⚖️ Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі щодо захисту митних інтересів України
🗞 Другий сенат Конституційного Суду України 15 січня 2025 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 1-р(ІІ)/2025 за конституційною скаргою Боярова Артура Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого частини п’ятої статті 380 Митного кодексу України (далі – Кодекс).
Відповідно до оспорюваних приписів 💬 „тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб“.
На думку суб’єкта права на конституційну скаргу, абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу не відповідає частині першій статті 41, частині першій статті 57 Конституції України, оскільки „внаслідок існування даної норми та відсутності її якості“ його позбавлено можливості користуватися ввезеним на митну територію України транспортним засобом, який належить йому на праві власності.
📌 У Рішенні Суд зазначив, що виходячи з правомірної мети оспорюваного припису Кодексу та дослідження пропорційності обраного законодавцем засобу, Суд дійшов висновку, що абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу є конституційним.
Суддя-доповідач у справі – суддя КСУ Василь Лемак.
Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 16 січня ц.р.
🗞 Другий сенат Конституційного Суду України 15 січня 2025 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 1-р(ІІ)/2025 за конституційною скаргою Боярова Артура Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого частини п’ятої статті 380 Митного кодексу України (далі – Кодекс).
Відповідно до оспорюваних приписів 💬 „тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб“.
На думку суб’єкта права на конституційну скаргу, абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу не відповідає частині першій статті 41, частині першій статті 57 Конституції України, оскільки „внаслідок існування даної норми та відсутності її якості“ його позбавлено можливості користуватися ввезеним на митну територію України транспортним засобом, який належить йому на праві власності.
📌 У Рішенні Суд зазначив, що виходячи з правомірної мети оспорюваного припису Кодексу та дослідження пропорційності обраного законодавцем засобу, Суд дійшов висновку, що абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу є конституційним.
Суддя-доповідач у справі – суддя КСУ Василь Лемак.
Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 16 січня ц.р.
📑 Відбулися засідання сенатів #Суду та колегій суддів. Ухвалили Рішення та ухвали
🔸 У середу, 15 січня 2025 року, Перший сенат на відкритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційною скаргою Карася Сергія Анатолійовича щодо конституційності пункту 3 розділу ІІ ,,Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VII. 📄 Суд дослідив матеріали цієї справи та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
Перший сенат на закритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційною скаргою Третяка Олександра Віталійовича щодо конституційності частини шостої статті 30 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 📄 Її розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
🔸 Другий сенат на закритих частинах пленарних засідань продовжив розгляд справ за конституційними скаргами:
➖ Конторського Петра Федоровича щодо конституційності підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України „Про судовий збір“;
➖ Товариства з обмеженою відповідальністю „Геомакс-Ресурс“ щодо конституційності окремого припису абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи“ від 28 грудня 2014 року № 71–VIII.
Їхній розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
📚 У справі за конституційною скаргою Боярова Артура Володимировича щодо конституційності абзацу першого частини п'ятої статті 380 Митного кодексу України Другий сенат ухвалив Рішення №1-р(ІІ)/2025. 📑 Текст рішення Суд оприлюднить на офіційному вебсайті 16 січня ц.р.
Другий сенат відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Пашковського Леоніда Івановича щодо конституційності пункту 3 частини другої статті 40 Житлового кодексу України.
Другий сенат оголосив перерву у розгляді клопотання представника суб’єкта права на конституційну скаргу, адвоката Крохмальової Я.Е. від 02.01.2025 року №18/2 у справі за конституційною скаргою Ковбеля Максима Миколайовича про конституційність статей 290, 291 Цивільного процесуального кодексу України, статті 122-1 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“.
Цього ж дня відбулися засідання колегій суддів Першого і Другого сенатів, на яких судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
За результатами розгляду колегії суддів ухвалили 8 ухвал (остаточних) 📑 про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
▪️ Бурлаченка Павла Володимировича щодо конституційності частини третьої статті 424 Цивільного процесуального кодексу України;
▪️ Карася Олександра Володимировича про конституційність абзацу другого частини третьої статті 181 Сімейного кодексу України;
▪️ Коломойського Ігоря Валерійовича щодо конституційності пункту 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України;
▪️ Онуфрієва Валерія Андрійовича щодо конституційності приписів частини першої статті 6, частини шостої статті 26 частини першої статті 63 Закону України „Про виконавче провадження“;
▪️ Рожена Олексія Леонідовича щодо конституційності окремого положення абзацу першого пункту „б“ частини першої статті 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ від 9 квітня 1992 року № 2262–ХІІ;
▪️ Хабібулліна Вадима Монев’яровича щодо конституційності пункту 2 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України;
▪️ Якіменка Володимира Петровича щодо конституційності пункту 2 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України;
▪️ Якіменка Володимира Петровича щодо конституційності приписів пункту 3 частини першої статті 389, пункту 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України.
