⚖️ #КСУ розпочав розгляд справи про конституційність окремих приписів Кримінального кодексу України щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання
Другий сенат Конституційного Суду України 23 жовтня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Трейзуба Володимира Михайловича.
🖇 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олег Первомайський виклав основний зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника. Зокрема, суддя зазначив, що Володимир Трейзуб звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині першій статті 3, статті 23, частині другій статті 28, частині третій статті 63 Конституції України пункт 2 частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 81 Кодексу умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим „не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин або кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона засуджена до позбавлення волі“.
На думку автора клопотання, „поширення судами статті 81 КК України на осіб, котрих засуджено за вчинення тяжкого корупційного злочину до позбавлення волі, без визначення для них особливого та належного порядку їх дострокового звільнення від відбування цього покарання спричиняє юридичну невизначеність у правозастосуванні“, а незастосовність до осіб, які вчинили тяжкий корупційний злочин і відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, інституту умовно-дострокового звільнення від відбування такого покарання „свідчить про відсутність будь-якої перспективи звільнення таких осіб“ та „має наслідком суто каральну функцію“, що суперечить частині першій статті 3, статті 23, частині другій статті 28, частині третій статті 63 Конституції України.
Як зазначив суддя-доповідач, зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Суд першої інстанції задовольнив подання Державної установи „Менська виправна колонія“ та спостережної комісії Менської міської ради про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого Володимира Трейзуба. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, зазначив, що засудженого Володимира Трейзуба слід умовно-достроково звільнити від відбування покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки він поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, фактично відбув більше двох третин строку покарання, а обмеження, встановлені статтею 81 Кодексу, на нього не поширюються.
У свою чергу, прокурор оскаржив вказану ухвалу в суді апеляційної інстанції, який задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував ухвалу суду першої інстанції та ухвалив нову ухвалу, якою відмовив у задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого Володимира Трейзуба у зв’язку з тим, що до нього неможливо застосувати правила частини третьої статті 81 Кодексу, якою не встановлено підстав для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання особи, засудженої за тяжкий корупційний злочин.
Суддя-доповідач також поінформував, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він підготував запити до низки органів державної влади, наукових установ та закладів вищої освіти із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
Другий сенат Конституційного Суду України 23 жовтня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Трейзуба Володимира Михайловича.
🖇 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олег Первомайський виклав основний зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника. Зокрема, суддя зазначив, що Володимир Трейзуб звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині першій статті 3, статті 23, частині другій статті 28, частині третій статті 63 Конституції України пункт 2 частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 81 Кодексу умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим „не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин або кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона засуджена до позбавлення волі“.
На думку автора клопотання, „поширення судами статті 81 КК України на осіб, котрих засуджено за вчинення тяжкого корупційного злочину до позбавлення волі, без визначення для них особливого та належного порядку їх дострокового звільнення від відбування цього покарання спричиняє юридичну невизначеність у правозастосуванні“, а незастосовність до осіб, які вчинили тяжкий корупційний злочин і відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, інституту умовно-дострокового звільнення від відбування такого покарання „свідчить про відсутність будь-якої перспективи звільнення таких осіб“ та „має наслідком суто каральну функцію“, що суперечить частині першій статті 3, статті 23, частині другій статті 28, частині третій статті 63 Конституції України.
Як зазначив суддя-доповідач, зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Суд першої інстанції задовольнив подання Державної установи „Менська виправна колонія“ та спостережної комісії Менської міської ради про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого Володимира Трейзуба. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, зазначив, що засудженого Володимира Трейзуба слід умовно-достроково звільнити від відбування покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки він поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, фактично відбув більше двох третин строку покарання, а обмеження, встановлені статтею 81 Кодексу, на нього не поширюються.
У свою чергу, прокурор оскаржив вказану ухвалу в суді апеляційної інстанції, який задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував ухвалу суду першої інстанції та ухвалив нову ухвалу, якою відмовив у задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого Володимира Трейзуба у зв’язку з тим, що до нього неможливо застосувати правила частини третьої статті 81 Кодексу, якою не встановлено підстав для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання особи, засудженої за тяжкий корупційний злочин.
