої статті 46 Закону України „Про вищу освіту“. Цей припис визначає, що однією з підстав для відрахування здобувача вищої освіти є „порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання“.
Під час лекції судді Юрій Барабаш, Оксана Грищук, які були доповідачами у справі, та Галина Юровська ознайомили слухачів з обставинами справи, навели позиції Президента України та Освітнього омбудсмена. Також окремо відзначили заклади вищої освіти та установи, провідні науковці яких надали свої експертні висновки з порушених у конституційній скарзі питань (зокрема, Національна академія педагогічних наук України, НЮУ імені Ярослава Мудрого, Національний університет „Києво-Могилянська академія“, КНУ імені Тараса Шевченка та інші).
Особливу увагу судді приділили праву на освіту в контексті законів „Про вищу освіту“ та „Про освіту“, окреслили положення міжнародних актів, застосованих у рішенні Конституційного Суду України (далі – Суд), позиції Суду справедливості Європейського Союзу й органів конституційної юрисдикції інших держав.
💬 Як зазначалося під час заходу, Володимир Падєрін уклав договір про навчання з Національним авіаційним університетом, проте через певний час був відрахований за порушення навчальної дисципліни, правил внутрішнього розпорядку у студентських гуртожитках, зазначеного закону. Вважаючи таке рішення університету неправомірним, студент звернувся до суду першої інстанції, який позов його задовольнив – визнав наказ університету незаконним і скасував його.
Відтак університет оскаржив це рішення в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції скаргу задовольнив частково: змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів та підстав задоволення вимог позову, із іншими висновками, на підставі яких було задоволено позов, погодився.
💬 На думку заявника, застосування оспорюваного припису закону про вищу освіту призвело до порушення гарантованого частиною другою статті 58 Конституції України права „не бути притягнутим до відповідальності за діяння, що не визнається законом як правопорушення“.
🔺Суд, дослідивши матеріали справи, залишив оспорювану норму закону конституційною, але водночас скористався своїм виключним правовим інструментом, визначеним статтею 89 Закону України „Про Конституційний Суд України“. Ця стаття регулює питання конституційно-конформного тлумачення: норма закону залишається чинною, але Суд вказує її правильне значення, що відповідає Конституції України.
📑 У Рішенні Суду наголошено, що Київський апеляційний суд у своїй постанові у справі Падєріна В.О. неправильно класифікував відповідальність, застосовану до нього, як дисциплінарну. Відповідно, апеляційний суд хибно оцінив підставу для відрахування, визначену пунктом 5 частини першої статті 46 Закону України „Про вищу освіту“, тобто застосував указаний припис закону, витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України.
🔸Порушення правил внутрішнього розпорядку у студентських гуртожитках не може бути підставою для відрахування студента з університету. Університет має академічну автономію, яка не може бути використана на шкоду в реалізації конституційного права на освіту.
Про це йшлося під час лекції, присвяченої аналізу Рішення № 2-р(І)/2026 у справі за конституційною скаргою Володимира Падєріна, який оскаржував конституційність пункту 5 частини першої статті 46 Закону України „Про вищу освіту“. Цей припис визначає, що однією з підстав для відрахування здобувача вищої освіти є „порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання“.
Під час лекції судді Юрій Барабаш, Оксана Грищук, які були доповідачами у справі, та Галина Юровська ознайомили слухачів з обставинами справи, навели позиції Президента України та Освітнього омбудсмена. Також окремо відзначили заклади вищої освіти та установи, провідні науковці яких надали свої експертні висновки з порушених у конституційній скарзі питань (зокрема, Національна академія педагогічних наук України, НЮУ імені Ярослава Мудрого, Національний університет „Києво-Могилянська академія“, КНУ імені Тараса Шевченка та інші).
Особливу увагу судді приділили праву на освіту в контексті законів „Про вищу освіту“ та „Про освіту“, окреслили положення міжнародних актів, застосованих у рішенні Конституційного Суду України (далі – Суд), позиції Суду справедливості Європейського Союзу й органів конституційної юрисдикції інших держав.
💬 Як зазначалося під час заходу, Володимир Падєрін уклав договір про навчання з Національним авіаційним університетом, проте через певний час був відрахований за порушення навчальної дисципліни, правил внутрішнього розпорядку у студентських гуртожитках, зазначеного закону. Вважаючи таке рішення університету неправомірним, студент звернувся до суду першої інстанції, який позов його задовольнив – визнав наказ університету незаконним і скасував його.
Відтак університет оскаржив це рішення в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції скаргу задовольнив частково: змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів та підстав задоволення вимог позову, із іншими висновками, на підставі яких було задоволено позов, погодився.