🔸 У середу, 15 січня 2025 року, Перший сенат на відкритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційною скаргою Карася Сергія Анатолійовича щодо конституційності пункту 3 розділу ІІ ,,Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VII. 📄 Суд дослідив матеріали цієї справи та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
Перший сенат на закритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційною скаргою Третяка Олександра Віталійовича щодо конституційності частини шостої статті 30 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 📄 Її розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
🔸 Другий сенат на закритих частинах пленарних засідань продовжив розгляд справ за конституційними скаргами:
➖ Конторського Петра Федоровича щодо конституційності підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України „Про судовий збір“;
➖ Товариства з обмеженою відповідальністю „Геомакс-Ресурс“ щодо конституційності окремого припису абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи“ від 28 грудня 2014 року № 71–VIII.
Їхній розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
📚 У справі за конституційною скаргою Боярова Артура Володимировича щодо конституційності абзацу першого частини п'ятої статті 380 Митного кодексу України Другий сенат ухвалив Рішення №1-р(ІІ)/2025. 📑 Текст рішення Суд оприлюднить на офіційному вебсайті 16 січня ц.р.
Другий сенат відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Пашковського Леоніда Івановича щодо конституційності пункту 3 частини другої статті 40 Житлового кодексу України.
Другий сенат оголосив перерву у розгляді клопотання представника суб’єкта права на конституційну скаргу, адвоката Крохмальової Я.Е. від 02.01.2025 року №18/2 у справі за конституційною скаргою Ковбеля Максима Миколайовича про конституційність статей 290, 291 Цивільного процесуального кодексу України, статті 122-1 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“.
Цього ж дня відбулися засідання колегій суддів Першого і Другого сенатів, на яких судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
За результатами розгляду колегії суддів ухвалили 8 ухвал (остаточних) 📑 про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
▪️ Бурлаченка Павла Володимировича щодо конституційності частини третьої статті 424 Цивільного процесуального кодексу України;
▪️ Карася Олександра Володимировича про конституційність абзацу другого частини третьої статті 181 Сімейного кодексу України;
▪️ Коломойського Ігоря Валерійовича щодо конституційності пункту 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України;
▪️ Онуфрієва Валерія Андрійовича щодо конституційності приписів частини першої статті 6, частини шостої статті 26 частини першої статті 63 Закону України „Про виконавче провадження“;
▪️ Рожена Олексія Леонідовича щодо конституційності окремого положення абзацу першого пункту „б“ частини першої статті 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ від 9 квітня 1992 року № 2262–ХІІ;
▪️ Хабібулліна Вадима Монев’яровича щодо конституційності пункту 2 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України;
▪️ Якіменка Володимира Петровича щодо конституційності пункту 2 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України;
▪️ Якіменка Володимира Петровича щодо конституційності приписів пункту 3 частини першої статті 389, пункту 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України.
📚 Конституційний Суд України розглядав справи за конституційними поданнями і скаргами
У середу, 16 січня 2025 року, Велика палата на закритих частинах пленарних засідань продовжила розгляд справ:
➖ за конституційним поданням Верховного Суду України щодо конституційності Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб“.
➖ за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності пункту 1 частини першої статті 40 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”;
➖ за конституційною скаргою Самсіна Ігоря Леоновича щодо конституційності припису другого речення частини першої статті 54 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“.
📑 Їхній розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
Велика палата на пленарному засіданні ухвалила Ухвалу 📝 про поновлення розгляду справи на відкритій частині пленарного засідання та зміну форми її розгляду з письмової на усне провадження 👉за конституційними скаргами Сороки Віктора Володимировича, Карпенка Романа Миколайовича, Прокопенка Юрія Олексійовича, Дудкевича Едуарда Валентиновича, Романенка Олександра Володимировича, Ільюшонок Олени Юріївни щодо конституційності підпункту 17 пункту 1 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин“ від 1 липня 2022 року № 2352–ІХ.
✍️ Цього ж дня відбулися засідання колегій суддів Другого сенату, на яких судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
За результатами розгляду колегії суддів ухвалили 3 ухвали (остаточних) про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
🔗Гудзя Олександра Миколайовича щодо конституційності абзацу сорок четвертого пункту 1 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану“ від 24 березня 2022 року № 2145–ІХ та окремого припису підпункту 5 пункту 27 Розділу Х „Перехідні положення“ Земельного кодексу України;
🔗 Іващенка Владислава Івановича щодо конституційності частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв’язку з приписами частини першої статті 237-1 цього кодексу, частин першої, другої, третьої статті 23 Цивільного кодексу України;
🔗 Стегніцького Андрія Мироновича щодо конституційності окремих приписів пункту 1 частини другої статті 137, абзацу першого частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.
