📃 Неупередженість суду та відвід суддів у контексті пункту 1 статті 6 ЄКПЛ: презентація звіту

15 травня 2026 року відбулася презентація звіту „Неупередженість суду та відвід суддів у контексті пункту 1 статті 6 ЄКПЛ: аналіз практики ЄСПЛ і національний контекст“, а також круглий стіл з питань ефективності застосування у практиці національних судів стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ. Захід організовано за сприяння Проєкту Європейського Союзу „Право-Justice“.

Участь взяли судді Конституційного Суду України Юрій Барабаш, Віктор Городовенко, Василь Лемак, Олег Первомайський, судді Верховного Суду, представники органів судівського врядування та самоврядування, Національної школи суддів України, академічної спільноти та міжнародних партнерів. Його метою було представлення професійній спільноті результатів аналітичного дослідження та обговорення можливих шляхів удосконалення національного механізму забезпечення неупередженості суду з урахуванням стандартів Європейського суду з прав людини.

▪️Аналітичний звіт презентувала завідувачка кафедри цивільного судочинства, арбітражу та міжнародного приватного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, експертка Проєкту ЄС „Право-Justice“ Тетяна Цувіна. Під час презентації було розкрито підходи ЄСПЛ до оцінювання неупередженості суду, зокрема крізь призму суб’єктивного й об’єктивного критеріїв, а також функціонального та персонального вимірів неупередженості. Окрему увагу приділено типовим ситуаціям, у яких можуть виникати сумніви щодо неупередженості суду, процедурі відводу та самовідводу суддів при одноособовому й колегіальному розгляді справ, національному контексту застосування стандартів пункту 1 статті 6 ЄКПЛ та рекомендаціям щодо вдосконалення законодавства і правозастосовної практики.

▪️Коментарі до звіту представила суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Наталія Сакара. Вона зосередила увагу на питаннях неупередженості суддів і процедури відводу в національному законодавстві та судовій практиці, а також на актуальності дослідження в контексті необхідності належного дотримання стандартів справедливого судового розгляду, визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою ЄСПЛ.

▪️Під час круглого столу учасники обговорили практичні аспекти застосування стандартів суб’єктивної та об’єктивної неупередженості суду, вироблених у практиці ЄСПЛ, а також питання їхньої релевантності для різних видів судочинства. Окремо йшлося про повторну участь судді в розгляді справи, межі застосування „принципу необхідності“, попередню професійну діяльність судді, можливість запровадження „охолоджувального періоду“, публічні висловлювання та наукову активність суддів як можливі чинники, що потребують оцінювання з погляду стандартів неупередженості.

Увагу було зосереджено на питаннях співвідношення механізмів розкриття інформації та відводу судді, а також дисциплінарної відповідальності судді за порушення вимог неупередженості. За результатами обговорення було підкреслено, що забезпечення неупередженості суду потребує не лише належного нормативного регулювання, а й послідовної судової практики, прозорих процедур та сталої професійної культури, орієнтованої на зміцнення довіри до правосуддя.

Конституційні засади належної правової процедури в умовах євроінтеграції: відбувся міжнародний семінар

📚15–16 травня 2026 року в Чернівцях відбувся ІІ Міжнародний науково-практичний семінар-воркшоп „Конституційні засади належної правової процедури: виклики та перспективи євроінтеграції“, спрямований на поглиблене практичне обговорення, обмін досвідом та вироблення рекомендацій щодо реалізації принципу належної правової процедури в умовах євроінтеграційних зобов’язань України, імплементації рішень ЄСПЛ та адаптації національного законодавства до стандартів верховенства права Ради Європи та ОБСЄ.

🔹Вітаючи учасників заходу, виконувач обов’язків Голови Конституційного Суду України Олександр Петришин зазначив, що Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича вже традиційно об’єднав провідних фахівців у сфері конституційного права та суміжних галузей для обговорення актуальних питань, важливих як для правничої науки, так і для практики конституційного судочинства. Він також подякував ректорату та організаторам за високий рівень підготовки заходу і наголосив на актуальності обраного формату, за результатами якого буде напрацьовано конкретні рекомендації за такими стратегічними напрямами, як: гармонізація та захист національної ідентичності; протидія сучасним загрозам правосуддю; цифрова трансформація та штучний інтелект; співпраця та обмін досвідом.