Суддя-доповідач також поінформував, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він підготував запити до низки органів державної влади, наукових установ та закладів вищої освіти із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
✔️ Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Другий сенат перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
⚖️ Релігійні переконання та військовий обов’язок: Суд розглядає справу за конституційною скаргою Зелінського Д.Б.
Версія для друку
Другий сенат 23 жовтня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Зелінського Дмитра Броніславовича.
🖇 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника. Зокрема, суддя зазначив, що Дмитро Зелінський звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині четвертій статті 35 Конституції України частину першу статті 1 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“ від 12 грудня 1991 року № 1975–ХІІ зі змінами (далі – Закон), згідно з якою „альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов’язку перед суспільством“.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Дмитро Зелінський, перебуваючи на військовому обліку в районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, отримав особисто за місцем свого проживання повістку з вимогою прибути до цього державного органу для відправлення для проходження військової служби у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період. Однак заявник не з’явився за вказаною вимогою та не повідомив про причини неявки.
Через це орган досудового розслідування склав обвинувальний акт, відповідно до якого дії Дмитра Зелінського кваліфіковані за статтею 336 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс), яка встановлює відповідальність, зокрема, за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Свою поведінку щодо неможливості проходження військової служби Дмитро Зелінський обґрунтовував релігійними переконаннями, оскільки понад 20 років належить до „християнської спільноти Церкви Адвентистів Сьомого Дня“.
Також зазначав, що повідомляв орган досудового розслідування про такі обставини та надав відповідні підтвердні документи, виявляючи при цьому бажання проходити альтернативну невійськову службу.
Суд першої інстанції визнав Дмитра Зелінського невинуватим у пред’явленому йому обвинуваченні, визначеному у статті 336 Кодексу, та виправдав через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення.
Апеляційний суд скаргу прокурора задовольнив; вирок суду першої інстанції скасував та постановив новий, яким визнав Дмитра Зелінського винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, визначеного статтею 336 Кодексу, і призначив йому покарання у виді трьох років позбавлення волі.
Верховний Суд касаційну скаргу захисника Дмитра Зелінського залишив без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши, зокрема, що „право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета – інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей“; а „жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов’язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни“.
Дмитро Зелінський, посилаючись, зокрема, на частини першу, четверту статті 35 Конституції України, наголошує, що „конституційне право на свободу світогляду і віросповідання охоплює право на альтернативну (невійськову) службу. Кожний громадянин України, виконання військового обов’язку яким суперечить його релігійним переконанням, має право на заміну свого військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою.
Версія для друку
Другий сенат 23 жовтня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Зелінського Дмитра Броніславовича.
🖇 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника. Зокрема, суддя зазначив, що Дмитро Зелінський звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині четвертій статті 35 Конституції України частину першу статті 1 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“ від 12 грудня 1991 року № 1975–ХІІ зі змінами (далі – Закон), згідно з якою „альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов’язку перед суспільством“.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Дмитро Зелінський, перебуваючи на військовому обліку в районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, отримав особисто за місцем свого проживання повістку з вимогою прибути до цього державного органу для відправлення для проходження військової служби у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період. Однак заявник не з’явився за вказаною вимогою та не повідомив про причини неявки.
Через це орган досудового розслідування склав обвинувальний акт, відповідно до якого дії Дмитра Зелінського кваліфіковані за статтею 336 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс), яка встановлює відповідальність, зокрема, за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Свою поведінку щодо неможливості проходження військової служби Дмитро Зелінський обґрунтовував релігійними переконаннями, оскільки понад 20 років належить до „християнської спільноти Церкви Адвентистів Сьомого Дня“.
Також зазначав, що повідомляв орган досудового розслідування про такі обставини та надав відповідні підтвердні документи, виявляючи при цьому бажання проходити альтернативну невійськову службу.