У середу, 16 січня 2025 року, Велика палата на закритих частинах пленарних засідань продовжила розгляд справ:
➖ за конституційним поданням Верховного Суду України щодо конституційності Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб“.
➖ за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності пункту 1 частини першої статті 40 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”;
➖ за конституційною скаргою Самсіна Ігоря Леоновича щодо конституційності припису другого речення частини першої статті 54 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“.
📑 Їхній розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
Велика палата на пленарному засіданні ухвалила Ухвалу 📝 про поновлення розгляду справи на відкритій частині пленарного засідання та зміну форми її розгляду з письмової на усне провадження 👉за конституційними скаргами Сороки Віктора Володимировича, Карпенка Романа Миколайовича, Прокопенка Юрія Олексійовича, Дудкевича Едуарда Валентиновича, Романенка Олександра Володимировича, Ільюшонок Олени Юріївни щодо конституційності підпункту 17 пункту 1 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин“ від 1 липня 2022 року № 2352–ІХ.
✍️ Цього ж дня відбулися засідання колегій суддів Другого сенату, на яких судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
За результатами розгляду колегії суддів ухвалили 3 ухвали (остаточних) про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
🔗Гудзя Олександра Миколайовича щодо конституційності абзацу сорок четвертого пункту 1 розділу І Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану“ від 24 березня 2022 року № 2145–ІХ та окремого припису підпункту 5 пункту 27 Розділу Х „Перехідні положення“ Земельного кодексу України;
🔗 Іващенка Владислава Івановича щодо конституційності частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв’язку з приписами частини першої статті 237-1 цього кодексу, частин першої, другої, третьої статті 23 Цивільного кодексу України;
🔗 Стегніцького Андрія Мироновича щодо конституційності окремих приписів пункту 1 частини другої статті 137, абзацу першого частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.
Виконувач обов'язків Голови та судді Конституційного Суду України з глибоким сумом сприйняли звістку про те, що 9 січня 2025 року перестало битися серце відомої людини, світового визнання правознавця, доктора права, почесного доктора, професора Регенсбурзького університету (Німеччина) Райнера Арнольда.
Райнер Арнольд – взірець для наслідування правниками всіх поколінь. Висококваліфікований, мудрий, талановитий вчений, зразок людської гідності, чесності та добропорядності. Він був яскравий приклад самовідданого служіння своєму народові і світовій юридичній спільноті.
Судді Конституційного Суду України з теплом та сумом згадують участь пана Арнольда у багаточисленних заходах, організованих Німецьким фондом міжнародної правничої співпраці та Регенсбурзьким університетом. Він неодноразово брав участь у міжнародних конференціях до Дня Конституції України, спільних німецько-українських колоквіумах, круглих столах, семінарах, був безпосереднім організатором багатьох міжнародних конференцій у Регенсбурзькому університеті, зокрема щорічного міжнародного конгресу європейського та порівняльного конституційного права, в роботі якого брали участь судді Конституційного Суду України.
Його світлий образ назавжди збережеться в серцях усіх, хто знав і любив його.
Ми висловлюємо глибоке співчуття, поділяємо біль і горе, та схиляємо голову в глибокій скорботі.
Довідково.
Райнер Арнольд у 1978 році очолив кафедру публічного права, порівняльного правознавства, права ЄС, економічного адміністративного права та іноземного публічного права Регенсбурзького університету, у 1999 році очолив кафедру імені Жана Моне з права ЄС Регенсбурзького університету, у 2008 році очолив кафедру «Правові аспекти відносин ЄС із країнами Центральної, Східної та Південно-Східної Європи» Регенсбурзького університету. З 2000 року був запрошеним професором Карлового університету в Празі, університетах Париж І (Panthéon-Sorbonne), Париж ІІ Panthéon-Assas), Страсбурга, Тулузи, Римського університету Ла Сапієнца та ін, постійним членом Міжнародної академії порівняльного правознавства, членом-кореспондентом Болонської академії наук, дослідником інституту Європейського права.
https://www.youtube.com/watch?v=3QrHMDVKGVg
Райнер Арнольд – взірець для наслідування правниками всіх поколінь. Висококваліфікований, мудрий, талановитий вчений, зразок людської гідності, чесності та добропорядності. Він був яскравий приклад самовідданого служіння своєму народові і світовій юридичній спільноті.