З вітальними словами до учасників семінару також звернулися ректор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Руслан Білоскурський, проректор з наукової роботи та інноваційного розвитку Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Дмитро Лученко, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Валерій Божик, декан юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Віталій Гордєєв, декан юридичного факультету Вільнюського університету Вігіта Вебрайте, професор теорії конституціоналізму Державного університету Північної Парани Фернандо де Бріто Алвес, декан факультету права та адміністративних наук Сучавського університету „Штефан чел Маре“ Ліана-Теодора Паскаріу, старший проєктний співробітник Програми підтримки ОБСЄ для України Дмитро Мазурок.

Захід модерувала професорка кафедри процесуального права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, професорка юридичного факультету Вільнюського університету Оксана Щербанюк.

🔹Суддя Конституційного Суду України Галина Юровська представила доповідь на тему „Застосування Конституційним Судом України права Європейського Союзу та рішень Суду Справедливості ЄС“.

Галина Юровська зазначила, що в умовах європейської інтеграції України акти права Європейського Союзу та юридичні позиції Суду Справедливості ЄС дедалі частіше використовуються Конституційним Судом України як важливі орієнтири під час здійснення конституційного контролю. Водночас такі джерела розглядаються Судом у взаємозв’язку з положеннями Конституції України, її цінностями та незворотністю європейського і євроатлантичного курсу держави.

Окрему увагу у виступі було приділено рішенням Суду Справедливості ЄС, правові позиції яких знайшли відображення в рішеннях Конституційного Суду України. Зокрема, йшлося про рішення у справі C-337/98 Kingdom of the Netherlands v European Parliament and Council of the European Union, у якому Суд Справедливості ЄС наголосив на значенні людської гідності як складової європейського правопорядку. Цей підхід був урахований Конституційним Судом України у справі щодо перегляду вироку особі, караній на довічне позбавлення волі, де питання можливості перегляду такого покарання розглядалося крізь призму людської гідності, мети покарання та права особи на надію (Рішення від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021).

Також суддя зупинилася на використанні практики Суду Справедливості ЄС у контексті принципу домірності. Зокрема, у справі щодо індивідуалізації юридичної відповідальності за порушення прав споживачів (Рішення від 1 листопада 2023 року № 9-р(ІІ)/2023) Конституційний Суд України звернувся до підходів, сформульованих у рішенні Brunswick Bowling Products v Commission. У цьому зв’язку було наголошено, що санкції та інші заходи державного впливу мають бути дієвими, домірними і стримувальними, але водночас не повинні виходити за межі того, що є необхідним для досягнення правомірної мети.
Доповідачка навела й приклад рішення Суду Справедливості ЄС у справі Karel de Grote – Hogeschool Katholieke Hogeschool Antwerpen VZW v Susan Romy Jozef Kuijpers, яке було враховано Конституційним Судом України в Рішенні від 11 березня 2026 року № 2-р(I)/2026. У цьому контексті йшлося про підходи до визначення правової природи послуг, які може надавати заклад освіти, а також про необхідність оцінки договірних умов із погляду захисту прав особи.

Галина Юровська підкреслила, що звернення до практики Суду Справедливості ЄС не замінює конституційної оцінки, однак дає змогу Конституційному Суду України враховувати європейські правові підходи під час перевірки законів на відповідність Конституції України. Така практика, на її переконання, сприяє гармонізації національного правопорядку з європейськими стандартами та формуванню послідовної конституційної юриспруденції в умовах євроінтеграції України.

Учасники заходу наголосили на важливості подальшого професійного діалогу між суддями, науковцями, представниками органів державної влади та міжнародними експертами щодо розвитку стандартів належної правової процедури в Україні. Такий діалог сприятиме зміцненню конституційних гарантій прав людини, удосконаленню правозастосовної практики та послідовному наближенню української правової системи до європейських стандартів.