Суд першої інстанції визнав Дмитра Зелінського невинуватим у пред’явленому йому обвинуваченні, визначеному у статті 336 Кодексу, та виправдав через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення.
Апеляційний суд скаргу прокурора задовольнив; вирок суду першої інстанції скасував та постановив новий, яким визнав Дмитра Зелінського винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, визначеного статтею 336 Кодексу, і призначив йому покарання у виді трьох років позбавлення волі.
Верховний Суд касаційну скаргу захисника Дмитра Зелінського залишив без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши, зокрема, що „право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета – інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей“; а „жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов’язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни“.
Дмитро Зелінський, посилаючись, зокрема, на частини першу, четверту статті 35 Конституції України, наголошує, що „конституційне право на свободу світогляду і віросповідання охоплює право на альтернативну (невійськову) службу. Кожний громадянин України, виконання військового обов’язку яким суперечить його релігійним переконанням, має право на заміну свого військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою.
Водночас держава зобов’язана забезпечити реалізацію цього права“.
Автор клопотання вважає, що „норма частини четвертої статті 35 Конституції України стосується виконання військового обов’язку в цілому. Тобто альтернативна (невійськова) служба має запроваджуватись замість проходження всіх видів військової служби, а не лише строкової“; однак „положення Закону передбачають заміну альтернативною (невійськовою) службою лише строкової військової служби, якої в Україні на сьогодні не існує, це повністю унеможливлює реалізацію конституційного права, що передбачене частиною четвертою статті 35 Конституції України та є таким, що не відповідає Конституції“.
Дмитро Зелінський також зазначає, що „Конституція України гарантує звільнення громадян, які за своїми релігійними переконаннями не допускають користування зброєю від проходження військової служби за призовом. Також закону, яким би у відповідності до статті 64 Конституції України на час дії воєнного стану обмежувалися права громадян, передбачені статтею 35 Конституції України, прийнято не було“.
Суб’єкт права на конституційну скаргу наголошує, що „хоча порядок вирішення питання направлення на альтернативну (невійськову) службу і регламентується положеннями Закону який не містить правових норм щодо призову громадян України на військову службу під час мобілізації на особливий період – Конституція України та міжнародні договори мають вищу юридичну силу (перевагу над іншими внутрішньодержавними законодавчими актами), а тому право особи на альтернативну службу є абсолютним, і не може обмежуватися у зв’язку з відсутністю (не урегулюванням законами України) порядку заміни військової служби на альтернативну (невійськову) службу під час дії воєнного стану“.
✔️ Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Другий сенат перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
На відкритій частині пленарного засідання був присутній представник суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Олександр Храпач.
Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
Автор клопотання вважає, що „норма частини четвертої статті 35 Конституції України стосується виконання військового обов’язку в цілому. Тобто альтернативна (невійськова) служба має запроваджуватись замість проходження всіх видів військової служби, а не лише строкової“; однак „положення Закону передбачають заміну альтернативною (невійськовою) службою лише строкової військової служби, якої в Україні на сьогодні не існує, це повністю унеможливлює реалізацію конституційного права, що передбачене частиною четвертою статті 35 Конституції України та є таким, що не відповідає Конституції“.
Дмитро Зелінський також зазначає, що „Конституція України гарантує звільнення громадян, які за своїми релігійними переконаннями не допускають користування зброєю від проходження військової служби за призовом. Також закону, яким би у відповідності до статті 64 Конституції України на час дії воєнного стану обмежувалися права громадян, передбачені статтею 35 Конституції України, прийнято не було“.
Суб’єкт права на конституційну скаргу наголошує, що „хоча порядок вирішення питання направлення на альтернативну (невійськову) службу і регламентується положеннями Закону який не містить правових норм щодо призову громадян України на військову службу під час мобілізації на особливий період – Конституція України та міжнародні договори мають вищу юридичну силу (перевагу над іншими внутрішньодержавними законодавчими актами), а тому право особи на альтернативну службу є абсолютним, і не може обмежуватися у зв’язку з відсутністю (не урегулюванням законами України) порядку заміни військової служби на альтернативну (невійськову) службу під час дії воєнного стану“.