Судді Конституційного Суду України з теплом та сумом згадують участь пана Арнольда у багаточисленних заходах, організованих Німецьким фондом міжнародної правничої співпраці та Регенсбурзьким університетом. Він неодноразово брав участь у міжнародних конференціях до Дня Конституції України, спільних німецько-українських колоквіумах, круглих столах, семінарах, був безпосереднім організатором багатьох міжнародних конференцій у Регенсбурзькому університеті, зокрема щорічного міжнародного конгресу європейського та порівняльного конституційного права, в роботі якого брали участь судді Конституційного Суду України.
Його світлий образ назавжди збережеться в серцях усіх, хто знав і любив його.
Ми висловлюємо глибоке співчуття, поділяємо біль і горе, та схиляємо голову в глибокій скорботі.
Довідково.
Райнер Арнольд у 1978 році очолив кафедру публічного права, порівняльного правознавства, права ЄС, економічного адміністративного права та іноземного публічного права Регенсбурзького університету, у 1999 році очолив кафедру імені Жана Моне з права ЄС Регенсбурзького університету, у 2008 році очолив кафедру «Правові аспекти відносин ЄС із країнами Центральної, Східної та Південно-Східної Європи» Регенсбурзького університету. З 2000 року був запрошеним професором Карлового університету в Празі, університетах Париж І (Panthéon-Sorbonne), Париж ІІ Panthéon-Assas), Страсбурга, Тулузи, Римського університету Ла Сапієнца та ін, постійним членом Міжнародної академії порівняльного правознавства, членом-кореспондентом Болонської академії наук, дослідником інституту Європейського права.
https://www.youtube.com/watch?v=3QrHMDVKGVg
⚖️ #КСУ ухвалив Рішення у справі щодо захисту митних інтересів України. Абзац перший частини п’ятої статті 380 Митного кодексу України визнано конституційним
Другий сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) 15 січня 2025 року на пленарному засіданні розглянув справу та 🗞 ухвалив Рішення № 1-р(ІІ)/2025 за конституційною скаргою Боярова Артура Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого частини п’ятої статті 380 Митного кодексу України (далі – Кодекс).
✍️ Виходячи з правомірної мети оспорюваного припису Кодексу та дослідження пропорційності обраного законодавцем засобу, Суд дійшов висновку, що абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу є конституційним.
Суддя-доповідач у справі – суддя КСУ Василь Лемак.
Бояров А.В. у вересні 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Волинської митниці Державної митної служби України (далі – Митниця), у якому просив визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо ненадання йому як особі-нерезиденту дозволу на передачу права використання митного режиму тимчасового ввезення щодо транспортного засобу особистого користування від іншої особи-нерезидента, зобов’язати Митницю надати йому дозвіл на передачу права використання митного режиму тимчасового ввезення стосовно транспортного засобу особистого користування від іншої особи-нерезидента в порядку частин першої, другої статті 380 Кодексу. Рішеннями судів у задоволенні позову було відмовлено.
Тоді заявник звернувся до Суду із конституційною скаргою вважаючи, що абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу не відповідає частині першій статті 41, частині першій статті 57 Конституції України, оскільки „внаслідок існування даної норми та відсутності її якості“ його позбавлено можливості користуватися ввезеним на митну територію України транспортним засобом, який належить йому на праві власності.
Досліджуючи порушені в конституційній скарзі питання, Суд виходить із того, що застосовними у цій справі є встановлені Конституцією України принципи верховенства права (правовладдя) (частина перша статті 8), поваги до прав і свобод людини (стаття 3), зокрема щодо непорушності права власності (частини перша, четверта статті 41).
Розглядаючи питання допустимих меж обмеження права власності, гарантованого Конституцією України, Суд в попередніх рішеннях вказував, що 💬 „право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства. При обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів“.
У Рішенні йдеться, що оспорюваним приписом Кодексу встановлено особливості тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування, а саме визначено, що тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України лише громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.
Конституційний Суд України констатує, що оспорюваний припис Кодексу як нормативна конструкція унеможливлює (забороняє) передачу громадянами права використання на митній території України тимчасово ввезених транспортних засобів особистого користування іншим особам (як громадянам-резидентам, так і громадянам-нерезидентам), за винятком тих транспортних засобів особистого користування, які згідно з УКТ ЗЕД класифікуються за товарною позицією 8903 (яхти та інші плавучі засоби для дозвілля або спорту; гребні човни та каное).
Другий сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) 15 січня 2025 року на пленарному засіданні розглянув справу та 🗞 ухвалив Рішення № 1-р(ІІ)/2025 за конституційною скаргою Боярова Артура Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого частини п’ятої статті 380 Митного кодексу України (далі – Кодекс).
✍️ Виходячи з правомірної мети оспорюваного припису Кодексу та дослідження пропорційності обраного законодавцем засобу, Суд дійшов висновку, що абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу є конституційним.
Суддя-доповідач у справі – суддя КСУ Василь Лемак.
