📚 Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців

🔹 Другий сенат Конституційного Суду України 18 грудня 2024 року на пленарному засіданні ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Бурми Кирила Андрійовича щодо відповідності Конституції України приписів статті 51 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс).

Згідно зі статтею 51 Кодексу 📄„до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин“.

Суб’єкт права на конституційну скаргу стверджував, 🖇️ що оспорювані приписи Кодексу порушують конституційний принцип недискримінації (стаття 24 Конституції України) та унеможливлюють застосування до фізичної особи-підприємця принципу зворотної дії в часі законів та інших нормативних актів в аспекті пом’якшення відповідальності особи (частина перша статті 58 Конституції України).

#Суд дійшовши висновку, що приписи статті 51 Кодексу відповідають Конституції України (є конституційними), водночас акцентував, що основою юридичного статусу фізичної особи є гарантовані Конституцією України людські права і свободи. У випадку реалізації фізичною особою конституційного права на підприємницьку діяльність, її юридичний статус додатково набуває правомочностей, які випливають зі статусу підприємця. Відтак юридичний статус підприємця не обмежує фізичну особу щодо обсягу її людських прав і свобод, гарантованих Конституцією України.

🔹 Конституційний Суд України наголосив також, що дотримання конституційних гарантій вільного розвитку підприємництва є значущим не лише для ефективного розвитку ринкової економіки, самозайнятості осіб і наповнення державного бюджету, а й також для зміцнення таких основоположних цінностей конституційного порядку України як демократія та правовладдя (верховенство права).

🔹 На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що тлумачення та застосування приписів статті 51 Кодексу мають бути сутнісно узгодженими з принципами та нормами Конституції України (конституційно-конформний спосіб) задля того, щоб рівень конституційних гарантій прав і свобод людини в умовах реалізації нею права на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (частина перша статті 42 Конституції України), не було знижено.

Суддя-доповідач у цій справі – суддя Конституційного Суду України Василь Лемак.
 
📑 Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 19 грудня ц.р.

⚖️ Суд перевірить на конституційність положення, якими встановлено порядок застосування додаткового адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Перший сенат 18 грудня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Олександра Третяка щодо конституційності частини шостої статті 30 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – Кодекс).

🔹 Під час пленарного засідання суддя-доповідач Ольга Совгиря поінформувала, що зазначена справа у зв’язку із припиненням повноважень попереднього судді-доповідача та внаслідок перерозподілу справ перебуває на розгляді Першого сенату Суду. Для забезпечення здійснення прав учасників конституційного провадження Перший сенат у листопаді цього року ухвалив Ухвалу, якою поновив розгляд цієї справи на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження.

Суддя-доповідач повідомила про предмет конституційного контролю та зміст конституційної скарги. Вона зазначила, що заявник оспорює частину шосту статті 30 Кодексу, яка визначає, що адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю призначає суд на строк від шести місяців до одного року, незалежно від того, чи визначено воно в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кодексу, коли з урахуванням характеру адміністративного правопорушення, вчиненого за посадою, особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за нею права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

📑 Автор клопотання – Олександр Третяк – був обраний Рівненським міським головою наприкінці 2020 року. Рівненський міський суд Рівненської області в липні 2023 року ухвалив постанову, якою визнав О. Третяка винним у вчиненні адміністративних правопорушень, визначених частинами першою, другою статті 172-7 Кодексу, а саме: неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів; учинення дій чи ухвалення рішень в умовах реального конфлікту інтересів. Суд наклав адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із застосуванням на підставі частини шостої статті 30 Кодексу додаткового стягнення у вигляді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, строком на один рік.

Заявник оскаржив постанову суду першої інстанції в апеляційному суді, який залишив його скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без зміни.

На думку Олександра Третяка, оспорюване положення Кодексу не відповідає частині другій статті 5, статті 7, частині першій статті 8, частині першій статті 32, частині першій статті 38 Конституції України.

🔹 Суддя-доповідач повідомила, що з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи було надіслано запити із проханням висловити позицію з питань, порушених у конституційній скарзі заявника, а саме: до Президента України, Верховної Ради України, наукових установ, закладів вищої освіти, науковців, Європейської Комісії „За демократію через право“, Всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування „Асоціація міст України“. Ольга Совгиря зазначила, що отримані відповіді містяться в матеріалах справи.