✔️ Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Другий сенат перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
На відкритій частині пленарного засідання був присутній представник суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Олександр Храпач.
Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
⚖️ Питання конституційності законодавчих приписів про застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для обчислення виплат розглядає Конституційний Суд України
У середу, 23 жовтня 2024 року, Другий сенат на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційними скаргами Сарнавського Ігоря Миколайовича, Фалендиш Світлани Миколаївни щодо відповідності Конституції України пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VІІІ (далі–Закон).
Суддя-доповідач у цій справі Олег Первомайський зазначив, що зазначені конституційні провадження були об’єднані в одне провадження з огляду на однаковий предмет розгляду.
Заявники звернулися до Конституційного Суду України з клопотаннями перевірити на відповідність статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, статті 16, частині другій статті 19, статтям 21, 22, частинам першій, другій статті 24, частинам першій, четвертій статті 41, частинам першій, третій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України пункт 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону.
Пунктом 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону встановлено, що „мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року“.
На думку авторів клопотань, унаслідок застосування пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону фактично зменшено розмір доплати до пенсії порівняно з раніше встановленими статтею 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–XII виплатами, що свідчить про порушення права власності. Скаржники також зазначають, що оспорювані приписи Закону порушують принцип юридичної визначеності як складову верховенства права, рівність у правах тому є дискримінаційними.
Суддя також поінформував, що у провадженні Суду перебуває низка справ, що стосуються того самого питання.
У цій справі Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання.
Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
У середу, 23 жовтня 2024 року, Другий сенат на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційними скаргами Сарнавського Ігоря Миколайовича, Фалендиш Світлани Миколаївни щодо відповідності Конституції України пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VІІІ (далі–Закон).
Суддя-доповідач у цій справі Олег Первомайський зазначив, що зазначені конституційні провадження були об’єднані в одне провадження з огляду на однаковий предмет розгляду.
Заявники звернулися до Конституційного Суду України з клопотаннями перевірити на відповідність статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, статті 16, частині другій статті 19, статтям 21, 22, частинам першій, другій статті 24, частинам першій, четвертій статті 41, частинам першій, третій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України пункт 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону.
Пунктом 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону встановлено, що „мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року“.
На думку авторів клопотань, унаслідок застосування пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону фактично зменшено розмір доплати до пенсії порівняно з раніше встановленими статтею 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–XII виплатами, що свідчить про порушення права власності. Скаржники також зазначають, що оспорювані приписи Закону порушують принцип юридичної визначеності як складову верховенства права, рівність у правах тому є дискримінаційними.
Суддя також поінформував, що у провадженні Суду перебуває низка справ, що стосуються того самого питання.
У цій справі Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання.
Переглянути пленарне засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
📚 Перший та Другий сенати Конституційного Суду України провели засідання
🗞 Перший сенат #КСУ 23 жовтня 2024 року на закритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України частини шостої статті 45 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Розгляд справи буде продовжено на одному із наступних пленарних засідань Першого сенату.
🖇 Перший сенат відкрив конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Матвійчук Олександри В’ячеславівни щодо відповідності Конституції України статті 188-40 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 22 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».
🔹 Другий сенат Суду на відкритій частині пленарних засідань у формі письмового провадження розпочав розгляд справ за конституційними скаргами:
▪️ Зелінського Дмитра Броніславовича щодо відповідності Конституції України частини першої статті 1 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“;
▪️ Трейзуба Володимира Михайловича щодо відповідності Конституції України пункту 2 частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України;
▪️ Сарнавського Ігоря Миколайовича, Фалендиш Світлани Миколаївни щодо відповідності Конституції України пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VІІІ. 📑 Дослідивши матеріали справ на відкритій частині, Суд перейшов до закритої частини пленарних засідань для ухвалення рішень.
Також Другий сенат на закритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційною скаргою Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" щодо відповідності Конституції України окремих приписів статті 7 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". 📑 Її розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
Другий сенат на закритій частині пленарного засідання ухвалив ухвалу про закриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою громадянина України Кошевого Віктора Івановича щодо відповідності Конституції України припису статті 90 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIIІ.