Бояров А.В. у вересні 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Волинської митниці Державної митної служби України (далі – Митниця), у якому просив визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо ненадання йому як особі-нерезиденту дозволу на передачу права використання митного режиму тимчасового ввезення щодо транспортного засобу особистого користування від іншої особи-нерезидента, зобов’язати Митницю надати йому дозвіл на передачу права використання митного режиму тимчасового ввезення стосовно транспортного засобу особистого користування від іншої особи-нерезидента в порядку частин першої, другої статті 380 Кодексу. Рішеннями судів у задоволенні позову було відмовлено.
Тоді заявник звернувся до Суду із конституційною скаргою вважаючи, що абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу не відповідає частині першій статті 41, частині першій статті 57 Конституції України, оскільки „внаслідок існування даної норми та відсутності її якості“ його позбавлено можливості користуватися ввезеним на митну територію України транспортним засобом, який належить йому на праві власності.
Досліджуючи порушені в конституційній скарзі питання, Суд виходить із того, що застосовними у цій справі є встановлені Конституцією України принципи верховенства права (правовладдя) (частина перша статті 8), поваги до прав і свобод людини (стаття 3), зокрема щодо непорушності права власності (частини перша, четверта статті 41).
Розглядаючи питання допустимих меж обмеження права власності, гарантованого Конституцією України, Суд в попередніх рішеннях вказував, що 💬 „право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства. При обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів“.
У Рішенні йдеться, що оспорюваним приписом Кодексу встановлено особливості тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування, а саме визначено, що тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України лише громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.
Конституційний Суд України констатує, що оспорюваний припис Кодексу як нормативна конструкція унеможливлює (забороняє) передачу громадянами права використання на митній території України тимчасово ввезених транспортних засобів особистого користування іншим особам (як громадянам-резидентам, так і громадянам-нерезидентам), за винятком тих транспортних засобів особистого користування, які згідно з УКТ ЗЕД класифікуються за товарною позицією 8903 (яхти та інші плавучі засоби для дозвілля або спорту; гребні човни та каное).
📜 Досліджуючи пропорційність обраного законодавцем засобу втручання у право власності, Суд дійшов висновку, що обмеження у спосіб заборони передачі іншим особам права використання на митній території України тимчасово ввезеного транспортного засобу особистого користування не порушує сутності права власності, оскільки хоч і накладає певні обмеження щодо його реалізації в аспекті користування, однак не передбачає застосування забороненого Конституцією України протиправного позбавлення права власності (частина четверта статті 41).
У Рішенні Суду заначено, що оспорюваний припис Кодексу відповідає вимогам „якості закону“ в аспектах доступності, точності і передбачуваності та дозволяє уникнути свавілля. Зазначене дає можливість особі, за потреби після юридичної консультації, чітко зрозуміти зміст законодавчої вимоги, зокрема передбачити наслідки, пов’язані з відповідною поведінкою особи.
📄 Суд вказав, що мета зазначеного законодавчого засобу конституційно виправдана – це захист економічного суверенітету України в аспекті митних інтересів держави та прагнення держави до збалансованості бюджету України (частина третя статті 95). Оспорюваний припис Кодексу як законодавчий засіб є сумісним із зобов’язаннями, які Україна взяла на себе за міжнародними договорами, зокрема Стамбульською конвенцією.
У Рішенні зазначено, що 📝 законодавець використав найменш обтяжливий засіб утручання у здійснення громадянами своїх прав на володіння, користування та розпорядження своїм майном. Таке законодавче втручання у право власності має тимчасовий характер, оскільки обмежує право передачі тимчасово ввезеного транспортного засобу особистого користування для використання іншими особами тільки упродовж часу перебування такого транспортного засобу на митній території України.
Крім того, законодавець не встановив юридичної відповідальності за передачу транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такого транспортного засобу на митну територію України у разі, якщо в транспортному засобі перебуває особа, яка ввезла транспортний засіб особистого користування на митну територію України.
З огляду на наведене Суд дійшов висновку, що 📖 абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу є пропорційним та виправданим законодавчим засобом утручання в право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України, а отже не суперечить статті 8, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 57 Конституції України.
📃Текст Рішення: https://ccu.gov.ua/dokument/1-rii2025
У Рішенні Суду заначено, що оспорюваний припис Кодексу відповідає вимогам „якості закону“ в аспектах доступності, точності і передбачуваності та дозволяє уникнути свавілля. Зазначене дає можливість особі, за потреби після юридичної консультації, чітко зрозуміти зміст законодавчої вимоги, зокрема передбачити наслідки, пов’язані з відповідною поведінкою особи.