На засіданні були присутні суб’єкт права на конституційну скаргу Олександр Третяк, уповноважена особа, яка діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Валерія Лутковська.
У цій справі Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання.

🔗 Відеозапис засідання можна переглянути на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.

⚖️ Суд провів засідання: ухвалив рішення і ухвали

▪️ У середу, 18 грудня 2024 року, Перший сенат на відкритій частині пленарного засідання розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Карася Сергія Анатолійовича щодо конституційності пункту 3 розділу ІІ ,,Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VII. 📎 У цій справі Суд оголосив перерву.

Перший сенат на відкритій частині пленарного засідання формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Третяка Олександра Віталійовича щодо конституційності частини шостої статті 30 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
📎 Суд дослідив матеріали справи і перейшов до закритої частини пленарного засідання.

Перший сенат відклав розгляд справ за конституційними скаргами Ліпейко Марії Василівни та Барановського Миколи Васильовича щодо конституційності пункту 3 розділу ІІ ,,Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VIII.

Перший сенат на закритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційними скаргами Гасяка Віталія Валерійовича, Диняка Сергія Васильовича, Маклашевського Віталія Вікторовича щодо конституційності частини першої статті 14-3, частини другої статті 132-1, частини восьмої статті 258, частини четвертої статті 279-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
📎 Її розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.

⏸ Другий сенат на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Червінського Романа Григоровича щодо конституційності частини п’ятої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України. Суд дослідив матеріали справи на відкритій частині та перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
▪️ Другий сенат на пленарних засіданнях ухвалив рішення у справах за конституційними скаргами:
✅ Панченка Богдана Миколайовича щодо конституційності пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ;
✅ Бурми Кирила Андрійовича щодо конституційності приписів статті 51 Цивільного кодексу України.
📑 Рішення № 11-р(ІІ)/2024 та № 12-р(ІІ)/2024 будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 19 грудня 2024 року.

▪️ Другий сенат на закритій частині пленарного засідання розглядав справу за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Геомакс-Ресурс“ щодо конституційності окремого припису абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи“ від 28 грудня 2014 року № 71–VIII.
📎Її розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.

У справі за конституційною скаргою Ковбеля Максима Миколайовича про конституційність статей 290, 291 Цивільного процесуального кодексу України, статті 122-1 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ Другий сенат відкрив конституційне провадження.

Другий сенат на одному з наступних засідань продовжить розгляд питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Богуслаєва В’ячеслава Олександровича щодо конституційності частини другої статті 1 Закону України „Про санкції“.

📝 18 грудня 2024 року також відбулися засідання колегій суддів Першого і Другого сенатів, на яких судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
За результатами розгляду колегії суддів відмовили у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
➖ Гончаренка Валерія Валерійовича щодо конституційності абзацу першого частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України „Про Дисциплінарний статут Національної поліції України“;
➖ Ігнатьєва Максима Сергійовича щодо конституційності статей 294, 297-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
Мельника Олександра Володимировича щодо конституційності припису пункту 9 частини першої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України;
➖ Резник Олени Валеріївни щодо конституційності припису частини четвертої статті 424 Кримінального процесуального кодексу України;
➖ Воловника Володимира Петровича щодо конституційності абзацу другого частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

⚖️ Конституційний Суд України оголосив перерву у розгляді справи за конституційною скаргою Карася С.А. щодо конституційності законодавчих положень про застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для обчислення виплат

Перший сенат 18 грудня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Карася Сергія Анатолійовича.

Заявник просить Суд перевірити на відповідність Конституції України пункт 3 розділу II „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VIII.

💬 Оспорюваними положеннями цього закону установлено, що мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом не застосовують як розрахункову величину для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій; до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини її застосовують у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, з 1 січня 2017 року.

У цій справі Суд оголосив перерву.

Суддя-доповідач у справі – Ольга Совгиря.