Захід організовано Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича спільно з Конституційним Судом України, Програмою підтримки ОБСЄ для України, Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, Навчально-науковим інститутом права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національним університетом „Києво-Могилянська академія“, Львівським національним університетом імені Івана Франка, Вільнюським університетом, Державним університетом Молдови, Державним університетом Північної Парани, Генуезьким університетом та Сучавським університетом „Штефан чел Маре“.

⚖️ Перегляд судових рішень за виключними обставинами у разі, якщо рішення суду ще не виконане: Суд розглядає конституційність норми КАС України

Велика палата #КСУ 19 травня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядала справу за конституційними скаргами Тимошенкова Володимира Івановича, Петричука Олександра Анатолійовича, Васильєвої Ірини Михайлівни, Губка Ігоря Івановича, Цимбала Михайла Андрійовича, Ващенка Сергія Євгенійовича, Тимошенкової Оксани Василівни, Стариченка Миколи Петровича, Сірякова Олександра Івановича, Гафтонюка Віктора Тимофійовича щодо конституційності пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – Кодекс).

Під час засідання було поінформовано, що зазначені конституційні скарги були об’єднані в одне конституційне провадження, оскільки стосуються ідентичного питання. Суддями-доповідачами у цій справі є Віктор Городовенко, Василь Лемак, Віктор Кичун та Петро Філюк.

Оскільки в даному об’єднаному провадженні відкрита частина за конституційною скаргою Гафтонюка В.Т. раніше не проводилася, суддя-доповідач Віктор Кичун на засіданні виклав її зміст та обґрунтування заявника.

Суддя повідомив, що Гафтонюк В.Т. у вересні 2025 року звернувся до Конституційного Суду України із клопотанням перевірити на відповідність Конституції України окремий припис пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу, згідно з яким перегляд судового рішення за виключними обставинами у зв’язку зі встановленням неконституційності закону можливий лише за умови „якщо рішення суду ще не виконане“.

▪️Як зазначалося, Гафтонюк В.Т. є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У 2023 році він ініціював судовий спір щодо протиправності обмеження його пенсії максимальним розміром. Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили, визнавши такі обмеження незаконними. Проте Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 15 листопада 2023 року ці рішення скасував та ухвалив нове судове рішення, яким повністю відмовив заявникові у задоволенні позову.

📝 Згодом, враховуючи наявність рішень Конституційного Суду України щодо аналогічних питань соціального захисту „чорнобильців“, заявник звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд його справи за виключними обставинами. Однак ухвалою від 29 липня 2025 року Верховний Суд відмовив у задоволенні цієї заяви. У своєму рішенні суд зазначив, що оскільки постановою від 15 листопада 2023 року у задоволенні позову було відмовлено, вона не передбачає примусового виконання, а отже, не відповідає критерію статті 361 Кодексу щодо „невиконаного рішення“.

▪️На переконання заявника, оспорюваний припис Кодексу суперечить низці норм Конституції України та породжує очевидну нерівність між учасниками судового процесу, позбавляє права на судовий захист та перегляд справи тих осіб, у справах яких суди застосували неконституційні закони, але формально відмовили у позові, оскільки такі рішення не підлягають „виконанню“ у розумінні виконавчого провадження.

Суд дослідив матеріали справи та перейшов до закритої частини пленарного засідання.

Участь у пленарному засіданні взяли суб’єкти права на конституційну скаргу Володимир Тимошенков, Оксана Тимошенкова та представник Президента України в Конституційному Суді України Сергій Дембовський.

Переглянути відеозапис засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Відеотрансляція засідань КСУ“ – „Архів відеотрансляцій засідань“ https://ccu.gov.ua/kategoriya/2026

⚖️Право на відпустки в умовах воєнного стану: Суд ухвалив Рішення

Велика палата Конституційного Суду України 19 травня 2026 року на пленарному засіданні ухвалила Рішення №3-р/2026 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (щодо права на відпустки).

Суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко.

Предметом конституційного контролю у цій справі є приписи другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ від 15 березня 2022 року № 2136‒IX зі змінами (далі – Закон).