📄 Суд вказав, що мета зазначеного законодавчого засобу конституційно виправдана – це захист економічного суверенітету України в аспекті митних інтересів держави та прагнення держави до збалансованості бюджету України (частина третя статті 95). Оспорюваний припис Кодексу як законодавчий засіб є сумісним із зобов’язаннями, які Україна взяла на себе за міжнародними договорами, зокрема Стамбульською конвенцією.
У Рішенні зазначено, що 📝 законодавець використав найменш обтяжливий засіб утручання у здійснення громадянами своїх прав на володіння, користування та розпорядження своїм майном. Таке законодавче втручання у право власності має тимчасовий характер, оскільки обмежує право передачі тимчасово ввезеного транспортного засобу особистого користування для використання іншими особами тільки упродовж часу перебування такого транспортного засобу на митній території України.
Крім того, законодавець не встановив юридичної відповідальності за передачу транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такого транспортного засобу на митну територію України у разі, якщо в транспортному засобі перебуває особа, яка ввезла транспортний засіб особистого користування на митну територію України.
З огляду на наведене Суд дійшов висновку, що 📖 абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу є пропорційним та виправданим законодавчим засобом утручання в право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України, а отже не суперечить статті 8, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 57 Конституції України.
📃Текст Рішення: https://ccu.gov.ua/dokument/1-rii2025
📚 У Суді презентовано монографію „Правова безпека як критерій стану правового життя“
Доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, заступник керівника наукового центру електронного парламенту та правової інформації, член вченої ради та спеціалізованої вченої ради Державної наукової установи „Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України“ Ігор Корж презентував 🔈монографію „Правова безпека як критерій стану правового життя“.
Захід, що його було проведено 17 січня 2025 року, став черговим кроком у розвитку діалогу між Судом та науковою спільнотою, спрямованого на обговорення важливих питань сучасного правового регулювання.
Видана у 2024 році монографія є результатом багаторічних досліджень і пропонує системний аналіз ключових аспектів правової безпеки. У праці висвітлено:
🔷теоретичні і практичні підходи до розуміння змісту та особливостей правового інституту, яким є правова безпека;
🔷 механізми підтримки стабільності правопорядку через правотворчість і правозастосування;
🔷 сучасні проблеми здійснення суспільно-політичних реформ в Україні, виклики та загрози для правової системи України;
🔷 творчий шлях та наукові погляди основоположника „правової безпеки“ Густава Радбруха, наведено ґенезу наукових підходів до цього терміну;
🔷 авторський підхід до розуміння соціальних і правових цінностей даного інституту та його місця в системі права.
Серед учасників заходу були присутні представники Секретаріату Конституційного Суду України, наукові консультанти та помічники суддів Суду, фахівці у сфері конституційного права, які зазначили 💬 практичну значущість цього дослідження для вирішення актуальних викликів у правовій сфері.
🗞 Ознайомитися з монографією можна тут:
https://ippi.org.ua/pravova-bezpeka-yak-kriterii-stanu-pravovogo-zhittya
Доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, заступник керівника наукового центру електронного парламенту та правової інформації, член вченої ради та спеціалізованої вченої ради Державної наукової установи „Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України“ Ігор Корж презентував 🔈монографію „Правова безпека як критерій стану правового життя“.
Захід, що його було проведено 17 січня 2025 року, став черговим кроком у розвитку діалогу між Судом та науковою спільнотою, спрямованого на обговорення важливих питань сучасного правового регулювання.
Видана у 2024 році монографія є результатом багаторічних досліджень і пропонує системний аналіз ключових аспектів правової безпеки. У праці висвітлено:
🔷теоретичні і практичні підходи до розуміння змісту та особливостей правового інституту, яким є правова безпека;
🔷 механізми підтримки стабільності правопорядку через правотворчість і правозастосування;
🔷 сучасні проблеми здійснення суспільно-політичних реформ в Україні, виклики та загрози для правової системи України;
🔷 творчий шлях та наукові погляди основоположника „правової безпеки“ Густава Радбруха, наведено ґенезу наукових підходів до цього терміну;
🔷 авторський підхід до розуміння соціальних і правових цінностей даного інституту та його місця в системі права.
Серед учасників заходу були присутні представники Секретаріату Конституційного Суду України, наукові консультанти та помічники суддів Суду, фахівці у сфері конституційного права, які зазначили 💬 практичну значущість цього дослідження для вирішення актуальних викликів у правовій сфері.
🗞 Ознайомитися з монографією можна тут:
https://ippi.org.ua/pravova-bezpeka-yak-kriterii-stanu-pravovogo-zhittya
⚖️ Відбулися засідання Другого сенату і колегії суддів: ухвалили Рішення і низку ухвал
📑 Другий сенат 20 січня 2025 року на закритій частині пленарного засідання розглянув справу за конституційною скаргою Конторського Петра Федоровича щодо конституційності підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України „Про судовий збір“ та ухвалив Рішення №2-р(ІІ)/2025. 📚 Його текст Суд оприлюднить на офіційному вебсайті.