Відеозапис засідання за посиланням: https://cutt.ly/1eB3JWza

⚖️ Конституційний Суд України оприлюднив Рішення № 11-р(ІІ)/2024 у справі щодо конституційних гарантій незалежності прокурора

Конституційний Суд України ухвалив Рішення 📑(https://ccu.gov.ua/dokument/11-rii2024) у справі за конституційною скаргою Панченка Богдана Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора) від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 та:
➖ визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), підпункт „в“ підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ зі змінами.
➖ визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ зі змінами.
➖ закрив конституційне провадження у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів „а“, „б“ та абзацу п’ятого підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ зі змінами на підставі пункту 4 статті 62 Закону України „Про Конституційний Суд України“ – неприйнятність конституційної скарги.

Автор конституційної скарги звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині третій статті 22, частині першій статті 32, частинам першій, шостій статті 43, частині першій статті 58 Конституції України (конституційність) пункт 9 частини першої статті 51, підпункт 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ зі змінами (далі – Закон № 1697).

За пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 прокурора звільняють з посади у разі „ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури“.
Згідно з підпунктом 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону № 1697:
„1) прокурорами місцевих прокуратур призначаються:
а) особи, які не мають досвіду роботи в органах прокуратури, – за умови успішного проходження ними тестування та подальшого стажування строком до одного року. На таких осіб поширюються вимоги частин першої та п’ятої статті 27 цього Закону, крім вимоги щодо наявності стажу роботи в галузі права;
б) особи, які мають досвід прокурорської діяльності, проте на день набрання чинності цим Законом не працюють в органах прокуратури, – за умови успішного проходження ними тестування;
в) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, – за умови успішного проходження ними тестування.
Проведення тестування, стажування здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України“.

Дослідивши зміст конституційної скарги та матеріали справи, Конституційний Суд України встановив, що Верховний Суд в ухвалі від 13 квітня 2023 року, що є остаточним судовим рішенням у справі Богдана Панченка, застосував пункт 9 частини першої статті 51 та підпункт „в“ підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону № 1697. Приписи підпунктів „а“, „б“ та абзацу п’ятого підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону № 1697 у судовому рішенні не було застосовано.

Отже, предметом конституційного контролю у цьому конституційному провадженні є пункт 9 частини першої статті 51, підпункт „в“ підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону № 1697.

📚 Розв’язуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту „в“ підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону № 1697, Конституційний Суд України виходить із такого.

За Конституцією України в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8); державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

В Україні згідно зі статтею 131-1 Основного Закону України діє прокуратура, яка здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді, організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (частина перша); організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга).

🗞 Оцінюючи на відповідність Конституції України пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697, Конституційний Суд України насамперед керується тим, що з 30 вересня 2016 року [із дня набуття чинності змінами, що були внесені до Конституції України Законом України „Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)“ від 2 червня 2016 року № 1401–VIII (далі – Закон № 1401)] прокуратура стала складником системи правосуддя, а статус та функції прокурорів обумовлено потребами їх участі в реалізації правосуддя – додержання прав і свобод людини і громадянина як на стадії досудового розслідування, так і в межах судових проваджень у кримінальному та інших видах судочинства.

Забезпечення дієвості прокуратури як єдиної системи та складника системи правосуддя повʼязане зі здійсненням Генеральним прокурором свого повноваження з організації діяльності органів прокуратури України, зокрема у спосіб ліквідації чи реорганізації органів прокуратури та/або зміни кількості посад прокурорів в органах прокуратури. Правомірною метою таких організаційних рішень Генерального прокурора може бути забезпечення ефективного здійснення визначених Конституцією України функцій прокуратурою загалом та окремими прокурорами зокрема.

З огляду на приписи Основного Закону України та юридичні позиції Конституційного Суду України гарантії незалежності прокурора, зокрема від безпідставного звільнення з посади, мають бути чітко та зрозуміло визначені законом.
Конституційний Суд України виходить із того, що дієвість та ефективність кожного з прокурорів як посадової особи у системі прокуратури, яка водночас є складником системи правосуддя та механізму захисту прав людини і громадянина, забезпечено, зокрема, єдиним статусом прокурорів та гарантіями їх незалежності.

Підстави для звільнення прокурора з посади вичерпно визначено у частині першій статті 51 Закону № 1697, за якою прокурора звільняють з посади, зокрема, у разі „ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури“ (пункт 9).
Конституційний Суд України констатує, що приписи Основного Закону України не надають прокурору гарантій безстроково обіймати посаду, а тому законом можна встановлювати підстави для звільнення прокурора з посади.