У Законі визначено, що:
–„за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“ (друге речення абзацу другого частини першої статті 12);
– „у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим цієї частини, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“ (абзац третій частини першої статті 12);
– Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України „Про правовий режим воєнного стану“, та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім:
„другого речення абзацу другого частини першої та третього речення абзацу третього частини першої статті 12 цього Закону, які втрачають чинність з моменту використання днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану“ (абзац другий пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“).

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд наголосив, що на конституційному рівні закладено гуманістичну модель праці, фактично засновану на принципі балансу між працею і особистим життям (work-life balance), який є засадничою цінністю сучасного трудового права та фундаментом європейських міжнародних стандартів у сфері праці, зокрема й щодо права на відпочинок.

У Рішенні зазначено, що конституційне право на відпочинок, з одного боку, походить від конституційного права на працю та гарантує належну його реалізацію, з іншого – є надважливим автономним конституційним правом людини, яке має соціально-економічний характер, засноване на принципі балансу між працею і особистим життям і спрямоване на збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я людини, дотримання інших її прав і свобод та гармонійний розвиток як такий, що, зрештою, доконечно сприяє забезпеченню добробуту людини та гідного рівня її життя.

Суд зауважив, що законодавець, унормовуючи умови здійснення конституційного права на відпочинок, має гарантувати мінімальну тривалість оплачуваної щорічної відпустки для всіх осіб, які працюють, і забезпечувати посилені мінімальні гарантії реалізації цього права, які охоплюють збільшену тривалість оплачуваного часу відпочинку для уразливих категорій осіб, зокрема дітей та осіб з інвалідністю, що сприяє забезпеченню принципів балансу між працею та відпочинком, рівності та недискримінації працівників, що набуває в умовах воєнного стану особливої ваги.

Обмеження конституційного права на відпочинок може бути запроваджене лише домірно, із визначенням чітких строків. У період дії воєнного стану держава має забезпечити принаймні мінімальні гарантії відпочинку для відновлення сил працівників, щоб повністю не позбавити їх відпочинку.

Проаналізувавши приписи другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону, Суд виснував, що ці приписи зберігають сутність права на відпочинок, що полягає в гарантуванні кожному працівникові оплачуваної щорічної основної відпустки, тривалість якої становить 24 календарних дні, а також встановлюють потрібні заходи, які раціонально пов’язані з досягненням легітимної мети цих приписів Закону.

Водночас приписи другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону не забезпечують у сфері праці та зайнятості для осіб віком до вісімнадцяти років та осіб з інвалідністю мінімальних гарантій права на відпочинок у вигляді щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів, що порушує принципи рівності, домірності та людську гідність, нівелюючи сутність конституційного права на відпочинок.

Суд також вказав, що приписи абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону не лише нівелюють вказані мінімальні гарантії права на відпочинок, оскільки пролонгують чинність приписів другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону до моменту, поки працівники фактично не використають днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану в Україні, а й порушують принцип юридичної визначеності та засадничу вимогу чіткості строків обмежень прав і свобод в умовах воєнного стану.

Такі обмеження права на відпустку для кожного працівника відбуваються в різний час і залежать від використання днів відпусток та їх надання, що фактично індивідуалізує строк дії вказаних обмежень і ставить його у залежність від обставин реалізації права на відпустку, уможливлюючи довільність та неоднаковість перебігу такого строку для працівників. Тобто перебіг вказаного строку не відбувається для всіх працівників за універсальними правилами, що зумовлює непевність у тривалості зазначених обмежень права на відпочинок, їх фактичних та юридичних наслідків.

Ураховуючи зазначене, Суд визнав неконституційними приписи:
➖другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону в тім, що вони не забезпечують надання особам віком до вісімнадцяти років та особам з інвалідністю оплачуваної щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів;
➖абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону.

Водночас Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, приписи абзацу третього частини першої статті 12 Закону.

Приписи Закону, визнані неконституційними, утрачають чинність з дня ухвалення Судом цього Рішення.

Рішення буде оприлюднено на офіційному вебсайті Суду 20 травня ц.р.