📄 Другий сенат об’єднав конституційні провадження у справі за конституційними скаргами Губка Ігоря Івановича, Цимбала Михайла Андрійовича, Ващенка Сергія Євгенійовича, Тимошенкової Оксани Василівни щодо відповідності Конституції України пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України та у справі за конституційною скаргою Стариченка Миколи Петровича щодо відповідності Конституції України окремого припису пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України в одне конституційне провадження.
🗞 Перший сенат #КСУ 23 жовтня 2024 року на закритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України частини шостої статті 45 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Розгляд справи буде продовжено на одному із наступних пленарних засідань Першого сенату.
🖇 Перший сенат відкрив конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Матвійчук Олександри В’ячеславівни щодо відповідності Конституції України статті 188-40 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 22 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».
🔹 Другий сенат Суду на відкритій частині пленарних засідань у формі письмового провадження розпочав розгляд справ за конституційними скаргами:
▪️ Зелінського Дмитра Броніславовича щодо відповідності Конституції України частини першої статті 1 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“;
▪️ Трейзуба Володимира Михайловича щодо відповідності Конституції України пункту 2 частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України;
▪️ Сарнавського Ігоря Миколайовича, Фалендиш Світлани Миколаївни щодо відповідності Конституції України пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VІІІ. 📑 Дослідивши матеріали справ на відкритій частині, Суд перейшов до закритої частини пленарних засідань для ухвалення рішень.
Також Другий сенат на закритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційною скаргою Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" щодо відповідності Конституції України окремих приписів статті 7 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". 📑 Її розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
Другий сенат на закритій частині пленарного засідання ухвалив ухвалу про закриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою громадянина України Кошевого Віктора Івановича щодо відповідності Конституції України припису статті 90 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIIІ.
📄 Другий сенат об’єднав конституційні провадження у справі за конституційними скаргами Губка Ігоря Івановича, Цимбала Михайла Андрійовича, Ващенка Сергія Євгенійовича, Тимошенкової Оксани Василівни щодо відповідності Конституції України пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України та у справі за конституційною скаргою Стариченка Миколи Петровича щодо відповідності Конституції України окремого припису пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України в одне конституційне провадження.
📜 Сьогодні, 23 жовтня, відбулися засідання колегій суддів Першого і Другого сенатів Суду, на яких судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
📝 Друга колегія суддів Першого сенату відкрила конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Карася Сергія Анатолійовича щодо відповідності Конституції України пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII зі змінами. Питання, пов’язані з конституційним провадженням у справі, розглядатимуться на засіданні Першого сенату Суду.
🖇 Водночас колегії суддів ухвалили ухвали (остаточні) про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами ⤵️
▪️ Алексєєва Володимира Геннадійовича щодо відповідності Конституції України частини другої статті 193, частини третьої статті 194 Цивільного процесуального кодексу України;
▪️ Таранчук Людмили Василівни щодо відповідності Конституції України частини сьомої статті 277 Цивільного кодексу України;
▪️ Петрачкович Любові Леонідівни щодо відповідності Конституції України підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір“;
▪️ Ярощука Василя Григоровича щодо відповідності Конституції України частини першої статті 28 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402–VIII.
📝 Друга колегія суддів Першого сенату відкрила конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Карася Сергія Анатолійовича щодо відповідності Конституції України пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII зі змінами. Питання, пов’язані з конституційним провадженням у справі, розглядатимуться на засіданні Першого сенату Суду.
🖇 Водночас колегії суддів ухвалили ухвали (остаточні) про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами ⤵️
▪️ Алексєєва Володимира Геннадійовича щодо відповідності Конституції України частини другої статті 193, частини третьої статті 194 Цивільного процесуального кодексу України;
▪️ Таранчук Людмили Василівни щодо відповідності Конституції України частини сьомої статті 277 Цивільного кодексу України;
▪️ Петрачкович Любові Леонідівни щодо відповідності Конституції України підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір“;
▪️ Ярощука Василя Григоровича щодо відповідності Конституції України частини першої статті 28 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402–VIII.