Оцінюючи конституційність пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697, Конституційний Суд України виходить із того, що приписи Конституції України та Закону № 1697 надають Генеральному прокурору як особі, що очолює прокуратуру, дискреційні повноваження, зокрема щодо організації діяльності органів прокуратури України.

Водночас згідно з вимогами принципу правовладдя для захисту учасників суспільних відносин від свавільних рішень та дій органів публічної влади приписами права має бути чітко та зрозуміло визначено обсяг будь-якого з дискреційних повноважень, наданого цим органам.

За пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права – відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону № 1697) або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону № 1697), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури.

📑 Отже, реалізація Генеральним прокурором повноваження з ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури має не лише такий юридичний наслідок, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури, а також прихований юридичний наслідок – звільнення прокурора з посади, яку він обіймає у відповідному органі прокуратури.

Аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697, Конституційний Суд України ураховує також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор „виключається зі штатного розпису“ органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обовʼязків та професійного майбутнього.

Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у звʼязку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури.

Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу.

З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України.

📜 Оцінюючи на відповідність Конституції України (конституційність) підпункт „в“ підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону № 1697, Конституційний Суд України виходить передусім із того, що на виконання вимог Конституції України держава має втілювати у своїй діяльності конституційний принцип її відповідальності перед людиною та посутньо пов’язаний із ним принцип добропорядного врядування (good governance).

Підпункт „в“ підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону № 1697 не встановлює додаткової підстави для звільнення прокурора з посади, а є одним із приписів, що внормовує відносини з добору осіб на посади прокурорів до новостворених органів прокуратури.

Конституційний Суд України вважає, що застосування тестування для обіймання посади прокурора в новоствореній прокуратурі на підставі підпункту „в“ підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону № 1697 охоплено юридичною конструкцією „добір прокурорів“, що уконституйована в частині десятій статті 131 Основного Закону України, за якою „відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору ˂…˃ прокурорів“.

Застосування „успішного проходження тестування“ як одного із засобів добору на посаду прокурора в новоствореній прокуратурі не порушує незалежності прокурора, оскільки успішність проходження подібного тестування у процесі добору прокурорів залежить передусім від професійних знань, навичок та інших особистих якостей кандидата на посаду прокурора, а не від рішень та дій Генерального прокурора та/або іншої посадової особи.

Окрім того, за приписом підпункту „в“ підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону № 1697 особа, яка вже обіймає посаду прокурора, не зобовʼязана брати участь у тестуванні, тобто участь у доборі на посаду прокурора є добровільною.

Конституційний Суд України наголошує на тому, що успішне проходження тестування як умова для зайняття посади прокурора в новоствореному органі прокуратури забезпечує реалізацію принципу добропорядного врядування в організації та діяльності прокуратури, а учасники суспільних відносин мають розумні очікування стосовно того, що за наслідками добору посади прокурорів обіймуть лише ті особи, які мають відповідні для цієї посади особисті якості, передусім професійні знання, навички, та є доброчесними. Підпункт „в“ підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону № 1697 не встановлює дискримінаційних привілеїв чи обмежень під час участі в доборі для осіб, які на момент добору обіймають посади прокурорів.

Ураховуючи наведені міркування, Конституційний Суд України дійшов висновку, що підпункт „в“ підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону № 1697 не суперечить статті 3, частині десятій статті 131, частині другій статті 131-1 Конституції України.

Установивши, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Основного Закону України, Конституційний Суд України задля забезпечення ефективності функціонування прокуратури та надання Верховній Раді України строку для внесення змін до Закону № 1697 вважає за потрібне відтермінувати втрату чинності пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 на шість місяців з дня ухвалення цього Рішення.

Суддя доповідач у справі – Олег Первомайський.

Текст Рішення за посиланням: https://ccu.gov.ua/dokument/11-rii2024

⚖️ Конституційний Суд України оприлюднив Рішення № 12-р(II)/2024 у справі щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців

Повний текст Рішення за посиланням:

https://ccu.gov.ua/dokument/12-rii2024