Також Другий сенат на закритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Геомакс-Ресурс“ щодо конституційності окремого припису абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71–VIII. 🖇 Її розгляд відбудеться на одному з наступних пленарних засідань.
Другий сенат на засіданні ухвалив ухвали про тимчасове залучення суддів з інших колегій цього ж сенату до складу неповноважних за складом Першої і Другої колегій суддів Другого сенату Суду з 28 січня 2025 року до набуття повноважності Другим сенатом.
На засіданні Третьої колегії суддів Другого сенату Суду було розглянуто питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
За результатами розгляду колегія суддів ухвалила дві остаточні ухвали про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
▪️ Коваль Наталії Юріївни щодо відповідності Конституції України абзацу першого частини першої статті 170, абзацу другого частини першої статті 174 Кримінального процесуального кодексу України та частини першої статті 70 Сімейного кодексу України;
▪️ Хабібулліна Вадима Монев’яровича щодо відповідності Конституції України частини першої статті 2, окремих приписів частини першої статті 5, пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також колегія суддів розглянула питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Біляка Миколи Дем’яновича. За результатами розгляду ухвалено:
🗞 відкрити конституційне провадження у частині перевірки відповідності Конституції України абзацу сьомого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 9 листопада 2023 року № 3460-IX;
🗞 відмовити у відкритті конституційного провадження у частині перевірки відповідності Конституції України окремих приписів пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами).
📜 Питання, пов’язані з конституційним провадженням у справі, розглядатимуться на засіданні Другого сенату Суду.
📑 Другий сенат 20 січня 2025 року на закритій частині пленарного засідання розглянув справу за конституційною скаргою Конторського Петра Федоровича щодо конституційності підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України „Про судовий збір“ та ухвалив Рішення №2-р(ІІ)/2025. 📚 Його текст Суд оприлюднить на офіційному вебсайті.
Також Другий сенат на закритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Геомакс-Ресурс“ щодо конституційності окремого припису абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71–VIII. 🖇 Її розгляд відбудеться на одному з наступних пленарних засідань.
Другий сенат на засіданні ухвалив ухвали про тимчасове залучення суддів з інших колегій цього ж сенату до складу неповноважних за складом Першої і Другої колегій суддів Другого сенату Суду з 28 січня 2025 року до набуття повноважності Другим сенатом.
На засіданні Третьої колегії суддів Другого сенату Суду було розглянуто питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
За результатами розгляду колегія суддів ухвалила дві остаточні ухвали про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
▪️ Коваль Наталії Юріївни щодо відповідності Конституції України абзацу першого частини першої статті 170, абзацу другого частини першої статті 174 Кримінального процесуального кодексу України та частини першої статті 70 Сімейного кодексу України;
▪️ Хабібулліна Вадима Монев’яровича щодо відповідності Конституції України частини першої статті 2, окремих приписів частини першої статті 5, пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також колегія суддів розглянула питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Біляка Миколи Дем’яновича. За результатами розгляду ухвалено:
🗞 відкрити конституційне провадження у частині перевірки відповідності Конституції України абзацу сьомого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 9 листопада 2023 року № 3460-IX;
🗞 відмовити у відкритті конституційного провадження у частині перевірки відповідності Конституції України окремих приписів пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами).
📜 Питання, пов’язані з конституційним провадженням у справі, розглядатимуться на засіданні Другого сенату Суду.
⚖️ Конституційний Суд України визнав неконституційним окремий припис Закону України „Про судовий збір“, який обмежує доступ особи до Верховного Суду як суду касаційної інстанції у цивільних справах
📝 Другий сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) 20 січня 2025 року на пленарному засіданні розглянув справу за конституційною скаргою Конторського Петра Федоровича щодо відповідності Конституції України підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України „Про судовий збір“ від 8 липня 2011 року № 3674–VI (далі – Закон).
▪️ Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону ставка судового збору за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
▪️ Згідно з частиною першою статті 8 Закону, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за наявності умов, визначених у цій статті.
💬 Заявник вважає, що внаслідок застосування в остаточному судовому рішенні у його справі оспорюваного припису порушено його право на судовий захист за ознакою незадовільного майнового стану (через свою фінансову неспроможність сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі, визначеному судом на підставі підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону).
Також у своїй конституційній скарзі Петро Конторський стверджував, що «конструкція частини 1 статті 8 Закону, за якою „суд, враховуючи майновий стан сторони, може…“, визначає, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов’язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення».