⚖️ Конституційний Суд України розглядав справи за конституційними поданнями та скаргами
24 жовтня 2024 року Велика палата #КСУ на закритій частині пленарних засідань продовжила розгляду справ:
▶️ за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України положень пункту 6 частини першої статті 4, частини третьої статті 11 Закону України „Про добровільне об’єднання територіальних громад“;
▶️ за конституційною скаргою Самсіна Ігоря Леоновича щодо відповідності Конституції України припису другого речення частини першої статті 54 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“;
▶️ за конституційними скаргами Болотнікової Антоніни Петрівни, Райкун Ганни Василівни, Мельничука Ігоря Степановича, Ковбасюка Віталія Васильовича, Біляка Миколи Дем’яновича, Єфіменко Антоніни Іванівни, Веселухи Володимира Олександровича, Сербіної Олени Дмитрівни, Рожина Юрія Миколайовича, Парового Володимира Івановича, Ніколаєва Миколи Павловича, Сотніченка Степана Петровича, Ярошенка Юрія Івановича, Янка Володимира Михайловича щодо відповідності Конституції України окремих приписів статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VІ, частини другої, абзацу шостого частини п’ятнадцятої статті 86 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VIІ;
▶️ за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України окремих приписів статті 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI, частини третьої статті 85 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХП у редакції Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI.
📚 Розгляд цих справ Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
24 жовтня 2024 року Велика палата #КСУ на закритій частині пленарних засідань продовжила розгляду справ:
▶️ за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України положень пункту 6 частини першої статті 4, частини третьої статті 11 Закону України „Про добровільне об’єднання територіальних громад“;
▶️ за конституційною скаргою Самсіна Ігоря Леоновича щодо відповідності Конституції України припису другого речення частини першої статті 54 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“;
▶️ за конституційними скаргами Болотнікової Антоніни Петрівни, Райкун Ганни Василівни, Мельничука Ігоря Степановича, Ковбасюка Віталія Васильовича, Біляка Миколи Дем’яновича, Єфіменко Антоніни Іванівни, Веселухи Володимира Олександровича, Сербіної Олени Дмитрівни, Рожина Юрія Миколайовича, Парового Володимира Івановича, Ніколаєва Миколи Павловича, Сотніченка Степана Петровича, Ярошенка Юрія Івановича, Янка Володимира Михайловича щодо відповідності Конституції України окремих приписів статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VІ, частини другої, абзацу шостого частини п’ятнадцятої статті 86 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VIІ;
▶️ за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України окремих приписів статті 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI, частини третьої статті 85 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХП у редакції Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI.
📚 Розгляд цих справ Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
🔹 Сьогодні, 24 жовтня, відбулося засідання Третьої колегії суддів Другого сенату #КСУ, на якому судді розглянули питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
✍️ За результатами розгляду колегія суддів відкрила конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Шваб Віри Олександрівни щодо відповідності Конституції України пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VІІІ. Питання, пов’язані з конституційним провадженням у справі, судді розглянуть на засіданні Другого сенату.
📜 Водночас судді відмовили у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Ковальчук Яніни Василівни щодо відповідності Конституції України статей 245, 251, 252 та в цілому глави 18 „Основні положення“ розділу IV „Провадження в справах про адміністративні правопорушення“ Кодексу України про адміністративні правопорушення.
✍️ За результатами розгляду колегія суддів відкрила конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Шваб Віри Олександрівни щодо відповідності Конституції України пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VІІІ. Питання, пов’язані з конституційним провадженням у справі, судді розглянуть на засіданні Другого сенату.
📜 Водночас судді відмовили у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Ковальчук Яніни Василівни щодо відповідності Конституції України статей 245, 251, 252 та в цілому глави 18 „Основні положення“ розділу IV „Провадження в справах про адміністративні правопорушення“ Кодексу України про адміністративні правопорушення.