💬 На думку заявника, застосування оспорюваного припису закону про вищу освіту призвело до порушення гарантованого частиною другою статті 58 Конституції України права „не бути притягнутим до відповідальності за діяння, що не визнається законом як правопорушення“.
🔺Суд, дослідивши матеріали справи, залишив оспорювану норму закону конституційною, але водночас скористався своїм виключним правовим інструментом, визначеним статтею 89 Закону України „Про Конституційний Суд України“. Ця стаття регулює питання конституційно-конформного тлумачення: норма закону залишається чинною, але Суд вказує її правильне значення, що відповідає Конституції України.
📑 У Рішенні Суду наголошено, що Київський апеляційний суд у своїй постанові у справі Падєріна В.О. неправильно класифікував відповідальність, застосовану до нього, як дисциплінарну. Відповідно, апеляційний суд хибно оцінив підставу для відрахування, визначену пунктом 5 частини першої статті 46 Закону України „Про вищу освіту“, тобто застосував указаний припис закону, витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України.
📑 Розв’язуючи цей правовий конфлікт, Суд сформував низку ключових юридичних позицій, як-от:
✅перебуваючи у правовідносинах із закладом вищої освіти, здобувач освіти реалізує своє конституційне право на вищу освіту. Ставши учасником таких правовідносин, здобувач освіти не втрачає своїх конституційних прав і свобод. Вони не можуть бути заміщені та мають ієрархічно вищий за юридичною силою характер щодо прав та супутніх до них обов’язків, передбачених чинним законодавством та локальними актами закладу вищої освіти;
✅фізична (юридична) особа, яка лише оплачує навчання здобувача освіти, не стає учасником будь-яких інших правовідносин із закладом вищої освіти, крім замовлення надання освітньої послуги, а отже, не може нести іншу відповідальність, окрім відповідальності за невиконання фінансових зобов’язань за договором (контрактом);
✅правовідносини з користування житловою площею в гуртожитку закладу вищої освіти […] жодним чином не можуть впливати на порядок реалізації особою свого конституційного права на вищу освіту;
✅порушення обов’язків чи інших вимог щодо проживання в гуртожитку закладу вищої освіти […] не можна розглядати як підставу для припинення з ініціативи закладу вищої освіти надання освітньої послуги, а отже, і припинення реалізації конституційного права на вищу освіту.
Участь у заході взяли судді, прокурори, адвокати, представники Національної школи суддів України, наукових установ, викладачі, аспіранти, студенти освітніх закладів та наймолодші правники із Малої академії наук.
🎥 Переглянути онлайн-лекцію можна за посиланням: https://youtu.be/y7glqq-gxtI
Рішення Суду: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/2_r_1_2026.pdf
✅перебуваючи у правовідносинах із закладом вищої освіти, здобувач освіти реалізує своє конституційне право на вищу освіту. Ставши учасником таких правовідносин, здобувач освіти не втрачає своїх конституційних прав і свобод. Вони не можуть бути заміщені та мають ієрархічно вищий за юридичною силою характер щодо прав та супутніх до них обов’язків, передбачених чинним законодавством та локальними актами закладу вищої освіти;
✅фізична (юридична) особа, яка лише оплачує навчання здобувача освіти, не стає учасником будь-яких інших правовідносин із закладом вищої освіти, крім замовлення надання освітньої послуги, а отже, не може нести іншу відповідальність, окрім відповідальності за невиконання фінансових зобов’язань за договором (контрактом);
✅правовідносини з користування житловою площею в гуртожитку закладу вищої освіти […] жодним чином не можуть впливати на порядок реалізації особою свого конституційного права на вищу освіту;
✅порушення обов’язків чи інших вимог щодо проживання в гуртожитку закладу вищої освіти […] не можна розглядати як підставу для припинення з ініціативи закладу вищої освіти надання освітньої послуги, а отже, і припинення реалізації конституційного права на вищу освіту.
Участь у заході взяли судді, прокурори, адвокати, представники Національної школи суддів України, наукових установ, викладачі, аспіранти, студенти освітніх закладів та наймолодші правники із Малої академії наук.
🎥 Переглянути онлайн-лекцію можна за посиланням: https://youtu.be/y7glqq-gxtI
Рішення Суду: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/2_r_1_2026.pdf
YouTube
Захист права на освіту: Конституційний Суд України розмежував навчання та проживання в гуртожитку
Порушення правил внутрішнього розпорядку у студентських гуртожитках не може бути підставою для відрахування студента з університету. Університет має академічну автономію, яка не може бути використана на шкоду в реалізації конституційного права на освіту.…