📝 Другий сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) 20 січня 2025 року на пленарному засіданні розглянув справу за конституційною скаргою Конторського Петра Федоровича щодо відповідності Конституції України підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України „Про судовий збір“ від 8 липня 2011 року № 3674–VI (далі – Закон).
▪️ Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону ставка судового збору за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
▪️ Згідно з частиною першою статті 8 Закону, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за наявності умов, визначених у цій статті.
💬 Заявник вважає, що внаслідок застосування в остаточному судовому рішенні у його справі оспорюваного припису порушено його право на судовий захист за ознакою незадовільного майнового стану (через свою фінансову неспроможність сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі, визначеному судом на підставі підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону).
Також у своїй конституційній скарзі Петро Конторський стверджував, що «конструкція частини 1 статті 8 Закону, за якою „суд, враховуючи майновий стан сторони, може…“, визначає, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов’язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення».
🗞 Суд виходить із того, що згідно з приписами Основного Закону України, юридичними позиціями Суду, що є співвідносними з приписами Конвенції та практикою Європейського суду з прав людини, право на судовий захист, зокрема в аспекті доступу до суду касаційної інстанції, не є абсолютним.
Сплата судового збору як одна з вимог доступу до суду не суперечить суті права на судовий захист, гарантованого частиною першою статті 55 Основного Закону України. Приписами закону може бути встановлений обовʼязок зі сплати судового збору. Тому Суд вказав, що оспорюваний припис є чітким і зрозумілим та відповідає вимозі юридичної визначеності, а мета внормування цим приписом ставки судового збору за подання касаційної скарги є правомірною.
При цьому в Рішенні Суд вказав, що в державі, керованій правовладдям, реалізація права на доступ до суду має залежати насамперед від суті спору та інших значущих обставин, що повʼязані з питаннями права у цій справі, й не має залежати першочергово або винятково від фінансових можливостей сторони юридичного спору.
Саме в законі має бути встановлений порядок визначення ставки судового збору, розмір якої забезпечить досягнення в конкретній цивільній справі справедливого балансу між публічним інтересом в отриманні судового збору для фінансування здійснення правосуддя та приватним – у сплаті домірного розміру судового збору.
Зважаючи на роль, місце та повноваження Верховного Суду як суду касаційної інстанції в цивільних справах, законодавець має встановити законом порядок визначення ставки судового збору, на підставі якого встановлюється домірний розмір судового збору за подання касаційної скарги стороною цивільної справи.
У разі якщо на підставі закону буде встановлено нерозумно високий розмір судового збору за подання стороною цивільної справи касаційної скарги, можливість реалізації права на касаційне оскарження рішення суду, гарантованого приписами частини першої статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, буде теоретичною та ілюзорною.
Субʼєкт права на конституційну скаргу за подання до суду касаційної скарги мав сплатити судовий збір, що становив велику частину його річного доходу та значну частку розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом, що унеможливило для нього реалізацію в його цивільній справі права, гарантованого частиною першою статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України.
Сплата судового збору як одна з вимог доступу до суду не суперечить суті права на судовий захист, гарантованого частиною першою статті 55 Основного Закону України. Приписами закону може бути встановлений обовʼязок зі сплати судового збору. Тому Суд вказав, що оспорюваний припис є чітким і зрозумілим та відповідає вимозі юридичної визначеності, а мета внормування цим приписом ставки судового збору за подання касаційної скарги є правомірною.
При цьому в Рішенні Суд вказав, що в державі, керованій правовладдям, реалізація права на доступ до суду має залежати насамперед від суті спору та інших значущих обставин, що повʼязані з питаннями права у цій справі, й не має залежати першочергово або винятково від фінансових можливостей сторони юридичного спору.
Саме в законі має бути встановлений порядок визначення ставки судового збору, розмір якої забезпечить досягнення в конкретній цивільній справі справедливого балансу між публічним інтересом в отриманні судового збору для фінансування здійснення правосуддя та приватним – у сплаті домірного розміру судового збору.
Зважаючи на роль, місце та повноваження Верховного Суду як суду касаційної інстанції в цивільних справах, законодавець має встановити законом порядок визначення ставки судового збору, на підставі якого встановлюється домірний розмір судового збору за подання касаційної скарги стороною цивільної справи.
У разі якщо на підставі закону буде встановлено нерозумно високий розмір судового збору за подання стороною цивільної справи касаційної скарги, можливість реалізації права на касаційне оскарження рішення суду, гарантованого приписами частини першої статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, буде теоретичною та ілюзорною.
Субʼєкт права на конституційну скаргу за подання до суду касаційної скарги мав сплатити судовий збір, що становив велику частину його річного доходу та значну частку розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом, що унеможливило для нього реалізацію в його цивільній справі права, гарантованого частиною першою статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України.