🔹🔹 Суддя #КСУ Ольга Совгиря взяла участь у XVI Іберо-американському конгресі конституційного права
На запрошення Іберо-американського інституту конституційного права (IIDC) та Інституту правових досліджень Національного автономного університету Мексики (IIJ-UNAM) суддя Конституційного Суду України Ольга Совгиря взяла участь у форматі онлайн у XVI Іберо-американському конгресі конституційного права «Конституціоналізм для демократії ХХІ століття», що відбувся 21-25 жовтня у м. Мехіко (Мексика).
👥 У роботі Конгресу взяли участь понад 150 конституціоналістів з різних країн, зокрема Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Чилі, Еквадор, Перу тощо), а також з Італії, Іспанії, Німеччини, Польщі, США, Туреччини, Франції.
💬 У межах секції «Організація конституційної юстиції» Ольга Совгиря виступила з доповіддю на тему: «Правова держава в умовах війни: виклики для конституційного судочинства України».
🔹 У доповіді висвітлено окремі позиції Конституційного Суду України, викладені в рішеннях, ухвалених до початку широкомасштабного вторгнення, зокрема у справах про засудження тоталітарного комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки; про заборону розповсюдження та демонстрації аудіовізуальних творів російської пропаганди.
🔹 Окрему увагу приділено рішенням Конституційного Суду України, ухваленим після 24 лютого 2022 року: як тим, що стосуються покращення соціального захисту військовослужбовців і соціальних гарантій захисників і захисниць України, так і щодо інших питань, пов’язаних із захистом суверенітету та територіальної цілісності України.
🔹 Також у доповіді розкрито питання щодо відтермінування втрати чинності нормами, які визнані неконституційними, у зв’язку із запровадженням в Україні воєнного стану.
Відеозапис доповіді Ольги Совгирі можна переглянути за посиланням: https://www.youtube.com/watch?app=desktop&v=w6s0SA3mgpY#t=83m15s
На запрошення Іберо-американського інституту конституційного права (IIDC) та Інституту правових досліджень Національного автономного університету Мексики (IIJ-UNAM) суддя Конституційного Суду України Ольга Совгиря взяла участь у форматі онлайн у XVI Іберо-американському конгресі конституційного права «Конституціоналізм для демократії ХХІ століття», що відбувся 21-25 жовтня у м. Мехіко (Мексика).
👥 У роботі Конгресу взяли участь понад 150 конституціоналістів з різних країн, зокрема Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Чилі, Еквадор, Перу тощо), а також з Італії, Іспанії, Німеччини, Польщі, США, Туреччини, Франції.
💬 У межах секції «Організація конституційної юстиції» Ольга Совгиря виступила з доповіддю на тему: «Правова держава в умовах війни: виклики для конституційного судочинства України».
🔹 У доповіді висвітлено окремі позиції Конституційного Суду України, викладені в рішеннях, ухвалених до початку широкомасштабного вторгнення, зокрема у справах про засудження тоталітарного комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки; про заборону розповсюдження та демонстрації аудіовізуальних творів російської пропаганди.
🔹 Окрему увагу приділено рішенням Конституційного Суду України, ухваленим після 24 лютого 2022 року: як тим, що стосуються покращення соціального захисту військовослужбовців і соціальних гарантій захисників і захисниць України, так і щодо інших питань, пов’язаних із захистом суверенітету та територіальної цілісності України.
🔹 Також у доповіді розкрито питання щодо відтермінування втрати чинності нормами, які визнані неконституційними, у зв’язку із запровадженням в Україні воєнного стану.
Відеозапис доповіді Ольги Совгирі можна переглянути за посиланням: https://www.youtube.com/watch?app=desktop&v=w6s0SA3mgpY#t=83m15s
YouTube
Mesa 29 Organización de la Justicia Constitucional
Instituto de Investigaciones Jurídicas, UNAM
Videoteca Jurídica Virtual
https://www.juridicas.unam.mx/videoteca
@IIJUNAM
Videoteca Jurídica Virtual
https://www.juridicas.unam.mx/videoteca
@IIJUNAM